Русофильство на закарпатье во второй половине XIX - начале ХХ в.: зарождение, развитие и идеология | Русин. 2017. № 1 (47). DOI: 10.17223/18572685/47/13

Русофильство на закарпатье во второй половине XIX - начале ХХ в.: зарождение, развитие и идеология

Проанализированы основные причины возникновения русофильского течения на Закарпатье и его институционального развития. Отображены идеология, политическая и культурно-просветительская деятельность русофилов во второй половине XIX - начале ХХ в. Русофильство включает в себя культурно-литературную, этно-национальную и политическую составляющие, а эти понятия различны по сути, и отождествлять их не следует. В историографии для обозначения исследуемого феномена используют термины «русофильство», «москвофильство», реже - «старору-синство». По нашему мнению, русофильство является более широким понятием, нежели москвофильство, которое в конце концов и произошло на основе первого. Иногда эти понятия отождествляют, однако данный феномен на Закарпатье в XIX в. правомернее называть русофильским течением (движением), а на рубеже Х1Х-ХХ вв. - москвофильским, так как в то время произошел процесс трансформации русофильства (панрусизма) в москвофильство (собственно четкую пророссий-скую ориентацию).

Attempts of the polish nobility (szlachta) to become part of the bessarabian nobility in the first half of the 19th cent.pdf У процес нацюнального пробудження украТнщв Закарпаття в середин Х1Х ст. у краТ зародилося русофтьство - мовно-лггератур-на й сусптьно-полггична течiя (рух), представники якоТ обстоювали щею про кнування «русского народа», до складу якого зараховували украТнщв, бшоруав i роаян, а тзыше прямо визнавали украТнщв роая-нами, стояли на позищях перетворення росшськоТ мови на лггературну для всього украТнського народу. Упродовж 1850 - початку 1870-х рр. русофти займали провщне мкце у культурному та сустльно-полггичному жигп украТнфв. Та, якщо проблемi русофiльського руху в Галичиы та Буковинi присвячено чимало дослщжень (як окремих наукових статей, так i г'рунтовних монографiчних праць, дисертацiй), то на теренах Закарпаття до сьогодш вiн залишаеться одним iз най-менш дослiджених явищ в украТнськш та зарубiжнiй кторюграфп. Окремi аспекти даноТ проблеми на фон бiльш ширших iсторичних явищ i процесiв розглядалися у працях В.М. Гнатюка (Гнатюк 1916), М.Ю. Кашки (Кашка 2008), В.В. Маркуся (Маркусь 1994), В.1. Падяка (Падяк 2006), С. Папа (Пап 2003), В.1. Шандора (Шандор 1992) та ш-ших вчених, i лише невелика частина науковщв присвятила даному питанню окремi розвщки Ю. Бача (Бача 1961; 1994), Г.М. Стрипський (Стрипський 2008). Мета статп - проаналiзувати основы причини виникнення русо-фтьства в Закарпаттi, його розвиток та шституцшну базу, становлення та еволющю iдеологiчноТ платформи русофiлiв, розглянути мкце i роль русофiльськоТ течiТ у сусптьно-пол^ичному русi украТнцiв упродовж другоТ половини Х1Х - початку ХХ ст. Сьогодш в кторюграфп кнують рiзнi погляди щодо датування часу зародження русофшьства в Закарпаттi. Одн вченi датують даний процес кшцем XVШ - початком Х1Х ст., iншi - 1820-1840-ми чи 1850-ми рр. (Кореспонденция 1905: Х^М; Гнатюк 1915; Миша-нич 1992: 7; Шандор 1992: 131; ^хий 1996: 154; Стрипський 2008: 265). На нашу думку, русофшьство як мовно-лггературний напрямок зародилося у 1850-х рр. тсля лквщацп «Руського округу». Воно проявлялося у пропагандi та вживанн iнтелiгенцiею (духовною та свiтською) росшськоТ мови й прагненнi запровадити ТТ як лiтературну для украТнського населення. Основну роль у становленн русофтьсь-коТ течiТ вiдiграли греко-католицький священик 1.1. Раковський та громадсько-пол^ичний дiяч А.1. Добрянський. У 1860 - на почату 1870-х рр. зi становленням щеолопчноТ та iнституцiйноТ бази ру-софiльського руху, проведенням русофшами полiтичноТ дiяльностi, вiдбулася його трансформащя у впливову суспiльно-полiтичну течiю. Сощальну базу русофiльськоТ течiТ в Закарпатп, як i в Гали-чиш, становило греко-католицьке духовенство та невелика частина св^ськоТ iнтелiгенцiТ (Изь Мармороша 1864; И.Ч. 1886; Сухий 2003: 121). Беручи до уваги доробок вггчизняноТ та зарубiжноТ кторюграфп у вивченнi порушеноТ автором проблеми, а також аналiз широкоТ джерельноТ бази та нацiонально-полiтичноТ ситуацiТ у Центрально-Схiднiй £вропi у Х1Х ст. вважаемо, що iснували там причини виникнення i поширення русофшьства в Закарпаттi: емiграцiя провщних представникiв закарпатськоТ iнтелiгенцiТ до РосшськоТ iмперiТ у першiй половинi Х1Х ст. та пiдтримка ними зв'язку з рщним краем, що сприяло збтьшенню там зацiкавленостi Росiею, ТТ культурою, мовою та лiтературою (Драгоманов 1895; Маркусь 1994: 10; Фшша 2011: 11); придушення росшськими вшськами угорськоТ революцп 1849 р. Воно яскраво продемонструвало украТнцям вшськову могутнiсть росiйського iмператора («московського царя») та слабкiсть австршсь-кого цкаря. У зв'язку з цим у свщомосп закарпатцiв сформувалася думка, що лише Роая зможе допомогти Тм у боротьбi проти Угорщини, а вщтак почала асоцiюватися у них з надieю на «порятунок». Так в той час Рост сприймали не лише украТнцi, але й чехи та iншi слов'яни (Драгоманов 1895; Пап 2003: 464); москвофтьська пропаганда, здшснювана росiйською владою та ТТ представниками; вiдсутнiсть незалежноТ УкраТнськоТ держави та проведенням угор-ською владою полiтики мадяризацiТ украТнщв; низький рiвень етнонацiональноТ самосвiдомостi в бтьшоТ частини украТнськоТ iнтелiгенцiТ. З 1850-х по 1871 р. русофтьство в^гравало домiнуючу роль в украТнському русi у краТ (Гнатюк 1916: 46; Zeguc 1965: 57; Маер 1968: 55; Пап 2003: 403; ). За словами Г. Стрипського, якщо в Галичин на бк москвофтьства перейшла лише частина украТнщв, то в Закарпаттi москвофiльськi погляди стали виключно пашвними (йдеться про свггську та духовну iнтелiгенцiю, а не селян. - Р.М.). Практично кожен представник украТнськоТ штел^енцп, яка майже виключно складалася iз священнимв, став москвофiлом (Стрипський 2008: 265). Стрижнем щеолопчноТ платформи цього руху були, по-перше, постулат про етно-нацюнальну едысть украТнцiв, росiян та бторуав, якi нiбито утворюють единий «русский народ», чи визнання украТнщв частиною росiйського народу, i, по-друге, прийняття росшськоТ мови л^ератур-ною мовою украТнщв. Найбiльш розгорнуте теоретичне обфунтуван-ня русофiльськоТ нацiональноТ концепцiТ дав А. Добрянський. В однш зi своТх праць вiн зазначав: «Тримтьйонний народ наш русскiй, який живе пщ австрiйським скiпетром, е частиною одного i того ж народу русского, мало-, бто- i великорусского, мае одну з ним кторт, одш перекази, одну лiтературу i звичаТ народнi; звiдси випливають причини i умови повноТ нацюнальноТ едностi з цiлим народом русским.» (Проекть политической 1871: 9-10). Зауважимо, що мова тут не йшла про визнання украТнщв роаянами (що власне вщображае сутысть москвофiльськоТ концепци"), оскiльки як першi, так i другi визнавалися автором складовими частинами значно ширшого поняття - «русского» народу. А тому термш «русскш» не слщ ототожнювати з словом «росшський» («великоруський»), оскiльки вони не були синошмами. А. Добрянський у межах «русского» народу видтяв три сптьноти: малоруську (украТнську), бторуську та великоруську (росiйську). Отже, для русофтьськоТ концепцп А. Добрянського характерний двосту-пеневий рiвень щентичносп: перший - регiональний (украТнський, бторуський, росiйський) й другий - загальнонацюнальний, якому iманентна панруська (в межах всього схщнослов'янського простору) нацiональна щентичшсть. Упродовж другоТ половини Х1Х - початку ХХ ст. у середовиш^ русофшв iснували iстотнi нацюнально-свгтогляд-ш розбiжностi у баченнi цieТ проблеми, що поступово (в 1890-х рр. (Свгтлик 2011: 289)) зумовило трансформацт русофiльства (для якого була характерна панруська нацюнальна iдентичнiсть) у москвофть-ство (яке базувалося на власне росшськш нацiональнiй iдентичностi). Вплив русофЫв на культурний розвиток Закарпаття найбтьше вiдбився на мовнiй сферi. Вщчутний вiн був навiть тодi, коли вони уже не в^гравали важливого значення у суспiльно-полiтичному життi краю. Незважаючи на те, що на територп дослщжуваного регiону вже кнувала, хоч i не в повнш мiрi задекларована традицiя формувати норму лггературноТ мови на основi розмовноТ народно' бесiди (Падяк 2010: 67), русофти вiдмовлялися вiд даноТ традицп й виступали за перейняття уже кодифкованоТ й унормованоТ росiйськоТ мови, яка й мала стати для украТнщв лгтературною (Унгвар 1872; Воззваые 1885). Цieю iдеeю у 1850-х рр. захопилася майже вся штел^енщя (Стрипський 2008: 271). У другш половит Х1Х ст. проросiйського мовноТ орieнтацiТ притримувалися О. Гомичков, А. Добрянський, О. Митрак, I. Раковський, 1.А. Сiльвай, Ю.1. Ставровський, £.А. Фенцик та iн. (Пап 2003: 463; Фтша 2011: 13). Причинами ТТ обрання були такi: вщсутшсть упевненостi в змозi створити власну лггературну мову (Падяк 2010: 9); кнування у Закарпаттi великоТ ктьмсп вiдмiнних дiалектiв, що у випадку вибору одного з них за основу лггературноТ мови ставало перепоною у ТТ од-наковому розумшы вама русинами краю (Бача 1961: 100; Голос 1861; Изь Ужгорода 1868; Явный отвЪть 1868; Какъ имЪемъ 1869b; Магочш 1994: 36); ТТ близьмсть до церковнослов'янськоТ мови та прагнення зберегти останню вщ «вимирання» (Фонетика 1895; Кореспонденция 1905: СХХХШ; Стрипський 2008: 271). Закарпатсьм русофiли, як i галицькi (Аркуша, Мудрий 1999: 261262) та буковинсью (Добржанський 1999: 151-152), виступали проти вживання украТнськоТ мови й запровадження фонетичного правопису (Голось 1861; Попрадов 1872; Патрютическш 1873; Гнатюк 1897b; 1899: 166-170). Тому постшы намагання галицьких народовщв пе-реконати Тх використовувати украТнську мову та фонетику й таким чином приеднатися до украТнськоТ культури, наштовхувалися на рiзку критику (Гнатюк 1897b; 1899: 166-170; Мукачевскш 1904). Частина русофшв обфунтовувала свою вiдмову прийняти украТнську мову за лггературну тим, що вважала ТТ польським проектом (Галицкш 1904; Мукачевскш 1904; Стрипський 2008: 267). У той же час у вщстою-ванш русофтами проросшськоТ мовноТ орiентацiТ варто вiдмiтити один важливий момент. Не зважаючи на те, що у своТх перюдичних виданнях i публiцистичних працях вони пропагували росшську мову, писали нею (правильнее - наближеною до росшськоТ) своТ працi, видавали перiодичнi видання («Свгг», «Сова», «Новий Свiт», «Карпат», «Листок»), зробили ТТ викладовою мовою у гiмназiях (Бабота, 1988: 70), абсолютна бтьшкть русофiлiв досконало ТТ не знали (Какь имЪемь 1869a; Бращайко 1908: 180; Драгоманов 1970: 166, 207, 278; Пап 2003: 465; Данилюк 1997: 200). А вщтак застосування росшськоТ на практик призводило до витворення новоТ штучноТ мови, «язичiя» -сумiшi елементiв росшськоТ, церковнослов'янськоТ та украТнськоТ, а iнодi й угорськоТ i словацькоТ мов, процентне вщношення слiв яких визначити важко, осктьки у кожного автора даний показник був рiзним i не сталим (Гнатюк 1897a; Бращайко 1908: 180; Драгоманов 1970: 278). Поштовхом до початку активноТ полггичноТ дiяльностi русофшв стали прийняття 1860 р. австршським iмператором Францом Йозе-фом I «Жовтневого диплому» та ухваленням 1861 р. новоТ Конституцп, що передбачала проведення перших тсля подiй «Весни народiв» виборiв до угорського парламенту у квггы 1861 р. (Майор 2012a: 121-122). У 1861-1868 рр. закарпатцями, в основному за ^щативою русофшв, було розроблено бтьше десятка нацюнально-пол^ичних програм. Для основноТ частини з них були характеры там положен-ня: реоргашзащя комiтатiв Угорщини за нацюнальним принципом i формування на територп украТнського комiтату окремого конгресу (сейму); офщшне визнання руськоТ народностi та 17 рiвноправностi (як i iнших нацiональних меншин) з угорцями; створення посади мшктра без портфеля при центральнш владi для кожноТ нацюналь-ностi; запровадження руськоТ мови як офщшноТ в дшоводов та шкiльнiй освiтi; вiдкриття при Пештському ушверситет та Кошицькiй академп кафедр руськоТ мови; забезпечення автономп РуськоТ гре-ко-католицькоТ церкви та перетворення Мукачiвського епископства на митрополт (або ж створення окремого Руського архiепископ-ства); формування в армп окремоТ украТнськоТ вiйськовоТ частини; лквщащя залишкiв крiпосницькоТ системи (Изь Пряшевской 1865; Владимiрь 1867; Изь Угочи 1867; Изь Пряшева 1868; Изь Угорской 1883; Перени 1957: 58-73, 83-88; Zeguc 1965: 52-60, 68-71; Пап 2003: 354-356; Майор 2012а: 123). На засщаннях угорського парламенту розроблеш русинами на-цюнально-полггичы вимоги та програми представляв i вщстоював А. Добрянський (Майор 2012а). Не зважаючи на те, що шовшктична угорська влада навiдрiз вiдмовилася виконувати вищезазначен вимоги, лiдер закарпатських русофшв не припинив шукати шляхи розв'язання «украТнського питання». 1871 р. ним був розроблений пол^ичний проект, який передбачав створення у складi Австро-Угорщини автономноТ украТнськоТ адмiнiстративно-територiальноТ одиниц («Русi австрiйськоТ»), яка об'еднувала в едине цiле Галичину, Закарпаття i Буковину. Реалiзацiя цього проекту дозволила б украТн-цям самостiйно розвиватися як на поличному (в межах, дозволе-них Конституцiею), так i на нацiонально-культурному рiвнi (Проекть политической 1871). 1885 р. А. Добрянський розробив черговий пол^ичний проект («Програма для реалiзацiТ нацiональноТ автономiТ в Австрп»), який передбачав перетворення Австро-Угорщини iз дуалЬ стичноТ держави на федерацт восьми рiвноправних нацюнально-адмшктративних автономiй-районiв: Галицько-руський, Нiмецький, Пiвденнослов'янський, Польський, Румунський, Угорський, Чеський та Вщенський (Programm 1885: 59-61). Проте, домогтися реалiзацiТ одного з цих проеклв йому так i не вдалося. 1дея надання украТнсь-кiй територп статусу автономiТ, як i концепщя федералiзму тодi не користувалися пщтримкою, а часто викликали й гострий спротив у представникiв урядових кт Австро-Угорщини. Важливим етапом у розвитку русофшьського руху стало заснування у 1860-х рр. ряду культурно-просвггшх спток - «Товариства св. Василiя Великого» та «РуськоТ бесiди». Вони стали осередками украТнськоТ штел^енцп й об'еднували людей з рiзними iдейними переконання-ми. Однак бiльшу частину Тх членiв складали русофiли. lнiцiаторами створення в Ужгородi «Товариства св. Василiя Великого» у 1864 р. виступили пряшiвський епископ Й. Гаганець та мукачiвський епископ В. Попович (Игнатовь 1866; Уставь 1866: 16; Уршлъ Метеоръ 1938: 79). Його статут був затверджений Угорською намкницькою радою 15 грудня 1864 р. (Оть Ужгорода 1865; Уставь 1866: 16). Цть i завдання сптки полягали у лм, аби здшснювати пщготовку, видавництво та поширення шкiльних книг, а також русько- та угорськомовних кни-жок i часописiв, ям б сприяли морально-духовному просвiтленню греко-католимв МукачiвськоТ та ПряшiвськоТ епархiй (Уставь 1866: 2; Mayer 1977: 21). Покровителями i першими керiвниками товариства виступили епископи В. Попович i Й. Гаганець. О^м них, дiяльнiстю спiлки керували його старший та молодший голови (Уставь 1866: 2, 6). Першi загальш установчi збори «Товариства св. Василiя Великого», на яких сформовали його керiвний комггет, вщбулися 1 жовтня 1866 р. (Уршлъ Метеоръ 1938: 80; Добош 1956: 94; Zeguc 1965: 65; Зарубежные 1975: 386). З цього дня воно i розпочало де-факто свою активну дiяльнiсть. Першим головою сптки обрали А. Добрянського, а другим - I. Раковського, котрий де-факто i залишався керiвником товариства, осктьки його перший голова в цей час мешкав головно за межами Закарпаття - у Вщш (Уршлъ Метеоръ 1938: 80; Добош 1956: 95; Mayer 1977: 20). У вщповщносп до програмових цтей, пщ епдою сптки видавалися шктьш книги: «Всемiрная исторiя» В. Кимака, «География» й «Арифметика» I. Раковського, «Краткий сборник для упражнений в русском языке» К. Сабова (Добош 1956: 95), «Велкш сборникъ» А. Поповича (РЪчъ 1869). З 1867 р. товариство почало видавати газету «Свгг», редакторами якоТ були професори пмназп Ю. 1гнатко й К. Сабов (Пап 2003: 395). За словами кторика i лггературознавця О.М. Рудловчак, «Свiт» був першим перюдичним друкованим органом украТнцiв Закарпаття, яким покладено основи нацюнальноТ журналктики суспiльного характеру (Рудловчак 1985: 83). Будучи друкованим органом ужгородськоТ сптки, сусптьно-лiтературна газета виражала щею культурного еднання з Росieю, закликала засвоювати росшську культуру та вивчати росшську мову (Рудловчак 1985: 99). Спроби заснувати пол^ичну газету, ям 1860 р. здiйснив А. Добрянський (Рудловчак 1988: 22-23), 1864 р. - Й. Ля-хович (Рудловчак 1985: 96), а 1871 р. - Г. Маркош, виявилися, через нестачу необхщних для цього кошлв, безустшними (Падяк 2006: 26-27). О^м «Товариства св. Василiя Великого» осередками культурного й громадського руху украТнщв стали товариства клубного типу (каси-но) - «Руська бесща», якi у другш половинi 1860-х рр. вщкрилися в Ужгородi, Хустi, Пряшевi та Сигот (Унгварь 1869; Майор 2012b). 1дея заснування першоТ «РуськоТ бесщи» виникла ще 1865 р. у москвофта М. Гомичкова та I. Даниловича (Изь Ужгорода 1865). Однак, отримати офщшне урядове пщтвердження на його вщкриття вдалося лише 1867 р. (Игнатков 1867). Метою дiяльностi товариства визначалося пщнесення рiвня осв™ серед неграмотного населення (Александръ 1867). Засобами ТТ реалiзацiТ слугували бiблiотека, яка мiстила велику кiлькiсть рiзних книг, журналiв i газет (як украТнських, так i угорських, шмецьких, росiйських й iн.) (Изь Мукачова 1867; Изь Ужгорода 1867), та, власне, саме спткування мiж членами клубу (Александръ 1867). Кшьмсть члешв ужгородськоТ «РуськоТ бесiди» була невеликою. Влггку 1867 р. вона нараховувала 126 оаб (Рtчъ 1867), а наступного року Тх кiлькiсть зросла до 150 (Ужгород 1868). В основному ними були члени «Товариства св. Василiя Великого» (Общество 1868). 1868 р. завдяки активнш дiяльностi штел^енци (П. Долиная, £. Поповича, К. Добрянського, Е. Грабара та ш.) засновуеться ще одна «Руська бесща» у Сигол (Оть Сигота 1868; Рудловчак 1988: 39-40). Основними цтями ТТ дiяльностi визначалися розвиток руськоТ говiрки, пробудження народного духу, надання допомоги селянським д™м, якi навчалися у Сиготськш пмназм, вiдкриття для них гуртожитку (Изъ Марморошскаго 1869). Та попри позитивы намiри членiв «РуськоТ бесщи» в Ужгородi, Сиготi (на жаль, про аналопчш касино в Хусп i Пряшевi майже нiчого не вщомо), «Товариства св. Василiя Великого» здшснювати просвiту серед селян, ця дiяльнiсть не мала великого устху, бо задля ТТ реалiзацiТ використовувалася, як правило, л^ера-тура та преса, опублковаш росiйською мовою чи «язичieм», якi були незрозумiлими для абсолютноТ бiльшостi населення. Винятком став лише популярний «Додаток» до часопису «Листок», який £. Фенцик видавав народною розмовною мовою (Бращайко 1908: 179). Важливi змши у розвитку сусптьно-полггичного руху украТнцiв вiдбулися наприкшц 1860-х рр., коли намiтилися першi риси роз-межування у середовиш^ закарпатськоТ iнтелiгенцiТ. Поступово ця поляризащя ставала значно чiткiшою, що призвело до формування у 1869-1870 рр. (Унгварь 1871; Падяк 2006: 11) двох «партш»: «народно-руськоТ» («народноТ», «патрютично'Т», «радикальноТ») та «епископськоТ» («мадяронськоТ», «помiркованоТ'», «партп епископа Панковича», «утилiтаристськоТ», «партп епископатiв», «партп опор-тунiстiв») (ДЪла Галицкой 1871; Партiи 1871; Явдыкь 1904: 69; Падяк 2006: 11). До першоТ групи, очолюваноТ А. Добрянським, належали представники МукачiвськоТ i ПряшiвськоТ епархп: А. Рубiй, Ю. Форкаш, £. Попович, М. Грабар, П. Грабар, М. Молчан та ш. (Явдыкь 1904: 69). Лщером другоТ «партп», яка складалася зi змадяризованоТ iнтелiгенцiТ, став мукачiвський епископ С. Панкович. Основна цть «епископськоТ партп», яка ствпрацювала з угорською владою, полягала в мадя-ризацп русинiв та максимальному послабленнi позицш русофiлiв (Движенiе 1873). Вони, зокрема, намагалися усунути вiд управлiння «Товариством св. Василiя Великого» його лiдерiв - А. Добрянського та I. Раковського (ДЪла Галицкой 1871). Реалiзувати дану цiль Тм вда-лося 28 вересня 1871 р., коли шд час шостих загальних зборiв старе керiвництво ужгородськоТ спiлки було усунуте, а на його мкце обране нове (О. Негребецький, Ю. Маркош), лояльне до епископа й угорсь-коТ влади (Добош 1956: 98; Метеорь 1875: 84; Оть Ужгорода 1871; Mayer 1977: 22). Цього ж дня в Ужгородi здшснили невдалий замах на А. Добрянського (Метеорь 1875: 84), що мало сумы наслщки для Закарпаття, адже провщний громадський i пол^ичний дiяч краю уже не м^ брати активноТ участi у громадсько-культурному життi украТнцiв. Подальше iснування «Товариства св. Василiя Великого» бiльше нагадувало просту формальшсть, нiж об'ективну дшсшсть. Його нове керiвництво не лише майже ычого не робило задля нацюнально-культурного розвитку краю, поширення освгги серед населення, але й разом з угорською владою не давало можливосп здшснювати активну культурно-громадську дiяльнiсть колишшм лщерам спiлки (Е.Ф. 1886; Смерть общества 1886; Зарубежные 1975: 388-389; Mayer 1977: 56). А з ТТ занепадом на початку 1870-х рр. припинилася i дiяльнiсть «РуськоТ бесщи» в Ужгородi та Сиготi, а, очевидно, й у Хусп та Пряшевi, осктьки вiдомостi про Тх дiяльнiсть тсля 1870 р. вiдсутнi. Вщбуло-ся це не випадково, а шд тиском мукачiвського епископа, котрий з великим острахом дивився на дiяльнiсть «Бесщи», осктьки вважав, що там займалися протизаконною полггикою, читали небезпечш для церкви книги та газети, готували змови проти церковноТ влади та ш. (Уршлъ Метеоръ 1938: 86, 106, 116). Негативш тенденцп у суспiльно-полiтичному життi краю, як спо-стерiгалися наприкiнцi 1860-х рр., та Тх загострення у наступш роки призвели до того, що з початку 1870-х рр. у русофтьському руа, як i нацюнальному русi украТнцiв Закарпаття у цтому, наступила серйозна й затяжна криза, яка тривала до середини 1890-х рр. (Изъ Угорской 1883; Що дТют 1889; Зарубежные 1975: 388-389; Павлик 1985: 245; ). За словами I. Раковського, епископ С. Панкович нашс народному руховЬ який майже повшстю припинився тсля 1871 р., «смертельний удар» (Зарубежные 1975: 388). «З тих шр настало панування цтковитоТ безжиттевосп, а становище це можна назвати "розумовою вбопстю"», - пщкреслював I. Сильвай (Метеорь 1875: 84). Вщомий галицький громадсько-пол^ичний дiяч М. Павлик вщ-мiчав, що на Закарпаттi запанувала «непроглядна ттьма» (Павлик 1985: 245). Пiсля 1871 р. вплив русофтьськоТ течiТ у громадсько-полггичному життi краю настiльки зменшився, що проявлявся лише у вживанш псевдоросшськоТ мови у перiодичних i неперюдичних виданнях, ТТ ж використаннi в деяких навчальних закладах, розробщ А. Добрян-ським полiтичних проектiв розв'язання «украТнського питання» у Габсбурзькiй монархи тощо. Дiячi даного напрямку, переконавшись у марносп своеТ дiяльностi, почали вщходити вiд тiеТ iдеологiТ, яка була полггичною платформою Тх руху, перервали зв'язки з галицькими русофтами (Zeguc 1965: 88; Стрипський 2008: 266). З кшця 1860-х -початку 1870-х рр. москвофти пщдалися серйозному впливовi ма-дяризацГТ (Zeguc 1965: 88 Гнатюк 1916: 46; Стрипський 2008: 266), внаслщок чого стали «безнадшними мадяронами» (Галичина 1915: 130). Поколшня украТнцiв, яке народилося починаючи вщ 1880-х рр., виростало вже виключно в угорському культурному середовищЬ вони читали рiзноманiтну л^ературу й розмовляли виключно по-угорськи (Стрипський 2008: 266). На зламi Х1Х-ХХ ст. старшi русофiльськi дiячi з поколшня А. Доб-рянського та I. Раковського вже практично не займалися активною громадсько-пол^ичною дiяльнiстю (Лисяк-Рудницький 1994: 462). У 1890-х рр. - на початку ХХ ст. лише невелика частина представнимв закарпатськоТ штел^енцп належали до москвофшьського напрямку: Ю. Бачинський, Д. Гебей, I. Сильвай, £. Фенцик та ш. Як зазначае В. Падяк, до початку ХХ ст. русофтьство як щейно-естетичне та мовне явище вичерпало себе, i зi смертю 1903 р. останнього яскравого буди-теля £. Фенцика поколшня будителiв-русофiлiв зiйшло з лiтературноТ ниви (Падяк 2010: 105). «Великоруський напрям у лiтературi скiнчився повним фiяском», - зазначав сучасник тих подм О. Бонкало (Волошин). Наприкiнцi Х1Х - на початку ХХ ст. у Закарпатп було лише бтя 2530 осiб, котрi абияк володти росiйською, оскiльки досконало вивчити ТТ не зумти (Гнатюк 1897с; Стрипский 1897; Стрипський 2008: 267). Етимолопчного ж правопису на початку ХХ ст. закарпатськ журнал^и (зокрема змадяризоваш), на думку Г. Стрипського, притримувалися вже лише несвщомо, в силу звички (Стрипський 2008: 271). Крах русофтьськоТ течи був зумовлений такими причинами: щео-лопчною концепщею русофiлiв, особливо прагненням запровадити для украТнщв лiтературною мовою росiйську та використанням на практик «язичiя», незрозумтого для населення; вiдсутнiстю актив-ноТ громадськоТ i культурно-освiтньоТ дiяльностi (створення широкоТ мережi читалень, проведення народних вiче, видання друкованоТ лiтератури на зрозумтш для народу мовi); проведення угорською владою полггики мадяризацiТ. Як бачимо, упродовж 1850-х - 1919 р. русофшьський рух прой-шов чотири етапи розвитку. Перший - 1850-1860 рр. - виникнення i оргашзацшний розвиток русофшьства як мовно-л^ературноТ орiентацiТ. Другий - 1860-1871 рр. - становлення шституцшноТ бази руху (створюються культурно-громадськ органiзацiТ), розробка нацюнальних програм, здiйснення полiтичноТ дiяльностi, трансфор-мацiя русофiльства в домiнуючу в репош суспiльно-полiтичну течiю. У цей час вщбулося загострення конфронтацiТ з мадярофтами, в результатi якоТ останш, заручившись пiдтримкою угорськоТ влади, здобули перемогу. Третш - 1871 - середину 1890-л рр. - занепад i стагнацiя русофiльства, iстотне зменшення його сощальноТ бази (бiльшiсть русофЫв стала мадярофiлами). Четвертий - середина 1890-х - 1919 р. - характеризуеться трансформащею русофшьства в москвофшьство, iдеологiя якого базувалася на росшськш нацiо-нальнiй iдентичностi (визнання украТнфв росiянами). Загалом для цього етапу притаманы тi ж рису, що й для попереднього. Незважаючи на те, що русофти домшували в сусптьно-пол^ичному життi краю упродовж 1850-х - 1871 р., широкоТ пщтримки серед населення вони не мали. Та навггь беручи до уваги те, що у дiяльностi та ще-ологп русофЫв були негативш моменти, на нашу думку, на них не слщ вшати клеймо зрадникiв, «гальма» нацiонального руху, адже поява даноТ течiТ у суспiльно-полiтичному життi краю була цтком закономiрним процесом, зумовленим рядом вагомих внутршшх i зовшшшх факторiв.

Ключевые слова

русофилы, украинцы, язык, Закарпатье, А. Добрянский, И. Ра-ковский, Russophiles, Ukrainians, language, Transcarpathia, A. Dobriansky, I. Rakowski

Авторы

ФИООрганизацияДополнительноE-mail
Майор Ростислав ИвановичКаменец-Подольский государственный исторический музей-заповедникmajor.r@mail.ru
Всего: 1

Ссылки

Александръ Ю.Г. Русская беседа (Касино) въ УнгварЪ // СвЪть. Унгваръ. 1867. Ч. 3
Аркуша О., Мудрий М. Русофтьство в Галичин в середин Х1Х - на початку ХХ ст.: гёнеза, етапи розвитку, свЬогляд // Вiсник Львiвського ушверситету. Серiя iсторична. Львiв, 1999. Вип. 34. С. 231-268
Бабота Л. Закарпатська газета «Карпат» (1873-1886) // Науковий збiрник Музею украТнськоТ культури у Свиднику. 1988. № 15, ч. 1. С. 69-84
Бача Ю. До питання про русофтьство та москвофтьство за-карпатських украТни^в вщ середини Х1Х ст. // «Карпаторусинство»: iсторiя i сучасшсть. КиТв: Обереги, 1994. С. 22-30
Бача Ю. ЛЬературний рух на Закарпатт середини Х1Х столiття. Пряшiв, 1961. 272 с
Бращайко I. Дектько с^в за угорсько-руське просто-народне жите i поез^ // Сiч: Альманах в пам'ять 40-их роковин основаня товариства «Оч» в Вiднi. Львiв. 1908. С. 175-186
Владимiръ. Изъ Угочи (Заявлеше народных желанш въ Угорской Руси ) // Слово. Львовъ. 1867. Ч. 89
Воззваше къ подписка // Листокъ. Унгваръ. 1885. № 1
Волошин А. Зааювання й розвиток т-ва ПросвЬа. URL: http:// litopys.org.ua ^станый перегляд: 9 жовтня 2016)
Галиuкiи Оукраинцы // Наука. Унгваръ. 1904. № 20
Галичина, Буковина, Угорская Русь. 2-е изд., доп. М.: Задруга, 1915. 282 с
Гнатюк В. БезцТ'льш заходи. Кирилиця i русофтьство // ДТло. Львiв. 1915. Ч. 93
Гнатюк В. Нацюнальне вiдродження австро-угорських украТншв (1772-1880 рр.). Вiдень, 1916. 65 с
Гнатюк В. Причинок до ^ториТ зносин галицьких i угорських русишв // Лiтературно-науковий вiстник. Рiчник II. Том VII. Львiв: Наукове товариство iмени Шевченка у Львовi, 1899. С. 162-178
Гнатюк В. Сьвпл духи на Угорськiй Руси // Буковина. ЧерновцТ. 1897. Ч. 80
Гнатюк В. Сьв^ духи на Угорськш Руси. II // Буковина. Черновы,!. 1897. Ч. 87
Гнатюк В. СьвЬл духи на Угорськш Руси. Ill // Буковина. ЧерновцТ. 1897. Ч. 88
Голосъ изъ Угорской Руси о русскомъ языкЪ // День. Москва. 1861. № 5
Данилюк Д. 1стс^я Закарпаття в бiографiях i портретах (з давтх чаав до початку ХХ ст.). Ужгород: Патент, 1997. 289 с
Движете народной жизни въ Угорской Руси. IV // Слово. Львовъ. 1873. Ч. 10
Добош С. Адольф Иванович Добрянский: Очерк жизни и деятельности. Пряшiв: SVKL, 1956. 168 с
Добржанський О. Нацюнальний рух украшав Буковини другоТ половини Х1Х - початку ХХ ст. Чертвцк Золот литаври, 1999. 574 с
Драгоманов М. Австро-руськ спомини (18671877 рр.) // ЛЬературно-публщистичт працк КиТв: Наукова думка, 1970. Т. 2. С. 276-277
Драгоманов М. В справi Угорс^ Рус // Народ. Львiв. 1895. № 11
ДЬла Галицкой и Угорской Руси. Отъ Ужгорода (Конецъ) // Слово. Львовъ. 1871. Ч. 74
Е.Ф. Книги въ нашехъ народныхъ школахъ // Листокъ. Унгваръ. 1886. № 7
Зарубежные славяне и Россия. Документы архива М.Ф. Раевского. 40-80 годы Х!Х века. М.: Наука, 1975. 576 с
И.Ч. Наше равнодушiе одна изъ причинъ бЬдностей нашей // Листокъ. Унгваръ. 1886. № 4
Игнатков Ю.Ю. Изъ Ужгорода (Русская беседа) // Слово. Львовъ. 1867. Ч. 13
Игнатовъ Ю. Изъ Ужгорода // Слово. Львовъ. 1866. Ч. 100. Изъ Мармороша 1864 - Изъ Мармороша // Слово. Львовъ. 1864. Ч. 69. Изъ Марморошскаго 1869 - Изъ Марморошскаго Сигота // СвЬтъ. Унгваръ. 1869. Ч. 11
Изъ Мукачова (Выборы чиновниковъ. Русская бесЬда въ УжгородЬ) // Слово. Львовъ. 1867. Ч. 33
Изъ Мукачова (Пети^я угорскихъ русиновъ до Пештянського сойма) // Слово. Львовъ. 1866. Ч. 49
Изъ Пряшева (Желатя и требоватя угро-русского народа) // Слово. Львовъ. 1868. Ч. 10
Изь Пряшевской епархш (Русь Угорска таки бодрствует - новый програмь народный) // Слово. Львовь. 1865. Ч. 86
Изь Угорской Руси // Слово. Львовь. 1883. Ч. 117
Изь Угочи (Заявлеше народных желанш вь Угорской Руси ) // Слово. Львовь. 1867. Ч. 89
Изь Ужгорода (Учреждеше первой угро-русской БесЬды вь УжгородЬ) // Слово. Львовь. 1865. Ч. 10
Изь Ужгорода // Слово. Львовь. 1867. Ч. 40
Изь Ужгорода. 9 января // СвЪт. Унгварь. 1868. Ч. 3
Какь имЪемь писати? (Продолжеше) // СвЪт. Унгварь. 1869. Ч. 34
Какь имЪемь писати? (Продолжеше) // СвЪт. Унгварь. 1869. Ч. 32
Кашка М.Ю. ЕтнополЬичний розвиток русишв-украш-шв Закарпаття (середина XVIII ст. - 1867 р.): дис. канд. кт. наук. Ужгород, 2008. 227 с
Кореспонденция Якова Головацького в л^ах 1850-1862. Видав др. Кирило Студинський. Львiв: Наукове товариство iм. Шевченка, 1905. 594 с
Лисяк-Рудницький I. Карпатська УкраТна: народ у пошуках своеТ щентичносп // Лисяк-Рудницький I. кторичш есе: в 2 т. / Пер. з англ. М. Бадк, У. Гавришюв, Я. Грицака, А. Дещиш, Г. Киван, Е. ПанкеевоТ. КиТв: Основи, 1994. Т. I. С. 451-470
Магочiй П-Р. Формування нацюнальноТ самосвщомосп: Пщкарпатська Русь (1848-1948). Ужгород: Карпатський край, 1994. 296 с
Маер М. Закарпатськ украТнц на переломi столпъ // Жовтень i украТнська культура. Пряшiв, 1968. С. 49-73
Майор Р. Парламентська дiяльнiсть А. Добрянського в угорському сеймi та його боротьба проти мадяризаци нацюнальних мен-шин Угорщини в 1861-1868 рр. // Проблеми ^торп краТн Центрально! та СхщноТ £вропи: збiрник наукових праць. Кам'янець-Подтьський: КПНУ iм. !вана Опенка, 2012. Вип. 3. C. 120-140
Майор P.I. Товариство «Руська бесща» в громадському житп Закарпаття в другш половит XIX ст. // В^ник Кам'янець-Подтьського нацюнального унiверситету iменi Iвана Опенка. кторичш науки / [Редкол. В.С. Степанков (вщп. ред.) та ш.]. Кам'янець-Подiльський: КПНУ iм. Iвана Опенка, 2012. Вип. 5. С. 130-134
Маркусь В. Росшська iмперiя i Закарпаття // «Карпатору-синство»: iсторiя i сучасшсть. КиТв: Обереги, 1994. С. 5-21
Метеоръ У. Положеше угорскихь русскихь подь управле-шемь Стефана Панковича, епископа Мукачевскаго // Славянскш сборникь. СПб., 1875. Т. 1. С. 55-88
Мишанич О. «Карпаторусинство», його джерела й ево-люшя у ХХ ст. Вiдродження, 1992. 56 с
Мудрий М. Нацюнально-полтичш орiентацiТвукраТн-ському суспiльствi Галичини австршського перiоду у висвiтленнi сучасноТ iсторiографiТ // Вiсник Львiвського унiверситету. Серiя iсторична. 2002. Вип. 37, ч. 1. С. 465-500
Мукачевсюй. Галицкш «оукраинцы» // Наука. Унгварь. 1904. № 19
Общество св. Василiя и Русская беседа. Ужгородь, дня 8-го (20-го) ноября // СвЪть. Унгварь. 1868. Ч. 44
Оть Сигота // Слово. Львовь. 1868. Ч. 22
Оть Ужгорода // Слово. Львовь. 1865. Ч. 101
Оть Ужгорода // Слово. Львовь. 1871. Ч. 81
Павлик М. Про русько-украТнськ народн читальш // Павлик М. Твори. КиТв: Днтро, 1985. С. 159-283
Падяк В. Нарис iсгорiТ карпаторусинськоТ лтератури XVI-XIX столпъ / Дослщний центр карпатознавства. Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. 204 с
Падяк В. Ужгородський тижневик «Новый СвЪть» (18711872): Анотована бiблiографiя матерiалiв та iсторичний нарис. Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2006. 172 с
Пап С. ктс^я Закарпаття. Том III. 1вано-Франювськ: Нова Зоря, 2003. 648 с
Партш на Угорской Руси. Изь Угорской Руси // Слово. Львовь. 1871. Ч. 81
Партш на Угорской Руси. Изь Угорской Руси // Слово. Львовь. 1871. Ч. 81
Партш на Угорской Руси. Изь Угорской Руси // Слово. Львовь. 1871. Ч. 81
Патрютическш письма. VI. Малорусское движете на УкраинЪ. Изь Вьдня. 1873 // Слово. Львовь. 1873. Ч. 16
Перени Й. Из истории закарпатских украинцев (1849-1914). Budupest: Akademiai Klado, 1957. 160 с
Попрадовъ. Оть Дуная, 12 (24) декабря, 1872 // Новый СвЪть. Унгварь. 1872. Ч. 49
Проекть политической програмы для Руси австршской. Львовь: Ставропигшскш институт, 1871. 44 с
Рудловчак О. Газета «Свет» i ТТ попередники. Бiблiогра-фiя матерiалiв «Света» // Науковий збiрник Музею украТнськоТ культури у Свиднику. 1985. № 12. С. 83-147
Рудловчак О. Шляхи росшського друкованого слова до закарпатських украТн^в. ЗакарпатоукраТнськ кореспонденти росшськоТ преси в 50-70-т роки XIX ст. // Науковий збiрник Музею украТнськоТ культури у Свиднику. 1988. № 13. С. 7-94
Р"Ьчь // СвЪть. Унгварь. 1867. Ч. 5
Р"Ьчь // СвЪт. Унгварь. 1869. Ч. 38
СвiтликН. Закарпаття у публщистичнш рецепци галичан (середина XIX - початок ХХ столптя) // Науковий вкник Ужгородського ушверситету. Серiя: Iсторiя. 2011. Вип. 27. С. 285-293
Слово. Львовъ. 1868. Ч. 26
Смерть общества нашого // Листокъ. Унгваръ. 1886. № 16
Стрипский Г. З УгорськоТ Руси // Буковина. ЧерновцТ. 1897. Ч. 55
Стрипський Г. МосквофЫзм, украТшзм i вЬчизняш руснаки // Науковий вкник Ужгородського ушверситету. Серiя: ктс^я / Ужгород. нацюн. ун-т. Ужгород: Говерла, 2008. Вип. 20. С. 264-273
Сухий О. Вщ русоф^ьства до москвофтьства (росшський чинник у громадськш думц та сусптьно-пол^ичному життi галицьких украТншв у XIX столiттi). Львiв: Львiв. нац. ун-т iм. I. Франка, 2003. 498 с
Tiхий Ф. Розвиток сучасноТ лЬературноТ мови на Пщкарпатсь-кiй Русi. Ужгород, 1996. 226 с
Ужгородъ. 26 ^ля (7 Авг.) 1868 // СвЪть. Унгваръ. 1868. Ч. 29
Унгваръ. 1 (13) марта 1872 // Новый СвЬтъ. Унгваръ. 1872. Ч. 9
Унгваръ. 10-го (22-го) августа 1871 // Новый СвЪтъ. Унгваръ. 1871. Ч. 28
Унгваръ. 1(13) Ноября // СвЪт. Унгваръ. 1869. Ч. 43
Уршлъ Метеоръ (И.А. Сильвай). Автобiографiя. Ужгород: Школьная помощь, 1938. 131 с
Уставъ Общества св. Василiя Великаго. Ужгород: Типографiя Карла 1егера, 1866. 16 с
Фiлiна Т.В. Нацюнально-культурний розвиток русишв-украТнщв СхщноТ Словаччини (друга половина XVIII - перша половина XX ст.): автореф. дис. ... канд. ic. наук: 26.00.01. Кшв, 2011. 22 с
Фiлiна Т.В. Еволюи^я мовного питання русишв-украТни^в. URL: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vdakk/2009_2/21.html (останнш перегляд: 9 жовтня 2016)
Фонетика въ школахъ и чтеше церковныхъ книг // Листокъ. Унгваръ. 1895. № 1
Шандор В. Закарпаття. 1сторично-правовий нарис вщ IX ст. до 1920. Нью-Йорк: Карпатський Союз, 1992. 292 с
Що дТют нашi братя? // Буковина. ЧернорвцЪ. 1889. Ч. 20
ЯвдыкъЛ. Истс^я Угорской Руси. Варшава, 1904. 85 с
Явный отвЪтъ на ответый листъ до редакцш «СвЪта» // СвЪт. Унгваръ. 1868. Ч. 3
Mayer M. Karpatukran (ruszin) politikai es tarsadalmi torekvesek: 1860-1910. Budapest: Akademiai Kiado, 1977. 255 p
Programm zur DurchfGhrung der nationaLen Autonomie in Osterreich (Fon einem SLaven). Wien: VerLag des «ParLamentar», 1885. 167 s
Zeguc I. Die nationaLpoLitischen Bestrebungen der Karpato-Ruthenen 1848-1914. Wiesbaden: Harrassowitz, 1965. 145 s
 Русофильство на закарпатье во второй половине XIX - начале ХХ в.: зарождение, развитие и идеология | Русин. 2017. № 1 (47). DOI: 10.17223/18572685/47/13

Русофильство на закарпатье во второй половине XIX - начале ХХ в.: зарождение, развитие и идеология | Русин. 2017. № 1 (47). DOI: 10.17223/18572685/47/13