Румынская дипломатия в борьбе за Бессарабию на Парижской мирной конференции (январь - август 1919 г.) | Русин. 2018. № 3 (53). DOI: 10.17223/18572685/53/9

Румынская дипломатия в борьбе за Бессарабию на Парижской мирной конференции (январь - август 1919 г.)

В статье анализируется деятельность румынского дипломатического представительства на Парижской мирной конференции в течение января - августа 1919 г. В контексте исследования охарактеризованы главные политические и военные аргументы, которыми оперировала румынская дипломатия в отстаивании собственного права присоединить земли Бессарабии под юрисдикцию Бухареста. Также проанализировано отношение к бессарабскому вопросу со стороны лидеров Антанты (Великобритания, Франция, США).

Romanian diplomacy in the struggle for Bessarabia at the Paris Peace Conference (January - August 1919).pdf 18 ачня 1919 р. в Париж1 вщкрився мирний форум, скликаний державами-переможцями у Першш св1товш вшш для напрацювання комплексу договор1в з переможеними краТнами. Стратепчно мова йшла про перерозподт сфер пол1тико-економ1чного та вшськового впливу i створення новоТ карти св1ту та Европи. Вже перш1 засщання конференцп засвщчили наступш тенденцп: Франщя прагнула максимально ослабити Ымеччину, що дозволяло Тй встановити власну гегемошю в Еврот та убезпечити схщш кордони. Англiя та США були бтьш зацкавлеы у збереженш рiвноваги, що змушувало Тх бтьше враховувати штереси Ымеччини, яку в умовах розпаду Австро-Угор-щини, революцп в Росп, загального нацюнально-визвольного руху та бтьшовицькоТ пропаганди можна було використовувати як певний стабшзуючий фактор. Iншi держави, ям входили до Антанти, також не хотти втрачати свого «шансу» розширити територп та посилити власну полггичну вагу. Одыею з них була i Румушя, яка анексувала Буковину та Бессарабт в 1918 р. Тема бессарабського питання 1919 р. знайшла свое вщобра-ження в публкащях безпосередшх учасниюв тих подiй (напр., де Сент-Олера (Contele de Saint-Aulaire 2016: 288) та Бретiану (Bratianu 1995: 148)). Вiйськово-полiтична ситуацiя навколо тери-торiальноТ належностi БессарабiТ воображена у роботах С. Назарiя (Назария 2014a: 655; Назария 2014 b: 61-78). Не можна оминути увагою i науковий доробок I. Лев^а (Левит 2012: 240), який свою монограф^ безпосередньо присвятив цiй темк Дослiдженню зов-нiшньополiтичноТ дiяльностi Румунп в цей перiод присвяченi ро-боти iн. дослiдникiв (Виноградов 2002: 504; Мельтюхов 2010: 464; Бойко 2014: 47-60). Водночас, досвщ «мирного та паритетного» виршення бессараб-ського питання у першш чверт ХХ ст. не втратив свого практичного та науково-дослщницького штересу i нинi. Як засвщчуе практика сього-дення, кнуючи державнi кордони е вiдносно стабшьш та, вiдповiдно, в силу змши геополiтичноТ ситуацп в свiтi, можуть бути переглянут та змiненi на користь шших. Це, у свою чергу, провокуе формування нових точок «суперництва та зггкнення» i не сприяе налагодженню мирного дiалогу мiж краТнами. Таким чином, метою науковоТ статтi е аналiз дiяльностi румунського представництва на Паризькш конференцiТ впродовж ачня - серпня 1919 р. у напрямку вщстоювання права Бухаресту на Бессарабт. Паралельно проаналiзована i позицiя лiдерiв Антанти щодо щеТ проблеми. Румунський уряд чiтко усвщомлював, що лише дозвiл Антанти офщшно закрiпить його присутнiсть в репоы. Натомiсть союзники неоднозначно ставилася до територiальних прагнень королiвства. По-перше, Бухаресту не забули пщписаного сепаратного мирного договору з Четвертним союзом в 1918 р. По-друге, питання викли-кала полггика вщвертого терору румунськоТ адмiнiстрацiТ стосовно населення в Бессарабп (Буле 2012: 49-54). По-трете, практично у переддень вщкриття конференцiТ на територп Хотинщини почалося повстання, яке пщривало реноме Бухаресту як мирного об'еднувача краю з «материнською» Румуыею. На практицi ТТ вiйська у районах, охоплених повстанням, фiзично винищували населення (Су-ляк 2006: 57). Нав^ь окремi румунськi полiтики (напр., I. Антонеску) згодом визнавали, що в 1919 р. «ми були на волосок вщ втрати Бессарабп через генерала Давщоглу, який ... знищив ам ал та вбив безлiч людей. Паризька конференщя тому змiнила свое ршення про надання нам Бессарабп, що ми краТна дикунiв» (Левит 2012: 61). Вже з перших дшв роботи конференцп румунськi дипломати активно доводили, що Хо-тинське повстання - це виключно спроба бтьшовимв дестаб^зувати ситуацiю в краТш. На фонi антибiльшовицьких настроТв провщних держав таке тлумачення подiй було вдалим дипломатичним кроком. Наступним важливим фактором було те, що окремi краТни Антанти пiдтримували бiлогвардiйський рух та прагнули вщродження единоТ Росп. У таких обставинах Румунiя мала постшно корегувати свою зов-шшньополггичну дiяльнiсть. Тим паче, що i в середовищi переможцiв едностi щодо принцитв нового европейського устрою не кнувало. Зокрема, 22 сiчня на засщанш Ради Десяти був озвучений текст В. Втьсона, в якому американський президент пропонував провести мирну конференцт на Принцевих островах для вах воюючих сторш на територ1ях колишньоТ Рос1йськоТ 1мперп. Зустр1ч мала в1дбутися 15 лютого. Серед шших нам1р взяти участь висловив i Ком1тет звiльнення Бессарабп, який вiдстоював приналежнiсть краю Роси. Слiд вiддати належне Бухаресту, який вже 27 ачня повiдомив, що Бессарабiя добровiльно приедналася до Румуни, i просив не запрошувати ТТ представникiв до участi в конференций Натомiсть С. Пiшон зазначив, що бессарабц мають право самостiйно виршу-вати питання участi. У пщсумку було ухвалено компромiсне рiшення не виносити питання Бессарабп на порядок денний засщань конференций Як засвщчив подальший розвиток подiй, запланований захщ взагалi не вiдбувся. Загалом же ситуащя в Парижi для Румуни була складною. 1Т пред-ставники не були включен не лише до ВерховноТ Ради конференций а й до низки спещальних комiсiй. Першi зустрiчi I. Брелану з Г. Ыколсо-ном, Ж. Клемансо та А. Бальфуром пщтвердили побоювання Бухаресту, що Антанта неоднозначно сприйме право Румунп на новi територи. З iншого боку, вщверто iгнорувати делегацiю великi держави не могли собi дозволити - Румуыя була певним «санiтарним кордоном» вщ-носно охоплених вiйною земель колишньоТ РосшськоТ iмперiТ. Бiльше того, вона як союзник створювала противагу ^меччиы у Придунай-ському регiонi. ^м того, i про загрозу поширення бтьшовицьких гасел на Захiд не забували. Вщповщно, досить прихильно румунськ вимоги сприймала Францiя. У промовi пiд час вiдкриття конференцiТ Р. Пуанкаре вщзначав, що Румунiя вступила у вшну на боцi Антанти, для того щоб «добитися нацюнальноТ едностi» i що лише скрутш для краТни обставини змусили ТТ пщписати Бухарестський мир 1918 р. Окремо вш пiдкреслив, що королiвство перебувае пiд протекторатом ФранцiТ. Позитивно румунську присутшсть в БессарабiТ оцшила i мiсцева преса. «Le Temps» пщкреслювала заслуги королiвськоТ армiТ у наведены ладу в репош (Le Temps 1). Нав^ь Хотинське повстання видання трактувало як бтьшовицьке та пщ проводом украТнських офiцерiв (Le Temps 4). 1 лютого I. Брелану, Н. Мшу, А. Лапедату та К. Брелану взяли участь у засщанш Ради Десяти. Перш шж перейти до питання територш, I. Бретiану нагадав присутнiм про роль Румуни у свтовш вшы. Зокре-ма, вiн пiдкреслював, що саме румуни завдали виршального удару шмцям в битвi пiд Макарешл та утримували фронт до останнього, всю провину за розвал якого вш переклав на бтьшовиюв. За словами полггика, вторгнення румунiв в Бессарабт було санкцiоновано самою Антантою ще в 1918 р. Щоправда, доповщач упустив вагому деталь. Дшсно, 24 сiчня посол ФранцiТ у Румуни де Сент-Олер пiдтверджував необхщшсть введення румунських частин в репон, але при цьому зазначав, що це суто вшськовий захщ, який не матиме жодного впливу на полггичне майбутне Бессарабп (Виноградов 2002: 347). Натомкть, за словами I. Брет1ану, Бухарест не хвилини не вагався у свотй в1дданост1 союзникам, хоча для само' кратни ця вшськова операц1я була пов'язана з великим ризиком. У своему вистут полггик неодноразово наголошував, що виключно бтьшовицька загроза, прохання представник1в Антанти в Яссах та уряду украТнськоТ Центрально' Ради пщштовхнули Румун1ю до введення вшськ (Papers Relating 1943: 747-848). Дал1 у виступ1 вш п1дкреслював, що Рос1йська 1мпер1я свого часу незаконно анексувала Бессарабт, де бтьшкть населення становили румуни. За пщрахунками I. Брет1ану, 72 % населення краю складали вони, решта слов'яни, болгари або шмц1, але, за висловом доповщача, вони не становили навггь 15 % населення. На думку промовця, це давало право вважати, що «з уах точок зору, Бессараб1я е румун-ською». Б1льше того, сама можливкть повернення Бессараб1Т до Рос1Т, за словами румунського прем'ер-мшктра, е анахроызмом, який не може б1льше кнувати. Як i те, що Роая не мае права дом1нувати на Балканах. На пщтвердження власних тез I. Брелану звертав увагу присутшх, що виборна асамблея Сфатул Церш добровiльно проголосила приеднання краю до Румуни. Загалом виступ I. Брелану чггко вiдбивав тогочасну державну доктрину Бухаресту, спрямовану на створення «ВеликоТ Румуни», одне з ключових мкць в якiй i передбачало приеднання всiеТ Бессарабп (Ястребчак 2011: 22). З шшого боку, I. Бретiану досить обережно, але наполегливо формував «образ» Румуни як «вартового захщноТ цивiлiзацiТ» у гирлi Дунаю. На запитання Д. Ллойд Джорджа, чи не висувала «асамблея» Бессарабп шших умов приеднання, румунський полггик вщзначив, що мова йшла лише про право Сфатул Церш на пщготовку спещального аграрного закону (Mitrasca 2002: 68). Ви-клавши всi аргументи, I. Брелану просив визнати право Бухаресту на Бессарабт, Трансiльванiю та Буковину та надати пщтримку його краТнi: «Румуыя потребуе морально' пiдтримки союзникiв, для того щоб вона i далi могла залишатися тим ким була, об'еднуючим фактором Европи проти бтьшовизму». Зрештою, вiн наголошував на тому, що це не лише в штересах королiвства, а i всiеТ Европи, навiть свiтовоТ цивЫзаци (Papers Relating 1943: 850-851). Пщводячи пiдсумки виступу I. Бретiану, можна виокремити наступш акценти його промови: полгтик нi на крок не вщходив вiд проекту створення «ВеликоТ Румуни»; вш послiдовно доводив, що румуни зайняли ш землi виключно iз врахуванням iсторичного та етногра-фiчного принципу; Румунiя виконала ва зобов'язання перед Антантою пщ час вшни; Румушя е останшм форпостом захiдноТ цивiлiзацiТ у Схщнш £врот у протистояннi бiльшовизму. Звкно, нацiональнi iнтереси Бухаресту мало цкавили Антанту, а ось на акцент боротьби з бтьшовиками звернули бтьш серйозну увагу. Не слiд забувати, що в цей час одне з Тх головних гасел пропагувало свтову революцiю. Вiдповiдно захiднi держави мали оперативно «пщбирати» рiзнi варiанти для потенцiйноТ боротьби. Тому виступ I. Бре^ану з його яскраво вираженою антибшьшовицькою позицiею був аргументом на користь створення сильноТ Румунп з можливим вклю-ченням до ТТ складу нових територiй. Заб^аючи наперед, вiдзначимо, що антибiльшовицькою тезою румунськ дипломати оперувала i надалк 1 лютого на засiданнi Ради Десяти питання про територiальнi претензп РумунiТ не було вирiшене. Воно переадресовувалося на розгляд спещальноТ комiсiТ. До ТТ складу увiйшли представники США, Великобритании ФранцiТ та 1талп. Очолив комiсiю А. Тардье. 3 лютого «Le Temps» пiд заголовком «Проблема ВеликоТ РумунiТ» надрукувала виступ I. Бре^ану. Витримуючи видавничий такт, газета все ж пщтри-мувала анекаю румунами Буковини та Бессарабп, мотивуючи це тим, що це не е великою втратою для «океану слов'янських земель». В статт пщкреслювалося, що пiдтримана Антантою «Велика Румуыя» могла б стати стабшзуючим елементом, здатним пiдтримати лад перед загрозою поширення лiворадикальних iдей (Le Temps 2). Французьке видання вже наступного дня розмктило на своТх сторшках текст угоди мiж Румунiею та Антантою вiд 4 (17) серпня 1916 р. (Le Temps 3). 8 лютого вщбулося перше засщання комiсiТ у справах Югославп та РумунiТ, але представники останньоТ не були запрошенi. Вщ самого початку роботи чiтко окреслилися рiзнi погляди ТТ учасникiв на тери-торiальнi проблеми. Делегати 1талп та ФранцiТ пропонували зберегти чиншсть договору з Румунiею 1916 р. i на його пiдставi виршувати питання. Натомiсть дипломати США та Англп виступили проти такого варiанту. Загалом комiсiя дiйшла висновку, що «бессарабське питання» не може бути виршене без участi представнимв РосiТ, тому його слiд вщкласти (Назария 2014а). 11 та 17 лютого вщбувалися повторнi засiдання, але i вони не дали остаточного ршення. 22 лютого на засщання комiсiТ було запрошено I. Бре^ану для озна-йомлення присутнiх з румунським «баченням» ситуацiТ. На засщанш вiн черговий раз наголосив на тому, що «Бессарабiя е входом в наш дiм; якщо вона буде перебувати у чужих руках, це може загрожувати нашому вогнищу» (Мельтюхов 2010: 87). Загалом дебати тривали до 28 лютого, коли певы рекомендацп були надаш Верховнш Радi кон-ференцiТ. Натомiсть Румунп рекомендували врегулювати ва питання про кордони з сусщшми державами. Отже, конференщя не постшала задовольнити територiальнi вимоги Бухаресту, осктьки вiйськово-полiтична ситуацiя на землях колишньоТ РосшськоТ iмперiТ ще остаточно не виршилася. Частина УкраТни перебувала пiд владою уряду УНР, шша - УСРР. Додатково лщери бiлого руху О. Колчак та А. Деншн готувалися до наступу проти бтьшовимв. Оскiльки останнi вщстоювали принцип вщнов-лення недiлимоТ Росп, то погiршувати вiдносини з ними в разi успiху вiйськових операцш Антанта не хотiла. Зрозумiло, що i румунськi представники не могли не бачити такого ставлення союзнимв. До Бухаресту постшно йшли звгги про перебiг ситуацiТ в Парижк Зрештою, в урядових колах краТни констатували: «Перемир'я поклало край вшш, але не для нас» (Левит 2012: 75). Додатковою проблемою стала i неспокшна ситуацiя в репош. Спочатку вибухнуло Хотинське повстання, полм активiзувалося бiльшовицьке пiдпiлля та виступи партизан. Не варто забувати i той факт, що зпдно таемного англо-французького договору вiд 23 грудня 1917 р. УкраТна, Бессарабiя та Крим мали перебувати у французькш сферi вiйськово-полiтичного впливу. Таким чином, неспроможшсть Бухаресту контролювати ситуацiю значно попршувала шанси ру-мунськоТ дипломатп в Парижi. Крiм того, Франтя розпочала активнi переговори з дипломатами УНР в Одеа. Головна мета Тх зводилася до необхiдностi створення единого антибшьшовицького фронту пiд керiвництвом Антанти (Попенко 2008: 86-97). Прагнучи об'еднати рiзнi сили, французи намагалися також залагодити територiальний конфлiкт мiж УНР та Румунiею. Зокрема, на цьому наголошував А. Бер-тело, який наполягав на встановленш чггких кордонiв мiж сторонами. При цьому генерал все ж вщдавав перевагу шдтримщ Бухаресту, а не Киеву. За його словами, в разi якщо Антанта не пщтримае Румушю, то «зникне останнiй бар'ер проти бшьшовизму». Тим часом ситуацiя в репош ще бтьше загострилася. В березш 1919 р. в Угорщиш була проголошена радянська республiка. Це не могло не стурбувати Антанту. 30 березня «Le Temps» вщзначило, якщо Антанта не використае своТ можливосп на Чорному морi для пщтримки РумунiТ, то остання зазнае вже третьоТ катастрофи, почи-наючи з 1916 р. (Le Temps 5). 25 березня вщбулася зус^ч Д. Ллойд Джорджа та I. Брелану. ^м суто вiйськових питань, обговорювалися i полiтичнi аспекти. Зокрема, румунський прем'ер-мшктр наголосив на важливосп вирiшення питання БессарабiТ на користь Бухаресту. У пщсумку вiн звггував уряду, що за результатами зустрiчi «можна спо-дiватися, завдяки бшьшовицькш загрозi, загальне становище РумунiТ набувае саме того значення, яким воно i мае бути». Впродовж берез-ня-квггня I. Бретiану також мав зустрiчi з Ж. Клемансо та Ф. Фошем. Загроза поширення бтьшовизму Европою, зрештою, багато в чому в^грала виршальну роль в прийнятп багатьох ршень конференцп в Парижi. До речi, «антибтьшовицьку карту» як засiб тиску на Антанту активно використовували не лише румуни. Схожу зовшшньопол^ич-ну стратепю обрала i Польща, яка мала амбггы плани приеднання низки земель, зокрема, СхщноТ Галичини. Усвiдомлюючи власш стратегiчнi переваги, Румунiя та Польща на конференцп займали схожi позицп (Куртов 2013: 30). 27 кв^ня в Парижi вiдбулася зустрiч I. Бре^ану з прем'ер-мiнiстром Польщi I. Падеревським, пщ час якоТ було домовлено про необхщысть встановити бтьш тiсний зв'язок мiж державами з чггко окресленою антибiльшовицькою спрямованiстю. В той же час на засщаннях вщбувалися черговi дебати щодо ви-значення кордонiв РумунiТ. У пщсумку, 6 квiтня комiсiя озвучила свое попередне ршення про доцiльнiсть визнання Бессарабп румунською. Аргументами для такого ршення експерти вважали волевиявлення мкцевого населення та iсторичнi зв'язки краю з Румушею. Вiд ос-танньоТ вимагали гарантувати рiвноправ'я нацiональним меншинам репону. 8 травня була заслухана доповщь А. Тардье. Щоправда, пщ час його виступу питання Бессарабп не було озвучене, оскiльки Р. Лансшг зауважив, що пiднiмати його недоречно через вщсутысть росiйських представнимв. Ситуацiя знов складалася не користь Румуни, що змусило ТТ пред-ставникiв йти на вiдвертий дипломатичний шантаж. Так, I. Бре^ану заявив французькому представнику в Бухарест де Сент-Олеру, що подасть у вщставку, якщо Антанта не задовольнить прагнення коро-лiвства. Останнiй, у свою чергу, звiтував французькому уряду, що лише перебування I. Бретану на посадi стримуе краТну вiд анархп. Пара-лельно осторонь питання Бессарабп не залишалися i представники уряду О. Колчака. До вщома керiвництва конференцiТ неодноразово надходили меморандуми вщ Г. Львова, С. Сазонова, М. Чайковського, В. Маклакова про безтдставысть румунських претензш на Бессара-бт. Активiзували свою дiяльнiсть i делегати УНР на конференцп, ям також доводили, що румуни не мають права на репон. Наприкшщ травня ситуащя з Румунiею ще бтьше загострилися, оскiльки бухарестський уряд подовжував ^норувати вимоги союз-никiв зупинити просування власноТ армiТ вглиб Угорщини. При цьому румунсьм дипломати в Парижi всiляко виправдовували агресiю, активно посилаючись на бтьшовицьку загрозу з боку уряду Бела Куна (Le Temps 6). 10 червня на засщанш Ради Чотирьох спещально розглядалося питання, присвячене встановленню демаркацшноТ лшп мiж Румунiею та Угорщиною. Бтьше того, Ж. Клемансо, Д. Ллойд-Джордж та В. Втьсон в ультимативно формi висунули I. Бре^ану вимогу вивести вшська та пщкоритися вам ршенням конференцiТ. В рaзi невиконання Антанта погрожувала перестати допомагати краТ-ы. Водночас, iснувaв i шший погляд на ситуaцiю. Французький маршал Ф. Фош звертав увагу керiвництвa конференцп, що РумунiТ не варто вщводити вiйськa вiд Тиси, осктьки це дае Тй можливiсть ефективно «захищати Трaнсiльвaнiю вiд угорцiв». В якосп додаткового аргументу вiн стверджував, що Рада Чотирьох мае також враховувати i те, що Румуыя зобов'язана «утримувати на Днiстрi та в Буковиш значну кiлькiсть своТх вiйськ для того, щоб зберегти контроль на росшським бiльшовизмом». Додатково французький вшськовий наполягав, що слщ враховувати i ситуaцiю в Галичиш, де мiг будь-якоТ митi перестати кнувати румунсько-польський союз. До речЬ з визначенням «росiйський бтьшовизм» часто ототожнювався i бiльш категоричний вираз «росшсью банди» (Lazar 1928: 88). Зрештою, кнорування конференцiею румунських штереав викли-кало невдоволення з боку Бухаресту. Це знаходило вщображення в мкцевш пресi, яка активно «тиражувала» тези, що союзники «шанта-жують» краТну, зловживають ТТ законними правами, вщкидають умови договору мiж сторонами вiд серпня 1916 р. тощо. 11 червня вщбулося спещальне зaсiдaння королiвського уряду, на якому була заслухана i доповiдь В. Антонеску. Останнш наголосив, що вщ РумунiТ вимагають дотримання прав нацюнальних меншин та створення зони втьно-го транзиту товaрiв сусiднiх держав, ям не мають виходу до моря (Авст^я). Категорично проти щеТ вимоги виступив I. Бретiaну, який вважав ТТ прямим порушенням сувереытету королiвствa. Водночас, i Антанта не мала нaмiру поступатися. Схожа ситуащя складалася i навколо питань територш. В. Антонеску доповiдaв уряду, що позитивному виршенню бессарабськоТ про-блеми заважала активна протидiя з боку представнимв росiйського бiлогвaрдiйського руху (Росшська полiтичнa нарада та Росiйськa полггична делегaцiя (Цветков 2009: 374)), штереси якого пiдтриму-вали Великобритaнiя та США. Водночас, дипломат пщкреслював, що для Францп питання про Бессарабт остаточно вирiшено на користь Румунп. За пiдсумкaми урядового зaсiдaння були ухвалеш нaступнi рiшення: Бухарест погоджувався вiдвести своТ вiйськa в Угорщиш на визначену демaркaцiйну лiнiю; представництву в Пaрижi надавали повноваження розпочати роботу, спрямовану на пщписання договору з Авст^ею; Бухарест вiдмовлявся створювати «транзитний коридор» з вiльним товарооб^ом. Тим часом в Пaрижi боротьба за Бессарабт мiж представниками Румунп, УНР, уряду О. Колчака тривала. 26-27 травня Рада П'ятьох, звертаючись до О. Колчака, пщкреслювала, що головними умовами допомоги йому у боротьбi проти бтьшовиюв були: проведення демо-кратичних виборiв, дотримання прав нацюнальних меншин, визнання незалежносп Польщi та Фшляндп, визнання автономп Литви, Латвп, Естонп, кавказьких та закавказьких держав. Додатково вщ генерала вимагали визнати право конференцп визначати майбутне румунськоТ частини Бессараби (DBFP 1949: 330). 12 червня О. Колчак прийняв ц вимоги, хоча i посилався на необхщ-шсть узгодити Тх з Установчими зборами. ^зыше В. Маклаков писав: «Варто було б лише союзникам припинити постачання нам вiйськових матерiалiв, як бтьшовики б заволодiли б ваею Росiею» (Будницкий 2001: 61). Зважаючи на це, росшсью представники в Парижi погоджу-валися i на територiальнi поступки. Зокрема, було ухвалено ршення про можливiсть визнання урядом О. Колчака входження Буковини до складу Румунп, але це мало вщбутися одночасно з обов'язковою вщмовою останньоТ вiд анексiТ БессарабiТ (Цветков 2009: 384). Як засвщчили подальшi подiТ, цi сподiвання не справдилися - представники королiвства прагнули якомога бтьше розширити територiю для створення «ВеликоТ РумунiТ» (Попенко 2017: 275-280). В липш конференцiя знов повернулася до розгляду питання Бессараби. 1 липня Ж. Клемансо запропонував включити його у порядок денний засщання. Його тдтримав представник 1талп Т. Т^тош, який наполягав на розгляду оскiльки за його виразом Бессарабiя представляла собою район постшних заворушень. На-томiсть, А. Бальфур виступив проти такоТ iнiцiативи, мотивуючи свою позицт тим, що поки мова не йшла про тдписання договору ш з Румунiею, ш з Росiею. Зрештою, було прийнято ршення заслухати не лише А. Тардье, а й румунського та росшського представниюв (DBFP 1947: 5). 2 липня була заслухана доповщь А. Тардье, наприкiнцi якоТ дипломат черговий раз озвучив попереднш висновок комiсiТ вiд 6 кв^ня про доцiльнiсть приеднання БессарабiТ до Румунп. Далi до слова був запрошений В. Маклаков, який пщ час свого виступу доводив безпщ-ставшсть претензiй РумунiТ на край. Вщзначимо, що при росiйському представниц^ в Парижi працювала спецiальна Дипломатична комЬ сiя пiд керiвництвом Б. Бахметева, яка безпосередньо займалася цими питаннями. Також була озвучена теза про необхщшсть проведення в репош плебкциту, який i мав би остаточно визначити державно-по-лiтичний статус Бессараби. Позицт В. Маклакова щодо референдуму тдтримав Р. Лансшг, який звернувся до I. Брелану iз запитанням «чи готова Румунiя провести його найближчi два роки» (DBFP 1947: 11). Натом^ь останнiй заявив, що проведення будь-якого референдуму у прикордонних з Роаею репонах е недоречне через загрозу актив!зацп та поширення «революцшноТ аптацп», з якою донедавна активно боролася королiвська армiя. У своему вистут I. Бретiану знов наголошував на ^сторичних традицiях» краю, який, за виразом румунського прем'ер-мшктра, був силою захоплений «росшською монархiею» у ТТ просуваннi до Константинополя. Вщповщно, повертаючи Бессарабiю, Росiя тим самим повертае Румунп «великий борг» (DBFP 1947: 11). На цьому засщання завершилося. За виразом видання «Excelsior», жодного конкретного ршення з Верховна Рада конференцп не прийняла. За цим же виданням все ж була сформована певна стратепчна л^я, яка зводилася до наступного: спещальна комiсiя вщстоювала необ-хщшсть приеднання регiону до РумунiТ; конференщя повiдомляла О. Колчака про право самостшно вирiшувати питання належностi Бессарабп; слiд було чiтко визначити, ям саме регiони БессарабiТ мали вщшти до складу РумунiТ (Excelsior). Пкля завершення засiдання I. Бретiану залишив Париж. Перед цим вш залишив на розгляд конференцп меморандум, окремий роздт якого мав назву «Питання про Бессарабт». В ньому полггик фактич-но звинуватив союзникiв в iгноруваннi iсторичних прав РумунiТ на край. Окремо, I. Бре^ану пщкреслював, що саме румунськi вiйська зупинили просування бтьшовимв далi в Европу. 4 липня «Le Temps» опублкувало iнтерв'ю В. Антонеску, в якому останнш прокоментував ситуацiю, що виникла навколо представни-цтва. Вiн вщзначив, що повернення I. Бретiану до Бухаресту не слщ трактувати як вияв полггичного демаршу. За словами дипломата, це була практична необхщшсть особисто довести шформащю про хщ переговорiв до вiдома короля Фердинанда I. Водночас, В. Антонеску пщкреслював, що союзники зайняли вщносно Румунп досить упе-реджену позищю з низки питань. Також дипломат наголошував на заслугах королiвськоТ армп у протистоянш з бiльшовицькою Угор-щиною та Роаею (Le Temps 7). Вщзначимо, що боротьба РумунiТ за Бессарабт впродовж трав-ня-червня вщбувалася на тлi iнших надзвичайно важливих подш. Без перебiльшення саме вони мали виршальне значення для учас-никiв ПаризькоТ конференцiТ. Недаремно А. Тардье вщзначав, що питання про кордони балканських краТн були досить складними та викликали «гарячi дискусп», але все ж вони поступалися шмецьким, австрiйським та схiдним проблемам (Тардье 1943: 80). Отже, 28 червня 1919 р. був пщписаний Версальський мирний до-говiр. Серед шших положень в ньому мктилися i статтi, якi торкалися безпосередньо i РумунiТ. Зокрема, стаття 331 (глава 3) визнавала Дунай мiжнародною ркою. Додатково у статтях 346-353 були чггко прописан умови користування щею транзитною артерiею (Версальский договор 1925: 143, 147-148). ^м того, було домовлено створити Мiжнародну Дунайську комiсiю (до складу мали увшти всi придунай-ськ держави, Великобританiя, Францiя та lталiя). Вона мала замiнити ранiш дтчу Европейську Дунайську комiсiю, до складу якоТ входили Великобританiя, Францiя, lталiя та Румунiя. Всi протести румунських дипломалв з цього питання були про^нороваш (Мунтян 1977: 18). Таким чином, на липень 1919 р. сподiвання Румунп стати одноос-iбним лiдером в Придунайському регiонi зазнали краху. В контекст цих подш виТзд I. Бретiану виглядав цтком логiчним - румунським представникам в Парижi необхiдно було скорегувати свою дипло-матичну лiнiю з позищею Бухаресту. Тим часом в Парижi «бессарабське питання» продовжувало пере-бувати в центрi уваги не лише полггимв, а й журналiстiв. У мкцевих виданнях з'явилася низка публкацш, в яких активно критикувалася полггика великих держав. Зокрема, видання «L'Humanite» 7 липня опублiкувало статтю пщ назвою «Бессарабiя не хоче бути румун-ською», в якiй автор звертав увагу, що Румушя не мала переважного права на цей край, в якому вторично проживало чимала кшьюсть рiзних нацiональностей. Автор публкацп також наголошував, що Бессарабiя свого часу (в 1918 р.) фактично стала «подарунком нiмцiв, який вони зробили Румунп». В публкацп мктилося i звинувачення на адресу керiвництва конференцiТ, яке вiдмовлялося заслухати аргументи вах сторiн, зацiкавлених у справедливому виршеш кон-флiкту, зокрема, мова йшла про керiвника делегацп УНР Г. Сидоренка. Додатково автор стал пщкреслював, що переможцi занадто велику увагу та пщтримку надавали створенню «ВеликоТ Польщi» та «Ве-ликоТ РумунiТ» як противаги Росп (L'Humanite 2). Знов ж таки було озвучено i право населення Бессарабп на проведення плебкциту, який i мав остаточно визначити територiальну приналежнiсть краю (L'Humanite 1). Звкно, що осторонь дискусiТ не залишалося i румунськi дипломати. В. Антонеску продовжував доводити безтдставшсть та загрозу проведення в регюш референдуму. За його словами, це могло зайвий раз сколихнути мкцеву громадсьмсть, що, у свою чергу, не могло не позначитися на загальному спокоТ у всьому Придунайському краТ (Le Temps 8). Знов була озвучена теза про важливкть пщтримки Румунп як останнього захисника европейського порядку у Схщнш Еврот (Le Temps 9). Зрозумто, що ва цi публiкaцiТ та громадський ажютаж навколо БессaрaбiТ мало турбували керiвництво конференцiТ, яке ухвалювало рiшення виключно з власних стратепчних полiтичних мiркувaнь та економiчних розрaхункiв. 1 серпня вщбулася зуст^ч делегалв ВеликобританiТ, США, ФранцiТ, lталiТ та Япони з приводу вирiшення питання Бессарабп. У своему ви-стут А. Тардье знов наголосив, що очолювана ним комiсiя вважае за доцтьне приеднати Бессарабiю РумунiТ. Водночас, вш вiдзначив, що це буде суперечити ршенню керiвництва конференцiТ, яке висловило пiдтримку уряду О. Колчака, а останнш вважав регiон росшським. Натомiсть С. Пiшон пiдкреслив, що в текст телеграми до генерала не йшла мова про однозначну передачу Бессарабп Румуни. Вщпо-вщаючи А. Бальфуру, французький мшктр звертав увагу останнього, що у вщпов^ О. Колчаку Рада конференци лише визнавала право Румуни на Бессарабт (Papers Relating 1946: 458). У свою чергу, А. Бальфур вщзначав, що з румунами в цтому, а з I. Брелану зокрема, взагалi важко мати справу тим паче, що в кратш намiчалася змша уряду. Англiйськiй делегат запропонував дочекатися нового представника на конференци i з ним вести переговори. На його думку, новопризначеному варто було натякнути, що Верховна Рада конференци в цтому лояльно ставиться до штереав Румуни i готова йти на територiальнi поступки, але натомкть вимагае вщ Бухаресту бути бтьш поступливим у виршенш низки питань. На останок А. Бальфур запропонував вщкласти розгляд питання до того часу, коли буде сформований новий уряд в Румуни. Ф. Полк вщзначив, що полп"ика Сполучених Шталв спрямована проти подту Роси. Вш же пiдкреслив, що саме румуни виступають однозначно проти проведен-ня референдуму в репош. Результатом засщання стало перенесення виршення питання БессарабiТ на iнший час. До його розгляду повернулися лише 13 серпня. Цього дня на засщанш знов було констатовано, що Бухарест фактично вщмов-ляеться пщкорятися вимогам Верховно' Ради конференци щодо звтьнення угорських земель, захоплених його армiею. Бтьше того, вс виступаючi (Ж. Клемансо, А. Бальфур та Ф. Полк) пщкреслювали, що в разi продовження Румунiею такот полгтики конференцiя перестане враховувати тт iнтереси. Ж. Клемансо прямо вщзначив, що «в результат перемоги союзнимв Румунiя взагалi подвотла свою територт - це при тому, що л самi Францiя та lталiя отримали на-багато менше, шж втратили». Схожою iнтонацiею був позначений i виступ Ф. Полка, який вщзначив, що в разi продовження румунами такот полгтики «вiн не може гарантувати прихильне ставлення до тх вимог». А. Бальфур так само пщкреслив, що Румунiя повинна змшити свою полiтику (DBFP 1947: 408). Таким чином, Бухаресту однозначно дали зрозумгти, що йому слщ неухильно виконувати ва рiшення та рекомендаци конференцiТ i не створювати «поганий приклад» для iнших учасниюв мирного форуму. Отже, впродовж ачня - серпня 1919 р. румунськ дипломати про-довжували активно пщымати «бессарабське питання» на конференцп в Парижi. Для цього вони використовували вс доступнi ресурси та можливосп: мiсцеву пресу, особистi зв'язки, економiчнi та полiтичнi преференцiТ для союзнимв, iдею «санiтарного кордону» проти бть-шовикiв тощо. При цьому вони усвщомлювали, що ситуацiя для них складалася неоднозначно. Румуни так i не увшшли до ВерховноТ Ради конференцiТ i до низки спещальних комiсiй. Крiм того, велим держави продовжували враховувати у своТй схщноевропейськш полiтицi бiлогвардiйський фактор. Ва намагання РумунiТ силою за-кртити за собою захопленi територiТ часто викликали невдоволення та роздратування з боку керiвництва конференцп. Водночас, були i позитивы результати - вщверто ^норувати ру-мунське представництво европейськ лiдери не могли собi дозволити. Нова система мiжнародних вiдносин ттьки-но формувалася, i невЬ дома була ТТ подальша доля, а бтьшовицька загроза була цiлковитою реальнiстю. Вщповщно i чiтка антибiльшовицька позицiя Бухаресту була важливим аргументом на його користь з можливим включенням до складу королiвства низки нових територш, зокрема i БессарабiТ.

Ключевые слова

Парижская мирная конференция, Бессарабия, Антанта, дипломатия, «Великая Румыния», Paris conference, Bessarabian question, Danube Commission, Entente, diplomacy, annexation, Versailles Treaty, Паризька мирна конференція, Бессарабія, Антанта, дипломатія, «Велика Румунія»

Авторы

ФИООрганизацияДополнительноE-mail
Попенко Ярослав ВладимировичМелитопольский государственный педагогический университет им. Б. Хмельницкогокандидат исторических наук, доцент кафедры праваpopenkoaroslav80@gmail.com
Всего: 1

Ссылки

Бойко П. Бессарабский вопрос по итогам Первой мировой войны // Русин. 2014. № 4 (38). С. 47-60. DOI: 10.17223/18572685/38/4
Будницкий О.В. (ред.) «Совершенно лично и доверительно!». Б.А. Бахметев - В.А. Маклаков. Переписка. 1919-1951. М.: РОССПЭН, 2001. Т. 1. 568 с
Буле В. Образ румынской администрации и настроения населения Бессарабии, отраженные во французских дипломатических и разведывательных отчетах 1918-1920 гг. // Русин. 2012. № 2 (28). С. 49-54
Версальский мирный договор. М.: Литииздат НКИД, 1925. 197 с
Виноградов В.Н. За балканскими фронтами Первой мировой войны. М.: Индрик, 2002. 504 с
Куртов А.А. (ред.) Румыния: истоки и современное состояние внешнеполитического позиционирования государства М.: РИСИ, 2013. 102 с
Левит И.Э. Бессарабский вопрос в контексте международных отношений (1919-1920 гг.). Парижская мирная конференция. Тирасполь: Литера, 2012. 240 с
Мельтюхов М.И. Бессарабский вопрос между мировыми войнами 1917-1940. М.: Вече, 2010. 464 с
Мунтян М.А. Дунайская проблема в международных отношениях (1945-1948). Кишинев: Штиинца, 1977. 259 с
Назария С. Позиция Западных держав в бессарабском вопросе на Парижской мирной конференции. URL: https://ava.md/2014/01/21/ poziciya-zapadnyh-derzhav-v-bessarabskom (останнш перегляд: 8.06.2018)
Назария С. Появление бессарабского вопроса на последнем этапе Первой мировой войны и интерпретация этих событий в исторической и мемуарной литературе // Русин. 2014. № 4 (38). С. 61-78. DOI: 10.17223/18572685/38/5
Попенко Я. Переговори між УНР та французьким військовим командуванням в Одесі у листопаді 1918 - березні 1919 р. // Історичний журнал. 2008. No 3. С. 86-97.
Попенко Я.В. Реалізація ідеї створення «Великої Румунії» у зовнішньополітичній діяльності Бухаресту впродовж першої чверті ХХ ст. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. 2017. Вип. 25. С. 275-280.
Суляк С. Русины в период Первой мировой войны и русской смуты // Русин. 2006. № 1 (3). С. 46-65
Тардье А. Мир. М.: ОГИЗ, 1943. 432 с
Цветков В.Ж. Белое дело в России. 1919 г. (формирование и эволюция политических структур Белого движения в России). М., 2009. 635 с
Ястребчак В.В. Феномен «Великой Румынии» и румынская дипломатия в годы Первой мировой войны // Восточная политика Румынии в прошлом и настоящем (конец ХIХ - начало ХХI в.): материалы Междунар. науч. конф. Тирасполь, 24-25 марта 2011 г. М.: РИСИ, 2011. С. 21-33
Brătianu Gh. I. Basarabia. Drepturi naţionale şi istorice.Bucureşti, 1995. 148 p.
Contele De Saint-Aulaire. Însemnările Unui Diplomat de Altădată în România. 1916-1920. Traducatori: Ileana Sturdza. București: Humanitas, 2016.
Documents on British Foreign Policy. 1919-1939. Vol. I. 1919. London: His Majesty’s Stationery Office, 1947. 969 p.
Documents on British Foreign Policy. 1919-1939. Vol. III. 1919. London: His Majesty’s Stationery Office, 1949. 909 p.
Excelsior. 1919. 03 juillet. URL: http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k4605440p/f2.item (останнiй перегляд: 23.12.2017).
Lazar V. Răsboiul pewtru î ntregirea neamului Românesc (1916-1919). 1928. № 153. 94 p.
Le Temps. 1919. 20 janvier. URL: http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k243530r.item (останнiй перегляд: 19.11.2017).
Le Temps. 1919. 03. fevrier. URL: http://gallica.bnf.fr/ ark:/12148/bpt6k243544m.item (останнш перегляд: 20.11.2017)
Le Temps. 1919. 04 fevrier. URL: http://gallica.bnf.fr/ark/12148/ bpt6k2435450/f1.item (останнш перегляд: 20.11.2017)
Le Temps. 1919. 06 mars. URL: http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k2435751.item (останнш перегляд: 19.11.2017)
Le Temps. 1919. 30. mars. URL: http://gallica.bnf.fr/ark/12148/ bpt6k2435997/f1.item (останнш перегляд: 24.11.2017)
Le Temps. 1919. 30 juin. URL: http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k2436904.item (останнш перегляд: 12.12.2017)
Le Temps. 1919. 4 juillet. URL: http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/ bpt6k243694n.item (останнш перегляд: 5.01.2018)
Le Temps. 1919. 14 juillet. URL: http://gallica.bnf.fr/ark/12148/ bpt6k243704v/f4.item (останнш перегляд: 22.01.2018)
Le Temps. 1919. 18 juillet. URL: http://gallica.bnf.fr/ark/12148/ bpt6k2437070/f2.item (останнш перегляд: 22.01.2018)
L'Humanite. Journal Socialiste. 1919. 5 juillet. URL: http:// gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k299362s/f1.item (останнш перегляд: 7.01.2018)
L'Humanite. Journal Socialiste 1919. 7 juillet. URL: http:// gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k299364j.item (останнш перегляд: 7.01.2018)
Mitrasca M. Moldova: A Romanian Province under Russian Rule. Diplomatic History From the Archives of the Great Powers. NY, Algors Publishing, 2002. 439 p
Papers Relating to the Foreign Relations of the United States. The Paris Peace Conference. 1919. Vol. III. Washington, 1943. 1062 p
Papers Relating to the Foreign Relations of the United States. The Paris Peace Conference. 1919. Vol. VII. Washington, 1946. P. 458. URL: https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1919Parisv07 (останнш перегляд: 5.04.2018)
 Румынская дипломатия в борьбе за Бессарабию на Парижской мирной конференции (январь - август 1919 г.) | Русин. 2018. № 3 (53). DOI: 10.17223/18572685/53/9

Румынская дипломатия в борьбе за Бессарабию на Парижской мирной конференции (январь - август 1919 г.) | Русин. 2018. № 3 (53). DOI: 10.17223/18572685/53/9