Ровенское русское православное благотворительное общество в межвоенный период | Русин. 2019. № 55. DOI: 10.17223/18572685/55/8

Ровенское русское православное благотворительное общество в межвоенный период

После Первой мировой войны и революционных событий территория бывшей Волынской губернии была разделена в соответствии с Рижским мирным договором. Западная ее часть вошла в состав Второй Речи Посполитой, где было образовано в 1921 г. Волынское воеводство. Русское население этого региона было представлено как местными жителями, проживавшими здесь со времен Российской империи, так и русскими политическими эмигрантами, которые, несмотря на ограничения со стороны польских властей, поселились на данной территории. Автор, используя неопубликованные документы Государственного архива Ровенской области, Отраслевого государственного архива Службы безопасности Украины г. Ровно, рассматривает предпосылки образования Русского православного благотворительного общества в Ровно, анализирует его устав, личный состав, различные аспекты деятельности в межвоенный период. Доказано, что сотрудничество русских политических эмигрантов с местной русской общиной проявилось в опеке над частной гимназией, образовании библиотек, спортивного клуба, кружков, налаживании культурно-просветительской и благотворительной деятельности. В начале Второй мировой войны многие общественные активисты из числа русского населения были арестованы органами НКВД.

Rivne Russian Orthodox Charity Association in the interwar period.pdf Поява i діяльність міжвоєнної політичної емїграцїї, яка виникла внаслїдок утвердження більшовицької влади, викликає зацікавлення у сучасних дослідників різних країн. Російська політична еміграція на території Другої Речі Посполитої досліджується російськими (Ко-стерин 2018), польськими (Stanistawski 1996), українськими (Крамар 2016) вченими. Цю еміграцію часто іменують еміграцією першої хвилі, білою еміграцією. Водночас існує проблема термінології: одні дослідники називають еміграцію «русская», інші «російська», зустрічається визначення «русское зарубежье». 116 JF’v/’iTHTBC-fl 2019, № 55 Перспективним, на нашу думку, є питання спільної участі емігрантів з місцевою російською громадою у громадському, культурному житті окремого міста, взаємозв'язки з представниками інших національностей та польською владою. Важливим є також персоніфікація основного кола діячів регіону, з'ясування їх подальшої долі. Відроджена у 1918 р. Друга Річ Посполита була багатонаціональною державою, у якій проживали різні за чисельністю та впливом національні групи. За матеріалами польського перепису 1931 р., у Волинському воєводстві українці складали 69,89 %, поляки - 15,46 %, євреї - 9,71 %, німці - 2,16 %, чехи - 1,42 %, росіяни - 1,09 %. Росіяни жили переважно у містах і містечках регіону, зокрема у м. Рівному число росіян складало 2 792 особи (Drugi powszechny 1938: 28-29). Серед них значною була кількість колишніх державних службовців, інтелігенції, офіцерів царської армії, землевласників. Російська громада скептично ставилася до результатів перепису, вважаючи, що її число свідомо применшується. Проблемою поставало визначення, кого у Польщі зараховувати до російської спільноти. У доповіді на «першому з'їзді російських меншин» у Польщі у 1931 р. констатувалося, що це населення розділяють на три групи: 1) «галицько-руські (по-польськи - русини, рускі); 2) руські старообрядці у Віленщині і Сувальщині (по-польськи - росіяни); 3) русскіє, що живуть на окраїнах та інших частинах Польщі (по-польськи - росіяни)» (ДАРО 8: 220). Врешті на з'їзді прийшли до висновку, що «русским является каждый, который сам себя считает таковым» (ДАРО 8: 221). Національна політика польського уряду у міжвоєнний період характеризувалася намаганнями змінити етнічну структуру краю на користь поляків, при цьому використовувалися різні методи, що призводило до загострення міжнаціональних протиріч в регіоні. Як важлива проблема поставало питання громадянства (Микуленок 2015: 64-65). Росіяни, що проживали у Польщі, поділялися на такі групи: 1) ті, які проживали тут до початку Першої світової війни; 2) ті, що емігрували до 12 жовтня 1920 р.; 3) ті, хто потрапив в країну після 12 жовтня 1920 р. Емігранти, які не могли довести свого права на політичний притулок, зобов'язані були до 1 березня 1923 р. залишити територію Польщі (ДАРО 6: 3-4). Часто не надавалося право громадянства російським священикам, лікарям, адміністративна влада не визнавала «права громадянства за тими особами, які народилися і все життя проживали на території нинішньої Польщі, при цьому не виїжджали звідти навіть у період Великої війни» (ДАРО 8: 233). Російська громада постраждала під час проведення земельної реформи, позаяк серед її представників було багато великих земельних власників, у яких відчужувався значний відсоток земель внаслідок Межэтнические взаимодействия в этноконтактной зоне 117 проведення парцеляції. На Волині велике поміщицьке землеволодіння зменшилося більш ніж удвічі, затягувався процес оплати за вилучені землі (ДАРО 8: 238). В умовах Другої Речі Посполитої росіяни втратили можливості державної служби, тому в пошуках засобів до існування багато хто змушений був займатися дрібною торгівлею чи фізичною працею. Звичайно, перетворення із титульної нації у національну меншину болісно сприймалося російським населенням: «Багато довелось нам пережити від початку Світової війни, і в результаті всього цього опинилися ми у новій, незвиклій для нас ситуації, як російська меншина в Польщі» (ДАРО 8: 105). У таких умовах, як основне поставало завдання збереження російської мови, віри і культури, водночас поширювалися монархічні ідеї, що призводило до встановлення пильного контролю польської влади за діяльністю російських «білогвардійських організацій». У червні 1922 р. було заборонено діяльність Російського комітету на Волині (Русский комитет на Волыни) з центром у Рівному як нелегальної організації, що перебувала під впливом монархістів (ДАРО 2: 2). Доброчинні організації представників різних національних груп на території Другої Речі Посполитої отримували право на існування. У місцях зосередження російської громади утворювалися осередки Російського православного благодійного товариства (Русское православное благотворительное общество - РПБО). Організація з центром у Варшаві виникла за ініціативи посла польського сейму Миколи Сєрєбряннікова (Николай Семенович Серебрянников, 1873 р. н.), у минулому власника книжкового магазину. На території Волинського воєводства існували російські доброчинні осередки у містах і містечках, зокрема у Луцьку, Дубні, Кременці, Сарнах, Острозі, Здолбунові. Найбільш організованим і діяльним було РПБО у Рівному, яке функціонувало не як філія Варшавської централі, а як самостійна одиниця (ДАРО 5: 9; ДАРО 19: 15, 18 зв.). Товариство, зареєстроване воєводським урядом 26 липня 1923 р., поширювало вплив на місто Рівне і Рівненський повіт (ДАРО 7: 17 зв.). Ініціювали утворення РПБО у Рівному редактор газети «Волынское слово» Ізмаїл Чернов (Измаил Александрович Чернов, 1873 р. н.), протоієрей Микола Рогальський (Николай Константинович Рогальский, 9 березня 1868 р. н. у с. Липне Новоград-Волинського повіту), судовий пристав Подобєд (Подобед), лікар Іван Копилов (Иван Иванович Копылов, 11 листопада 1874 р. н.) та ін. (ДАРО 7: 17 зв.). Зауважимо, що настоятель Рівненського православного собору Рогальський у 1923 р. був членом Рівненського повітового сеймику, належав до комісії громадської опіки (Дзвін 1923: 4). 118 JF’v/’iTHTBC-fl 2019, № 55 Після травневого перевороту 1926 р. та повернення до влади Ю. Пілсудського статут РПБО було перезатверджено. Новий документ 24 жовтня 1927 р. завізував перший «санаційний» волинський воєвода В. Мєх. Статут підписали, окрім згаданих вище засновників товариства, також Іларіон Міхайлов (Иларион Иванович Михайлов, 30 березня 1875 р. н., з Кременеччини, за фахом бухгалтер) (ДАРО 8: 150), Ігор Новіцький (Игорь Николаевич Новицкий, 17 жовтня 1874 р. н., з Києва, колишній помічник прокурора окружного суду, у міжвоєнний час працював касиром у кінотеатрі «Новий світ» у Рівному), Микола Попов (Николай Петрович Попов, 15 квітня 1873 р. н. у Холмі, банківський чиновник) (ДАРО 7: 64, 91). У статуті зазначалося, що мета товариства полягала у наданні «польським громадянам російської національності» моральної, матеріальної допомоги, поширення культурно-просвітницької роботи (ДАВО 1: 5 зв.). До того ж об'єднання клопоталося питаннями юридичної, медичної опіки, засновувало бюра праці, дешеві їдальні, утримувало школи, гімназії, бібліотеки, організовувало спортивні, драматичні гуртки, літературні дійства (ДАРО 7: 16-17 зв.). Основну роль у роботі товариства відігравали росіяни - жителі Рівного і повіту, яким виповнився 21 рік, та представники російської політичної еміграції, які осіли у воєводстві. Тісний взаємозв'язок згаданих двох груп виявився у співпраці у межах РПБО. У роботі організації не виключалась участь осіб іншої національності, але основним критерієм особистісного складу було те, щоб його члени почувалися росіянами, всіляко захищали і поширювали російську культуру, церкву, мову. Серед представників інших національностей у товаристві працювали француз Микола Жолі (Николай Людвикович Жоли, 1900 р. н., м. Новоград-Волинський Житомирської губернії) (ДАРО 13: 15), німець за походженням барон Федір Штейнгель (Федор Рудольфович Штейнгель, 1870 р. н., м. Санкт-Петербург). Останній надавав значну фінансову та моральну допомогу РПБО. Хоча у минулому барон був членом Української Центральної Ради (УЦР), послом Української держави (Гетьманату Павла Скоропадського) у Берліні, але ментально належав не до української, а до російської політичної еміграції. Навесні 1935 р. у помісті Штейнгеля в Городку, що поблизу Рівного, відбувалися наради діячів РПБО (ДАРО 8: 155). Керівними органами РПБО були загальні збори членів товариства, що збиралися раз на рік, та правління, склад якого обирався загальними зборами (ДАРО 7: 56). За особливі заслуги члени товариства отримували звання почесних. У 1935 р. таке звання отримав Є. Сіні-цький (Евгений Евгеньевич Синицкий, 2 лютого 1874 р. н., за фахом адвокат) за значну організаційну роботу, насамперед у комітеті фонду Межэтнические взаимодействия в этноконтактной зоне 119 російської гімназії у Рівному (ДАРО 7: 136 зв.). У 1937 р. на загальних зборах почесними членами РПБО були обрані С. Панченко (Панченко Сергей Яковлевич) і К. Гефтінг (К. Гефтинг) (ДАРО 7: 140), а І. Новіць-кому вирішили платити пожиттєву пенсію у розмірі 60 зл. щомісяця (ДАРО 7: 141). У документах не конкретизується, за які заслуги було прийнято подібне рішення, хоча можемо припустити, що це був вияв поваги, оцінка вагомої організаційної діяльності активістів російської громади міста, а також їхній поважний вік. Першою очільницею благодійного товариства у Рівному стала Інна Прохорова (Инна Гавриловна Прохорова, 31 грудня 1881 р. н., м. Шо-стка Чернігівської губернії) (ДАРО 7: 45), а опікунською гімназійною радою керував її чоловік, лікар Микола Прохоров (Николай Николаевич Прохоров, 11 вересня 1873 р. н., помер у 1928 р.) (ДАРО 8: 126; ДАРО 11: 25). Працював у РПБО білогвардійський офіцер Олександр Логвінов (Александр Федорович Логвинов), прокурор царського періоду Георгій Лонгінов (Георгий Аркадьевич Лонгинов, помер у 1934 р.) (ДАРО 19: 19 зв.), Аполінарій Трембовіцький (Апполинарий Трембовицкий, 4 січня 1886 р. н., секретар прокурора царського окружного суду у Кам'янці-Подільському), дружина судді окружного суду, поміщиця Олена Піоро-Дембінська (Елена Пиоро-Дембинская), котра володіла маєтком Бриків у Кременецькому повіті, та ін. (ДАРО 11: 25-26). Позаяк діяльність товариства була тісно пов'язана із православною церквою, то значну роль у його розбудові відіграв настоятель собору у Рівному протоієрей Микола Рогальський, а з 1932 р. його наступник Дмитро Сайкович (Дмитрий Сайкович) (ДАРО 8: 140). Переведення Д. Сайковича до Варшави РПБО розцінювало як велику втрату, згадуючи його як «чесного, стійкого, самовідданого працівника на ниві православ'я і благодійності» (ДАРО 7: 123). У 1934 р. настоятелем Рівненського собору став Михайло Яковлєв (Михаил Федорович Яковлев, 1887 р. н., м. Таллінн (Естонія)) (ДАРО 17: 16 зв.). Попри тісну співпрацю із РПБО, новий протоієрей намагався налагоджувати контакти з українцями, зокрема з Товариством ім. митрополита Петра Могили, останнє ж усіляко підтримувало процеси українізації православної церкви в Польщі (ДАВО 2: 15-16). У правлінні РПБО постійно відбувалася ротація працівників. Для прикладу, на початок 1929 р. до його складу належали: І. Прохорова (голова), полковник царської армії Михайло Німсадієв (Михаил Ним-садиев) (заступник), Є. Сініцький (секретар) (ДАРО 7: 84). З жовтня 1929 р. РПБО очолив Сергій Панченко, функції заступника виконував І. Новіцький, секретаря - М. Попов, скарбника - М. Рогальський (ДАРО 7: 84 зв.). Адвокат С. Панченко, зять протоієрея М. Рогальського, 120 JF’v/’iTHTBC-fl 2019, № 55 очолював РПБО до початку Другої світової війни. Народився він 1893 р. у с. Немиринці Кам'янець-Подільської губернії, тут же вчився у семирічній школі. Подальшу освіту здобув у Першій Київській гімназії та юридичному факультеті Петербурзького університету (ДАРО 11: 14-14 зв.). У роки Першої світової війни служив у царській армії. У 1920 р. був мобілізований в армію Української Народної Республіки (УНР), разом з якою перейшов річку Збруч та оселився на території Польщі (ДАРО 11: 16-17). Незважаючи на ці факти біографії, почував себе не українцем, а росіянином, доклавши багато зусиль для культурно-освітнього розвитку російської громади у міжвоєнному Рівному. У 1938-1939 рр. віце-головою РПБО був син місцевого адвоката Євгеній Сініцький (молодший). Функції скарбника правління виконував інженер Павло Богдановіч (Павел Богданович), а вже згаданий Аполінарій Трембовіцький трудився секретарем та бухгалтером. Серед членів правління були син судового чиновника і вчительки німецької мови Ігор Міхальченко (Игорь Сергеевич Михальченко, вчився у Львівському університеті на юридичному відділі), дочка судового пристава Євгенія Подобєд, офіцер царської армії, працівник міської пожежної команди Микола Шрубовіч (Николай Шрубович) (ДАРО 11: 25-26). За інформацією польської влади, у 1933 р. РПБО нараховувало 465 членів, будучи однією із найбільших громадських організацій Рівненського повіту (ДАРО 5: 9). Водночас, члени правління звітували, що за списками товариства проходить 526 людей (ДАРО 7: 124). Крім сплати внесків, діячі РПБО систематично організовували вуличні збірки. Для прикладу, у 1929 р. подібні збірки проводили тричі: 12 серпня, 19 вересня, 14 жовтня, отриманий дохід цілковито йшов на користь товариства (ДАРО 7: 69). Значну роль у роботі РПБО відігравали лікарі, які надавали безкоштовну медичну допомогу росіянам. З коштів товариства частково оплачувалися лікарські рецепти, або надавалася 30% знижка на їх придбання. Серед лікарів-членів РПБО знаходимо прізвища: М. Прохоров, І. Копилов, О. Віноградов, К. Гефтінг, В. Поспеловський, Л. Дубінський, М. Сегал, С. Хаджи та ін. (ДАРО 7: 125; ДАРО 8: 124). Зауважимо, що серед названих були не лише росіяни, а й єврей Меєр Сегал чи поляк Леонард Дубінський. Для надання юридичної допомоги потребуючим діяв юридичний відділ, започаткований Г. Лонгіновим і І. Новіцьким. Працівники відділу надавали юридичні поради втікачам-росіянам і складали для них необхідні подання, представляли їхні інтереси у державних установах. У згаданому відділі працювали М. Рогальський, І. Чернов, С. Панченко, А. Трембовіцький та ін. Вся кореспонденція управи то- Межэтнические взаимодействия в этноконтактной зоне 121 вариства проходила через бюро, яке працювало щоденно від 10 до 14 години. Кореспонденцію опрацьовував І. Новіцький за безпосередньої участі Г. Лонгінова. У 1927 р. у зв'язку із збільшенням членів товариства і значним обігом коштів управа створила бухгалтерський відділ, який очолив І. Страшкевич (ДАРО 8 : 123). Діячі РПБО представляли у Волинському воєводстві Російський комітет у Польщі, серед них І. Прохорова, М. Прохоров, О. Юшкевич (Алексей Юшкевич), І. Чернов, І. Копилов, С. Панченко та ін. (ДАРО 8: 127). РПБО працювало у тісному зв'язку із Російським народним об'єднанням (Русское народное объединение - РНО), партією, зареєстрованою Міністерством внутрішніх справ Польщі 24 березня 1926 p. (ДАРО 8: 17, 155). Згідно статуту, РНО дотримувалося Конституції та існуючих законів Другої Речі Посполитої, маючи за мету консолідацію населення з питань національних, культурних, господарських, суспільних і релігійних інтересів російської громади в Польщі (ДАРО 8: 155а). Уповноважений РНО у Волинському воєводстві Д. Прибульський (Дмитрий Прибульский) 8 червня 1926 р. інформував воєводську владу про початок діяльності РНО на території Волинського воєводства (ДАРО 8: 35). Згодом цю партію на території Рівненського та Луцького повітів очолив син барона Штейнгеля Володимир (ДАРО 8: 269; ДАРО 11: 23). РНО брала участь у парламентських виборах, частина ж її діячів симпатизувала монархічним поглядам. Відтак, польська влада підозрювала їх у прагненні відновити Російську імперію, звинувачувала у тісних контактах із закордонними білоемігрантськими центрами, останні ж вважали Другу Річ Посполиту тимчасовим явищем. Подібні ідеї відновлення Російської імперії у її довоєнних кордонах суперечили польським державним інтересам (Станиславский 2006: 93). Загалом, відносини російської громади з польською владою були складними. У таємному повідомленні керівника слідчого відділу до старости Рівненського повіту повідомлялося, що акції монархістів у Рівному консолідувалися навколо РПБО (ДАРО 8: 179). Непростими залишалися взаємини росіян та українців у регіоні. Значною мірою на них впливало релігійне питання: українці розгорнули рух за українізацію православної церкви в Польщі, впровадження до служби Божої української мови замість церковнослов'янської, що суперечило намірам росіян (ДАРО 8: 3-4). Російська громадськість різко негативно поставилася до процесів українізації церкви, говорила про «національно-культурну єдність всіх руських племен» (ДАРО 10: 20 зв.). 122 JF’v/’iTHTBC-fl 2019, № 55 З критикою РПБО виступала газета «Дзвін» (виходила у м. Рівному і була підконтрольна колишньому отаману Армії УНР Володимирові Оскілку), вважаючи, що поява російського товариства суперечить українським інтересам: «Бажали б розвитку такому товариству десь в іншому місті, тільки не в Рівному і не на Волині» (Під білим орлом 1923: 2). Незважаючи на непрості відносини із найбільшими національними громадами, РПБО розгорнуло активну роботу. При товаристві діяла культурно-просвітницька секція, що складалася із низки підсекцій: драматичної, літературної, релігійно-філософської, спортивної, шахової. Активісти проводили літературні вечори, концерти, ставили вистави, виступали з рефератами (ДАРО 7: 126). Під час концертів виконувалися російські романси, народні пісні, декламувалися вірші поетів, насамперед Олександра Пушкіна, ставилися сценки з різних сатиричних оповідань. Такі дійства називалися Дні російської культури, які приурочували до річниць життя російських класиків. Членом літературного гуртка РПБО був поет Олександр Кондратьєв (Александр Алексеевич Кондратьев), який у 1916 р. переїхав із Петербурга у Волинську губернію до матері дружини Катерини Миколаївни Красовської, яка володіла до 180 га землі у містечку Дорогобуж. Поет виступав як літературний оглядач у газеті «Волынское слово», що виходила у Рівному, зокрема у статті «Переоценка ценностей» (Волынское слово 1923: 2) писав про необхідність відновлення репутації забутих авторів. О. Кондратьєв став відомий як автор збірки віршів «Славянские боги», роману «На берегах Яруни». Син поета Олексій із 1924 до 1932 р. навчався у російській гімназії м. Рівного, а після її закінчення продовжив навчання на рільничому факультеті Львівської політехніки (ДАРО 15: 9, 22). Молодшого Кондратьєва органи НКГБ заарештували 26 березня 1945 р., звинувачуючи у належності до Народно-трудового союзу нового покоління (Народно-трудовой союз нового поколения - НТСНП), хоча він категорично відкидав подібні обвинувачення. Врешті справу за недостатністю доказів у жовтні 1945 р. припинили (ДАРО 15: 57). У межах культурно-просвітницької секції РПБО працював гурток «Світлиця» («Светлица»). Керували гуртком у різні часи Олексій Пілі-нога (Алексей Пилинога), Євгеній Сініцький (молодший), господинею була Галина Масловська (Галина Масловская) (ДАРО 12: 11). Г. Мас-ловська народилася у Петербурзі, у 1914 р. разом з батьками переїхала до Рівного із м. Косів Гродненської губернії, закінчила у 1935 р. російську приватну гімназію (ДАРО 12: 5). Батько Галини Євгеній Масловський (Евгений Андреевич Масловский, 29 липня 1882 р. н., поблизу м. Століно) з 1923 по 1939 р. мав власну адвокатську контору Межэтнические взаимодействия в этноконтактной зоне 123 у Рівному, був членом РНО і РПБО (ДАРО 8: 148). Г. Масловська брала активну участь у діяльності РПБО, організовувала вечори, слідкувала за чистотою, складала доповіді. У 1938 р. їздила у Варшаву на з'їзд російських студентів (ДАРО 12: 16). Працювала у культурно-просвітницькій секції, читала лекції, зокрема на тему «Історія народів», Олена Остольська (Елена Владимировна Остольская, 1912 р. н., с. Басів-Кут Рівненського повіту, за фахом вчителька), а також її дочка Люся (ГДА СБУ: 2-3). Драматична секція ставила вистави у Рівному та навколишніх селах, а отримані від цього кошти поповнювали касу товариства. До того ж це давало можливість працевлаштувати безробітних російських акторів. Певний час цю секцію очолював Микола Гролль (Николай Александрович Гролль). Працював актором колишній учень гімназії Олександр Лубковський (Александр Николаевич Лубковский, 1908 р. н., м. Рівне), який у 1936 р. був затриманий при спробі нелегального переходу польсько-радянського кордону, заарештований, звинувачений як діяч білогвардійської організації «Братство Русской правды» (БРП) (ДАРО 18: 23-24). Жіночий комітет РПБО опікувався проведенням балів, маскарадів, ігор (квестів), різного роду вечорів, виявив ініціативу у щоденному забезпеченні учнів гімназії чаєм і канапками (ДАРО 8: 125). Бібліотека РПБО нараховувала 124 платних абоненти, її фонди складали понад 3 000 книг різного характеру, зокрема монархічної літератури, а також російських газет, що виходили за кордоном («Русское слово», «Русский голос», «Меч»). Бібліотекарем і завідувачем господарства РПБО був Микола Попов (ДАРО 18: 26). Управа товариства у крайніх випадках виділяла грошові допомоги людям, які надто цього потребували. Грошову допомогу намагалися давати лише тоді, коли неможливо було виявити підтримку іншим чином. Значно частіше видавали споживчі картки, організовували безкоштовні обіди. Нужденні росіяни отримували одяг, білизну, якими ділилися більш заможні члени товариства. У приміщенні РПБО було влаштовано нічліги для бездомних, переважно біженців з Радянської Росії, які не мали засобів для життя. Втікачам від більшовицьких арештів допомагали одягом, взуттям, білизною, їжею, опікувалися ними до часу влаштування на роботу чи виїзду з Рівного. З метою працевлаштування безробітних росіян управа товариства організувала майстерню шиття, таким чином вдавалося надати роботу десяткам осіб (ДАРО 8: 123). Важливою справою для РПБО було спорудження власного дому, що вимагало великих матеріальних зусиль. Для будівництва «Русского дома» було виділено ділянку землі, що належала Рівненському 124 JF’v/’iTHTBC-fl 2019, № 55 православному собору. Важка економічна ситуація серед росіян не дозволяла проводити доброчинні акції у тому обсязі, який вимагала справа будівництва. Кошти переважно збирали під час балів, вечірок, ігор, частими були добровільні пожертви тощо. Очільниця управи І. Прохорова подарувала 80 американських доларів і 5 тис. злотих готівкою, барон Федір Штейнгель - 100 американських доларів, а житель Сарненського повіту Ф. Брунс, колишній урядовець спеціальних доручень при волинському губернаторові, та Матвєєв пожертвували три вагони будівельного матеріалу. План забудови розробив член товариства інженер Яскевіч. Під час будівництва загострилися взаємини з українською громадою, адже українці також претендували на відведену земельну ділянку. Поширювалися чутки, що нібито польський уряд після зведення будинку має намір його конфіскувати на власну користь (ДАРО 8: 126). Врешті РПБО відкрило «Русский дом» по вулиці 13 дивізії, 53 (нині вулиця С. Петлюри). Товариство також користувалося житловим будинком по вул. Словацького, 10, орендувало одну кімнату по вул. Міцке-вича, 32 (назви вулиць збереглися до сьогодні). В «Русском доме» розташовувалася гімназія, російська початкова школа, а в окремі роки площі орендували інші установи. У домі предводителя дворянства депутата I Державної Думи Д. Андро (Дмитрий Федорович Андро) по вул. Словацького розміщувалася канцелярія, бібліотека товариства, почасти організовували костюмовані бали, влаштовували благодійні вечори. У приміщенні по вул. Міцкевича діяла швейна майстерня і культурно-просвітницька секція (ДАРО 7: 125-126). Діячі РПБО започаткували утворення спортивного клубу «Спарта», зареєстрованого польською владою 18 грудня 1935 р. Статут клубу підписали Сергій Панченко, Костянтин Фотієв, Олександр Поліщук та ін. (ДАРО 9: 23 зв.). Влада зареєструвала клуб лише після зміни назви «Русский спортивный клуб “Спарта”» на «Спортивний клуб “Спарта”», змусивши прибрати у назві слово «русский» (ДАРО 9: 18). У клубі діяли різні спортивні секції, як то футбольна, легкоатлетична, плавання тощо. Управа обиралася загальними зборами на два роки. Клуб налічував у різні роки 60-90 членів, як правило мешканців м. Рівного, серед яких були випускники російської приватної гімназії (ДАРО 9: 8). Серед членів «Спарти» знаходимо представників старшого покоління: Микола Попов, Євгеній Масловський, Олександр Віноградов, а також 20-30-річну молодь: Олексій Михайленко, Костянтин Фотієв, Валентин Віноградов, Олексій Кондратьєв та ін. (ДАРО 9: 47-47 зв.). Зустрічається інформація, що «Спарта» виникла на основі клубу «Русская организация молодежи» (РОМ) (ДАРО 13: 15; ДАРО 19: 14). РОМ, ініційована російськими студентами, мала сприяти консолідації Межэтнические взаимодействия в этноконтактной зоне 125 молодшого покоління, зокрема гімназистів. Утворення РОМ схвалював і усіляко підтримував барон Штейнгель (ДАРО 11: 44). Серед російської молоді поширювалися ідеї «Братства Русской правды», зокрема ними цікавились Сергій Сініцький, Лев Андрєєв, Євгеній Ейколовіч, Євгеній Батурін. Останній за завданнями братчиків у 1935 р. перейшов кордон для організації підпільної роботи на радянській території (ДАРО 14: 25). У Рівному після візитів у 1932-1933 р. Олександра Вюрглера (Александр Эмильевич Вюрглер, 1901 р. н., м. Катеринослав (нині м. Дніпро)), який читав лекції у приватній російській гімназії, виник осередок НТСНП, очолюваний Анатолієм Хаджи (Анатолий Семенович Хаджи, 1910 р. н., м. Рівне) (ДАРО 12: 40). Діяльність білої політичної еміграції і поширення монархічних ідей на території Волинського воєводства потребують окремого детального дослідження. Основним завданням і досягненням РПБО стала опіка над початковими і середніми російськими школами, насамперед російською приватною гімназією у Рівному. Проблема російського шкільництва залишалася складною увесь міжвоєнний час. Перед початком 1929-1930 н. р. у Польщі діяло 11 російських шкіл: 4 початкових і 7 середніх, із останніх лише 3 користувалися правами урядових гімназій. У всіх цих середніх і початкових школах загалом навчалося 1 508 учнів (ДАРО 8: 239). Ініціатива відкриття у м. Рівному приватної гімназії з російською мовою викладання для православних дітей вийшла від групи місцевих вчителів, про що 26 червня 1922 р. шкільний інспектор повідомляв староство Рівненського повіту (ДАРО 1: 20). Після затвердження цього рішення Кураторією шкільного округу і Міністерством віросповідань та народної освіти у 1922-1923 н. р. розпочала роботу 8-класна приватна гімназія з російською мовою викладання (ДАРО 3: 117). У гімназії польська мова, історія, географія вивчалися польською, склад вчителів обов'язково затверджувався кураторією напередодні кожного нового навчального року (ДАРО 7: 71). Згідно із законом про шкільництво від 1924 р. (закон С. Грабського), школи національних меншин не отримували державного фінансування, тому їхні права обмежувалися сферою приватного шкільництва. Російська приватна гімназія, як і інші середні навчальні заклади національних меншин, щороку повинна була підтверджувати своє право на функціонування. Першим директором гімназії був Микола Матвієнко, його наступником - Сергій Апошанський (ДАРО 3: 117; ДАРО 4: 121). У 1924-1925 н. р. директором затвердили Олексія Юшкевича (ДАРО 7: 127). Останній очільник російської гімназії Сергій Лобачевський (Сергей Гвальбертович Лобачевский, 27 грудня 1889 р. н., м. Шумськ Кременецького повіту, помер 26 червня 1942 р. у тюрмі № 2 126 JF’v/’iTHTBC-fl 2019, № 55 м. Астрахань) був випускником гімназії м. Острог та історико-філоло-гічного факультету Петербурзького університету. З 1924 до 1934 р. він вчителював у російській гімназії у Варшаві, після цього був переведений до Рівного (ДАРО 19: 4-5). РПБО, опікуючись російською приватною гімназією із 1924 р., слідкувало за належним станом будівлі навчального закладу, його фінансовим забезпеченням, виступало засновником (концесіонером). Спочатку гімназія містилася у замковій будівлі князів Любомирських, а у 1926 р. для неї було побудовано спеціальне приміщення за благодійні внески та грошової підтримки барона Федора Штейнгеля. У гімназії могло навчатися до 300 учнів, хоча фактично вчилося близько 150 дітей. За перші десять років існування гімназію закінчило 249 випускників, з них 92 отримали матуру, що давало право вступати до вищих навчальних закладів Польщі (ДАРО 7: 127). РПБО формувало опікунську раду гімназії, котра займалася вирішенням фінансових питань, господарським управлінням, покращенням виховання гімназистів, звільненням незаможних учнів від оплати за навчання. Допомога учням російської гімназії полягала у повному чи частковому відшкодуванні плати за навчання, влаштуванні безкоштовних сніданків бідним учням і придбання для них підручників (ДАРО 8: 124). Частина фінансових витрат гімназії покривалася батьківською оплатою за навчання дітей та членськими внесками діячів РПБО, які сплачували по одному злотому щомісяця (ДАРО 19: 11 зв.). Під опікою РПБО перебувала також початкова школа, у якій навчалося 69 учнів (на 1934 р.). Директором цієї школи був В. Сорока (ДАРО 7: 127). Учні та вчителі гімназії організовували концерти, вечори, зібрані кошти йшли на потреби найбідніших учнів закладу. Один із перших таких вечорів відбувся 15 грудня 1922 р. та складався із трьох частин: вистави комедії Макса Морея «Без протекції» (переклад з французької) та художнього ескізу за І. Тургєнєвим «Как хороши, как свежи были розы», виступу балету. Третя частина - бал, танці, американський аукціон та ін. (ДАРО 4: 123-123 зв.). У російській приватній гімназії діяв учнівський загін «бой-скаутів», опікуном чи керівником якого призначали когось із вчителів (ДАРО 19: 14 зв.). Емблемою загону була георгіївська стрічка, а учні носили значок - царський триколор, підкреслюючи цим своє російське походження (ДАРО 16: 10; ДАРО 19: 24). У 20-х рр. у гімназії було створено струнний оркестр, який очолював учень Сергій Сініцький, старший син згаданого вище юриста Євгенія Сініцького (ДАРО 14: 17). Певний час видавався журнал «Зеленый шум» під редакцією вчителя російської мови І. Куліша (ДАРО 19: 14) (Иван Фомич Кулиш, 1873 р. н., м. Шостка Чернігівської губернії). І. Ку- Межэтнические взаимодействия в этноконтактной зоне 127 ліш у 1902 р., на пропозицію барона Штейнгеля, переїхав у с. Городок поблизу Рівного. До 1918 р. працював вчителем російської мови, біології та агрономічних наук училища сільськогосподарського профілю. У міжвоєнний період, крім викладацької діяльності, був відомий як поет: у 1938 р. видав збірку «Золотые поля» (Данильчук 2012: 134). Вчителем малювання у російській гімназії працював Георгій Косміаді (Георгий Петрович Космиади, 1886 р. н., м. Нальчик), який жив у місті від 1914 р. За його сприяння було організовано виставку художніх робіт талановитих учнів рівненських гімназій (української, російської, польської, єврейської) у Варшавській художній академії. Незважаючи на успіхи у роботі РПБО, у доповіді перед загальними зборами організації 1 листопада 1934 р. члени управи відзначали, що матеріальне становище товариства погіршується, і викликано це не лише загальним економічним спадом у країні, але й «недостатньою енергією, самодіяльністю, активністю у суспільній роботі» (ДАРО 7: 123). З початком Другої світової війни представники російської громади опинилися в епіцентрі більшовицьких переслідувань. У 1939 р. РПБО було ліквідовано, його майна конфісковано, а діячі, що залишилися в Рівному, репресовані. Таким чином, у міжвоєнний період російське середовище у Волинському воєводстві формували ті, хто жив тут ще з часів Російської імперії, та політичні емігранти. Перетворення з титульної нації у національну меншину росіяни переживали важко. Для захисту своїх національних інтересів вони утворювали як політичні, так і громадські організації. Найбільш помітним серед них було РПБО у Рівному, яке розгорнуло культурно-просвітницьку, доброчинну діяльність, надавало правову і матеріальну допомогу політичним емігрантам. Вагомим складником його роботи стала опіка над місцевою російською приватною гімназією. До роботи у РПБО залучалися різні групи російського населення, частина з яких поділяла монархічні погляди. Однак політика дерусифікації волинських міст, парцеляція маєтків великих земельних власників, процес українізації православної церкви значно обмежували вплив росіян на суспільно політичне життя у регіоні міжвоєнного часу.

Ключевые слова

Вторая Речь Посполитая, Волынское воеводство, русская политическая эмиграция, Русское православное благотворительное общество, культурно-просветительская деятельность, благотворительность, русская частная гимназия, Second Polish Republic, Volhynian voivodeship, Russian political emigration, Russian Orthodox Charitable Association, cultural and educational activity, charity, Russian private gymnasium, Друга Річ Посполита, Волинське воєводство, російська політична еміграція, Російське православне благодійне товариство, культурно-просвітницька діяльність, благодійність, російська приватна гімназія

Авторы

ФИООрганизацияДополнительноE-mail
Давидюк Руслана ПетровнаРовенский государственный гуманитарный университетдоктор исторических наук, доцент, профессор кафедры истории Украиныruslanarivne1963@ukr.net
Всего: 1

Ссылки

Волынское слово. 1923. 15 декабря.
Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ), м. Рівне. Ф. 5 (Р). Спр. 2630. Архивно-криминальное дело. Елена Владимировна Остольская.
Державний архів Волинської області (ДАВО). Ф. 46. Оп. 9. Спр. 1543. Отчеты о деятельности русского благотворительного общества с 1930 по 1939 г. 36 арк.
ДАВО. Ф. 63. Оп. 1. Спр. 1. Протоколы учредительного собрания Общества им. митр. Петра Могилы от 19 ноября 1931 р., финансовый отчет, журнал «Соборність», 18 арк.
Данильчук Г.Ф. Коріння учительського роду // Рівне у долях його мешканців. Рівне: ПП ДМ. 2012. С. 126-137.
Державний архів Рівненської області (ДАРО). Ф. 30. Оп. 1. Спр. 44. Переписка с школьным инспектором об открытии школ в г. Ровно. 337 арк.
ДАРО. Ф. 30. Оп. 18. Спр. 483. Переписка с Волынским воеводским управлением по вопросу запрещения деятельности «Русского комитета Волыни». 5 арк.
ДАРО. Ф. 30. Оп. 18. Спр. 693. Заявления частных лиц и выдача разрешений на открытие театров, типографий, организацию вечеров, собраний и др. 1922-1923 гг. 113 арк.
ДАРО. Ф. 30. Оп. 18. Спр. 697. Заявления частных лиц на открытие театров, типографий, организацию вечеров, собраний и др. 1922-1923 гг. 70 арк.
ДАРО. Ф. 30. Оп. 18. Спр. 2125. Списки товариществ и союзов, существующих на территории Ровенского повета. 1932-1933 гг. 43 арк.
ДАРО. Ф. 30. Оп. 18. Спр. 2917. Указания Министерства внутренних дел об отношении к эмигрантам, прибывшим из России. 8 арк.
ДАРО. Ф. 30. Оп. 20. Спр. 934. Наблюдательное дело за деятельностью Русского благотворительного общества. 158 арк.
ДАРО. Ф. 30. Оп. 20. Спр. 935. Наблюдательное дело за деятельностью «Русского меньшинства в Польше», «Русского народного объединения » и «Русских монархистов». 1926-1933 гг. 339 арк.
ДАРО. Ф. 30. Оп. 20. Спр. 936. Наблюдательное дело за деятельностью русского Спортивного клуба «Спарта» в Ровно. 50 арк.
ДАРО. Ф. 33. Оп. 2. Спр. 3061. Дело по расследованию случая распространения предвыборных воззваний обществом «РНО» в Польше. 69 арк.
ДАРО. Ф. Р-2771. Оп. 2. Спр. 398. Архивно-криминальное дело. Панченко Сергей Яковлевич.
ДАРО. Ф. Р-2771. Оп. 2. Спр. 408. Архивно-криминальное дело. Масловская Галина Евгеньевна.
ДАРО. Ф. Р-2771. Оп. 2. Спр. 539. Архивно-криминальное дело. Жоли Николай Людвикович.
ДАРО. Ф. Р-2771. Оп. 2. Спр. 722. Архивно-криминальное дело. Синицкий Сергей Евгеньевич.
ДАРО. Ф. Р-2771. Оп. 2. Спр. 2103. Архивно-криминальное дело. Кондратьев Алексей Александрович.
ДАРО. Ф. Р-2771. Оп. 2. Спр. 3276. Архивно-криминальное дело. Фотиев Константин Васильевич.
ДАРО. Ф. Р-2771. Оп. 2. Спр. 3673. Архивно-криминальное дело. Яковлев Михаил Федорович.
ДАРО. Ф. Р-2771. Оп. 2. Спр. 4223. Архивно-криминальное дело. Попов Николай Петрович.
ДАРО. Ф. Р-2771. Оп. 2. Спр. 5547. Архивно-криминальное дело. Лобачевский Сергей Гвальбертович.
Дзвін. 1923. 16 травня.
Ёлкин А.И. В поисках лучшей доли: русские студенты эмигранты в Польше в 20-30-е гг. XX в. // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2014. Вип. 48. С. 134-143.
Костерин С.В. Организации русских эмигрантов в Польше. 1919-1939 годы. Система, типология, эволюция: автореф. … канд. ист. наук. М., 2018. 23 с.
Крамар Ю.В. Общественная и культурная жизнь россиян на западноволынских землях в межвоенный период // SCIENTIA. Серия: История. Исторические науки. М., 2016. № 3. С. 5-10.
Микуленок А. Проблема урегулирования правового положения российских эмигрантов в Польше в 1920-е гг. // Историческая и социально-образовательная мысль. Т. 7, № 6. Ч. 2. Краснодар, 2015. С. 64-69.
Під білим орлом // Дзвін. 1923. 3 листопада.
Станиславский В. Жизнь на обочине Русская эмиграция на землях Второй Речи Посполитой // Новая Польша. 2006. №7-8 (77). С. 91-96.
Drugi powszechny spis ludności z dnia 7 grudnia 1931. Mieszkania i gospodarstwa domowe. Ludnośc. Stosunki zawodowe. T. 70: Województwo Wołyńskie. Warszawa, 1938.
Stanisławski W. Emigracja i mniejszość rosyjska w II Rzeczypospolitej: próba charakterystyki społeczności // Sprawy Narodowościowe. Seria Nowa. Poznan, 1996. T. 5. Z. 2 (9). S. 23-60.
 Ровенское русское православное благотворительное общество в межвоенный период | Русин. 2019. № 55. DOI: 10.17223/18572685/55/8

Ровенское русское православное благотворительное общество в межвоенный период | Русин. 2019. № 55. DOI: 10.17223/18572685/55/8