Лемки-русины в предметном поле современных академических дискурсов Украины | Русин. 2019. № 55. DOI: 10.17223/18572685/55/15

Лемки-русины в предметном поле современных академических дискурсов Украины

Среди актуальных тем современной гуманитаристики выделяются те, что посвящены проблемам смежных регионов, которые исторически заселяли группы населения с особым этнокультурным колоритом. Среди ученых стран Центрально-Восточной Европы проблема исследования населения украинско-польско-словацкого пограничья в последние десятилетия приобрела особую популярность. На Украине эта тематика тоже вызвала научный интерес ученых, а ее предметное поле приобрело полиаспектный формат в междисциплинарном контексте. В предлагаемой статье мы пытаемся определить академическое пространство проблематики и проанализировать диссертационные исследования молодых ученых. Автор утверждает, что на сегодняшний день одной из составляющих изучения населения западного пограничья является упрочение дефинитивного аппарата и выработки единых методологических подходов, результатом которых станет формирование новой парадигмы историографических наработок по изучению региона.

The Lemkos-Rusins in the subject field of modern academic discussions in Ukraine.pdf Українсько-польсько-словацьке пограниччя є найбільш контрастним порубіжним регіоном, який в умовах сьогодення адміністративно введений до складу трьох держав. Натомість у минулому це територія проживання етнографічної групи лемків-русинів, північна частина яких волею історичних обставин була виселена із своїх прабатьківських етнічних теренів, і тільки їх закарпатська частина сьогодні продовжує проживати в ненайсприятливіших умовах словацької етнополітики. Зважаючи на пошматовану адміністративними кордонами етнографічну цілісність, у радянські часи регіон був майже позбавлений уваги з боку дослідників. Натомість в останні десятиліття важливою складовою наукових дискурсів з вивчення означеного регіону є міжпредметні наукові дослідження. Виникає необхідність комплексного опрацювання проблеми, що дозволить виважено оцінити історико-етнологічні процеси на пограниччі. Доцільно зробити аналіз цієї проблеми, насамперед в ключі українського наукового дискурсу, свідомо віддаючи перевагу виключно дисертаційним дослідженням молодих українських вчених, проаналізувати їх концептуальне бачення проблеми та представити широкому науковому загалу цю проблему. Переконаний, що наявність значного масиву наукових дисертаційних праць, присвячених проблемі Лемківщини та лемків-русинів, викликає потребу аналізу позицій авторів, які, працюючи з подібними, а часто одними і тими ж документами, нерідко послуговуються різною термінологією, висловлюють своє бачення минулих подій, приходять до різних висновків. Наскільки продуктивними і перспективними є такі дослідження, свідчать напрацювання науковців. У статті принципово важливо вважаємо притримуватися принципів наукового плюралізму. На-працювання з лемко-русинської проблематики охоплюють широкий спектр міждисциплінарних дискурсів. Межэтнические взаимодействия в этноконтактной зоне 263 У цьому контексті насамперед привертають увагу дисертаційні роботи культурологічного напряму, зокрема, одне з перших в українській фольклористиці дослідження про лемківську весільну обрядову пісню в міжетнічному контексті (Саварин 2003). Об'єктом цього дослідження обрано лемківську весільну пісенність як найконсервативніший сегмент регіональної обрядової етнокультури. Дисертант переконує, що пограничне розташування лемківського краю та тривале сусідство з іншими етносами, їх культурні та суспільно-політичні контакти зумовили взаємопроникнення елементів весільної пісенно-обрядової інсценізації. Водночас автор резюмує, що лемківські довесільні обряди в своїй основі мають більше рис автентичних, ніж привнесених з аналогічних словацьких чи польських обрядових дійств. Доречним видається висновок дисертанта про політичний статус сусідніх етносів, який став важливим фактором етнокультурного обміну. На думку автора, між панівним і поневоленим народами завжди виникав психологічний бар'єр відчуження. В той же час між підневільними етносами існувала атмосфера взаєморозуміння, що сприяла культурному взаємообміну. Щоб це підтвердити, автор наводить 18 весільних пісень, які спільні для лемків і словаків, натомість такі зразки майже не виявлені у лемківсько-польські паралелі. Водночас із дисертаційного дослідження є не зовсім зрозумілим теоретичний підхід автора до окремих і у даному випадку принципово важливих дефініцій. Дисертант вживає визначення «крайня західна етнографічна група українців», пізніше зауважує вже «невелика етнічна група». Не зовсім правильним нам видається вживання терміну «українські лемки». До дисертаційних досліджень у сфері фольклористики належить і робота Л. Халюк (Халюк 2011). Вивчаючи усні наративи переселенців про трагічні події 1940-х рр. дисертант стверджує, що вони є незаперечним свідченням розпорошення українців у Польщі з метою їх повної асиміляції. Робота містить спеціальний підрозділ, який присвячений відображенню національної ідентичності українців-пе-реселенців. Автором відзначено, що значне місце в досліджуваних наративах займають оповіді про тотальний нагляд за українським середовищем з боку радянських спецслужб, заборона спілкуватися українською мовою та збиратися гуртом. Водночас авторка відзначає, що попри констатований високий рівень української національної свідомості у респондентів-опові-дачів, все ж спостерігається певна напруженість, «двоїстість» життя української громади. Вони зберігають тісні стосунки через зустрічі, фестивалі, проте за місцем проживання свідомо приховують своє походження. 264 JF’v/’iTHTBC-fl 2019, № 55 Тематично наближеною до фольклорної тематики є дисертація О. Фабрики-Процькой (Фабрика-Процька 2007), об'єктом вивчення якої стала лемківська культура ХХ ст. Дисертант свідомо зосередила увагу на тих областях, де компактно проживають депортовані у ХХ ст. лемки та діють найактивніші лемківські громади (Тернопільська, Івано-Франківська та Львівська області). Опрацювавши дослідницький матеріал про пісенний фольклор лемків, автор відзначає, що у ньому сильніше даються взнаки нашарування різних пісенних епох; з огляду на історичні обставини інтенсивніше відбувався процес асиміляції з пісенними культурами сусідніх народів та пристосування лемківських пісенних зразків до загальноукраїнських регіональних музичних стилів. Особливості збереження зразків пісенного лемківського фольклору досліджувала К. Чаплик (Чаплик 2010). Хронологічні межі, яких автор досліджувала лемківську народну пісенність як одну з регіональних складових української національної культури, охоплюють всі сфери життя лемків у другій половині ХХ ст. Оригінальністю дослідження відзначається джерельна база, яка насичена емпіричним матеріалом. Запис польових матеріалів автор проводила у місцях компактного і дисперсного проживання лемків-переселенців у Західній Україні та поселення автохтонних лемків на Закарпатті. Дисертант відзначає міжкордонне геополітичне положення лемківського краю, яке було сприятливим для пограничних впливів сусідніх культур. На основі зібраних та опрацьованих польових матеріалів дослідниця узагальнює роль фольклору для лемків в контексті етнона-ціональних процесів. «Тісний зв'язок з усною народною творчістю допомагав переселенцям упродовж довгих років черпати сили для протистояння асиміляції та був для лемків потужним каталізатором і фактором самоідентифікації» (Чаплик 2010: 12). Серед новітніх дисертаційних досліджень присвячених вивченню лемків, слід згадати роботу В. Наконечного (Наконечний 2008), де зосереджено увагу на соціокультурній трансформації лемків у ХХ ст., що спричинила кардинальні зміни у всіх сферах їхнього життя. Географічні межі дослідження охоплювали тільки територію Лемківщини у складі Польщі включно із північно-західними землями, де відбулося розселення лемків внаслідок акції «Вісла», а також територію УРСР. Дисертант акцентує увагу на особливостях життя лемків на етнічних землях, їх депортації, процесі адаптації та культурному розвитку у нових геополітичних умовах. Дослідження українсько-польсько-словацького порубіжжя в контексті лемкознавчого сегменту продовжені у дисертаційних роботах зі спеціальності етнологія (Турчак 1996; Любчик 2008). Останні роки Межэтнические взаимодействия в этноконтактной зоне 265 почали з'являтися окремі дисертаційні дослідження зі спеціальності всесвітня історія, де автори розглядають порубіжний регіон в контексті історичних процесів Словаччини та Польщі. Прикладом можуть служити дослідження М. Васильченко та О. Янчук (Васильченко 2009; Янчук 2015). О. Турчак у своїй роботі обмежується тільки галицькою частиною Лемківщини, яка перебувала у складі Польщі. Особливістю роботи І. Любчика є Лемківщина як цілісний етнографічний регіон у галицькій та закарпатській її частинах. Автор розкриває форми і методи етно-політики різних урядів, з'ясовує її негативний вплив на національний розвиток лемків, визначає причини, які безпосередньо впливали на запізнілість та неоднорідний характер становлення національної ідентичності лемків. Дослідниця М. Васильченко простежує історію виникнення та діяльність громадських організацій українців Східної Словаччини, громадсько-політичну, освітню та культурну ситуацію у Словаччині, основні напрямки діяльності українців, а також політику органів місцевої влади і самоврядування щодо українських організацій в другій половині ХХ ст. Автор виокремив три періоди, впродовж яких вирішувалося українське питання, підсумовуючи, що на початок 1990-х рр. воно залишилось відкритим (Васильченко 2009: 11). Вивчаючи становище української громади у Польщі на тлі кризи 1980-х рр., О.Янчук торкається і проблем у всіх сферах життя лемківської групи. Автор стверджує, що наприкінці 1980-х рр. у Польщі всередині української громади відбулися істотні інституційні перетворення, які найбільше мали вплив на лемківську громаду, зокрема її остаточний розкол. Доволі оригінальним у науковому вимірі, і особливо актуальним в умовах сьогодення, є дисертаційне дослідження Н. Кічері (Кічера 2015), присвячене питанням русинства, ідентифікації русинів, їх політико-правового статусу та можливостей впливу на етнополітику країн. В контексті розгляду проблемних питань в окресленому регіоні слушним є акцент автора на історичній периферійності території в рамках різних держав, що варто враховувати під час порівняльного аналізу русинської спільноти в запропонованих країнах, враховуючи концепцію «центр - периферія». Дисертант структурував розділи роботи за проблемним принципом, формуючи їхні підрозділи по окремих країнах (Словаччина, Сербія, Польща та Україна), адже середовище проживання, зміна державної приналежності, пріоритетів етнополітики були визначальними факторами формування політичної свідомості та поведінки русинів. Дослідниця відзначає не повну політичну суб'єктність русинів 266 JF’v/’iTHTBC-fl 2019, № 55 Словаччини, відносно низький рівень політичної активності лемків у Польщі, а постсоціалістичний період характеризує як культурницький етап становлення лемківського руху. Водночас висвітлюючи проблеми русинства в Україні, автор підкреслює неоднозначність політики щодо русинів з боку центральної та регіональної влади. У висновках автор обґрунтовує думку, що найдоцільнішим є узагальнене вживання стосовно русинів категорії «етнічність», погоджуючись, таким чином, із західною традицією, де етнічність визначається як окрема група людей, що володіють певним ступенем зв'язків і солідарності, мають, принаймні латентно, уявлення про спільне походження та інтереси. Однак в Україні автор розглядає русинів як етнографічну групу, автохтонну в регіоні проживання. Важливим засобом самоідентифікації національних меншин в контексті інтеграційних процесів та духовного взаємозбагачення завжди була періодика, яка забезпечувала збереження культури української спільноти, сприяючи розширенню меж її спілкування зі світом. Вивченню журналу «Дукля», який почав виходити у 1950-х рр., присвячене дисертаційне дослідження О. Кушніра (Кушнір 2008). Автор вивчає періодичне видання крізь призму аналізу редакційної політики, структури, змісту, особливість ідейно-тематичної та жанрово-стильової типології публікацій, визначаючи місце друкованого органу в культурному просторі Словаччини. Окремий підрозділ присвячений становленню української журналістики на теренах Словаччини, зокрема періодики Пряшівського краю. Ретельно опрацювавши номери журналу «Дукля» -їхню проблемно-тематичну спрямованість автор зробив висновок, що поява видання «стало специфічно національним виявом самоіденти-фікації українців у чужій державі» (Кушнір 2008: 13). Окрему групу наукових досліджень становлять дисертаційні роботи, предметом яких є переселення українців пограниччя та розселення на всій території України. Перші дослідницькі студії (Ткачук 1998; Кіцак 2003) носили узагальнюючий характер щодо усіх переселенців із Закерзоння. Згодом автори дисертаційних досліджень почали вивчати процеси розселення та адаптації переселенців на території окремо взятих областей. Звуження загальноісторичного питання до меж окремо визначеної області зумовлене необхідністю здійснювати поглиблені дослідження. У цьому контексті виділимо роботи кількох науковців (Данилиха 2007; Боднарчук 2009; Байкєніч 2013). Вивчаючи особливості депортацій, Д.Байкєніч резюмує, що більшість переселенців, які розмістилися у східних регіонах УРСР, походили з лемківських повітів Кросненського, Новосандецького, Горлицького, Ясельського і Новоторзького, однією з причин чого було Межэтнические взаимодействия в этноконтактной зоне 267 русофільство місцевого населення (Байкєніч 2013: 74-75). Дослідниця Ю. Боднарчук в контексті розселення переселених в окремі регіони України концентрує свою дослідницьку увагу на Тернопільщині. У дисертації комплексно розглянуто закономірності розселення й адаптації населення, депортованого з Польщі впродовж 1944-1947 рр. Автор відзначає, що найпотужніше в області була представлена саме лемківська спільнота (71 %), а решта припала на підляшців із холмцями і надсянців, що становило загалом 44 % від усіх депортованих лемків (Боднарчук 2009: 10, 13). У цьому контексті хотілось би згадати і працю українського дослідника (Kabaczij 2012). Вказане монографічне видання є доповненою версією його кандидатської дисертації, яку він захистив під керуванням проф. Тадеуша Радзика в університеті Марії Кюрі-Склодовської у м. Люблін. Дослідження виразно поділено на дві частини. У першій автор описує сам процес переселення (до кінця 1946 р.), у другій -долі переселених на Херсонщину і Миколаївщину і тих, хто утік звідти у західні області України. Свідченням полідисциплінарності лемкознавчих досліджень стала поява й дисертації з обширу психологічної науки (Шапаренко 2017). Автора-психолога цікавить насамперед суб'єктивний аспект етнічності, який охоплює соціально-психологічні установки, цінності та стереотипи. Автор змістовно відтворила прояви етнічної самосвідомості лемків, стверджуючи, що первинно це етнографічна група, яка проживала на тому самому місці де вона історично сформувалася, проте депорта-ційні процеси 1940-х рр. призвели до переселення всієї лемківської популяції. А тому в умовах сьогодення, стверджує автор, доцільно розглядати лемків як етнічну групу, яка має власну історію, властиві відмінні елементи, а їх самосвідомість є не просто варіантом регіональної самосвідомості українського чи польського етносу. Загалом можемо стверджувати, що проблематика досліджень українсько-польсько-словацького пограниччя, яка в радянські часи була просто викреслена із наукового простору, останні десятиліття цікавить дослідників різних гуманітарних напрямів. Водночас доречно наголосити, що у порівнянні із зарубіжною історіографією, як не парадоксально, українська насамперед історична наука все ж відстає. Це при тому, що значна частина представників лемківської етнографічної групи, внаслідок подій середини ХХ ст., дисперсно проживає на території України. Приміром в українському академічному просторі ми не виявили жодної докторської дисертації, яка б була присвячена лемківсько-русинській проблематиці. На сьогоднішній день однією із складових вивчення населення 268 JF’v/’iTHTBC-fl 2019, № 55 західного порубіжжя є насамперед усталення дефінітивного апарату та вироблення єдиних методологічних підходів результатом яких стане формування нової парадигми історіографічних напрацювань з вивчення регіону.

Ключевые слова

историография, лемки-русины, пограничье, этнополитика, historiography, Lemkos-Rusins, borderline, ethnopolitics, історіографія, лемки-русини, пограниччя, етнополітика

Авторы

ФИООрганизацияДополнительноE-mail
Любчик И.Д.Ивано-Франковский национальный медицинский университеткандидат исторических наук, доцент кафедры украиноведения и философииlubczyk-79@ukr.net
Всего: 1

Ссылки

Байкєніч Д.В. Переселення українців із Польщі до Східних областей УРСР у другій половині 1940-х років: дис. … канд. іст. наук. Луганськ, 2013. URL: www.lemko.org/pdf/Baikenich_2013.pdf (останній перегляд: 12 вересня 2018)
Боднарчук Ю.Ю. Особливості розселення й адаптації на Тернопільщині українського населення, депортованого з території Польщі (1944-1947 рр.): дис. … канд. іст. наук1. Тернопіль, 2009. 315 с.
Васильченко М.А. Громадсько-політична та культурно-освітня діяльність українців у Східній Словаччині (1945-1992 рр.): автореф. дис. … канд. іст. наук. Львів, 2009. 23 с.
Данилиха Н.Р. Соціально-побутова адаптація українців із Польщі в УРСР у 1944-1950-х роках (на матеріалах західних областей України): автореф. дис. … канд. іст. наук. Львів, 2007. 21 с.
Кіцак В.М. Депортація українців з Польщі в УРСР у 1944-1946 рр. та їх соціально-економічна адаптація: автореф. дис… канд. іст. наук. Чернівці, 2003. 21 с.
Кічера Н.М. Русини в етнополітиці країни центральної та південно-східної Європи: автореф. дис. … канд. політ. наук. Чернівці, 2015. 23 с.
Кушнір О.В. Журнал «Дукля» (Словаччина, 1953-2004 рр.): організаційний, проблемно-тематичний та жанровий аспекти: автореф. дис. … канд. наук із соціальних комунікацій. Київ, 2008. 17 с.
Любчик І.Д. Етнополітичні процеси на Лемківщині (90-ті рр. ХІХ - 30-ті рр. ХХ ст.): автореф. дис. … канд. іст. наук. Івано-Франківськ, 2008. 20 с.
Наконечний В.М. Лемки в ХХ столітті: Життя на етнічних землях та в нових геополітичних умовах: автореф. дис. … канд. іст. наук. Київ, 2008. 19 с.
Саварин Т.В. Лемківські весільні обрядові пісні в міжетнічному контексті: автореф. дис. … канд. філол. наук. Львів, 2003. 21 c.
Ткачук В.Н. Соціально-політичні процеси на західноукраїнських землях в перше повоєнне десятиріччя (1944-1954): автореф. дис. … канд. іст. наук. Львів, 1998. 17 с.
Турчак О.В. Сільська громада у лемків (1866-1939): автореф. дис. … канд. іст. наук. Львів, 1996. 19 с.
Фабрика-Процька О.Р. Пісенна культура лемків ХХ століття: збереження традицій та новотворчість: автореф. дис. … канд. мистецтвознавства. Львів, 2007. 20 с.
Халюк Л.М. Усні народні оповідання українців-переселенців Лемківщини, Холмщини та Підляшшя: жанрово-тематична специфіка, художні особливості: автореф. дис. … канд. філол. наук. Киiв, 2011. 20 c.
Чаплик К.М. Трансформація пісенного фольклору лемківських переселенців у Західній Україні (повоєнний період): автореф. дис. … канд. мистецтвознавства. К., 2010. 23 с.
Шапаренко Ю.В. Соціально-психологічні особливості етнічної самосвідомості лемків: дис. … канд. психол. наук. Киiв, 2017. 222 с.
Янчук О.А. Становище української громади у Польщі (1980-1990): дис. … канд. іст. наук. Острог, 2015. 214 с.
Kabaczij R. Wygnani na stepy. Przesiedlenie ludności ukraińskiej z Polski na południe Ukrainy w latach 1944-1946. Wydawca: Związek Ukraińców w Polsce; Warszawa, 2012. 382 s.
 Лемки-русины в предметном поле современных академических дискурсов Украины | Русин. 2019. № 55. DOI: 10.17223/18572685/55/15

Лемки-русины в предметном поле современных академических дискурсов Украины | Русин. 2019. № 55. DOI: 10.17223/18572685/55/15