Морфонология русинского языка: современное состояние и результаты исследований | Русин. 2019. № 56. DOI: 10.17223/18572685/56/16

Морфонология русинского языка: современное состояние и результаты исследований

В статье мы пробуем определить на выбранных нами примерах русинских существительных, прилагательных и глаголов проблематику морфонологии как относительно нового подхода к морфемному строению слова. Мы опираемся на понимание морфонологии как пограничной дисциплины между фонологией и морфологией в представлении чешских и русских лингвистов. Если фонология исследует фонемы и их функции в языковой системе, а морфология исследует словесные формы в языковой системе, предметом исследования морфонологии являются фонемы в их связи с морфемами и словоформами. Чтобы перейти от фонологии к грамматике, не важно знать конкретное значение морфа, но важно знать, существует ли это значение. Содержание значения затем появляется на пути от слова (или его формы) к грамматике.

Morphonology of Rusin: Current State and Research Results.pdf Морфонолоґія як научна дісціпліна. Морфонолоґія як самостатна дісціпліна, в котрій ся дослїджують елементы штруктуры морфів, морфем і словоформ (точнїше - їх фонемна штруктура, їх алтернація в тотожных елементах і їх споёваня на стыках морфем), ся выд|'лила в лінґвістіцї лем недавно. Морфонолоґія стоїть десь меджі фонолоґіёв і морфолоґіёв. Кедь фонолоґія дослїджує фонемы і їх функції в сістемі языка, а морфолоґія дослїджує формы словозміны в сістемі языка, так предметом дослїджованя морфонолоґії суть фонемы в їх соодноші-ню з морфемами і словоформами. Як справно твердить Ю.С. Степанов (Степанов 1975: 111), морфонолоґія стоїть десь в серединї пути меджі фонолоґіёв і ґраматіков з єдиніцёв єй баданя - морфом, котрый є гранічнов значімов частёв слова або словоформы, т. є. частёв слова далше недїлимов без страты свого значіня. Нато, жебы пройти путь од фонолоґії ід ґраматіцї, не є важне знати, яке є конкретне значіня морфа, лем є важне знати, ці тото значіня екзістує або нїт. Обсяг зна-чіня ся потім одкрыє на пути од слова ці словоформы ку ґраматіцї. Термін морф і прінціп выдклёваня морфів. Термін морф (і остатнї терміны з ним споєны як аломорф, респ. варіант морфа) были заре-ґістрованы в лінґвістіцї релатівно недавно (в 40-х рр. 20. ст. в аме-рицькій дескріптівній лінґвістіцї), зато панує іщі шырока рознородость в толкованю понятя морфонолоґії і єй основной єдиніцї - морфа. З нашого погляду, в сучасности в лінґвістіцї переважує замір, вычле-нити шырше учіня о значімых частях слов ці словоформ - морфах і морфемах, а то - морфеміку. Тоты значімы части слов / словоформ (котры суть предметом баданя морфонолоґії) ся можуть дослїджо- Лингвистика и язык 257 вати з розлічных поглядів: з погляду штруктуры (будованя) морфів і з погляду формалных закономірностей, характерізуючіх споёваня мор-фів у словоформі. Фунґованя морфем - то уж є предметом словотворїня і формотворїня (Плїшкова 2015: 135-188). З того можеме зробити ясне заключіня: морфема є конкретнов реалізаціёв морфа у слові. Морф ся стає морфемов аж при ёго фунґованю у словотворїню і формотворїню. К установлїню морфа можеме дійти з двох боків: од векшых єдиніць як є він самотный - од слов, словоформ і словных споїнь і од єдиніць меншых од нёго - звуків і фонем. Мы рїшыли преферовати першый способ. Записати морф можеме розлічныма способами: а) хосновати звычайный ортоґрафічный запис, напр.: ряд: рат - рад; б) записовати лем фонемы морфа (фонемный запис), напр.: дїть-скый: д’іт’-ск-ыj■; в) вызначовати каждый варіант фонемы в морфі - алофон (ало-фонный / фонетічный запис), напр.: д/тьскый: д’іц’-к-ыj; розджамити: рож - ^ам - ие - тиі. Далше є потребне дати курту характерістіку прінціпів выдїлёваня морфів у словоформах, стотожнёваня слов і морфем, а тыж указати рекомендованы виды морфем. Морфы ся выдїлюють із зложіня словоформ. Словоформа є єдна із маніфестацій (видів екзістенції) слова. Словоформа ся выдїлює в тоцї речі як значімый одрїзок, характері-зованый двома даностями: 1) релатівнов слободов переміщіня в тоцї речі; 2) непроникливостёв (непропустностёв), т. зн. неспособностёв впущати водну до себе даякы значімы одрїзкы речі, маючі першу да-ность - слободу переміщіня в тоцї речі. У сінсемантічных слов перша даность ся проявлять барз огранічено, або ся цалком не проявлять. Напр., споїня: хыжа стоїть на бережку - ся складать із штирёх словоформ: 1) хыжа, 2) стоїть, 3) на, 4) бережку - бо кажда з них має істе (даяке) значіня, причім одрїзкы того споїня хыжа, стоїть, на бережку суть способны переміщовати ся в одношіню єдного к другому (порів.: на бережку стоїть хыжа, стоїть хыжа на бережку і т. п.). Лемже одрїзок на бережку може впустити меджі себе другы (іншы) слова, про котры є характерна перша даность значімого одрїзку словоформы (порів.: на выcокім бережку, на маленькім бережку і т п.), што нам потверджує, же на не діспонує першов даностёв словоформы, але і так є самостатным одрїзком току речі. Порівнаня семантічно і формално соодносных (помірных) слов і словоформ указує ся на граніцї їх значімых частей. Лінґвісты то демонштрують звычайно на формах розлічных автосемантічных частей речі (Степанов 1975: 112; Шведова 1980: 172-190; Dokulil a col. 1986: 178 і ін.). Мы сі то укажеме на прикладах порівнаня адъєктівных словоформ тіпу твердоватый - 258 в«^® 2019. Т. 56 твердовата - твердоватого; т/сноватый - тїсновата - тїсновато-го (глуховатый, туповатый, узковатый і т. д.), котры доволюють в них выдїлити общу значіму часть твердоват-, тїсноват- (в термінолоґії словотворїня - словотворну основу (Ямбур, Плїшкова, Копорова 2016: 153) і єднакы значімы части -ый, -а, -ого (в термінолоґії словотворї-ня - словотворный формант (Ямбур, Плїшкова, Копорова 2016: 153). Лемже тоты єднакы части можеме выдїлити і в словоформах тіпу стар-ый - стар-а - стар-ого; нов-ый, нов-а, нов-ого і т. д. Сучаснї але порівнаня словоформы тіпу глуховатый із словоформами тіпу глух-ый, глух-а, глух-ого; нов-ый, нов-а, нов-ого дає можность в першім тіпі прикладів словоформ вычленити аж три значімы части глух-оват-ый (три морфемы: корїнёву, суфіксалну і флектівну), а в другім лем дві: глух-ый, -а, -ого (дві морфемы: кор|'нёву і флектівну). Далше членїня даного тіпу словоформ не є можне, затоже ниякый другый звуковый комплекс, выдїлёваный у тім тіпі словоформ, не діспонує такым значінём, котре бы вытваряло составну часть слов указаного тіпу З того выходить, же выдїлёваны значімы составны части даного тіпу словоформ суть мінімалны. Мінімална значіма часть словоформы, найменша єдиніця плану выражіня, котру мож стотожнити з обсяговым планом, ся называть морфом. За морфы ся узнавають лем неперерываны послїдовности (слїдуючі за собов) фонем, але морфом може быти ай єдна фонема, котра ся повторює в розлічных словах єднакого тіпу (напр., тематіч-ный морф, флектівный морф і т. п.). Подобный опис і становлїня морфа найдеме і в чеській академічній ґраматіцї (Dokulil 1986: 177 і далше), де ся говорить, же кедь розчле-нюєме поступно слово (словоформу) на все меншы безпосереднї составны части, дійдеме к найменшым частям, котры іщі мають знаковый характер, т. зн. же суть іщі охарактерізованы як з боку выражіня, так з боку значіня: «Takove пе]теп5і casti majιci svuj vyraz a vyznam, Vyclenitelne na zakladё Jejfch opakovanι (v ruznych kombinacich) v jinych slovnfch tvarech, nazyvame morfy». Морф і морфема. Може іщі інакше бы сьме могли увести, же морф є єден із формалных підвидів морфемы ці видозмін морфемы, вы-ступаючій в розлічных словах і словоформах. То значіть, же морф і морфема суть соодносны (suvisiace) языковы єдиніцї: морф є лінеарна єдиніця і може быти безпосереднё вычленена в тоцї речі, а морфема є обобщена (згорнута / zovseobecnena) єдиніця, котрой конкретныма представителями суть морфы (або аломорфы) (стіл-, стіл'-, стол-, стол'-: стіл-0, стіл'-цї, стол-ик, стол'-ар'). З того зробиме іщі єдно заключіня, же морфема ся вычленює в слові тогды, кедь в словоформах даного слова ся дасть выдглити хоць лем єден морф даной морфемы. Лингвистика и язык 259 Словоформа ся може складати лем з єдного морфа (гнедь, на, бац) або з дакількох морфів (нес-у, вод-іц-я, писа-тель-к-а). Морфы, з котрых ся складають словоформы русиньского языка, ся дїлять на кор|'нёвы і aфіксaлны. Основным способом словотворїня в русиньскім языку є афіксація (Ямбур, Плїшкова 2004: 179). Афіксaлны морфы наслїдно дїлиме на префіксaлны, суфіксaлны, інтерфіксaлны і флектівны. Але меджі лінґвістами не є єднознaчный погляд у термінолоґії - ці, напр., называти єднотливы формы корїнёвых морфем, взникаючіх при словозмінї морфами (напр. кор|'нёвы морфы - лексемы кінь: кон - а, кін '- ск - ый; ці кор|'нёвы морфы лексемы Дав - и - ти, давл '- у), або їх называти лем алтернованыма формами корїнёвой морфемы? Напр., словацькый лінґвіста Ян Горецькый про літерaтурный словаць-кый язык вычленив префіксaлны дерівaчны морфемы (не морфы), корїнёвы морфемы, дерівaчны морфемы, модіфікaчны морфемы, формовы морфемы, коґруенчны морфемы і релачны морфемы, але те-мaтічны морфы, інтерфіґовaны морфы і споюючі морфы. Як приклад уводить, же темaтічны морфы часослов тіпу rozumieH ся реалізують двома способами (як двойгласный -іе-, і як єден гласный -е-): rozum-ie-t, rozum-e-j. Подобны часослова того тіпу: civ-ie-t, civ-ie-m, civ-e-l, vy-civ-e-ny (Ondrus, Sabol 1981: 164-167). Мы ся але приклониме, як сьме высше спомянули, к погляду, же будеме называти ай корїнёвы, респ. іншы найменшы знaчімы єдиніцї в їх зміненій реалізації (формов алтернації) морфами, а вшыткы тоты морфы (їх взаємне зосполчіня) будуть творити єдну сорту морфемы в єй розлічных реалізаціях. То значіть, же з высшеуведженых прикладів по два корїнёвы морфы кінь-, кон - і дав-, давл - творять єдну кор|'нёву морфему в розлічных єй реалізаціях у слові. Корінёвый морф ся становлює через понятя основы, а основа -через понятя флектівного і постфіксалного морфів. Флектівныма морфами в русиньскім языку суть такы морфы, взаємна заміна котрых у словоформах приводить к змінї роду, чісла, паду і особы, напр.: жен-а,же-ны,жен-у...,жен-ы: червен-ый, червен-а, червене, червен-ы; пишу-у, пиш-еш, пиш-е, пиш-еме і т. д. Кажда словоформа русиньского языка обсягує в собі не веце як єден флектівный морф. Флектівны морфы стоять звычайно на кінцю словоформы. По них у словоформах можуть стояти лем морфы тіпу -сь, -ська (якый-сь, хто-ська). Основов словоформы ся называть тота часть словоформы, яка зістає по одторгнутю флектівного морфа і постфіксалного морфа. При хыбіню тых морфів основа є матеріално згодна із словоформов. Корїнёвый морф є тот морф, котрый є повинно притомный в каждій словоформі і може ся дочіста згоджовати з основов. 260 в«^® 2019. Т. 56 Афіксалны морфы - то суть морфы, неповинно притомны в каждій словоформі і в повности ся нїґда не згоджують з основов. Афіксалны морфы, находячі ся в складї основы перед кор|'нёвым морфом, ся называють nрефіксалныма морфами, а находячі ся меджі корїнёвым морфом і флектівным морфом ся называють суфіксалныма морфами. Афіксалны морфы, стоячі меджі двома кор|'нёвыма морфами ся называють інтерфіксалныма (споюючіма) морфами. З погляду значіня, корїнёвы морфы суть протиставлены афіксалным морфам тым, же корїнёвы морфы суть лексічным ядром словоформы, яке несе єй основне, емінентне значіня. Опроти тому, афіксалны морфы мають у словоформі доповнююче, помічне значіня будь словотворне, або ґраматічне (формотворне), веце обще як корїнёвый морф даной словоформы. Морфы і аломорфы. Зосполчіня (споїня) морфів, выступаючіх в розлічных словоформах, вытварять морфему тогды, кедь тоты морфы суть в одношіню єден к другому аломорфами або варіантами. Зосполчіня корїнёвых морфів (ай аломорфів або варіантів) вытварять корїнёву морфему або корїнь словоформы. Споєность такых самых афіксалных морфів вытварять афіксалну морфему або афікс. Односно їх положіня ці міста в словоформі ся выдїлюють такы виды афіксів: флексія (закончіня), постфікс, суфікс, префікс (предпонка) і інтерфікс (споюючій афікс). Морфема може быти представлена і єдиным морфом (нелем зосполчінём), напр.: префікс вы- (вылет1ти'), часословна флексія -у (ортоґрафічно -у і -ю: нес-у, кур-ю і т. д.). Вшыткы морфемы ся дїлять на вязаны і вольны (невязаны). Вольны морфемы суть такы, котры мають хоцьлем єден морф, матеріално згод-ный з основов словоформы (напр., морфема -рук- / -руч-, де першый з морфів фунґує в основі слова рук-а, а далшый все в споїню з іншыма морфами основы: руч-к-а, руч-н-ый і т. п.). У функції вольных морфем можуть выступати лем корїнї словоформ. К вязаным морфемам ся односять ушыткы афіксалны морфемы. Слово (лексема) ся в русиньскім языку з ґраматічного погляду ста-новлює як зосполчіня словоформ, основы котрых суть тотожны подля значіня і складають ся з тотожных або близкых по формі морфів, причім самотны словоформы ся розлічають флектівныма морфами або морфами, котры ся споюють до суфіксів, называных словозмінныма. Слово може быти представлене і єдинов словоформов, напр.: раз, у, но, жаль, нїт і т. д. Покы іде о подмінкы ужываня морфів, так в одношіню єден к другому розлічны морфы єдной морфемы (а то той самой) суть або ало-морфами, або варіантами (аломорф - од ґрець. слова allos - іншый). Аломорфами той самой морфемы суть морфы, характерізованы єднозначно такыма признаками (розознаками): Лингвистика и язык 261 1. Даны морфы мають тотожне (ідентічне) значіня. 2. Тоты морфы суть формално (фонематічно) близкы, під чім треба розуміти часточну ідентічность фонем і їх наслїдованя при такых роздїлах: а) на містї даякой фонемы неєднофонемного морфа в другім морфі ся обявлять інша фонема, напр.: низ-к-ый - ниж-ин-а, молок-о - молоч-ник, нос-и-ти - нош-у - вы-наш-ам - вы-нес-ти і т. д.; б) єден з морфів творить часть другого, будучі меншым од нёго на даякый одрїзок, творячій ёго зачаток або конець, напр.: -ова-, -ва-, -а- (высып-ова-ти, спозна-ва-ти, высып-а-ти-; од-, одо- (од-копнути, одо-гнати); в) єдна із середушнїх фонем морфа хыбує в другім морфі (сон - сна, день - дня, пень - пня, называти - назвати і т. п. (Ябур, Плїшкова, Копорова 2015: 42-49). Указаны признакы можуть фунґовати каждый окреме або і вєдно, напр.: писати - пишу, отець - отчій, перу - прати, зову - звати і т. д. К тому пункту ся жадать припоїти дві позначкы: а) Незгода согласных фонем, протилежных подля крітерія твердости / мягкости, не порушує формалну близкость морфів. Напр., морфы бра-, бер'-, бер- (брати, берь, бере) признаєме формално близкыма (т. є. аломорфами). б) Семантічно тотожны (єднакы) морфы, выступаючі в словоформах того самого слова, суть аломорфами незавісло од того, ці вни суть формално близкы, або нї (ід-у / йд-у - ішо-в / йшо-в - іш-ла / йш-ла). 3. Суть позіції, в котрых не може фунґовати (выступати) даякый з морфів, бо ёго фунґованя є подмінене сусїднїма морфами. Тота под-міненость може быти двояка: а) Формална роздїлность морфів, котра є подмінена формалнов штруктуров сусїднїх морфів фонемным зложінём їх зачаточной або концёвой части, зложінём складів або характером акценту. Напр., з двох аломорфів єдной морфемы -ств(о) і -еств(о), тот другый може стояти (фунґовати) лем по морфах законченых на свистячій (шыплячій) согласный, але першый не має такы огранічіня, напр.: божество, торжество і т. п., але - богатство, братство, духовенство, выдава-тельство і т. д. Дале, напр., уміщіня морфів префіксалных морфем тіпу в- / во- од-/ одо- і т. п. є подмінене множеством і якостёв зачаточных фонем тых морфів, котры слїдують по них. Подобно є подмінене поужытя многых суфіксалных морфів єднотливых частей речі. Напр., демінутівы женьского роду з єдного боку хоснують суфіксы -к-, -очк-, -оньк-, а з другого -енк-, -а (-я) і т. д. Тота проблематіка собі жадать подробный выскум в роздїлї сло-вотворїня і формотворїня. На лїпше порозумлїня даного тверджіня уведеме іщі приклад із формотворїня: суфіксалны морфы часослов тіпу на -а- / aj-, -е- / -ej-, -и- / -uj, -у- / -yj- і т. д. у формах часованя суть 262 в«^® 2019. Т. 56 розміщены так: морфы, што ся кінчать на а, е, и, у і т. д., выступають в позіції перед согласныма, а морфы закінчены на j выступають перед гласныма, напр.: гра-ти - гра]-уть, гни-ти - гни]-уть, дути, білїти і т.д.1 б) Формалный роздїл не є споєный з формалнов штруктуров су-сїднёго морфа, але із сусїднїм морфом в цїлости як носителём істого значіня. Так, напр., суфіксалный морф адъєктівів -н- не може стояти по хоцькотрім із суфіксів -іст- / -ист-, -іст'- / -ист'- - тогды, кедь тот належить ід субстантівным основам. В тых припадах в адъєктівах фунґує морф -ічн- (хоць в бісїдній речі го замінює скоро все словакізм -іцк- / -іц'к-): песімістічный, ідеалістічный, фантастічный і т. д. Лемже в іншых морфах і їх споїнях, законченых на -ист- / -іст- може морф -н- без проблемів стояти, напр.: ненавистный, очістный і т. д. При подробній аналізї бы подобных прикладів мож было найти много. Корїнёва морфема часослов тіпу заморозити - заморожовати, загородити - загороджовати і т. п. є в інфінітіві представлена двома аломорфами - мороз- / -морож-, -город- / -городж-, якы стоять перед суфіксалныма морфами розд|'лных значінь -и (ти) і -ова (ти). Кор|'нё-ва морфема слов рук-а, руч-к-а, руч-іщ-е, руч-н-ый є представлена аломорфами рук- перед ушыткыма флексіями окрем флексії -і (де ся жадать морф руц'-), руч - перед суфіксалныма морфами -к(а),-іщ(е), -н(ый) (ручка, ручіще, ручный). Корїнёва морфема, выступаюча в слові высокый, може быти представлена перед розлічныма морфами в розлічных словоформах неєднакыма морфами (высок-, высоч-, выш-, высот-), напр.: высокый, высота, высочізный, высочіна, вышина, вышка, высочество і т. п. З представленых высше прикладів мож зробити таке заключіня: морфы, маючі тотожне значіня, формалну (фонематічну) близкость і взаємно замінюючі єден другого в окружіню тых самых морфів суть варіантами морфемы. Варіанты ся дїлять на повны і часточны. Повны варіанты суть тоты морфы, котры заступують (замінюють) єден другого (або інакше -взаємно ся замінюють). Такы суть, наприклад, флектівны морфы -ах/ -ох, -ам / -ім, -ыми / -ыма і ін. Часточныма варіантами называме морфы, взаємно ся заміняючі лем в окружіню части морфів, кедь залежать од їх формалной штрукту-ры (як было уведжене в пунктї 3 а). В окружіню остатнїх морфів фунґує лем єден з часточных варіантів, напр. морфы - н'-(а), -ін'-(а) фунґують так: -н' - лем в позіції по гласных, -ін' - лем в позіції по согласных. Часточны варіанты морфемы суть єдночасно і аломорфами, бо в єдных позіціях выступують (фунґують) як аломорфы, а в іншых - як варіанты. Морфы - варіанты, таксамо як і аломорфы, суть тотожны подля значіня. Лемже слова з роздїлныма аломорфами і варіантами, творячі єдну морфему, можуть ся одлишовати штілістічно. Лингвистика и язык 263 З погляду способности взаємной заміны в окружіню тых самых морфів (у вольнім чередованю), морфы той самой морфемы можеме роздїлити на три тіпы: 1) морфы, якы не можуть заміняти єден другого в окружіню тых самых морфів (аломорфы); 2) морфы, што ся можуть взаємно замінёвати в окружіню части морфів (часточны варіанты); 3) морфы, якы можуть замінити єден другого в оточіню хоцьякых морфів (повны варіанты). Аломорфы і варіанты той самой морфемы можуть фунґовати як во формах того самого слова (напр., нош- / нос-: ношу, носиш; -ак / -ац-: вояк, вояци; -роб-/-ріб-: паробок, парібчіти і т. п.), так і в роздїлных рознокорїнёвых словах, напр., -ова-: майстровати, кралёвати, пы-сковати, схвалёвати і т. д. Вшыткы тоты аломорфы (варіанты) ся можуть загортати (зачленёвати) до той самой морфемы. Так, напр., суфікс субстантівів муж. роду із зна-чінём зменшености має насл|’довны аломорфы: -ок / -ик / -чік / -очок: 1) в розлічных словах а) рознокор'|нёвых: кілок, столик, погарчік і т. п.; б) єднокорїнёвых: дубик і дубочок, листок і листочок, погарик і погарчік і т. п.; 2) во формах тых самых слов: столик, столика, столикы; стілчік, стілчіка, стілчікы і т. д. В Ґраматіцї русиньского языка в роздїлї о фонолоґії (Ябур, Плїшкова, Копорова 2015: 42-48) і о словотворїню (Плїшкова 2015: 263-270) суть уведжены аломорфы афіксалных морфем хоць під іншыма термінами, фунґуючі в рознокорїнёвых словах, а таксамо вшыткы варіанты афіксалных морфем. Опис аломорфів корїнёвых морфем і афіксалных морфем, фунґуючіх в розлічных формах єдного слова є становленый морфонолоґічныма проявлїнями, потвердженыма тым або іншым характерістічным фунґованём розлічных афіксів (алтер-нація, скорочіня або стягнутя основ і т. п.), што є тыж до значной міры описане в указаных одповідных роздїлах. Заключіня. Вшыткы афіксы і словоформы языка творять єдину сістему в котрій ся семантічно і формално близкы афіксы і словоформы находять в одношінях будь функціоналной тотожности або в протиставлености. Взятя до увагы тых сістемовых одношінь вносить істе доповнїня тых установлїнь, якы суть сформулованы высше: 1. Слова, якы ся односять к єдній ґраматічній класї, т. є. части речі, мають єднородну ґарнітуру (єднородный комплет) словоформ. 2. Наприклад, субстантівы мають звычайно дванадцять словоформ в згодї із їх змінёванём подля чісел і падів. Тоты словоформы єдного слова мають формално тотожны або близкы морфы основы. Але стрї-чають ся і словоформы з такыма формами, якы не мають формалну 264 в«^® 2019. Т. 56 близкость, но повнять такы самы функції, якы ся звычайно выражають формално близкыма або тотожныма морфами в різных формах того самого слова. Подобны словоформы входять до той сістемы єдно-родных словоформ, яка є характерістічна про слова даной части речі. Словоформы з такыма морфами (семантічно тотожныма, но з хыбуючов формалнов близкостёв), ся узнавають за формы єдного слова, а самотнї такы морфы за аломорфы єдной морфемы. Такыма суть, напр., кор|'нёвы морфы ід- / йд- з єдного боку і ішо-/ йшо- з другого боку (ід-у/йд-у - ішо-в/йшо-в). Таксамо, напр., суфіксалны морфы -ова-, -у]- в часословах тіпу куп-ова-ти - куп-уj - у, малёвати, танцёвати, хыбовати і т. д. 3. Основы того самого слова обсягуючі корїнёвы морфы, якы не мають формалну близкость, напр.: чоловік - люде, іти / йти - ішов / йшов, мы - нас і т. д., ся называпть суплетівныма морфами. 4. Кедь дакотре значіня (ґраматічне ці словотворне) ся звычайно в сістемі языка выражать афіксом (флексіёв, суфіксом, префіксом) або входить до шору істых, протиставленых єден другому, ґраматічных значінь выражаных афіксами, так при хыбіню такого афікса і будья-кых іншых формалных средств, є ту зъявне значіме хыбіня афікса, тогды дане значіня є выражене нуловым афіксалным морфом. За нуловый треба вважати суфікс, хыбуючій в прикладах тіпу кум-а, маркіз-а і т. п., утвореных од субстантівів мужского роду, што видно з порівнаня з прикладами тіпу штудент-к-а, учітель-к-а і т. д. Нулову флексію находиме у формах ґенітіву плуралу словоформ тіпу: рук, стїн, ніг і т. д., што видиме на сістемі форм тых субстантівів, напр.: стїн-а, cтїн-ы, стїн-ї... стїн-0. Нуловый словотворчій суфіксалный морф можеме выдїлити в основі презенса часослов тіпу буд-и-ти, суд-и-ти / буджу-у, судж-у і т. д. в порівнаню к часословам тіпу: біл-і-ти / біл-Ц-у, де суть суфіксы во вшыткых формах. Приклады нулового флектівного морфа суть часты в нашім языку напр. при творїню трёх тіпів форм імператіву: встан-0, зроб-0, чітаj-0 і т. д. Ґрафічне означіня нулового морфа є звычайно - 0. В ортоґрафії зістає невыраженым. ПРИМЕЧАНИЕ 1. В ортоґрафічній подобі одповідны основы суть ідентічны, напр.: гра-ють/гра-ла, гни-ють/гни-ла, ду-ють/ду-ла і т. д.

Ключевые слова

русинский язык в Словакии, морфонология, морф, морфемное строение слова, Rusin language in Slovakia, morphophonology, morph, morphemic structure of words, русиньскый язык на Словакії, морфонолоґія, морф, морфемна будова слова

Авторы

ФИООрганизацияДополнительноE-mail
Копорова КветославаПряшевский университетдоктор философии, лингвист, ассистент Института русинского языка и культурыkkoporov@gmail.com
Всего: 1

Ссылки

Ябур В., Плїшкова А., Копорова К. Ґраматіка русиньского языка / Prešovská univerzita v Prešove - Ústav rusínskeho jazyka a kultúry. 2015. 327 c.
Ябур В., Плїшкова А., Копорова К. Морфолоґія і словотворїня русиньского языка: высокошкольскый учебник. Пряшів, 2016. 187 с.
Ябур В., Плїшкова А. Літературный язык: Пряшівска Русь. // Najnowsze dzieje języków słoviańskich. Русиньскый язык / red. naukowy Paul R. Magocsi. Opole: Uniwersytet Opolski - Instytut filologii Polskiej, 2004, доповнене выданя з даякыма змінами. С. 147-209.
Плїшкова А. Лексіколоґія і словотворїня русиньского языка. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові - Інштітут русиньского языка і културы, 2015. 194 c.
Степанов Ю.С. Основы общего языкознания Изд. ІІ, перераб. М.: 1975, 271 с.
Русская грамматика. М.: Наука, 1980. Т. І: Фонетика, фонология, ударение, интонация, словообразование, морфология / Ред. кол.: Н.Ю. Шведова, Н.Д. Арутюнова, В.В. Иванов, В.В. Лопатин, И.С. Улуханов.
Dokulil M., Horálek K., Hůrková J., Knappová M., Petr J. а kol. Mluvnice češtiny I. Fonetika, fonologie, morfemika a morfonologie. Tvoření slov. Praha, 1986. 568 s.
Ondruš Š., Sabol J. Úvod do štúdia jazykov. Bratislava: SPN, 1981. 313 s.
 Морфонология русинского языка: современное состояние и результаты исследований | Русин. 2019. № 56. DOI: 10.17223/18572685/56/16

Морфонология русинского языка: современное состояние и результаты исследований | Русин. 2019. № 56. DOI: 10.17223/18572685/56/16