Живопись как одно из проявлений национального и культурного возрождения русинов | Русин. 2019. № 58. DOI: 10.17223/18572685/58/12

Живопись как одно из проявлений национального и культурного возрождения русинов

В 1920-1930-х гг. общественная и политическая жизнь в Закарпатье активизировалась, что дало толчок к национальному возрождению во всех областях искусства, в т. ч. и в живописи. В те годы зарождается и закарпатская школа живописи. Закарпатские художники, наряду с литераторами и театральными деятелями, выполняли важную общественную функцию - способствовали возрождению национального самосознания русинов края. К периоду становления закарпатской школы живописи 20-30-х гг. и ее развития относится творчество И. Бокшая, А. Эрдели, А. Коцки, Ф. Манайло, Е. Контратовича, В. Борецкого, Г. Глюка, С. Шолтеса. Все эти художники приложили много усилий для распространения далеко за пределами родины художественных традиций края и глубокого понимания философии житья-бытья своего народа, общества того времени, неповторимых природных пейзажей родного края. Заметным явлением в 30-х гг. ХХ в. стало применение живописных техник в декоративно-прикладном искусстве. Произведения искусства и достижения русинских мастеров постоянно демонстрировались на выставках, которые проходили как на родине художников, так и за пределами края. Межвоенный период в Закарпатье характеризуется стремлением к самоорганизации местных художественных сил и творческому взаимообмену. Русинские художники создавали искусство, которое могло в полной мере выразить богатую жизнь жителей Карпат, несравненный ландшафт и его краски. Это помогло развить профессиональные навыки будущих основоположников закарпатской школы живописи, среди которых А. Коцка, Э. Контратович, З. Шолтес, А. Борецкий, Ш. Петки. Таким образом, в Закарпатье консолидировали свои силы и талант лучшие художники края, они сконцентрировали свои усилия на развитии национального искусства и поднятии его до европейского уровня. Была создана самодостаточная система художественного образования для местной одаренной молодежи.

Painting as a manifestation of national and cultural revival of Rusins.pdf Становлення і розвиток мистецтва і культури Закарпаття відбувалося у тісному зв'язку з розвитком культури і мистецтва усієї Європи, зокрема й сусідніх культур та держав, до складу яких входив край історично тривалий час. Мистецтво зберегло свій неповторний самобутній характер та традиції, вони гармонійно влилися в культурний та мистецький простір європейських країн. У кінці ХІХ - на початку XX ст. у багатьох країнах створювались та зміцнювались національні художні школи, які протиставляли свою творчість офіційному мистецтву. Передумовою створення закарпатської художньої школи була надьбанська художня школа, яка формувалась на основі народних традицій художників-реалістів. Такими ж принципами керувалась мистецька колонія на Закарпатті, яка об'єднувала творчі стосунки А. Ерделі та Й. Бокшая. Згодом до цього гурту увійшли як досвідчені, так і молоді художники: Ф. Манайло, Е. Контратович, А. Коцка, З. Шолтес, А. Борецький, А. Добош, яких сьогодні називають основоположниками закарпатської художньої школи. Домінантними принципами цієї школи є максимальне наближення до змісту народного мислення, дослідження побуту, культури, фольклору та народної філософії. Мета статті - проаналізувати особливості розвитку закарпатської школи живопису в контексті національного і культурного відродження краю у першій половині XX ст., окреслити його становлення як мистецького напряму, привернути увагу на особливості регіональних осередків українського мистецтва, їхнього місця та ролі у загальнонаціональному художньому розвитку. Розвиток художніх шкіл на Закарпатті розглядалися низкою вітчизняних істориків та культурологів, часто у контексті загальнонаціональних питань, розвитку культури та мистецтва чи історії краї. Помітне місце мистецтво Закарпаття займає у працях О. Петрової [10: 37], О. Федорука [13: 29], Г. Островського [8: 23; 9: 10], В. Худанича [14: 539]. Ці науковці, досліджуючи творчість закарпатських художників, показують особливість тематики та її еволюцію в самих творах. Національне та культурне відродження русинів тісно пов'язане з їхньою етнічною ідентифікацією. З другої половини XIX в. до початку Другої світової війни пройшло два русинських відродження. Міжвоєнний період - це, на думку відомого історика С. Суляка, другий етап формування історичної пам'яті русинів та збереження їхніх етнокультурних особливостей [11]. Міжвоєнний період для русинів є надзвичайно важливим саме тому, що цей період став одним із етапів становлення русинського народу. Перебуваючи у складі Угорщини, Румунії та Чехословаччини, русини прагнули зберегти свою самобутню культуру і традиції. Суспільне і История 193 політичне життя на Закарпатті у 20-30-х рр. ХХ ст. активізувалося, з'явилися сприятливі умови для національного відродження в усіх галузях мистецтва, зокрема й у живописі. Найбільшого розвитку досягли література, театральне мистецтво та школи живопису. У ці роки формуються перші на Закарпатті мистецькі гурти та товариства. Зокрема, зароджується й закарпатська школа живопису. Закарпатські художники, поряд із літературою і театральним мистецтвом, виконували важливу суспільну функцію - вони сприяли відродженню національної самосвідомості русинів краю. Більшість закарпатських майстрів живопису пройшла професійну підготовку в художніх академіях відомих європейських міст: Будапешті, Відні, Мюнхені, Парижі, Празі. Здобуваючи професійну майстерність за межами свого краю, вони не втрачали зв'язок зі своїми співвітчизниками. На думку відомого дослідника А. Ізворина, справа мистецького самовизначення Підкарпатської Русі почалася уже 1921 р. У цей період відомі русинські художники Ю. Віраг, А. Ерделі [3] та Й. Бокшай [1] організували першу виставку в Мукачеві. Їм вдалося об'єднати всіх художників, які виявили бажання брати участь у мистецькій виставці. Були представлені полотна досвідчених і вже визнаних на той час художників: Ю. Вірага, К. Ізая, Д. Іяс-Яцика, Т. Муссона та ін. [5: 156]. Головним своїм завданням сповнені творчого ентузіазму художники бачили утворення реґіональної мистецької школи, а також залучення до її діяльності молодих творчих художників. У цьому контексті важливим було створення цілої мережі художніх шкіл і системи навчання живопису, яка б відповідала світовому рівню. Першим кроком до нової художньої освіти краю стала розробка нових підходів до її розвитку. Зокрема, у 1921 р. А. Ерделі та Й. Бокшай створили Клуб художників Підкарпатської Русі. Цей крок був визначною подією не лише для художників краю, а й для всіх русинів. На жаль, ці перші кроки зазнали поразки, бо не всі митці поділяли ідею створення «нової» художньої школи [5: 157]. У 1931 р. відбулася друга спроба об'єднати художників, що працювали в реґіон. За ініціативою А. Ерделі та Й. Бокшая було створене громадське об'єднання «Спілка діячів образотворчого мистецтва у Підкарпатській Русі в Ужгороді». Тепер метою товариства стало не тільки об'єднання художників, а й визначення шляхів та напрямів розвитку образотворчого мистецтва регіону. Незважаючи на різні думки та позиції, переважна більшість митців підтримала цю ідею та погодилася активізувати виставкову діяльність художників для популяризації своєї творчості серед народу. Кожен із художників розумів, що активна виставкова діяльність дасть можливість демонструвати власні твори в різних європейських містах та стимулюватиме активну 194 2019. Т. 58 працю над власним технологіями живопису. Така діяльність не обмежувалися тільки місцевим середовищем. Поряд з підкарпатськими митцями працювали словацькі, чеські, угорські митці. Виставки відбуваються не тільки в Празі, Брно, Кошиці, Будапешті, але й у Мукачеві, Ужгороді, Виноградові, Берегові та Хусті, про що свідчать проспекти та каталоги виставок [8: 24]. Основні напрямки діяльності спілки формували художники та фактично її засновники: Бокшай, А. Ерделі, А. Коцка, В. Дван-Шарпотокі, І. Ерделі. У 1932-1934 рр. до діяльності спілки долучаються такі відомі художники, як А. Борецький, А. Добош, Е. Контратович та З. Шолтес. Основною ідеєю цієї мистецької школи було формування власної школи живопису [13: 51]. У спілці цінувався професіоналізм та відповідальність. Ці риси були важливими з огляду на те, що постійно потрібно було організовувати виставки, обговорювати художні твори та відбирати їх. Особливістю закарпатської школи живопису був етноромантизм, який показував життя русинського народу в усіх його проявах та колоритах [5]. 30-ті рр. ХХ ст. у середовищі закарпатських художників відзначилися тим, що митці почали активно впроваджувати і застосовувати різноманітні живописні техніки у декоративно-прикладному мистецтві. Позитивним явищем стало й те, що художники брали участь не лише у виставках, організованих спілкою, а й у виставках, організованих представниками місцевої влади. Особливістю художників краю було те, що вони досконало знали фольклор, традиції та побут місцевого населення. Про це свідчили живописні полотна, які були представлені у ці роки художниками на цілій низці виставок. Експресія у їх творах будувалася на принципах народного мистецтва. Але, незважаючи на народний характер більшості полотен, у них також помітні модерністські європейські течії початку XX ст. Творчість художників Закарпаття кінця 30-х рр. ХХ ст. характеризується істориками та культурологами більшим драматизмом - у своїх працях закарпатські художники відображали тяжкі реалії життя місцевого люду та їх прагнення у майбутньому. Еволюцію творчості та формування школи живопису на Закарпатті ми можемо прослідкувати на прикладі декількох яскравих митців із цілої плеяди художників цього регіону. Так, у ранніх творах Йосипа Бокшая можна побачити захоплення національним колоритом та романтизмом («Збір яблок», «Ужоцька церква»). У 30-х рр. ХХ ст. митця зацікавлюють теми з життя і побуту гуцулів та верховинців, про що свідчать твори цього періоду. Митець показує своїх героїв як представників русинського народу, особливим История 195 є колорит національного вбрання на тлі характерного пейзажу. Він не зосереджується на етнографічній описовості, а намагається створити узагальнений образ-картину засобом колористичних комбінацій площини та вібрації барв_ Значного обсягу втілення народних типажів, а також атрибутів національного костюму гуцулів та верховинців простежується й в сакральному живописі (картини 1, 2) [5]. Картина 1. Й. Бокшай. Збір яблок. Картина 2. Й. Бокшай. Ужоцька церква. 196 lP'sf

Ключевые слова

національна свідомість, культурне відродження, живопис, українці Підкарпатської Русі, national consciousness, cultural revival, painting, Ukrainians of Transcarpathian Rus, национальное сознание, живопись, культурное возрождение, украинцы Подкарпатской Руси

Авторы

ФИООрганизацияДополнительноE-mail
Салата Оксана АлексеевнаКиевский университет им. Б. Гринченкодоктор исторических наук, профессор, заведующая кафедрой истории Украины историко-философского факультетаoks.salata@gmail.com
Всего: 1

Ссылки

Федорук О. Художники закарпатської малярської школи // Мистецькі обрії 99. Альманах: Наук.-теоретичні пр. та публіцистика. Київ, 2000. Вип. 2. С. 48-63.
Худанич В.І. Міжвоєнний період в історії Закарпаття // Українські Карпати. Ужгород, 1993. С. 538-545.
Суляк С. Русины карпатского региона и русская цивилизация // Русин. 2009. № 1 (15). URL: https://cyberleninka.ru/article/n/rusiny-karpatskogo-regiona-i-russkaya-tsivilizatsiya (останнiй перегляд: 9.06.2019).
Фединишинець В. Невідомий Ерделі: мистецтвознавчі статті та есеї. Ужгород: Два кольори, 2000. 32 с.
Петрова О. Живопис як автобіографія // Образотворче мистецтво. 2006. № 1. С. 35-41.
Островский Г. Художники Закарпатья // Искусство. 1966. № 5. С. 21-25.
Островський Г. Образотворче мистецтво Закарпаття. Київ: Мистецтво, 1975. С. 13-14.
Небесник І. Адальберт Ерделі (1891-1955) // Образотворче мистецтво. 2006. № 3. С. 108-111. URL: http://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=5548 (останнiй перегляд: 6.03.2019).
Луценко І. Інтеграційні процеси у живописі Закарпаття першої половини ХХ століття // Вісник Львівської національної академії мистецтв. 2007. Вип. 30. С. 156-157.
Луценко І.В. Новаторські впровадження у живописі Закарпаття першої половини ХХ століття / Мистецтвознавство. 2018. URL: file:///C:/Users/Oksana/ Downloads/154791-341644-1-PB.pdf (останнiй перегляд: 24.02.2019).
Ерделі А. IMEN: Літературні твори, щоденники, думки. Ужгород: Вид-во О. Гаркуші, 2012. 440 с.
Ерделі Адальберт. 2018. URL: https://zakarpat.brovdi.art/khudozhnyky/ klasyky-zakarpatskoi-shkoly/erdeli-adalbert#parentHorizontalTab1 (останній перегляд: 22.02.2019).
Бокшай И. Мысли художника // Искусство. 1958. № 6. С. 6-7.
Вовчок В. Етномотиви у творчості закарпатських художників. 2016. URL: https://trubyna.org.ua/novyny/etnomotyvy-u-tvorchosti-zakarpatskyh-hudozhnykiv (останній перегляд: l8.12.2018).
 Живопись как одно из проявлений национального и культурного возрождения русинов | Русин. 2019. № 58. DOI: 10.17223/18572685/58/12

Живопись как одно из проявлений национального и культурного возрождения русинов | Русин. 2019. № 58. DOI: 10.17223/18572685/58/12