Назначение епископа для грекокатоликов русинского обряда в США | Русин. 2020. № 59. DOI: 10.17223/18572685/59/7

Назначение епископа для грекокатоликов русинского обряда в США

Вследствие массовой эмиграции греко-католиков в XIX в. с территорий Австро-Венгрии, а затем Польши и Чехословакии в США там возникали довольно крупные общины. Постепенно появилась глубокая потребность духовной, культурной и социальной опеки над многочисленными греко-католиками. Именно поэтому, считая греко-католиков единым целым и выходцами из единой на то время Австро-Венгрии, папа Пий Х назначил в 1907 г. епископом всех греко-католиков Сотера Ортинского. Его деятельность была достаточно активной: в частности, он пригласил сестер-василианок, создал детский приют для 200 детей, организовал школу для дьяков-учителей, а также молодежные организации. Важно, что в 1913 г. благодаря Сотеру Ортинскому епархия в США превратилась в самостоятельное образование, неподвластное местным католическим епископам. Со временем зародились противоречия на национальной почве, в частности, между русинами-выходцами с территории Подкарпатской Руси и Пряшевщины и украинцами-выходцами преимущественно из Галиции. Возникали недоразумения между двумя лагерями, что стало причиной для назначения другого епископа для греко-католиков русинского обряда, происходившего из традиции Ужгородской унии. Парадоксально, но единственная конфессия греко-католиков, проживавших в США, из-за национальных противоречий разделилась. Во избежание конфликтов для русинов-выходцев из Прикарпатья и Пряшевщины епископом был назначен Василий Такач. Обстоятельства того времени и угроза углубления конфликта заставили Апостольскую столицу создать для русинов отдельную иерархию.

Appointment of a bishop for Catholics of Rusinian rite in the United States.pdf Внаслідок масово! еміграці! греко-католиків у ХІХ ст. з територій Австро-Угорщини, а згодом і Польщі та Чехословаччини до США там виникали досить великі громади католиків візантійського обряду. По-ступово виникала глибока потреба духовно!, культурно! та соціально! опіки над численними греко-католиками. Спочатку було призначено апостольським візитатором о. Андрея Годобая, але як іереям, так і вір-никам не подобалася чітко проугорська позиція каноніка Пряшівсь-ко! епархі!. Саме тому, вважаючи греко-католиків единим цілим і як вихідців з едино! на той час Австро-Угорщини, папа Пій Х призначае 1907 р. епископом для усіх греко-католиків США василіанина з Га- Mi. ЩІ 118 ci ii I 2020. № 59 личини Сотера Ортинського, ЧСВВ [3: 172-173]. Його діяльність була досить активною, зокрема, запрошуе сестер-василіанок, створено сиротинець на 200 дітей, організовано школу для дяко-вчителів, створено молодіжні організаціѴ. Важливо, що у 1913 р. за епископа Сотера Ортинського епархія у США перетворилася на самостійне непідвладне місцевим католицьким епископам утворення [3: 175]. Останні дослідження вказують, що Сотер Ортинський ніде не ви-користовував у діловодстві слово украінці, Украіна, проте опоненти його звинувачували в украінському шовінізмі, що було далеко від правди, про що заявляли згодом і його візаві, як пише Іван Кащак [22: 12-13]. Більше того, щоб урівноважити в епархіальному прав-лінні баланс між галицькими та угорськими русинами, у 1914 р. він призначае в правління 8 галичан-украінців та генерального вікарія із угорських русинів о. Олександра Дзюбая із 7 помічниками [22: 19]. Отже, факти вказують про спробу вирівняти ситуацію між греко-като-ликами-вихідцями з різних регіонів. Але в той же час це засвідчувало і різницю в поглядах майбутнього розвитку між двома напрямами единоі конфесіі у США. Саме тому, необхідно розглянути розвиток греко-католицькоі церкви на теренах Північноі Америки, зокрема в США, так як найбільша еміграція русинів з терен Підкарпаття і Пряшівщини прямувала на працю і потребувала передовсім духовно! опіки. З одного боку, це був поділ між греко-католиками, проте, з іншого боку, розширення / розвиток меж греко-католицькоі церкви (при збереженні літургійних практик, церковного співу, канонічних і культурних особливостей кожноі тощо) і можливість забезпечувати власних вірників так необхідною духовною опікою. З часом виникали протиріччя на національному фунті, зокрема, між русинами, вихідцями з терен переважно Угорщи-ни, Югославіі та Чехословаччини і украінцями, вихідцями переважно з Галичини, що стало причиною до призначення іншого епископа для східних католиків русинського обряду, що походили з традиціі Ужгородськоі уніі [2: 8]. В англомовній літературі досить повно представлена історія аме-риканських греко-католиків. Зокрема досить широку передісторію формування украінського патріотизму серед американських греко-католиків подае Річард Д. Кастер та досліджуе поширення релігійних громад. З іншого боку подае передісторію формування громад греко-католиків-вихідців із колишньоі Угорщини [21: 43-106]. Комплексну історію греко-католицькоі громади США в документах подае Джон Слівка, починаючи від перших поселень, місій, призначення Сотера Ортинського до призначення окремого епископа та створення ор-динаріату на чолі з Василіем Такачем для вихідців із Підкарпаття, История 119 Пряшівщини та Югославіі [26: 1-126]. Цікаво, що Джон Слівка подае історію русинів і угорців-католиків візантійського обряду, виокрем-люючи саме ці спільноти в США. Грунтовне дослідження про Сотера Ортинського і його намагання розвивати церковне життя греко-католиків США до виокремлення двох ординаріатів (русинського та украінського) пише уже згадуваний Іван Кащак [22: 1-22]. Отже, окрім згадуваних Атанасія Пекаря, Павла Роберта Магочія дане питання досить добре розроблено й в англомовній літературі. Щоби уникнути поглиблення релігійних суперечок, таки було при-значено для русинів вихідців із Підкарпаття і Пряшівщини епископом Василя Такача. А тому обставини часу і загроза поглиблення конфліктів змушували Апостольську столицю призначити окрему іерархію для русинів, хоч насправді Рим був спочатку проти призначення епископів на народній основі. А тому варто детальніше розглянути обставини призначення епископа для вихідців з теренів Угорщини, Югославіі та Чехословаччини, використовуючи переважно дипломатичну документацію ЧСР, що може доповнити існуючі дослідження про обставини призначення іерархом Василія Такача. 24 травня 1923 р. існуе справа посольства ЧСР у Вашингтоні до МЗС ЧСР в Празі про необхідність нового епископства для русинів в Америці. На цей час існували дві адміністратури галицько-украінська, якою керуе о. Петро Понятишин з Ньюарку (Нью Джерсі), та угро-руська, якою упрявляе Гавриіл Мартяк з Лендфорду (Пенсільванія). Апостольська столиця спробувала приеднати греко-католиків до ка-толицькоі іерархи, але це було неприйнятно з усіх сторін - і католиць-ких епископів, і самих греко-католиків. Пропонували, як зазначалося послами, колишнього епископа Пряшівського Стефана Новака, але він був відкинутий місцевою громадою. Так само перебував в США митрополит Андрей Шептицький, який також обіцяв епископа з Підкар-патськоі Русі, хоч ця інформація сприймалася скептично місцевими греко-католиками. Спочатку був Андрій Годобай, зазначають посли, але був проугорських поглядів і не радо прийнятний, потім украінець Сотер Ортинський, теж не усіх влаштовував, а заспокояться лише з призначенням справжнього русина, аналізують релігійно-суспільну думку греко-католиків США дипломати. «Тому теперішній поділ на двох епископів був би добрий», - пишутъ чиновники посольства ЧСР із Вашингтона. З кандидатур в США американські чиновники найдостойнішим вважали Гавриіла Мартяка. Причому саме русинське середовище різко поділялося на вихідців з Пряшівськоі та Мукачівськоі епархій, котрих нараховувалося при-близно порівну. Станом на 1921 р. о. Гавриілу Мартяку, апостольському адміністратору русинів, підпорядковуються 99 священиків, з них 60 з 120 рая Ml vf < ci ii I 2020. № 59 Мукачівськоі та Пряшівськоі епархій. Інші з Галичини та Руськоі місіі. О. Петру Понятишину, апостольському адміністратору для украінців, підлеглі 85 священиків, з яких 6 угорців з Пряшівськоі та Мукачівськоі епархій. Кожний з адміністраторів управляв також священиками, котрі висвячувалися в Америці [5]. Таким чином, дипломати володіли досить детально релігійною ситуацію серед північноамериканських греко-католиків, розуміючи всю складність розвитку, особливо боячись угорського впливу, що розглянемо нижче. Адже така боязнь та відповідна протидія церкві залишалася зручною особливістю політики ЧСР і на Підкарпатській Русі, де празька влада фактично підтримувала православних на шкоду греко-католикам, використовуючи давню політику австрійських імператорів поділу за національним / конфесійним принципом, що виглядало не надто «модерно» і демократично. При цьому треба під-креслити, що чиновники також явно перебільшували угорський вплив у США, зважаючи на факти відкидання громадою греко-католиків таких проугорських кандидатів, як о. Андрій Годобай та пряшівський епископ Стефан Новак. 13 лютого 1924 р. посольство ЧСР у Вашингтоні інформуе МЗС ЧСР про фінансовий стан ординаріату згідно з інформацій о. Юрія Тегзи, який повідомляе, що для епархіі існуе прибуток більше 9 тис. дол., якщо брати по парафіям. Сам епископ би мав 4-5 тис. дол. Але перший рік би добре і 5-6 тис. дол. для епископа. Колишній епископ Сотер Ортинський від угорськоі влади за деякими даними отриму-вав як допомогу 4 тис. дол. А тому якщо би чеська влада платила хоч 2 тис. дол. інтенцій було би дуже непогано [14]. Дану інформацію МЗС пересилае МШАНО в Празі 28 березня 1924 р. [25]. Тобто чиновники зондували можливість утворення повноцінноі епархіі і можливості и фінансового забезпечення. 16 січня 1924 р. МЗС просить МШАНО в терміновій формі й через загрозу угорського впливу подати кандидатури з Мукачівськоі епархіі, серед яких попередньо вказують о. Василя Такача та о. Віктора Шелька [23]. Уже 26 січня 1924 р. цивільна управа Підкарпатськоі Русі надсилае до МШАНО в Празі список із 4 кандидатів, можливих на епископа в США [24]. А 29 січня 1924 р. МШАНО подае інформацію до МЗС про можливих кандидатів з Мукачівськоі епархіі: Віктор Шелько, спіритуал учительськоі семінаріі в Ужгороді, Василій Такач, спіритуал Ужгородськоі духовно!' семінаріі, др. Юрій Шуба та історик др. Василь Гаджега. Усі вищеперераховані - русини, виховані в угорську добу, слов'янського походження, лояльні до ЧСР. Але чиновники МШАНО наполягають найбільше на о. Віктору Шелько та Василю Гаджезі. Тут же 19 лютого 1924 р. МЗС ЧСР в Празі відсилае настанови до посоль- История 121 ства ЧСР у Апостольській столиці, що до основних кандидатів варто додати як претендента Гавриіла Мартяка, апостольського адміністра-тора русинів в США з Ландсфорду (Пенсільванія), а також каноніків капітули др. Юрія Шубу, Петра Гебея та др. Василя Гаджегу. Костянтин Грабар, голова Підкарпатського банку, пропонуе також кандидатуру Василя Такача та Віктора Шелька. Загалом, як вказуеться, МШАНО не робить жодноі прерогативи для кандидатів, натомість МЗС наполягае, щоб надавати перевагу претендентам з Підкарпатськоі Русі. З них на першому місці др. Василь Гаджега, потім о. Василь Такач, о. Віктор Шелько, др. Юрій Шуба та можливо о. Симеон Сабов. На каноніка Петра Гебея не варто зважати, бо швидше за все стане епископом Пряшівськоі або Мукачівськоі епархіі. Також просять зважати на бажану кандидатуру від чехословацькоі влади в порядку іх подання. Щодо каноніка Симеона Сабо, то йому даеться позитивна характеристика з боку МШАНО, а от щодо каноніка Юлія Станкая, то він політично не-благонадійний, як зазначаеться, а епископський секретар Олександр Стойка - проугорський [7]. Очевидно, що справа по призначенню епископа в США моніторила-ся саме МЗС, а не МШАНО, так як остаточно рішення приймалося поза межами ЧСР - у Апостольській столиці. Більше того, у інструкціях МЗС ЧСР від 19 лютого 1924 р. існуе найповніший перелік 8 кандидатів -о. Василь Такач, о. Віктор Шелько, Юрій Шуба, Василь Гаджега, Гавриіл Мартяк, Симеон Сабов, Юлій Станкай та Петро Гебей. Хоча останній, як зазначалося, малоймовірний кандидат у США, так як мав би посісти епископство у Пряшеві чи Ужгороді. Цікаво, що канцелярія президента республіки 11 січня 1924 р. пропонувала підтримувати пропозицію Костянтина Грабара, котрий відвідав Америку і розумів ситуацію, пропонуючи кандидатів о. Василя Такача та о. Віктора Шелько [6]. Отже, незважаючи на втручання ЧСР у міжконфесійне життя на сході держави (підтримка православних, анархія при захопленні греко-католицьких храмів, обмеження церковного шкільництва), чиновники намагалися пропонувати власних кандидатів на епископство у США, причому, як не дивно, найдостойніших станом на 1924 р., котрі не е заангажовані в політичному житті. Але швидше за все йшлося радше про моніторинг кандидатур, так як відносини ЧСР та Апостольськоі столиці у 1924 р. були ще вкрай напруженими, хоч і йшлося, очевидно, до порозуміння, так як існувала інформація про призначення Петра Гебея Мукачівським епископом, що пізніше і сталося. 10 березня 1924 р. посол ЧСР в Апостольській столиці інформуе МЗС ЧСР про розмову з монсеньйором Енріко Бенедетті з Конгрегаціі для східних церков і обговорювалася малоймовірність кандидатур 122 g J Ml 'Ci ii I 2020. № 59 каноніків Юрія Шуби та Василя Гаджеги [8]. Уже 22 березня 1924 р. посольство ЧСР у Вашингтон інформуе МЗС ЧСР в Празі, що згідно даних о. Юрія Тегзи повідомлено, що о. Василь Такач, спіритуал Ужгородськоі богословськоі семінаріі, іменований епископом для греко-католиків в Америці. Лише 31 березня 1924 р. канцелярія віце-губернатора Підкарпатськоі Русі подае інформацію, що епископом призначено Василя Такача, спіритуала семінаріі, співрадиника «Підкарпатського банку» та голови друкарського товариства «Уніо», котрий е вихідцем з оточення Августина Волошина. Також чиновники повідомляють, що місцевий епископ Антоній Пап не знав про номінацію, а іменування Василя Такача відбулося за рекомендаціею і підтримки апостольсь-кого адміністратора Пряшівськоі епархіі Діонісія Нарядія. Тут же існують, очевидно, інструкціі МЗС ЧСР для посольства у Вашингтон, що в Римі переконані, епископ, який мае русинське коріння, буде добрим пастирем там, де духовенство проугорське, хоч угорці мо-жуть бути і невдоволені рішенням Апостольськоі столиці [9]. Таким чином, призначено епископом для вихідців з колишньоі Угорщини представника Мукачівськоі епархіі о. Василя Такача, котрий був одним із кандидатів влади ЧСР хоч остаточне затвердження і відбулося в Римі. Цікаво, що місцевий епископ Антоній Пап опісля довідався про номінацію Василя Такача, який формально йому підпорядковувався як місцевому епарху. Це також могло засвідчувати наперед визначену долю і мукачівського епископа. 26 березня 1924 р. фіксуеться звернення до посольства ЧСР у США «Об’еднання греко-католицьких руських братств» в Гомстеді про не-обхідність просити у Апостольськоі столиці призначити Василя Такача епископом саме для русинів, котрі розміщуються довкола Пітсбургу і нараховують загалом 154 тис. вірних. Звернення було за підписом голови Міхала Югаса, о. Юрія Тегзи та секретаря Георгія Комлоша [7]. Можливо саме звернення було зроблено якраз в період самого іменування епископа. За даними о. Юлія Грігашія, хіротонія двох епископів (для русинів та украінців) США відбулася 15 червня 1924 р. в церкві Св. Атанасія. Святителями о. Василя Такача та о. Костянтина Богачевського були епископ Крижевацький і апостольський адміністратор Пряшівський Діонісій Нарядій, епископ Перемишльський Йосафат Конциловський та Джовані Меле, епископ Лунгровський, італо-грек із Калабріі [1: 343-346]. У епархіальній періодиці «Благовіснику» за 1924 р. існуе коротка інформація про іменування Василя Такача [4: 94]. Згодом подано більш розлогу інформацію про самого епископа та побажання йому успішного архіпастирства серед греко-католиків США [4: 97-98]. 29 червня 1924 р. подана інформація від посольства ЧСР у Вати- История 123 кані про перебування Василя Такача в Римі, де відбувалася хіротонія епископів на епархіі в США. Тут так само підтверджуеться, що святителями були епископ Перемишльський Станіслав Конциловський та апостольський адміністратор Пряшівський і епископ Крижевацький Діонісій Нарядій. У розмові із послом після введення в сан Василь Такач, як і Діонісій Нарядій, скаржилися на розвиток православного руху, критикували владу в підтримці православних на сході краіни. Епарх Діонісій Нарядій додатково скаржився в Римі, що причиною православного руху залишаеться епископ проугорського походження Антоній Пап, як говорили тамтешні дипломатичні джерела, зазначае посол [10]. Звичайно, наскільки були достовірні скарги на мукачівського епископа Антонія Папа, це ще необхідно досліджувати детальніше, адже навряд чи особа епископа могла викликати такий розвиток православного руху без участі конфесійноі політики ЧСР та сусідніх держав, що, безумовно, потребуе більших студій. Прикро, що факт угорського походження епископа Антонія Папа уявлявся причиною розвитку православ'я навіть у середовищі власного духовенства, хоч насправді епископ усіма зусиллями обороняв епархію від поширення православ'я, залучивши навіть галицьких василіан до реформи ЧСВВ у 1920 р. Тобто факти засвідчують зворотне, а це вимагае сутнісного вивчення й осмислення. Адже звинувачення у мадяронстві епископа Антонія було зручним як владі ЧСР, так і православним, котрі цілком могли скористатися таким становищем, що в підсумку і сталося -активний розвиток православ'я став доконаним фактом. Епископ Діонісій Нарядій швидше за все констатував у Римі існуючий стан справ. 18 липня 1924 р. посольство ЧСР у Вашингтоні, за даними консульства в Пітсбургу, інформуе МЗС про те, що Михайло Югас, голова «Соедіненія», подав інформацію, що епископ Костянтин Богачевсь-кий, який мае перейняти украінську адміністратуру в США, ніби мае спільно прибути з Василем Такачем кінцем липня. Проте сам Василь Такач не знае, де буде осідок його епархіі - Нью-Йорк чи Пітсбург. Для місцевого уряду було би ліпше, якби осідок таки був у Пітсбургу де більшість русини, і далі би був від украінського впливу (Нью-Йорк, Ньюарк і ін.), зазначають консули [12]. Тут дипломати ЧСР неприхо-вано висловлюють свою упередженість до украінського спрямування греко-католиків у США. 21 серпня 1924 р. посольство ЧСР у Вашингтоні інформуе, що Василь Такач, ординарний епископ для католиків русинського обряду, 14 серпня 1914 р. на судні «Мавританія» прибув до Нью-Йорку. Консульство в Нью-Йорку в останню хвилю дізналося від о. Іларіона Mi. ЩІ 124 ci ii I 2020. № 59 Дзюбая з Дженнерс (Пенсільванія) про приізд до Нью-Йорку епископа, і відповідно його зустріли та привітали. Зокрема духовенство зустрічало архіерея в чисельності 50-60 чол., розмовляючи між собою в основному по-угорськи, зазначають дипломати [12]. Цей факт е також цікавий і можливий для глибшого дослідження. Напевно, що в США частка угорськомовного духовенства була високою, що е цілком нормальним, позаяк це були вихідці з колишньоі Угорщини, а тому це підкреслювалося дипломатами. 14 листопада 1924 р. консульство ЧСР в Пітсбургу інформуе про відкритий лист о. Миколая Сабадоша, котрий направлений був проти епископа Василя Такача, звинувачуючи його в діяльності проти ру-синів. Так тут говориться, що приеднання Підкарпатськоі Русі до ЧСР то помилкове рішення і т. д. Загалом проугорська агітація в часописах присутня без будь-яких фактів, зазначають консули. Йшлося про час 1918 р., де говорилося про протест частини американських русинів проти приеднання до ЧСР і вірність короні, але більшість у Скрентоні вирішили інакше [15]. Очевидно, дипломати інформували уряд про реакцію суспільства США на призначення епископа Василія Такача, з якоі зрозуміло, що проугорська частина русинів не зовсім позитивно сприймали призначеного епископа, хоч і довелося змиритися з цим. Напевно цю аналітику влада ЧСР вимагала від посольств і консульств, щоб втручатися в національні питання в середовищі греко-католиків США, як воно робилося і на Підкарпатській Русі. 20 листопада 1924 р. посольство ЧСР у Вашингтоні інформуе МЗС ЧСР, що 26 жовтня 1924 р. Михайло Югас, голова Народноі Ради під-карпатських русинів, та о. Юрій Тегза проінформували, що остаточним місцем осідку епископа Василя стае таки м. Гомстед (Пенсільванія, пригород Пітсбургу), а побудова епископського палацу мае розпоча-тися щонайскоріше [13]. Отже, уже наприкінці літа епископ прибувае до США і переймае управління парафіями. Як епарх Василь Такач виявився енергійним епископом. Уже у лютому 1926 р. епископ Василій переіхав до новоі резиденціі екзархату. Багато було зроблено в управлінських призначеннях та зміцненні дисципліни. О. Микола Чопей заснував першу школу при парафіі Св. Маріі у Вілкс-Беррі (Пенсільванія). Велику працю проводили сестри-василіанки в освітній та катехитичній діяльності, засновуючи школи при парафіях [19]. Це засвідчувало правильний вибір епископа, котрий обрав інституційний розвиток, що об’еднував усіх і утримувався від національних проти-стоянь, що могло роз’еднувати спільноту, натомість акцент робився на об’еднавчих зусиллях усіх для розбудови церкви. Навіть незважаючи на добрий стан справ серед американських греко-католиків, офіційна державна преса ЧСР вбачала в греко-ка- История 125 толицькій інтелігенціТ в Америці відсутність будь-якого зацікавлення в збереженні культурно-національних особливостей, звинувачуючи інтелігенцію і духовенство у проугорських поглядах та відстоюванні власних інтересів [20: 1]. Частково це було справедливим заува-женням, проте і деяким перебільшенням угорського впливу в США, особливо після призначення о. Василія Такача, а навіть зручним політичним гаслом Праги залишатися упередженим до церкви з боку влади ЧСР не лише на сході краТни, але й в США. Так, 5 травня 1928 р. існуе таемна справа, котра міститься в фондах МЗС, в якій епископ Василь Такач ділиться інформаціею про необ-хідність проведення конференцій слов'янських католиків в Америці і навіть проявляе ініціативу щодо Тх організаціТ. Тим більше, що на американському континенті він досить відомий і цілком міг би бути організатором таких зустрічей, як зазначаеться у звіті. Але головне йдеться про те, що епископ Василь Такач мае чудову можливість поси-лити своТ позиціТ у цьому секторі між русинами, словаками, поляками, хорватами, чехами та іншими слов'янами в Америці [15]. Тобто напевно владу ЧСР цікавило, щоби епископ, виходець з ПідкарпатськоТ Русі, отримав більший вплив на слов'янський світ США, хоча можна припускати це вже було лише на рівні моніторингу. У декреті АпостольськоТ столиці, опублікованому від 5 квітня 1929 р., підтверджуеться виокремлення 8 травня 1924 р. адміністра-тури з осідком у Гомстеді (Пенсільванія) з власним ординріатом для вихідців із ПідкарпатськоТ Русі (Podocarpatia Russa), колишніх Угор-щини та ЮгославіТ. Далі декрет стосувався призначення епископа (de Episcopis graeco-rutheni ritus), право призначення якого зарезерво-вано за Апостольським престолом - офіційно урегульовуючи дане питання [18]. Цікаво, що празьких чиновників занепокоював 12 пункт декрету, за яким у випадку нестачі духовенства вихованого в Америці на нову епархію, то епископ змушений був запрошувати духівників виключно з Галичини, Угорщини та ЮгославіТ і про це необхідно по-відомити в Рим [15]. Але напевно, малося на увазі, що за умов нестачі духовенства, котре виховуеться в Мукачеві і Пряшеві і, можливо, це виключно непорозуміння, адже станом на час декрету уже вчилися богослови в Пряшеві та Ужгороді вихідці з Америки. Також йшлося про целібат для греко-католиків у Америці, проте це викликало протест духовенства і вірників, що тягнуло за собою перехід у православ'я, а тому від ідеТ целібату довелося відмовитися [2]. З одного боку, декрет урегульовував адміністративні питання проте запровадження целібату викликало великий спротив духовенства і вірників. 3 травня 1930 р. МШАНО інформуе МЗС ЧСР, що створення Апо-стольською столицею декретом 1 березня 1929 р. ординаріату в Гом- 126 рая Ml vf < ci ii I 2020. № 59 стеді нічого нового не змінюе, а лише фактично узаконюе існуючий стан справ про створення двох самостійних управлінь відповідно до вихідців із Галичини та теперішньоі Підкарпатськоі Русі й Пряшів-щини в Америці [16]. Тобто зацікавленість чеськими дипломатами церковними справами в США продовжувалася і навіть проводився моніторинг. В таемному звіті консула ЧСР в Пітсбургу до посольства ЧСР в Ва-шингтоні від 7 червня 1930 р. довідуемося про становище греко-като-ликів під управлінням епископа Василя Такача станом на 1929 р., де інформуеться, що існуе 173 парафіі, з яких 10 угорських і 1 хорватсь-ка, а карпаторуських - 162. Священики були висвячені в наступних епархіях: Пряшів - 52, Мукачево - 41, Америка - 31, 8 як місіонери, Гайдудорог - 6, Крижевці - 2, Мішкольц - 1. Прикро, що інколи, як пишуть дипломати, на угорські та й на виключно руські парафіі при-значають проугорських парохів. Проте місцеве духовенство досить сильно натуралізуеться отримуе громадянство та втрачае колишне фінансування переходячи на місцеве утримання. Для Гомстедського ординаріату семінаристи навчаються в різних закладах, зокрема в католицькій семінаріі Св. Маріі в Балтиморі, у чеських бенедиктинців коледжу Св. Прокопія в Ліслі, (Іллінойс), де е кілька семінаристів. Кіль-ка е в Римі, Пряшеві та Ужгороді, бо власноі семінаріі не мають. Так само, запроваджуеться в богослужіння англійська мова, щоб уникати латинізаціі обряду, чомусь зазначають урядовці [17]. Таким чином, уже через 5 років екзархат під управлінням Василія Такача досить добре розвиваеться, що безумовно було заслугою не лише самого епископа, але й усіеі спільноти греко-католиків вихідців із колишніх теренів Угорщини, а згодом і Югославіі та Чехословаччини. Важливо, що архіерею вдалося об'еднати усіх заради розбудови церкви, уни-каючи народних суперечок. Отже, у зв'язку з тим, що на американському континенті між грекокатоликами, вихідцями із Австро-Угорськоі монархіі виникли роз-біжності в національних питаннях, то Апостольська столиця вирішуе призначити на епископа для вихідців з колишньоі Угорщини пред-ставника Мукачівськоі епархіі Василя Такача, що в підсумку призвело до якісних прогресивних змін. І хоч Апостольська столиця не радо погоджувалася на вирішення питання за національним принципом, так як вважали греко-католиків единим організмом - католиками східного (грецького) обряду. Проте все таки, Апостольська столиця призначае не представника угорського походження (хоч такі спро-би були в особах Стефана Новака та Антонія Папа, але відкидалися) а здібного і енергійного священика з Мукачівськоі епархіі Василя Такача. Варто відзначити перебільшення угорського впливу з боку История 127 чиновників, що перетворилося у 20-х рр. на своерідне політичне гасло, зручне для упередженого ставлення до греко-католиків ЧСР і США. Цікаво, що навіть за умов піку протистояння місцевих чиновників та греко-католиків в особі Антонія Папа, Апостольська столиця іменуе епископом одного з кандидатів, котрий аналізувався владою ЧСР. Як би там не було, очевидно, що в інтересах церкви були необхідні особи енергійні, з бездоганною репутаціею, аполітичні, а тому станом на 1924 р. вказані вище кандидати були й справді найдостойнішими. Але остаточне рішення з іменуванням залишалося за Апостольською столицею, і вибір, напевно, не випадково випав на о. Василя Такача.

Ключевые слова

Василий Такач, греко-католическая церковь, русины, Сотер Ортинский, украинцы, Vasily Takach, Greek Catholic Church, Rusins, Soter Ortynsky, Ukrainians, Василь Такач, греко-католицька церква, русини, украінці, Сотер Ортинський

Авторы

ФИООрганизацияДополнительноE-mail
Кичера Виктор ВасильевичУжгородский национальный университеткандидат исторических наук, доцент кафедры современной истории Украины и зарубежных странvkichera@ukr.net
Всего: 1

Ссылки

Грігашій Ю. Рукоположеніе двухъ епископовъ Американскихъ в РимѢ, отбывшое дня 15-го юнія сего года / Душпастырь. Урядовый и духовный органъ епархіи Мукачевской. Рочник І. 1924. Септембрій. Число 7. С. 343-346.
Енциклопедія історії та культури карпатських русинів / Уклад.: Павло Роберт Магочій, Іван Поп; заг. ред. Павла Роберта Магочія; пер. з англ. мови Надії Кушко; ред. укр. видання Валерій Падяк; карти Павла Роберта Магочія; вип. ред. Лариса Ільченко. Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010, 856 с. + ХХХІІ с. С. 571-572. Іл., у т. ч. 32 кольор. вклейки + карти.
Пекар А. ЧСВВ. Нариси історії церкви Закарпаття. Рим; Львів: Місіонер, 1997. Т. 1. 232 с. (Єрархічне оформлення).
Преосвященный о. Василий Такачъ // Благовђстник. № 7. Рочник IV. 1 апрђля. 1924. С. 97-98.
Archiv Ministerstva zahraničních věcí České republiky (AMZV ČR). Sekce IІ. Кart. 66. Č. 99.132/1923.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart. 66. Č. 7.395/1924.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart. 66. Č. 22.004/1924.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart. 66. Č. 45292/1924.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart. 66. Č. 62539/1924.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart. 66. Č. 106.018/1924.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart. 66. Č. 128.852/1924.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart. 66. Č. 156726/1924.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart. 66. Č. 1683/1925.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart. 66. Č. 35.993/1925.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart. 66. Č. 61.077/1930.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart. 66. Č. 67.794/1930.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart. 66. Č. 137977/1930, 61.047/1930.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart. 66. Č. 143537/1931.
Archeparchy of Pittsburgh. History. URL: https://www.archpitt.org/archeparchy-of-pittsburgh-history (останнiй перегляд: 24.11.2018).
Beskid K.M. Americká emigrace // Podkarpatské hlasy. № 8. Рочник II. 21 ledna, 1926. S. 1.
Custer Richard D. The Influence of Clergy and Fraternal Organizations on the Development of Ethnonational Identity among Rusyn Immigrants to Pennsylvania // Essays in Honor of Paul Robert Magocsi. Edited by Bogdan Horbal, Patricia A. Krafcik, and Elaine Rusinko. Fairfax, VA: Eastern Christian Publications, 2006. Р. 43-106. URL: https://www.academia.edu/11747432/ (останнiй перегляд: 26.11.2018).
Kaszczak I. Bishop Soter Stephen Ortynsky: The First Eastern Catholic Bishop in the Western Hemisphere // U.S. Catholic Historian. Vol. 32, № 1. Winter 2014. P. 1-22. (In English).
Národní archiv v Praze (NA v Praze). Fond 371. Presidium Ministerstva školství a národní osvěty (MŠANO). Karton 3885. Č. 607/1924.
NA v Praze. F. 371. K. 3885. Č. 935/1924.
NA v Praze. F. 371. K. 3885. Č. 3221/1924.
Slivka John. Historical Mirror: Sources of the Rusin and Hungarian Greek Rite Catholics in the United States of America 1884-1963. Brooklyn, New York, 1978. 342 с.
 Назначение епископа для грекокатоликов русинского обряда в США | Русин. 2020. № 59. DOI: 10.17223/18572685/59/7

Назначение епископа для грекокатоликов русинского обряда в США | Русин. 2020. № 59. DOI: 10.17223/18572685/59/7