Этнопсихологические особенности общения гуцулов (на материале пьес Гната Хоткевича) | Русин. 2020. № 59. DOI: 10.17223/18572685/59/12

Этнопсихологические особенности общения гуцулов (на материале пьес Гната Хоткевича)

Статья раскрывает этнопсихологические особенности общения гуцулов сквозь призму коммуникативных стратегий в драматургическом тексте. «Неопубликованные гуцульские пьесы» Гната Хоткевича представляют широкую картину жизни гуцулов - этнической группы, проживающей в регионе украинских Карпат на Западной Украине. Психолингвистический и прагматический анализ коммуникативных актов в художественном диалоге обнаружил типичные особенности коммуникативного поведения гуцулов, различных по возрастным, социальным, гендерным, психологическим признакам. Общение гуцулов отличается эмоциональностью, склонностью к агрессивному речевому поведению, частым употреблением перформативов, митигаторов с иллокуцией успокоения, регулярным применением коммуникативных тактик одобрения, подтверждения для проявления солидарности с собеседником, изъятием адресата из коммуникативной зоны в качестве способа его дискредитации и т. п. Коммуникативные стратегии побуждения чаще всего реализуются тактиками просьбы в сочетании с жалобой (при кооперативном общении) или с помощью тактик требования, приказа с угрозой (для конфликтного общения). На основе анализа коммуникативных стратегий художественного диалога были выделены ментальные черты гуцулов, среди которых мистическое понимание бытия, порожденное амбивалентностью сакральных начал (христианства и мифологии), осознание ограниченности свободы человека природными и сверхъестественными силами, глубинный внутренний конфликт, обусловленный чувством всеобъемлющего страха и стремлением к его преодолению, тенденция к единению как способ достижения душевного равновесия, чувственная психическая организация горцев в противовес рациональной.

Ethnopsychological features of Hutsuls’ communication (based on the plays by Hnat Khotkevych).pdf Гуцульщина і гуцули як етнографічна група входять у коло науко-вих зацікавлень украінських і закордонних вчених різних галузей знань: істориків, етнографів, етнологів, лінгвістів, літературознавців, психолінгвістів. Проблему історичного походження гуцулів дослід-жено в працях М.М. Вегеша, Я.Ф. Головацького, Ю.Г. Гошка, С.Г. Суляка, М.В. Домашевського, Я.В. Закревськоі та ін. С.Г. Суляк окреслюе Гу-цульщину як «територію, населену гуцулами (одніею з етнічних груп русинів), що займае північно-східну частину украінських Карпат в межах Галичини, Буковини, Закарпаття і румунського Марамуреша» (пер. з рос. - О.К., А.И.) [11: 290]. Комплексне вивчення гуцульського життя в усіх його проявах зустрічаемо у працях П.Д. Шекерика-Доникового, В.М. Гнатюка, А.І. Онищука. Один із провідних дослідників русинів Південноі Угор-щини Янко Рамач у своій докторській дисертаціі і численних наукових студіях здійснив вичерпний огляд історіі русинів у Південній Угорщині від часу іхнього переселення до краю із північно-східних областей Угорщини, проаналізувавши основні процеси і тенденціі розвитку іхнього економічного і суспільного життя та охарактеризувавши на-магання русинів зберегти свою національну і релігійну ідентичність у поліетнічному та багатоконфесійному середовищі регіону [9; 10]. М.М. Лаврук у своему дослідженні «Гуцули Украінських Карпат» визначае цю етнографічну групу як «частину гірського украінського населення Карпат, яка утворюе в етнічній структурі украінців яскраво виражену субетнічну (етнографічну) спільноту» [6: 9-10]. Особливою рисою характеру гуцулів як етноспільноти, на думку деяких вчених, е почуття власноі гідності. Порівнюючи між собою різні етнічні групи, прикарпатська дослідниця О.В. Хрущ дійшла висновку, що «уникну-ти втрати власноі гідності, більше того, навіть зміцнити це почуття за умов тоталітарного режиму вдалося найкраще саме гуцульській етнічній спільноті» [14: 184], і пояснюе це так: «З давніх-давен у високогір'і розселялися сміливі, сильні й незалежні люди. Боротьба із силами природи, специфічна система виховання, що фунтувалась на засадах етнопедагогіки, трудових традицій і народних звичаів, -усе це формувало почуття незалежності і власноі гідності» [14: 184]. Особливий ментальний світ гуцулів привертае увагу не тільки науковців, але й митців слова. Згідно із дослідженням Т.В. Биковоі, авторки дисертаціі на тему «Гуцульщина як текст в украінській літе-ратурі першоі третини ХХ століття», «першовідкривачами гуцульсь-коі теми в ХІХ ст. у новій украінській літературі стали представники "Руськоі трійці" - І.М. Вагилевич, Я.Ф. Головацький та М.С. Шашкевич, а іх зацікавлення гуцульською тематикою були спрогнозовані великою кількістю европейських етнографічних праць та художніх творів Антроплогия 219 (А. Бельовський "Опришки" (1857), £. Броцький "Опришки в Карпа-тах"(1830) (416), К.В Вуйціцький "Довбуш" (І839) (439), К.-Е. Францоз "За правду" (1882), Ю. Коженьовський "Верховинці" (1843) та ін.» [3: 40]. Гуцульщина як художній текст, як культурне явище й особливий художній універсум також представлена у творчості Х.Д. Алчевськоі, Б.С. Лепкого, Ю.А. Федьковича, Олександра Олеся, В.М. Пачовського, Лесі Украінки, І.Я. Франка, О.Ю. Кобилянськоі, М.М. Коцюбинського, В.С. Стефаника, Г.М. Хоткевича, Марка Черемшини та інших украін-ських письменників. Метою дослідження е вивчення етнопсихологічних особливостей спілкування гуцулів у драматургійному тексті крізь призму комуніка-тивних стратегій. Комунікативна стратегія - це реалізація інтенцій засобами комунікативних тактик, втілених за допомогою мови. Стратегія е когнітивним планом спілкування, який контролюе вирішення комунікативних завдань мовця [5: 100]. Розгляд спілкування під кутом зору комунікативних стратегій з'ясовуе, як саме засобами мови суб’ектом витворюеться дійсність, що, в свою чергу, відкривае «вікно у свідомість» мовця, окреслюючи його ментально-прагматичні контури. Уніфікація комунікативноі поведінки у межах групи людей, різних за віковими, соціальними, гендерними, психологічними ознаками, об’еднуе іх в одну етнічну спільноту, для якоі характерний власний, відмінний від інших, спосіб світовідчування і мислетворення. Матеріал дослідження - «Неопубліковані гуцульські п’еси» Гната Хоткевича, написані «гуцульсков бесідов», у яких автор як етнограф відобразив звичаі, обряди, міф, естетичну експресію живого слова. З огляду на це п’еси Гната Хоткевича можна вважати документами життя гуцулів і здійснювати на іх основі психолінгвістичні, етнографічні, мовознавчі і краезнавчі наукові розвідки. Стратегічна організація комунікативних актів у драматургійному тексті, сприяючи відтворенню художнього дискурсу, актуалізуе «живі» обставини, місце і час спілкування учасників комунікаціі, іх психоло-гічні, психічні, когнітивні, соціальні, ментальні особливості та сукуп-ність прагматичних установок. Художній текст як дискурс у своему безперервному становленні базуеться на загальних принципах мовленневоі діяльності, що існуе в певному ментальному й культурно-часовому просторах, на когнітивних культурно оріентованих стра-тегіях, які допомагають пізнати текст, відкрити в ньому прихований смисл [4: 40]. Особливості спілкування гуцулів у ключі комунікативних стратегій розглядаемо на матеріалі саме драматургійного тексту. Цей рід літератури вирізняеться особливим способом організаціі літературноі інтеракціі автора й читача, оскільки драматургійний текст сам по собі співвідносний із комунікаціею, в якій беруть участь 220 рая Ml vf < Cl ii I 2020. № 59 суб’екти «троякого виду» [12: 36]: це, по-перше, мовець (персонаж), по-друге, його партнер - слухач, який готовий заговорити сам, потрете, реципіент (читач або глядач), який заплановано не втручаеться у текстову комунікацію. Комунікативні стратеги у художньому діалозі охоплюють інтенцію (що актуалізуе когнітивну і прагматичну сфери взаемодіі) та кінцеву реалізацію и мовними засобами. Зауважимо, що художній діалог - це не «відбиток», копія усного спілкування, а лише достатньо близька репрезентація його, стилізоване й типізоване розмовне мовлення [7: І8]. Гуцульська говірка - невичерпне джерело оригінальноі образно-сті, в якому язичницьке, міфологічне сприйняття світу поедналося з християнською традиціею, утворивши органічну аксіологічну систему носіів територіального діалекту - гуцулів. Розгляд особливостей спілкування гуцулів дае змогу відтворити ментальний образ мовця як представника етнічноі групи, відобразити спосіб життя гуцулів, іхні цінності, прагнення й ідеали. Культурологічна ідентифікація гуцулів репрезентована у драматургійному тексті як сублімаціі буттевості, тому розгляд комунікативних стратегій персонажів гуцульських п’ес Гната Хоткевича в рамках антропоцентричного підходу виявляе спе-цифічні риси етносу - прототипу художніх образів. Так, у драмі «Непросте», зокрема, розгорнено кілька сюжетних ліній, розкрито ряд художніх образів, жоден з яких не е головним, визначальним. Це створюе широку панораму гуцульського життя, зображуе різноманітність його проявів. Водночас у комунікативних ходах дійових осіб виявляються типові стимули і реакціі, регуляр-ні мовні звороти, властиві різним представникам одніеі етнічноі групи. Це дае підстави для виділення специфічних ментальних ознак, що виокремлюють гуцулів в окрему етнографічну спільноту украінців і в художньому тексті сприяють увиразненню образів. Наприклад, персонажі п’ес схильні вводити аргумент глобального екзистенційного досвіду як резюме якоісь подіі або чиеісь розпо-віді, яка неоднозначно оцінюеться слухачами за шкалою «правдиве - вигадане», «реальне - фантастичне», «можливе - неможливе». Проілюструемо: Третя Газдиня: Ох Боже, Боже, - кілько то омрази усекоі на світі. Другий Газда: ...Таке бувае на світі, шо чесом хрескенин і в кему того не може узети. Перший Газда:... Бувают, буваютусекістрашнірічина світі [13: 200]. Комунікативна інтенція наведених реплік - екзистенціювати предмет розмови, екстраполювати вигадане, фантастичне, неможливе в Антроплогия 221 сферу правдивого, реального, можливого, що виявляе міфологічний світогляд гуцулів. Разом з тим, актуалізація християнськоі основи (Боже,хрескенин) засвідчуе релігійність і побожність верховинців. Аналіз художнього діалогу показуе, що персонажі гуцульських п’ес у спілкуванні одночасно апелюють і до християнськоі, і до міфологічноі світовоі першооснови - вони визнають Ісуса Христа та Діву Марію і водночас не відкидають існування відьом, мольфарів, лісних, пото-пельників, Триюди, Горгана, злих духів тощо. Порівняймо: Перша Газдиня: Знаеш, шо я тобі искажу, Федоре? Се тебе учіпила си лісна. Федір: Най Бог боронит! [13: 206]. Або: Андрій: Це мае бути, здает ци, ото проклете місце... Господи Йсусе, ек страшно... І голоса з себе не можу відобути... Але вже сми си наважив, то треба робити... Юди!.. Арідники!.. Щезники!.. Кличу вас до себе на пораду і даю вам свою душу! [13: 214]. Чи: В ас и н до: А таки моя жинка відьма! Правду таки говорили люде - таки справедлива відьма, я вже сми си переконав. Ото мерза, шляг би і трафив! Ото сми си дістав у руки, Боже, видверни, Боже, не допусти, Боже, й не припусти такого! [13: 227]. Василь: ...Але, може, докосимо з Иваном сегодне, якби Бог поміг тай аби окомана не принесла нечіста сила [13: 103]. Поеднання в одній концептуальній картині амбівалентних сакраль-них начал (міфологіі і християнства) зумовлюе у гуцулів містичне розуміння світу і відчуття, що людська воля обмежена волею вищих природних і надприродних сил. Це відчуття базуеться на екзистен-ційному досвіді пережитих викликів, яких горяни зазнавали і зазна-ють у складних природних умовах та в умовах певноі культурно! і географічноі ізоляціі від основного етносу - украінців. Розгляд художнього діалогу п’ес під кутом зору прагматики виявляе точки дотику побутового спілкування персонажів і релігійного (фідеістичного) дискурсу. Релігія е сферою підвищеноі уваги до слова [8: 4], і основною ознакою фідеістичного слова як складника мов-ного коду релігійноі комунікаціі е «неконвенціональне розуміння мовного знака, тобто сприйняття слова не як умовного позначення предмета, а як його складову або навіть сутність» [1: 143]. Віра гуцулів у те, що словом можна зашкодити людині або врятувати іі, створити потрібну річ, відвести неприемність, виражаеться у частому вживанні у спілкуванні перформативних актів, тобто слова як діі. Наприклад: Cl ii I 2020. № 59 222 - замовляння: Третій Газда: Цес урекливий, злі очи мае. €к си подивит -видразу уречет. Перша Газдиня: А треба примовети: «Сови ті в очех, кіле та скали, та ліси, та каміне, а не я». То таке йк проречеш, то вин от ‘ікзапоперечит ци тогди [13: 207]. - прокляття: Г'аздиня: Йой, гідочьку солоденький... Пропала моя голубаня, навіки пропала: видобрала молоко відьма, най би си розсіла на рив-ненькій дорозі. Дід: Видобрала? Г'аздиня: А видобрала, най би у неі так здоров’е видобрало [13: 222]. - благословення: Иван: Ой, Дмитрику, бодай бе-сте здорові були! ...А най би до вас сам Госпідь Бог так заговорив, ек ви до мене сего вечора ненадійно загостили! Дай же, Боже, аби вашя душенька така весела була, ек я вам радий та веселий [13: 155]. Г'азд и ня: Дай вам, Госпитку... Абе-сте діждали... [13: 226]. - викликання мертвих: Катерина: Бризкаю цев водов сцілющов-живущов хрещеного-пороженого Юру, аби встав зи свого твердого мертвого сну [13: 240]. - екзорцизм (виганяння злих духів): Дід: ...Явсіцігорести,болестиколючівізиваю,вікликаю видтвоі сетушки-дарушки-зорени... Я вас візиваю, вікликаю, в кедрове дерево роботу даю! Ідіть собі там, де пси не добріхуют, де кури не допівают, де люде не доходе, де си служби не прав’ют... [13: 223]. Матеріал дослідження показуе, що серед перформативів особливо поширеними у спілкуванні гуцулів е благословення і прокльони. Благословення переважно містять апелювання до Бога і спрямовані на побажання співрозмовникові здоров'я, довгого віку, добра: дай, Боже, здоровля [13: 153], здоров будь; дай, Боже, абе-с у другий рик дочекав си из жинков своев та з дітьми до вечері сідати [13: 153], дав би вам Бог здоровля та довге вікуванне [13: 104], в добрий час [13: 105], най вам Бог добром заплатит [13: 20]. Вони е складовими кооперативних комунікативних стратегій і мітигаторами у конфлікт-ній взаемодіі. Натомість прокльони у гуцульських п’есах Гната Хоткевича е різ-новидами замовлянь проти своіх опонентів, вони спрямовані на накликання на опонента хворіб, загального нещастя, смерті тощо. Порівняймо: а щез би та скаменів [13: 121]; а шляг би те поганий трафив у вутробу; а хороба би те втела лихенька на три кути, чет- Антроплогия 223 вертий пень; гнало би вами у смеріче та в бердо [13: 146]; дідько би ті в плоду си вплодив; дідько би ті хапав спереду і ззаду; дідько би тобов стрілив у шкрепіте та в дим [13: 149]; най би тобі кістки так віпіхало; а дідьки би тебе били з твоев фабриков [13: 190]. Це замін-ник фізичноі агресіѴ, своерідний емоційний розряд, до якого люди вдаються під час сильного психологічного напруження. Прокльони складають своерідний пласт гуцульського лексикону, що функціонуе, з одного боку, у повсякденній, буденній сфері, а з іншого - у сакральній сфері буття гуцула, репрезентуючи мовну картину світу й архаічну світоглядну систему регіональних носіів мови [2: 289]. З огляду на значну частотність вживання прокльонів у спілкуванні персонажів гуцульських п’ес мовцям властива підвищена емоційність і агресив-ність, що визначають темперамент гуцулів. З іншого боку, аналіз комунікаціі персонажів доводить, що гуцули обережно висловлюють свій гнів і обурення, зважаючи на магічні закони, згідно з якими клятьба може повернутися на того, хто іі наслав. Тому прокльони безпосередньо пов’язані з евфемізаціею, адже кленучи комусь, слід дотримуватися певних ритуальних правил, зокрема не згадувати імені нечистоі сили. Це виявляе відповідальне ставлення гуцулів до слова, страх перед ним: Иван: Така днина, а ти... Та же то грих великий. Вин, щез би, на то-то лиш чекае, аби вскочіти за твоім словом у хату та нечість заводити [13: 150]. Аналіз комунікаціі у гуцульських п’есах Гната Хоткевича виявляе, що концепт страху - один із ключових, найчастіше актуалізованих у взаемодіі героів. (Зокрема, у драмі «Непросте» виявлено не менше 50 експліцитних репрезентантів, виражених лексемами страх, боятися, лякатися сукупно з парадигмами іх словоформ та словотворень.) Він взаемодіе як із концептом Бог, так і з елементами міфічного світу, що увиразнюе унікальне світовідчуття гуцулів. Простежмо: Маріка :Але бій си Бога, Федоре [13: 206]. П’ята лісна: Ци ти не гуцул, шо скал боіш си таліса? Федір: Я скал си не бою, лиш бою си свою душу затратити [13: 212-213]. Петро: Поза Божоісили нічьо не буде, не бійте си [13: 208]. Г'азд и ня: Гідочьку... Я си бою... Дід: Не бій си! Клекай. Я тебе накрию сардаком, аби ти нічьо не виділа. Бо тут усекі страхи мут си показувати: мут хотіти цесу воду наговорену моцну видобрати, а я маю не дати. Але ти нічьо си 224 g J Ml 'Cl ii I 2020. № 59 не бій, лиш тримай горне моцно (Газдиня стае на коліна, дід накривае if сардаком). Але ци чуеш, - не бій си, кажу! [13: 224]. Відчуття страху перед Богом та силами природи в героів гуцульсь-ких п’ес ексграполюеться й у сферу побутовоі взаемодіі. Страх е невід’емним складником будь-якоі ситуаціі чи обставини, іманентною характеристикою рефлексій гуцула стосовно світу, себе та інших у ньому і в межах етнічноі групи мае ознаки архетипу. Потреба віднайти душевну рівновагу реалізуеться, з огляду на особливий статус слова у гуцулів, в рефрені «не бій си», що входить до складу різних за інтенційністю комунікативних тактик і ходів. Інваріантна його іллокуція - заспокоення, підбадьорення, як-от: Триюда: Не бій си - чого си боіш? Я ті нічьо злого не зробю [13: 215]. Нечисть: Іди, іди! Не бій ся! То він тількилякае тебе [13: 220]. Дід: Ну, молодице - абе-снічьо си не боела. Може ті шо си при-ви-дит ци шо си вчуе - не бій си нічьо [13: 223]. У проекціі на різноманітні життеві ситуаціі концепт страху зазнае модифікацій. Це виявляеться розширенні іллокутивного спектру рефрену «не бій си» і включенні його в різнотипні персонажні ко-мунікативні стратеги. Порівняймо: Дід: Ой диви си, абе-с не розсипала. Пол а г н и ця: Не бій си (= все буде добре) [13: 228] [Запевнення]. Катерина: Я вже тепер знаю, ек тобі вірити. Гаргон: Не бій си (= будь певна) - вже направду даю [13: 239] [Запевнення]. Петро: Мой! Я тебе ше сторцом поставю, не бій си! (= от поба-чиш). Я тобі ше такого покажу, шо ти й не видів ніколи! [13: 230] [Погроза]. Як бачимо, рефрен «не бій си» з прагматикою заспокоення у ко-мунікаціі персонажів гуцульських п’ес набувае іншоі іллокуціі - запевнення, погрози, актуалізуючи концепт страху у різних ситуаціях спілкування. Це підтверджуе думку, що відчуття страху і прагнення його побороти е глибинним внутрішнім конфліктом персонажів, що відбивае, на нашу думку, специфіку екзистенціі гуцулів як етногра-фічноі групи. Подолання всеохопного страху у гуцулів е умовою успішноі ко-мунікативноі взаемодіі. Зокрема, у гуцульських п’есах Гната Хоткевича введення новоі інформаціі у спілкуванні героів часто супроводжуеть- Антроплогия 225 ся комунікативною тактикою заспокоення, що набувае ритуально!, узуально! форми. Порівняймо: Друга fаздиня: ...баба нічьо не робит, лиш узела флещіну з полиці, сіла на кочергу, помастила си мастев - йк пишла у комин! [13: 202-203]. В ас и н до: Та нічьо си не стало, дідочьку солоденький! Лиш ми корова си вположила, а я пишов жинки шукати, та біг, та оце зустрі-ли-сми си файно [13: 228]. Дід: Я нічьо не хочу - лиш пити прошу [13: 207]. Федір: Шо ви на мене напали? Я нічьо не маю, лиш хліба кавальчик [13: 213]. Як бачимо, подача ново! інформаці! відбуваеться з залученням комунікативно! тактики заспокоення (у препозиці!), що виражена усталеним формулюванням нічого.., лиш. Такий комунікативний прийом розсіюе напругу адресата в ситуаці! невизначеності, непоінформованості й сприяе успішній реалізаці! комунікативно! стратегі! песронажів. Характерним для аналізованих текстів також е те, що іллокуція комунікативних дій заспокоення переоріентовуеться для вираження інших інтенцій, зокрема згоди, схвалення. У зв'язку з цим діалектне слово нічьо (літературне - нічого) у гуцулів отримуе додаткову сему добре: Жид: Так ви кажете, пане Петре, шьо вам дати рум? Нічьо, нічьо, зараз дістанете [13: 201]. Дід: Принесеш мініза тото бербеничьку бриндзи. Газд и ня: Нічьо, нічьо. Дід: Фасочьку масла. Газдиня: Добре, добре. Дід: Гуску соли. Газд есу, знесу... Дід: Муки гелетку. Газдиня:Ае, ае... [13: 225]. Газд и ня: Я вже вам за то-то і полотна принесу файного, лиж-ничок. Дід: Нічьо, нічьо, я прийму, я прийму... [13: 226]. Одним із способів подолання всеохопного страху персонажів гуцульських п’ес е, на наш погляд, ментально закорінена тенденція 226 рая Ml vf < Cl ii I 2020. № 59 гуцулів до еднання, відображена у специфічних комунікативних реакціях - тактиках згоди, підтвердження, схвалення, узагальнення сказаного співрозмовником як вияв солідарності і причетності до спільноти. Обфунтуемо думку прикладами: Друга Газдиня: Без Юри нема в нихзабави. Перший леГінь: А шож - то таки правда [13: 204]. Петро: За кого Гедя каже, за того мае й йти, а не своев волев. Перший Газда: Ае, ае. То-то таквоно мае бути [13: 205]. Петро. Ох, узев бих усіх тотих чинатарів, та ворожбитів, та знахарів та в смерічю бих вивішев! Другий Газда: І я такоі самоі думки [13: 207]. Друга Газдиня: Бо то йжовнірь був,рахувати,прахтикований - знав котре до чого. Другий Газда: Ае, ае! Та же то прахтикаціі треба на усьо [13: 203]. Перший Газда: А витак поліжница фівкнула у палец - а детина назад по шнурови вид баби до мами. Друга Газдиня: Ае, ае! То може бути [13: 200]. Перша Газдиня: Вна кобилов си перевернет, то так файно доідеш. Друга Газдиня: Ае! Відьма враз може кобилов си перевернути - то вже таки правда [13: 202]. Иван: Ой, сидім тихонько, аби у нашій пасіці так тихо було, ек у нас у хаті. [...] Та й аби так пчоли тихонько сідали, ек ми тут. Василина: А так, так. Мусит бути спокій за сетов вечеров, бо то така днинаурочиста [13: 153]. Тяжіння гуцулів, зображених у п’есах, до едності, згуртованості задля набуття душевно! рівноваги, порушено! страхом перед стихіею, природою, вищими силами, накладае відбиток на !х комунікативну поведінку у конфліктній ситуаціТ, що реалізуеться у комунікативних тактиках дискредитаціі, висміювання, образи, приниження, знущання тощо. Як зафіксовано у діалогах гуцульських п’ес Гната Хоткевича, при реалізаці! інтенці! висміювання, приниження співрозмовника мовці вдаються до прийому непрямо! адресаціТ, переоріентовують репліки в напрямку інших адресатів (дійсних чи навіть уявних), вилучаючи, таким чином, об’ект дискредитаці! із зони спілкування, комунікативно Антроплогия 227 ізолюючи його. Простежмо: Иван: Мовчи, сарако... мовчи ліпше... П ара ска: А ти шо тут за професір обібравси навчати? Дивіт ци на него - адукант екий си вішукав! [13: 147]. Усі:... Сідай з нами, Васиндо - веселійше буде. Васин до (оглядаеть ся): Та я... та я, вважеете... Петро: Та вин жинки си боіт. Васиндо: Хто? Я? Я си бою жинки? Га-га - ото-сте вгадали... Та де ж би я си боев жинки?... [13: 202]. Друг и й леТінь: А може, ти шо варт? Андрій: Ато би я мав бути пустший вид вашого Юри? Перша дівка: Він гадае, ек богацький син, то вже й Бога за бороду піймав. Третій Тазда: Е, де вже йому супроти Юри [13: 204]. Андрій: То вже я знаю, шо маю робити. Сьомий леТінь:А йдім,хлопці!Шо такого дурного будемо слу-хати. От плетет, аби си плело. Восьмий леТінь: Вин гадае, шо то так легко вівчити си на скрипці йграти [13: 205]. Бойко (до Смика): А ти шо натутуривси, ек та сова? Кошак: То він нуд у череві мае [13: 115]. Матеріал дослідження показуе, що комунікативна стратегія дискредитаціТ в гуцульських п’есах мае регулярну і специфічну реалізацію - відокремлення «дискредитованоТ» особи від общини як особливий спосіб покарання и, символічного знищення. Мовець вдаеться до непрямоТ адресаціТ і замість «ти думаеш» говорить «він/ вона думае» тощо, позбавляючи співрозмовника статусу суб’екта на користь об’екта. Крім того, такий стратегічний прийом мае екзистен-ційну основу: людина приречена на поразку, будучи поза общиною, і гуцули відчувають це особливо гостро. Комунікативна взаемодія героТв гуцульських п’ес виявляе харак-терний спосіб реалізаціТ стратегій спілкування преференціею окре-мих комунікативних тактик. Так, комунікативна стратегія спонукання найчастіше втілюеться тактиками й ходами прохання у поеднанні зі скаргою (для кооперативного спілкування) або за допомогою тактик і ходів вимоги,наказу сукупно з погрозою (для конфліктноТ комунікаціТ). Наприклад: - спонукання (кооперативне): 228 рая Ml vf < Cl ii I 2020. № 59 - Поретуй нас!.. Змилуй си!.. Видверни нешесте.. Пишли цесухмару дес гет вид нашого села!.. [просьба + благання + просьба + просьба] Дід: А-а!.. То такі ви? А йк я до вас у село зайшов, гнали мене? Води желували? Сміели си? - Змилуй си!.. Не попамнетай гріха!.. Йой, уже си ближит!.. Пропали кукурудзи! Пропала городинка!.. Пропалоусьо!... [благання + вибачення + скарга + скарга + скарга + скарга]. Дід (побіг у хату, вертае з патиком). Розступіт ци!.. [13: 232]. - спонукання (конфліктне): Пол а г н и ця: Перестань, бо я те ще й тов кочергов потегну, не лиш коромислом. [вимога + погроза] [13: 239]. Петро (данцуючи): ...Перестань міні зараз! В тій хвилі мені перестань, бо ті й закін вийдет! [наказ + наказ + погроза] [13: 230]. Пара ска: Куда? Куда тобов фурнуло? Сиди тихо, бо дістанеш [наказ + погроза] [13: 156]. - спонукання (конфліктне + кооперативне): Петро: А перестань ми у тій хвилі, бо лупю, йк котюгу! А ци чуеш ти, діду? Я ті кажу перестати, бо буде лихо! [вимога + погроза + наказ + погроза]. Дід: Чкай, я ті ше поможу (данцуе проти него). Петро: Йой, ноги зболіли... Йой, перестань... Йой, я вже те прошу... [скарга + просьба + просьба]. Дід: Просиш?Лиш згрізна (грае далі). Петро: Йой, гину... Йой, шо ти зо мнов робиш... Прошу тебе файно перестати... Гину... Йой, гину [скарга + скарга + просьба + скарга + скарга]. Дід: Е, йк уже файно просиш, то треба перестати [13: 230-231]. Апеляція до почуттів жалю і страху як прийом комунікативного впливу переважае у всіх стратегічних лініях спілкування героі'в. За-значимо, що комунікативна тактика погрози, яка актуалізуе концепт страху, у гуцульських п’есах мае регулярне вираження: дія, яку вико-нував опонент, переноситься у семантику погрози: Василь: Та рада, відев, така, шо таки треба іти. Бо, ек то кажут: «На ч’і'м возі сидіти, того і пісню піти». До в буш: Вже я іму заспіваю колис, шо буде шо чути [13: 103]. Иван: ...То я змилив трішьки. Параска: Я те змилю [13: 152]. Иван: Не іудз вежу, не іудз вежу, не іудз вежу, а хавку моі жинці. Антроплогия 229 П ара ска: То ти на мене Тудзи накладаеш?... Чкай же, - я ті Тудзів на голові нароб’ю [13: 149]. Досягнення перлокутивного ефекту із залученням відповідних іллокутивних сил висловлення (скаржитися,погрожувати) вказуе на чуттеву психічну організацію персонажів п’ес (на противагу раціо-нальній). Примітно, що комунікативні стратеги і тактики переконання, аргументаціі, оріентовані на логічно-раціональну сферу свідомості адресата [5: 145], у тексті драм Гната Хоткевича практично відсутні. Особливістю спілкування гуцулів у конфліктній ситуаціі е пере-важне застосування риторичних питань, що е формою мовленневоі агресіі. Порівняймо: П ара ска: ...Коли ж я матиму вид вас спокій? (До Елени): Знов тулиш? Знов тулиш? То така ти поцтива супроти мене? То така міні пошана вид тебе си належит? То так ти мене слухаеш?... Оце тобі квіти... (Зривае і топче ногами). Елена: Такі файні чічі... Шо то вам шкодило?.. П ара ска: Шо то міні шкодило, шо то міні шкодило? А то міні нічьо не шкодит, шо ми на зиму без кукурудзи та й без хліба си зос-танемо? [13: 147]. ЛеТінь: Йой, шо ти з моев кресанев зробив? Жид: А пошо ти давав піхати? ЛеТінь: Най би тобі кістки так віпіхало! Жид: Но-но!.. Шьо я винен? ЛеТінь: А дідьки би тебе били з твоев фабриков. Жид: Але ти, чюеш, де йдеш?Азаплатити нехочеш? ЛеТінь: Шо? То я маю тобі ше платити? То ти мені маеш заплатити, шо мені ес кресаню попсував. Кресаня була нова. Жид: А йкнова,пошо давав піхати? [13: 190]. Риторичні запитання е «дифузним об’еднанням кількох мовленне-вих актів» [15: 21] і реалізують одночасно іллокуцію осуду й спону-кання,або оправдання й докорутощо. Наприклад, риторичне питання То я маю тобі ше платити? втілюе одночасно іллокуціі відмови й осуду і запускае дискурсивний ланцюжок: «Ти кажеш, що я повинен заплатити тобі, але ж ти повинен усвідомлювати, що е причини, через які я відмовляюся це робити, тому твоя вимога безпідставна, так що тобі не варто було висловлювати цю думку взагалі». Таким чином, риторичні питання охоплюють не тільки предмет розмови, але й здійснюють «перехід на особистість», що переводить спілкування в емоційне русло. Велика питома частка риторичних питань у конфліктній взаемодіі героів гуцульських п’ес свідчить про надмірну емоційність і чуттевість гуцулів. 230 рая Ml vf < ci ii I 2020. № 59 Висновки. З погляду комунікативних стратегій у гуцульських п’есах спілкування гуцулів мае такі особливості: полярність превалюючих інтенцій (благословення - прокльони, благання - погрози, мітигація - дискредитація тощо); реалізація комунікативноі стратеги спонукання тактиками про-хання у поеднанні зі скаргою (кооперативне спілкування) або за допомогою тактик вимоги, наказу сукупно з погрозою (конфліктне спілкування); переоріентація іллокуціі заспокоення для вираження інтенцій погрози, запевнення, згоди, схвалення; залучення комунікативноі тактики заспокоення при введенні новоі інформаціі; часте вживання перформативних комунікативних актів, зокрема благословень і прокльонів; регулярне застосування комунікативних тактик схвалення, підтвер-дження як вияв солідарності зі співрозмовником; вилучення адресата з комунікативноі зони як втілення наміру дискредитацій; застосування прийомів мовноі агресіі (прокльони, погрози, рито-ричні питання). Аналіз комунікативних стратегій художнього діалогу виявив такі ментальні риси персонажів гуцульських п’ес: релігійність як іманентна характеристика екзистенціі гуцулів; містичне розуміння буття, породжене у свідомості гуцулів амбіва-лентністю сакральних начал (християнського й міфологічного); усвідомлення обмеженості людськоі волі на користь природних та надприродних сил; всеохопний страх як основа світовідчуття гуцулів; внутрішній конфлікт, зумовлений відчуттям всеохопного страху і прагненням до його подолання; підвищена агресивність як наслідок психологічноі напруги; тенденція до еднання як спосіб досягнення душевноі рівноваги; розуміння слова як діі; чуттева, а не раціональна психічна організація горян; схильність до крайнощів у вияві емоцій. Вивчення гуцульських п’ес Гната Хоткевича крізь призму комунікативних стратегій дае можливість розглядати художні образи у більш широкому контексті, проектуючи комунікативний аналіз художнього діалогу у сферу етнолінгвістичних досліджень. Особливості розгор-тання комунікативних стратегій у драмах виявляють глибинні мотиви, установки, закладені у ментальності горян як прототипів художніх образів.

Ключевые слова

гуцулы, ментальность, коммуникативная стратегия, интенция, иллокуции, драматургический текст, Hutsuls, mentality, communicative strategy, intention, illocution, drama text, гуцули, ментальність, комунікативна стратегія, інтенція, іллокуція, драматургійний текст

Авторы

ФИООрганизацияДополнительноE-mail
Криницкая Ольга ИгоревнаИвано-Франковский национальный медицинский университеткандидат филологических наук, доцент кафедры языкознанияolga.krynytska@gmail.com
Илькив Анна ВладимировнаИвано-Франковский национальный медицинский университетдоктор филологических наук, доцент кафедры языкознанияannilkiv@rambler.ru
Всего: 2

Ссылки

Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. Киïв: Видавничий центр «Академія», 2004. 334 с.
Бачкур Р.О. Лексика прокльонів у гуцульських говірках // Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. 2012. Вип. ХХХІІ-ХХХІІІ. С. 289-292.
Бикова Т.В. Гуцульщина як текст в українській літературі першої третини ХХ століття: дис. … д-ра філол. наук. Київ, 2016. 446 с.
Голянич М.І. Внутрішня форма слова і дискурс. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. 296 с.
Иссерс О.С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. М.: УРСС, 2003. 286 с.
Лаврук М.М. Гуцули Українських Карпат (етнографічне дослідження). Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2005. 288 с.
Лагутин В.И. Проблемы анализа художественного диалога (к прагмалингвистической теории драмы). Кишинев: Штиинца, 1991. 98 с.
Мечковская Н.Б. Язык и религия. Лекции по философии и истории религии. М.: Агентство «ФИАР», 1998. 352 с.
Рамач Я.Ю. Історія русинів Південної Угорщини (1745-1918): дис. ... д-ра іст. наук. Ужгород, 1995. 448 л.
Рамач Я.Ю. Огляд історії русинів Південної Угорщини (1745-1918) // Сумська старовина. 2016. № 48. С. 5-24.
Суляк С.Г. К вопросу о терминологии Карпатской Руси // Русин. 2019. № 55. С. 272-316. DOI: 10.17223/18572685/55/16
Хализев В.Е. Драма как род литературы: Поэтика, генезис, функционирование. М.: Изд-во МГУ, 1986. 259 с.
Хоткевич Г. Неопубліковані гуцульські п’єси. Луцьк: ВМА «Терен», 2005. 312 с.
Хрущ О. Дослідження психології горян // Гірська школа Українських Карпат. 2013. № 8-9. С. 184-186.
Шатуновский И.Б. Риторические вопросы как форма агрессивного речевого поведения // Агрессия в языке и речи: сб. науч. статей. М.: РГГУ, 2004. С. 19-37.
 Этнопсихологические особенности общения гуцулов (на материале пьес Гната Хоткевича) | Русин. 2020. № 59. DOI: 10.17223/18572685/59/12

Этнопсихологические особенности общения гуцулов (на материале пьес Гната Хоткевича) | Русин. 2020. № 59. DOI: 10.17223/18572685/59/12