Ренессансные влияния в русинской литературе Закарпатья XVI в. | Русин. 2020. № 60. DOI: 10.17223/18572685/60/8

Ренессансные влияния в русинской литературе Закарпатья XVI в.

В статье исследуются особенности проявления ренессансных влияний в литературе Закарпатья XVI в. Подчеркивается, что вхождение земель Руси в состав Литвы, Венгрии, Австро-Венгрии, Трансильвании, Польши делало Прикарпатье и Закарпатье доступными для панъевропейских влияний, обусловливало синтез аутентичной традиции с доминировавшими идеями западного Возрождения. Определяющим для закарпатской письменности было влияние венгерской культуры. В эпоху Ренессанса в закарпатской культуре сформировалось понятие «руськости» - качества, которое сохраняло идентичность русинов в контекстах разных чужеземных государств. Русинская литература Закарпатья основывалась на синтезе гуцульской, бойковской, лемковской культурных традиций. Акцентируется влияние на деятельности писателей Павла Русина и Севастяна Кленовича, творчество которых связано с закарпатской русинской литературой, которая представляла идеи европейского Возрождения. Их художественное наследие - значительный вклад в развитие ренессансной русинской литературы.

Renaissance Influences in the Rusin Literature of Transcarpathia in the 16th Century.pdf Культурно-історична епоха Ренесансу в Европі тривала з 20-х рр. XV ст. до початку ХѴІІ ст. Вона стала історичним початком «Нового часу», кардинальною зміною середньовічного світогляду, добою формування нових світоглядних засад. Відродження почалося зі звернення до антично!' спадщини, уваги до людськоі особистості, ii емоцій і внутрішнього світу, зближення мистецтва і природи. Украін-ський Ренесанс був специфічним, що зумовлювалося відсутністю власноі держави, маючи часто спорадичний характер, не виявляючись масштабно, як це було в Европі, не охоплюючи всіх культурних сфер. Кожна краіна і нація переживали добу Відродження по-своему, але Литература и литературоведение 141 для всіх домінуючою світоглядною категоріею був гуманізм. Як зазна-чае О.Ф. Лосев, Ренесанс був не в якійсь одній краіні, а в усіх краінах (ідеться про Европу. - О.С., О.Л.), і кожна переживала свій ренесанс по-своему хронологічно й по суті [4: 51]. На думку І.М. Голеніщева-Кутузова, від берегів Адріатики до Балтики, від Праги до Вільно в XV-ХѴІІ ст. відбувався процес засвоення й асиміляціі гуманістичних ідей, не менш значний, ніж у Західній Европі [1: 258]. В усій европейській літературі Ренесансу поширеними були реалістичні тенденціі, які трансформувалися в ренесансний реалізм і ренесансний класицизм. Латинська мова виконувала роль мови наднаціонально! «республіки вчених». Освіта базувалася на гуманістичній моделі як визначальній для західноевропейських навчальних закладів. Ренесанс проголосив переоріентацію з теоцентризму на антропоцентризм. Щастя й са-мореалізація людини бачаться головними в іі бутті, спостерігаеться усвідомлення особистості як визначальноі цінності, наголошуеться на розвиткові наук незалежно від релігіі. Це був перехід від «studium divinum» до «studium humanum». Вагома характеристика загально-европейськоі літератури - взаемозв'язок між різними національними письменствами. Фактично вся тогочасна Західна і Центральна Европа розвивалась у культурно-духовних взаемозв'язках. Входження у цей час руських земель до складу Литви, Угорщини, Австро-Угорщини, Трансільваніі, Польщі робило іх доступними для паневропейських впливів, приносило нові мистецькі тенденціі в літературний обіг. Визначальною рисою руського культурного простору ХѴІ-ХѴІІ ст. став його «поліморфізм», тобто багатомовність, багатоконфесійність, багатоконтекстуальність, а також наявність асиміляційних впливів, іх синтез із вітчизняною традиціею. Як наголошуе Н.М. Яковенко, «до се-редини ХѴІ ст. Русь, Руська земля та поняття русин (уже не як політонім, а як етнонім) і в Польському королівстві, й у Великому князівстві Ли-товському не знають конкуренцій звично окреслюючи давньоруську територію та іі населення» [13: 11-12]. Цим терміном позначають мешканців як Прикарпаття, так і Закарпаття. Таким чином, поняття руський і русинський у цей час фактично вживаються на позначення традиціі, що постала на основі давньоруськоі, киеворуськоі. Важливе значення для сприйняття Русі-Украіни в тогочасній Европі, зокрема тіеі частини, яку традиційно називали Західною, мали назви, які за-стосовувала Папська канцелярія. В документах глави Римськоі церкви «усталився специфічний понятійний дуалізм: саму краіну називали Russia,а и мешканців-русинів - Rutheni. Слова Ruthenus і русин перегу-куються фонетично, а це ідеально відповідало оріентаціі середньовіч-ноі географіі на античну традицію, з якоі обиралися схожі за звучан-ням назви краін та народів і прикладалися до нових реалій» [13: 12]. 142 Ряд, Mu iVf < ci ii I 2020. № 60 Загалом назв Русі-УкраТни в цей час було дві - Ruthenia та Roxolania. Н. Яковенко пише, що «дилема вибору назв, по суті, являла собою дилему двох версій “руськості”. Ясно, що обидві версіТ були цілком лояльними стосовно політичноТ батьківщини - Речі ПосполитоТ, але, дещо спрощуючи, “роксоланську” версію можна ототожнити з толе-рантним ставленням до всього польського, а ТТ оминання - з нехіттю до Польщі» [13: 18]. Загалом у ХѴІ ст. термін «роксолани» переважно використовували представники католицькоТ Русі, русини-католики. Назва «Роксоланія» ідентифікувалася тоді з тими землями, які належали до складу Русі, починаючи від часів Володимира Великого, тобто фактично на момент хрещення держави. Литовські та білоруські територіТ бачилися окремо й визначалися назвою Литва чи Біла Русь. Наприклад, украТнсько-польський письменник Севастян Кленович у своТй поемі «Роксоланія» (1584) межі Русі, тобто РоксоланіТ, визна-чае землями КиТвщини, Поділля, Галичини, Волині. Тобто зі слів Русь, руський еволюціонували слова Украіна, украінський на позначення тих же самих територій. Водночас паралельно «з розповсюджен-ням "роксоланськоТ" версіі руськоТ ідентичності набувае обертів контрпропозиція - з виразним "антилатинським" (й антипольським) підтекстом. ІТ маніфестом стае наголошування "грецьких" витоків Русі» [13: 19]. Ця традиція була близькою до Закарпаття, де свято шанувалися православні основи. Тут на стару візантійсько-руську традицію нашаровувалися европейські впливи, адаптовані до пра-вославноТ ренесансноТ культури, і творилося русинське ренесансне письменство. Русинське письменство доби Ренесансу формувалося на основі староТ православноТ традиціТ Закарпаття та европейських католицьких впливів. Загалом «поліформізм» руського культурного простору ХѴІ ст. був головною рисою у структурі межовоТ ідентичності русько-украТнсь-коТ літератури Ренесансу. Він представлений синтезом автентичних руських традицій і европейських впливів, конфесійного плюралізму, активних крос-культурних зв'язків. Усе це формувало специфіку украТнського літературного ландшафту. У ході «примірки імен», яка перетворила аморфну Русь на «територію з історіею», нюанси «істо-ричноТ пам'яті» перекодовувалися по-різному залежно від індивіду-ально/групового вибору, проте інтеграційна функція самоТ «пам'яті» від цього не меншала, бо ж опонентам уперше йшлося про одне й те саме - про «нашу» землю та «наше спільне» минуле [13: 43]. Цілком по-різному виявлявся Ренесанс у літературі Прикарпаття і Закарпаття. Перша за рахунок межування з Польщею та входження до ТТ складу репрезентувала масштабну латиномовну русько-польську літературу. Натомість друга була зближена з Угорщиною, Австро-Угор- Литература и литературоведение 143 щиною, Трансільваніею, тому ренесансні тенденціі виявлялися в ній опосередковано та зумовлювалися місцевою художньою специфі-кою. І.Я. Франко писав, що карпаторуське письменство «виявило до певноі міри свою окрему фізіономію і повинно заняти свое місце в загальній конструкціі нашоі літературноі історіі як один із і'і добре обрисованих типів» [9: 209-210]. Письменство часів Відродження об’еднувало православний Схід і католицький Захід. Синтез різних цивілізаційно-культурних впливів, протистояння та водночас обмін і впливи Сходу і Заходу визначали його специфіку й інтегрованість у культурно-літературний простір Европи. Закарпаття межувало з культурами угорців, румун, чехів, словаків, поляків, творячи на межі з ними свою культурно-національну ідентичність - русинську. Визначальним для закарпатського письменства був вплив угорськоі культури. Певний час Закарпаття перебувало у складі Королівства Руського на чолі з Левом І - чоловіком дочки Бели IV Констанціі. То ж впливи Угорщини залишалися домінуючими. Це були часи фор-мування русинів на рівні етнічному. О.І. Павлович у статті «Русь одна» 1866 р. наголосив: «Мы в Угорщине, Галичине, Буковине, Украине и пр. живущие руськие принадлежим з одной величавой семье, которой все члены называют себя руськими» [8: 2]. Дослідник визначив «руськість» як ту якість, яка зберігала ідентичність русинів у контекстах різних чужоземних держав, починаючи від найдавніших часів. Ця руськість зумовлювала і едність русинів Галичини і Закарпаття. Хоч русини жили в різних державах, але вроджене почуття руськості зберігалося як іх характерна риса. Правомірно писав О.В. Мишанич, що «протягом ХІѴ-ХѴІІІ ст. у Карпатах витворився особливий тип руськоі культури, що у науковій літературі одержав назву карпаторуськоі. Три етнічні різновиди ціеі культури - гуцульська, бойківська і лемківська - творять едине ціле» [5: 105-106]. Цей синтез - головна риса ренесансного стилю за Закарпатті. 1526 р. угорські війська отримали поразку під Могачем, у резуль-таті чого частина Угорщини відійшла під владу Османськоі імперіі, Прящівщина й Ужгород - Австріі, схід - Трансільваніі. Протягом усіеі доби Ренесансу Закарпаття було у такому політичному складі. Визначальним вектором тогочасного духовного життя стало прагнення зберігати православну віру як втілення руськості, поваги до традиціі. 1491 р. датуеться перша документальна згадка про православну епархію в місті Мукачеві. Найдавніші закарпатські писемні пам’ятки Ренесансу належать до XVI ст., зокрема «Королівське Евангеліе» і «Мукачівський псалтир». У цей час поширеними на теренах Закарпаття були мінеі, тріоди, прологи, богословсько-полемічні трактати. Видатною пам’яткою е «Посланіе ко св. отцем горы Афонской от пра- 144 gij ML 'Ci ii I 2020. № 60 вославной віры Россійской и земли угорской христіан». Популярними були учительні Евангелія та збірники, до складу яких включали різні оповідання. На теренах Закарпаття поряд із рукописними книгами побутували також друковані видання Ш.С. Фіоля, Ф.Л. Скорини, при-везені з Венеці! книги. Була тут і «Острозька Біблія» 1581 р., над-рукована І. Федоровим. Друкована книга як одне з найвидатніших відкриттів Ренесансу стае здобутком і закарпатського письменства. Також саме на цих землях було здійснено запис одніе! з найдавніших укра!нських народних пісень «Штефан воевода», включено! до складу «Чесько! граматики» Яна Благослова (1571). Твір став загальним надбанням книжно! літератури, де увага була звернена до людсько! особистості. Закарпатська література ХѴІ ст. була представлена й церковно-релігійними пам'ятками. Переважна більшість рукописних книг, які побутували тут, переписувалися галицькими вчителями і церковними діячами. Славнозвісний мукачівський рукописний «Окто!х» датуеться 1621 р., тобто часами пізнього Ренесансу. Його переписав «раб божій и недостойный Іоан Григорович, дяк із Сколего» [12: 14]. Бачимо прояви розвиненого ренесансного мислення - прагнення автора наголосити на своіи особистості, виокремити себе, акцентувати на власній заслузі у творенні книги. Переписувач іншоі пам'ятки цього часу - «Служебника» - зауважив, що ця книга переписана «Мафеем Мигалевичом, іереем Колодницким, от Рускои землі, а краины Волын-скои, на тот час мешкаючи в селі Колодном..., бо ем писал у великом фрасунку, скитаючися в чужих сторонах. Року божого 1652» [12: 14]. Як бачимо, закарпатські переписувачі мислили себе співтворцями книги, акцентувати увагу на своему внескові у благородну і богоугодну справу поширення книжності. Популярною на тогочасних закарпатських землях була переробка пісні-балади про козака і Кулину на духовну пісню, надрукована 1625 р. у польській друкованій брошурі. Незабаром виник духовний вірш за !! зразком, що зберігся у збірнику ХѴІІ ст. «Ключ» під назвою «Піснь грішных людей и танец пекелный, описаный через Екклисия-ста, як будут грішныи у пеклі співати и сами на себе нарікати і горко плакати, без престани волати». Це вже була суто ренесансна пісня, коли в центрі сюжету зображено образи чоловіка і жінки, !х почуття і переживання. О. Мишанич наголошуе, що «Піснь грішних людей» «належить до типу покаянних пісень, які в епоху середньовіччя були надзвичайно поширені по всій Европі і в зв'язку з масовими покаян-ницькими рухами у ХІѴ-ХѴ ст. могли переходити і до східних слов'ян. Закарпатський автор склав і свою покаянну пісню, побудовану на апокрифічних мотивах, використавши при цьому форму популярно! Литература и литературоведение 145 украТнськоТ пісні про козака й Кулину» [6: 124]. Закарпатський автор модернізував пісню, сповнив ТТ світоглядними засадами новоТ доби Відродження. Це твір більше ренесансний, ніж середньовічний. До світогляду Середніх віків тут належить тільки мотив, що у творі звучить у дусі прагнень і почуттів новоі доби - европейського Ре-несансу, адаптованого до місцевоТ закарпатськоТ специфіки русинів. Входячи до складу Угорщини в часи Ренесансу, Закарпаття, як наголошуе О. Мишанич, з ХѴІ ст. «розділило долю всього угорського народу, який потрапив у залежність від Туреччини та АвстріТ. Більша частина Закарпаття - його центральні та східні райони - ввійшла до складу Трансільванського князівства... Західна частина краю, зокрема й Ужгород, підпали під владу Габсбургів» [6: 129]. Населення краю берегло народну православну віру. Державною і літературною мо-вою Угорщини була латинь, як і по всій Европі в добу Відродження. Проте на терени Закарпаття латинська мова фактично не проникла. Тут у культурному розвитку переважали богословська освіта й цер-ковно-релігійні справи. Будучи частиною Угорського королівства і ГабсбурзькоТ імперіТ, що територіально перебували в самому центрі Европи, Закарпаття у ХѴІ ст. належало переважно до середньо- і за-хідноевропейського культурно-політичного контексту. Дійшли сюди і реформаційні рухи ХѴІ-ХѴІІ ст. Угорська шляхта була переважно на боці РеформаціТ, в опозиціТ до католицизму. Домінували проте-стантські рухи. На Західному Закарпатті у складі Австріі побутувала ідея уніі. Найбільш масштабне поширення уніі відбуваеться на тери-торіі МукачівськоТ епархіТ. М. Лелекач пише, що у ХѴІ ст. література Закарпаття була «цілком під впливом Востока», всі відомі пам'ятки доби були занесені чи переписані зі старих болгарських або киТвських рукописів [2: 8]. Далі поширюеться вплив Европи, на зміну приходить «багатство нових всеевропейських ідей і культурних напрямів», «западноевропейский літературний вплив» [2: 135]. Фактично давня література Закарпаття побутувала в рукописному варіанті, поширюючись серед широких верств народу. IT ідейно-тематичний спектр визначався двома головними векторами: боротьбою за стару, тобто принесену з ВізантіТ християнську віру, що виявлялася у протистоянні з чужо-земним поневоленням, та зв'язком із русинами на Схід від Карпат. На Закарпаття проникали ідеТ з ренесансноТ Европи, зокрема, й через представників ТТ молоді, яка Тздила туди навчатися. Г. Нудьга визначив домінуючу роль украТнських студентів, які навчалися в університетах тогочасноТ Европи, у справі поширення ренесансних ідей в Русі-Укра-Тні, наголошуючи на Тх місіТ ідейних промоторів прогресивних думок і впливів [7]. Культурний світогляд Закарпаття синтезував місцеву 146 gij ML 'Ci ii I 2020. № 60 православну традицію з католицькими ренесансними надбаннями, котрі адаптувалися до місцевого контексту завдяки творчим пошукам і відкриттям студентів-мислителів. Знаковою для доби Відродження була і діяльність ренесансних митців, життя і творчість яких були пов'язані з теренами Прикарпат-тя і Польщі. Хоч вони були католиками, проте не забували рідноі руськоі землі та неодмінно підкреслювали свое «руське» поход-ження. Творцями літератури Ренесансу були вихідці з Украіни, які послідовно наголошували на своему етнічному походженні. Вони вважали себе причетними до загальноевропейського простору, його поетичного Парнасу. Представники «католицькоі Русі» мали «доволі високу національну конфесійно-етнічну свідомість» [3: 350]. На думку В. Д. Литвинова, «до "католицькоі Русі" ми зараховуемо представників католицького віросповідання, які були національно свідомі, наполегливо ідентифікували себе украінцями, декларували свое "руське походження". Свідченням цього може бути, наприклад, те, що багато з них підписували своі твори, додаючи до прізвища виразне означення - назву свого народу» [3: 350]. Зокрема, це С. Оріховський-Роксолан, Іван Туробінський-Рутенець, Павло Крос-ненський-Рутенець, Павло Русин, Георгій Тичинський-Рутенець, Григорій Чуй-Самборський Рутенець. Визначальна риса іх творчого світогляду - руський патріотизм. Павло Русин із Кросна (Кросненський) (бл. 1470-1517 рр.) - украін-сько-польський поет гуманістичного спрямування. Народився він у містечку Кросно, що недалеко від Перемишля. Ця територія була заселена лемками, що вплинуло на формування світогляду майбут-нього митця. Існують гіпотези, що Павло Русин Кросненський і ма-гістр вільних мистецтв Павло Процлер - одна і та ж особа. Натомість 0. В. Шевчук це заперечуе [10: 125], адже Павло Русин із Кросна по-стійно підкреслюе свое саме руське походження, це е визначальним у його світоглядній системі. Прихильником руського походження поета був і І. Голеніщев-Кутузов. Павло Русин, пов'язаний із кількома кражами, викладав у Краківському і Віденському університетах, учи-телював на теренах Угорщини, до якоі виявляв дуже великий піетет. 1. Голенищев-Кутузов наголошував: «О его преподавательской деятельности с похвалой отозвался английский гуманист Леонард Кокс, также краковский профессор. Несколько лет Павел из Кросна провел в Венгрии, где имел учеников. В 1512 г. издал впервые стихи знаменитого хорватско-венгерского поэта Яна Паннония. В предисловии магистр Павел писал, что Ян Панноний ничем не уступает латинским поэтам древности» [1: 12]. Серед найвидатніших учнів Павла Русина варто назвати поетів Яна Вислоцького, Яна Дантишека, Яна Паннонія. Литература и литературоведение 147 І. Голенищев-Кутузов наголосив, що Павла Русина Кросненського «сле-дут считать первым гуманистическим поэтом Украины» [1: 13]. Павло Русин писав латинською мовою. Його збірка віршів «Пісні» побачила світ 1509 р. у Відні. Саме Павло Кросненський став фун-датором культури і світогляду Відродження в Украі'ні, митцем, який адресував своі ренесансні твори русинам Закарпаття, інтегрованим до складу Угорщини. Він прагнув донести до закарпатських земель на помежів'і з Угорщиною ренесансні ідеі, прийнятні цьому куль-турно-літературному регіону. Творчість Павла Русина представляе ренесансно-гуманістичне осмислення тези про здатність людськоі особистості дорівнятися до богів виключно завдяки індивідуальним зусиллям - доброчесності, освіченості, доблесті, знанням історіі. Саме слово русин автор вважав «словом солодким», тобто акцентування уваги на етнічності, національності, приналежності до певного (русь-кого) народу було для його світогляду визначальним. Життя і діяльність Павла Русина пов'язані з Польщею, але він і'і не прославляв. Натомість його творчість перейнята особливо глибоким і щирим піететом до Угорщини, насамперед інтегрованих до і'і складу закарпатських земель. Сам поет також прожив тут кілька років. Звідси був родом його улюблений учень Севастіян Маді (йому присвячено вірш «Севастіяну Маді, благородному угорському юнакові»). Коли влітку 1508 р. у Кракові почалася епідемія, Павло Русин вирушив до Угорщини. За допомогою Севастіяна Маді влаштувався на посаду вчителя. Сам автор вважав ці роки кращими, оскільки почувався у цих краях дуже комфортно. В. Шевчук характеризуе творчість поета Павла Русина з Кросна як таку, що «належить до Раннього Ренесансу, коли мистецтво ще не порвало з традиціями Середньовіччя, не ставило принципу секуляризаціі як рушійного та значною мірою ще лишалось у колі тем релігійних; водночас воно значно розширювало свій репертуар на теми світські, побудовані на наслідуванні античних зразків та поетики» [10: 126]. Переважна більшість віршів у збірці Павла Русина «Пісні» е духовною поезіею. Автор оспівуе біблійних осіб, свята, подае зразки віршованих молитов. У його творчості спостерігаеться певне протиставлення антично! тематики та християнськоі. Водночас він гармонійно поеднуе ці два художні вектори, репрезентуючи іх власне художне бачення. Панегіричні твори Павла Русина написані у жанрі елегій та од. Він створив образ просвіченого, мудрого, справедливого, миролюбного правителя. У своій медитаційно-дидактичній поезіі митець зображуе роздуми про поезію, книги, мистецтво. Для нього поезія - це «дар богів» (вірш «Похвала поезіі»), який він дуже цінуе. Глибокий патріотичний зв'язок Павла Русина з Руссю кон-центруеться у слові русин, яке він послідовно додае до свого імені. 148 Ряд, Mu iVf < ci ii I 2020. № 60 Так він засвідчуе свою етнічно-національну приналежність, показу-ючи, таким чином, і специфіку свого художнього світогляду. Павло Русин висгупае прихильником високоі поезіі, сповненоі вченості. Піетет до Угорщини та інтегрованих до і'і складу закарпатських земель Павло Русин виразив через свого улюбленого учня угорця Севастіяна Маді. Фактично він сприймае Угорщину як Вітчизну, бо до іі складу входять і русинські землі. Відтак, автор вважае себе і свого учня, по суті, співвітчизниками, що для Павла Русина е дуже важливим. Адже Батьківщина сприймаеться ним як мати, і саме материнське прізвище Русин додае до свого імені. Поезія Павла Кросненського «До Севастіяна Маді, щоб він, коли залишить Польщу і повернеться до рідного краю, привітав свою Батьківщину таким віршем» перей-нята любов'ю автора до Угорщини - Вітчизни, матері свого учня. Він пише до Угорщини слова вдячності від імені С. Маді, а отже і до тих закарпатських русинських земель, які входили до і'і складу: «Здра-стуй, мій краю! Ти милий владиці зористого неба! Здрастуй, о земле, ущерть повна багатства й добра!... Здрастуй, о земле моя, мила для вчених людей!» [11: 40]. Приналежність до одніеі Вітчизни - це те, що особливо еднае вчителя й учня. І Павло Русин зізнаеться, що «іі слава йде по світові. Завжди я прагнув побачить дорогу свою матір, Завжди про долю твою вдень і вночі турбувавсь. Зараз спішу, годувальнице мила, до тебе вернутись» [11: 41]. Павло Русин і сам мріе потрапити до Угорщини, тобто до русинських земель, і просить: «Мамо, прийми ти свого сина, благаю тебе» [11: 41]. Ця земля йому близька і рідна, адже там жило багато русинів, приналежним до яких вважав себе і Павло Кросненський. Основою такоі світоглядноі риси була особиста дружба з Севастіяном Маді, а також піетет митця до русинських земель і Угорщини як іх покровительки. Тому, даруючи вірш учневі, автор висловлюе і власні почуття щодо ціеі краіни. Украінсько-польський письменник Павло Русин е представником загальноевропейськоі ренесансноі інтелігенціі. В його світогляді й творчості яскраво вимальовуються риси русинськоі етнічноі прина-лежності, на яких він постійно наголошуе. Митець представляе т. зв. Республіку гуманістів - наднаціональний феномен, який уособлюе своерідний культурний европейський союз доби Ренесансу. Павло Русин одним із перших у Европі представив своіми творами інтерес до справжньоі науки, захоплення нею. На його глибоке переконання, вона таіть у собі «світлий образ правди святоі». Місіею науки Павло Кросненський вважав служіння правді, справедливости істині, а також народові, який іі розвивае. Через новий спалах епідеміі Павло Русин вкотре залишив Краків восени 1517 р. Помер він у Старому Сончі в листопаді 1517 р., мандруючи до Угорщини. За іншими даними, Павло Литература и литературоведение 149 Кросненський помер 1517 р. на Лемківщині в Сяноці чи Санчі. Павло Русин підписувався традиційно як Paulus Ruthenus Crosnensis. Його постать належить до когорти видатних представників европейського гуманізму і Відродження. Спадщина митця представлена щирим і неприхованим інтересом до Угорщини і, відповідно, закарпатських земель у іі складі. Своі'ми творами вчений намагався донести ідеі гуманізму до цього культурно-літературного регіону, засвідчуючи, таким чином, інтегрованість до европейського гуманістичного простору з його пошаною до русинів і поцінуванням іх письменства. Себе Павло Кросненський також вважав безпосередньо причетним до угорських земель і закарпатського письменства. Подібні світоглядні тенденціі виявляемо і у творчості Севастяна Фабіана Кленовича (бл. 1545-1602 рр.) - украінсько-польського поета. Місія поеми «Роксоланія» (1584) - прославлення Русі-Украіни, історичних і культурних традицій русів, краси природи, різноманітних багатств, міст, сіл, звичаів, легенд. Автор закликае: «Музи, співайте про русів» [11: 238]. Роксолани - плем'я сарматського походження, котре жило у Північному Причорномор'і у ІІ ст. до н.е - IV ст. н.е. У свій час Севастян Кленович називав роксоланами русів, мешкан-ців Русі-Украіни, зокрема Прикарпатськоі та Закарпатськоі. Яскраво вираженим е глибоке духовне споріднення автора з землею, яку він оспівуе і прославляе. Поема сповнена цікавих і символічних екскурсів у руську історію, які свідчать про те, що автор міг читати якусь редакцію літопису «Повість врем'яних літ». Севастян Кленович щиро вболівае за те, що історію його Вітчизни - Русі - мало знають у Европі. Натомість автор наголошуе, що це дуже древня земля: «від прадідів Русь свою назву виводить, Русів нащадки усі всюди признали іі» [11: 242]. Міркування про історичне минуле і тогочасне сучасне Русі свідчать, що пише людина, яка народилася тут і вважае цю землю Вітчизною, захоплюючись іі красою, використовуючи русинські народні легенди та перекази. Севастян возвеличував русько-украінські міста та іх мешканців за те, що вони шанували і берегли звичаі предків. Він створив панегірики найбільшим руським містам і репрезентував геополітичні обшири Русі. Насамперед, він писав про Львів, який «скрізь відомий, святий, руського роду краса» [11: 270]. Киів підносить як столицю Киівськоі Русі, родоначальницю держави: «Киева славний, могутня столице князів древньоруських» [11: 274]. Захоплено автор пише про Луцьк, який сучасники називали «Римом Волині», оскільки там було дуже багато сакральних будівель. Він наголошуе: «Хто б поминув тебе, Лу-цьку, що гідний камен геліконських» [11: 276]. Це був центр, із якого культурні хвилі активно котилися на терени Прикарпаття і Закарпат- 150 Ряд, Mu iVf < ci ii I 2020. № 60 тя. Кленович правомірно наголошуе на ролі світського і духовного центру Луцька у тогочасному житті Русі. Згадуе Севастян Кленович і місто Бузьк (сучасне Буськ), яке було полонізоване і католизоване, проте зберігало сильні православні традиціТ. Пише Кленович і про старовинне місто Сокаль на Львівщині, яке довго входило до складу Литовського князівства, а впливи Угорщини зумовили традиційність тут православних духовних оріентирів. У добу Ренесансу це було розвинуте місто, на чому і наголошуе Севастян Кленович. Русинів тут жило більше, ніж поляків, що дуже імпонуе авторові, який із піететом ставиться до міст русинського православного спрямування. Заслуговуе на увагу митця і місто Городно на Волині, котре у добу Відродження перебувало під владою декількох господарів, зокрема поляків та евреТв. Проте це зовсім не вплинуло на вірність автентичних меш-канців православним традиціям. Звеличуе міста Дрогобич і Холм. Останне в добу Ренесансу було столицею православного епископства Холмщини і Підляшшя. У 1507-1533 рр. епископ Філарет Тарновський (Облазницький) відновив у Холмі Данилову церкву. Місцеві русини самі підтримували храм як осередок батьківськоТ віри та символ автентичноТ традиціТ. Вірність православній вірі та світогляду е найбільш достойною рисою русів, як вважае автор «РоксоланіТ». В. Шевчук дотримуеться думки, що Севастян Кленович був вірменського походження, із украТн-сько-вірменського роду. Тому «зрозумілим стае його відверте відме-жування від поляків, адже й справді: виходець із корінних польських земель, пишучи про Русь, ніде про поляків не згадуе, не мислить Русі як складовоТ частини Речі ПосполитоТ. ...а говорить про Русь як про окреме етнічне тіло. Цю землю він називае рідною і хвалить право-славну віру, хоч сам за віросповіданням був католиком» [11: 155-156]. Кленович прославляе русів та Тх Вітчизну в усьому світі саме за таку характерну для них рису в епоху Ренесансу, як збереження традицій предків і православноТ віри: «Скрізь на Русі зберігають закони та звичаТ предків, Руси і далі ідуть шляхом дідів і батьків, ЗвичаТ ті, що зі Сходу взяли, зберігають ретельно і бездоганно, скажу, віру свою бережуть» [11: 280]. Автор наголошуе на опозиційності до цього католицького світу, проте його співвітчизників це зовсім не лякае. Навпаки, вони гуртуються і поширюють своТ ідеТ в усьому світі, зокрема свято бережуть Тх на закарпатських землях: «Проти порядків таких виступае весь світ католицький, Часто засуджуе Тх, навіть погрожуе він, Саме за те, що нащадки, прості й легковірніТ руси, Всім заповітам батьків вірні й виконують Тх» [11: 280-281]. Місія «РоксоланіТ» по-лягае в утвердженні православноТ віри і традицій на теренах Русі, зокрема Прикарпаття і Закарпаття. Світогляду автора притаманний Литература и литературоведение 151 щирий патріотизм. Він урочисто наголошуе на оригінальності історіі, традицій, звичаів, природи, господарчих занять і культури русинів. Митець репрезентував осмислення украінськоі історіі згідно з ре-несансно-гуманістичними світоглядними настановами, пишучи про Прикарпатську і Закарпатську Русь. Автор інтерпретуе роль і місце русинів та інших слов'янських народів у світовій історіі, творчо ос-мислюе походження русинів, утверджуючи ідею про те, що іх сила - у вірності законам і вірі предків. Кленович категорично засуджуе будь-які спроби покатоличення русинів і ганить тих, які зрадили православну віру, хвалячи і підтримуючи співвітчизників за те, що вони бережуть предківські заповіти і борються за них у складі інших держав. Хоч Севастян Кленович був католиком, писав латинською мовою і репрезентував «католицьку Русь», його творчий світогляду представляе яскраво виражені русинські риси. Руська література Прикарпаття і Закарпаття була позначена сутте-вими впливами ренесансноі европейськоі традиціі. Входження Русі до складу інших держав, зокрема, Угорщини, Австро-Угорщини, Трансіль-ваніі, Польщі, визначало тісний синтез автентичних прикарпатських і закарпатських русинських традицій із культурно-світоглядними надбаннями цих краін. У результаті формувалося власне оригінальне письменство - карпаторуське, русинське - доби Відродження.

Ключевые слова

Ренессанс, Возрождение, русинская литература Закарпатья, гуманизм, венгерские влияния, Павел Русин, Севастян Кленович, Renaissance, Rusinian literature of Transcarpathia, humanism, Hungarian influences, Pavel Rusin, Sevastyan Klenovich, Ренесанс, Відродження, русинська література Закарпаття, гуманізм, угорські впливи, Павло Русин, Севастян Кленович

Авторы

ФИООрганизацияДополнительноE-mail
Слипушко Оксана НиколаевнаКиевский национальный университет им. Т. Шевченкодоктор филологических наук, профессор кафедры истории украинской литературы, теории литературы и литературного творчества Института филологииoksana-slipushko@ukr.net
Лисовская Ольга СергеевнаКиевский национальный университет им. Т. Шевченкоаспирант кафедры истории украинской литературы, теории литературы и литературного творчества Института филологииshchelkunova2017@ukr.net
Всего: 2

Ссылки

Голенищев-Кутузов И.Н. Итальянское Возрождение и славянские литературы XV-XVI веков. М.: Наука, 1963. 378 с.
Лелекач Н.М., Грига М. Выбор из старого руського письменства Подкарпаття (от найдавнейших початков до середины XIX в.). Унгвар: Выданя Подкарпатского общества наук, 1943. 136 с.
Литвинов В.Д. Украіна у пошуках своеі ідентичності. XVI - початок XVII ст. Історико-філософський нарис. Киів: Наукова думка, 2008. 527 с.
Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. М.: Мысль, 1978. 623 с.
Мишанич О.В. Література Закарпаття XVI ст. між Сходом і Заходом Европи // Крізь віки. Літературно-критичні та історіографічні статті, дослідження. 1996. С. 128-143.
Мишанич О.В. Украінський контекст давньоі літератури Закарпаття // Крізь віки. Літературно-критичні та історіографічні статті, дослідження. 1996. С. 102-127.
Нудьга Г.А. На літературних шляхах (дослідження, пошуки, знахідки). Киів: Дніпро, 1990. 349.
Павлович О. Русь одна // Слово. 1866. Ч. 85. С. 2.
Франко І.Я. Карпаторуське письменство XVII -XVI11 вв. // Зібрання творів: у 50 т. К.: Наукова думка, 1982. Т 32. С. 207-229.
Шевчук О.В. Ренесанс. Ранне Бароко. Киів: Наукова думка, 2004. 397 с.
Шевчук О.В., Яременко В.В. Слово многоцінне. Хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина ХV-ХVІ століття) та в епоху Бароко (кінець ХVІ-ХVІІІ століття). Київ: Аконіт, 2006. 799 с.
Яворский Ю.А. Песня-баллада о козаке и Кулине и духовная песнь грешныхъ людей. Ужгород: Типографія ОО. Василіанъ, 1929. 258 с.
Яковенко Н.М. Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні ХVІ - початку ХVІІІ століття. Київ: Laurus, 2012. 472 с.
 Ренессансные влияния в русинской литературе Закарпатья XVI в. | Русин. 2020. № 60. DOI: 10.17223/18572685/60/8

Ренессансные влияния в русинской литературе Закарпатья XVI в. | Русин. 2020. № 60. DOI: 10.17223/18572685/60/8