The dialect basis of Mykhailo Atamanyuk’s translation of the German-language Ein Kampf um’s Recht by K.E. Franzos.pdf Австрійський письменник, еврей за походженням, народжений на Галичині в середині ХІХ ст. Карл Еміль Францоз уже під час навчання в чернівецькій німецькій гімназіі написав низку оповідань про життя галицьких селян- русинів, за авторським визначенням, - «занедбаних державою, утискуваних іншими соціальними верствами, неосвічених і забобонних, але добродушних і людяних» [12: 282]. У 1881 році письменник завершив роботу над романом «Ein Kampf um Recht» («Боротьба за право», або «За правду»), у якому змалював важке життя галицьких селян, іхню боротьбу з польським поміщиком за землю. Сільський староста Тарас Бараболя намагався в правовому полі розв'язати цю проблему, проте, не знайшовши законних методів боротьби з несправедливою, підтримки ні в столиці краю Львові, ні при цісарському дворі у Відні, він стае державним злочинцем. І хоча роман мае трагічну розв'язку, зумовлену смертю народного ватажка, та все ж землю повертають селянам. Твір цей набув неабиякоі популярності, про що свідчить хоча б той факт, що в 1952 р. австрійський письменник Оскар Маурус Фонтана здійснив переробку роману К.Е. Францоза під назвою «Das schwarze Kreuz am Acker» («Чорний хрест серед ниви»). Перший украі’нський переклад Михайла Атаманюка під назвою «Боротьба за право» з'явився в Чернівцях 1910 року в серіі «Народна бібліотека» і був перекладений з російськоі. Через три роки (1913) в Киеві опубліко-вано переклад М.Загірньоі під тою ж назвою. У 1925 р. харківське видавництво «Пролетарий» видало цей роман у російському пере-кладі під назвою «Крестьянин и император». А одне з московських видавництв випустило в 1923 р. цей твір під назвою «Мститель». Два видання витримав уже й новий переклад роману Леоніда Горлача й Бориса Савченка (Ужгород, 1976, 1982). Останне видання містить у собі також оповідання «Німий» («Der Stumme») та «Бунт у Воловцях» («Der Aufsatand von Wolowce») в перекладі Б.Савченка й доповнене змістовною післямовою Дмитра Наливайка «К.Е. Францоз і його роман “За правду”» [8: 250]. Предметом нашого аналізу став перший переклад роману украін-ською мовою Михайла Атаманюка - украі’нського письменника, перекладача, творча спадщина якого несправедливо позбавлена уваги дослідників. Що відомо про цю постать? З одного боку, маемо скупі відомості з Енциклопедіі сучасноі Украіни, у якій ідеться про дати й місце народження й смерті, рід діяльності, освіту й творчий доробок письменника: друкував твори про життя гуцулів, автор Литература и литературоведение 293 оповідань «Щоби тато не прокляв» (1907), «На хиткій дорозі» (1909) - про тяжке становище трудящих; історичного оповідання «Чарівна дівчина» (1909; усі - Львів), у публіцистичному нарисі «Між молотом і ковадлом» змалював постать борця за інтереси робітничого класу. Переклав украінською мовою роман австрійського письменника К. Францоза «За правду» (1909) [1]. З іншого боку, середовище, у якому зростав Михайло Атаманюк, спостереження міжнаціонального діалогу та інтеркультурних кон-тактів на теренах Австро-Угорськоі монархи, засвоення змалечку говірки тих земель, суголосність його світорозуміння зі сприйняттям дійсності автором роману сформували надійне підфунтя для ба-жання й можливостей перекладу твору К.Е. Францоза украінською, щобільше - русини Галичини заговорили рідною говіркою в пере-кладі німецькомовного роману К.Е. Францоза «Боротьба за право» Михайла Атаманюка. Той факт, що діалектна основа украінського перекладу М. Атаманюка роману К.Е. Францоза до сьогодні не була предметом аналізу філологів, актуалізуе проблематику нашоі розвідки. Отож за мету ми поставили, по-перше, привернути увагу філологів до творчоі спадщини Михайла Атаманюка, по-друге, дослідити його украінськомовний переклад роману К.Е. Францоза «Боротьба за право» задля встановлення діалектно!' основи тексту як засобу перекладацькоі майстерності. Уже на перших сторінках роману К.Е. Францоз дае етнічну характеристику руськомулюду: Русин-подолякта Русин Гуцул. Задля передачі мовного колориту перекладу дозволимо собі розлогу цитату з роману: «Гуцули, се наш руский люд, але вони дуже відріжняють ся від звичайних Русинів на долах. Подоляки працьовиті і витревалі, цілі столітя були закріпощені і много літ угнітала іх польска шляхта, - а прав у них ніколи не було, і тому то Русин-подоляк тупий і забитий та привик до того, що гне свою спину більше, чим того потребуе начальство. Гуцули натомість не знали начальства, а лісні дебри охороняли іх від збірщиків податків; буйне житя у верхівях лісів, виробило в них відважну завзятість і безмежний запал, хоч на вид були вони досить холодно-кровні. Ось така ріжниця між Русином, жителем долин, і Русином Гуцулом -паном гірських височин; на долах пригноблені ратаі, а на верхах, в горах - свобідні стрілці і пастухи» [10: 3-4]. Два топоніми, які називае автор роману, дозволяе точно локалі-зувати описувані подіі, а відповідно й визначити лінгво-просторове тло тексту: річка Прут, потік Чорнява. Отож ідеться про басейн лівоі притоки Пруту - річки Чорнява в межах Коломийського, Тлумацького, 294 g J Ml 'Clin 2022. № 67 Городенківського і Снятинського районів Івано-Франківськоі області сучасноі Украіни [6: 435]. Згідно з Атласом украінськоі мови та працею С.П. Бевзенка [2: 219], північно-західні райони Івано-Франківськоі області репрезентують наддністрянські говірки галицько-буковинськоі групи говорів південно-західного наріччя украінськоі мови (рис. 1). Сам перекладач Михайло Атаманюк був носіем гуцульського говору галицько-буковинськоі групи говорів південно-західного наріччя украінськоі мови (місце народження й життя - нині Косівський район Івано-Франківськоі області) (рис. 1). Якою ж мірою говіркові риси цього мовно-територіального ареалу засвідчено в перекладі Михайла Атаманюка? Для пошуку відповіді на це запитання охарактеризуемо всі діалек-тні явища, виявлені в тексті перекладу роману «Боротьба за право», на основних мовних рівнях. Зауважимо, що на проміжних рівнях - сло-вотвірному та фразеологічному - діалектні особливості не виявлені. Рис. 1. Фрагмент карти говорівукраТнсько'і'мови. Литература и литературоведение 295 1. Фонетичний рівень. У галицько-буковинських говорах фонема /а/ реалізуеться у звукові [а] після твердих приголосних, а в позиціі після м'яких, шиплячих та /й/ виступають звуки [е], [еи], [ие], [и], [и'], [і] - пе-резвук /а/ у голосний переднього ряду [2: 218]. Це явище досить часто трапляеться в аналізованому тексті: Був то сильний і рослий мущина з білим волосем, з незвичайно тихим обличем... [10: 8], ...у ній зродило ся ніжне чуте до того відважного, сильного чоловіка [і0: 160], Скоро опісля і весіле справили... [10: 19], За іі щастем я побивав ся більше, чим за своім... [10: 113], Клинемо ся! - повторили селяни [10: 151]. Збереження м'якості шиплячих ш, ч’ і, відповідно, давнього е після них - риса, яку й до сьогодні фіксують у наддністрянських говірках [3: 356]: На двадцятьшестімроціжитя Тараса,жовнірумер [10: 14], Чи-ж ти нам вчера не говорив, що по управителя стороні правда... [10: 36]. Засвідчено в тексті й типову фонетичну рису говірок південно-за-хідного наріччя украінськоі мови - обнижену артикуляцію [і] в напря-мі до [и] на початку слова: Люби, я не можу инакше поступити! [10: 18], ...тому то й час сійби повинен бути инший як на долах [10: 20] та в кінці слова в іменниках із м'яким приголосним основи у формах місцевого й родового відмінків однини, що властиве наддністрян-ському говору [7: 79]: Та по його смерти пішли справи гірше [10: 4], ...на лици появили ся нові, глубокі зморщини [10: 42], Село Зулавці лежало на граници між долиною і горами [10: 3], ...коли він раз на польованю положив медведя на місци... [10: 16], Мене се розсердило до крайности [10: 113]. А.М. Залеський у монографіі «Вокалізм південно-західних говорів украінськоі мови» на широкому емпіричному матеріалі констатуе, що в наддністрянських говірках спостережено широку артикуля-ційну базу виявів фонеми /и/, звукове поле реалізаторів якоі може охоплювати різні варіанти звуків - аж до [е], [і], «вживанню кожного з них не властива якась сувора послідовність, часто в одній і тій же фонетичній позиціі і в мовленні одного й того ж носія говірки можуть виступати більш і менш обнижені варіанти» [5: 14]. Прикметно, що це явище ілюструють і словоформи, що спорадично трапляються в аналізованому тексті: Подоляки працьовиті і витревалі... [10: 3], Всі сиділи дома в просторій кімнаті, залитій червонивим відблеском сонця, і мовчали [10: 98], - Тревога! Вони довідали ся, що ми тут [10: 140], Не веселе буде жите у нас, а повне трівоги і пожертвованя [10: 79], навіть у наголошеній позиціі: Зброя Степанахебила... [10: 25]. Сильне «укання», що появляеться в заступленні ненаголошеного /о/ на /у/, - виразна фонетична риса наддністрянського говору [2: 219; 3: 356; 4: 197], яку часто простежуемо на сторінках цього перекладу роману: ...над глубокими пропастями високо в небі літае 296 g J Ml 'Clin 2022. № 67 кровожадний орел... [10: 3], ...на самім в’і'зді в село окружила узброена товпа селян [10: 4]. П.Ю. Гриценко з-поміж наддністрянських діалектних рис виділяе рефлекси давніх голосних: на місці давніх сполук ки,хи в ненаголо-шеній позиціі розвинулися сполуки к’і, х’і, а в наголошеній - ке, хе [3: 356], пор.: Зброя Степана хебила... [10: 25]. Фіксуемо наявність протетичного приголосного /в/ перед /о/, що також характерне для наддністрянського говору [2: 220; 7: 78]: - Добрі люди - сказав він, - я-ж заступник вашого вітця... [10: 7], Скоро в іх руках опинило ся, замість вітця Занеккі мертве тіло [10: 131]. Нато-мість на початку слова спостерігаеться послідовна втрата протетичного /в/, як-от: Тарас поглянув на него і в задумі вийшов на улицю [10: 40], ...і підніс іі до уст [10: 131], Із вікон дому Ванди висмикувались червоні язики огню [10: 141], ІзЯблонова ми виіхали о осьмій годині вечером [10: 155]. П.Ю. Гриценко констатуе в наддністрянському діалекті можливість функціонального ослаблення фонеми /в/ в одних позиціях, зокрема на початку слова, де може втрачатися, і посилення в іншій позиціі: твердий /л/ у кінці слова чи складу часто заступаеться на в /у [3: 356], пор.: За горівку спасибі, але ми привикли випити за своі гроші [10: 7]. Часто вживаний у тексті перекладу епентетичний /л'/ на місці давнього j: По середині поля стояв чорний, деревляний хрест [10: 28], В дитиньстві був він слабого здоровля і його не томили наукою [10: 51]. За свідченням П.Ю. Гриценка, ця фонетична риса вирізняе наддністрянські говірки з-поміж інших [3: 356]. Ф. Т. Жилко зауважував, що в наддністрянських говірках особливо виразно виявляеться фонемна аналогія в порушенні переходу давніх о, е в і в нових закритих складах [4: 196-197], що послідовно просте-жуемо і в аналізованому тексті: А як старий хрест зігнив, ми зробили новий і поставили по середині поля [10: 30], Я пішлю вам слідчого судію! [10: 32], ...і тоді ми дібемо ся правди [10: 32], Коло стола зістало ся ще двістічоловіка [10: 35], ...а сам Відень тілько тепер що пічнеться [10: 50], З тихякраз днів пічну себе обвинути [10: 70],Думають, що ти приідеш туди пімстити ся на управителеви [10: 136]. Засвідчені й випадки депалаталізаціі /р'/, чим наддністрянські говірки протиставляються сусіднім покутсько-буковинським [7: 77]: ...він раз на польованю положив медведя на місци і в той спосіб уратував від неминучоісмерти судию Степана [10:16], ...нас було чотирох добре узброених людий... [10: 64], В самім початку, тілько трох іх приняв Тарас [10: 110], ...прошептав мені, що дасть сто Тульденів мені, коли його виратую [10: 121]. У говірках галицько-буковинськоі групи говорів спостерігаеться твердість свистячих приголосних у суфіксах -ск-, -зк-, -цк- [2: 218]: Литература и литературоведение 297 В карпатских горах, де по скалистых щілинах спадають студені і чисті як хрусталь гірскі потоки... - розкинуло ся село Зулавці! [10: 3], ...з’зараня научили його вірити в справедливість і зноси-ти людску неправду без злоби [і0: 3], Гуцули носили вузкі червоні штани... [10: 19], Вони добігли в село скорше, чим прийшло війско [10: 152]. Наддністрянською говірковою рисою е втрата довготи м'якими приголосними у формах іменників середнього роду [3: 357]: ...буйне житя у верхівяхлісів, виробило в них відважнузавзятість і безмежний запал... [10: 4], Високий дідусь з отвертим, смілим обличем підійшов на своім конику до самоі коляски... [10: 4], Судя махнув шапкою [10: 6], На слідуючу весну громадський збір рішив справу удержаня волоцюги [10: 13]. Оглушення дзвінких приголосних перед глухими приголосними [3: 356] засвідчено найчастіше в префіксі роз-: ...та вже коли я проговорив ся, так роскажу тобі [10: 63], «Сокіл»-же вернувшись з розвідин, росповів, що все, про що говорили тілюди, була правда [10: 119], - Так, - відповіла вона іросказалаяк було діло [10: 159], ...дві неділи мусівби іхати до них на росправу [10: 21]. Приголосні /з'/, /с'/, /ц'/, /дз'/ у наддністрянських говірках вимовля-ються як дуже м'які порівняно з відповідними звуками в украі’нській літературній мові [4: 198]. Михайло Атаманюк передае цю орфоепічну особливість місцевоі говірки вживанням знака м'якшення між пом'як-шеними приголосними: ...вони булиусьвяточній одежи [10: 6], Високий дідусь з отвертим, сьмілим обличем підійшов на своім конику до самоі коляски Гаі'ка... [10: 6], ...а тепер він сам то досьвідчив на ділі [10: 13], Я взиваю Бога на сьвідка, що з нами поступили несправедливо! [10: 31], Тараспоіхав ще у цьвітни... [10: 46], Він усьміхнув ся, та усьмішка була гіренька [10: 46], Той сьміх огірчив мене до глубини душі... [10: 58], У вікнах дому було погашене сьвітло [10: 137]. 2. Лексико-семантичний рівень. Цілком закономірно, що лексика аналізованого перекладу е літературною: інакше текст просто не читався б пересічним украинцем, не носіем наддністрянського говору. М. Атаманюк дуже зрідка вдаеться до вживання лексичних діалектизмів, напр.: шувар ‘аір' [9, т. 11: 555]: Так називала ся ся пу-стинна місцевість, на якій і найбистрійше око не могло розібрати, де кінчаеть ся тверда земля і начинають ся багна, покриті осокою і шуваром [10: 133]; фіра ‘віз, підвода' [9, т. 10: 601]: Сегодня рано при-іхала ціла фіра поліцаів... [10: 136]; драб обідранець, босяк' [9, т. 2: 403]: Нам лишаеть ся тілько запалити сей дім, який давав приют от тому драбузі [10: 140]; гостинець ‘великий битий шлях' [9, т. 2: 143]: Коли вибили ся на битий гостинець, мусіли зберегти як найбільшу 298 g J Ml 'Clin 2022. № 67 осторожність... [10: 135]. Лексему шувар фіксуе також Гаврило Шило в «Наддністрянському регіональному словнику» [11: 284]. З огляду на великий проміжок часу, який пройшов з моменту перекладу, частина вживаноі лексики е застарілою. Фіксуемо такі архаі'зми: льокай ‘лакей' [9, т. 4: 585]: Коли ми приіхали до палати, прибіг до нас льокай [10: 53]; ратай ‘плугатар, орач' [9, т. 8: 453]: ... на долах пригноблені ратаі, а на верхах, в горах - свобідні стрільці і пастухи [10: 4]; реченець ‘строк' [9, т. 8: 522]: Спокійна, та рішуча мова Тараса поділала і повинність була сповнена до речинця [10: 23] та ін. Натрапляемо в тексті й на історизми, передовсім у побутовій лексиці, зокрема назвах одягу: Гуцули носили вузкі червоні штани і високий туго стягнений черес... [10: 19], Надів високі постоли, убрав розписаний кафтан а поверх него білий баранячий кожух. Цісареві треба показати пошану І тому солом’яний бриль відложив я на бік, а взяв чорну кучму [10: 53]. 3. Морфологічний рівень. Фонетичні діалектні особливості відби-лися і на відмінкових закінченнях змінюваних частин мови. Зокрема, закінчення -и в іменниках жін. роду колишніх і-та ja- основ у формі Д. і М. відмінків одн.: Село Зулавцілежало на граници між долиною і горами [10: 3], Але Тарас мало звертав на то уваги; він увесь віддав ся праци [10: 15]. Специфіку наддністрянського говору в морфологіі творить набір закінчень і засобів формотворення змінюваних частин мови [3: 357], зокрема: 1) в іменниках чол. р. у формі Д. в. одн. закінчення -ови (з основами на твердий приголосний) та -еви, - ови (з основами на м'який чи шиплячий приголосний): По перед усього піднесла старушка новому управителевихліб-сіль [10: 7], ...крізь сльози вона твердила маленькому синкови [10: 10], Селяни мали що осени дати управителеви молоденького коника, або телятко, або гускуз кожноіхати, після богацтва [10: 23], Іх стрінув посол з села,який мав бути провідником местникови [10: 125], Чи помагала ти свому мужеви в його ділах? [10: 154]; 2) в іменниках сер. р. у формі Ор. в. одн. закінчення -ем (-ем): Був то сильний і рослий мущина з білим волосем, з незвичайно тихим об-личем... [10: 8], Він любить займати ся ткацкими роботами і слабий здоровлем [10: 76],Душа його все більше проникала почутем того, як гарний і прекрасний сьвіт [10: 12]; 3) форми М. в. одн. іменників усіх родів з м'яким приголосним основи на -и: «Все в сьвіті основане на справедливости» - сказав він собі, і старав ся, яклиш можліпше сповняти своі обовязки [10: 13], По смерти Степана ви вибрали мене судіею [10: 75], Тепер прив’яжіть його на кони! [10: 123], Коло печи в скрини з дровами лежав чоловік [10: 137]; Литература и литературоведение 299 4) утворення вищого ступеня порівняння прикметників та при-слівників із суфіксом -ійш (-ійш): В селі почали говорити, що Тарас найчеснійший слуга [10: 13],...то все сильнейший поконував слабшого... [10: 21], Здебільшого Зулавчани поняли, що воно вигіднійше підчиня-ти ся рішеню судіі... [10: 21], Та чим прикрійше було ему самому, тим більше він старав ся скрити своі стражданя перед другими [10: 43], Давнійше і я був багатий і чесний... [10: 90], На трівогу дзвонили все сильнійше і сильнійше [10: 141]; 5) відмінкові форми прикметників та займенників із пом'якшеним кінцевим приголосним основи: З початку не легко було йому в чужім і глухім селі [10: 14], На смаглявім обличчю блищали гарні, темні очи [10: 14], Але в тім же Евангеліі сказано: і чисті як голуби - скрикнув Тарас [10: 42], Було сказано те, що і в першім рішеню [10: 43], - Гарно, - сказав Тарас по короткім ваганю [10: 165]; 6) збереження давніх відмінкових форм особових займенників: ...і ми бажаемо від него то... [10: 4], Та чимало здивував ся, коли до него підійшов судя... [10: 7],Довго виривав ся від него Тарас, аж доки таки не вирвав ся вкінци [10: 11], То також багато говорило про него [10: 41], Коли се перед него немов з землі виросла, Анниця [10: 16]; вказів-них займенників: Що се значить?! - скрикнув окружний начальник, побачивши цілком обстрижену його голову. - Се кара, котру Гуцули уважають на найбільше збезчещене, - пояснив один офіцир [10: 143], Він умисно так говорив, щоби начальство було в сей спосіб повідомле-не про його погрозу [10: 144], Він навіть просив, щоб його перенести в стан спочинку, та сего не приняли і йому прийшло ся власноручно написати приказ арештованя [10: 154], То ти сему винен [10: 17]; 7) збереження давніх числівникових форм: Вкінци Степан згодив ся з Тарасом і оба пішли до священика читати договір [10: 24], Все одно, ви оба зістанете ся [10: 35], Щоби оминути кровопролить, він задержав жовнірів з на двіста кроків від барикад, а сам поіхав в перед і покликав судію [10: 152], а також асиміляційні зміни числівників: Хто не мае трицять літ, хай уходить [10: 35], ...де стояв хрест перед шіснацятироками... [10: 35], Двайцять днів ми йшли все на захід [10: 63], Дванайцять літ прожив я у вашому селі [10: 72]; 8) наявність форм інфінітива на -чи від діеслів з основами на за-дньоязиковий приголосний г, к, x: Він знов обіцяв помочи Тарасови і подав зажалень до вислого суду [10: 41], Фрейтар встиг утічи до господи [10: 73], У вас тисячі жовнірів і ви не уміете зберегчи себе инакше,якзастрашуючижінку і дітий [10: 122], Василь зістав ся сте-речи коний а прочіувійшли в дім довгим крутим коритарем [10: 126], Не дивлячись на охорону, Тарас зміг непомітно закрастись в місто і так само непомітно утечи та скритись [10: 142]. 300 g J Ml 'Clin 2022. № 67 Форми наказового способу діеслів ІІІ особи утворюються за допомогою частки най: Піди до адвоката, най напише тобі жалобу [10: 33], Хто з вас не може собі пригадати, де стояв хрест перед шіснацяти роками, най піднесе руку [10: 35], ...коли він хоче, щоби Господь змилосердив ся над ним, най виклопоче бачити ся мені з цісарем [10: 55], Най вона надіеть ся, що ми завтра побачимо ся... [10: 194]. Частка ся в аналізованому тексті послідовно вживана в постпозиціі відносно діеслова: Добити ся ід «Чорному Озерови» не можливо, бо там прийдеть ся мати діло з гуцулами, а ми знаемо, що то за люди [10: 180], Селяни не хотіли піти і взяли ся за зброю [10: 128], Чому, як двох погнівають ся, він старае ся іх погодити, навіть і в тім случаю, коли один захопив майно другого [10: 42]. 4. Синтаксичний рівень. За Ф.Т. Жилком, у наддністрянських говір-ках переважае конструкція з прийменника по в часовому значенні й М. в. іменника [4: 202], пор.: По трох тижнях приіхав в Зулівці новий сьвященик [10: 41], По двох неділях зайшов я знов до Брози [10: 53], По авдиенціі повели мене жовніри по довгих коритарах та сходах до него в палату [10: 55], По Різдві Тарас поіхав до міста продавати хліб... [10: 61], Його освободили аж по вісім місяцях, після одноіревізиі капітана [10: 110]. У конструкціях із Р. в. іменника з прийменником до зі значенням обставини місця послідовно спостерігаемо прийменник ід, що харак-терне для карпатських говірок та сусідніх, зокрема наддністрянських [2: 159]: Тарас відповів, що іти ід нему то нечесть [10: 65], Коли отець Лев підійшов ід товпі, Тарас станувуже перед народом [10: 69], Потім він скорою ходою підійшов ід коников, і тілько що хотів уісти, якрозніс ся роздираючий душу крик Анниці [10: 80]. Відомі в наддністрянському говорі безприйменникові конструкціі Р. в. об’екта стану: Кругом був такий нестерпимий гамір і шум, що мене аж головарозболіла [10: 50], Тизнаеш, його часто болитьголова... [10: 51]. У структурі прийменникових словосполучень із об’ектом у формі Зн. в. при діесловах із значенням повідомлення і турботи фіксуе-мо прийменник о, що притаманне наддністрянському синтаксису [2: 161]: шануючи память матери, я беру на себе всі клопоти о нім [10: 14], ...тепер іде діло не тілько о громадску землю, а і о мене, о тебе, і о судьбу наших дітей [10: 40], Говорім ліпше о чім иньшім [10: 192]. Прийменник о також засвідчено в словосполученнях зі значенням мети, напряму: Тогди він вирішив просити побережника о руку його дочки [10: 170], Та замок тілько о двіста кроків віддалений від попів-ського дому [10: 125]. Литература и литературоведение 301 Речення зі складним підметом, вираженим сполукою іменника з числівником у формі Р. в. характерні для галицько-буковинськоі групи говорів [2: 166], пор.: Ні, то був батько цісаря а за ним ішло трох полковників [10: 54], ...де стояло двох червоних жовнірів з оружем [10: 55], Двохлюдий піднесло слідчого та він не міг стояти іупав на коліна [і0: 121]. Засвідчені в аналізованому тексті складні речення з підрядною частиною умови, часу організовані за допомогою сполучників коби, заким та іх варіантів, які типові для наддністрянських говірок [2: 174]: Хай з мужиків дере, кілько лиш захоче, лиш коби мені посилав точно гроші... [10: 5], ВідділДмитрика збив ся з дороги і довго пройшло часу, заким зійшли ся разом [10: 135]. Зауважимо, що синтаксичні особливості тексту перекладу М. Атаманюка е не настільки виразними в діалектному плані, як-то фонетичні чи морфологічні. Отож Михайло Атаманюк яскраво демонструе перекладацький хист, оріентуючись на широку читацьку аудиторію, майстерно вмонтовуючи говіркові риси у фонетику, граматику тексту, що загалом не заважае його розумінню, але додае місцевого мовного колориту. Таким чином, проаналізувавши фонетичні, лексико-семантичні, морфологічні та синтаксичні особливості тексту перекладу М. Атаманюка, констатуемо, що перекладач повністю відтворив говірковий колорит краю, де розгортаються подіі. Територіально це центр Гали-чини, лінгвістично - наддністрянський говір галицько-буковинськоі групи говорів південно-західного наріччя украінськоі мови. Саме ці говірки були основою західноукраінського різновиду літературноі мови [7: 80], що сприяло читацькій популярності роману. Сьогодні ми можемо лише припускати, що, перекладаючи роман К.Е. Францоза «Боротьба за право», М. Атаманюк свідомо використав наддністрян-ську говірку, аби якомога влучніше передати колорит місцевості, де розгортаються описувані подіі, справити на читача враження, максимально близьке до того, яке той міг би відчути, перебуваючи в той час серед тих персонажів. Зауважимо, що інші украінськомовні переклади роману К.Е. Францоза (переклад М. Загірньоі, 1913 р. та переклад Л. Горлача, Б. Савченка 1982 р.) не містять говіркових елементів у мовній канві тексту, що може слугувати підтвердженням нашоі гіпотези про свідоме використання діалектизмів М. Атаманюком задля відтворення мовного колориту зображуваного краю. Крім того, переконані, що украінський переклад М. Атаманюка початку ХХ ст. може бути джерелом аналізу динаміки наддністрянського діалекту украінськоі мови, у чому ми вбачаемо перспективу подальших досліджень перекладацькоі спадщини М. Атаманюка.

Скачать электронную версию публикации