Політичний розвиток території Північної Буковини напередодні входження її доскладу молдавськго воєводства ( друга полови.pdf Монголо-татарська навала негативно вплинула на господарсь-кий устрій, становище населення Сірето-Дністровського межиріччята його демографічну ситуацію. Пруто-Дністровське межиріччя єсвоєрідним природним коридором, у якому немає поперечних ве-ликих водних артерій. Це створювало ідеальні умови для просу-вання військових загонів з півдня на північ і навпаки. За цих умоввідбувається різке скорочення чисельності населення (залишилося33 % від періоду XII − першої половини XIII ст.) досліджуваногорегіону. У другій половині XIII ст., після того, як територієюмежиріччя пройшли загони ханів Кидана та Бучека, більшість насе-лення, рятуючись від ординців, переселилася на правий берег р. Прутпід захист гір, ярів та лісу. Щільність населення в цей час у Пруто-Сіретському межиріччі становила 2,1 чол. на км2. На теренах Пруто-Дністровського межиріччя залишилися окремі незначні поселення.Щільність населення тут становила 0,6 осіб на км2. Такій різниці єпояснення, які підтверджуються документальними матеріалами.Якщо розглянути історичну ситуацію, яка панувала в Сірето-Дністровському межиріччі і навколишніх сусідніх територіях протя-гом другої половини XIII − початку XV ст. і місце зазначеної територіїв контексті міжнародних відносин, все стане зрозумілим.У другій половині XIII − першій половині XI V ст. терени Сірето-Дністровського межиріччя стали театром військових дій, які велиЗолота Орда, Угорщина, Галицько-Волинська Русь і Польща1. За 150років після татаро-монгольського нашестя на досліджуваній територіїабо прилеглих до неї землях більше 50 років відбувалися військовізіткнення, що не могло не відобразитися на демографічній ситуаціїВехи молдавской государственности 15регіону. Про зіткнення, які здійснювалися через Східне Прикарпат-тя між вищеназваними державами, свідчать повідомлення писемнихджерел. Взагалі молдавські літописи говорять про запустіння земельСхідного Прикарпаття у другій половині XIII − XI V ст. За легендою,воєвода Драгош, перейшовши зі своїми людьми з Марамуреша черезКарпати, застав тут пустинне місце на окраїні татарських кочовищ2.Про запустілу, позбавлену населення землю до появи Молдавськоговоєводства, повідомляють й літописці XVII ст. Григоре Уреке та Ми-рон Кості3.Угорські хроніки, співзвучно з молдавськими літописами, такожвідзначають, що землі Східного Прикарпаття «тривалий час булизакинутічерез близькість татар»4. У Блазькій хроніці Наума Римнича-ну повідомляється, що після татаро-монгольського нашестя Молдавіяі Валахія були в запустінні5. Свідчення літописів про «запустіння» зе-мель на схід від Карпат не слід розуміти буквально. Дані археології,як було показано вище, свідчать лише про слабку заселеністьтеренів Пруто-Дністровського межиріччя до кінця XI V ст. Більшістьсловянського населення перейшла на лівий берег Прута й зайнялоПруто-Сіретське межиріччя і, очевидно, далі Карпатські гори. Не-даремно в інтерполяції Сіміона Даскала до літопису Григорія Урекезазначається, що пастухи з Марамуреша під час полювання натрапи-ли на русина Єцка, який повідомив їм, що «місця пустинні... і про-стягаються вниз до Дунаю, а вверх до Дністра, де межують з країноюЛяхів»6.Війська західного улусу Золотої Орди постійно загрожувалимісцевому населенню, оскільки північні кордони її проходили полівому березі середньої течії р. Дністер7. Галицький князь Лев Да-нилович підтримував дружні стосунки з темником західного улусуНогаєм, навіть проводив з ним спільні походи проти Польщі, Литви йУгорщини8. Джучидські війська, добираючись до Галича, могли про-ходити через землі Пруто-Дністровського межиріччя, грабуючи їх. У1280 р. Лев Данилович здійснив похід на Угорщину і спустошив земліВерхнього Потисся до Вишкова9.У середині січня 1282 р. син хана Токти Тулабуга і темник Ногайздійснили похід на Угорщину «в силе тяжьце во бещисленомъ множь-стве»10. Те ж саме зробили джучиди 1285 р. «прешедше Рускую краи-ну през Руские панства»11. Під час цих походів могло постраждатий мирне населення досліджуваного регіону. Розорення джучидів уВолодимирі яскраво змальовують літописи: «насилье велико творя-хоу в городе и пограбиша товара бещисленое множьство и кони»12. Теж саме чинив й Ногай під Львовом: «не дадяхоуть ни из города выле-сти, в зажитье, кто же выехашеть из города овы избиваша, а дроузии16 2010, № 4 (22)поимаша а иныя излоупивше поущахоу нагы, а теи от мороза изомро-ша, зане быстъ зима люта велми, и оучиниша землю поустоу всю»13.Монголи в цьому поході скористалися старими маршрутами,відомими ще з часів нашестя 1241 р. Основні сили джучидів, підсиленігалицькими та волинськими загонами, проникли в Угорщину черезВерецький перевал, спустошивши північно-східну й центральну ча-стину королівства. Інші загони перейшли Карпати через перевалБирґеу і пограбували північ Семигороду, де зруйнували Бистрицю,Окна-Дежулуй, Клуж-Менештур, Турду, Окнеле-Турзії і Риметя-Траскеулуй14. Хоча вторгнення монголів 1285 р. було спустошливимі дозволило їм закріпити своє панування на подунайських і прикар-патських територіях, воно було останнім великим наступом степовихорд на Угорське королівство.Роком пізніше угри під керівництвом короля Ласло IV Арпадаздійснили похід на татар15. Під час військової кампанії 1286 р. Лас-ло IV Арпада запропонував місцевому руському населенню, якепроживало на території Південно-Західної Русі переселитись у йоговолодіння16. На думку Ю. Боржави, це було четверте за всю історіюугро-руських політичних відносин масове переселення східнихсловян на підвладні Арпадам землі17.Усіх охочих, можливо, й окремих сімей із Сірето-Дністровськогомежиріччя, після переходу Карпат, було компактно розселено наобидва боки річки Тиси у Шаришському комітаті. На думку рядудослідників, кордон обох країн перестав бути явищем політичногохарактеру і поступово набував етнічних рис. Однак, активні асимі-ляційні процеси, які мали місце тут після даного переселення,послідовно знищували і цю межу. Це стало поштовхом до посиленняз боку Галицько-Волинської держави політичного тиску в Закарпатті.Опосередковано сприяли цій обставині релігійні відмінності міжпредставниками різних етносів18. На думку В. Пачовського та Ю.Химинця, саме остання причина викликала у 1286 р. незадоволеннясеред православного населення Спішського комітату, змусивши ЛеваДаниловича вжити щодо угрів відповідні санкції. Внаслідок походуна Закарпаття, ці землі перейшли під протекторат галицького волода-ря19. Але небезпека ударів-відповіді угрів по південних землях Гали-чини залишалася, оскільки вони контролювали східні комітати Унг іМарамуреш20.Дослідження угорського історика Г. Дьорффі показали, що дані те-рени у другій половині XIII ст. були густозаселені і кочівники моглизнайти тут провідників через Карпати21. Цим можна пояснити частіпоходи джучидів через Сірето-Дністровське межиріччя і Карпати наУгорщину, оскільки в поході можна було поживитися (основне завдан-Вехи молдавской государственности 17ня походів). Це спростовує свідчення окремих науковців, що Карпати,як нейтральна територія між Угорщиною та Галицькою Руссю, у цейчас були слабо заселеними (карта 1).Після загибелі темника Ногая Лев Данилович розширив своїпівденні володіння, захопивши північ Молдавії, хоча місцеве на-селення продовжувало сплачувати золотоординцям данину. Про цеповідомляє чернець, який близько 1308 р. подорожував із Константи-нополя до Польщі22.На початку XI V ст. ханом Золотої Орди стає Узбек, який почаввитісняти галичан з Північної Молдавії. У цей час активізується йКарта 1. Територія регіону в першій половині ХІV ст. (до 1350 р.).1 − столиця; 2 − місто; 3 − католицький «вікаріат Русі» (1332 р.); 4 − пун-кти розміщення францисканських місій «вікаріату Русі» (близько 1345 р.);5 − ймовірний шлях походу війська князя Лева Даниловича на Пониззя іНижнє Побужжя (1299−1300 рр.); 6 − ймовірний шлях походу війська кня-зя Юрія Львовича на Пониззя (1301−1302 рр.); 7 − ймовірні шляхи походіввійськ монголо-татар на Угорщину (1332, 1334−1335 рр.) та Польщу (1324−1325, 1337, 1340 рр.); 8 − ймовірне місце розгрому монголо-татарськоїорди бека Атлама військом комеса секлерів Андраша Лакфі (2 лютого1345 р.); 9 − заснування Галицької митрополії (1303 р.(?)); 10 − територія, якатяжіла до міст «Оукраины Галичькой»; 11 − територія, яка деякий час булапід політичною протекцією Золотої Орди; 12 − ймовірний південний кордонГалицько-Волинського князівства.18 2010, № 4 (22)Угорщина. У 1322 р. угорський король Карл Роберт Анжуйський здо-був останній підконтрольний галицько-волинським князям на Закар-патті, замок Maх (castrum Maghi)23 і таким чином повернув втраченісхідні комітати до складу Угорщини. У звязку з цим стосунки міжГалицько-Волинським князівством і Угорським королівством й надалізалишалися напруженими. Ситуація не покращилася й тоді, коли в1325 р. хан Узбек затвердив на галицько-волинському престолі канди-датуру князя Болеслава-Юрія II 24. До нового прикордонного конфліктудійшло після того, як загони валаського воєводи Басараба І вщент роз-громили військо Карла Роберта в гірській місцевості Посада (9-12 ли-стопада 1330 р.)25. Сам король зміг уникнути загибелі тільки завдякитому, що переодягнувся в спорядження свого вбитого придворного.Поразкою угорців, ймовірно, одразу вирішив скористатися галицько-волинський князь і татари. В 1331 р. татаро-руські загони здійснилинабіг на угорські володіння, розташовані у Верхньому Потиссі, йсильно спустошили їх26. У відповідь Карл Роберт почав готуватисядо війни. Про це дізнаємося з однієї папської булли, яка датується1332 р.27 У ній стисло повідомляється, що король підготувався до ве-ликого походу «проти схизматиків та єретиків» (contra schismaticoset hereticos)28. Безумовно, під «схизматиками» тут розумілося право-славне руське населення. Важче сказати, кого в буллі сприймали за«єретиків». Цілком можливо, це визначення стосується вірменськихобщин та інших іноземних колоністів, які переселялися на територіюкнязівства в часи правління Юрія II 29.Однак, далі в документі йдеться, що король з військом має вируши-ти «в посушливу і непогодну місцевість» (in loca sac arida et sterilia)30.З подальшого тексту булли можна зробити висновок, що Карл Робертмав намір рушити походом у степ. Отже, угорський король, очевидно,задумав спочатку завдати удару по татарських кочовищах, а далі ви-рушити на галицькі населені пункти, розташовані в південній частиніПівденного Прикарпаття.Угри могли іти на «схизматиків» через Роднянський перевал, шляхякий їм був відомий ще сто років тому (події 1230 р.). За данимивідомого списку «Градом русскым, далним и ближним», складеномув 1394-1396 pp. на основі тексту середини XI V ст., у цьому регіонііснували камянізамки-гради «Чечунь» і«на ДністріХотінь», а та-кож деревяно-земляний «Городок на Черемоші»31. Зразки озброєння,знарядь праці та посуду, виявлені на цих памятках, чітко вказуютьна перебування в них добре споряджених військових залог32. Останнєтакож є свідченням того, що згадані укріплені пункти були й осеред-ками князівської влади, які очолювали призначені сюди воєводи абоуправителі волостю.Вехи молдавской государственности 19Водночас, згідно свідчень документів церковного походження,у 1332 р. на цій території вже існував католицький «вікаріат Русі»(vicaria Russiae), одним із центрів якого було м. Сірет33. Зберігсяперелік францисканських місій, які діяли в цьому вікаріаті близь-ко 1345 р. Крім Львова, Городка, Галича, Коломиї і Снятина, вониперебували і в окремих населених пунктах Сірето-Дністровськогомежиріччя, зокрема Козмині і Сіреті34.Таким чином вторгнення угорського війська в південну частинуСхідного Прикарпаття могло призвести до спустошення цієї території.Тому головним завданням князівської влади було зірвати плани угорсь-кого короля. На жаль, через відсутність відповідного документально-го матеріалу висвітлити перебіг кампанії Карла Роберта не має змоги.Єдиний натяк на ці події знаходимо в грамоті Юрія II , яка датується11 лютим 1334 р.35 У ній князь підтверджує союз з Німецьким орде-ном у Пруссії. Серед князівських бояр, які брали активну участь вукладенні договору, згадується Олександр Молда(в)ович (AllexandroMoldaowicz) (румунські джерела подають його як німецького посе-лянина м. Бая, першої столиці молдавської держави)36. Зрозуміло, щоце не випадково. Прізвисько боярина, очевидно, можна повязати знедавніми воєнними подіями, які відбулися на південному кордоніГалицько-Волинського князівства, що мали позитивні наслідки дляЮрія ІІ. Князеві, напевно, було принципово важливо, щоб цей йогочільний боярин брав участь при укладенні цього міжнародного со-юзного договору. У військових діях в степах Гораїки угорські військазазнали поразки37.Проте невдача угрів не вплинула на їхні претензії стосовно теренівСхідного Прикарпаття. Як і раніше, вони прагнули встановити кон-троль над цими землями. Тому вже в 1340 р. угорці здійснюють похідна порубіжні землі Галицької Русі38.1342 р. помирає хан Узбек. Золоту Орду починають терзатиміжусобні війни, що значно послабило її. Цим відразу ж скориста-лися угорці. У 1343-1344 pp., король Людовік Анжуйський, викори-ставши як причину мученицьку смерть двох ченців-францисканціву Сіреті (1340 р.), йде походом «во край татарскых кочевищъ» міжріками Прут іМолдава39. Однак, у перших же зіткненнях з татарамиі їх союзниками королівські війська зазнали поразки. Черговий похідугорців під командуванням комеса Андраша Лакфі відбувся у лютому1345 р. У битві під м. Роман війська монголо-татар були розгромлені40.У подальшому військові походи угорців на південні порубіжні земліГалицької Русі і Східного Поділля продовжувалися (1349-1350 pp.).У 1352 р. угорські війська відправилися на територію Брацлавськоїтьми (Прославія у західноєвропейських джерелах), але похід був не-20 2010, № 4 (22)вдалим. У наступному поході 1354 р. на володіння «великого королятатарів» Брацлавської тьми війська джучидів зазнали нищівної пораз-ки, а територія Поділля була спустошена41.У цей період, окрім військових походів, значних втрат населен-ня зазнавало від природних катаклізмів. Те, що пощадили татарськімечі і вогонь, стало здобиччю «глада и мора». Голодування і епідеміївідзначалися на Русі протягом всього XIII -XV ст. Писемні джере-ла рясніють повідомлення про засухи, голодні роки, морозні зими,дощові літа, епізоотії. Частину з цих природних аномалій можна йвіднести до території Сірето-Дністровського межиріччя. Так, у 1279р. «Голодъ бысть по всеи земле, и в Роуси и Ляхох и въ Ятвязехъ»42.Г.І. Швець причиною голоду вважає засуху43. Близькість територіїПольщі до досліджуваних теренів може свідчити про посуху й тут.У 1283 р. була сувора зима. Як зазначено в літописах, хто виїжджавз міста Львова, той від мороза в дорозі помирав, тому, що зима буладуже холодна «зима люта и студена зело». В ту зиму померла в містахзначна кількість людей, інші ж помирали в селах. В ту зиму в Польщібув сильний мор: «изомре все кони, и скоти, и овце, все изомре, неостася ничего»44. Під час облоги татарами міст Поділля, Волині іПольщі у 1283-1284 pp. серед обложених почалася епідемія, згад-ка про яку міститься лише і Іпатівському літопису. Судячи з ньогоепідемія почалася в одному із обложених міст: «быс моръ великъ изо-мре ихъ бещисленое множество», а потім в оточуючих селах, кудивтікли міщани «по отшествии беззаконных агарян»45. У 1286 р. руськікнязі разом із татарами зробили набіг на Польщу, де в цей час лю-тувала точно не описана епідемія, занесена з Франції і Богемії46. Уцьому поході могли брати участь й вихідці із Сірето-Дністровськогомежиріччя.У 1310 р. у польських хроніках відзначено, що у Польщі, Валахіїі у німців були великі повені і голод47. Ці аномальні явища продо-вжувалися до XV ст. Але найбільше місцеве населення, як і народиСхідної та Західної Європи, потерпало від «чорної смерті». Це буланайсильніша пандемія зі всіх описаних в історії культурних народів.Уже в 1346 р. епідемія чуми «косила» населення Азії, Кавказу іЗолотої Орди. «Под восточною страною в Орде и в Орна чи и в Сарае,и в Бездеже и в прочих градах и странах бысть мор велик на люди»48.Чума була настільки сильною, що люди не встигали хоронити по-мерлих49. Наступного 1347 р. «чорна смерть» досягнула територіїСхідного Прикарпаття50. Бубонна чума за період з 1347-1353 pp.здійснила «коло» з Криму і Малої Азії через Італію, Францію, Англіюі Німеччину у Східну Європу і Скандинавію і забрала місцями до по-ловини всього населення51.Вехи молдавской государственности 21Разом із чумними роками продовжувалися й військові походи,які негативно відобразилися на демографічній ситуації на територіїмежиріччя Середнього Дністра та Верхнього Сірету. Уже в 1350р., за домовленістю між Угорщиною та Польщею, Галицька Русьперейшла під владу останньої52. Король Польщі Казимир III Пяствважав за потрібне повернути землі Середнього Подністровя таВерхнього Попруття під свою корону, які в цей час знаходилисяпід впливом Молдавської держави. Незабаром склалися сприятливізовнішньополітичні умови для здійснення цього плану. 1359 р.у Молдавії помирає воєвода Стефан, і владу захоплює його мо-лодший син Петро. Старший брат Петра Стефан, вважаючи себеКарта 2. Територія регіону в другій половині ХІV ст. (до 1400 р.).1 − столиці Молдавського воєводства; 2 − місто; 3 − укріплене поселення;4 − ймовірне місце розгрому війська короля Казимира Пяста (Великого) заго-нами воєводи Петра в «Полонинському лісі» (1 липня 1359 р.); 5 − ймовірнийнапрямок походу війська князя Владислава Опольського на Молдавськевоєводство (осінь 1374 р.); 6 − похід війська князя Вітовта Кейстутовича наПоділля (осінь 1393 р.); 7 − похід війська воєводи Романа Мушата на По-куття (зима 1394 р.); 8 − похід війська короля Владислава Яґелло (весна1394 р.); 9 − відновлення Галицької митрополії (1371 р.); 10 − заснування вСіреті католицького єпископства (1371 р.); 11 − територія Покуття, тимчасо-во передана під владу молдавських воєвод (1387 р.); 12 − північний кордонМолдавського воєводства.22 2010, № 4 (22)спадкоємцем, звернувся за допомогою до Казимира III . У червні1359 р. польські війська вступили на територію «Шипинської землі»,але в битві в «Полонинському лісі» зазнали нищівної поразки від мол-давських загонів53. Після цієї поразки влада молдавських господарівпоширюється до гирла Черемошу. В цей час літописці, описуючитериторію Молдавської держави, зазначали, що вона простягалася відКарпатських гір до Дністра і Чорного моря з заходу на схід і від гирлаДунаю до Черемошу, з півдня на північ54.Польща після поразки не залишила ідеї впливу на Молдавськудержаву, а можливо, й повного підпорядкування. Польський корольЛюдовик Угорський правителем «Руського королівства» призначаєВладислава Опольського, який зміцнює прикордонні фортеці в Цеци-но й Зеленій Липі55. 1374 р. він здійснює невдалий похід у Молдавіюз метою посадити на престол свого ставленика Юрія (Журжу)56.Трирічне правління Юрія вилилося у велике антиугорське повстанняна території Молдавії і «Шипинської землі»57. На престол Молдавсь-кого воєводства у 1378 р. стає Петро Мушат. Щоб не допустити новихруйнувань у державі, молдавський господар складає васальну прися-гу королю Польщі Владиславу II Ягело, за якою «Шипинська земля»відійшла до Молдавії58.Останній похід польсько-литовського війська на територію Сірето-Дністровського межиріччя припадає на 1394 р., коли новий господарМолдавії Роман Мушат вторгся на Покуття і захопив Снятин і Ко-ломию59. У відповідь, за наказом короля, литовський князь Свидри-гайло увійшов у північні волості Молдавії і окупував «Шипинськуземлю». Воєвода Роман І Мушат був взятий у полон, а на його місцебув призначений ставленик короля Польщі Стефан І Мушат60. Післяцього майже на 50 років встановлюється мир, що позитивно вплинувна розвиток сільського населення Сірето-Дністровського межиріччя(карта 2).Як видно, події 1359 р. справили позитивний вплив на розви-ток регіону. Цьому сприяла й боротьба Молдавського воєводства завитіснення татаро-монголів з меж Дністровсько-Карпатських земель.Успіху цієї боротьби сприяла перемога князя Ольгерда у 1362 р. надзолотоординськими військами місцевих беків Кутлуга, Хаджи й Дми-трея на Синіх водах61. Після битви частина розгромлених татаро-монгол, як зазначає польський хроніст М. Стрийковський, «втікла че-рез Дністер до Чорного моря»62. Під час цієї втечі джучиди забиралиу полон із собою мирне населення. У 1392 р. молдавський господарРоман І Мушат у пожалуванні Іоанашу Хороброму уже величає себетак: «Ми Роман воєвода Молдови і спадкоємець всієї Країни волохіввід гір до морського берега»63. Витіснення татаро-монголів за ДністерВехи молдавской государственности 23завершилося приблизно у 70-80-х pp. XI V ст., що сприяло повернен-ню населення на старі місця проживання і інтенсивному освоєннюПруто-Дністровського межиріччя. Сюди ж, внаслідок посилення вУгорщині соціального становища (збільшення повинностей селян,введення барщини, заборона виходу з кріпосної залежності, наступна «волоське право» общинників, згідно королівського акту 1366 р.) ірелігійних переслідувань (католицька експансія згідно папської булли1356 p.), почало мігрувати й романське населення з Трансільванії йосідати у Східному Прикарпатті, в тому числі й в Пруто-Сіретськомумежиріччі64. Такий широкий міграційний рух змушував неодноразо-во угорську владу приймати запобіжні заходи по зміцненню східнихкордонів Трансільванії і гірських переходів через Карпати65. Цим про-цесам не змогли перешкодити невдалі військові вторгнення Угорщи-ни і Польщі в кінці XI V ст. на терени Молдавії з метою завоюванняабо хоча б підкорення її. У цей час на території Пруто-Дністровськогомежиріччя зявляється значна кількість поселень, які вперше згаду-ються в писемних джерелах вже на початку XV ст.Поруч із переселенням волохів із Трансільванії у Сірето-Дністровське межиріччя повертається й автохтонне населення. Сюдиж починають переселятися позбавлені власності українські селя-ни Галичини й Поділля66. Такі міграційні процеси могли призвестидо певного перенаселення окремих регіонів Сірето-Дністровськогомежиріччя. Свідченням цього може служити поява «дублетних сіл».Вони виникали як наслідок так званого «роїння», тобто природногоприросту населення корінного села. Так, наприклад, на початку XVст. з документів відома «Вешняя Чернавка» (сучасне село Чорнівка),але й була «Чернавка» або «Нижняя Чернавка» − поселення в ур. Пу-ста Чорнівка67. У 1413 р. згадується «Большой Коцман», очевидно,поряд з «Малым Коцманом». В кінці XI V − початку XV ст. молдавськігосподарі надавали право володарям вотчин засновувати нові села вмежах старих розподілених земель.Отже, як видно з вищевикладеного, монголо-татарська нава-ла негативно вплинула на розвиток регіону. Населення Сірето-Дністровського межиріччя в другій половині ХІІІ − першій половиніXI V ст. постійно потерпало від військового протистояння Польщі,Угорщини, Галицько-Волинського князівства, Золотої Орди та мо-лодого Молдавського воєводства. Відповідно зазначені терени всилу цього та епідемій, були малозаселеними. Більшість населенняпереселилося у Пруто-Сіретське межиріччя або подалося у Карпати.Це, крім писемних повідомлень, підтверджується й археологічнимиматеріалами. Після входження зазначеної території до складу Мол-давського воєводства ситуація змінилася. Внутрішня політика мол-24 2010, № 4 (22)давських господарів та зміна зовнішньої міжнародної обстановкисприяли заселенню Сірето-Дністровського межиріччя. Більшість по-селень тут починають виникати в кінці XI V − на початку XV ст.

Скачать электронную версию публикации