Орнаментальні мотиви гуцульської народної вишивки закарпаття (великобичківськийосередок) кінця хіх - першої половини хх .pdf Гуцульська народна вишивка - унікальне явище в мистецькійкультурі українського народу. До неї, як до життєдайного джерела,звертаються етнографи, історики та мистецтвознавці, аби глибшевисвітлити давні традиційні основи матеріально-духовного життягуцулів. Їх вишивка розвивалась у загальному руслі еволюції виши-вального мистецтва українського народу на базі давньоруської куль-тури. Упродовж віків у цьому етнографічному районі України ішовскладний процес кристалізації стійких художньо-стильових каноніввишивання1.Збережені зразки вишивок ХІХ - початку ХХ ст. дають можливістьстверджувати, що народні майстрині досягли вершини у розвиткуорнаментального мистецтва. Вони розробили безліч варіантів зо-браження, різних елементів окреслень аж до найскладніших рішень.За змістом та формою побудови орнаментальні мотиви в основномуподіляються на геометричні, рослинні, зооморфні та антропоморфні.Поступово виробились складні орнаментальні системи, властиві тійчи іншій техніці виконання, матеріалу, призначенню виробів.Прикладом подібних взірців одного із головних видів народногомистецтва - вишивки - є колекція одягової вишивки Марії Грицак,яка зберігається у фондах Закарпатського музею народної архітектурита побуту. В ній зібрані взірці вишивки з різних районів Закарпаття:Рахівщини, Тячівщини, Хустщини, Воловеччини, Великоберезнян-щини, Перечинщини, Мукачівщини, Виноградівщини, Берегівщини.Без сумніву, дана колекція взірців народної вишивки є цінним дже-релом у вивченні традицій в одяговій вишивці. Справа, яку зробиланаша краянка Марія Грицак, звичайно, заслуговує на увагу. Однак,вона потребує логічного наукового і практичного завершення. Аджесамі зразки без їх системного аналізу, класифікації являються про-сто виставковим матеріалом. Щоб вони мали наукову, фактологічнуцінність, необхідно на їх основі проаналізувати етапи еволюціїнародної вишивки Закарпаття, показати її локальні особливості,орнаментальні мотиви того чи іншого осередку.Для даного повідомлення нами обрано взірці гуцульської народноївишивки великобичківського осередку. На їх основі та за наявноїлітературної, джерельної бази, власних спостережень автор робитьспробу аналізу орнаментального мистецтва одягової вишивки гуцулівЗакарпаття.Площа закарпатської частини Гуцульщини у складі України ста-новить 1,9 тис. км2 і повністю охоплює територію Рахівського рай-ону. До закарпатської частини Гуцульщини слід віднести понад 16українських та ряд етнічно змішаних сіл долини річок Рускови, Вишо-ви і лівобережжя Тиси. На основі незначних відмінностей традиційноїкультури вчені виділяють такі етнографічні окружності закарпатсь-ких гуцулів: ясінянські, богданські, рахівські, великобичківські2.Великобичківський осередок охоплює такі населені пункти, як Ве-ликий Бичків, Верхнє Водяне, Стримба, Кобилецька Поляна та цілийряд українських поселень сучасної румунської частини Гуцульщини.Мешканці цієї округи сформувались на пограниччі двох локальнихгруп з марамороських долинян та гуцулів, що вплинуло на певнийсинтез народної культури, хоча вирішальну роль тут відіграла гу-цульська традиція3.У досліджуваній колекції представлені взірці одягової вишивки.Серед них можна виділити «уставки», нагрудники чоловічих сорочок,манжети («дудики») та вузенькі комірці («ошийники»).Найпоширенішими техніками вишивки, які використовувалигуцульські майстрині-вишивальниці, були «низина» та «хрестик».«Низинка» («низь») - це одна з найбільш старовинних та самобутніхтехнік гуцульського народного вишивання. Її своєрідність поляга-ла у вишиванні з виворітної частини полотна. Вишивальна ниткапослідовно протягувалася від одного кінця до іншого, застеляючипевну кількість ниток основи тканини то з виворітної, то з лицевоїсторони. В результаті на виворітній стороні тканини виходив зворот-ний узор, тобто негативний тому, що був на лицевій стороні4,5.Різновидом «низинки» на Рахівщині є техніка «звиворіткове»(«сотано»). Сутність даної техніки полягає в тому, що на зворотно-му боці полотна чорними нитками роблять чорно-біле тло візерунка(«розводять узор»), а вільні поля окреслених мотивів зашивають,згідно із задумом, різнобарвними нитками. Інформатор СлавічукОлена Миколаївна (1935 р.н.), жителька с. Розтоки, розповіла, що«звивороткові уставки» засновувалися чорним кольором, а кольоро-вим («писаним») заповнювалися6,7.Техніка «хрестик» зазнала масового поширення дещо пізніше, ніж«низина». Дослідник підкарпатських вишивок Ф. Шпала вказувавна те, що народні майстрині вишивають хрестиком так густо, що ви-шивка нагадує гобелен. Ця техніка вишивки виконується двома пере-хресними діагональними стібками, при цьому чітко рахуються ниткиоснови тканини. Всі верхні стібки лежать в одному напрямі, а нижні- в іншому8,9.Що стосується кольорової гами вишивок досліджуваного регіону,то тут домінуючими кольорами були чорний, бордовий та червоний ізвкрапленнями жовтого, зеленого, синього. Застосовуючи у своїх ви-шивках темні кольори, гуцули неначе відображають красу карпатськоїночі. Цікавим є те, що мало на яких візерунках зустрічається синійколір.Найдавніші сорочки вишивали домашніми пряденими нитками.Пізніше білі нитки почали фарбувати в чорний колір: розмішували уводі чад (сажу), клали нитки, прокип'ячували, а потім сушили. Колиж у продажі з'явилися сині і червоні бавовняні («памутові») нит-ки, які жінки називали «гарастом», у вишивках почали переважативізерунки синьо-червоної та червоно-чорної кольорової гами. Однакпід впливом моди та часу змінюється давня верховинська манера ви-шивати червоними та синіми, червоними та чорними, або цілком чор-ними нитками. На зміну традиційних кольорів у вишивках 20-30-х рр.ХХ ст. значно впливало сусідство з іншими народами та розвитокпромислового виробництва анілінових барвників. Більш давньою тастійкою до змін є композиція вишивок та орнаментальні мотиви10,11.Найбільшого розвитку у мистецтві гуцульської народної вишив-ки зазнав геометричний орнамент. Використовуючи його, гуцульськімайстрині виявили глибоке розуміння краси та досконалості,своєрідної поезії геометрично-графічної лінії, гармоній форми і рит-му.З усіх геометричних форм найбільшого поширення у гуцульськійвишивці зазнав ромб. Творча думка та багата уява народних майстриньнаділила його особливою силою художньої виразності. У різних зо-браженнях ромби мають гладкі лінії або численні виступи, відростки,зубці чи додаткові лінії. Часто у площині одного ромба вміщені потри-чотири менші ромби. В орнаментиці вишивок великобичківськихгуцулів можемо виділити такі найпоширеніші варіанти ромбів: ромб,на зовнішніх сторонах якого вишивали короткі перпендикулярні добоків рисочки («вусики», «ріжки»); ромб, на зовнішніх сторонах якоговишивали короткі рисочки із загнутими в протилежні боки кінцями;ромби з усіченими сторонами; ромби з перехресними сторонами.Мотив ромба, який є характерним для орнаментального мистецт-ва всього українського народу, відомий у світовій культурі ще з часівпізнього палеоліту. Чимало вчених сходиться на думці, що його требатрактувати як символ родючості та загальний символ жіночого началав природі. Приймаючи до уваги місце ромба в різних орнаментальнихкомпозиціях, він міг означати землю, рослини та жінку одночасно12,13.Заслуговує на увагу уставка із колекції Марії Грицак, де домінуючиморнаментальним мотивом є ромб, у який вписано ще по два меншіромбики та маленький хрестик («христя»). В народі звичайний ромбназивали «очко», а ромб з маленьким хрестиком всередині - «очко зхристятьом». Дуже часто ромби вишиті в ряди, стикаються один з од-ним, утворюючи так звані «ромбові віночки», розміщені в шаховомупорядку (див. фото 1)14,15.Колоритним та архаїчним є поєднання ромба з іншими геометрич-ними мотивами: восьмипелюстковою розетою, прямим та скіснимхрестами. Такі композиційні поєднання можна прослідкувати наприкладі взірців вишивок із с. Кобилецька Поляна. У них восьмипе-люсткова розета чергується з ромбом, розділеним навхрест на чотиричастини, в кожній з яких міститься маленький хрестик (див. фото 2).Зустрічаються й інші варіанти поєднання мотивів ромба та хреста.Наприклад, у розміщені в ряд великі ромби із зрізаними кутами впи-сано декілька менших ромбів, а їхню серцевину утворює поєднанняпрямого та скісного хреста. Суміжні кути великих ромбів дотикають-ся один до одного, завдяки чому формується мотив скісного хреста16 .Найпоширенішими візерунками, які вишивали великобичківськімайстрині, заповнюючи внутрішню площину ромбів у вищезгаданихкомпозиційних структурах вишивки є: 1) ромби з відростами («ву-сиками»); 2) стилізований прямий хрест, утворений за допомогоюдрібних ромбово-крапкових мотивів; 3) восьмипелюсткова квітка ізсерцевиною у вигляді прямого хреста або ромбика; 4) ромб з висту-паючими сторонами («восьмиріг»)17,18,19,20.Широко розповсюдженими були уставки, в яких центральна, най-ширша смуга утворювалася за допомогою ромбів з усіченими кутами,що гармонійно поєднані з восьмипелюстковими розетами, вписани-ми в них. Поміж ромбами вишивали невеличкі ромбики з хрестиком(«христятьом») всередині та баранячими ріжками у верхній та нижнійчастині. Дана орнаментальна смуга обрамлялась вузькими смужками(«снурками»), в яких перебиралися (перекладалися) різні кольори -червоний, синій, жовтий, фіолетовий. Третю частину уставки («по-верхницю») утворюють мотиви «баранячих ріжок» з відростами татрикутники, що послідовно чергуються. За свідченнями інформатораСтрипи МаріїІванівни (1929 р.н.), жительки села Розтоки Рахівськогорайону, мотив «баранячих ріжок» у народіотримав назву «вівчарки»,бо нагадуєроги у овець. Вище, у селах Луги та Говерла побутувалаінша назва -«бочкарки». Зустрічаються уставки, на яких «вівчарки»єосновним елементом візерунку не тільки на «поверхницях», але й вцентральній широкій смузі(«власне уставці») (див. фото 3)21,22.У великобичківських вишивках зустрічався мотив «берегині» -стилізоване зображення жінки з піднятими догори рукам. У народіцей орнаментальний мотив отримав назву «головки», «головка-стий взор»23. На одній із уставок вишито три ряди «головок», якірозмежовані вузькими смужечками («снурками»), виконаними стебе-левим швом. Формоутворюючим елементом «головок» є маленькийромбик з цяткою всередині, доповненням до якого є трикутник (тілоберегині) та стилізовані полоски (руки) (див. фото 4, 5)24.Даний мотив є одним із найархаїчніших орнаментів як гуцульськоїнародної вишивки зокрема, так і загальноукраїнського орнамен-тального мистецтва в цілому. Масове поширення «головкастоговзору» («берегині») зумовлене тим, що з давніх-давен надзвичайновагоме значення у вишиванніодягу мають не тільки естетична тасвітоглядна функціїорнаменту, але й оберегова (захисна). Людина,яка відчувала нагальну потребу в захистівід злих сил та сил при-роди, вигадувала різноманітні обереги, матеріалізовані символи, якіми можемо спостерігати на взірцях вишивки жіночого, чоловічого тадитячого одягу. При дослідженні колекції гуцульських вишивок стаєочевидним, що найпоширенішим оберегом було жіноче божество зпіднятими руками (знак захисту) - берегиня. Берегиня - це мати всьо-го живого, первісне божество-захисник людини, богиня родючості,природи та добра. Можна припустити, що з часу прийняття християн-ства символічний обереговий зміст мотиву берегині було перекладенона образ Богородиці. Кому ж, як не їй, поклонявся селянин та йогородина, прохаючи про захист від злих сил, негараздів, хвороб та на-пастей25,26,27.В залежності від розміщення основних елементів «головкасто-го узору» (ромба з цяткою) існують різні модифікації даного моти-ву. Це можна чітко прослідкувати на прикладі гуцульської народноїорнаментики. Надзвичайно колоритною є уставка, центральне місцев оздобленні якої займають два ряди «головок», розмежованихрізнокольоровими вузькими смужечками («снурками»). Особливістюданого мотиву є те, що він складається із ромба з цяткою всерединіта трикутника; при цьому відсутні смужки, що нагадують стилізованіруки. В результаті того, що кути ромбів щільно прилягають один доодного, залишається незаповнена вишивкою біла частина полотна уформі невеличких ромбиків з маленьких хрестиком («христятком»,«христятьом») в середині та трикутників. Таким чином формуєтьсяще по одному ряду «головок» («берегинь»). На нашу думку, виникнен-ня даного варіанту головкастого узору передувало появі того варіанту,що був описаний нами вище. Мотив жіночої постаті з піднятими до-гори руками, ймовірно є пізнішою еволюцією простого головкастоговізерунку28,29.Варто відмітити, що головкастим візерунком оздоблювали нетільки жіночі та дівочі сорочки, але й чоловічі. Найбільш поширеноюмодифікацією даного орнаменту, яку найчастіше зустрічаємо саме навишитих чоловічих сорочках, є наступна. В основі лежить ромб, кож-на сторона якого має відрости, а кути завершуються меншими ром-бами з цяткою в середині. Окреслюючи контури цих елементів, чіткопрослідковується формування чотирьох головкастих мотивів (бере-гинь)30.Одним із найбільш поширених архаїчних мотивів гуцульської ви-шивки є розета. Вона може мати чотири, шість або вісім загострених чизаокруглених пелюстків. Часто пелюстки однієї розети вишиваютьсяпочергово нитками двох та більше кольорів. На багатьох взірцях розе-та виступає головним мотивом у побудові орнаментальної композиціївишивки. Характерною особливістю восьмипелюсткових розет є те,що пелюстки розмежовані прямим та скісним («на коси») хрестами,які пересікаються («притикаються») (див. фото 6). Завдяки прийомупересікання різних видів хрестів утворюються вісім пелюстків. Пря-мий хрест ділить площину розети на чотири частини («пелюстки»),а за допомогою скісного кожна з них у свою чергу поділяється ще надві. Таким чином утворюється стилізована восьмипелюсткова квіткачи розета. У народі даний мотив отримав досить цікаве трактування.Прямий хрест - це хрест людині від Бога, адже недарма кажуть, щокожен несе свій хрест. Скісний хрест («на коси») означав, що чоловіквірить у Бога. Існувало й інше тлумачення даного мотиву: прямийхрест - це чоловік, символ чоловічого начала, Сонця; скісний хрест -це жінка («жона»), символ жіночого начала, Місяця. Поєднання цихначал дає всьому життя. Тому, як кажуть старі жінки, «такі взори майбульше шили на сорочках жінок та чоловіків уже замужніх»31,32,33,34,35.На вишивках початку ХХ ст. зустрічається видозміна традиційноїрозети. Цьому сприяла творча фантазія невтомних вишивальниць,які прагнули постійного вдосконалення та урізноманітнення своїхвитворів. В результаті цього в основі розет вони почали вишиватиромб, вписаний в квадрат. Всі чотири кути квадрата продовжувалисязубчиками, розміщеними попарно. Саме тому даний мотив у народіотримав назву «на звізди з зубчиками» (див. фото 7)35,36,37.Цікавим у гуцульській орнаментиці є використання мотивунапіврозет. Вони вишиваються у два ряди й розділені ламаноюлінією («кривулею»). При поєднанні суміжних частин двох розетутворюється стилізована квітка (див. фото 8)38.На багатьох взірцях вишивок із колекції Марії Грицак частоспостерігається зображення символу хреста. У народній вишивціяк всього Закарпаття, так і Гуцульщини, зокрема, вишивання хре-стикових візерунків є надзвичайно важливим та глибокозмістовниммистецькими явищем. Адже саме вишивки є тим видом народногомистецтва українського народу, які найбільше показують численнерозмаїття хрестикових, хрещатих узорів, їх вишуканої прямолінійно-геометричної, перехресної форми.Беззаперечним є той факт, що хрест завжди займав домінуюче місцев первісних пластах орнаментальної культури. Довго йшов процес,щоб хресний знак став символом віри, щоб хрест, що символізував унаших предків сонце та вогонь, став символом християнства. Деякідослідники стверджують, що ще за язичницьких часів хрест вважавсянадійним оберегом від «чорних сил». Магічність даного знаку пояс-нювали його орієнтацією на чотири сторони (чотири виміри, чотирипори року, чотири стихії)39. В інших літературних джерелах знаходи-мо інформацію про те, що хрест був символом єднання води та вогню(світла), де горизонтальна лінія означала жіноче начало, а вертикаль-на - чоловіче. Вважалося, що хрест, покладений в основу орнаментуще з язичницьких часів, мав світотворчу, шлюбну та захисну ожив-ляючу функцію40.У вишивці жіночих сорочок гуцулів Рахівщини зустрічаємо зобра-ження одного із варіантів художнього хреста - «свастики». Свастика(«сварга») являє собою різновид хреста, але в динаміці, уособлюючисобою рух. Свою назву свастика отримала від санскритського слова«свастя», що трансформувалося у слово щастя. Цікаво, що стародавнійкитайський ієрогліф «щастя» пишеться у формі свастики. Відросткивід хреста спочатку позначали обертальні рухи пристрою для добу-вання вогню, а відколи свастика стала знаком сонця, вони відповідностали символізувати рух сонця по небу. Водночас для українців сва-стика найбільш знайома як знак побажання добра, що відвертає неща-стя та впливає на народження дітей. Віддавна на Великдень тим, хтоне мав дітей, дарували писанки зі свастикою. Тож не дивно, що на со-рочках жінок, які мріяли про материнство, вишивали орнаментальнікомпозиції з використанням свастики. Ставлення до свастики як домагічної формули, що сприяє заплідненню та яка здатна оберігативагітність, виразно вказує на апотропейну функцію знаку сонця. Сва-стику широко використовували в геометричних орнаментах вишивкинаші предки-арії, але в ХХ ст. її скомпрометували фашисти. Протесимволи не винні в тому, що стали уособленням зла. До вивчення їхсемантики треба ставитися без упередження (див. фото 9)41,42,43,44,45.На взірцях гуцульських вишивок досить поширеними є зображенняфігур у формі завиточків. Даний мотив нагадує знак подібності у різнихваріаціях. В залежності від розташування завитків в орнаментальнійкомпозиції утворюються різноманітні візерунки. Наприклад, навзірці уставки жіночої сорочки даний мотив є домінуючим. Завиткирозміщені попарно у чотири ряди, завдяки чому утворюється два ряд-ки стилізованих квітів («жучків») (див. фото 10)45,47.Зустрічаються уставки, на яких стилізована квітка «жучок» утворе-на із чотирьох завиточків, вписана в ромб, що поряд із скісним хре-стом є основними мотивами орнаментальної композиції.С.К. Маковський у своєму дослідженні зазначав, що подібні фігурилегко отримуються із квадратів при заокругленні їх кутів. На цю дум-ку наштовхують інші підкарпатські вишивки, в яких меандровийузор перериваючись утворює мотив лежачого S48,49. Есовидні орна-менти - це давні меандрові мотиви, поширені по всій Україні. За їхдопомогою вишивали меандрові стрічки, в основі яких і лежав есо-видний мотив. Подібні узори, окрім гуцулів, зустрічаються також удолинян поріччя р. Тур'ї (Перечинський район) та марамороськихдолинян (Тячівський, Хустський райони і села верхів'я р. Боржави вІршавському районі)50.Найпоширенішим варіантом зображення есовидних мотивів на гу-цульських вишивках є «закрутки» («нумери», «глисти»), розміщенів ряд. Інколи есовидні мотиви можуть бути вписані у інші елемен-ти орнаментальних композицій вишивки. Так, на одному із взірцівдосліджуваної колекції в основі орнаментальної структури лежатьрозміщені в ряд чотирипелюсткові квітки, кожен пелюсток якої за-компонований есовидними мотивами (див. фото 11)51,52.В орнаментиці вишивок гуцулів Рахівщини спостерігаємо мета-морфозу мотиву «нумери» чи «глисти» в солярні, а пізніше у квітковізнаки. Прикладом можуть служити два взірці вишивки із колекціїМарії Грицак. Тут основним мотивом є стилізована квітка із серцеви-ною у формі ромба та пелюстками, що нагадують вісімки. Половинавісімки й формує мотив лежачого S (див. фото 12)53,54.Варто відмітити, що мотив вісімки як основний формоутво-рюючий елемент візерунку часто зустрічається на вишивкахвеликобичківського осередку. Колоритними є уставки, де на стику чо-тирьох вісімок утворюється прямий хрест, а самі ж вісімки формуютьскісний хрест. Варіації ж залежать тільки від форми самої вісімки.Вона може бути чи то заокругленою, чи загостреною55,56. В давнинумотив «вісімки» символізував злиття та проникнення двох світів -духовного та матеріального. «Вісімка» виступала символом гармонії,рівноваги всіх речей57.Серед усієї різноманітності орнаментальних мотивіввеликобичківських вишивок виділяється символ кола (круга). Втрадиційній культурі закарпатських українців коло має сакральне зна-чення, йому приписувались оберегові та лікувальні властивості. На-приклад, ходіння довкола церкви в релігійні свята, обрядовий обхідобійстя, хати і худоби, ходіння чоловіка довкола жінки при важкихпологах. Крім того, коло вважалося символом сонця, неба, символомнескінченності, вічності, довершеності, досконалості, внутрішньоїєдності58,59.Із наявних взірців досліджуваної колекції можемо зробити висно-вок, що коло не виступає як самостійний елемент орнаментальноїкомпозиції. За його допомогою формуються та закомпоновують-ся внутрішні площини основних елементів орнаменту. Орнамен-тальна композиція уставок, в яких використовується мотив круга,складається із ромбів з усіченими кутами та скісних хрестів, щопослідовно чергуються. Внутрішня площина ромба закомпонованачотирма або дев'ятьма кругами з крапкою («цяткою») чи хрести-ком («христятьом») всередині Між ромбами вишито мотив скісногохреста, що формується за допомогою кругів, аналогічних тим, яківписанів ромб. Обрамленням центральноїширокоїсмуги уставок да-ного типу служать вузенькісмужечки («снурки») та «поверхниці», вяких домінуючими мотивами є«баранячіріжки» та простіхрестиковірядки (див. фото 13)60.Цікавим є те, що для окреслення контурів улюблених ромбико-вих візерунків, вишивальниці застосовували меандрові лінії та мо-тив «грабельки», «гребінці». Ці мотиви зустрічаємо у вишивкахманжет («дудиків») чоловічих сорочок (див. фото 14). Побудоваорнаментальної композиції тут класична. В її основі лежать ромби звусиками, на стику яких утворюється скісний хрест. Вусики й незапо-внена вишивкою площина скісного хреста утворює мотив «грабель-ки», який символізує промені сонця, дощ, регенеративну енергію61.Неможливо оминути увагою й утворення меандрового мотиву ворнаментальній композиції вишивки. Він утворюється шляхом окрес-лення контурів ромба з відростами («вусиками»). Меандровий мотивєнадзвичайно давнім орнаментом. Він зустрічається ще в мистецтвідавньоїГреціїідістав свою назву від звивистоїрічки Меандр (ниніМендерес). Цей орнаментальний мотив євиявом філософськоїдумки:«Де початок іде кінець?» Меандровий мотив єсимволом безкінечностінеперервностііритмічностіруху води, життя та всього світу. Окрімцього даний символ єоберегом від злих сил, якіза повір'ям, одногоразу потрапивши в цю безкінечну лінію, будуть вічно кружляти по нійініколи вже не зможуть зашкодити власнику речі на якій він зобра-жений62,63.Цікавими є взірці вишивки великобичківського осередку, в якихдомінують стилізовано-рослинні та згеометризовано рослинні мо-тиви. Основним елементом вишивки взірця манжет із с. Кобилець-ка Поляна виступає галузка у вигляді ламаної лінії («кривулі»),що складається із згеометризованих квітів, стебел та листочків.Яскравості та насиченості даній вишивці надає кольорова гама: набордовому тлі вишито різнокольорові квіточки64.Оригінальним вирішенням у побудові орнаментальної композиціївишивки виділяється нагрудник чоловічої сорочки із с. Кобилець-ка Поляна, де гармонійно поєднані стилізовано-рослинний, згеоме-тризовано рослинний та геометричний орнамент. Центральне місцеу вишивці нагрудника займає геометричний орнамент, що утворе-ний за допомогою ромбів з усіченими кутами. Внутрішня площинаромбів закомпонована складною геометричною фігурою, яку форму-ють квадрат, скісний хрест та кружечки. Дану орнаментальну смугуобрамлює рядок із ромбів з усіченими кутами та згеометризованоюквіткою всередині. Квітка формується шляхом пересікання прямо-го та скісного хреста із середхрестям у формі невеликого ромбика.Завершенням орнаментальної структури нагрудника є стилізованарослинна галузка, що складається з великих квіток («руж»), дрібнихфіалок та вишитих у формі кривулі стебел з листочками65.Милують око взірці вишивок на манжетах («дудиках») та ошийкахдитячих сорочок із с. Кобилецька Поляна. Тут домінуючим мотивомвиступає стилізована дубова гілочка із жолудями (див. фото 15). Не-зважаючи на яскравість та насиченість кольорів, такі візерунки вико-нували не тільки естетичну роль, але й оберегову функцію. Дбайливамати через прості та лаконічні символи намагалася наділити своїхдіточок силою та міцним здоров'ям, як у дуба. Це пояснювалосятим, що на початку ХХ ст. у сільських родинах було багато дітей, од-нак значна їх кількість помирала у ранньому дитинстві Саме тому,зрозумілим стаєпрагнення батьків до того, «щоб усіїх діти були живіта здорові як жолудідубові»66,67.З-поміж великобичківських взірців вишивок досліджуваної намиколекції зустрічаються й такі, де домінує стилізовано-рослинний ор-намент. Досить цікавим є взірець вишивки нагрудника чоловічої со-рочки із українсько-румунського села Верхнє Водяне. Орнаментальнакомпозиція даного нагрудника складається з трьох смуг, домінуючиммотивом кожної з яких є стилізована галузка з різнокольоровимиквіточками («ружами», «косицями»). Можемо припустити, щорослинні мотиви є результатом впливу сусідніх румунських сіл, а та-кож сіл Тересвянської долини, що межують з Рахівщиною (а саме з їївеликобичківським регіоном), оскільки для гуцулів не був характер-ним чисто рослинний орнамент68.У вишивці сорочок молодих дівчат та хлопців Закарпатської Гу-цульщини поширеним орнаментальним мотивом були сердечка(«сирцята»). Привертає увагу нагрудник чоловічої весільної сорочки,центральна орнаментальна смуга якого складається з розміщених вряд стилізованих квіток з пелюстками у формі сердечок. Пелюстки-сердечка розмежовані між собою за допомогою скісного хреста. Мо-тивами «серця» насичені й інші орнаментальні смуги даного нагруд-ника. Вони символізували любов, щастя, радість та добробут69,70.Отже, народна орнаментика великобичківського осередкуЗакарпатської Гуцульщини характеризується домінуванням геоме-тричних орнаментальних мотивів. Найбільш поширеними мотивамина вишивках як обох осередків є наступні: 1) ромбово-крапкові мотивиу різних варіаціях; 2) ромб з виступаючими сторонами («восьмиріг»);3) ромб з баранячими ріжками («вівчарки», «бочкарки»); 4) варіаціїрозміщення в ряд ромбів та скісних хрестів, що послідовно чергують-ся; 5) восьмипелюсткова розета; 6) різноманітні варіанти зображен-ня прямого та скісного хрестів; 7) есовидні мотиви («нумери», «гли-сти»); 8) «головкастий взор» («берегиня»); 9) свастика.Варто відмітити й той факт, що у вишивці великобичківськогоосередку окрім геометричного, зустрічаємо також згеометризованорослинний та стилізовано рослинний орнаменти. Незважаючи наце, геометричні орнаментальні мотиви у вишивці гуцулів Закарпат-тя залишаються домінуючими. Поширення нових орнаментальнихмотивів внаслідок поглиблення сусідських взаємозв'язків з румунсь-кими та українсько-румунськими селами, долинянами Тересвянськоїдолини, істотно не вплинуло на народну традиційну вишивку.З повною впевненістю можна сказати, що талановиті майстрині-вишивальниці досліджуваного осередку, творячи чудові візерунки,намагались показати на полотні своє ставлення до життя, віру в Бога.Вони вкладали у вишивку не лише професійні вміння, але й душу, за-вдяки чому на світ з'являлись справжні витвори мистецтва.Тож нам, досліджуючи традиційну народну вишивку, необхідно йдалі продовжувати розпочату справу, щоб з'ясувати для себе та дляприйдешніх поколінь які ж думки-заклинання вкладалися в орнаментвишивок? Адже надзвичайно багато нерозвіданих таємниць несе всобі «полотняний» фольклор.

Скачать электронную версию публикации