Традиційний чоловічий костюм угорського населення Закарпаття кінця ХІХ - першоїполовини ХХ ст..pdf Угорці складають найчисельнішу групу серед національних мен-шин Закарпаття. Якщо в загальній структурі населення їх питома вагапостійно зменшувалась впродовж 1945 - 1989 рр., то абсолютні цифрисвідчать про їх кількісне зростання. Так, якщо у 1946 р. налічувалося134 558 угорців, то в 1959 р. - їх чисельність виросла до 146 247, у1970 р. - до 151949, у 1979 р. - до 158 446 чоловік. Лише за час з 1979до 1989 р. чисельність угорців зменшилась до 155 711 чоловік, тобто- на 2735 чоловік1.Значна кількість угорців проживає в містах (Ужгороді, Мукачеві,Берегові, Виноградові, Хусті, Тячеві, Рахові) та в селищах міськоготипу (Солотвині, Баркасові, Кобилецькій Поляні). Але все ж таки,більша частина угорців є сільськими жителями. Центром їх розселен-ня можна вважати Берегівський район. Угорські села тут переважновеликі, з населенням від 1000 до 8000 чоловік.Багато угорців проживає такожу селах Ужгородського,Мукачівського та Виноградівського районів. Зустрічаються наЗакарпатті й змішані села, де угорці компактно проживають по-ряд з українцями. Найчастіше тут угорці заселяють одні вулиці чикутки села, а українці - інші. Такими, наприклад, є с. РакошиноМукачівського району, селище Вишково Хустського району, сс. Теко-во та Перехрестя Виноградівського району. У таких селах контактиміж двома етнічними групами значно тісніші2,3.Живучи в українському етнічному оточенні, постійно спілкуючисьз українцями, угорці Закарпаття запозичили деякі риси народної куль-тури місцевого населення: двохрядну систему забудови садиби, зруб-ну техніку спорудження дерев'яних жител, конструкцію даху та ін.Разом з тим угорці зберегли ряд специфічних ознак угорської народноїкультури, що знайшли своє відображення в певних архітектурнихстилях, одязі, обрядах та звичаях4.Реконструкція угорського народного костюму Закарпаття серединиХІХ - першої половини ХХ ст. є важливим, але важким завданням,оскільки культура і побут угорських селян Закарпаття недостатньовивчена.Метою даного дослідження є спроба на основі наявної літературноїбази, польових матеріалів та взірців угорського народного одягу зфондової колекції Закарпатського музею народної архітектури та по-буту, провести аналіз особливостей чоловічого народного костюмуугорців Закарпаття.Чоловічий одяг угорців Закарпаття виготовлявся з домотканогополотна. Основними його компонентами є сорочка і штани. Шири-на та довжина штанів, оздоблення сорочок створювали локальніособливості чоловічого одягу. Наприклад, у с. Косонь Берегівськогорайону чоловічі штани вужчі ніж у сусідньому селі Павлово.Чоловічі сорочки були двоякі: одні короткі, тунікоподібногокрою, з розрізом спереду, з широкими рукавами, а другі довгі. Низрукавів і погруддя довгих сорочок оздоблювали мереживом та бах-ромою. Цікавими деталями оздоблення крою відзначались весільнісорочки. На відміну від буденних вони мали дуже широкі рукави,які розвівались на вітру, і тому ця сорочка прозвана у народі «лобо-гош інг», що означає«розвіювальна сорочка». Рукави цих сорочокзакінчувались вирізування та обмітуванням, виконаним білими, а напочатку ХХ ст. червоними, синіми, а подекуди й жовтими нитками.Крім вирізів рукави цих сорочок оздоблювали вишивкою рослиннихорнаментів.В угорських селах існував звичай чоловічу весільну сорочку шитив хатімолодої Були випадки, коли наречена роками шила сорочкидля свого майбутнього нареченого, однак приготовленізаздалегідьрукавившивала у сорочки тільки після заручин, коли вже могла знятимірку з нареченого. Потім дружки відносили сорочку до молодого.Після весілля цю сорочку відкладали «на смерть»5,6.Поясним одягом чоловіків були штани -«гаті» («bу gatya»), якіщільно збиралися у складки, нижню частину штанів оздоблювалибахромою, тороками, а на відстані10 см від краю штанини інколившивали стрічку з мережкою. Гатізакріплювали вузьким тканим поя-сом, який оздоблювали вишивкою або тканим орнаментом. Серед ба-гатих селян були поширеніштани-бриджі(«pricses nadrag»), якітакожоздоблювались шнурівкою. Взимку носили грубісукняніштани си-нього кольору. Низ широких полотняних штанів («гатьо») угорціпри-крашали вишивкою рослинного характеру, на відміну від українськихштанів оздоблених геометричною вишивкою. Взимку замість білихполотняних штанів носили чорнітепліштани («надраги»), заправленіу високічоботи. Бідніселяни з метою довшого збереження штанівнашивали ззаду шкірянівставки («сідалиці») та наколінники. Середугорців краю були поширеніітак звані«рамленігаті», якікроїли ішили в поперек полотна. При цьому зшивалося кілька пілок, щоб гатібули до двох метрів завширшки. Внизу гатей пришивались торочки(«топала», «ройти»). Гаті«рамили» у суботу так, що їх побризкуваливодою, складали у «рами» іприкладали «капусняком»7,8.На сорочку чоловіки одягали піджак або безрукавку, яка на нагруднійчастиніта по всій площиніпілочок була обшита дерев'яними намисти-нами. Вишивку з рослинним орнаментом інколи наносили іна дитячібезрукавки. Вона складалась із ритмічного чергування різноманітнихмотивів квіток, утворюючи довгівертикальнісмуги. Але більш поши-реним було їх оздоблення дерев'яними бусинками. Улюбленими бар-вами були синій, червоний, зелений та чорний кольори. Побутувалитакож піджаки чорного або синього кольорів без вишитих оздоблень.Їх рукави оздоблювали шнурівкою та ґудзиками9.У комплект народного одягу входила коротка до пояса безрукавка(«лайбі»), пошита з чорного ситцю або шовку. У межах Берегівськогорайону безрукавки кроїли з одного шматка матерії зігнутого у пле-чах. Переднєполотнище розрізали вздовж, утворюючи поли, якізастібувались на 10-12 малих білих ґудзиків.Побутували й іншіза кроєм безрукавки, якіна відміну від попередніхмали шви на плечах, а передніполи закінчувались гострим зигзагом.На правій полібула маленька кишеня для годинника. Такібезрукавкиносили більш заможніселяни.Доповненням до чоловічого одягу був прямокутний фартух («ки-тинь»). Побутували фартухи буденніінедільні Хлопціносили насвята вишиваніфартухи. Мотиви вишивки на них мали локальніособливості Серед основних були айстра, сердечко, варіаціїна темирізних птахів, головним чином голубів. Кольорова гама -ритмічназміна червоного ісинього кольорів. На правому боціфартуха за поясзасовували китицю із штучних квітів. Нареченіще на лівому боцімали білу хустину, на якій були вишитічервона троянда, фіалки іко-питце. Хустка у даному випадку -подарунок нареченої В приміськихселах дівчата на хустинах вишивали монограму жениха10.Чоловічому фартуху приписували магічну функцію -забезпечу-вати продовження чоловічого роду, а його переважаючий червонийколір виконував ще й еротичну функцію. Як відомо, чоловічий фартухв одязісхіднослов'янських народів мав значення тільки як частинавиробничого одягу. Однак виняток становили села Закарпаття, де но-сили широкий білий домотканий фартух, оздоблений вишивкою рос-линного характеру11.До одруження хлопціносили шкіряний пояс, прикрашений тисне-ним рослинним орнаментом. На весіллі коли молодій пов'язувалиголову хусткою, парубоцький декоративний пояс замінювали начоловічий.У ХІХ ст. для підкреслення заможностістаршіза віком чоловікиносили в руціочеретяну або звичайну палицю («бункош», «форкош»,«келев»), верхній кінець якоїмав форму металевого топірця абоскульптурного зображення змія12,13.Зміна літнього одягу на зимовий чи навпаки була пов'язана ізрелігійними святами. Різдвом та Великоднем, тому кожна господиняпрагнула виготовити вбрання для всіх членів сім'їдо цих свят. Такийзвичай був поширений ів українців.Основними компонентами верхнього одягу були кожухи: кожух,сірак, гуня, шуба. Чоловічікожухи за кроєм схожіна ті що побутувалив Угорщині але у вишивціпомітний вплив сусідніх українських сіл.Жіночікожухи короткі(до бедер), чоловічідовгі(до колін), а місцямивище колін. Жіночікожухи приталені а чоловічі-прямоспинній тро-хи приталеніспереду. Заможніселяни й деяка частина міського на-селення, зокрема ремісники, намагалися придбати собі«раз іна всежиття» оздоблений («цифрований») кожух («ціфрасюр»). Буденнийкожух міцно увійшов у побут угорських селян. Про нього говорили:«взимку гріє влітку холодить, молодого прикрашає старого робитьповажним, в дорозісідак, вдома ліжко, вночіобігрівач, на полістіл»14.Крім кожухів чоловіки часто носили довгі нижче колін сіраки ізстоячим коміром. Їх вони запозичили від українців. В Угорщинісіракимали відкиднікомірці Сірак носили лише чоловіки. Його накидалина плечі ітому рукави давно втратили первісне значення. Шили сіракіз білого сукна. Він був обов'язковим компонентом святкового вбран-ня угорського селянина на протязівсього життя. В сіраках й хоро-нили. Оздоблення сірака служило ознакою для розрізнення багатихвід бідних. В оздобленнібагатих переважали вишитістилізованимрослинним орнаментом сіраки, а у бідних -із скромною вишивкою,виконаною двома, трьома кольорами.У селах Тячівського району, де поряд з українцями проживали йугорці був розповсюджений цікавий звичай, пов'язаний з сіраком.Без сірака вважалося непристойно свататися до дівчини, оскільки зазвичаєм було прийнято залишити свій сірак у хатідівчини. Наступно-го дня парубок мав прийти за ним. Якщо він знаходив його на ганку,то це означало відмову дівчини та їїбатьків. Коли ж сірак залишавсяв хатімолодої це означало, що дівчина погоджується вийти за ньогозаміж, а їїбатьки дають на це згоду. У такому випадку хлопець можезасилати сватів15,16.Для угорців Закарпаття характерним був верхній плечовий одяг«сюр» - дуже давній тип верхнього одягу у виглядінакидки з рука-вами. За конструкцією він дещо подібний на гуцульську манту талемківську чугу . На задній частинісюра єпрямокутний шматок тка-нини, як іна лемківських чугах та гуцульських мантах. Він викону-вав функцію капюшона. Сюр виготовляли з міцно збитого сукна, якеза рахунок щільностіне пропускало вологу. Ця проста накидка буланевід'ємною складовою одягу угорців. У святковому одязіосновнимкритерієм естетичноїоцінки чоловіка чи парубка виступав багато ви-шитий сюр. Його пишність та естетична привабливість цікавили нетільки заможних селян, але й дворян. Особливо помітним було це напочатку ХІХ ст., коли сюр почали інтенсивно оздоблювати вишивкоюта аплікаціями. Це дало йому нову назву «ціфросюр» (декорованийсюр)17.Сюр складав на той час велику конкуренцію одягу вельмишановнихпанів, викликав зневагу та обурення вищого соціального стану насе-лення, що навіть інспірувало в 1810-х рр. прийняття низки законів ізаборон на носіння гарно декорованих сюрів. Закони були спрямованіна припинення зростання розкішності що проникла в середовищебідного населення. Мода сюрів так впливала на селян, а особливо наюнаків, що вони нерідко були готовійти на крадіжки та продаж якоїсьчастини майна для того, щоби придбати його. Адже без сюра було не-пристойно свататися до дівчини, оскільки за звичаєвим правом булоприйнято залишати свій сюр у будинку дівчини18,19.На початку ХІХ ст. сюр як буденний одяг став символом простогонароду. Оздоблення «ціфросюра» на початку ХІХ ст. було надзвичай-но яскравим та оригінальним, воно відрізнялося від прикрас на сюрахбагатоїзнатітим, що замість мотузків, пряжок та металевих ґудзиківвикористовувались кольоровіаплікаціїта вишивка, якірозташовуваливздовж структурних ліній та ліній крою, підкреслюючи форму сюра.Владу ніби й не турбувало, що завдяки «ціфросюру» селяни станутьвиглядати шляхетніше, івід часу його появи вона інтенсивно борола-ся проти цього вбрання. Джерела свідчать, що оздоблення сюрів за-початкували у західному Дунантулі(територія на заходівід Дунаю).Але як оздоблювали сюр? Разом з давнішим оздобленням, в еле-ментах нового декору ми зустрічаємо високохудожні як для того часу,візерунки: букети у стилі«бідармеєр», багатопелюстковітроянди,пуп'янки, фестони. Дуже популярним було зображення дерева жит-тя, яке набуло не менш важливого значення в семантицідекору. Алецімотиви на «ціфросюрі» ми бачимо вже інтерпретованими у букетквітів, який деколи зустрічається із симетрично розміщеними пташ-ками на краях декору, а інколи він немов виростаєз вазона. Чиста танаївна фантазія селян не примушувала їх до якихось канонів чи ра-мок, тому орнаментальнімотиви спочатку інтенсивно комбінувалисяодин з одним, за рахунок чого івиникали окремістиліу вишивцісюрів, утворюючи багатство різноманітних композицій.Інтенсивне оздоблення сюрів за кілька років розповсюдилося повсій державіаж до Трансильванських гір. В угорському містіДебре-цен на початку 1840-х рр. вишивка сюрів набула настільки великогорозвитку, що сюди приїздили з різних міст для вивчення новоїтехніки.Зафіксовано також, що з Березької Ужанськоїта Угочанськоїжуп (те-пер основна територія їх належить до України) молодих юнаків по-силали сюди для навчання ремесла -виробництва бунд ісюрів. У но-вих центрах виникали місцевішколи з виготовлення вишитих сюрів,якіз часом набували певних локальних стильових особливостей.Таким чином, розповсюдження «ціфросюрів» сприяло виникненнюнечисленних місцевих декоративних стилів та стильових різновидів.Розквіт шиття сюрів припадаєна 1870-1880-тірр.У кінціХІХ та на початку ХХ ст. принципи оздоблення сюраурізноманітнюються використанням бісеру. За рахунок сувороїлаконічностікольору, високохудожньоїта енергійноїпластичностідекору, образ сюра створював радісне сприйняття, одягнутоїв ньоголюдини20,21.Отже, сюр як один із найдорожчих скарбів народного одягу угорців,вдало поєднуєу собідекоративність, доцільність ікрасу. Адже подо-лати проблему в межах естетичних іфункціональних вимог високогомистецтва це велике досягнення. Цікавим єте, що цю проблему змог-ли вирішити не досвідченімодельєри багатих дворян ХІХ ст., а простіселяни, мудрість та винахідливість яких дивуєнас своєю простотою іестетичним смаком.Найпоширенішим верхнім зимовим одягом у незаможних селянбула вовняна гуня («губа») з поперечним швом, яку виготовляли пе-реважно із чорного сукна, облямовували червоним вельветом, а колошиїзав'язували на одну, двічервонікитиці Вага гуні8-10 кг.У 30-0-х рр. ХХ ст. серед заможних селян краю поширивсятрадиційний комплект чоловічого вбрання, що складався з піджака,штанів («галіфе») та безрукавки («лайбі»). Його носили на свята.Піджак (довжина -70-80 см; ширина в плечах -60-65 см; довжинарукавів -55-65 см) шили з чорноїфабричноїматерії Крій переважноїбільшостіз них був прямоспинним, складався в основному з чотирьохпіл, по бокам вшивались клини. Піджак мав відкидний комір. Довгірукави шились з двох піл й пришивались до стану. З виворітноїсто-рони піджаки підшивали тонкою однотонною фабричною матерією.На передніх полах наявнітри, чотири прорізнікишені(«жеби»). Крімтого, вони декорованічорними фабричними шнурками, яківикладеніу 10-16 петель («посомань»). За допомогою них та 5-8 ґудзиків, виго-товлених із чорних ниток, застібували піджак. Подібними петлями зґудзиками могли декорувати нижню частину рукава. Нижня частиназадньоїполи збиралась у 2-3 складки й декорувалась чорним фабрич-ним шнурком, викладеним у виглядістилізованих квітів22.Штани («галіфе») (довжина -100-110 см; ширина у талії-44 см)шили також з чорноїфабричноїматерії До низу вони звужуються.Кроїли їх з двох піл, спереду застібували на 4 ґудзики та металевупряжку. Спереду, до пояска пришивали полотняніпетлі(«хлястики»)для протягування ремінця, а ззаду декоративнізав'язки, що кріпилисьза допомогою металевих пряжок. Інодіззаду пришивали петлю длявивішування штанів на гак. Верхню частину передніх піл штанин де-корували чорними фабричними шнурками, викладеними у виглядіви-довжених стилізованих квіток. На штанах наявнідвіпрорізнікишеніВ нижній частиніштанин робили поздовжнірозрізи (15-20 см), щозастібувались на два ґудзики. Боковішви штанин декорували чор-ним фабричним шнурком. До нижньоїчастини штанин пришивалиполотняніпетлідля закріплення штанин на підошві23.Чоловіча безрукавка («лайбі») (довжина -50-50 см; ширина вплечах -40-45 см) прямого крою шилась з 4-х піл чорноїабо сіроїфабричноїматерії Підкладки на таких безрукавках шили із тонкоїфабричноїматеріїсвітлих тонів. Посерединіспинки внизу робилирозріз та пришивали поясок, що застібувався на металеву пряжку. Напередніх полах робили дві рідше чотири прорізнікишені Безрукав-ки, так само як іпіджаки, декорували чорними фабричними шнурка-ми, викладеними у виглядіпетель («посомань»)24.Типовим чоловічим головним убором був фетровий чорний ка-пелюх традиційноїформи. Поля таких капелюхів широкі ковпаксередній, заломлений трикутником. Капелюх декорували тканою чифабричною креповою стрічкою чорного, коричневого, темно-синьогокольору. Взимку чоловіки носили овчинішапки. Хлопці якіготува-лись до служби в армії до своєїшапки прив'язували різнокольоровістрічки. Члени сім'ї близькіродичі хрещенібатьки, друзіта под-руги -всівони дарували стрічки, яківсіразом узятівтілюють цілусистему взаємовідносин, центром яких стаємайбутній солдат. Колірстрічок можна було вибирати вільно. Якщо в сім'їхлопця у недале-кому минулому була жалоба, то стрічки могли бути лише чорного,темно-синього кольору. Угорськіселяни взагалінедолюблювали жов-тий колір. Жовтою стрічкою дарувальник відкрито показував, що несимпатизуєхлопцевіСеред угорців краю побутували й чоловічілітнісолом'янішапки зширокими полями.Отже, напротязіХІХ -першоїполовини ХХ ст. у чоловічомувбранніугорців відбувались зміни пов'язаніз появою нових форм одя-гу («ціфрасюр»; чоловічий костюм трійка: піджак, штани («галіфе»),безрукавка («лайбі») та ін.). Сюр -давній тип верхнього одягу угорцівЗакарпаття, що маєспільніриси із сусідніми лемківськими чугами,гуцульськими ібуковинськими мантами. У межах цього виду одя-гу більшою мірою, ніж в інших, поєднались риси чисто побутовогопризначення івисокохудожнього оздоблення вишивкою іаплікацією.Оздоблення сюрів позначено різностильовими західноєвропейськимивпливами у поєднаннііз традиційним народним угорським ми-стецтвом ісемантикою словяномовних народів. У традиційномукостюміугорців Закарпаття вишивка відіграєшвидше допоміжну,ніж домінантну роль, створюючи композиційну врівноваженістьміж оздобленням іформою. Упродовж ХVІІІ-першоїполовиниХХ ст. у костюміугорців Закарпаття не спостерігалося різких змін уоздобленнівишивкою. Вишивка верхнього одягу суттєво відрізняласьвід вишивки інших складових одягового комплексу. Вишивка сороч-ки, крім художньо-естетичного, визначала особливостісоціального івікового статусу їївласницікольором ітехнікою виконання.

Скачать электронную версию публикации