Динаміка сільського розселення на терені Молдавії у період пізнього середньовіччя(загальні тенденції).pdf Приступаючи до ретроспективного аналізу динаміки сільськогорозселення в межах Молдавії у добу пізнього Середньовіччя (доякої входили й землі Буковини), доречно коротко зупинитись навизначенні (вибірково) древності сіл та селищ окресленого регіону.В узагальнено-ілюстративному плані відповідну таблицю склав сво-го часу відомий радянський дослідник Л. Полєвой [3, с. 132]. Йогостатичні дані дозволяють прослідкувати ряд тенденцій, пов'язанихз хронологічним визначенням та порівняльним узгодженням данихмолдавсько-слов'янських середньовічних писемних джерел (грамот,літописів, хронік, дарчих листів) і археологічних. Слід також за-значити, що дослідник використав матеріали, пов'язані з виникнен-ням і трансформацією місцевих топонімів в усіх фазах розвитку −первісному, перехідному й повному.Згідно тверджень Л. Полєвого [3, с. 135], Б. Урланіса [6, с. 115-116] та Г. Федорова [8, с. 72], у сільському розселенні Молдавії ХІVXVст. можна чітко виділити дві групи населених пунктів, назви ко-трих згадуються в джерелах. В одну з них входять села з повнимитопонімами, тобто давні й постійно заселені місця, назви яких вжевстигли сформуватися. Це − відносно стабільна частина розселення.Друга група містить селища (спустошені місця заселення) й пустоші,що відводились під заселення. У першій половині ХV ст. динамічна,тобто та, котра перебувала в русі, частина розселення складала біля48% усіх згаданих у тогочасних джерелах пунктів заселення. До цієїепохи належить найбільша кількість перших згадок селищ (16 %), яківідводились для заснування сіл й котрі входили у динамічну части-ну місць заселення. Решту − 31,7 % складали села з первісними таперехідними топонімами.У другій половині XV ст. картина розселення суттєво змінюється.Доля (частка) динамічної частини розселення різко падає, майже утри рази, до 17,2 %. Значне домінування кількості місць заселення,вперше вказаних у документах першої половини XV ст., слід віднестипереважно за рахунок саме динамічної частини розселення. У процесіфеодалізації вшир з господарського домену лише до середини XV ст.масово жалувались (надавались) під заселення численні пустоші й се-лища. В період 1391-1450 рр. нове закріплення господарями Молдавіїфеодальної власності на місця заселення охопило 455 пунктів (50,5%), з котрих: 82 пустоші, 29 селищ, 71 село з первісними топонімами,47 сіл з перехідними топонімами й 226 сіл з повними [18, с. 27]. З1451 по 1500 р. лише 56 пунктів (9,3 %) заселення були дарованимиволодіннями (9 пустошів, 2 селища, 8 сіл з первісними топонімами,3 села з перехідними топонімами, 34 села з повними топонімами), арешта − біля 585 (90,7 %) − підтверджені спадкоємцям або придбанівід попередніх власників старі села. У даному процесі населені пун-кти Буковини займали на кінець XV ст. близько 12 % від загальноїкількості [18, с. 28].Також важливо відзначити, що у другій половині XV ст. завершуєтьсяпроцес феодалізації Дністровсько-Карпатського регіону вшир. Вичер-пуються земельні резерви домену молдавських господарів, общиннихта інших вільних, с точки зору сількогосподарського використання,земель, внаслідок чого припинились масові дарування сіл світськимземлевласникам. На цей же період припадає завершення докоріннихдемографічних змін на селі, уповільнюється процес активногосільського розселення у Молдавії (й зокрема на терені Буковини), ко-трий співпав з етапом завершення становлення феодальної системиземлеволодіння у країні [10, с. 45]. За даними джерел, на серединуXV ст. в Молдавському князівстві нараховувалось біля 1600 сіл (цеблизько 32 000 родин), з них біля 350 сіл розташовувались у Буко-винському краї. На 1591 р., для якого існують перші документальністатистичні дані, сільське населення Молдавії нараховувало 38 000сімей (родин), з них біля 8,5 % припадало на Буковину [17, с. 52].З іншого боку, особливості динаміки сільського розселення у XIV −середині XV ст. в Дністровсько-Карпатському регіоні (з урахуваннямархеологічних даних) пов'язаніз падінням чисельностізаселеностіу ХІІ−першій половиніХІІІст. через рух кочовиків, а з серединиXIV ст., з появою на європейській ареніМолдавського феодальногокнязівства, інтенсивність розселення збільшується.Ґрунтуючись на підрахунках вже згадуваного Л. Полєвого [3, с.133-134], можна зробити висновок, що за сторічний період (середи-на ХІ −середина ХV ст.) темп приросту кількостісіл склав 95 %, атемп зростання −195 %, тобто зріс майже удвічі Динаміка розселен-ня у МолдавіїXIV ст. в цілому, не дивлячись на коливання приросту,характеризується збільшенням темпів росту за законами арифметичноїпрогресії з різницею, котра дорівнює двом. Дана тенденція була вла-стива й для Буковинських земель протягом XIV-XV ст., оскільки вонитеж зазнали етно-демографічних змін внаслідок процесу переселення[15, с. 69].Переселення слов'ян у Дністровсько-Карпатський регіонвідбувалось з півночі з Галицького Прикарпаття. Після монгольсь-кого нашестя середини ХІІІст., як вважають В. Пашуто [4, с. 106]іБ. Грєков [1, с. 85; 2, с. 57-58], чисельність населення Галицькоїземлінавіть збільшилася через те, що туди стікались люди з іншихрозорених слов'янських земель. Вони селились у північній частиніДністровсько-Карпатських земель, котрідо середини XIV ст. входи-ли до складу Галицького князівства. Археологічніданісвідчать пропояву багатьох поселень ПівнічноїБуковини у післямонгольськийперіод. Османськізавоювання XIV ст. на Балканах викликали такожеміграцію болгар та сербів у земліна північ від Дунаю, зокрема вМолдавію [13, с. 47]. Колонізаційний рух спочатку був спрямова-ний у Східне Прикарпаття, де у другій половиніХІІІ−на початкуXIV ст. існувала «нічийна» важкодоступна гірська та передгірськалісова смуга за межами володінь сусідніх держав −Угорщини,Польщі Литви та ЗолотоїОрди.Міжкордонна смуга була продовженням такоїж «нічийної» землів Північних Карпатах за межами прикордонних засічних ліній(ultra indagines), яківідділяли у ХІ- XIV ст. Угорщину від ПольщійГалицькоїРусі Ця територія притягувала залежне населення, котретікало від феодальних, релігійних та інших переслідувань [5, с. 94].Саме воно сприяло активізаціїетно-демографічних процесів на данійтериторії Загалом, динаміка сільського розселення у Молдавськомукнязівствів XIV-XV ст. у підсумку призвела до виникнення низкисередньовічних міст. Посилення густоти сільського розселення тащільностінаселення, розвиток сільськогосподарського виробництва йпоглиблення суспільного розподілу праці, нарештірозвиток торгівлістали економічними передумовами формування міських ремісничо-торгівельних пунктів [3, с.139].Розглянемо для прикладу ряд міст Буковини (згідно з історичнимиданими), де у подальшому почало досить швидко концентруватись ізростали місцеве населення на тліпоступовоїзагальноїурбанізаціїСірет Місто було закладене на одноіменній річці від якоїот-римало свою назву. Селище, котре утворилось на серединуХІІІст., у другій половиніXIV ст. починаєпереростати у місто, −тоб-то набуваєрис міського ремісничо-торгівельного центру, де помітнемісце займаєпродукція, вироблена німецькими та вірменськимиколоністами (підтверджується археологічними даними). Вірменськапарафія Сірету названа у кондацікатолікоса Теодороса ІІвід 1390 р.В 1370 р. місто стало єпископським ( civitas). НаприкінціXIV ст.встановлюються тісніторгівельнізв'язки зіЛьвовом, де згадуютьсясіретськікупціЙоган Цимерман, Генріх Шонебек, Якоб Зомерштейнта ін. Торгівля сіретських купців приносила значнімитній ринковізбори державній скарбниці котріу 1384 р. воєвода Петро Мушат пе-редав на користь місцевого домініканського монастиря. У торговомупривілеї що був дарований господарем Олександром львівським куп-цям в 1408 р. Сірет згадується як один з головних торгових пунктів нашляху між Сучавою та Львовом [11, с. 65].У 60-ті−70-тірр. ХIV ст. Сірет вже стаєзначним економічним, а та-кож адміністративним, культурним та церковним центром. Тут був го-сподарський двір іза часів господаря Лацко головна його резиденція,звідки у 1370-1371 рр. здійснювалось дипломатичне листування мол-давського правителя з папою Урбаном V. В Сіретімешкала й матигосподарів Петра іРомана, ревня католичка Маргарита Мушата. Воназбудувала у містідомініканський монастир та нову католицьку церк-ву. Разом з францисканським монастирем, що вже існував, та іншимихрамами (у тому числій православними) вони склали католицькийєпископський центр Молдавії НаприкінціXIV ст. місто отримало са-моврядування [11, с. 66].Байя Це поселення, розташоване на р. Молдова, формувалось якмісто протягом XIV ст. З другоїполовини сторіччя починаєрозви-ватись міське виробництво, удосконалюються техніка ітехнологіяобробки деревини, здобичій обробки заліза та кольорових металів.У 80-тi рр. XIV ст. в містіз'являються першіколоністи −німці гре-ки, вірмени, поляки іугорціз країн ЦентральноїЄвропи, ПольщійТрансільванії Формується також місцевий ринок, де входять у обігмолдавськімонети господаря Петра Мушата (1374-1392) й угорськихкоролів −Людовика І(1342-1382) іМарії(1383-1385). Міське купецт-во встановлюєзв'язки зіЛьвовом, Трансільванією й Валахією. Напочатку XV ст. у містіз'являються кам'янібудівлінового католиць-кого храму імонастиря, засновується католицька єпископія. Протебільшість мешканців, як відзначаєВатиканський акт 1413 р., склада-ють «схизматики» тобто православні За часів господаря Олександра(1400-1432) в містіформується ринок («тирг») [14, с. 115].Сучава. Як феодальне місто дане поселення почало формуватисьще наприкінціХІІІст. Населення спеціалізувалось на господарськомувиробництві У другій половиніXIV ст. територія (площа) міста скла-дала 20 га. З кінця століття біля міста починаєрозвиватись видобутокзаліза, формується місцевий ринок; у обігу −молдавська монета Пе-тра Мушата ійого наступника Стефана. Значний відсоток населення(біля 30 %) на початок XV ст. складали слов'яни (русини). Протягом80-х −90-х рр. XIV ст. тут зводиться резиденція («куртя») молдавсь-ких господарів (два замки й палац). За Петра ІМушата Сучава стаєстолицею Молдавії Перша писемна згадка про місто датується 1388р. Якщо наприкінціXIV ст. в Сучавімешкало близько 2000 жителів,у серединіXV ст. їх кількість збільшується до 5000, а площа містадорівнюєвже 65 га. В XV-XVI ст. Сучава стала одним з найбільшихкультурних, економічних івійськово-політичних центрів країни [14,с. 118].Роман Дане місто виникло на лівому високому березір. Молдовабіля броду, який був складовою частиною однієїз головних трас «мол-давського» торгового шляху, що йшов від Сучави та Байїдо Льво-ва іпридунайських міст (з відгалуженням на Яси та Пятру). Першідокументальніджерела згадують про Роман як місто в останній чвертіXIV ст. На його територіїдо 1392 р. була зведена деревоземляна фор-теця (фіксується за актом господаря). Основний оборонно-фортечнийвал Перебиківського городища XIII-XIV ст. на правому березіДністра(поблизу Хотина) маєспільні(типові риси з укріпленнями Рома-на. Вченізробили висновок, що романська фортеця була зведена втрадиціях давньоруськоїоборонноїархітектури буковинськими май-страми. Населення Романа складалося з молдаван, слов'ян та німців.На кінець XIV ст. населення міста сягало приблизно 800 чол. В доку-ментах першоїполовини XV ст. Роман згадується як «Нижній торг»(«Тиргул де жос»). НаприкінціXIV ст. кількість мешканців зросла до2000. Міське самоврядування −шолтузи, войти, пригарі у Романі(заданими джерел) сформувалось лише на початок XVII ст. [14, с.131].Бакеу Це місто виникло біля впадіння р. Бистриця у Сірет на по-чатку XV ст. Досить швидко воно стало важливим вузловим пунктомкомунікаційних шляхів на Трансільванію, Валахію, у придунайськіміста. Судячи з господарськоїграмоти від 1408 р. Бакеу перетворивсяна значний торгівельний центр, де львівському купецтву було дозволе-но безмитно закуповувати велику рогату худобу та овець. Через містопроходила також прикордонна митниця, котрій підпорядковувалисьіншідва митніпункти на Брашовській дорозіпо р. Тазлеу. З серединиXV ст. Бакеу набуваєфункцій адміністративного та політичного ха-рактеру. Двір господаря Молдавіїбуло збудовано наприкінціXV ст. йвперше згадано в акті1491 р. У 90-х рр. XVI ст. місто одержало правосамоврядування: войти іпиргаріБакеу вперше названів документі1621 р. Населення складалось зіслов'ян та молдаван [16, с. 39].Пятра Це містечко виниколо біля р. Бистриця. На пагорбіБиткаДоамней (територія міста) археологами було відкрито феодальне де-ревоземляне укріплення кінця ХІІ−початку ХІІІст., знайденімонетиугорського короля Бели ІІІ(1172-1196), що свідчить про торговельнізв'язки міста із сусідніми країнами. Слід також відзначити, що містовиросло поблизу великоїфеодальноїрезиденції на землях крупногомолдавського боярина імагната Крачуна Белческула (згідно грамоті1414 р.); крім того, назва міста згадується в «Списку міст руських»(90-тірр. XIV ст.) під назвою «Корочюнов камень». Пятра остаточноперетворюється на місто протягом першоїполовини XV ст., коли ви-ник тирг ібуло завершено будівництво Бистрицького монастиря [9, с.153].Хотин Заснований слов'янами Хотин −древнємісто іфортецяГалицько-ВолинськоїРусі Як відомо, воно увійшло до Молдавськогокнязівства невдовзіпісля свого виникнення. Від самого початку Хо-тин розташовувався біля броду й перевозу через Дністер, на дорозізКам'янця-Подільського на Дорохой та Сучаву. Як митний пункт містозгадується у привілеї1408 р. молдавського господаря львівським куп-цям. [3, с. 140].Шипинці Зараз це село з тією самою назвою на березір. Со-виця, поблизу Чернівців. Археологічнірозкопки, якіпроводилисяукраїнськими вченими у минулому століттіна територіїШипинців,показують, що це слов'янське поселення, яке існувало з серединиХІІІст., у XIV-XV ст. стало великим торгівельно-ремісничим посе-ленням на торговому шляху зіЛьвова до Молдавії НаприкінціXIV−першій половиніXV ст. містечко Шипинцібуло адміністративнимцентром «Шипинськоїземлі», до котроївходили Хотинська, Це-цинська й Хмелевська волості З середини XV ст. дана відособленаполітико-адміністративна одиниця Молдавського князівства втратиласвоєзначення у зв'язку із переміщенням економічного центру областідо Чернівців [3, с. 141].Хмелев Уперше він згадується в «Списку міст руських» у 90-х рр.XIV ст. як «Містечко на Черемоші». В офіційних молдавських доку-ментах першоїполовини XV ст. Хмелев фігуруєяк фортеця, замок(«castra»). Це деревоземляне ідосить потужне укріплення розташо-вувалось на підвищенніу долинір. Черемош, на територіїсучасногос. Карапчів. Хмелев у першій половиніXV ст. був центром управлінняволостю, а також їїорганізуючим економічним осередком. Однак вінзавжди знаходився осторонь від головних торгівельних шляхів побли-зу кордону з Польщею, у постійній воєнній небезпеці й тому так інепочав відігравати суттєвоїроліу господарському життісвоєїаграрноїволості зберігаючи переважно лише військово-оборонну функцію[12,с . 85].Чернівці Селище Чернівціу XIV-XV ст. знаходилось на правомуберезір. Прут. Воно виникло після зруйнування в ХІІІст. першопочат-кового давньоруського укріплення на лівому березірічки, на територіїсучасного с. Ленківці Розвитку нового поселення сприяла близькістьфортеціна пагорбіЦецино, де протягом ХІХІІІст. існувало дере-воземляне укріплення, а в XIV-XV ст. −кам'яний замок, котрийстав адміністративним центром спочатку «Цецинськоїволості» (на1433 р.), а надалі−т. зв. Цецинськоїдержави (біля 1435 р.), колишньої«Шипинськоїземлі». Вперше Чернівціяк торговий, митний та пере-возний пункт на Великому молдавському міжнародному шляхузгадується у привілеїльвівським купцям від 1408 р.Сприятливе розташування біля броду через р. Прут поруч з важ-ливим оборонним и політико-адміністративним центром Молдавсь-кого князівства −фортецею Цецин, близькість торгового шляху,перемістили сюди економічний центр області перетворили Чернівціна ремісничо-торгівельне поселення, у подальшому −в місто, зпритаманними йому не лише господарськими, але й військово-адміністративними та іншими функціями. Фортеця й ремісничо-торгівельне поселення згодом утворили місто. Вже як місто Чернівціфігурують у молдавській грамоті1490 р. [3, с. 152].Дорохой Вперше він згаданий як митний пункт на шляху із Су-чави на Кам'янець-Подільський, через Хотин, у відмому привілеїльвівським купцям 1408 р. Під 1459 р. у молдавських докумен-тах Дорохой фігуруєяк місто. В другій половиніXV ст. він стаєадміністративним іторговим центром Молдавії[12, с. 86].Ботошани Поселення розташовувалось у верхів'ях р. Сітна.Перша документальна звістка про Ботошани відноситься до 1390р. й свідчить, що на той час містечко відігравало роль торгівельно-ремісничого центру. Воно згадується серед числівірменськихколоній-парафій кондака католікоса Теодороса ІІ іпотім −у 1410 р. й1457-1460 рр. в кондаках Яковбоса іАристакеса. У 1439 р. Ботошанибули розоренітатарами [12, с. 88].В контекстівисвітлення етно-демографічних аспектів розвит-ку середньовічних міст Молдавського князівства зазначимо, щочисельність місцевого населення у XIV-XV ст. можна визначити лишедуже приблизно через брак відповідних (ідостовірних) даних. Роз-рахунок загальноїкількостімешканців міст Пруто-Дністровськогорегіону та їїзміни побудований на умовному дорівнюваннівідомихтогочасних містечок іміст до міських поселень (Сучава, Роман,Чернівці Хотин), заселеність котрих встановлювалась та визнача-лась дослідниками непрямим шляхом: за розмірами міських площин,можливій щільностінаселення, через порівняльно-історичніпаралеліНаприклад, Л. Полєвой за містечко приймаєнаселений пункт з чис-лом мешканців (людністю) менше 500, у середньому 200-300 чоловік.Чисельність населення малих міст за його розрахунками −від 600до 800 чоловік, середніх −від 1000 до 1500 ікрупних −понад 2000жителів [3, с. 155]. Такісамібазовіцифри (з дрібними розходження-ми) пропонуєіБ. Урланіс [7, с. 119].Ґрунтуючись на даних цих дослідників, можна констатувати, що надолю Буковинських земель у першій половиніXV ст. припадаєбіля14 % загальноїкількостіміського населення регіону. З другоїполови-ни XV ст. слов'янське населення Буковини безперервно поповнюєтьсяновими переселенцями з Галичини та Поділля. В містечках краюпродовжують активно селитися угорціінімці вірмени та євреї(зXVI ст.). Цікавими єй даністосовно динаміки процесу розселення вДністровсько-Карпатських землях у серединіXIV −першій половиніXV ст. Необхідно лише додати, що в русинських селах Буковини се-редня людність була вищою, змінюючись протягом означеного періодувід 110 до 130 мешканців; для порівняння −динаміка неслов'янськихпоселень дорівнювала 70-80 мешканцям за 100 років.Певне уявлення відносно людностіпоселень XIV-XV ст. у ПівнічнійБуковиніможна скласти й за протяжністю їх площин. Наприклад,села Рипужинцій Кучурів мали довжину 450-600 м, що при можливійшириніприблизно 100-150 м, складало 5-7 га, а кількість господарсь-ких садиб −25-30 (це дорівнювало саме 110-130 мешканцям) [3, с.160].Викладений у статтіісторико-демографічний матеріал необхіднопідкреслити, що етноси Пруто-Дністровського регіону, й зокремаБуковинських земель, протягом доби Середньовіччя зазнали доситьсуттєвих міграційних ікількісно-складових змін, що упродовж ХVІІІ−ХІХ ст. призвели до формування новоїетно-демографічноїмапиданоїтериторії з новими національно визначеними (сформованими)групами, новою чисельністю, густотою та щільністю населення.

Скачать электронную версию публикации