Відхідництво буковинських заробітчан до Бессарабії.pdf Про відходництво у межі Російської імперії та Бессарабії і його при-чини йшлося, зокрема, у працях І.А. Гриценка [6], В.М. Ботушансько-го [2, 3], у опублікованих збірниках документів [11].Мета пропонованої наукової публікації полягає у тому, щоб дещоширше висвітлити це питання: з'ясувати причини відхідництвана заробітки до Бессарабії; визначити суть еміграційної політикикрайової влади Буковини; висвітлити умови відходу, наймання, рівеньзаробітків.Після скасування феодальних відносин в Австрійській імперії, ут. ч. й на Буковині, в 1848 р. селяни стали особисто вільними. Алечерез те, що більшість з них отримали за викуп незначні земельнінаділи, мусили шукати додаткових заробітків для прогодування сімейу місцевих поміщиків. Проте рівень платні у буковинських великихземлевласників чи орендарів був низьким. Тому чимало заробітчанмусили вдаватися до наймання де інде, зокрема, у Бессарабії, декріпацтво було скасовано у 1868 р. і де виникла потреба у найманихсільськогосподарських робітниках.Про те, що буковинські селяни щороку відбували на заробіткидо Бессарабії, засвідчують різні джерела. Та були окремі роки, колицей відхід набирав форм масової втечі, причому разом з членамисімей. Особливо показові у цьому відношенні були голодні 1866та 1892 рр. У 1865 р. на Буковині був великий недорід усіх видівсільськогосподарських культур [15, с. 128 - 129]. Уже з осені почали-ся прояви голоду. Щоб роздобути бодай якісь харчі, люди спродуваливсе домашнє майно, навіть власні хати [2, с. 73]. Коли ж до весни1866 р. скінчилася будь-яка пожива, і смерть косила людей, як траву,частина голодного люду, особливо з північних повітів, вдалася попро-сту до втечі з рідного краю, зокрема до Бессарабії.До початку липня 1866 р. з багатьох сіл Буковини в Бессарабію при-були сотні голодних людей, у т. ч. дітей, зокрема з Боян - 173 чол., з Ма-гали - 54, з Цуринів - 67, з Легучен-Тевтулуй - 28, з Слободи-Раранчі- 93, з Новоселиці - 5, з Топорівців - 95, з Раранчі - 223, з Молодії- 20, з Ленківців - 2, з Волоки-над-Дерелуєм - 11, з Вербівців - 3, зОстриці - 8, з Гоголини, Юрківців, Шубранця - по 4, з Маморниці - 2,з Чорнівки - 7, з Серету, Костинців - по 3, з Васловівців, Шерівців,Глибочка, Бросківців, Рогізни, Барбівців (нині Брусниця), Велавчо-го - по одному. Крім того, через буковинську ділянку австрійсько-російського кордону перейшло 36 емігрантів з 12 галицьких сіл імістечок. Всього разом емігрувало 277 родин загальним числом 844чол. (у т. ч. 114 дітей віком до 15 років), серед них 213 українськихсімей (77 %) і 64 румунські (молдавські) (23 %) [7. Спр. 2868. Арк.66-87].У листі новоросійського і бессарабського генерал-губернатораП. Коцебу до австрійського генерального консула в Одесі від 9 (21)травня 1866 р. сповіщалося, що він зі згоди міністра внутрішніх справРосійської імперії дав розпорядження бессарабському обласному на-чальнику «залишити цих нещасних голодних людей в межах імперії..видати... необхідну грошову допомогу ізабезпечити їх квитками дляпрямування в серединніповіти Бессарабіїта в Херсонську губерніюдля заробітків» [7. Спр. 2868. Арк. 32-3].У зв'язку з тим, що Садгірське повітове управління просило Крайо-ве управління Буковини вимагати від російських властей поверненняусіх збіглих буковинських емігрантів, бессарабський віце-губернаторпояснював ситуацію: з напливом у Хотинський пов. маси емігрантівіз сіл Бояни, Раранче, Слободзія, Гоголина, Топорівці Тевтулуй хо-тинське поліцейське начальство хотіло втікачів повернути назад уавстрійськіволодіння, але тізаявляли, що покинули свою батьківщину«тільки через голод». А у зв'язку з тим, що Хотинський пов. теж по-страждав через неврожай, то «маса голодних людей була тягарем длямісцевого населення». Хотинський повітовий справник переконувавзбіглих повернутися на батьківщину, але тівідповідали, що «там їхчекаєголодна смерть ітому вони воліють краще вмерти на місці ніжповертатися додому» [11, с. 124-125].Через те, що австрійськіприкордоннівластісвоїх безпаспортнихлюдей не приймали, або приймали б дуже довго після відповідноїперевірки, тому цим 279 сім'ям були виданітимчасовіпосвідченняінаправленіна роботу у південніповіти Бессарабії Херсонську іТаврійську губернії[7. Спр. 2868. Арк. 43].На вимогу Державного міністерства Австріїдо президіїКрайовогоуправління Буковини від 11 червня 1866 р. останнє18 червня зверну-лося до бессарабського начальства видати збіглих буковинців, зокре-ма військовозобов'язаних [11, с. 125-126]. Бессарабський губернаторгенерал-майор Антонович іначальник канцеляріїМіщенко у листівід6 (18) липня наголошували, що прийняли втікачів тільки з причиниголоду, надали їм допомогу (а не посадовили в тюрму), відправили зХотинського пов., бо там теж було голодно, забезпечили їх роботоюна збиранніврожаю, але після цього їх подальша доля невідома. Томуозначеніпосадовцізапитували австрійськівласті чи після закінченняпольових робіт повертати їх усіх (згідно зісписками) в Австрію, чишукати їм поселення в межах Російськоїімперії[7. Спр. 2868. Арк.84 -85]. Цікаво, що Крайове управління, яке добивалося поверненняусіх збіглих емігрантів, у своїй відповідіросійським властям 1 жовтня1866 р. сповіщало, що становище на Буковиніважке, а тому «крайовапрезидія поки що не маєпідстави просити ваше превосходительство,щоб їх було повернуто». Більше того, якщо б буковинціпобажали на-завжди залишитися в межах Російськоїімперії то крайова президіявважала, що «прийняття російського підданства залежить насампередвід бажання та рішення самих згадуваних громадян, іц[цісарсько]-к[королівська] крайова президія готова розглянути це питання, коливід цих людей надійдуть заяви на дозвіл для переселення» [11, с. 130-131]. Австрійськівластіфактично відмовлялися від своїх громадян,повернення яких добивалися. Російськівластівсе ж вислали з країни14 буковинських емігрантів як військовозобов'язаних [11, с. 131].За даними російських властей станом на 29 жовтня (10 листопада)1868 р. в Бессарабіїпісля повернення деякоїчастини буковинців до-дому все ще перебувало близько 700 чол. австрійськопідданих, з ниху повітах: Сороцькому -137, Акерманському -20, Бельцькому -150,Оргіївському -22, Бендерському -16, Кишинівському -70, Хотинсь-кому -285 [11, с. 132]. Отже, значна частина з них перебувала ближчедо Буковини, імала можливість підтримувати зв'язки з батьківщиною.Більшість буковинських емігрантів перебували в Бессарабіїза тимча-совими паспортами, що видавалися бессарабськими властями, пра-цювали здебільшого у поміщицьких маєтках, почасти ремісниками,дехто орендував землю, чимало залишилося на постійно в Бессарабіїна ПівдніУкраїни.Отже, такізагрозливідля життя явища, як голод, мали серйознийвплив на демографію Буковини: частина населення вимирала, части-на емігрувала.У наступніроки ідесятиліття заробіткова сезонна еміграція з Бу-ковини в межіРосійськоїімперії хоч іне в таких екстремальнихневідрадних обставинах, як у 1865-1866 рр., продовжувалася.Українська газета «Буковина» у номеріза 25 квітня 1886 р. такожконстатувала, що «емігрують вони (селяни -Авт.) до БессарабіїіРумуніїв цілішукання хліба. Там вони пропадають для краю без-поворотно», або вертаються з незначним заробітком [4. -1886. -28квіт.]. Газета «Буковински Въдомости» писала у номеріза 27 березня1898 р.: «Минулого тижня відправилося на заробітки в Бессарабіюкілька сот буковинських русинів» [5. 1898. 27 бер.]. Російськіджере-ла також констатували значний приплив робочоїсили з Буковини вБессарабію та українськігуберніїу 70-х рр. ХІХ ст. Російський кон-сул у Чернівцях Д. Кіра-Дінжан доповідав у Петербург у листопаді1873 р., що буковинськіселяни відправляються «масами в БессарабіюіПівденну Росію», що їм потрібнізаробітки, а тамтешнім роботодав-цям -їхня праця [11, с. 208].На першій крайовій профспілковій конференції30 серпня 1896 р.,виступаючи, делегат Хомет засудив практику «торгівлілюдьми», колипосередники з Бессарабії України, Румуніїходять від хати до хати вбуковинських селах, дають наперед т. зв. «форшуси» (грошовізавдат-ки) під майбутню роботу ів такий спосіб спонукають їх до еміграціївсусіднікраїни [14. 1896. 25 вер.].Найбільше відхідників йшло на заробітки в українськігуберніїівБессарабію з північних українських сіл Буковини, почасти з румунсь-ких, зокрема з Миткова, Чорного Потоку, Мосорівки, Вікна, Онута,Боянчука, Брідка, Горошівців, Малого Кучурова, Погорілівки, Саму-шина, Топорівців, Рогізни, Жучки, Реваківців, Станівців, Кам'яноїВеликого Кучурова, СтароїЖадови, Жучки, Боян, Глибоки, Остриціа також з міст імістечок -Чернівців, Садгори, Кіцманя, Сторожинця,Вижниціта ін. [9, с. 201].У 1899 р. на Буковинідіяло 12 контор, якінаймали буковинців назакордоннізаробітки. Депутат Буковинського крайового сейму Мико-ла Василько у своїй інтерпеляціїдо крайового президента Бургіньоназазначав, що послуги цих посередників дуже дорогідля біднихвідхідників, бо вони «позбавленіелементарних прав, беззахисніексплуатовані» [17, с. 218].Угоди укладалися спочатку не персонально з кожнимзаробітчанином, а з групою в кілька десятків осіб. Але за таким кон-трактом встановлювалася своєрідна кругова порука: один за всіх, всіза одного. Тобто, якщо хтось, взявши аванс, не відправився з групоюна роботу, чи вже на роботів Бессарабіїчи в Українісамовільно за-лишив групу, то остання мусила за нього відпрацювати аванс івсівитрати роботодавця. Так, група селян з Великого Кучурова іВолокичислом 203 особи зверталася у вересні1866 р. зіскаргою до Крайо-вого управління на тих своїх односельчан, які найнявшись разом зіншими на роботу в маєток поміщика Мафо с. Калінешти неподалікБельц іодержавши попередньо аванс, не прибули на роботу, а окреміз прибулих, покинули групу. В результатізаробітчани заборгували ро-ботодавцю 547 гульденів 9 крейцерів, якіпоміщик вимагаєз групи[11, с. 128 -130].На весняно-польовіроботи буковинськізаробітчани здебільшоговідправлялися групами по кілька десятків чоловік з визначеним стар-шим. На роботи восени івзимку йшли невеликими групами по кількачоловік [6, с. 141]. Більшість заробітчан йшла на заробітки, уклавшитрудовіугоди з посередниками-вербувальниками, інколи одержавшипевний аванс. Однак, будучи «пов'язані» цим авансом, заробітчанибули приреченіпрацювати у майбутньому лише за ту плату, яку виз-начив роботодавець.З окремих сіл йшли десятки людей щороку на заробітки. Так, у1890 р. одержали паспорти для виїзду в Бессарабію на різніробо-ти за наймом із с. Митків -88 осіб, з с. Чорний Потік -50 осіб, зс. Мосорівка -30 осіб, з с. Вікно -20 осіб, з с. Онут -18 чол. У на-ступному 1891 р. такіпаспорти видано 73 чол. з с. Митків, 35 чол. -зс. Чорний Потік, 21 чол. -з с. Мосорівка, 20 чол. -з с. Онут, 15 чол.-із с. Брідок, 15 чол. -із с. Малий Кучурів та ін. [6, с. 139-40].1892 р. був неврожайним. Значно менше було зібрано зернових,технічних, кормових культур. Старше покоління людей ще пам'ятало,як чверть століття тому (1865 -1866 рр.) від голоду мерли тисячілю-дей. Тому частина мешканців з північно-східних околиць Буковинипочала залишати разом з сім'ями своїубогіоселі потайки переходитиавстрійсько-російський кордон ішукати порятунку в сусідній країні[4. 1896. 16 серп.].Це викликало стурбованість властей. Крайовий президент напра-вив у район Онута іЧорного Потоку начальника жандармеріїКатаржііначальника Кіцманського повітового управління. Військо іжандар-ми блокували кордон від с. Добринівцідо с. Онут [11, с. 176-78].Ситуація настільки стурбувала власті що туди 17 жовтня прибувсам крайовий президент Кравс. Він дав вказівку правоохоронним,адміністративним органам, прокуратурірішуче присікати найменшіпрояви агітаціїза еміграцію [7. Спр. 5986. Арк. 136].Загалом число емігрантів було досить великим. Щоправда, значначастина цих емігрантів, що рушили в сусідню країну пізньоїосеніколи польовіроботи в основному закінчилися, незабаром повернули-ся без якихось значних заробітків. Але наступного 1893 р. в окремихселах поміщики іорендарімаєтків відчували певну нестачу робочоїсили [14. 1894. 24 лют.].Станом на 18 січня 1893 р. з сіл Чорний Потік, Онут, Погорілівка,Дорошівні Юрківці Вікно, Брідок, Мосорівка, Горошівці Боянчук,Лука, Репуженці Митків, Киселів, Самушин, Кулівціемігрувало заофіційними даними 315 осіб, у т.ч. 142 чоловіки, 63 дружини, 110дітей [Підрахов. за: 11, с. 189 -198]. Серед 142 глав сімей чи нежона-тих чоловіків 114 не мали поля, 14 мали до 1 йоха (1 йох -0,57 га), 8мали від 1 до 2 йохів, 5 -від 2 до 3 йохів, 1 мав 3 йохи землі 101 немав хати. З 20 по 31 січня 1893 р. у межіРосійськоїімперіїемігрувалоще більше ста буковинців ігаличан [11, с. 199].Надаліеміграція в Російську імперію здійснювалася в основномузаконним шляхом. Зокрема, з листопада 1892 р. по лютий 1893 р. ізКіцманського іЧернівецького повітів емігрувало за закордонними па-спортами через Новоселицю 60 осіб [14. 1893. 2 бер.]. (Закордонніпаспорти візувалися російським консульством на 6 місяців, післячого це візування необхідно було продовжувати, сплативши 3 фл.)[4. 1897. 29 вер.]. Водночас за лютий 1893 р. російська прикордоннаслужба вислала назад на Буковину через Новоселицю 90 буковинсь-ких емігрантів [8. Спр. 86. Арк.5].Еміграція селян 1892 р. з північних сіл Буковини викликала ши-рокий резонанс в краї Про неїзаговорили у Буковинському крайо-вому сеймі Причини цієїеміграціїз'ясовував український депутат-народовець Єротей Пігуляк. 2 травня 1893 р. він виступив у сейміз великою промовою, стверджуючи, що еміграція у межіРосійськоїімперіїбула викликана вкрай важким становищем селянства. Напідставіознайомлення з земельною статистикою 1880 р. по 10 селахтодішнього Заставнівського судового повіту, зокрема таких, як Онут,Погорілівка, Боянчук, Юрківці Добринівці Чорний Потік, Митків,Брідок, Вікно, Самушин, звідки найбільше емігрувало селян, він вста-новив, що серед усіх 3939 господарств цих сіл таких, що мали менше1 морга (1 морг -0,75 га), було 1036 господарств, або 26,3 %, більше 1морга -965 господарств (24,5 %), 2 морги -555 г-в (14,1 %), 3 морги- 405 г-в (10,3 %),4 морги -290 г-в (7,4 %), 5 моргів -193 г-в (4,9 %),6 моргів -122 г-ва (3,1 %), 7 моргів -107 г-в (2,2%), 8 моргів -47 г-в(1,2 %), 9 моргів -44 г-ва (1,1 %), 10 моргів -38 г-в (1,0 %), від 10 до15 моргів -75 г-в (1,8 %), від 20 до 25 моргів -11 (0,3 %), від 25 до50 моргів -9 г-в (0,2 %), понад 50 моргів -5 г-в (0,1 %). Є Пігуляквзагалівважав, що селяни, яківолоділи земельною площею до 5моргів (а це понад 87 %), належали до сільського пролетаріату. Водно-час поміщикам у цих селах належало 10 807 моргів. Щоб поліпшитиземельнівідносини, Є Пігуляк пропонував земліБуковинського пра-вославного релігійного фонду віддавати в безпосередню оренду селя-нам [4. 1893. 30 квіт.]. Звичайно, цей захід у майбутньому не зупинивби еміграцію, але депутат не бачив більш рятівного заходу.Прем'єр-міністр іміністр внутрішніх справ Австріїу зв'язку звищеозначеними подіями звернувся до російського уряду посилитиконтроль на кордоніпроти еміграціїрусинів з Буковини іСхідноїГа-личини, проти поширення певних обнадійливих обіцянок. Російськийуряд відповів, що землідля наділення русинських емігрантів в Росіїнемає а прикордонним службам дано наказ посилити паспортний ре-жим при переходікордону [8. Спр. 86. Арк. 5].Щоб не допустити масовоїсамовільноїеміграціїбуковинськихмешканців у 1893 р., властівживали різнізаходи. Зокрема, за розпряд-женням прем'єр-міністра Австріїпрезидія Крайового управління звер-нулася 2 березня 1893 р. до Буковинськоїправославноїконсисторіїщоб та наказала священикам Кіцманського, Чернівецького, Виж-ницького іСторожинецького повітів повести енергійне роз'ясненнясеред мирян у церквах проти еміграції 13 (25) березня того ж1893 р. консисторія за підписом митрополита Сильвестра направи-ла відповідний циркуляр священикам Буковини [8. Спр. 86. Арк.5]. Ітака роз'яснювальна робота у церквах, звичайно, велася.Все ж австрійський парламент прийняв кілька законів, якідещо по-легшували офіційний відхід заробітчан у сусіднідержави [4. 1895. 4січ.].Але через 3 роки ситуація повторилася. Знов-таки через недорід1894 р. кукурудзи буковинськіселяни, побоюючись голодноїсмертітікали -українціімолдавани -до своїх одноплемінників по той бікавстрійсько-російського кордону. Рух цей почався з квітня 1895 р. Закороткий час с. Вікно покинуло 33 мешканці с. Чорний Потік -47мешканців іт. д., причому з членами родини, домашніми пожитками[7. Спр. 6640. Арк. 29-0; 8. Спр. 86. Арк. 9]. Деякісім'їбули затриманів Новоселицііповернутів села, хоч мали на руках закордонніпаспор-ти [1, с. 214-15].Крайовий президент Гойос у своєму розпорядженнівід 27 квітня1895 р. вимагав від крайового командування жандармерії прокурату-ри, ба навіть православноїконсисторіїу різний спосіб боротися протиеміграції не видавати закордонніпаспорти, арештовувати агітаторівівіддавати їх до суду, священикам -вмовляти селян у церквах непокидати своїсела [10, с. 46-7, 182]. Заохочене крайовим началь-ством, енергійно діяло командування крайовоїжандармерії У рапортіпрезидіїКрайового управління від 29 квітня 1895 р. підполковникІндра доповідав, що він видав наказ по жандармерії у якому вима-галося: стримувати недозволену еміграцію, своєчасно вивідувати,хто маєнамір таємно покинути край, хто раптом продаєсвою зем-лю, майно, пильно охороняти кордон, рішуче діяти проти агітаторів,якіагітують до виїзду в Російську імперію, вести серед населенняроз'яснювальну роботу проти еміграції діяти спільно з повітовимивластями та ін. [7. Спр. 6640. Арк. 7].Хоча властіна місцях мусили виконувати розпорядження «зверху»,але й намагалися пояснити справжніпричини еміграції Так, началь-ник Кіцманського повітового управління Захар у своєму донесенніпрезидіїКрайового управління від 30 квітня 1895 р. доводив: «Цимлюдям, якіналежать до найбідніших верств населення цього повіту,навряд чи можна відмовляти видавати закордонніпаспорти тим паче,що як меніцілком докладно відомо, власники маєтків іорендарі зо-крема ті що [мешкають] поблизу Дністра, платять їм таку низьку по-денну плату (15 -20 кр[ецерів]), що вони фактично не могли би їхіснування не забезпечувала б можливість заробітку за кордоном»[10, с. 46]. Отже, ів даному випадку властьпредержащідобре зна-ли причини еміграціїселян, але заради забезпечення місцевих вели-ких землевласників та орендарів маєтків дешевою робочою силоюперешкоджали малоімущим селянам відходити на заробітки у межіРосійськоїімперіїПоряд з адміністративними заходами проти еміграціїнаселення насхід начальник Крайового управління знову звернувся до Буковинськоїправославноїконсисторії підкреслюючи, що стримання еміграції-це не тільки поліцейська справа. «Своєдохідливе, проникливе сло-во іповчання й роз'яснення мають сказати в першу чергу духовніпровідники, щоб уберегти населення від необдуманих вчинків, бопісля повернення вони можуть стати жебраками» [8. Спр. 86. Арк.11]. Ізнову, як і1892 р., консисторія 25 квітня (7 травня) 1895 р. шлециркуляр священикам Кіцманського, Вижницького, Чернівецького,Сторожинецького повітів, у якому, зокрема, підкреслює що протиеміграціїтреба діяти проникливим повчанням [8. Спр. 86. Арк. 11-13].«Вдосконалювалися» забороннізаходи іпо державній лініїавстрійських властей. 15 лютого 1903 р. Крайове управління Буко-вини видало розпорядження, а 11 січня 1904 р. додаток до нього проте, що відхід на закордоннізаробітки в сільському господарствіможездійснюватися лише з дозволу Крайового управління, при наявностіписьмових трудових угод, затверджених за місцем проживаннязаробітчан [6, с. 144].Проте відхід на заробітки не припинявся. Так, у квітні1896 р.відбули туди з с. ТопорівціТанасій Двірничук, Євдокія Підвисоцька,Домніка Двірничук, Василь Підвисоцький. Сільський староста узв'язку з цим доповідав Чернівецькому повітовому управлінню: «Ужевід давніх років топорівськіселяни навесніідуть у Бессарабію назаробітки, а восени повертаються назад... Щонайменше 10 сімей зТопорівців переходять щороку навеснідо Бессарабіїісвій заробітокпосилають поштою своїм рідним... або привозять заробленігрошізсобою восени додому» [11, с.220].Не маючи здебільшого певноїспеціальності працюва-ли буковинськісезонники-емігранти у переважній більшостінасільськогосподарських роботах в Бессарабії як орачі погоничі са-пальники, косарі в'язальники снопів, молотники, візники, пастухи таін. Працювали й при вирощеннікукурудзи, технічних культур, зокре-ма цукрового буряку [16, c. 7].Ê650-ëåòèþìîëäàâñêîéãîñóäàðñòâåííîñòè87У донесенніросійського консула в Чернівцях в МЗС Росіїза 1903 р.зазначалося, що «впродовж останніх двох років відправлялася в Росіюз Буковини маса робітників, так званих, "гонтарників" (спеціалісти звиготовлення гонту ідраниць та покриття ними дахів)». Але з 1903 р.їх наплив скоротився, бо місцеві зокрема бессарабськімешканцісамінавчилися виготовляти з буковинського ігалицького лісу гонт ідран-ку [11, с. 244]. Більшість буковинських заробітчан восени поверталисядодому. Однак були й такі які залишаючись австрійськопідданими,проживали сім'ями за мажами Австро-Угорщини [11, с. 110, 410, 412].Важливим єпитання щодо чисельностібуковинських сезоннихемігрантів. Загалом впродовж другоїполовини ХІХ ст. це число булозначним, особливо у важкічаси неврожаю іголоду.З Кіцманського пов. (у т. ч. й Заставнівського) у 90-х рр. ХІХ ст.щовесни відправлялося на заробітки в Бессарабію іУкраїну кілька со-тень селян [6, с. 139]. У голодніроки число заробітчан збільшувалося,у звичайніроки меншало.Рівень заробітків буковинських сезонних сільськогосподарськихробітників у різних губерніях Російськоїімперіїістотно різнився.Звичайно, для них зручніше було б знайти роботу у ближніх губерніяхзокрема у Бессарабській, однак тут якраз оплата була нижчою. За да-ними російськоїстатистики 1910 р., середня місячна плата сезоннихробітників у літню пору складала: у Бессарабській губерніїна своїххарчах -10,94 руб., на хазяйських харчах -9,48 руб. (у т. ч. у найближ-чому Хотинському пов. -7,06 руб. і5,8 руб.), [12, с. ІІ-І]. У більшвіддалених від Буковини губерніях оплата працісезонних заробітчанбула вищою, але й дорожнівитрати були більшими, великівідстанінераз доводилося долати пішки. А оплата працібуковинських відхідниківу Бессарабіїформально була не набагато вищою, ніж вдома. Дляпорівняння візьмемо офіційну денну плату сільськогосподарськихробітників у Чернівецькому пов. у поміщицьких маєтках за 1902 р. Всередньому для чоловіків вона становила 1,1 крони (на своїх харчах).Якщо вважати, що місяць мав 24 робочідні(в неділю люди зазвичаййшли до церкви іне працювали), то місячна плата, отже, становила26,4 к. [7. Спр. 8801. Арк. 29]. Якщо, далі враховувати, що 1 рос.руб. дорівнював 2,5 австр. крони, то місячна платня поденника насвоїх харчах становила у Бессарабіїу 1910 р. (у австрійських кронах)27,6 к. Але, по-перше, Чернівецький пов. був кращим щодо оплатипрацісільськогосподарських робітників, бо частина селян йшла назаробітки в Чернівці робочоїсили дещо меншало, іпоміщики тавеликіорендарімусили з цим рахуватися. По-друге, у всіх іншихповітах денна плата була нижчою. Приміром, орендар маєтку Абра-гам Круг у с. Онут платив найманим робітникам 0,3-0,5 к. на день[7. Спр. 18544. Арк. 5-6]. По-третє і це дуже суттєво, буковинськіроботодавцінамагалися видавати платню найманим робітникам негрішми, а натурою (часто низькоякісним неочищеним збіжжям, сур-жиком), за якою завжди приховувалася частка неоплаченоїпраці По-четверте, у бессарабських та українських губерніях все-таки булобільше роботи, відхідникам менше, ніж у рідному краї загрожувалобезробіття.Великіземлевласники та орендаріБессарабії користуючисьбеззахисністю заробітчан, експлуатували їх, встановлюючи довгийробочий день іневисоку платню. Газета «Буковина» у номеріза 26квітня 1905 р. з гіркотою писала: «Заробітки наших мужиків у Румуніїабо Бессарабіїсе чиста епопея визиску інадужить» [4. -1905. -26квіт.]. Хоч відхід на заробітки до Бессарабіїна початку ХХ ст. дещоскоротився, однак він продовжувався аж до Першоїсвітовоївійни.

Скачать электронную версию публикации