Весняні календарні обряди молдаван Буковини.pdf Віддавна мешканці Буковини певні етапи природного календарногоциклу відзначали святково-релігійними обрядодіями. З часом зустрічвесни все більше перетворювалася на молодіжні забави та гуляння зпіснями, іграми й танцями. Саме в такому вигляді вони зафіксованідослідниками у другій половині ХХ ст. [10, с. 119].У молдаван Буковини початком весняних свят було 1 березня - деньМерцішор. В цей день перед сходом сонця жінки вішали на палицюбіля воріт або перед будинком червону хустку. Батьки одягали на шиюабо прив'язували до руки дитини мерцішори - дві китички торочок ізниток білого та червоного кольору, з'єднаних між собою двома пере-плетеними нитками, які, як вірилось, приносили удачу.Мерцішори носили не лише діти, а й дорослі. Дівчата вірили, щоколи носити мерцішори і вмиватися росою з квітів, то лице їх будебілим, а щоки - рум'яними.Носили мерцішори до початку цвітіння дерев або до прильоту пер-ших лелек. Потім їх прив'язували до кущів троянд або гілок дерев.У молдаван північних районів Молдови, які межують з Буковиною,мерцішор носили дванадцять днів, а потім вішали на вітки фруктовихдерев. З цим обрядом було пов'язане повір'я, що коли дерево цьогороку добре вродить, то щасливою буде людина, яка вішала мерцішорна його вітки [9, с. 291]. Свято Мерцішор символізувало проводи зимиі прихід довгоочікуваної весни.В наш час мерцішори носять в основному діти. 1 березня дівчаткадарують мерцішори хлопчикам. Цю обрядову прикрасу виготовляютьвласноруч або купують і носять впродовж усього місяця березня.У молдаван Буковини існує легенда про мерцішор, в якійрозповідається, що дуже давно росла ніжна квітка з пелюстками,білими як сніг. Цією квіткою був Гіочел (пролісок). Одного разу, колисонце своїми золотистими стрілами пробило чорні хмари, на маківцігори з'явився ніжний пролісок. Від лютих морозів зуміла врятуватийого добра фея, яку звали Весна.Та злий Кривець кинувся на проліска, щоб знищити сміливця, якийступив у його царство. Кривець висмикнув із землі колючий кущ ізі злістю жбурнув його в ніжну Весну, поранивши її в безіменнийпалець. На білу пелюстку Гіочела бризнула гаряча червона кров. Цягаряча кров розбудила й повернула юного проліска до життя. Відрадості він підняв угору свою білу голівку. Через гори і долини про-звучав його голос: «Радійте, люди! Зімною йде Весна! Зімною йдутьСонце іжиття!» [7. 1998. Т. 13, с. 23].Буковинський етнограф кінця ХІХ -початку ХХ ст. С.Ф. Маріанвідзначав, що у багатьох місцевостях Буковини існуєзвичай, за яким1 березня батьки чіпляють дітям на шию або руку золоту чи срібнумонету. Ця монета, яка тримається на червоній стрічці називаєтьсямерцішор, мерцішуг, марц (martisor, martisung, mart). Щодо при-значення цього весняного обрядового атрибуту, то він пише: «Метаприв'язування мерцішора -досягти щастя протягом року, щоб дітибули здоровими та чистими як срібло весною, та щоб літом не хворілина лихоманку. Мерцішор надівають або прив'язують дітям вранціпер-шого березня, до заходу сонця. Деякідіти носять мерцішор 12 днів, апотім прив'язують його на гілку молодого деревця. Іякщо того року цедерево вродить добре, вважають, що ідитиніпощастить у житті Іншіносять його до цвітіння перших дерев ітільки тодізалишають його надереві щоб були здоровими ігарними, як квіти відповідного дерева.Іншіносять його до прильоту перших лелек, тодікидають його їмуслід, кажучи: «Візьми собічорноту, віддай менібілість (біле)».Дехто носить мерцішор до першого співу зозулі тодіприв'язуютьйого до червоноїтроянди, кажучи: «Щоб я був червоним, як ця тро-янда» [14, с. 96-101].Сучасний румунський етнолог А. Олтяну у книзі«Народ-ний румунський календар», де вона використала буковинськийетнографічний матеріал з праць С.Ф. Маріана, А. Горовея, відзначалапочаток як аграрного, так ікалендарного року в румунів у давнічаси.Вона значно ширше ставить питання про причину носіння мерцішора,вказуючи, що від весняного свята Драгобетеле (24 лютого), яке маєщеназви св. Івана Весняного, Івана Драгобетеле, Голова Весни, дівчатапочинали вмиватись сніговою (талою) водою, щоб захистити облич-чя від шкідливих сонячних променів. З цією причиною (захист віднегативноїдіїсонця) пов'язуєА. Олтяну носіння амулетів-мерцішорівмолоддю, якітізав'язували 1 березня до сходу сонця. Вона пише:«Амулет складався з двох заплетених ниток білого ічервоного (абобілого ічорного) кольорів, що єсимволом боротьби життя ісмертіздоров'я іхвороби. Той факт, що мерцішор кидали або носили до при-льоту лелек, якіповиннібули забрати "чорноту", що виробляєсон-це, іпринести здорову "білість" обличчя, доводить саме цю причину.Якщо мерцішор не кидали, то його вішали на гілку дерева у цвіту абона троянду, щоб через них вплинути магічно» [16, с. 127].Українцям, молдаванам Буковини відома легенда про березневубабу Докію (в українців «баба Євдоха», у молдаван ірумунів -«babaDochia»). Подібнілегенди про березневу бабу, яка керуєпогодою напочатку березня, відомів обрядовостірізних народів світу -болгар,португальців, швейцарців та ін. [4, с. 209-220]. Наприклад, у болгарподібна легенда розповідаєпро «бабу Марту» [8, с. 13-17].Православна християнська церква святкує1 березня деньхристиянськоїсвятоїмучениціЄвдокіїСамаритянки [12, с. 15]. ВМолдовіта серед румунів власне румунських теренів зустрічаєтьсяще назва «baba Marta» [5].Існуєприпущення, що ця назва запозичена від болгар, в яких вонаіснувала з давніх часів [3, с. 193].У легенді поширеній серед буковинських молдаван, розповідаєтьсяпро бабу, яка вигнала вівціна гірське пасовище -полонину, коли булоще холодно, іза це була покарана. Зміст легенди в українців, молда-ван ірумунів Буковини майже однаковий. Євдоха була злою бабою-мачухою, яка взимку послала у ліс по суницісвою нерідну дочку.Проте в лісідо дівчини підійшов старий чоловік (а це був місяць тра-вень), який на хвильку перетворив галявину із засніженоїна зелену, деросли суниці Вона назбирала ягід іпринесла мачусі Баба ще більшерозлютилася на дівчину й вирішила сама піти в ліс з вівцями, щоб іовець нагодувати на тій галявині Вона вдягла дванадцять кожухів, бобуло дуже холодно, іпо черзізнімала кожухи, піднімаючись на гору.Знявши останнього кожуха, баба опинилась високо в горах. Але тутраптом звіялася завірюха, все занесло снігом. Стара івівцізамерзли,перетворившись на каміння. Так Бог покарав злу бабу.На Буковинській Гуцульщинібіля села Усть-Путила, де зливаютьсяв одну ріку Білий іЧорний Черемоші стоїть під горою кам'яна брилависотою понад п'ятдесят метрів. Цей камінь люди прозвали Кам'яноюБагачкою, пов'язавши з легендою про злу бабу-мачуху [6, с. 201] .У румунів існуєінша версія цієїлегенди, коли зла свекруха по-слала невістку взимку мити шерсть у водірічки, сподіваючись, щота захворієіпомре. Але на березірічки молода жінка побачила двохчоловіків старшого віку, якірозпитали їїпро причину приходу у такустужу до води. Вона все їм розповіла, й тодічоловіки допомогли їй івідбілили шерсть, а ще дали букетик квітів суниці Коли баба побачи-ла тіквіточки, то вирішила погнати овець на пасовисько із своїм си-ном відправитись на чарівну полонину. По дорозіставало все теплішеівона скинула з себе всідев'ять кожухів (по одному щоденно впро-довж дев'яти днів). Коли вона скинула останнього, різко похолодало ібаба разом з вівцями замерзла на полонині[15, с. 259-260].У молдаван Буковини легенда про «бабу Докію» маєтакий зміст.Баба-свекруха послала невістку мити в річку Прут білу шерсть іска-зала, щоб та мила до тих пір, аж поки шерсть не почорніє На березідо неїпідійшов гарний хлопець, який допоміг зачорнити шерсть іпо-дарував їй букет квітів, сказавши, що він зібрав їх на протилежномуберезірічки. Баба, довідавшись про це, вирушила з вівцями по льодудо протилежного берега. Але посерединірічки крига тріснула, ібабаз вівцями потонула, перетворившись у каміння. Тому в річціПрутзустрічаються великікам'янівалуни, які за переказами, єслідамитого перетворення [7. 2001. Т. 8, с. 3].У румунів існуєще легенда про дівчину, дочку імператора, яка, ря-туючись від завойовників, пішла в гори зістадом овець ітам замерзлана дев'ятий день, бо надворібула ще зима. На тому місці де вони за-мерзли, залишились великікамені[11, с. 64].Коли Докія піднімалась у гори, вона пряла нитку, яка символізуєнитку року, подібно як богиня долі-грецька мойра при народженнідитини пряла нитку життя [11, с. 11]. За уявленнями румунів та мол-даван, саме ця нитка року єприкрасою-оберегом мерцішором, зро-бленим з ниток та інших прикрас. Про побутування цього звичаю убуковинських румунів писав буковинський етнограф початку ХХ ст.С.Ф. Маріан [13, с. 51].Враховуючи те, що в давнічаси початок нового року відзначаливесною, на початку березня, то можна припустити, що й легенда пронитки-мерцішор пов'язана з цим святкуванням.Як вважаєрумунський етнограф І Гіною, баба Докія ніби присутняпри народженнінового року ітому пряде нитку життя новому роковіяк богиня доліпряла нитку новонародженій дитині[11, с. 119-120].Звичай носити «березневінитки» на початку березня зустрічаєтьсяів інших європейських народів: болгар, македонців, албанців, греків[1, с. 316].Під впливом «баби Євдохи-Докії» на Буковиніперша декада бе-резня називається «бабиними днями», подібно болгарським січневим«бабиним дням» [2, с. 301-244], румунським березневим «zilele babei»[15, с. 259-260].Носити мерцішор було прийнято першідев'ять днів березня або дочасу, поки не зацвіте якась квітка чи не закуєперший раз зозуля. Проце маємо відомостііз досліджень С.Ф.Маріана та експедиційних спо-стережень початку ХХІст. [13, с. 117-118; 7. 2001. Т. 8, с. 12].Таким чином, молдавани ірумуни Буковини на початку березнясвятково відзначали початок весни обрядодіями свята Мерцішора.Усна народна творчість зберегла відомостіпро відзначення початкувесни днями «баби Євдохи-Докії».

Скачать электронную версию публикации