Різдвяні свята молдаван та румунів Буковини: до питання витоківсвяткувань.pdf Різдво займає центральне місце не тільки у зимовому циклі свят,але в усій календарній обрядовості. За своїм значенням воно майжене поступається Великодню. За зовнішньою формою воно є христи-янським, однак коріння багатьох обрядів є язичницького походження.Зрозуміти символіку різдвяної обрядовості допомагає порівняльно-історичний аналіз, оскільки у багатьох народів у давні часи на зи-мовий період припадали аналогічні обряди. Календарний цикл святу всіх народів завжди був тісно пов'язаний із циклічними змінамиу природі, що в кінцевому підсумку й зумовило подібність обрядіву різних етносів. Як відзначав молдавський дослідник Ю. Попович,народи північної півкулі - від Американського континенту до Індії,від Скандинавії до Екваторіальної Африки - з прадавніх часів свят-кували «народження» своїх божеств в останні дні грудня [5, с. 115].Звичайно, це не випадковість і не наслідок безпосередніх контактівта запозичень, хоча траплялося й таке. Очевидно, всі ці урочистостібули пов'язані із зимовим сонцестоянням, яке припадало на остан-ню декаду грудня і являло собою поступове зменшення тривалостіночі й повільне, але невпинне збільшення дня. В цьому природномуявищі вбачали відродження сонця, яке несло надію на швидше на-стання весни. Ця обставина й пояснює аграрне забарвлення багатьохобрядів, пов'язаних із цим святом.Так, єгиптяни вірили, що бог Гор, син Ісіді та Осіріса, був зачатийу березні, а народився в кінці грудня. Відомо, що в Олександрії в нічз 24 на 25 грудня відбувалися урочисті процесії, на яких обов'язковофігурувала статуя діви з немовлям, тобто Ісіди з Гором [8, с. 347]. Доречі, ця композиція пізніше й стала прообразом християнської ДівиМарії. Згідно з грецькими міфами, Діоніс був народжений також 25грудня [9, с. 127-128]. Цей міфічний образ явно не грецького поход-ження. Народження іранського Мітри, цієї антропоморфної іпостасісонця, теж відзначалося 25 грудня [10, с. 53-54]. У римлян цілийтиждень з 17 по 23 грудня проходив під знаком Сатурналія, який бувпов'язаний з обожненням бога посівів Сатурном і його дружиною Ож,яка уособлювала плодючість землі. Ці святкування були наповнені ве-селощами і розвагами, під час яких стиралися всі майнові та соціальнівідмінності між людьми. Тільки тиждень розділяв Сатурналії і Ка-лендули - таке ж веселе свято, яке відзначалося у перші дні січня ібуло присвячене богу Янусу, з двома обличчями [5, с. 117]. У періодРимської імперії дуже популярними стають, у зв'язку із включеннямдо складу держави східних провінцій, східні культи, зокрема персь-кого бога сонця Мітри. Його день народження, як ми вже зазначали,святкувався з 25 грудня. Свято народження сонячного бога Мітримало державний характер і відзначалося навіть у найбільш віддаленихпровінціях. Так, у ІІІ ст. н.е. культ Мітри вважався популярною течієюДакії, тобто на території сучасної Румунії [11, с. 228].Отже, у різних народів результатом тисячолітніх спостереженьза природою стали міфи про народження сонця (у римлян), якехристиянські ієрархи IV ст. ототожнили з народженням Христа (diesnatalis domini). Богослови сходу і заходу відвели сонцю роль символуІсуса Христа, якого вони оголосили новим сонцем справедливості іпорятунку.Таке накладання язичницького і християнського свята створилосприятливе підґрунтя для народження поєднаних форм. На цьомуфоні стає зрозумілим, що і в різдвяній обрядовості румунів та молда-ван ХІХ - поч. ХХ ст. простежуються історичні нашарування різнихепох - аграрні язичницькі культи і побудовані на їх основі, частковопереосмислені й трансформовані в дусі монотеїстичної релігії куль-ти християнські, місцеві традиції і запозичення, які стали наслідкомпрямих або опосередкованих етнокультурних контактів. Перш ніжперейти до безпосереднього аналізу різдвяної обрядовості, слід дещосказати про етимологію назви Різдво. Майже по всій Європі розпов-сюджена християнська назва Різдва - Craciunul (9 день народженняХриста). Очевидно, звідси походить саме слово Craciun (лат. термінcreatione).Як і у більшості європейських народів, у молдаван різдвяне свято,за народними уявленнями, вважалось чарівним часом, коли пробуджу-валась і ставала особливо небезпечною всіляка нечиста сила: відьми,чорти, злі духи тощо [1, с. 2-3]. Найбільшу небезпеку, з точки зорузабобонного селянина, становили вечори і ночі напередодні Різдва,Нового року, Хрещення, саме тоді й виконувалися головні урочисті ізахисні процедури та обряди.Різдву завжди передували серйозні приготування, в які включа-лись усі працездатні члени родини. Особливо багато роботи випадалона плечі жінок. Вони прибирали в хаті: обмазували свіжою глиноюдолівку, білили стіни, стелю, піч, мили лави і столи, посуд і всяке на-чиння тощо. На час свят з хати виносили все, що стосувалося буденноїжіночої роботи (гребені, днища, мотовила, веретена, починки, клубкитощо). Перед Різдвом обов'язково прали білизну і чистили одежу. Ті,хто мав можливість, купували або шили до Різдва новий одяг, прагну-чи зустріти свято в обнові. Привести все до ладу у господарстві, наподвір'ї і в господарських приміщеннях, заготувати корм для худоби ідрова - було обов'язком чоловіків [1, с. 5-6].Святкування Різдва розпочиналося вже увечері 24 грудня (за но-вим стилем 6 січня). В обрядовості Святвечора відігравала певну рольхристиянська символіка й атрибутика, але саме родинне свято малопереважно народний, а не церковний характер, про що свідчать, зо-крема, язичницькі за своєю суттю звичаї та обряди.24 грудня не їли нічого до вечора, доки не з'являлася перша зоря нанебі, оскільки вірили, що її поява знаменує собою народження ІсусаХриста. Сама підготовка до святкової вечері носила урочистий харак-тер і розгорталась як справжній ритуал. У румунів в основі багатьохзвичаїв, які побутували напередодні Різдва, лежала ініціальна магія(магія першого дня), що була пов'язана з народними віруваннямив існування особливих днів, якімогли визначати долю всього року.Розглянемо деякіприклади. Щоб прожити весь рік у злагоді наСвятвечір іРіздво не можна було лаятись, сперечатись, карати дітейтощо. Народнізвичаївимагали напередодніРіздва забути всікривдиізберігати хороший настрій. До свят намагалися повернути усіборгиінавпаки -в святковіднінічого не позичати, вірячи, що це призведедо бідності[1, с. 5].З днем Різдва в молдаван були пов'язанідеякіпрогнози й ворожіння,якієпереважно аграрного ісімейного характеру. Так, наприклад,вважалось, що якщо зварена кутя виходила з верхом, то це віщувалобагатістоги сіна, а зоряна ніч перед різдвом обіцяла врожайний рік.За розміром стеблини сіна, яку виймали з-під святковоїскатертини,визначали, кому судився вік довгий, а кому короткий [1, с. 10].Важлива роль в обрядах ізвичаях Святвечора належала столу, заяким збиралася вся родина. В інтер'єрімолдавського народного жит-ла у давнину стіл виконував функцію своєрідного домашнього жер-товника. Загальнопоширеним був звичай класти на стіл солому абосіно, яке покривали скатертиною [1, с. 9]. Широке використання соло-ми або сіна на Різдво в народіпов'язувалось із біблейською легендоюпро народження Христа в яслах на сініМолдавани, як іукраїнці готували до Святвечора значну кількістьстрав, використовуючи при цьому майже всінаявніу господарствіпродукти. При цьому повинна була дотримуватися тільки одна вимо-га: всістрави мають бути пісними, оскільки 24 грудня (6 січня) булоостаннім днем 40-денного Пилипівського посту, що передував Різдву[6, с. 45]. Різноманітна ібагата їжа в цей день, за народними уявлен-нями, повинна була забезпечити добробут людей у наступному році[1, с. 2]. Тому навіть найбідніший селянин докладав усіх зусиль, щобзустріти свято якнайкраще.Різдвяна ритуальна їжа у молдаван зберегла архаїчну простоту увідборістрав ів способах їх приготування. Головне місце в обрядовійтрапезізаймали калачірізноїформи іспецифічного призначення. Ізпершого тіста виготовляли особливий калач, який мав нагадуватицифру вісім. В окремих випадках пекли ще один калач, що означалопочаток свята. НапередодніРіздва, після заходу сонця їх вішали нацвях на східній стініхати ітримали там до весни. Весною ж передоранкою їх знімали, обкурювали і ламаючи на шматки, розкидалипо полю [5, с. 127]. Інодівіддавали волам після оранки, «щоб вонибули здоровими» [10, с. 65]. Як бачимо, калач, спечений під час святаCraciun, мав магічний вплив, пов'язаний тим, щоб викликати іпоси-лити родючість землі врожай злакових культур, захистити худобу відхвороб. Магічне значення приписувалося навіть решткам ритуальноготіста, з якого випікалися різдвянікалачі Так, господиня відкушуваладев'ять шматочків тіста. Їх висушували ізберігали тривалий час, вва-жаючи, що коли можна лікувати шлунковіхвороби у людей ітварин.До Різдва виготовляли й іншікалачікруглоїформи, якіназивалися«соlаcii de Craciun» (різдвянікалачі, «соlаcii lui Craciun» (калачіКре-чуна), «jemna» іт.д. На Буковиніговорять, що вони «кругліяк сонце імісяць» [1, с. 12]. Виготовлялись вони з чотирьох, шести або восьмиджгутів тіста, інодіїх прикрашали.Вже готовікалачірозкладали на стіл, але ця дія не мала загально-прийнятих стандартів. В одному випадку на кожний кут стола ставив-ся один калач. В іншому ж випадку в східному розістола клали чо-тири калачі один над другим, а в центрістолу передбачалося кластидва калачі[1, с. 11]. Сьогоднівже важко з'ясувати, чому така переваганадавалася східному кутку стола. Це ще раз доводить той факт, що мимаємо справу з традицією, зміст якоїне дійшов до нашого часу. Мож-ливо, східний кут стола мав символізувати схід сонця, з яким дужетісно була пов'язана різдвяна символіка.В тому випадку, коли калачіставились у центрістола, зверху на нихклали миску з кутею [6, с. 48]. Викликають інтерес ікалачі сплетенііз шести або восьми джгутів тіста [10, с. 65]. Як ірешті їм надава-ли круглоїформи з невеликим отвором посередині До речі круглаформа теж повинна була символізувати сонце. Кожний калач мав ри-туальне призначення. Так, один калач у різдвяний ранок відносилихрещеному батьковіна знак особливоїповаги та вдячності Другийкалач дівчина дарувала своєму нареченому, коли він приходив коля-дувати, а третій з'їдала уся сім'я на початку ритуальноїтрапези підчас Святвечора.Кількість страв, якіготувались на Святу вечерю, могла коливатисьвід семи-дев'яти до дванадцяти. До їх складу входили: калачі капуста,боби або квасоля, сушеніфрукти, смажена риба, плачинта (шар тіста,перекладений картоплею з цибулею), пиріжки, вареніабо смаженігриби, галушки (своєрідна плачинта, яка виготовляється з іншою на-чинкою: капустою, цибулею або маком, вино і«coliva» (рум. назвакуті-вареноїпшениці заправленоїмедом, тертим маком, горіхами)[1, с. 4]. Серед цих страв деякібули обов'язковими, а саме кутя, квасо-ля, калачі сушеніфрукти. За віруваннями селян, кожен продукт, якийвикористовували під час вечірньоїтрапези, мав певне символічне на-вантаження інаділявся магічними властивостями. Так, боби означалиситість у майбутньому, смажена риба мала оберігати людину від лихо-радки або білоїгарячки, сушеніфрукти мали заспокійливівластивості[8, с. 272]. Особливу роль в обрядовій їжівідігравав часник, що, заповір'ям, забезпечував здоров'я ібув оберегом від злих сил [1, с. 13].Обрядовим стравами Святвечора було прийнято ділитися з худо-бою. Той, хто мав пасіку, підгодовував у цей день бджіл медом. Усеце мало не лише утилітарне, а й магічне значення, оскільки повиннобуло сприяти, як вважалося, успішному веденню господарства.Ніхто не сідав за стіл, доки господиня не обійде три рази навколохати з кутею в руках, щоби дім завжди бут таким багатим іситим,як зараз. Ритуальна вечеря починалася із запаленням восковоїсвічки,яку вставляли в спеціальне заглиблення обрядового хліба -«кречу-на» (рум. «cracuna»). Першу ложку кутігосподар кидав на підлогу,стелю або у вогонь [10, с. 72]. Очевидно, у кожному конкретному ви-падку магічна дія була підкорена певній меті Часточки куті якіпри-липали до стелічи підлоги під час цієїобрядовоїдії збирали жінки івіддавали їх тваринам або кидали у поле [10, с. 74]. В іншому випадкупшеницю клали під вулики, примовляючи при цьому: «Будьте такимиж плодючими, як ця пшениця» [10, с. 72]. Очевидно, цімагічнідіїспрямованіна забезпечення родючостіземліта плодовитостітварин.У цьому планідуже характерними єелементи обрядовості щоспостерігаються у гуцулів. У них краще збереглися магічніформу-ли, пов'язаніз кутею. Господар тричінабираєложкою кутю ікидаєїїдо стелі При цьому, кожний раз він супроводжуєцю дію окремиммагічним звертанням. Так, у перший раз він бажає щоб ягнята іовечкитак стрибали від землідо стелі як іця пшениця. Друга ітретя магічніформули пов'язанііз побажаннями прудкостітелятам та успішногороїння бджіл [3, с. 60-62]. Безумовно, що аналогічніобряди існувалиів румунів, але етнографічний матеріал вже їх не фіксує а в гуцулівзавдяки географічному фактору вони збереглися значно краще.Як бачимо, всістрави Святвечора були пісними, оскільки в цейдень закінчувався Пилипівський піст. На другий день, тобто на самеРіздво, вже дозволялося вживати скоромну їжу, серед якоїдомінувалистрави із свинини. З цією метою напередодніРіздва різали свиню.На сьогоднішній день ця дія носить часто утилітарний характер, адля давніх людей вона супроводжувалась певними магічними об-рядами. Очевидно, домінування свинини серед скоромних стравріздвяноїтрапези містить у собівідлуння дуже давнього звичаю ри-туального поїдання жертовних тварин під час святкового дійства,яке було присвячене богам. Про це свідчать ітіобряди, яків мину-лому спостерігалися в стародавніх греків та римлян. Так, у греків,за декілька місяців до свят Фесмофорії жінки приносили у жертвудекілька свиней іскладали їх тушів печеріяк подарунок Деметрі[8,с. 343]. Незадовго до самого свята вони, очищаючись протягом трьохднів, входили в печеру, забирали розкиданірештки свинячих туш ізмішували їх із зерном для осіннього посіву.У римлян під час Сатурналій, якісимволізували урочисте завер-шення збору врожаю ісвяткувалися з 17 по 23 грудня, богу посівів іродючостіСатурну теж приносили в жертву свиню. Свиню приносилив жертву іримській богиніземлеробства Цецері Цікаво, що в остан-ньому випадку жертвоприношення приносились як під час посівів,так іна початку збору врожаю. Така подібність обрядів пояснюваласьоднаковим ставленням до свиніяк до символу плодючості[8, с. 352].У різдвяних звичаях молдаван та румунів Буковини, як ів іншихєвропейських народів, виразно простежуються елементи культупредків. Так, широко побутуєповір'я, що душіпомерлих родичівберуть участь у святковій трапезі їх обов'язково згадували добримсловом ібажали їм «царства небесного» [1, с. 17]. Під час трапезина Cвятвечір іна Різдво на стіл ставили склянку води та спеціальнийкалач, призначений для покійника. В давнічаси кожний господар уперіод різдвяного посту збирав щодня хмиз, щоб напередодніРіздварозвести вогонь у печіізварити круп'яну несолону кашу, яку потіммали залишити на столідля тіней померлих родичів. Наведеніпри-клади яскраво засвідчують, що у минулому люди вірили у реальневідвідування різдвяних свят померлими родичами. Цікаво, що й нинібагато хто з людей старшого віку продовжуєу це вірити [1, с. 15].У контекстікульту предків слід трактувати івідвідання молдавана-ми та румунами в перший день Різдва кладовищ. Там на могилах вонизапалюють свічки для того, щоб померлим не було холодно лежати[9, с. 196]. Тут же роздавали біднякам обрядову їжу: калачі шматоксвинини, кутю, смажену курку іт.п.Поминальний характер носив також звичай, аналогічнийбуковинській помані тобто ритуальному пригощанню з метоюпом'янути предків. У контекстіріздвяних свят кожна сім'я посилалахрещеному батьковіспеціальну поминальну трапезу, яка складаласяз усіх різдвяних страв. В іншому випадку поминальний дар міг скла-датися з кутіабо двох калачів [7, с. 299-392]. Таку поминальну їжудавали не тільки хрещеному батькові але й родичам, сусідам, знайо-мим та ін.Відвідини померлими родичами різдвяних свят оцінювалися якоснова нормальних взаємовідносин. Таке ставлення пояснюєтьсятим, що у давнину люди були переконанів тому, що померліродичій після смертіпродовжують опікуватися своєю родиною, допомагаю-чи їй у всьому. Недотримання всіх обрядів, недбайливе ставлення довшанування предків могли мати наслідком недоброзичливість з бокупокійника [1, с. 18]. У цьому контекстіможе виникнути цілком слуш-не запитання: чому в різдвяній обрядовостітак тісно переплівся культпредків із традиційними аграрними звичаями? Відповідь тут проста,оскільки саме у померлого родича сподівалися знайти допомогу узабезпеченніуспішного врожаю ізлагоди в сім'ї Очевидно, давнімлюдям здавалося, що покійники, яківже належали до іншого світу,володіли часткою надприродних властивостей цього таємничого дняживих світу. Наділенітакими здібностями померлімогли робити якдобро, так ізло. Їхній моральний вибір не в останню чергу залежаввід поведінки живих, тому поминальний обряд перш за все був спря-мований на те, щоб задобрити предків, умилостивити їх. До речіаналогічне забарвлення мав культ предків іу стародавніх римлян, якіобожнювали своїх предків, у вигляділарів іпенатів [5, с. 146]. Вонитак само вважали, що їхніпомерліродичіберуть участь у трапезах,тому присвячували їм перший шматок їжііперший ковток води.З давніх часів у молдаван ірумунів існували спеціальніколядки,присвяченімертвим. Зміст таких колядок, як правило, зводився довосхвалення покійного та його вчинків ще за життя [6, с. 52]. В нашчас ця деталь поминального культу вже не простежується навіть упережитках.На Буковиніувечеріабо в ніч перед Різдвом (в інших випадках уперший день різдвяних свят) починають співати під вікнами кожно-го будинку «колінде» («colinde») [1, с. 8] -різдвянівеличальніпісніЗ'ясовуючи етимологію даного слова, слід зазначити, що у римляніснував аналогічний термін «сalendae», яким вони позначали пер-ший день кожного місяця. Саме з цим поняттям іпов'язанікаленду-ли -давньоримське свято початку першого місяця року [8, с. 346].Ця обставина й наштовхнула багатьох дослідників на думку про те,що різдвяніколядки, як ііншізвичаїцього свята, мають римське по-ходження. В цьому планідослідник Ю. Попович дотримується дещоіншоїдумки. Зокрема, він вважає що посередником між румунами таримлянами стала старослов'янська мова. Так, він виводить «colinde»від слов'янського «коляда», що означаєперший день року, вважаю-чи, що запозичення румунською мовою цього слова від слов'янськоївідбулося між ІХ іХІст. [5, с. 136]. Слово «коляда» в різних фор-мах відоме у всіх слов'янських, східнороманських, новогрецькій,албанській мовах. А у болгар, сербів та українців «Колядою» нази-вають ще й саме свято Різдва. У молдаван та румунів «коліндою» на-зивалася також різдвяна палиця, якою колядники помішували вугілляу вогнищі[10, с. 126], вірячи в те, що це може забезпечити хорошийврожай. У свою чергу, різдвяний подарунок, яким обдаровуваликолядників, називався «коліндец».У різдвяній звичаєвостімолдаван та румунів Буковини знайшоввідображення також індоєвропейський культ вогню, який у свою чер-гу дуже тісно пов'язаний із солярними уявленнями. Вважалося, що во-гонь єземним намісником небесного світила -сонця. Так, напередодніРіздва після заходу сонця молодь збиралася за селом іна пагорбіроз-палювала велике багаття із соломи, дров та ін. Навколо нього всітан-цювали, а парубки стрибали [12]. Метою таких стрибків, очевидно,було звільнення від хвороб, злих сил. Тут простежується, ймовірно,віра в очищувальну функцію вогню. Культ вогню простежується ів інших обрядах, які на жаль, до нашого часу не збереглися. Середних можна назвати ритуальне спалення дубового поліна. Обряд цейздійснювався також напередодніРіздва. Одержаний попіл розкидалипо полю, оскільки, згідно з повір'ям, це мало сприяти родючості[11,с. 226]. Названий звичай характерний не тільки для румунів Букови-ни, але й для центральноїчастини Румунії Там це поліно фігурувалопід різними назвами: «коліндеу», «боаднік», «клошке».Елементи культу вогню можна побачити ів наступному обряді Підчас колядування хтось з учасників помішував спеціальною палицею-коліндою вугілля в печі НапередодніРіздва в печіувесь вечір горіввогонь. Селяни кидали у вогонь кутю, а хлопчики, якіприходили ко-лядувати, помішували її«colindoiu». При цьому вони промовляли:«Скільки зернят знаходиться там, стільки овець, биків іконей нехайдаруєвам Бог». Коли колядники виходили з хати, то били «colindoiu»по стінах комори, супроводжуючи свою дію наступними словами:«Щоби комора літом заповнювалась зерном». Деколи цією ритуаль-ною палицею злегка вдаряли по спинах тварин, щоб тіне хворіли [11,с. 119].Давнілюди досить рано зрозуміли дуалістичну природу вогню: зодного боку, він став запорукою людськоїцивілізації а з другого -во-гонь міг завдавати шкоди, руйнуючи людське життя. Тому ставленнялюдей до вогню було двояким. Вони одночасно йому поклонялися,але поруч з цим івідчували страх перед ним. Це й пояснюєту обстави-ну, що культ вогню у східнороманських народів набрав форми різнихзаборон ізабобонів, спрямованих на те, щоб не прогнівати вогонь.Так, у певнідні особливо це стосувалося Різдва, вважалося великимгріхом дати вогонь з дому [11, с. 201]. На Буковиніселяни вірили, щов період зимових свят -на Різдво, Новий рік або Хрещення -не требагасити вогонь, інакше врожай може бути пошкоджений. Таке лихо длягосподарства могло статися івнаслідок випадання гарячоївуглинки зпечі Ціповір'я свідчать про те, що культ вогню, сонця був дуже тіснопов'язаний з аграрними обрядами.Уважний аналіз різдвяноїобрядовостізасвідчує що святоскладається з декількох елементів, серед яких головним єобожню-вання сонця, культ вогню як його земного намісника та вшануванняпомерлих предків.Та обставина, що багато архаїчних звичаїв дійшло до нашого часу,пояснюється й тим, що традиційний аграрній обрядовостівластива нелише магічна, але й естетична функція, основний зміст якоїполягаєв поетизаціїповсякденного життя селянина, його праці Поруч з ба-жанням зробити так, як робили батько, дід іпрадід, для учасниківне меншу роль відіграють ізахоплення поезією образів та слів ітеатральністю дійства. В єдиний сплав об'єдналися сила традиціїісила поезії однак з плином часу містичний, магічний пласт поступив-ся місцем естетиці театральності якій почали домінувати. Останнєієхарактерним для сучасноїнародноїкультури. Проте в першірокиХХІст. під час етнографічних експедицій все більше можна побачитизацікавлення людей корінням обрядовості їївитоками та магічноюспрямованістю.

Скачать электронную версию публикации