Archbishop Alexy (Dekhterev): the life and career (1889-1959).pdf Постать архієписко- па Олексія (Дехтерьова) (Дехтерева, Дехтярева) недостатньо дослідже- на в сучасній українській історіографії. Попри те, що він значний проміжок часу проживав на Закар- патті, проводив активну місіонерську та видавничу діяльність, сучасні дослід- ники чомусь залишали його поза увагою. Невели- кі біографічні нариси про нього помістили в своїх працях французький до- слідник Антуан Нівйер1 , словацький історик Люби- ца Гарбульова2 , російський історик Володимир Колу- паєв3 . Слід також відзна- чити публікації А. Буєвського4 , прот. А. Ки- реєва5 , Е. Бахметьевой6 . Щоб ширше розкрити біографію архієпи- скопа Олексія та дослідити його науково-публіцистичну діяльність, ми вважали за потрібне залучити безпосереднього його праці, що виходили окремо та друкувалися на сторінках різних видань, ма- теріали церковної періодики, серед яких журнали «Журнал Мос- ковской патриархии», «Вісник православного екзархату Московсь- кої патріархії в Чехословаччині», газети «Православная Карпатская Русь», «Православная Русь», церковні календарі. Народився Олександр Петрович Дехтерьов 19 квітня (2 травня) 1889 р. у м. Вільно. Про дитинство майбутнього подвижника відомо із його спогадів записаних у 1950 р.: «…С самых ранних детских лет я был окружен церковным бытом, дышал церковным воздухом. Мои родители, братья, двоюродные семьи были людьми религиозными и строго церковными, что и на мне отражалось, что и меня воспита- ло "в ограде Церкви". Как помню, еще трехлетним мальчиком я вижу себя в церкви, сидящим на ступенях амвона. Чаще всего я бывал в церкви со старушкой няней, вынянчившей всех моих старших бра- тьев и жившей у нас на покое на правах близкого человека. Это она, старенькая няня, научила меня первым молитвам; это она первая крестила меня утром и - последняя - крестила на сон грядущий; это она с великим усердием водила меня в церковь: в погоду и непого- ду…»7 . У 1908 р. Олександр закінчив місцеву класичну гімназію, а в 1911 р. - Лібавське8 морське училище зі спеціальністю штурмана да- лекого плавання. Працював капітаном океанічного пароплава «Бір- ма» при Російському Східно-Азіатському товаристві пароплавства й торгівлі9 . Судно здійснювало регулярні рейси на російсько-аме- риканських лініях, зокрема плавало до Нью-Йорку. Це був великий чотирьохщогловий корабель, з чотирма палубами. Пароплав «Бір- ма» відзначилася у двох відомих подіях: прийняв повідомлення про гибель «Титаніка» й намагався надати йому допомогу10 та доставив російську команду на V Олімпійські ігри до Швеції11. У 1913-1914 рр. Дехтерьов- науковий співробітник Відділу статистики по обстежен- ню флори субтропіків Закавказзя. Друкує свої поезії на сторінках віленської газети «Северо-западный голос». У 1906 р. видав збірку віршів «Неокрепшие крылья»12. Працюючи на флоті, дописує про морські подорожі до журналів «Вершины» (СПб.) та «Вокруг света» (М.)13. З початком Першої світової війни служив у технічному відділі 12 армії, потім завідуючий верфі в Ризі. У 1917 р. опиняється в кордонах війська Донського. Займаєть- ся журналістикою, співробітничає з газетами «Приазовский край», «Воронежский телеграф», редактор літературно-художнього журна- лу «Лучи солнца» (вийшов один номер). При отамані П. Краснові по- чинає займатися організацією скаутського руху. Старший скаут юна- цької організації «Русский скаут», видає «Педагогическую газету» та газету «Донской скаут»14. Про роки, проведені на Дону, о. Олексій в 1949 р. згадував: «1918 и 1919 годы я провел на Дону. Будучи старшим скаутом Дона, организуя в городах и станицах дружины и отряды мальчиков и девочек - скаутов, я невольно был свидетелем исключительных дел, превосходящих всякое представление о воз- можности массового подвига, когда дети, забывая об отдыхе, играх, еде, все свободное от учебных и домашних занятий время прово- дили в лазаретах, на питательных пунктах и в учреждениях, заменяя санитаров и технических служащих, так как обслуживающих людей не хватало: фронт поглощал всех, кто был здоров»15. У 1920 р. внаслідок евакуації російської армії прибув до Туреч- чини. Працював вихователем гімназії ім. барона П. Врангеля в Гал- ліполі, викладачем російської школи на о. Халка16. Член Констан- тинопольського комітету товариства «Русский скаут». З 1923 р. О. Дехтерьев проживав в Болгарії17. Співробітник відділу шкільного виховання дітей в Болгарії (1924-1934), вчитель гімназії в Тирново та Шумен. Засновник та керівник інтернату «Моя маленькая Россия». Працюючи на вчительській ниві, О. Дехтерьов публікує свої статті на тематику виховання дітей на сторінках празьких журналів «Русская школа за рубежом» та «Вестник Педагогического бюро по делам средней и низшей школы за границей». У Болгарії виходить ряд його книжок: «Смерть игрушки. Рассказы» (1929), «С детьми эмиграции. 1920-1930», «Моя маленькая Россия», «SOS. Во всеоружии сердца» (1931), «Розовый домъ: рассказы: 1921-1932 гг.» (1932). Дописує в газети «Русский голос» (Львів), «Русский народный голос» (Ужго- род), «Рассвет» (Чикаго), «Русский голос» (Белград), «Молва», «Меч» (Варшава), «Православная Карпатская Русь» (Владомирово)18. Перебуваючи в еміграції, підтримував листування з ієромонахом Саввою (Струве), що проживав в монастирі Іова Почаївського на Пряшівщині. У 1934 р. він залишає Болгарію і перебирається до Че- хословаччини. При монастирі виконував різні послушання: викладав російську мову та математику у монастирській школі, у навколишніх селах навчав дітей Закону Божому, редагував газету «Православная Русь»19. За ініціативи О. Дехтерьова в 1934 р. в «Православної Русі» з’явився додаток «Детство и юность». Нове видання ставило своїм завданням християнське виховання та згуртування російського пра- вославного юнацтва в еміграції. У квітні 1935 р. пострижений в чер- нецтво з іменем Олексій. У цьому ж році видав книжку «Писатель ангельскаго чина», присвячену святому Ігнатію (Брянчанинову). У квітні 1936 р. переїхав до Мукачева, де став редактором офіційного видання Мукачівсько-Пряшівської православної єпархії - журналу «Православный Карпаторусский вестник», змінивши на цій посаді ієромонаха Аверкія (Таушева). На сторінках цього видання подає ці- лий ряд статей з різних питань розвитку церкви: «Пасхальные дни в Мармарошской долине», «Поездка его преосв. епископа Дамаскина по епархии», «День православия на Подкарпатской Руси», «Поездка на Мараморош» та ін. Цікавиться історією православних монастирів на Підкарпатській Русі. У типографії «Школьная помощь» в Ужгороді друкує брошури, присвячені діяльності жіночих монастирів в Дом- боках та Липчі20, співробітничає з місцевими та зарубіжними періо-дичними виданнями: «Православная Русь» (Владомирово), «Свђтъ» (Вількес-Барре), «Русский народный голос» (Ужгород) та ін. У 1937 р. видає книгу «Русский скаут в Чехословакии». Продовжує роботу з молоддю, був одним із організаторів з’їзду Союзу православної молоді Підкарпатської Русі в Липчанському монастирі в 1938 р.21 У грудні 1938 р. єпископом Мукачівсько-Пряшівським Володимиром (Раїчем) рукоположений в ієромонахи та призначений настоятелем православного храму-пам’ятника в Ужгороді. На посаді священика він проводить активну місіонерську роботу, підтримує контакти з бі- лоемігрантською спільнотою у світі. У вересні 1939 г. залишає Ужгород і виїжджає до Белграду. У 1941 р. стає настоятелем російського храму на честь вел. кн. Олек- сандра Невського в Олександрії. На той час цей приход відносився до юрисдикції Російської православної церкви за кордоном. Під час візиту в Єгипет патриарха Московського і всія Русі Олексія I (Симан- ського) 14 червня 1945 р. перейшов в підпорядкування Московської патріархії22. 1 листопада 1946 р. підвищений до сану архімандрита. В 1947 р. прийняв радянське громадянство23. У серпні 1948 р. арештований місцевою владою за звинувачен- ням в прокомуністичній пропаганді. До 11 травня 1949 р. перебував в ув’язненні у фортеці Комель-Дік, після чого був висланий в СРСР. Про свій арешт і перебування у в’язниці о. Алексій писав: «Спер- ва меня поместили в общей камере с уголовными преступниками (убийцами, крупными торговцами гашиша, дельцами черной бир- жи). Я был в жару, бредил и благодаря этому слабо реагировал на все явления… Почти полтора месяца я не мог добиться ни врача, ни лекарства, хотя очень ослабел и галлюцинировал, так как осложне- ния от невылеченного гриппа перешли на мозг… На десятый день после ареста я был переведен в одиночную камеру, где и пробыл до 11 мая 1949 г. Моя камера представляла собой каменный продол- говатый мешок (5 шагов длиной и 3 шага в ширину); высоко вверху были два очень узких окна - в решетке и в частой проволоке; сте- кол не было, так что зимой холодный ветер с моря свободно гулял по камере…»24. Після повернення до Москви призначений на посаду бібліотека- ря Троїце-Сергієвої лаври. Публікується на сторінках «Журналу Мо- сковської патріархії»25. У грудні 1949 р. направлений в розпоряд- ження Чехословацького екзархату26. 30 грудня 1949 р. собор право- славного духовенства в Пряшеві обрав його єпископом27. 3 лютого 1959 р. в Празі відбулося наречення в єпископи28. 12 лютого 1950 р. в кафедральному соборі Олександра Невського в Пряшеві відбу- лося його хіротонія. Літургію і хіротонію здійснили митрополит Кру-тицький і Коломенський Миколай (Ярушевич), екзарх, митрополит Празький і всієї Чехословаччини Єлевферій (Воронцов), архієпи- скоп Львівський і Тернопільський Макарій (Оксіюк), єпископ Оло- моуцько-Брненський Честмир (Крачмар)29. На літургії були присутні шістнадцять священиків Пряшівської єпархії, офіційні представники чехословацького уряду, радянського посольства в Празі та радянсь- кого консульства в Братиславі, представники місцевих політичних та адміністративних установ30. У 1951 р. у Пряшеві вийшла книга єпи- скопа Олексія «"И мир, и безмятежие даруя..." Вклад Православной церкви в дело мира. 1950-1951 гг.». У виданні було зібрано виступи єпископа, виголошені на різних зібраннях та витяги з щоденника про перебування на пастирській роботі в Африці31. Керувати Пряшівською єпархією було важко, тому що вона в біль- шості складалася з колишніх греко-католиків. На початку 1955 р. се- ред пастви єпископа Олексія почали проявлятися випадки переходу в католицизм. Стурбоване посиленням впливу католицької церкви в Словаччини державне управління у справах церкви Чехословаччи- ни звинуватило єпископа Олексія в бездіяльності і поставило перед МЗС СРСР питання про необхідність його заміни іншим архієреєм32. Влітку 1955 р. єпископ Олександр залишив Пряшів і переїхав до Москви. За дорученням Синоду 22 листопада 1955 р. призначений тимча- сово керуючим Віленською єпархією, з 22 листопада 1955 р. - єпи- скоп Віленський і Литовський33. 25 липня 1957 р. підвищений до сану архієпископа. На новій кафедрі владика показав себе хоро- шим адміністратором. За його клопотаннями патріархія відпускала кошти на ремонт храмів Литви та на дотації духовенству. Він регу- лярно на єпархіальної машині відвідував парафії, на місцях вивчав їх фінансовий стан. За три роки діяльності в єпархії було відновлено більшість храмів34. Перебуваючи в Чехословаччині та Литві, він про- довжує цікавитися літературою, підтримує листування з прозаїком М. Рощиним (Федоровим), поетом і прозаїком А. Ладинським та ін- шими35. Помер 19 квітня 1959 р. Похований в крипті Свято-Духового собору у Вільнюсі36. Документи і матеріали: До наукового обігу вводиться п’ять статей О. Дехтерьова, опубліко- ваних на сторінках «Православного карпаторусского вестника» в Ужгороді в 1935-1938 рр. Публікації містять важливу інформацію про розвиток православ’я на Підкарпатській Русі у міжвоєнний пе- ріод, етнографічні спостереження автора. № 1 Три конференціи Въ іюлѣ мѣсяцѣ нынѣшняго года состоялись три конференціи Пря- шевскаго и Подкарпатскаго православнаго духовенства: одна - въ обители Преп. Іова на Пряшевской Руси и двѣ - въ Св. Николаев- скомъ монастырѣ на Подкарпатской Руси. Всѣ конференціи прошли подъ предсѣдательствомъ православнаго владыки Дамаскина, епи- скопа Мукачево-Пряшевскаго37 . Въ конференціяхъ принимали участіе четыре архимандрита, два игумена и около полутораста іереевъ бѣлаго и чернаго духовенства. Этотъ съѣздъ далъ почувствовать каждому участнику всю мощь, всю крѣпость мѣстнаго духовнаго сословія, которое здѣсь - какъ единое цѣлое, какъ единая душа. Просто не вѣрится, что еще шесть-семъ лѣтъ тому назадъ у насъ подымались вопросы о разныхъ юрисдикціяхъ, отъ чего нынѣ и слѣда не осталось. Все объединено теперь - подъ единымъ лозун- гомъ: трудъ и служеніе во славу нашей православной епархіи. На всѣхъ трехъ конференціяхъ особенно было замѣтно, какой ог- ромный интересъ проявляетъ наше духовенство къ народной жизни, ко всему, чѣмъ живетъ и дышетъ народъ. Всѣми участниками неволь- но ощущалось, что наше православное духовенство - народное ду- ховенство, что, представляя собой сословіе, оно не замкнулось въ касту, но всѣ свои жизненные интересы сосредоточило на народѣ, просвѣщая его и оберегая отъ всевозможныхъ случайностей. Это сословіе вышло изъ народа, ставъ таковымъ въ силу духов- ныхъ традицій, но не порвало съ селомъ, что въ нашихъ глазахъ особенно цѣнно. На конференціяхъ было разрѣшено множество практическихъ вопросовъ изъ пастырскаго быта, какъ то богослужебные, педагоги- ческіе, административные и т. д. Всѣ три недѣли прошли въ религіозной атмосферѣ. Ежедневно отправлялись богослуженія по строгому монашескому уставу, оста- вивъ по себѣ у всѣхъ участниковъ конференціи неизгладимое впе- чатленіе. Польза отъ подобныхъ съѣздовъ очевидна, ее нельзя оспаривать. Положительно необходимо хотя бы разъ въ году созывать духовен- ство, чтобы путемъ общенія другъ съ другомъ выяснять всѣ нужды пастырской практики, обсуждать ихъ, выносить тѣ или иныя рѣшенія и тутъ же получать отъ правлящаго епископа заключительное бла- гословеніе. На конференціяхъ были прочитаны лекціи: іеросхимонахомъ о. Кассіаномъ38 - о священствѣ и о духовничествѣ (5), іеросхимонахомъо. Аверкіемъ (Таушевымъ)39 - о православной русской религіозной культурѣ (3), инокомъ о. Алексіемъ (Дехтеревымъ) - о религіозномъ воспитаніи и о методахъ преподаванія Закона Божія (7), священни- комъ о. Георгіемъ Поланчакъ40 - о пчеловодстѣ (1) и г. Сувчинскимъ - о веденіи метрикъ (1). Іюль 1935. Инокъ Алексій41. № 2 Освященіе основанія храма въ селѣ Бѣлки 23 іюня утромъ преосвященнѣйшій владыка Дамаскинъ ѣздилъ въ большое село Бѣлки. Епископа сопровождали личный секретарь его преосв. о. Милорадъ Стефановичъ, протодіаконъ о. Іоаннъ Кополо- вичъ42 и пишущій эти строки въ качествѣ кореспондента. Почти у самыхъ Бѣлокъ нашъ автомобіль перегналъ крестный ходъ, направляющійся изъ ближайшаго села къ мѣсту закладки хра- ма. Еще ближе къ Бѣлкамъ насъ встрѣтила бандрія, состоявшая изъ полусотни всадниковъ, всего більше подростковъ лѣт о 12-15, гордо державшихся на своихъ красивыхъ, стройныхъ конях. Всѣ въ бѣлыхъ рубашкахъ, и - через плечо - наша русская трехцвѣтная лента. Впе- реди - взрослый всадникъ съ огромнымъ, тоже трех цвѣтнымъ фла- гомъ. Автомобиль остановился на минуту, и владыка вышелъ на шоссе. Старшій въ бандеріи обратися къ владыкѣ съ рѣчью, смыслъ которой сводится къ «крѣпкому держанію русскости на этой скони русской землѣ»… Говорилъ он отчетливо, ясно, скорее - бросалъ слова, гордо держась въ сѣдлѣ. Владыка благословилъ бандерію, и автомобіль сталъ медленно продвигаться вперед. Передъ нами скакали всадники, а по бокамъ автомобіля во всю прыть бежали дѣти. Такъ мы подъѣхали вплотную къ поджидавшему владыку крестному ходу. Здѣсь всѣ мы вышли на дорогу, владыка облачился въ мантію и надѣлъ митру. Настоятель прихода въ с. Бѣлки о. Михаилъ Розманъ сказалъ привѣтственное слово, а дѣти преподнесли цвѣты. Я взглянулъ на толпу: конца краю нѣтъ… Подъ торжественное всенародное пѣніе процесія двинулась къ мѣсту закладки храма. Впереди ѣхала бандерія, за нею - соединен- ный изъ нѣсколькихъ крестный ходъ, позади - духовой оркестръ и насмѣтная толпа крестьянъ изъ десятка сосѣднихъ селъ. Владыка въ сослуженіи восьми іереевъ и протодіакона торже- ственно отслужилъ литургію и освятилъ основаніе храма, который строится селом Бѣлки - во имя Христа Спасителя, въ память разру- шеннаго въ Москвѣ. Обойдется храмъ этому більшому, богатому селувъ полъ милліона кронъ. Вотъ гдѣ жертвенность!.. Вотъ гдѣ служеніе Богу, дондеже есмь!.. Вотъ гдѣ забота о подрастающемъ поколѣніи!.. Предложенный гостямъ обѣдъ на опушкѣ рощи подъ открытымъ небомъ носилъ характеръ прекрасно наложеннаго пикника. За столъ сѣло около восьмидесяти человѣкъ, почти все - именитые крестья- не изъ села Бѣлки и изъ сосѣднихъ селъ. Среди присутствовавшихъ были два старца, знающіе наизусть почти всю Библію. Одинъ изъ них цитировалъ легко и свободно любое мѣсто. Такъ любить Святое Писаніе! Какая вѣра!.. Вернулся владыка въ Мукачево къ 4 час. дня. Ин.[ок] Ал.[ексий]43. № 3 Богомолы на Карпатской Руси «…Народъ рускій для насъ больше, чѣмъ родина». А. Герценъ. Нынѣшнимъ лѣтомъ мнѣ пришлось побывать на трехъ отпустахъ и на двухъ храмовыхъ праздникахъ, какъ на Пряшевской, такъ и на Подкарпатской Руси. Привожу ихъ краткое описаніе. І. Отпустъ въ Св. Николаевскомъ мужскомъ монастырѣ, что возлѣ села Иза. Къ Св. Николаевскому монастырю подъѣхалъ я въ пятомъ часу ве- чера. Во дворѣ засталъ я довольно большую группу паломниковъ: все семьи съ дѣтьми, съ дорожнымъ скарбомъ, чтобы въ тихой мона- стырской обстановкѣ провести два дня отдыха отъ тяжелой лѣтней страды. Для этихъ селянъ - цѣлыхъ два дня праздника, нѣчто вродѣ Пасхи, когда отдыхаетъ весь составъ человѣческий, когда душа бла- женно радуется, а сердце - любить. Лежать группами на травѣ, тихо переговариваются, рѣдко встанетъ кто-либо, перемѣнитъ мѣсто. Чуть гудитъ, точно органъ, ближняя роща. Летаютъ стрижи надъ колоколь- ней. По несжатой еще ржи ходятъ волны, охватившія обитель золо- тымъ озеромъ. А вдали, по горизонту, синѣютъ горы. Съ утра начали прибывать крестные ходы: изъ Изы, Нанкова, Го- ринчева, Монастырца, Нижней и Верхней Быстры, Волового и т. д. Весь обширный монастырскій дворъ наполнился пестрой толпой, такъ что буквально не продвинуться. Особенно много женщинъ и дѣтей. Тутъ же раскинулась бойко торгующая ярмарка. Всю ночь двери храма были открыты, гдѣ до самого утра шла исповѣдь, служились молебны и панихиды. Часовъ въ 9 началась поздняя литургія. Служилъ архимандритъ о. Алексій44. Пѣлъ весь народъ. Такъ въ торжественной, но въ то же время и уютной обстановкѣ прошелъ отпустъ въ Св. Николаевскомъ монастырѣ. ІІ. Отпустъ въ Люцинѣ45. 14 августа. Въ Люцину ѣздилъ я съ ієромонахомъ о. Кассіаномъ. Три часа автобусом, часъ - по желѣзной дорогѣ, и мы въ Люцинѣ. Село не очень большое, кажется, не больше 200 дворовъ. У о. Ва- силія Соловьева46 прекрасный каменный домикъ съ верандой, вы- ходящей въ цвѣтущій садъ. Свой пчельникъ. Пообѣдавъ и немного отдохнувъ, мы отправились въ церковъ. Маленькая, съ несуразно-огромнымъ куполомъ, она напоминаетъ скорѣе часовеньку. Погода стоитъ прекрасная. Безмятежное небо, легкій прохладный вѣтерокъ, пахнетъ полынью и другими травами. Отовсюду слышится пѣніе: со всѣхъ сторонъ стягиваются крестные ходы, нѣкоторые - за десятки километровъ. Есть отдѣльныя группы паломниковъ и изъ Польши, контрабанднымъ путемъ перебравшіеся черезъ границу. Многія селянки съ грудными дѣтьми на рукахъ. Меня до глубины души трогаетъ и восхищаетъ религіозное рвеніе мѣстнаго народа. Приходятъ издалека, чтобы провести возлѣ святы- ни день или два. Горячо молятся, исповѣдуются и пріобщаются св. Таинъ. И смиренно идутъ назадъ, продѣлывая тѣ же десятки киломе- тровъ, съ дѣтьми на рукахъ и съ котомкой за плечами. Въ отпустѣ принимали участіе нѣсколько священниковъ во главѣ съ благочиннымъ Пряшевской Руси протоіереемъ о. Сергіемъ Ноа- ровымъ47. ІІІ. Отпустъ въ обители преп. Іова во Владимировой. 28 августа. Часовъ до трехъ пополудни дѣвушки убирали церковь. Нанесли массу цвѣтовъ и зелени. Начали съѣзжаться священники. Несмотря на дождливую погоду, прибылъ ходъ изъ с. Бехерева48. Во всю ночь нѣтъ сна. Въ церкви безпрерывно идутъ службы. На- родъ молится, дремлетъ и опятъ молится: поютъ духовныя пѣсни и тихо бесѣдуютъ о своихъ крестьянскихъ дѣлахъ. 29 августа. Безнадежно сѣрое небо, дождь и холодный ветеръ. И только къ поздней литургіи выглянуло солнце. Одинъ за другимъ стали подтягиваться крестные ходы изъ ближайшихъ селъ. Началъ прибывать народъ и изъ сосѣднихъ маленькихъ городишекъ: Свид- ника, Стропкова… Началась Божественная литургія архіерейскимъ служеніемъ: службу совершалъ владыка Виталій49 со множествомъ сослужащихъ іереевъ.Нашъ вмѣстительный храмъ переполненъ до отказа: нѣтъ возмож- ности ни продвинуться, ни повернуться - сплошная стѣна. Здѣсь въ эти часы общенародной молитвы я невольно сопри- коснулся съ религіозной стихіей - да, стихіей, которая не однажды уже сметала съ лица земли всю человѣческую накипъ невѣрія. Эта народная стихія - не признакъ ли обѣщаного Эдема Новому Адаму, которомъ только и жива душа человѣческая?! И эта стихія - не въ рафинированныхъ городахъ, но здѣсь, въ тишинѣ и покоѣ селъ, сре- ди дѣтей первобытного труда. Здѣсь сохранилась еще искра Божія, которую нужно беречь и сбе- речь, такъ какъ не будь ея - давно уже не стало бы силъ жить. Инокъ Алексій (Дехтеревъ)50. № 4 Богомолы на Карпатской Руси. IV. Храмовый праздникъ въ Бехеровѣ. 12 октября. Въ одиннадцать часовъ утра я и послушникъ Владиміръ Леонть- евъ51 отправились въ Бехеровъ на церковный праздникъ. До Нижней Поляны мы добрались на автобусѣ, а далѣе - пѣшкомъ. Въ небольшой, по-лѣтнему уютной рощицѣ устроили привалъ, подкрѣпили свои силы, отдохнули и - опять въ дорогу. Была прекрасная, солнечная погода. Шли и мирно бесѣдовали въ тепломъ благоуханіи чуть движимаго вѣтерка, въ яркомъ, солнечномъ блескѣ, какъ вдругъ… изъ-за ближайшей горы надвинулась туча, и черезъ минутъ полилъ дождь. Мы едва поспѣли подъ крышу ближайшей хижи. Быстро стемнѣло. И когда дождь прошелъ, былъ уже вечеръ. Одна- ко мы храбро пустились въ дальнѣйшій путь, подымались куда-то въ гору - безъ руля и безъ вѣтрилъ, потомъ сползали съ нея по колѣни въ липкой грязи, въ совершенной темнотѣ - и только чудомъ добра- лись до Бехерева. Продрогли, измокли, перепачкались, устали. Ну что бы намъ было переночевать въ гостепрѣимной хижѣ!.. Но братъ Владимиръ - человѣкъ военный до мозга костей. - Пойдемъ да пойдемъ!.. Вотъ и пошли. И только въ прекрасномъ, свѣтломъ и тепломъ домѣ священника о. Алексѣя Омельяновича52 нѣсколько пришли въ себя: переодѣлись, обогрѣлись и засѣли за скромный, но обильный ужинъ. 13 октября. Православная церковь въ Бехеревѣ небольшая, каменная, въ от- крытомъ полѣ, возлѣ стараго тракта Будапештъ-Варшава… До вой-ны здѣсь взадъ и впередъ сновали сотни автомобилей, шли одинъ за другимъ обозы, теперь же только изрѣдка продребезжитъ телѣга, да промчится случайный велосипедистъ. Пѣшеходовъ совсѣмъ не вид- но. Такъ и лежитъ въ предсмертной агоніи старый, видавшій виды трактъ. Пройдетъ еще нѣсколько лѣтъ, и онъ превратится въ обыч- ную малопроѣзжую дорогу. Отстояли Божественную литургію. Здѣсь хора нѣтъ. Поетъ весь народъ. Мотивы мѣстные, но не расходящіеся съ общекарпатски- ми. Поютъ довольно стройно, но не дѣлятся на голоса, въ унисонъ. Управляетъ народнымъ пѣніемъ кураторъ. Газды одѣваются такъ же, какъ и всюду на Пряшевской Руси. Но женщины носятъ длинныя платья, простенькій цвѣтной корсажъ и на головѣ - широкій плоскій чепецъ (платокъ, схожій съ чепцомъ) совершенно бѣлаго цвѣта. Совсѣмъ Нормандія. И волосы у всѣхъ женщинъ бѣлокурые, и лица - блѣдныя, сѣверныя. Народу въ церкви было много, но все свои. Изъ сосѣднихъ селъ почти никто не пришелъ. Сказали прекрасныя проповѣди о. Алексѣй Омельяновичъ, о. Василій Соловьевъ, о. Андрей Цуглевичъ53 и о. Александръ Володуцкій54. Настроеніе было хорошее, молитвен- ное, благоговѣйно-торжественное. Вечеромъ совершилъ прогулку по селу. Село небольшое, но до- вольно зажиточное. Почти всѣ дома выстроены прочно, съ деревян- ными полами, съ пятью-шестью окнами. Возлѣ каждаго дома - фрук- товая рощица. Тутъ же вдоль села протекаетъ небольшая рѣчка. А вокругъ - горы… Инокъ Алексій (Дехтеревъ)55. № 5 Пасхальные дни въ Мармарошской долинѣ. «Гляньте и знайте, что въ этой испоконъ вѣка русской землѣ жилъ и будетъ жить русскій народъ. Знайте, что здѣсь русскій духъ и русская традиція! Они нами наслѣдованы! Мы ихъ хранимъ и хранить будемъ!..». П.С. Фодоръ. Глава православной Мукачево-Пряшевской епархіи епископъ Да- маскинъ ежегодно проводитъ Пасху среди народа въ Мараморош- ской долинѣ. И въ этомъ году владыка рѣшилъ провести Свѣтлые Дни въ историческихъ селахъ: Хустѣ, Изѣ, Липшѣ, Горинчево и др. Ровно въ 4 ч. дня въ Страстную субботу у подъѣзда Епархіальнаго управленія прогудѣлъ автомобиль. Сборы были короткими, и черезъ полъ часа мы уже оставили за собой Мукачево. Владыку сопрово- ждали діаконъ о. Серапіонъ56 и я - въ качествѣ епархіального со- трудника - корреспондента. Былъ тотъ прелестный часъ, когда солнце еще не зашло, но уже потеряло свой яркій дневной свѣтъ и какъ бы начало медленно погасать. Этотъ предзакатный часъ любили наши изографы, ибо въ прозрачности далей рельефнѣе выдѣлялся фонъ для удивительныхъ твореній ихъ проникновеннаго духа. Пролился небольшой дождь, и отъ этого еще ярче зазеленѣли поля и забѣлѣли цвѣтущія черешни. И какъ-то странно было пред- ставить себѣ, что всего три дня тому назадъ я ѣхалъ лошадьми среди снѣжныхъ Верховинскихъ полей, насквозь продуваемый холоднымъ ветромъ. Какой контрастъ: тамъ, на Пряшевской Руси, - медленно ниспада- ющій снѣгъ, а здѣсь, на Подкарпатской Руси, - цвѣтущіе сады. И не только въ природѣ такая разница: она - и въ характерѣ народа. Вер- ховинскія села несравненно суровѣе здѣшнихъ, подкарпатскихъ. Проехали Берегово съ его обширными виноградниками. На западѣ небо стало густо-янтарнымъ, но надъ головой оно все еще голубѣло нѣжными тонами бирюзы. Виноградные сады здѣсь тянутся на добрый десятокъ километро- въ. Подъ лозы использованы буквально всѣ холмы, до самаго села Беня съ живописной рѣкой Боржавой. Здѣсь - уголокъ Мадьяріи и, долженъ сказать, культурный уголокъ и богатый. Газды-карпато- россы многому могутъ здѣсь поучиться, но поучиться въ земномъ аспектѣ, гдѣ въ трехмѣрномъ мірѣ достигнуто все, что только мы- слимо. Но не ищите здѣсь духовныхъ ценностей… И если вы хотите соприкоснуться съ духовнымъ горѣніемъ, не задерживайтесь здѣсь долго, а спѣшите далѣе, въ Русскую Долину… Въ Ардовцахъ насъ захватили уже первые сумерки, тихій часъ отдыха, когда, подымая по дорогамъ пылъ, возвращаются съ по- лей стада, когда на завалинкахъ мирно бесѣдуютъ газды, дѣлясь впечатлѣніями дня. Городъ Севлюшъ промелькнулъ уже въ огняхъ, и къ восьми часамъ вечера мы были въ Хустѣ. У дверей интерната владыку встрѣтилъ архимандритъ Алексѣй и повелъ насъ всѣхъ въ свои покои. Здѣсъ, въ Хустѣ, уже совершенное лѣто. Открыты окна, отовсюду слышны оживленные голоса. Быстро пролетѣло время до полуночи, когда началась Свѣтлая Заутреня. Сослужили владыкѣ архимандритъ Алексѣй, іеромонахъ Лука57 и оба діакона. Пѣлъ весь народъ, переполнившій обширный храмъ.Въ этомъ всенародномъ пѣніи мнѣ слышится всегда властный го- лосъ Древней Руси, когда вся жизнь ея - до самыхъ глубинъ - была проникнута религіознымъ чувствомъ, когда, казалось бы, самое ма- лое дѣло было согрѣто тепломъ и свѣтомъ молитвенной традиціи. Какіе напѣвы!.. Какая въ нихъ давняя старина!.. Вѣдь именно пас- хальныя мелодіи особенно древни, считая своимъ началомъ знаме- нитый паспѣвъ, чудомъ сохранившійся только на Карпатахъ. Подъ это пѣніе нѣкогда молились русскіе цари. Въ концѣ заутрени владыка сказалъ большую проповѣдь, произ- ведшую на слушателей сильное впечатлѣніе. Я видѣлъ оживленные вниманіемъ лица, видѣлъ горящіе внутреннимъ огнемъ взоры, и въ душѣ пѣла радость: да, здѣсь нѣтъ еще того равнодушія къ вѣрѣ, ко- торое охватило міръ. Послѣ литургіи было освященіе пасокъ. Сотни корзинъ съ кулича- ми размѣстились возлѣ церкви. Въ каждый куличъ была воткнута го- рящая свѣча. И этотъ зажженымъ блескомъ, въ нѣдрахъ прекраснаго пасхальнаго утра. Медленно продвигался владыка среди этого трепещущаго свѣта. Впереди несли крестъ, хоругви и образа; позади шло духовенство, шелъ хоръ, все время радостно возглашая: «Христосъ воскресе изъ мертвыхъ…». И ему вторило пѣніе жаворонковъ въ лазури наступа- ющаго дня. И еще запечатлѣлось въ памяти: когда мы шли черезъ дворъ въ церковъ, ярко сіяла чуть ущербленная луна. Когда же выш- ли изъ церкви, тотъ же дворъ былъ залитъ солнечнымъ блескомъ. Разговлялись мы у о. архимандрита и спали не болѣе двухъ ча- совъ. Съ утра - трезвонъ во всѣ колокола. Звонари - любители мальчики. Они маячатъ въ солнечныхъ бликахъ, нарядженные въ разноцвѣтныя рубашечки, въ своемъ изумительнымъ мажорѣ. Для нихъ Пасха - не только праздникъ, но болѣе чѣмъ праздникъ: совсѣмъ особый міръ, насыщенный неисчерпаемымъ запасомъ радостнаго блеска и шума. Совсѣмъ по-лѣтнему жаркій день. И вѣтеръ съ юга - слегка влажный… Ярко горитъ на солнцѣ зелень. Чуть колышатся вѣтви цвѣтущихъ деревьевъ. И небо такое чистое, такое синее, почти цвѣта индиго, что кажется, будто его только что отмыли отъ сѣверныхъ тучъ и приготовили спеціально къ празднику. Продолжали нашъ путь на автомобилѣ. Проѣхали Изу и къ часу дня прибыли въ Горинчево. Еще въ Хустѣ къ владыкѣ присоеди- нились архимандритъ Алексѣй - благочинный Хустскаго округа и іеромонахъ о. Николай - секретарь Епархіального управленія. Здѣсь, подъ отвѣсными лучами солнца, ждалъ уже владыку крест- ный ходъ. Вокругъ тѣснилась масса народа. Впереди крестнаго хода стоялъ съ крестомъ архимандритъ Матфей58 и съ нимъ - іеромонахъ о. Антоній59. Архимандритъ сказалъ привѣтственное слово. Затѣмъ владыкѣ преподнесли хлѣбъ-солъ и цвѣты. Владыка поблагодарилъ присутствующихъ за встрѣчу, и всѣ мед- ленно направились въ церковъ, гдѣ была отслужена соборне ве- черня. Сослужили владыкѣ архимандритъ Алексѣй, архимандритъ Матфей, іером. Антоній и іеродіаконъ Серапіонъ. И здѣсь, какъ и въ Хустѣ, владыка произнесъ большую проповѣдь, что онъ неизмѣнно дѣлалъ и во всѣхъ послѣдствующихъ селахъ. Всего имъ было сказано шесть проповѣдей, посвященныхъ Воскресшему Христу. Весь народъ не смогъ умѣститься въ церкви, множество крестьянъ осталось во дворѣ и въ полѣ, образовавъ внушительную толпу. Осо- бенно много было дѣтей. Глазамъ больно отъ этой стихійности красокъ, захлестнувшихъ прицерковную лужайку. Здѣсь Пасха ощутимѣе, нежели въ городѣ, и весна здѣсь очевиднѣе. Въ Липшѣ - огромный, внѣшне законченный храмъ. Здѣсь та же толпа, что и въ Горинчевѣ, то же пѣніе всего народа, тѣ же дѣти - со свѣтлыми лицами, такими чудесными, живыми глазами. Къ вечеру прибыли въ Липецкій женскій монастырь. Внизу, возлѣ шоссе, ждали владыку старецъ о. Кассіанъ и іеромонахъ Пантеле- имонъ60, а у ограды обители - вся община во главѣ съ игуменіей матушкой Параскевой61. Здѣсь былъ отслуженъ молебенъ архиман- дритомъ Алексѣемъ, игуменомъ Діонисіемъ62, іеросхим. Кассіаномъ, іером. Пантелеимономъ и іеродіакономъ Серапіономъ. Пѣлъ хоръ монахинь. Нѣкоторыя пѣснопѣнія исполняла вся церковъ. Было тор- жественно и особенно хорошо въ этой обстановкѣ тепла и уюта. Затѣмъ игуменія Параскева предложила отъ имени насельницъ оби- тели владыкѣ и присутствующимъ чай. На ночь владыка и всѣ мы вернулись въ Хустъ. Вотъ и второй день Пасхи. Къ литургіи прибыли въ Изу, центръ православнаго движенія, гдѣ владыку встрѣтилъ съ крестнымъ хо- домъ архимандритъ Амфилохій63. Здѣсь собралось для встрѣчи владыки не менѣе трехъ тысячъ человѣкъ. Прекрасно пѣлъ большой сельскій хоръ. Сослужили владыкѣ архимандритъ Алексѣй, архимандритъ Амфилохій, іеро- схимонахъ Кассіанъ, іеромонахъ Николай и іерод. Серапіонъ. Да, здѣсь, въ самомъ центрѣ Марамороша, особенно жива чистая вѣра, жива подлинная религіозность. Это чувствуешь на каждомъ шагу. И какъ запоминающе красивы здѣсь дѣти въ своемъ молитвенномъ горѣніи!.. Именно изъ этой дѣтской среды непремѣнно когда-ни- будь появится свой карпаторусскій преподобный Сергій, которыйозаритъ страну свою небывалымъ духовнымъ свѣтомъ и къ которому потянутся сосѣдніе народы, извѣрившіеся въ матеріальной культурѣ. Особенно поразилъ меня одинъ мальчикъ, чѣмъ-то даже похожій на отрока Варфоломея. Онъ стоялъ совсѣмъ близко отъ меня и беззвуч- но, одними только глазами, молился. Кто онъ?.. Какъ зовутъ его?.. Не знаю. Но я его не забуду никогда. Послѣ Божественной литургіи состоялся парадный обѣдъ у предсѣдателя общины Дмитрія Кемень. Свою праздничную поѣздку владыка завершилъ селомъ Кошеле- во, гдѣ тоже соборне была отслужена вечерня. Народу собралось великое множество, такъ что мированіе длилось добрыхъ два часа. Въ обратный путь мы двинулись на закатѣ солнца. Долго отдыха- ли въ Хустѣ у гостепріимнаго архимандрита Алексѣя и въ Мукачево вернулись около двѣнадцати часовъ ночи. Долго не могъ уснуть я въ эту ночъ. Предъ моими глазами про- ходили крестные ходы, двигались толпы крестьянъ и живописныя группы дѣтей, слышался торжественный хоралъ: «Христосъ Вос- кресе изъ мертвыхъ…». И всюду высились цвѣтущія деревья, и весь окружающій міръ, казалось, внѣдрился въ самое сердце. Да святится имя твое, благословенная Подкарпатская Русь! Инокъ Алексій (Дехтеревъ). Мукачево, апрѣль 1936 г.

Скачать электронную версию публикации