The Industrial Development of Transcarpathia 1944-1950: Transition to a Socialist Economy.pdf Тема соціалістичних перетворень на Закарпатті в перші роки радянської влади викликала і викликатиме інтерес у дослідників. Радянські історики охоче бралися за дослідження цієї теми, опису- ючи «успіхи й досягнення» радянської влади у промисловому роз- витку краю під керівною і спрямовуючою роллю КПРС, допомогу братніх народів СРСР тощо. Про індустріальні здобутки області в пізніший період писали й партійні функціонери1. Якщо відкинути ідеологічне забарвлення цих робіт, то їхніми авторами зібрано, проаналізовано і введено в науковий обіг значний масив дже- рельного матеріалу із досліджуваної проблеми. Серед дослідників, які безпосередньо займалися вивченням цієї теми, слід назвати М. Арсентьева2, І. Гранчака3, К. Куценка4, І. Шершуна та В. Мельника5. Тема соціалістичних перетворень у промисловості займала належне місце і у колективних монографіях із історії Закарпаття радянського періоду6. Серед сучасних істориків, які по-новому підійшли до висвітлення проблеми, вказуючи на позитивні і негативні моменти повоєнної індустріалізації, можна виділити І. Гранчака7, М. Макару8, Р. Офіцинського9. Щоправда роботи І. Гранчака та Р. Офіцинського охоплюють індустріальний розвиток краю всього радянсько- го періоду в історії Закарпаття, а тому повоєнний період ними використовується переважно для порівняння динаміки розвитку з більш пізніми роками. Після визволення Закарпаття Червоною армією в жовтні 1944 р. влада на території краю перейшла до рук трудящих, і возз’єднання з Радянською Україною 29 червня 1945 р. створили необхідні пере- думови для розв’язання соціально-економічних завдань Народним комітетом Закарпатської України. Замість старої системи управління утворились нові органи влади - народні комітети. Протягом жов- тня-листопада 1944 р. народні комітети були обрані в усіх містах і селах. Перед новими органами влади стояли важливі соціально- економічні завдання: 110 2012, № 4 (30) - допомога населенню, яке потерпіло від нацистів у роки Другої світової війни; - націоналізація великих промислових підприємств і банків; - конфіскація поміщицьких і церковних земель; - здійснення возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною. Народні комітети проводили велику роботу в галузі економіки життя. Вони розпочали відбудову зруйнованого окупантами на- родного господарства. Відбувалася реконструкція кустарних підприємств, розширювався їх обсяг виробництва, створювалися нові підприємства і цілі галузі промисловості. Народній владі в Закарпатській Україні дісталася сумна спад- щина, демонтовані, виведені чи висаджені в повітря промислові підприємства, був вигнаний за межі області рухомий склад залізниць - паровози й вагони, зірвані всі тунелі й залізничні мости, станційне господарство, вокзали, дощенту спалені або вивезені запаси ділової деревини, виведені з ладу пилорами та інші деревообробні об’єкти. Збитки заподіяні відступаючими окупаційними військами станови- ли 3 млрд 756 млн 113 тис. довоєнних радянських карбованців10. За даними надзвичайної комісії, створеної у лютому 1945 р., по обліку шкоди розслідуванню і встановленню злочинів заподіяних німецько-мадярськими окупантами за час окупації Закарпатської України, окупантами було вирубано 30 664 га лісових насаджень, вирито окопів на площі 70 020 га, знищено 857 252 куб. м ділової деревини, вивезено 1 081 100 куб. м дров, відступаючи окупанти повністю демонтували і вивезли устаткування фабрики гнутої меблі в Ужгороді, депо в Чопі, сірникову фабрику в с. Чинадієві і т.д. Тільки в лісовій промисловості було зруйновано 260 будівель і споруд, спалено і зруйновано 24 лісопильні і деревообробні заводи, частко- во і повністю зруйновано або демонтовано 86 промислово-вироб- ничих об’єктів, конфісковано 82 дзвони; особливо великої шкоди завдано транспорту, вивезено 90 паровозів, 16 мотовозів, 320 паса- жирських і 2800 товарних вагонів, зруйновано 232 км залізничного полотна, 103 мости протяжністю 5872 погонних метрів, 84 вокза- ли і станційних споруд, 12 водонапірних башт, 13 тунелів, понад 200 лісопильних рам, 14 вузькоколійних паровозів, 16 км лісових залізниць, 13 тяжелів протяжністю 1140 погонних метрів і т.д.11 Тому народні комітети на місцях з перших днів визволення зо- середили свою увагу на відродженні зруйнованого окупантами народного господарства. Вони одночасно почали здійснювали перебудову економіки на соціалістичних засадах. Розвивали- ся перспективи у збуті промислової продукції, яка «знайшла збут Èñòîðèÿ ðóñèíîâ 111 на радянському ринку». Всі зусилля були направлені на відбудову промислових об’єктів, заводів, фабрик і транспорту і всіх засобів зв’язку торгових підприємств, і відновлені банківської системи. В 1944-1945 рр. органами народної влади було розпочато ліквідацію приватної власності провідних галузей промисловості і проведен- ня націоналізації хімічних, лісохімічних, деревообробних, метало- обробних та інших підприємств. Початком націоналізації можна вважати декрет Народної ради від 5 грудня 1944 р. про перехід прав власності на державне майно Чехословацької республіки та Угорського королівства до Закарпатської України. В ньому зазначалося, що на основі рішення 1-го з’їзду Народного комітету Закарпатської України все рухоме і нерухоме майно, установи, угіддя, помісття, підприємства, ліси, заво- ди, фабрики і копальні на території Закарпатської України12, які на- лежали вказаним державам, «переходять у власність Закарпатської України». В грудні 1944 р. НРЗУ було прийнято й інші декрети стосовно націоналізації - «Декрет чис. 11. Про націоналізацію спіртних заводів, палінчарень і всіх підприємств по виробницт- ву алкогольних напоїв» від 5 грудня 1944 р. , «Декрет чис. 12. Про націоналізацію пивоварного заводу графа Шенборн-Бухгейма, акційної спілки в Підгорянах» від 5 грудня 1944 р., «Декрет чис. 21. Про націоналізацію публичних електростанцій на теріторії Закарпатської України» від 9 грудня 1944 р.13, «Декрет чис. 25. Про націоналізацію всіх акційних банків та філій та заложення «Народ- ного банку Закарпатської України»» від 21 грудня 1944 р.14 В 1945 р. було націоналізовано лісопромислову фірму «Латориця», акційну спілку в Мукачеві15, конфісковано хімічні заводи в Перечині, Сваляві, Великім Бичкові16, заводи Південно-Карпатської нафтоочисної і торгівельної акційної спілки в Мукачеві17. Та багато інших промисло- вих підприємств. Тобто вся промисловість була націоналізована. Та- ким чином, суспільна власність на засоби виробництва створювала базу для дії економічних законів соціалізму. Всього в Закарпатській області було націоналізовано 253 промислових підприємства18, але як стверджують дослідники І. Шершун та В. Мельник - до кінця 1945 р. було націоналізовано 276 промислових підприємств, а та- кож залізничний транспорт19. Таким чином, в період НРЗУ в промисловості була ліквідована капіталістична власність на засоби виробництва - всі підприємства були націоналізовані. До керівництва ними залучались робітники. Завдяки наполегливій праці трудящих та адміністративному впли- ву виробництво промислової продукції на кінець 1945 р. досягало довоєнного рівня, і 174 підприємства були пущені в хід і випустили 112 2012, № 4 (30) майже на 20 млн крб. продукції - лісоматеріалів, меблів, хімікатів, металовиробів, продукції харчової промисловості і т. ін. А за пер- ше півріччя 1946 р. промисловість Закарпатської області випустила продукції на 30,9 млн крб. в незмінних цінах20. На кінець 1945 р. про- мислову продукцію почали давати 14 лісопильних і деревооброб- них заводів, 3 лісохімічних заводи, 4 ливарні і металообробні заво- ди, 6 електростанцій, 5 промислових артілей, 13 промкомбінатів, 7 харчокомбінатів, вугільні шахти, Солотвинський солерудник та бага- то інших підприємств області21. Загалом промисловість Закарпатської України станом на 20 жовтня 1945 р. об’єднувала 135 підприємства з кількістю працюючих і службовців 4 839 чоловік22. Для забезпечення промислового розвитку Закарпаття сюди з усіх кінців Радянського Союзу прямували цілі ешелони з обладнанням, машинами та іншою технікою для заводів і фабрик. Комуністи праг- нули, якнайшвидше ліквідувати промислову відсталість Закарпаття. Допомога трудящим Закарпаття у будівництві соціалістичної економіки з перших днів після возз’єднання набула форми послідовного й всебічного курсу загальносоюзної господарської політики. Так, уже в першому післявоєнному п’ятирічному плані відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946- 1950 рр. зазначалося: «...забезпечити якнайшвидшу відбудову і розвиток усіх галузей народного господарства Закарпатської області України. Передбачити першочергову відбудову і розви- ток деревообробної, лісохімічної та харчової промисловості, а та- кож сільського господарства. Організувати промисловість по ви- робництву бурого вугілля і збудувати нові підприємства легкої промисловості. Подати державну допомогу селянським господар- ствам Закарпатської області сільськогосподарськими машинами, добривами, кредитом...»23. Плануючи надати якнайбільшу допомогу Закарпаттю в розвитку економіки, комуністична партія з 1946 р. приступала до виконання 4-го п’ятирічного плану відбудови і розвитку народного господар- ства СРСР. Однак порівняно зі східними областями УРСР тут були свої особливості і труднощі, зумовлені економічною відсталістю краю і відсутністю кваліфікованих господарських та інженерно-технічних кадрів. Тому комуністична партія і радянський уряд приділяли осо- бливу увагу економічному розвитку наймолодшої радянської області. Лише за роки четвертої п’ятирічки (1946-1950 рр.) про розвиток За- карпаття було прийнято чотири постанови ЦК ВКП(б) і дев’ятнадцять - ЦК КП(б)У24. ЦК КП(б)У і Рада Міністрів УРСР забезпечували про- мислове будівництво області кваліфікованими спеціалістами - інженерами, техніками, будівельниками. Лише в 1946 р. за рішенням Èñòîðèÿ ðóñèíîâ 113 ЦК КП(б)У і Ради Міністрів УРСР на Закарпаття було послано 100 спеціалістів різних галузей промисловості25. Але зважаючи на те, що на Закарпаття прибув великий загін спеціалістів, як партійних, ра- дянських, профспілкових і комсомольських працівників, так і лікарів, інженерів, вчителів, архітекторів, залізничників та зв’язківців, вклю- чалися в трудові колективи, ставили організаторами і керівниками підприємств. Так протягом першої післявоєнної п’ятирічки сюди при- було близько 3 тис. спеціалістів26. Керівні органи області наполегли- во займалися питанням забезпеченням промислових підприємств, будов, транспорту, необхідною кількістю спеціалістів, тобто кількість інженерно-технічного персоналу в 1946 р. складали 1,4 тис. чол.27 Це була комуністична програма з промислового відродження краю, область цілковито включалася в загальнодержавне народногоспо- дарське планування і розвивалася як складова, невід’ємна частина СРСР. Соціалістичні перетворення в промисловості області опирали- ся переважно на індустріальну могутність Радянського Союзу. Всі соціально-економічні процеси перехідного періоду проходили тут прискореними темпами, що визначало своєрідність перших кроків соціалізму. Розвиток народного господарства Закарпаття, зростання проявлялось в постійному збільшенні капіталовкладень в економіку області. Про обсяг державних асигнувань у економіку на- родного господарства свідчить динаміка. Так, за першу післявоєнну п’ятирічку 1946-1950 рр. капітальні вкладення в господарство області становили 60 млн крб., а за другу - 105 млн крб.28 У результаті проведення Народною радою Закарпатської України націоналізації промисловості, банків основа капіталістичної системи господа- рювання така, як приватна власність на засоби виробництва була підірвана. Зосередивши в руках держави головні економічні важелі влада створила необхідні умови для розгортання виробництва. Внаслідок всіх вжитих заходів значно зросла кількість діючих про- мислових підприємств. З 1946-1950 рр. на Закарпатті стали до ладу 118 старих промислових підприємств і побудовано 198 нових підприємств, оснащених найновішим на той час устаткуванням, в основному деревообробної, харчової промисловості. Завдяки цьо- му кількість діючих підприємств зросла у 7 разів, а валова продукція промисловості області за роки 4-ої п’ятирічки зросла у 3,6 рази29. У загальній структурі промисловості Закарпаття найбільшу пито- му вагу становили лісова і деревообробна галузі промисловості - 52,2 % у 1946 р. Це пояснювалося наявністю сировинних ресурсів для їх розвитку (ліси займали 47 % території області, загальна площа лісів складала 562,2 тис. га, з якої бук займає 58 % лісового покрову, 114 2012, № 4 (30) смерека - 29 %, дуб - 7%, пихта - 4 %, інші листяні - 2 %)30. П’ятирічний план передбачав великі капіталовкладення в лісову промисловість для виробництва достатньої кількості лісоматеріалів. «Кінець п’ятирічки збільшити вивіз ділової деревини про- ти довоєнного рівня на 39 %, а виробництво пиломатеріалів на 14 % тільки потрібно було поліпшити роботу по заготівлі, вивозі і як слід використати лісоматеріали», - говорили на нараді обласного партійного активу секретарем обкому КП(б)У та голови облвикон- кому І.І. Туряниці31. У процесі концентрації і спеціалізації вироб- ництва підприємства лісопереробної промисловості були об’єднані в «Закарпатліс», а лісозаготівельні - в трест «Закарпатліспром». Поступово змінювалася і внутрішня структура лісопильної і деревообробної промисловості32. За роки першої післявоєнної п’ятирічки було здійснено механізацію лісозаготівель. Замість соки- ри і пили - колись єдиного знаряддя праці закарпатського лісоруба широко почали впроваджуватися електропили, трепловальні лебідки, трактори, автомашини - лісовози, автокрани й інші машини і механізми33. Рада Народних комісарів УРСР зобов’язала своїм розпоряд- женням Народних комісарів лісової промисловості УРСР надати Народній раді Закарпатської України допомогу в роботі організації заготівлі, лісовозки, відбудові вузькоколійних лісовозних залізниць 2 тис. пил, 3 тис. сокир, 2 тис. терпугів, 200 пар спецвзуття, 200 пар валянок і 300 комплектів спецодягу34. Згідно постанови ЦК КП(б)У та Ради Міністрів УРСР про захо- ди по розвитку народного господарства Закарпатської області на 1946 р. ми дізнаємося: «Міністерство лісової промисловості УРСР зобов’язалося до 1 серпня 1946 р. на лісозаготівельні підприємства Закарпатської області завести 70 автомашин для лісовозки і 15 ав- томашин для господарського обслуговування і відбудувати і вве- сти в дію 1946 р. 5 лісопильних заводів, 18,5 км вузькоколійних лісовозних залізничних шляхів 13 лісопильних рам і т. д.35 Протягом 1949-1950 рр. підприємства тресту «Закарпатліс» одержали 25 паровозів вузькоколійної залізниці, 98 трелювальних тракторів, 348 електропил, 52 пересувні електростанції, 58 трелю- вальних електролебідок, 137 лісовозних машин і 153 автопричепи різних марок, автонавантажувачі, автокрани та багато інших машин і механізмів36. У перші роки четвертої п’ятирічки головна увага приділялася по- дальшому розвитку і укомплектуванню сучасним устаткуванням. Так в 1946 р. вирубка лісу області була механізована на 2 % його підвозка до верхніх складів на 2,5 %, а вивозка ліса - на 40 %. Об’єм Èñòîðèÿ ðóñèíîâ 115 лісовивозу в 1949 р. порівняно з 1946 р. збільшився більше ніж в 2 рази37. Механізація зумовила якісні зміни в самому характері лісозаготівель. Якщо до середини 1949 р. вони мали сезонний ха- рактер, то вже на кінець 1950 р. сезонні робітники становили лише 15 %38. Значних змін зазнала структура деревообробної промисловості. Раніше провідне місце у ній займало лісопиляння. У 1946 р. воно давало понад 40 % валової продукції. Але поступово питома вага лісопиляння скоротилося із зростанням устаткування деревообробні і меблеві фабрики були реконструйовані і значно розширені. Мебле- ве виробництво займало провідне місце в цій галузі промисловості. Реконструкція деревообробної промисловості проводилася скрізь, і карликові кустарі з переваженням ручної праці, майстерні перетво- рювалися у великі механізовані цехи і комбінати39. В зв’язку з цим на ринок лісової промисловості і оснащення новою технікою в лісове господарство області протягом 1946-1950 рр. було освоєно більше 300 млн крб. При багатьох лісозаводах були допоміжні цехи: мебле- вий при Пасічному заводі, паркетний при Свалявському, Ужгородсь- кий та Чинадіївський лісозаводи виробляли меблі і паркет. Відчутні зміни відбулися на Ужгородському, Свалявському, Тересвянському, Берегівському та інших лісо і деревообробних комбінатах працю- вали автоматизовані цехи деревостружкових плит з випуском на рік 25 тис. куб. м плит кожний40. У деревообробній промисловості поряд із збільшенням лісозаготівель швидко розвивалося меблеве виробництво, тому з кожним роком збільшується виробництво мебельних підприємств, продукція яких мала непогану якість і завоювала широку популярність і користується популярністю в Москві, Києві та інших містах Радянського Союзу. Майже всі меблеві підприємства За- карпаття механізовані і оснащені сучасним новим устаткуванням, швидко розвивалося меблеве виробництво. Так, у 1946 р. було ви- пущено меблів на суму 174 тис. крб. Відмінно виконали план за 6 місяців у 1948 р. трест «Закарпатмебель» на 121,9 %, а ріст випуску продукції проти відповідного періоду 1947 р. складав 219,6 %41. В І кварталі 1950 р. випуск валової продукції тресту «Закарпатмебель» був виконаний на 104 %42. За п’ять років меблева промисловість повинна була дати країні продукції на 100 млн крб. Якщо на кінець 1945 р. тут працюва- ло 14 лісопильних і деревообробних заводів, то в наступному 1946 р. кількість заводів вже була збільшена в 3 рази і становили 46 лісопильних заводів43. 116 2012, № 4 (30) Так, з постанови ЦК КП(б)У та Ради Міністрів УРСР від 16 липня 1946 р. ми дізнаємося, що влада піклувалася про населення, школи, лікарні, комунальні і промислові підприємства, а також культосвітні заклади області і зобов’язали Закарпатський облвиконком загото- вити і завести в міста і села області в 1946 р. 250 тис. складометрів дров, з них 160 тис. складометрів дров до 1 жовтня 1946 р. і 90 тис. до 1 грудня 1947 р.44. З вище сказаного видно, що радянський уряд намагався забезпечити паливом потреби як населення, так і різні установи краю і різні галузі промисловості. Працівники тресту «Закарпатліспрому» боролися за виконання плану на 1946-1950 рр. В 1946-1947 рр. в Закарпатській області у провідних галузях промисловості (лісної і деревообробної) соціалістичними змаган- нями як новий вид стимуляції було охоплено 70-80 % робочих, а економічний ефект від впровадження раціоналізаторських пропо- нувань в народному господарстві склав 14,6 млн крб. Важливу роль в розгортанні соціалістичних змаганнях області зіграло прохання в березні 1947 р. шахтарів Донбасу до свалявських лісорубів. У свою чергу робітники тресту «Закарпатліспром» у зверненні до робочих лісової промисловості республіки з призивом виконати річний план лісоздачі до 30-ї річниці Жовтня. Вони взяли зобов’язання до кінця 1947 р. заготовити зверх плану 200 тис. куб. м деревини, повисити на 8 % виробництво праці кожного працівника, знизити собівартість кубометра лісу на 3,2 % свої зобов’ язання лісоруби виконали45. Так, за перевиконання плану та соціалістичне змагання лісопоставок за 1947 р. між округами Закарпатської області і лісопромгосподарствами тресту «Закарпатліспрому» перша премія дісталася у сумі 15 тис. крб. Хустському та Воловському округам. Хустський округ дістав 40 % премії, а решта 60 % дісталося Воловсь- кому округу. Друга премія в сумі 10 тис. крб. дісталося Рахівському округу46. У 1948 р. змагання в Закарпатській області вже охопило 82 % працюючих. Загін передовиків виробництва нараховувала 11 тис. стаханівців і більше 10 тис. ударників. Сотні з них достроково ви- конали свої особові п’ятирічки. Лісоруби Кушницького ліспромгоспу І. Кузан, брати М. і Г. Федьковичі, погрузчик П. Лопа, трельовщики І. Куруц і Ю. Штефко виконали свої п’ятирічні плани за 2 роки і 10 місяців47. А за виконання плану і успішне змагання по лісопоставкам в 1947 р. працівникам тресту «Закарпатліспрому» надавали премії, так 49 чол. Хустського, Волівського та Рахівського округів отримали грошові премії від 350 до 1000 крб.48. Для популяризації та поширення досвіду стаханівців на провідних підприємствах області до 1 серпня 1947 р. було запроваджено Èñòîðèÿ ðóñèíîâ 117 «Книгу пошани», до якої записували прізвища кращих робітників- стахановців та інженерів. Протягом 1946-1947 рр. у провідних галу- зях промисловості соціалістичними змаганнями було охоплено 70- 77 % робітників49. Отже, соціалістичне змагання охоплювало май- же всі підприємства і трудові колективи, які змагалися між собою за дострокове виконання річного плану. 36 підприємств виконали річний план достроково до 31-ої річниці Жовтневої революції. Одним з найбільших підприємств лісопереробної галузі було «Закарпатліспром». До складу тресту «Закарпатліспрому» входи- ло 28 підприємств з різними профілями виробництва, з яких 12 лісозаготівельних, 10 лісопильних-деревообробних та ряд підсобних виробництв, 16 вузькоколійних залізнодорожних доріг протяжністю 748 км, 388 км шляхів первинного лісотранспорту, лісопуски, водяні човни, система гідротехнічних сплавних споруд. Об’єм лісозаготовок перевищує 1 млн 600 тис. куб. м в рік (на 1949 р.), в т. ч. 1 млн куб. м цінної букової деревини. В лісопильні працює 29 лісорам, 155 деревообробних станків, виготовляючи спеціальні асортименти для авіабудування, сільгоспмашинобудування, авто- і вагонобудування, паркет, спецпродукцію, мебдеталі, різна тара, вироби широкої по- треби. Всіма підприємствами тресту «Закарпатліспрому» в 1947 р. випущено продукції на 39,47 млн крб. в незмінних цінах 1926-1927 рр.50 Щодо реалізації готової лісопродукції в 1946 р., проводилася вона ще незадовільно, внаслідок чого на складах підприємства ле- жало готової продукції приблизно на 5 млн крб.51 Але 5 лісопромгоспів не забезпечили виконання встановле- ного державного річного плану в 1949 р. по вивозці лісу. Осо- бливо незадовільно працювали і допустили зрив по вивозці лісу такі лісопромгоспи, як Хустський - 68,4 %, Мукачівський - 69,6 %, Жорнавський - 81,6 %, Буштинський - 85 % і Свалявський - 92 %. Причиною зриву виконання плану лісозаготівель було неви- конання в повному обсязі і своєчасного притягнення в поряд- ку платної трудгужповинності робочих та візників з кіньми на лісозаготівлях. Станом на 5 січня 1950 р. в лісопромгоспах тресту «Закарпатліспром» працювало 1443 залучених візників - підвод проти плану 4450, піших працівників працювало 2531 проти плану 450052. Але наприклад на середину лютого 1946 р. по цьому ж тресту «Закарпатліспрому» підвозці і вивозці лісу працювало 816 візників, так як за планом було 4770 і піших 3143 за планом 673053. Та і по- при це об’єм виробництва в лісовій промисловості Закарпатської області зріс в 4,1 рази54. В області працювало три великих лісохімічних заводи - у Велико- му Бичкові, Перечині і Сваляві. 29 січня 1945 р. вийшла постанова 118 2012, № 4 (30) Народної Ради Закарпатської України про конфіскацію лісохімічних заводів: «Батлін» в Перечині, «Сольва» в Сваляві і «Клотільда» у Ве- ликому Бичкові з усім її устаткуванням і робітниками55. До війни вони займалися лише переробкою деревини. Але були реконструйовані, в результаті чого значно збільшився валовий ви- пуск продукції. Так у 1947 р. лісохімічними заводами Закарпаття було випущено продукції на суму 11 млн 968 тис. крб. у незмінних цінах 1926-1927 рр.56 Лісохімічний сектор області випускав декілька видів продукції, етиловий і метиловий спирти, етилацетат, карбамідні смали, ацетат калію, дерев’яне вугілля, розчинники, оц- тову кислоту і есенцію, ацетон, смолу, винну кислоту, етил, метил, не- тон, метагон. Гордістю лісохіміків Закарпаття була побудована в Перечині (дру- га в країні) безперервно діюча реторта. Три нових цехи стали до ладу на Свалявському, два - на Великобичківському лісохімкомбінатах. З нових видів продукції Закарпатської лісохімії великі перспективи мали сечовинноформальдегідні смоли. Впровадження їх у вироб- ництво дало можливість меблевикам області повністю відмовитись від казеїнового клею, що заощаджувало протягом року 300 тонн умовного казеїну або 800 тонн сиру57. В області успішно починає розвиватися нова галузь деревообробної промисловості - паперова. Ще напередодні возз’єднання на клопотання Народної Ради на Закарпаття прибу- ла бригада спеціалістів для вивчення можливостей створення це- люлозно-паперового комбінату. Радянські спеціалісти прийшли до висновку, що в районі Рахова є усі умови для організації такого виробництва. Тому згідно постанови Народної ради Закарпатської України від 26 вересня 1945 р. було виділено і закріплено для будівництва комбінату ділянку площею 4-5 га і виділено 11 жит- лових і 15 службових будинків колишнього угорського військового містечка в м. Рахові58. В 1946 р. було створено будівельно-монтажне управління «Рахівпапірбуд», яке розпочало спорудження картонної фабри- ки. На будмайданчик надходило механічне устаткування, прово- дилася заготівля місцевих будматеріалів, арматура, цемент та інші матеріали. Загалом в 1946 р. будівельники було одержано 260 вагонів обладнання і матеріалів. Всього за 1946 р. було витрачено на будівництво заготівлю будівельних матеріалів 3 млн 43 тис. крб. при плані асигнувань 1 млн 800 тис. крб. Загалом на будівництво целюлозно-паперового комбінату було витрачено 20 млн 889 тис. крб.59. Так, було створено одне з великих підприємств України - Рахівську картонну фабрику, і у березні 1952 р. в експлуатацію була Èñòîðèÿ ðóñèíîâ 119 введена в дію перша її лінія, яка дала першу продукцію - 2,8 тис. тонн картону. Повністю фабрика стала до ладу в грудні 1955 р.60 У перші ж роки радянська влада почала справжнє освоєння покладів бурого вугілля. Наприклад, планом четвертої п’ятирічки пе- редбачалося організувати на Закарпатті промисловість по видобут- ку бурого вугілля на базі Ільницького, Березинського і Затисянського родовищ. Навіть була проведена значна геологорозвідувальна ро- бота по виявленню на території Закарпаття покладів бурого вугілля. Так, у травні 1945 р. була направлена бригада геологів з чотирьох чоловік під керівництвом професора, доктора геолого-мінеральних наук І.М. Жуковського в Іршавський і Тячівський округи для пошуків покладів кам’яного або бурого вугілля61. Відомостей, опублікованих в літературі про геологію Закарпатської України, не було ні в Києві, ні на Закарпатті, тобто в Ужгороді. Група геологів могла спертися тільки на геологічну карту Чехословацької республіки, масштабу 1:75 0000, яка була складена комплелятивно професором Пражсь- кого університету Вольдріхом, але при провірці місцевості, карта виявилася неточною. В збірнику «Підкарпатська Русь» (чеського видання) містилось декілька згадок про різні види корисних копа- лин, в т. ч. про вугілля, вапняку та маргелі, але без якісної і точної їх оцінки та без визначення запасів. Третім джерелом для групи геологів, цікавилися корисними копалинами, являлися розмови на місцях з місцевим населенням. Але ці відомості також потрібно було перевіряти, а на це не було часу, так як експедиція тривала всього 12 днів з 25 травня по 5 червня62. У вересні 1945 р. була відправлена група геологів закордон в Угорщину, Чехословаччину для пошуків матеріалів і спеціальної літератури по геології та корисних копалинах на території Закарпатської України. І. Туряниця і С. Вайс звернулися до профе- сора Чапика в Брно (університет), щоби той передав матеріали по вугільним місцезнаходженням Закарпаття (Ільниця, Вишкова), які потрібні були для закладки шахт на цих місцях63. У постанові Народної ради Закарпатської України від 6 серпня 1945 р. на Закарпатті було утворено госпрозрахункову вугільну кон- тору по видобутку вугілля в місті Ужгороді «Закарпатмісцевугілля» і три шахтоуправління: Ужгородське, Іршавське, Вишківське64. До складу контори «Закарпатмісцевугілля» входили 6 шахт, які були розділені на Ільницьке шахтоуправління (до якого входили Ільницькі шахти № 1 і 2, Кременна № 3 та шахта № 4 в с. Рако- вець) і Вишківське шахтоуправління (шахта Евергельт № 5 і Шаян № 6)65. Для забезпечення нормальної роботи шахт потрібно було відбудувати і реконструювати шахти. Загальна кількість працю- 120 2012, № 4 (30) ючих на шахтоуправлінні складала 180 чол. Також потрібно було встановити трансформатори Іршава-Ільниця для шахти Кремена № 3 і Буштино-Вишково до шахти Шаян, з підведенням до шахти № 5 Евергельт загальною протяжністю 16 км66 і прокласти 13 км вузькоколійних і 10,5 км шосейних шляхів до шахт за рахунок капіталовкладень «Закарпатмісцевугілля»67. На відбудованих шахтах усі процеси від забою до навантаження вугілля у залізничні вагони проводилася вручну. Про це в 1946 р. закарпатські шахтарі написали в листі до гірників Донбасу: «Шахти наші примітивні. Немає ні машин, ні електроустаткування, ні лебідок, вугілля добуваємо простими кирками, насосів у нас немає»68. Шахтарі Донбасу негайно відгукнулися і взяли над ними шефство. Із Донбасу приїхали перші спеціалісти і кваліфіковані робітники. До- помогли найсучаснішою технікою. До області з Донбасу надійшли 10 електросверел, 4 лебідки, 8 вентиляторів, 12 насосів, 3 електро- мотори, 18 трансформаторів, а також 22 тонни кабельної продукції, 120 тон рейок вузької копії тощо. За роки п’ятирічки всі шахти були забезпечені спеціальними машинами і механізмами. Робітники з Копейська надіслали бурові машини, з Конотопа надійшли елек- тросвердла, з Барвенкова - насоси, з інших міст - потужні транспор- тери, електролебідки, шахтні вентиляційні установи, електровози й електронасоси та інше обладнання. Технічне оснащення шахт за- безпечило зростання вуглевидобутку в області69. За 1945 р. з шахт Ільниця №1 і Кремена №3 видобуто 2 379 тонн вугілля70. Врахо- вуючи характер залігання пластовика вугілля (за словами ведущого шахти Ільниця № 1 І. Митишинця, потужністю приблизно 2 м, а ниж- че на 3,5 м залігає другий пласт потужністю приблизно 0,9-1 м)71, був встановлений план видобутку на 1946 р. 15 тис. тонн вугілля72. Видобуток вугілля в 1945 р. складав 5 тис. тонн, а у 1946 р. 26 тис. тонн бурого вугілля, на 1 січня 1948 р. вже повністю експлуатува- лись З вугільні шахти, видобуток вугілля яких складав 70 тис. тонн, 1 вересня 1950 р. експлуатувалось вже 8 вугільних шахт і потужністю 259 тис. тонн в рік. Порівнюючи видобуток вугілля протягом 1945- 1950 рр. зріс майже в 52 рази73. Мукачівське шахтоуправління зобов’язалося здати до кінця 1947 р. в експлуатацію шахти №3 і 5 Ільницької групи з річним ви- добутком вугілля 150 тис. тонн, а також шахта «Березинка» 30 тис. тонн вугілля на рік74. Затоварювання вугілля проводилося вручну, самоскиди не були встановлені. Це призвело до накопичення на складах шахт тресту станом на 20 грудня 1948 р. 40 тис. тонн вугілля75. Видобуток кам’яної солі - одна із найбільш розвинутих промис- лових галузей Закарпаття. Адже сіль є одним із головних багатств Èñòîðèÿ ðóñèíîâ 121 Закарпаття. Солотвинське соляне місцезнаходження залягає вели- ким прямокутником. Наявні великі поклади кам’яної солі, які ста- новлять 1670 млн тонн солі. Ці запаси дозволяють використовувати кам’яну сіль Закарпаття для одержання цінних хімічних продуктів. Як відомо, кам’яна сіль служить сировиною для виробництва хлору, соди, соляної кислоти, металевого натрію та інших цінних хімічних продуктів76. Добування солі на Солотвинському місцезнаходженні ведеться глибоко під землею більше ніж 100 м від поверхні. Як і на вугільних, так і на Солотвинських солекопальнях в 1946 р. видобу- ток і навантаження солі і відкатка вагонеток в 1,5 тонни до ствола, і відкатка їх на поверхню проводилася в ручну77 . Одна з найбільших Солотвинських копалень - була шахта ім. Сталіна. Її глибина - 194 м. Щодоби ця шахта давала 300 тонн солі, а перед виборами робітники Солотвинських копалень збільшили тем- пи виробництва. Щоденно вони давали 585 тонн солі78. Колектив гірників Солотвинського солерудника включилися в соціалістичне змагання і виконання п’ятирічки за 4 роки і достро- ковому виконанні плану в 1948 р. і до дня Сталінської конституції (5 грудня) добилися значних успіхів. П’ятимісячний план по видобутку солі був виконаний на 104,6 %, видобуто понад 17 370 тонн солі. Працівники шахт виконували норми видобутку солі, 748 працюючих або 50 % робітників стали стаханівцями. Вони виконували завдання на 150 - 200 % за зміну. В II кварталі 1948 р. введено в експлуатацію 7 врубових машин, 50 нових електросверел та інші механізми79. Інтенсивний розвиток соціалістичної промисловості Закарпат- тя вимагав широкого вжитку електроенергетики, без якої був не- можливий розвиток важкої промисловості. До возз’єднання з Ра- дянською Україною потужність усіх електростанцій Закарпаття ста- новила 16,6 тис. квт, в тому числі Ужгородська ТЕС - 11 тис. квт80. Але цього було не досить, щоб забезпечити бурхливий розвиток промисловості, а навіть і тієї, яка існувала до 1945 р. Тому в області було заплановано в долинах річок Тереблі і Ріки в Хустському районі спорудження Теребле-Ріцької ГЕС. Найбільшу на Закарпатті і третю в республіці за потужністю після Дніпрогесу та Каховської ГЕС. Будівництво Теребле-Ріцької гідроелектростанції будівельно- монтажним управлінням «Закарпатгесбуд» була проведена складна робота по організації будівництва гідроелектростанції. На самому будівництві ГЕС працювали спеціалісти, які будували Дніпрогес, 1671 чоловік, 559 прибули з інших республік і областей України. На спорудження електростанції в греблю було вкладено близько 200 тис. куб. м бетону, а через гірський хребет між Тереблею і Рікою було прокладено тунель завдовжки 3635 м. У 1956 р. Теребле-Річанська ГЕС стала до ладу81. 122 2012, № 4 (30) У соціалістичному перетворенні народного господарства Ра- дянського Закарпаття велика роль належала електрифікації. Саме електрифікація допомогла озброїти енергією всі галузі господар- ства. Належної організації по електрифікації сіл не було. Керівництво цією справою носило суто бюрократичний характер і дальше писа- нини та складання умов не просувалося. В 1947 р. мали побудувати 40 км низьковольтної лінії, електрифікували 10 сіл, а саме: Клячано- во, Нове Давидково, Кайданово, Руські Комарівці, Ільниця та інші82. План 1949 р. по введенню в дію сільських електростанцій був виконаний на 55,5 %, по електрифікації колгоспів - на 73,9 %, по електрифікації радгоспів - на 100 %, по МТС - на 100 %, а по вста- новленню електромоторів в сільському господарстві - на 69,6 %83. Станом на 10 липня 1950 р. в області було електрифіковано тільки 3 колгоспи, так як за планом на І півріччя 1950 р. було передба- чено електрифікувати 10 колгоспів. Світлоточок - 874 при плані 1150. Побудовано тільки 3 км лінії високої напруги при плані будівництва 11 км. Довгострокові кредити, відпущені державою на сільську електрифікацію в 1950 р., використані на 1 липня 1950 р. тільки на 9,8 %. Воловський, Воловецький, Велико-Березнянський і Мукачівський округи кредити на електрифікацію сільського госпо- дарства не освоювали взагалі84. В 1949 р. побудовано 7 радіовузлів, 80 км радіолінійні, в сільській місцевості було встановлено 1323 радіоточки, радіофіксовано 21 на- селений пункти, з них 23 колгоспи. Всього на кінець 1949 р. в області було 17 700 радіоприймальних установок. Від радіотрансляційних вузлів рідіофіковано 67 населених пунктів, в тому числі 50 сільських, що складає 10 % від загального числа сільських населених пунктів85. В 1950 р. було радіофіковано 22 села із 91 по плану, що повинні були радіофікуватися або 24,1 %86. Станом на 25 вересня 1950 р. було встановлено 2 549 радіоточок. В 39 селах області велися тільки розпочаті роботи по радіофікації. Державні кредити, відпущені кол- госпам на радіофікацію в багатьох округах, не освоювалися. Із 250 тис. крб. відпущених області кредитів використано тільки 64 250 крб. Багато радіовузлів області були загружені тільки на 30-40 % своєї потужності87. В 1945 р. в області було 2 нафтоперегінних заводи - в м. Мукачеві та м. Чопі88. Значну питому вагу в народному господарстві області займала металообробна промисловість, яка на той час була примітивна із невеликою кількістю зайнятих і були далекі від сучасного рівня ос- нащення. В цій галузі промисловості в області було 3 металообробні Èñòîðèÿ ðóñèíîâ 123 заводи: верстатобудівний завод в Ужгороді «Перемога», ливарно- механічний завод «Інтернаціонал» в Кобилецькій Поляні Рахівського округу, ковальний завод «Сила» в селі Лисичево Іршавського окру- гу, ливарно-механічний завод ім. С.М. Кірова в селі Фрідешево Мукачівського округу. Вони виготовляли сітки на ліжка та огорожі, лопати, мотики, пічне литво, чавунний посуд, сільськогосподарський реманент, соломорізки, преси, лемеші для плугів, прутове, листове і шинне залізо89. Щодо транспорту, то в 1946 р. в області було 10 автобусів і 4 лег- кових автомобілі загального користування. Про

Скачать электронную версию публикации