Нові документи про діяльність єпископа Веніаміна (Федченков) наПідкарпатській Русі у 1923-1924 рр..pdf НОВІ ДОКУМЕНТИ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ЄПИСКОПА ВЕНІАМІНА (ФЕДЧЕНКОВ) НА ПІДКАРПАТСЬКІЙ РУСІУ 1923-1924 рр.Після Першої світової війни на Підкарпатській Русі розпочала- ся розбудова управлінських структур православної церкви. Під час румунської окупації краю представники православного духовенства вели переговори з Румунською православною церквою, яка обіцяла заснувати в Мараморош-Сиготі православний вікаріат. У люто- му 1920 р. представник православних громад Іван Мондич виїздив до Сербії, де зустрічався з митрополитом Євлогієм (Георгієвський). Останній відмовився прийняти закарпатських православних під свою юрисдикцію, обумовлюючи рішення тим, що на територію колишньої Австро-Угорщини поширювалася канонічна влада Сербської православної церкви (далі СПЦ).У серпні 1920 р. була відряджена православна делегацію до пре- зидента Чехословаччини Томаша Масарика. Православні делегати просили президента дати дозвіл на організацію на Підкарпатській Русі православної церкви сербської юрисдикції. Після зустрічі з пре- зидентом пятеро осіб виїхало до Югославії, де зустрілися з головою Священного Синоду СПЦ митрополитом Димитрієм (Павлович). Вже21 серпня 1920 р. на Підкарпатську Русь, з метою вивчення ситуації, приїхав єпископ Нішський Досифей (Васич)1. Він відвідав Ужгород, Мукачево, Великі Лучки, Хуст та Ізу, де служив літургію у супроводі декількох священиків й великої кількості вірників2. Наприкінці серп- ня 1920 р. єпископ виїхав до Бєлграду у звязку з початком роботи Архієрейського Собору3. 1 грудня 1920 р. Священний Синод СПЦ прийняв рішення про призначення на Підкарпатську Русь свого де- легата - єпископа Досифея (Васич). Таким чином, з цього часу слід розглядати розбудову сербської юрисдикції на Підкарпатській Русі.Біографічна довідкаДосифей (в миру Драгутін Васич) народився 5 грудня 1887 р. у Белграді в родині чиновника. Освіту здобував у гімназії та духовній семінарії у Белграді. У 1900-1904 рр. навчався у Київський духовнійÈñòîðèÿ ðóñèíîâ 53академії, яку закінчив з ступенем магістра богословя. Після цього продовжив студії у Берліні, Лейпцигу, Сорбоні та Женеві, де вивчав філософію і теологію. У 1907 р. Драгутiн вступає до богословської семінарії Св. Савви в Белграді, тут же прийняв чернецтво. У травні1913 р. Архієрейський Собор СПЦ обрав Досифея (Васич) єпископомНішським, 25 травня цього ж року він прийняв архієрейський сан.У 1915 р. внаслідок Першої світової війни Нішська єпархія була окупована, а єпископ Досифей (Васич) інтернований. Після звільнення у 1918 р. зайняв пост голови Архієрейського Собору, брав участь в переговорах з Константинопольською патріархією про відновлення патріаршества в Сербії. У 1921-1926 рр. як делегат СПЦ керував православними приходами на Підкарпатській Русі, сприяв встанов- ленню сербської юрисдикції в Чехії та Моравії. Наприкінці березня1921 р. владика Досифей (Васич) приїхав до Чехії, де організовував церковне життя, а літом 1921 р. вперше прибув на Підкарпатську Русь. 19 серпня 1921 р. в с. Іза Хустського округу відбувся Перший Со- бор православних громад краю, де Досифея офіційно обрали єпископом Карпаторуським. Єпископ Досифей активно взявся за справи довіреної йому єпархії, в першу чергу він за допомогою буковинського священика Касяна Богатирця розробив статут православної церк- ви в Чехословаччині, який подав на затвердження уряду у листопаді1921 р.У звязку з тим, що єпископ Досифей керував єпархію в Сербії та допомагав у становленні єпископської кафедри в Чехії, Моравії та Сілезії, йому часто доводилося залишати Підкарпатську Русь. Так, наприкінці серпня 1921 р. він покидає єпархію і повертається у листопаді того ж року. У січні 1922 р. єпископ Досифей брав участь у роботі міжнародної конференції в Женеві. В середині1922 р. за ініціативи єпископа Досифея у м. Хуст було створено Єпархіальну раду на чолі з ігуменом Олексієм (Кабалюк), яка керу- вала церковни наслідок створення в Чехословаччині на противагу сербській юрисдикції константинопольської, серед православних громад визник розкол. У червні 1924 р. єпископ Досифей на зборах в Хусті приєднав значну частину духовенства під омофор СПЦ. Нездатність церковних властей на рівні патріархів вирішити пи- тання юрисдикції в Чехословаччині змусило втрутитися у цей про- цес державну владу, внаслідок чого уряд ЧСР змушений був офіційно визнати владу СПЦ на своїй території. Активна діяльність єпископа Досифея в Чехословаччині спрямована на утвердження та поши- рення православної церкви стала причиною його конфлікту з вищою владою в Празі, яка сприяла його відкликанню наприкінці 1926 р. з її території.54 2011, № 2 (24)У 1931 р. внаслідок створення Загребської єпархії СПЦ Архієрейський Собор призначив єпископа Досифея митрополитом Загребським. Під час хвороби сербського патріарха Варнави (Ро- сич) митрополит Досифей керував справами СПЦ, а в 1938 р. очо- лював Белградсько-Карловацьку архієпископію. Після початку Другої світової війни митрополит Досифей був заарештований хорватсь- ким фашистами-усташами й утримувався в загребській вязниці, де його піддавали катуванням. Помер від нанесених раніше травм 13 січня 1945 р. в белградському Введенському монастирі, де і похова- ний4.Однак канонічність сербської юрисдикції на Підкарпатській Русі була поставлена під сумнів константинопольським та московським патріархом ще напередодні Першої світової війни. Ряд священиків та монахів були висвячені в монастирях Росії та Константинополя5. Крім того, константинопольський патріарх Іоаким ІІІ у 1910 р. призначив екзархом у Галичині й Угорській Русі архієпископа Антонія (Храпо- вицький)6. Сучасники пояснювали діяльність патріарха тим, що СПЦ не могла виконувати своїх функцій у звязку з жорстким контролем австро-угорської влади і, таким чином, залишила напризволяще пра- вославний рух в Угорській Русі7.В той же час у Чехословаччині серед католицького духовенства виникає реформаторська фракція, яка вийшла із підпорядкування Ва- тикану. 8 січня 1920 р. було проголошено про створення Національної Чехословацької церкви. На чолі цього руху стали доктор богословя Карл Фарський та Матей Павлік. У січні 1921 р. собор нового релігійного напрямку прийняв рішення про прийняття православного віровчення, а Матея Павліка в Белграді було висвячено в єпископи з іменем Горазд 8.Ще в 1920 р. у Празі адвокат Мілош Червінка реорганізував това- риство «Православна бесіда» у «Православну Чеську релігійну грома- ду», статути якої затвердила 31 березня 1922 р. чехословацька влада9. Члени цієї православної громади визнавали верховенство СПЦ, але прагнули мати свого єпископа. 15 червня 1922 р. вищезгадана право- славна громада на загальних зборах обрала єпископом для території Чехії, Моравії та Сілезії архімандрита Савватія (Врабец). 30 серп- ня 1922 р. Міністерство шкіл і народної освіти затвердило рішення зборів10. Цього ж дня було розіслано листи до константинопольсько- го патріарха Мелетія (Метаксакис), сербського патріарха Димитрія (Павлович), голови РПЦЗ митрополита Антонія (Храповицький), ке- руючого РПЦ в Західній Європі митрополита Євлогія (Георгієвський). Від двох останніх Савватій (Врабец) отримав вітальні телеграми11.Члени «Православної Чеської релігійної громади» звернулися до сербського патріарха з проханням висвятити Савватія єпископом.Èñòîðèÿ ðóñèíîâ 55Синод сербської церкви відповів, що не вважає можливим постав- ляти окремого єпископа для невеликої празької парафії. У свою чергу, Савватій (Врабец), заручившись підтримкою жителів 28 сіл Підкарпатської Русі, подав 30 грудня 1922 р. прохання про хіротонію до Константинополя12. Константинопольський патріарх Мелетій (Ме- таксакис), не знаючи дійсного стану справ, 4 березня 1923 р. висвятив Савватія в архієпископи з титулом «архієпископ Празький і всієї Че- хословаччини»13. Через два дні, 6 березня 1923 р. було видано томос, який затвердив вище наведене призначення14.Згідно з розпорядженням патріарха Мелетія на території Чехо- словаччини мали утворюватися три єпархії: Празька, Моравська та Підкарпатська. Про видання томосу було повідомлено офіційним ли- стом митрополита Антонія (Храповицький), а 1 червня 1923 р. його прийняв до відома архієрейський собор РПЦ. Сербський Синод ви- разив рішучий протест проти дій константинопольського патріарха15. Таким чином, на території Підкарпатської Русі дві юрисдикції: сербська та константинопольська.Серед сучасних вчених панує думка, що діяльність Савватія (Вра- бец) фінансувалася чехословацьким урядом. М. Палінчак та ігумен Гавриїл (Кризина) стверджують, що Савватій (Врабец) отримав з рук Гірса, помічника Е. Бенеша, паспорт і 12 000 кч на дорогу в Кон- стантинополь16. За спогадами єпископа Горазда (Павлік) президент ЧСР Т. Масарик під час аудієнції у 1923 р. умовляв його вийти з-під юрисдикції СПЦ і визнати константинопольську юрисдикцію17.Біографічна довідкаСавватій (в миру Антон-Генріх Врабец) народився 3 лютого1880 р. в Празькому Жижкові. Закінчив технічне реальне училище вКаролініцах. У 1900 р. вступає до Уфимської духовної семінарію. У1902 р. прийняв чернецтво з іменем Савватій. У 1902 р. рукополо- жений у диякона, а в 1907 р. - в сан священика. У 1907 р. закінчив Київську духовну академію зі ступенем кандидата богословя та був призначений духівником для чеських вірників на Волині.З 1909 р. працює в духовній семінарії в Кльовані. У 1911 р. роз- ведений у сан ігумена та призначений ректором семінарії. У 1914 р.- архімандрит. Під час Першої світової війни служить місіонером в чеській сухопутній армії на Волині. У 1919 р. - настоятель монасти- ря в Мельцах, а в 1920 р. - адміністратор Ковельського району та ректор духовної семінарії в Холмі.4 березня 1923 р. висвячений константинопольським патріархом Мелетієм IV (Метаксакис) в архієпископа «Празького и всія Чехос- ловаччини». Проводив місіонерську роботу на Підкарпатській Русі. У 1939 р. здійснив паломницьку подорож в Константинополь та на гору Афон.56 2011, № 2 (24)У 1940 р. архієпископ Савватій призначив адміністратором для православних Угорщини Михайла Попова. Брав участь у висвяченні єпископа Іларіона (Огієнко) для УАПЦ. Заарештований німцями у1942 р., перебував в увязненні в Дахау до 1945 р. Після повернення до Праги до архієрейських обовязків не допускався. Помер 14 грудня1959 р.18Перші контакти окремих закарпатських священиків та мирян з архієпископом Савватієм розпочалися у 1922 р. Вже 1 березня1922 р. у с. Бедевля Тячівського округу відбулися збори духовенства та вірників під керівництвом секретаря архієпископа Савватія (Вра- бец) - Мілоша Червінки19. Ієромонах Матфей (Вакаров) - прихиль- ник сербської юрисдикції, намагався протидіяти роботі зборів. Проте організатори зібрання склали декілька екземплярів протоколу, який підписали представники з 18 сіл: Копашнова, Тереблі, Чумальова, Буштина, Стеблівки, Сокирниці, Крайникова, Новобарова, Бедевлі, Грушова, Тернова, Ганичів, Нересниці, Дубового, Вільхівців, Дани- лова та інших. Серед підписів фігурують імена священиків Георгія Кенеза, Івана Гайдура, Георгія Чопика, Івана Бабича, Андрія Рацина, ієромонахів Йова (Войтишин) та Досифея. Головний підсумок зборів- невизнання сербської юрисдикції та вимога висвячення нового єпископа для Підкарпатської Русі. Копії протоколів були направлені президенту ЧСР, міністру закордонних справ, константинопольсько- му та сербському патріархам20.У вересні 1923 р. архієпископ Савватій (Врабец) особисто приїхав на Підкарпатську Русь. З 13 по 22 вересня він побував в Ужгороді, Дубовому, Калинах, Вільхівцях, Нересниці, Тереблі, Углі, Копашнові, Бедевлі, Буштині, Воловому, Руському, Чопівцях21.Архієпископ Савватій (Врабец) «під час подорожі намагався пе- реконати православних вірників, щоб вони спокійно сприймали нові церковні розпорядження. Якщо вони стануть членами самостійної чеської єпархії, то можуть надіятися на допомогу влади»22. У одному із звітів жандармського начальника зазначалося, що «у промові ска- зав Савватій про те, що будь-яке насильство є явищем негативним і закликав, щоб від усяких релігійних виступів трималися оддалік»23. Для керівництва православними приходами архієпископ Савватій (Врабец) створив Єпископську раду в Буштині під керівництвом протоієрея Івана Чернявіна.Щоб виконати положення томосу від 6 березня 1923 р. та поширити свій канонічний вплив на територію Підкарпатській Русі, архієпископ Савватій (Врабец) запросив до себе помічником севастопольського єпископа Веніаміна (Федченков).Èñòîðèÿ ðóñèíîâ57Біографічна довідкаМитрополит Вениамин (Федченков).Фотография 1920 года.Фото з сайту: URL: http://foto-history. livejournal.com/923887.htmlВеніамін (в миру Фед- ченков Іван Афанасійович) народився 12 вересня 1880 р. в Тамбовській губернії. У 1903 р. закінчив Там- бовську духовну семінарію. У 1907 р. закінчив Санкт- Петербурзьку духовну академію зі ступенем кан- дидата богословя. 26 ли- стопада 1907 р. прийняв чернецтво, а 3 грудня руко- положений в ієродиякона і10 грудня - в ієромонаха.У 1907-1908 рр. був про- фесорським стипендіатом духовної академії по кафедрі Біблійної історії. У 1908-1910 рр. особистий секретар архієпископа Фінляндського Сергія (Страгородський). 1910-1911 рр. - виконував обовязки доцента по кафедрі Пастирського богословя, гомілетики і аскетики в тій же духовній академії. З 15 листопа- да 1911 р. - інспекторСанкт-Петербурзької духовної семінарії. 21 грудня 1911 р. призна- чений ректором Таврійської духовної семінарії, 26 грудня зведений в сан архімандрита. З 26 серпня 1913 р. по 1917 р. ректор Тверської духовної семінарії. У 1917-1918 рр. був членом першого Московсь- кого собору. У 1918 р. обраний членом Херсонського Церковного Со- бору від навчальних закладів, монастирів і як заступник архієрея. У 1917-1919 рр. - ректор Таврійської духовної семінарії по виборам корпорації. У 1919 р. читав лекції в Таврійському університеті по кафедрі богословя.10 лютого 1919 р. хіротонісан в єпископа Севастопольського, вікарія Таврійської єпархії. У 1919-1920 рр. - єпископ армії і флоту на півдні Росії та член Синоду вищого церковного управління. У 1920 р. призначений від Синоду в Раду міністрів при генералі Врангелі.58 2011, № 2 (24)У листопаді 1920 р. евакуювався закордон. Проживав у Константинополі, Болгарії, Сербії та інших західноєвропейських державах. Був головою перед соборної ради в Константинополі напередодні створення Карловацького Собору. У 1922 р. заснував у Сербії монастир Петковіце, де зібрав чимало російських ченців.У 1923-1924 рр. був єпископом на Підкарпатській Русі, в якості вікарного архієрея архієпископа Савватія (Врабец). У 1924-1925 рр. повернувся в Сербію, де працював законовчителем Руського Донсь- кого кадетського корпусу. У 1925-1927 рр. перебував у Парижі при митрополиті Євлогії (Георгіївський), працював інспектором і викла- дачем к Богословському інституті ім. Сергія Радонежського.У грудні 1927 р. ввійшов до кліру Московської патріархії. У 1929-1930 рр. знову перебував у Парижі, але у звязку з розривом звязків Євлогія з Москвою організував у Парижі й інших містах громади Патріаршої православної церкви. У 1931 р. - настоятель Патріаршої церкви в Парижі. 19 квітня 1932 р. зведений у сан архієпископа. У1933 р. - керуючий єпархією у США. 22 листопада 1933 р. призна- чений екзархом Руської православної церкви в США - архієпископом Алеутським и Північно-Американським. 14 липня 1938 р. отримав сан митрополита. У 1945 р. повернувся до Москви, а 1946 р. отримав радянське громадянство. 21 серпня 1947 р. призначений на Ризьку єпархію в Латвію.27 березня 1951 р. призначений митрополитом Ростовським і Но- вочеркаським. 28 листопада 1955 р. - митрополит Саратовський і Балашовський. З 26 грудня 1957 р. митрополит Саратовський і Вольський. У 1958 р. звільнений на покій з перебуванням у Псковсько- Печерському монастирі. Помер 4 жовтня 1961 р.24Призначення російського єпископа викликало підтримку місцевого закарпатського духовенства. Єпископу Веніаміну (Федченков), за не- великий проміжок часу, вдалося прихилити до себе чимало священиків сербської юрисдикції. Про це свідчить лист групи священиків: Степана Гриня, Михайла Стойки, Георгія Бедзіра, Михайла Розмана, Степана Багана, ієромонахів Йова (Войтишин), Боголіпа (Церковник) та інших від 28 вересня 1923 р. до сербського патріарха Димитрія (Павлович). Духовенство повідомляло, що більшість населення Підкарпатської Русі підкорилося томосу патріарха Константинопольського і прийня- ло архієпископа Савватія (Врабец). У листі також виражалася надія, що після призначення архієпископом Савватієм на Підкарпатську Русь єпископа Веніаміна (Федченко) його в найближчому часі визна- ють всі священики25. «Теперь наши и народные ожидания сбылись. Архиепископ Савватий посетил Карпатскую Русь вместе с преосвящ. Вениамином для устроения нашей церковной жизни. Весь народ иÈñòîðèÿ ðóñèíîâ 59большинство духовенства с чрезвычайной радостью и светлыми на- деждами встречало своих епископов, уверенные, что вместе с при- ездом святителей наступает начало устроения церкви и кончается тяжкое и безначальное положение, которое далее терпеть стало не- возможно»26.Однак, не всі сподівання духовенства виправдовувалися. Із анонімного джерела від 22 листопада 1923 р. довідуємось, що Цен- тральний православний комітет в Ужгороді не визнав єпископа Веніаміна (Федченко), а його голова Володимир Гомічков заявив:«Наш єпископ Досифей. До Веніаміна не маємо ніяких справ, його прислала нам Прага. Якщо його визнаємо своїм єпископом, то між католиками і нами стільки було б різниці, що їм Рим, а нам Прага присилає єпископів»27.До ужгородської та ще кількох православних церков єпископу Веніаміну (Федченко) не дозволили ввійти. У одному селі він запро- сив для допомоги навіть жандармів, але вірники не підкорилися. Це ж джерело характеризує єпископа Веніаміна (Федченко) наступним чином: «Єпископ Веніамін, який емігрував сюди із Севастополя, переслідуваний більшовиками, уже цілком людина влади і між право- славними представляє чеські інтереси»28.1 листопада 1923 р. єпископ Веніамін скликав в Ужгороді зібрання, духовенства, на якому були присутні близько 150 делегатів. На збо- рах були присутні віце-губернатор Петро Еренфельд, референт Йозеф Пешек, архімандрит Олексій (Кабалюк) та приблизно 50 священиків. Головне питання, що розглядалося учасниками зібрання,- це статут православної церкви константинопольської юрисдикції в Чехословаччині. Статут не був підтриманий більшістю делегатів у звязку з тим, що передбачав суттєвий контроль держави над церк- вою. Крім того, обговорювалися питання підготовки священиків, діяльності храмів тощо29.Однією з найбільших проблем православної церкви у 1920-х рр. була підготовка богословських кадрів. 23 січня 1923 р. Шкільний Реферат Цивільного управління Підкарпатської Русі видав роз- порядження за № 1360/23, яке стосувалося відкриття пастирсько- богословських курсів30. Ідею відкриття цих курсів активно підтримав єпископ Веніамін (Федченко). У газеті «Православний вісник» він писав: «Нам неотложно нужна школа для воспитания и образования кандидатов во священники. Православные люди все больше и боль- ше повертаются в свою веру. Теперь уже на Карпатской Руси до 50 православных священников. Но это мало. Нам нужно воспитывать своих местных пастырей: они и дух народа знают лучше; они и язы- ком говорят местным, понятным»31. На вищезгаданих зборах духо-60 2011, № 2 (24)венства в Ужгороді 1 листопада 1923 р. було прийняте рішення про відкриття такої школи. Богословську курси були засновані в с. Бушти- но Тячівського округу під керівництвом протоієрея Іоанна Чернявіна. Вони мали кількамісячний курс навчання, на який приймали осіб не молодших 17 років32. Перші такі курси були проведені з 18 лютого по20 вересня 1923 р.Єпископ Веніамін (Федченко) намагався також припинити релігійну боротьбу греко-католиків та православних за храми та церковне майно. За повідомленням ужгородської газети «Русин», 28 листопада 1923 р. він відвідав греко-католицького єпископа Антонія (Папп). Розмова між ними тривала дві години та стосувалася створен- ня спільної комісії для вирішення питання про перерозподіл церков. Однак, єпископ Антоній (Папп) не пристав на згадану пропозицію33.Про підтримку архієпископа Савватія (Врабец) керівниками Кар- ловацького собору свідчить лист єпископа Веніаміна (Федченко) до священика Георгія Кениза від 14 березня 1924 р. «От митрополита Антония я получил письмо - храню его. Он пишет, чтобы мы непре- менно, без всякого колебания: 1) Отстаивали Церковную нашу свобо- ду от вмешательства посторонней мирской власти; а потому без раз- решения Вселенского Патриарха ничего бы не делали. 2) Чтобы мы держались единения с Цареградом и архиепископом Савватием. 3) А самостоятельность в наших карпаторусских делах будет»34.Під тиском уряду Югославії чехи були змушені признати СПЦ у свої кордонах. Визнання урядом ЧСР сербської юрисдикції виклика- ло відповідну реакцію у єпископа Веніаміна (Федченко). Він 20 бе- резня 1924 р. скликав збори православного духовенства у Хусті, де обговорювалося питання визнання чехами сербської юрисдикції та функціонування константинопольської юрисдикції у нових умовах35.Уряд також припинив фінансування діяльності єпископа Веніаміна (Федченков) на Підкарпатській Русі. Про це свідчить його лист до священика Георгія Кениза, де він скаржився, що не отримує коштів на утримання36.18 квітня 1924 р. у Мукачеві єпископу Веніаміну (Федченко) вру- чили документ, згідно якого, за розпорядженням Міністерства закор- донних справ, він мав виїхати до Праги. Після цього випадку єпископ Веніамін залишив республіку і виїхав до Франції37. У своїх листах він пояснює причину його усунення з Підкарпатської Русі: «Причина та, о которой писали в газетах давно: соглашение между сербами и чеха- ми в Белграде в январе»38.Таким чином, перебуваючи на Підкарпатській Русі єпископ Веніамін (Федченко) намагався впорядкувати релігійне життя право- славних громад та підняти освітній рівень духовенства. Однак, став-Èñòîðèÿ ðóñèíîâ 61ши заручником складної міжнародної ситуації, змушений був виїхати за межі республіки.ДокументиПодані в даній публікації документи характеризують єпископа Веніаміна як людину, яка відстоювала інтереси православних та намагалася вирішити їхні проблеми законним шляхом. Разом з тим, єпископ не боявся відкрито критикувати празький уряд за непослідовну політику щодо вирішення релігійного питання.№ 1Лист єпископа Веніаміна (Федченков) до віце-губернатораПідкарпатської Русі в УжгородіУправляющий Православной Церковью на Карпатской Руси15 жовтня 1923 р.УжгородВаше Превосходительство!Я дважды уже объехал Карпатскую Русь, посетив почти все право- славные села. И пришел к следующим общим выводам.1. Карпаторусский народ (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.) от нас, епископов и от вас, мирских начальников, и вообще от всего Чеш- ского Правительства ждет прежде всего справедливого (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.) отношения в его стремлении к православию (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д), которое исповедали его прадеды.Это стремление к Православной Церкви стихийное (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.), и его не только беззаконно по законам Республи- ки задерживать, ибо дана свобода веры; но и невозможно, ибо этого желает сам народ без всякой агитации и даже вопреки множеству пре- пятствий. А как христиане мы скажем, что всякий, кто ставит эти пре- пятствия, творит грех пред Богом.2. Поэтому мое глубокое убеждение, что Чешскому Правительству должно идти навстречу народу (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.) кар- паторусскому в его стремлении к православию. И я могу уверить, что в таком случае народ будет искренно расположен к Правительству (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.) и будет одной из самых крепких ча- стей Чешско-Словенской Республики даже в политическом отноше- нии. Это для меня несомненно. И я настаиваю на этом со всей силой. В противном случае Чешское Правительство будет создавать снача- ла скрытого, а после и явного противника. История же Австрийской империи, насиловавшей славян, в частности и чехов, показывает, к каким результатам приводит политика насилия над народом.62 2011, № 2 (24)3. И для Чешского Правительства пока еще не трудно привлечь симпатии карпаторусского народа; ибо народ сам, добровольно сое- динился с родной славянской державой. И конечно, в том нет сомне- ния, что присоединение его ко всякой иной соседней державе не мог- ло (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.) дать ему того доброго, которое он видит в Чешско-Словенской Республике. Но народ желает и еще большего, еще лучшего (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.). И он на это надеется.4. И в этой надежде укрепляем его и мы. Мы говорим, как это Ваше Превосходительство и лично слышали от меня при народе в Нересни- це, что Чешское Правительство готово идти навстречу народу. Это и Вы открыто говорили ему в храме.Но невозможно сразу делать все (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.); ибо есть еще целый ряд и юридических, и практических препятствий. Необходимо потерпеть еще немного. И положение постепенно улуч- шится.Народ нас и Вас пока слушает, ждет, терпит и надеется.5. А терпеть ему приходится очень много (підкресл. єп. Веніаміном- Ю.Д.). Целый ряд препятствий, обид, притеснений, арестов, тю- ремных заключений, побоев, ран, изгнаний, издевательств- все это православный народ терпит, терпит и терпит.И если где встречаются факты противоположного свойства, то они объясняются часто крайнею и очевидною несправедливостью закона и жизни. Я при сем прилагаю ряд фактов подобных несправедливо- стей, прося Вашего заступничества и правосудия.Мы убеждаем, и даже весьма усиленно и постоянно, чтобы все было по закону и кротко (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.). И нас еще слушают и терпят. Но именно это терпение и должно заставить нас и Вас делать все возможное, чтобы чаша терпения не переполнилась и нам не перестали уже верить совсем. А теперь народ в массе верит еще и надеется. Вы сами были свидетелем этого в Нереснице. И моя мольба прежде всего и конкретно (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.) заключается в том, что Вы и мы должны удовлетворять справедливые желания православных людей до крайней возможности (підкресл. єп. Веніаміном - Ю. Д.), на что и надеемся.Вашего Превосходительства богомолец и покорный слуга епископ Вениамин39.Èñòîðèÿ ðóñèíîâПриложения к письму: В с. Ильнице.63Приложение № 1.1. Две церкви и обе во власти униатов; между тем, православных в селе 3000 человек, а униатов около 200.Теперь запрещено подходить к церкви даже на 100 шагов. И когда я служил утреню около стен церкви, пришел жандарм, накричал на нас за то, что я не попросил у него письменного запрещения, перервал службу. Но мы послушали представителя законной власти и ушли служить литургию за 200 метров под деревом. Хорошо, что не было уже дождя в это время.Далее идет зима. Служить негде. Школа занята. Народ терпит и плачет.Умоляю Вас добиться, чтобы одна церковь была немедленно пре- доставлена православным, хотя бы не юридически пока, и как вре- менная административная мера.2. В этом же селе на Воздвижение жандармы силою изгоняли из храма православных, по указании униатов, когда они пришли в цер- ковь во время униатской службы.3. Одного крестьянина, защищавшего права православных, даже травили собакой.4. Теперешнего церковника обзывали «злодеем», говоря, что он якобы укрыл ключ; а между тем ключ был у фарара.5. Арестованы и сидят в заключении за православное дело, за то, что настойчиво противились жандармам: а) Жидик Василий и б) Бу- латко Василий.Чрезвычайно и прежде всего (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.) про- шу предоставить одну церковь в распоряжение православных; а затем и освободить арестованных.Епископ Вениамин40.Приложение № 2.с. Прислоп и Торун Мараморошской жупы.Село Прислоп и Торун почти сплошь православное. Униатских номеров было только 3. Сначала отдали им церковь; а потом снова отобрали.Просят возвратить.Епископ Вениамин41.64 2011, № 2 (24)Приложение № 3.с. Терново Мараморошской жупы. Православных большинство. Церковь не дают ему. Просят служить хотя бы в школе.Прошу содействия.Епископ Вениамин42.Приложение № 4.с. Новоселица Мараморошской жупы. Православных - 370 дворов (номеров).Униатов - 30. Церковь одна.Просят разрешения служить попеременно в одной церкви.Епископ Вениамин43.Приложение № 5.с. Чорный Поток Бережской жупы.Ныне арестуют Ивана Цилье за то, что он собирал подписи о переходе в православие.Прошу правды и защиты.Епископ Вениамин44.Приложение № 6.с. Унигово Мараморошской жупы.Уже обещано было отдать старую церковь (новая у униатов). Но досель не отдали.Ваше Превосходительство сами взяли прошение в Нереснице у представителей Церковного комитета Униговского и обещали испол- нить просьбу.Епископ Вениамин45.с. Осуй Бережской жупы. Православных - 1643 человека.Униатов - 83.Приложение № 7.Церковь одна в руках меньшинства. Служили под деревом. И я там служил.Нельзя ли служить в церкви попеременно?Епископ Вениамин46.Èñòîðèÿ ðóñèíîâ 65№ 2Лист єпископа Веніаміна (Федченков) до віце-губернатораПідкарпатської Русі в Ужгороді19 жовтня 1923 р.УжгородУправляющий Православной Церковью на Карпатской РусиО необходимости улучшения положения православных христиан на Карпатской Руси и издании дополнительного циркулярак № 4116/23 школьн. рефератаГосподину вице-губернатору Карпатской Руси. Положение православных христиан на Карпатской Руси ненор-мальное, тяжелое, несправедливое.Я уже писал об этом доклад и вынужден снова писать. Факты при сем описываются мною особо.Правительственная власть на метах, как главнослужные, так даже и жупаны, не идут навстречу законным и справедливым потребностям православных, даже и тогда, когда хотели бы того искренно.Для них необходимо, чтобы из центра Карпатской Руси, от гу- бернской власти в Ужгороде был издан соответствующий цирку- ляр в административном порядке. Циркуляр школьного отдела за№ 4116/23 г. не достигает цели, не приводит к благим результатам. Например: в школьном отделе мне господин Пешек разъяснял, что на основании циркуляра № 4116 даже главнослужный может своею властью отдать один из двух храмов православным, или школу и т. д. Между тем, даже жупан Бережской жупы лично мне объяснил, что своею властью он сделать этого не может, - что и подтвердил он мне приложенным здесь письмом. И понятно: в циркуляре № 4116 по- ставлены такие ограничительные условия, что они сводят все дело к нулю почти. А именно: а) необходимо, чтобы в селении осталось всего лишь 1 или 2 (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.) (не более) униа- та; а если уже их 3, то против них не имеют силы и 3000, и 5000 православных. Конечно, всегда можно уговорить фарару 3 человека униата: церковника и его жену, и хотя бы свою прислугу; б) необхо- димо, чтобы было добровольное (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.)66 2011, № 2 (24)соглашение между сторонами; но стоит фарару попросить этих 3 не соглашаться, и дело разрушается; в) далее рекомендуется обращаться к высшей униатской власти в Ужгороде; но как же можно надеяться, чтобы униатский архиепископ шел навстречу православию, когда нас считают хуже, чем магометан?Необходимо издать иной справедливый и имеющий силу (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.) циркуляр, дополнительно к №4116/23 г.Управляющий православными церквами на Карпатской Руси епископ Вениамин47.Приложения к письмуВ с. Ильнице.Приложение № 1.Согласно разъяснениям г. Пешека, я дал распоряжение Церковному комитету в с. Ильнице обратиться с просьбой (повторной) об откры- тии и использовании православными одной церкви (Новоселицкой, другая церковь стоит возле фары униатского священника), сначала к главнослужному. В понедельник 2/15 октября, церковный комитет об- ращался; Главнослужный отказал и даже не написал об этом бумаги им. Затем вчера, 5/18 октября комитет дошел до жупана в г. Мукачеве, у которого был и я.Жупан отказал, хотя и желает идти навстречу православным в их справедливых просьбах…Теперь Церковный комитет чрез меня просит господина вице- губернатора сделать распоряжение о передаче Новоселицкой церкви в с. Ильнице в распоряжение православным (підкресл. єп. Веніаміном- Ю.Д.).Подошла зима. Служить на открытом воздухе, как было доселе, не- возможно. В с. Ильнице 3000 православных. В прошлое воскресение у униатского священника в храме было лишь 6 человек.Завтра я еду в с. Ильницу служить, потому прошу сделать распоря- жение теперь по телеграфу и письменно со мной.Епископ Вениамин48.Приложение № 2.В с. Русском Бережской жупы. Протоиерей о. Криницкий служит и в Русском и Чаповцах.Теперь ему главнослужный грозит удалить его оттуда на основании«Закона».Главнослужный в г. Мукачеве - родственник униатского высшего духовного лица в г. Мукачеве и живет даже (по сведениям моим) у него в церковном доме.Èñòîðèÿ ðóñèíîâ 67Мы, православные, будем терпеть, но я снова пишу представителю Чешского Правительства, что несправедливыми действиями власти подрывают авторитет Чешско-Словенской Республики в Карпатской Руси (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.).Вчера мне заявляли, что иногда приходится слушать: лучше к ма- дьярам, чем с чехами! Это совершенно неверно, но понятно.Прошу распоряжения прекратить несправедливости главнослуж- ного в г. Мукачеве и оставить в покое протоиерея о. Криницкого.Епископ Вениамин49.Приложение № 3. В с. Кузьмино Бережской жупы (или Ужгородской? За Середним). Православных большинство. В селе свободна церковь и фара; нет униатского священника. Вокруг еще 2 церкви, при одной из которыхживет и фарар.Следовательно, он один имеет 3 церкви, а православным не дают и 1 из трех! (підкресл. єп. Веніаміном - Ю.Д.).При этом униатский священник говорит, что все равно правитель- ство не даст никогда церкви; что «1 униат равняется 10 православ- ным»; люди боятся жандармов, арестов.Где справедливость? Дайте 1 церковь и фару в с. Кузьмино.Епископ Вениамин50.Приложение № 4.В с. Терешул Мараморошской жупы. Православных огромное большинство. Церковь свободна. При-ходит в нее служить униатский священник через 4 недели из села Ду- бового, где и живет. В с. Дубовом тоже не дают церкви православным. Значит, у униатов 2 церкви, а у православных опять ни одной. А до- роги зимою страшно тяжкие, в горы, по грязи, по снегу.Епископ Вениамин51.ПРИМІТКИ1. Преосвященный Досифей в Карпатской Руси // Русскій Православный вестникъ. 1921. 9 сентября. С. 3.2. Кто нам помагае? // Наука. 1920. 19 септембра. С. 1.3. Хомин П. Церковне питання на Підкарпатській Русі // Нива. Львів. 1922. січень. Ч. 2. С. 50.4. Геровский А. Сербский епископ Досифей - карпаторусский мученик // URL: http://www.edrus.org/content/view/218/68 (дата обращения 01.09.2011);68 2011, № 2 (24)Преосвященный Досифей в Карпатской Руси // Русскій Православный вест- никъ. 1921. 9 сентября. С. 3; Сава, епископ Шумадиjcки. Српски jepapcи. Белград, 1996. С. 175-176; Христу вєран до смрти. Свештеноисповедник Доситєj загребачки и ваведенски / Уредник мр. Павле Кондриħ. Белград- Цетинье, 2008. - 456 с.5. Карпатская Русь // Православный Русский Календарь на 1926 г. Вы- шний Свидник, 1925. С. 18.6. Позняк С. Особливості місіонерської діяльності Російської православної церкви в Галичині в роки Першої світової війни // Проблеми словянознавства.2003. Вип. 53. С. 68.7. Геровский Г. Блаженнейший митрополит Антоний і Карпатська Русь в довоенное время // Православная Русь. 1935. 30 сентября. С. 9.8. Православная церков Чешских земель и Словакии // URL: http://ric. orthost.ru/europe/sc/mp/6/9. Атанасій (Пекар), ЧСВВ. Нариси історії церкви Закарпаття. У 2 т. Рим- Львів: В-во отців Василіян «Місіонер», 1997. Т. 1. Ієрархічне оформлення. С. 115.10. Кирилл (Поспешил), иеромонах. Труды епископа Горазда (Павлика) по возрождению и укреплению Православия в Чехословакии. Загорск: Свято- Троицкая Сергиева Лавра, 1959. (машинопись). С. 81.11. Православный Русский Календарь на 1926 г. Вышний Свидник, 1925. С. 85.12. Скурат К. История Православных Поместных Церквей: учебное посо- бие. В 2 т. М.: Русские огни, 1994. Т. 2. С. 228.13. Державний архів Закарпатської області (ДАЗО). Ф. 2. Оп. 2. Спр. 262. Арк. 12.14. Грамота о хиротонии и каноническом установлении перваго право- славнаго архиепископа Пражского и всея Чехословакии высокопреосвящен- наго Кир Савватия // Православный Русский Календарь на 1926 г. Вышний Свидник, 1925.С. 85.15. Савватиевский раскол // Русская Земля. 1923. 6 сентября. С. 3.16. Палінчак М. Державно-церковні відносини на Закарпатті та в Східній Словаччині в 20-середині 30-х років ХХ століття. Ужгород, 1996. С. 43; Гав- риил (Кризина), игумен. Православная церковь на Закарпатье (век XX). К.,1999. С. 59.17. Кирилл (Поспешил), иеромонах. Указ. соч. С. 101.18. Дет. див. MAREK, Pavel - BUREHA, Volodymyr - DANILEC, Jurij: Arcibiskup Sawatij (1880-1959). Nástin života a díla zakladatelské postavy pravoslavné církve v Československé republice. K 50. výročí úmrtí (1959-2009). Olomouc, Univerzita Palackého 2009. - 250 s.19. Незгоди в православній церкві // Руська нива. 1922. 23 березня. С. 2.20. ДАЗО. Ф. 255. Оп. 1. Спр. 50. Арк. 1-2.21. ДАЗО. Ф. 151. Оп. 7. Спр. 1525. Арк. 1.22 ДАЗО. Ф. 151. Оп. 7. Спр. 1041. Арк. 3.23. Там само.Èñòîðèÿ ðóñèíîâ 6924. Вениамин (Федченков), митр. О вере, неверии и сомнении / Вступ. ст., примеч., подготовка текста А.К. Светозарского. СПб.: Нева-Ладо

Скачать электронную версию публикации