Начало христіянізації Подкарпатської Руси и місіонеры-угрорусины в Києвськ?в Руси.pdf Начало христіянізації Подкарпатської Руси давно інтересує не лем русинських ученых, но и ученых многих других держав, як словянських, так и несловянських. Зато и не чунно, ош написано на сисю тему уже немало научных робÿт. По вшитких основных проблемах авторы уцілові сходяться у свойих выводах, айбо суть межи нима невеликі незгоды у вызначеню начала христіянізації края и путьÿв, по яких христіянство ишло в русинський край. Проблема тут не лем у тÿм, ош бисіда иде за далекий и доста довгий період часу. Складность заключаться и в тÿм, ош изслідователі мавуть дуже мало источникÿв, в першÿм шорі писемных, котрі гонни бы розкрыти епохальноє явленіє в розвитку словянського населеня Подкарпатської Руси епохи раного середньовічя. Бо історичні событія, котрі ся ставали в сусідньых реґіонах и мали одзвук и на Подкарпатськÿв Руси, гонни лем косвенно пудтверждати выводы изслідовательÿв. Зато ниє нич чунного в тÿм, ош єдні изслідователі утверждавуть, ош «…христіянство (Слово Божоє) в історичнÿв Подкарпатськÿв Руси началося проповідовати ищи з апостольських часÿв. Сюда доходила поголоска и за сятого апостола Андрія Первозваного, котра ишла из Придніпровья, и за сятого Павла, котра ишла из Иллірії»1. По другÿв версійи, «…утвержденіє христіянства в Мадярщині приписуєся латиньським владыкам Пілігріму Пассавському и Адальберту (Войтєху) Празькому, но грецькі писателі Скилиця, Кедрін и Зонара утверждавуть, ош христіянство поширьовалося в Дакійи (область сиридньої Тисы и типирÿшньої Румунії) и Паннонійи (придунайская часть Мадярщины) из Візантії ищи задōвго до появы мадярÿв в Тисо-Дунайськÿв низині»2. Кідь раховати, ош Дакія и Паннонія - сусіды історичної Подкарпатської Руси, то природно предположити, ош христіянство тым часом доходило и до русинського краю. Говорить на сисю тему и професор М. Болдижар3. Окрем того, суть історичні дані и про то, ош владыка дакÿв - сусідÿв русинÿв Феофіл быв делеґатом уже 1-го Вселенського Собору (325 р.) в Нікейи, а сятый Микита обратив жительÿв Дакії в христіянство и учредив дві єпіскопства, єдно из котрых - «Argensem et Mikloviensem» было учреждено діла руських4. Про то, ош словянськоє населеня Подкарпатя єдным из першых из словянських народÿв Центральної и Восточної Європы познакомилося из христіянством, говорить и преданіє про Преподобного Иоана, происхожденіє котрого - из білых хорватÿв - предкÿв карпатських русинÿв - в преданійи пудчеркуєся двічі. Чиський изслідователь Франтішек Тіхи на основі документа, датованого 1032 р., пише в статі «Першый проблеск христіянства в Чихійи»: «Сятый Иоан прийшов до нас, як указує його типічноє имня, из руського Востока…Сесе было ищи в період, коли в Чихійи княжив Боржівой. Иоан же говорить, ош у свōйÿв пещері жиє 42 роки. Иоан родився коло 820 року и прийшōв до нас не пÿзніше 840 року…Иоан прийшōв не як пустынник, ай як місіонер, як пропаґандіст христіянства…»5. Айбо говорити за якусь активну місіонерську діятельность Иоана в Чихійи не дуже и мож, бо як указує чиська хроніка Даліміла, написана в період 1282-1314 рр., чиський князь Боржівой, на час правленія котрого падеся, як говорить Франтішек Тіхи, ги бы місіонерська діятельность Иоана, вадь не знав за нього, вадь просто хотьÿв, обы го покрестив леґітимный духовник высшого сану. Князь Боржівой задумов прилучитися до христіянства через крещеніє, айбо крещенія діла себе вÿн просив не од сятого Иоана, ай од моравського князя Сятополка и од архієпіскопа моравського Методія6. Дуже красно з точки зору русинÿв говорить за сесе событіє у свойÿв літописи чиський хроніст Даліміл. Літописець писов свою хроніку в 1284-1314 рр. Вÿн каже:…a jakž brzo by po stole,prosí křsta ot Svatopluka,krále moravskéhoa ot Metudie, arcibiskupavelehradského.Ten arcibiskup Rusin biešemši slovensky slúžieše.Ten u Velehradě křti Čecha prvého,Bořivoje kněze českého…Перевод: …и начим лем воссÿв на престол,просить крещенія од Сятополка,короля моравськогои од Мефодія, архівладыкивышеградського.Тот архівладыка Русином будучи,Службу Божу по-славянски служить.Тот в Вышеграді крестить чеха першого,Боржівоя князя чиського…»Треба ся признати, ош серйозні учині давно вже доказали, ош сяті братя русинами ни были, як, межи иншым, и болґарами, бо были они ґреки, котрі дубрі знали словянський язык, айбо тот факт, ош чиський хроніст Даліміл, описувучи важноє діла чехÿв событіє IX в., хоснує слово «русин», є доказом того, ош у часы Великої Моравії за русинÿв у Європі уже знали. Начим лем місіонеры прийшли на Моравію, они нараз покрестили князя Моймира и його дружину и надале майже 25 рокÿв (з невеликима павзами) проповідовали христіянство в Центральнÿв Європі. Но не в самÿв Моравійи, як ядрі державы, и не межи мораванами, а в окрайинных областях державы Моймировичÿв, бо самі моравани уже до місії сятых братÿв познакомилися из христіянським ученієм через місіонерÿв «из Влах», «из Грек» и «из Нємец». Моравія уже в началі IX в. была христіянізована, тут уже была и церковна орґанізація. Правда, она не была независимōв. Но не позеравучи на сесе, в каждÿм великÿм поселеню Моравії была цирькōв, а даколи и дві. Иншак тото было на периферійи. Именно периферія нуждалася в поширеню христіянських ідей. А русинський край уже в началі IX в. быв периферійōв Великої Моравії. Именно в IX в. подкарпатські русины и познакомилися из христіянським ученієм (на сто рокÿв скорше од києвських князьÿв!). Не мож твердо казати, ош русинÿв познакомили з христіянством именно сяті братя, хотя Методій довгий час перебывов у Паннонійи, што не так уже й далеко од русинського краю. Скорше за вшитко, познакомили русинÿв з христіянськими ідеями ученики сятых братÿв. Доказом сього годен служити не лем тот факт, ош наука не знає пÿзнішого за IX вік періоду христіянізації русинÿв, но и фактологічный матеріал, найденый при археолоґічных розкопках недалеко од восточнословацького вариша Міхаловце (30 км од Ужгорода) в 1977 р. Архелоґами были розкопані стіны стародавньої ротонды (церкви) и найдена камінна плита з епітафійōв (надгробным словом), написанōв словянскима буквами. Найдені матеріалы гонни служити доказом того, ош христіянство у русинÿв має давньоє коріня, и што завершальный його етап припадать на час місіонерської діятельности сятых братÿв Константина (Кирила) и Методія, т.е. на конец IX в. Чому ідеї христіянства завладіли словянськима язычниками за доста куртый, з історичної точки зору, час? Безусловно, праведность, высокі моральні цінности, котрі проповідує христіянськоє ученіє, мали и мавуть величезну притяжну силу. Кідь порÿвняти христіянство з язычеством, то сесе было завершеноє, величезної силы и ясности ученіє, Велика Філософія. Зато ниє нич чунного в тÿм, ош оно доста легко овладівало умами цілых народÿв, дійствовало на їх моральноє житя дуже благотворно. Майпершым и непремінным результатом принятя христіянства є зміна моралі чоловіка, зміна його удношеня до себе и до довколишнього світу. Моральна часть христіянського ученія натÿлко силна и очевидна, што многі люди, даколи и дуже далекі од Церкви, именно у переміні моральных цінности и видять задачу христіянина. Христіянство свōйōв проповідьōв принесло русинам духовні цінности, котрі радикально отличалися од тых, што проповідовало язычество. Житя, яким жили предки русинÿв, мож назвати доправды неморальным. Айбо таким неморальным житьом жили и другі язычники. И сам києвський літописець Нестор, говорячи за воєнні походы києвських князьÿв-язычникÿв, из страхом говорить за тоті звірства, што их чинили княжеські дружинники над мирныма жителями в епоху язычества (напримір, поход Олега на Константинополь, и походы и Олґи, и Іґора лем дань збирати - усі они сопровождалися погромами, раблованьом, убийствами и насильствами). Убийства, розпущенÿсть и насильство сопровождали язычника усяды. Згадайме хоть лем восточнословянських князьÿв, сятых Бориса и Гліба, чия смирть была не добровольным мученичеством во имня мира в обществі, а результатом борьбы за владу. И думалося, ош ниє такої силы на світі, котра гонна удвести язычника уд гріха, удвести го уд страшної зарвы, на краю которої вÿн стояв. Но появилася Циркōвь Христова, котра взяла на ся отвітственну місію - указати людям Путь до Истины, путь искупленія гріхÿв, Цирькōв, за котру Создатіль її Исус Христос пувÿв так: «…и врата ада да не одолеют ея». Природно, говорячи про благотворный вплыв христіянства на моральноє житя народа, мы не говориме за вшитко общество уцілові, но и не погрішиме протÿв истины, кідь укажеме на примірі києвського князя Владимира, накÿлко благотворно вплынуло на мораль жительÿв Києвської Руси христіянство. Из исторії ся знає, ош князь Владимир быв безжалосным и грубым деспотом (забив и свого брата), вÿх роспутноє житя айбо потому, як ся покрестив, вÿн став истинным христіянином и вже до кÿнця свого житя придіржововся євангельської заповіди «люби ближнього, як самого себе». Христіянізація начиналася, як правило, з вирьхньых шорÿв общества, з близької до князя чиляди. Христіянські ідеї приймалися панами з виду легко, без проблем, што не мож пувісти за просту чилядь, неґрамотный и забитый народ, котрый, як правило, дуже чáжко удвыкать уд обачайÿв свойих предкÿв. Цирькōв мусіла даже розробити своєобразный кодекс кары за нарушеня норм христіянської моралі. Сися кара в разных христіянських Цирьквах была не єднака. Напримір, в «Пространнÿм житійи Кирила» суть острі выпады протÿв німицьких христіянських місіонерÿв в Моравійи за їх примиренчеськоє удношеня до язычеських віровань и обрядÿв. Як говориться в «Житійи», они мораванам «не браняхоу же жерътв творити по перьвому обычаю, ни женитв бещисленых творити»7. Гонно быти, ош єдна из причин разногласій межи візантійськима місіонерами и німицькима духовныма лицями была в тÿм, ош кара, што ся опреділяла каролінґськōв (німицькōв) цирькōвльōв за нарушеня норм христіянської моралі, была намного слабша, ги кара за такі же прогрішности в візантійськÿм цирькÿвнÿм праві. Напримір, по «Мерзебурзькÿм пенитенціарію» IХ в. («poenitentiarius» - «покаянный» - лат.), переведеному на словянський язык у Великÿв Моравійи, прелюбодіяніє каралося 4-рÿчным постом8. А по канону Анкірського Собора за такий же проступок опреділявся 17-ручный пÿст9. Мы видиме, ош на зорі христіянізації было ищи немало своєобразій у розуміню христіянської віры и прогрішности, но головноє, што ся состояло уже тым часом - признаніє Исуса Христа Господом, готовность ити на пожертвы, лем обы претворити в житя Його заповіди, смиренноє послушаніє Церкви и признаніє її ролі як духовного пастыря, и признаніє її непреходящої ролі в ділі Спасенія. Скоро князю Сятополку ýпала возмога розширити Велику Моравію и на юго-восток. Тым часом восточнофранкський цісарь Арнулф, як и його попередники, лакомився на зимлі Сятополка, діла чого и заключив союз з болґарами, влада котрых поширьовалася аж до Марамороша - южної части Подкарпатя. Коли у 882 р. болґары увырвалися у Велику Моравію, вōсько Сятополка не лем угнало їх из земель моравських, но й пÿшло дале и завладіло зимлями межи Дунайом и Тисōв и заняло лівобережну часть сириднього Потися, де проходив важный «соляный путь», який ишōв по Тисі и пōздōвж Тисы и по якому возилася суль из Марамороша в центральні области Мадярщины. Сисі зимлі Константин Багрянородный назвов «некрещена Велика Моравія». Майжé ош тото были зимлі, котрі нащавив у 882-884 рр. архівладыка Методій, де вÿн стрічався из дружинōв єдного из вождьÿв племен угрÿв, и уткіль на територію Болґарії уже по смерти Методія у 885 р. попали поєдні його ученики10. Таким образом, приведені доказы и зроблені выводы указувуть на то, ош христіянізація Подкарпатя ишла из запада и юга дякувучи місіонерськÿв діятелности сятых братÿв - Константина (Кирила) и Методія у Великÿв Моравійи, естафету котрых у сьÿм богоугоднÿм ділі достойно продовжили їх многочиселні ученики - Анґелар, Горазд, Климент, Наум, Климент Охридський, Константин Преславський и т.д. Сисі событія удносяться до IX в., т.є. русины познакомилися з віроученієм Исуса Христа на цілоє столітя скорше, ги жителі Київської Руси. Бÿлше того, поєдні изслідователі історії православія, такі, як руський історик, академік Петербурзької АН Є.Є. Голубинський, И. Огієнко и др. доказувуть, ош подкарпатські русины, принявши христіянство ґреко-восточного обряда, понесли го дале на восток, в Києвську Русь. Є.Є. Голубинський припущать, ош києвський князь Владимир Великий діла поширеня христіянства ґреко-восточного обряда в Києвськÿв Руси годен быв запросити місіонерÿв из Угорської Руси (Подкарпатя), котрі «были мадярські вадь угорські руські, што жили и дотипир ищи живуть на другÿм боці Карпат в сіверо-восточнÿв Мадярщині и котрі были обращині в православноє христіянство на цілый вік скорше уд нас» (мадяри называвуть русинÿв и «magyar oroszok - мадярські русскі», и «ruszinok - русины», а москōвські учині называли русинÿв «угророссы», авадь «карпатороссы»)11. В Х в., як уже удмічалося выше, києвські князі почали позерати на запад и установили контакты з двома словянськима христіянськима державами - Пōльщōв и Чихійōв. Напрошуєся вопрос: чому князь Владимир, котрый задумов христіянізовати Києвську Русь, запросив христіянських місіонерÿв не из западных словянських держав, а групу сященникÿв из Угорської Руси (Подкарпатя)? Запрошені были Моисей Угрин и два його братя - Єфрем и Георгій. Они были запрошені до Києва князьом Владимиром обы проповідовати христіянство и укріпльовати Цирькōв Христову, бо христіянство межи подкарпатськима русинами на тот час уже пустило глубокоє коріня, а в Києвскÿв Руси ученіє Христа лем начинало овладівати умами русичÿв. Сесе событіє є доказом двох історичных фактÿв: 1) подкарпатські русины познакомилися з христіянством намного скорше, ги києвські князі; 2) в IX-X вв. у словян была дуже близька языкова общность, айбо києвського князя бÿлше манив менталітет подкарпатських русинÿв, ги западных словян, вÿн и запросив в качестві проповідникÿв христіянства межи києвськима русичами Моисея Угрина и його братÿв Єфрема и Георгія из Угорської Руси (Подкарпатя). Удсіль и назва братÿв - Угрины. Братя Угрины прийшли в Києвську Русь в началі XI в. Княжеська майближа чилядь и його дружина майже ош и были тым середовищом, де братя гонни были проповідовати христіянство. Гонно быти, ош Угрины были дружинниками ростовського князя Бориса, сына князя Владимира I, бо, як каже Нестор-літописець в «Повусти временных лет», єдного из слуг сятого князя Бориса звали Георгій, «а родом отрок сей був "Угрин", і його сильно любив Борис, навіть возложив був на нього гривну велику золоту»12. У час траґічных событій 1015 р. на ріці Альті, коли князь Борис быв забитый сторонниками Сятополка I, загиб и єден из братÿв Угринÿв - Георгій. За сесе Нестор-літописець говорить в «Повести временных лет» так: «І слугу його (Георгія), що (князя прикрив), упавши на нього, пронизали (разом) із ним. Був же цей улюбленцем Бориса»13. (Уєдно з князьом Борисом быв забитый и його брат, муромський князь Гліб; пÿзніше руська Цирькōв обох князьÿв канонізовала, т.є. уголосила сятыма). Єфрем, коли ся дÿзнов про смирть брата Георгія (найшōв на місті крвавых событій його удрізану голову, видко, таким образом враг завладьÿв золотōв гривнōв Георгія), удыйшōв на ріку Тверцю (ныні район вариша Торжка у Тверськÿв обл., Росія), де до 1038 р. справив манастырь на чисть сятых князьÿв Бориса и Гліба. Умер Єфрем в глубокÿв старости. Його мощі обретені нетлінныма в 1572 р. и поныні почивавуть в основанÿв ним обителі14. Моисей Угрин є майдавнішым знамым карпаторусинським діятельом духовного и книжного просвітительства. Житіє його описано и храниться в Києвськÿм Патерику XIV в. Споминаться Моисей Угрин и у Пролозі Мукачевського Літопису. Выходець из Угорської (Подкарпатської) Руси, етнічный русин, вÿн быв дружинником, служив, согласно Лаврентієвському Літопису, у києвського князя Бориса (992-1016 гг.). Потому, як князя Бориса забили, Моисей хоть ся и вернув до Києва, айбо його житєйський путь оказався дуже складным. Вÿн быв духовником сестры Ярослава Мудрого Передславы. В 1018 р., потому, як поляки захватили Києв, Моисей быв пліненый рийтарями пōльского короля Болеслава Храброго. Літописець Нестор, ги бы оправдувучи Ярослава, пише, ош Ярослав не встиг приладитися до битвы з поляками, зато Болеслав легко го побідив. А Ярослав спрятався в Новгороді. Болеслав Храбрый захватив много добра в Києві, но тут ниє нич чунного, раблованя было складовōв частьōв каждого подобного похода, бо лем награбленым князі вадь королі гонни были розплатитися из свойим вōськом. Окрем того, в Києві Болеслав зробив свōйōв наложницьōв сестру Ярослава Мудрого Передславу. А лишавучи Києв, пōльський кōрōль захватив из сōбōв и другу сестру Ярослава Мудрого, Премиславу. Окрем них, Болеслав захватив ищи 5 сестер Ярослава, його першу жону и його мачоху, сему жону Владимира Аделію. В Літопису говориться, ош в пōльский плін попав и знамый києвський церковный діятель Моисей Угрин, духовник Передславы. Точно не знати, як дōвго пробыв Моисей Угрин у Пōльщи, но суть косвенні доказы, ош именно будучи в пліну, вÿн быв пострыженый в иночество єдным афінським ієромонахом, котрый иппен тым часом вандровов по Цетральнÿв Європі. Поляки тым часом ищи лем починали знакомитися з христіянством, зато Моисей Угрин быв тут бÿлше христіянський проповідник, ги плінный. Потому, як Моисей вернувся из Пōльщі до Києва, вÿн подвизався в Києво-Печерськÿв лаврі (быв монахом) ищи цілых 10 рōкÿв. Преставився коло 1043 р., быв похороненый в Ближньых Пещерах. Канонізованый православнōв цирькōвльōв (уголошеный сятым)15. А сятый Антоній Печерський, котрый быв єдным из основательÿв Києво-Печерського манастыря, преставився в 1073 р. Удсіль слідує, ош преподобный Моисей Угрин, етнічный русин, быв першым преподобным (сятым из монахÿв) Києвських пещер, де и поныні почивавуть його нетлінні мощі. В 1996 р. часть нетлінных мощÿв преподобного Моисея Угрина по ходатайству архівладыки Мукачевської єпархії Євфімія была перенесена на історичну Отчизну сятого, на Подкарпатську Русь, из которої Моисей и його братя Єфрем и Георгій совершили исход в началі ХI в. Рака з частьōв мощÿв преподобного Моисея Угрина поміщена в церкви Сято-Миколаєвського Мукачевського манастыря16. По преданію, она має чудодійственну силу.

Скачать электронную версию публикации