ІНСТИТУЦІЙНА РОЗБУДОВА ПРОВІНЦІЇЧИНУ ВАСИЛІАН НА ЗАКАРПАТТІУ ПЕРІОД ПРАВЛІННЯ МУКАЧІВСЬКОГОЄПИСКОПА АНДРІЯ БАЧИНСЬКОГО(1.pdf Досліджуваний період достатньо короткий хронологічно, однак самеу цей час відбувається інституційна структуризація провінції Чину Свя-того Василія Великого (ЧСВВ) в Угорщині. Даний період василіанськоїісторії в історіографії не отримав спеціального висвітлення, хоч, безу-мовно, існують дослідження, котрі певним чином стосуються даноїпроблеми.Серед сучасних досліджень українських вчених, які стосуються без-посередньо постаті владики Андрія Бачинського треба виділити пра-цю Дмитра Данилюка, у якій подано, в першу чергу, біографічні дані [1,22]. Іншими представниками молодшої генерації істориків, які студію-ють церковну історію є Володимир Фенич та Орест Цапулич у роботіяких зустрічаємо важливі фактичні відомості інституційних змін [11,42]. Великий внесок у опрацювання джерел здійснив угорський дослід-ник Іштван Удварі, котрий опублікував цілий ряд розпоряджень єписко-па Андрія Бачинського. Ці розпорядження розкривають переважно сто-сунки єпископа і ченців, а також вказують на організаційну розбудовуЧину в Угорщині. Чи не найбільший вклад у розробку даного питанняздійснив словацький дослідник Володимир Йосафат Тимкович, котриймає нариси про Буківський [13, 98] і Краснобрідський [14, 50-71] мона-стирі, де, подано окремі аспекти їх релігійного та інституційного роз-витку. Йому ж належить солідна праця (під псевдонімом Hornad) процеркву на Підкарпатській Русі, в котрій особлива роль у розбудові цер-кви на Закарпатті відводиться саме василіанам. Дослідження авторавідзначається цікавими теоретичними висновками з окремих питаньта поясненням церковної термінології [12, 220].Після створення провінції в Угорщині (1733 р.) відбувався активнийінституційний розвиток Чину та заснування нових обителей. Поприрозквіт монастирського життя, із приходом до влади цісаря Йосифа ІІ(1780-1790), становище обителей змінюється. Ще 1 червня 1770 р.Йосиф ІІ особисто відвідав школу Мукачівського монастиря і висло-вив з цього приводу свою підтримку. За латинською грамотою, де єдетальний опис цього візиту, відомо, що з боку вищого духовного ке-рівництва був присутній єпископ Іоан Брадач та протоігумен василіанСильвестр Ковейчак. На третій день перебування майбутній цісар навітьвідвідав службу, яку відправляв єпископ [2, 1]. Взагалі, монарх зали-шився задоволений цим монастирем, що стало індульгенцією для ба-гатьох обителей ЧСВВ в Угорщині, під час їх закриття. Незважаючина значний розвиток ЧСВВ в Угорщині, імператор Йосиф ІІ у травні1788 р. ліквідував усі мараморошські монастирі. Основними причина-ми закриття були: відсутність богословських шкіл, благочинності й, щонайголовніше, дуже мала кількість монахів [3, 42]. В листах о. Гатея,настоятеля Драгівського монастиря, від 24, 30 березня та 3 квітня1788 р. висловлюється глибока стурбованість із приводу закриття мо-настиря [3, 7, 9-10]. З 1790 р. зустрічається останній опис Углянськогомонастиря, який був зроблений Антонієм Коцаком, перед його закрит-тям [3, 24-25]. Це є ще одним доказом про належність цих обителей дооб'єднаного Чину Василіан. Всього було закрито 13 кляшторів, а саме:у Бороняві, Драгові, Кричові, Вільхівці, Бедевлі, Білій Церкві, Бичкові,Барсанові, Джулині, Мойсеєві, Вишні Вишаві, Углі та закрита Євдянсь-ка обитель. Ліквідація загрожувала і іншим, наприклад, Буківському,але він не був ліквідований. На думку Йосафата Тимковича, лише зав-дяки міжнародній дорозі, яка пролягала через монастир, і називалась"йозефінка" [13, 98].У 1788 р. Боронявський і інші монастирі були визнані королівськоювладою [8, 65-68]. Боронявський кляштор, як вважається після рефор-ми був приєднаний до Мукачівського [11, 43]. Але Василій Пронін ствер-джує, що після ліквідації монастир був приєднаний не до Мукачівсько-го, а до Імстичівського кляштору, а ігуменом об'єднаного монастирястав Авраам Колесар [9, 277]. Ця версія підтверджується особовимпереписом від 1795 р., за яким наставником в Імстичеві дійсно зга-дується Авраам Колесар [6, 1-2]. Тим більше, Імстичівський монас-тир став офіційно визнаним та й географічно він був ближче до Боро-нявського. Таким чином, після реформи Йосифа ІІ діяли наступні мо-настирі, які підпорядковувалися мукачівському протоігумену: Мукачі-вський, Краснобрідський, Буківський, Маріяповчанський, Малоберез-нянський, Імстичівський та Біксадський.Отже, після реформи імператора Йосифа ІІ, на території УгорськоїРусі діючими залишалися сім монастирів ЧСВВ - Мукачівський, Крас-нобрідський, Буківський, Маріяповчанський, Малоберезнянський,Імстичівський та Біксадський.Внаслідок ліквідації більше десятка монастирів, зрозуміло, зменши-лась і кількість ченців всього ЧСВВ. За особовим переписом 1795 р.,копія якого збереглася, протоігуменом Чину і настоятелем Мукачівсь-кого монастиря був Йоаникій Базилович, а всього там жило 16 монахів[6, 1-2]. Згідно з описом чисельність монахів, яких було в цілому 69,зменшується, порівняно з особовим описом усього Василіанського Чинуза 1775 р. (78 монахів). Це свідчить лише про певний занепад ЧСВВ вУгорщині, хоча кількісні показники не завжди є визначальні.Важливо зупинитися на стосунках ченців Чину Василіан з єписко-пом Андрієм Бачинським, який походив із парафіяльного кліру. Наро-дився він 14 листопада 1732 р. у с. Бенятіна (сьогодні - Словаччина) всім'ї священика. Освіту здобув в Ужгородській гімназії і Тирнавськійсемінарії [1, 22]. Ще 1775 р. монахи ЧСВВ висловили сім вимог доєпископа Андрія Бачинського, які стосувалися відносин між обома сто-ронами. Тут йшлося в основному про заборону єпископу втручатися увнутрішні справи монастиря, за виключенням церковних норм, а такожрозпоряджатися його будівлями без згоди на це монахів [5, 4]. Такимчином, монахи й надалі намагалися відмежуватися від світського цер-ковного підпорядкування, укріплюючись як автономна гілка церковноївлади в Угорщині. Це свідчило про їх визнання офіційною владою, щомало врятувати їх від закриття. Як вже згадувалось, монахи доситьскептично поставилися до єпископа, вимагаючи від нього ще 25 верес-ня 1775 р. не втручатися у внутрішні справи монастирів. Можливо, цебуло зумовлено тим, що ще 19 травня 1775 р. Андрій Бачинський видаврозпорядження, за яким парохам заборонялося з парафіянами ходитина відпустове свято Зіслання Святого до Красного Броду [10, 52-53].Такими діями владика бажав лише навести лад у власній єпархії, аледля монастирів це означало зменшення паломників, а відповідно і при-бутків, бо відпусти залишалися чи не єдиним джерелом прибутків длябільшості з них. Маючи вищу церковну юрисдикцію в Мукачівськійєпархії, Андрію Бачинському мали підпорядковуватись і монастиріЧСВВ. Безумовно, єпископ користувався впливом на церковні й адмін-істративні розпорядження щодо кляшторів, але в саму організацію Чинувін доступу не мав, принаймні таку як його попередники.Що стосується релігійних і адміністративних повноважень, то тутєпископ мав більше прав. Наприклад, 17 вересня 1780 р. Андрій Ба-чинський запрошує Сильвестра Ковейчака, ігумена Маріяповчансько-го монастиря, і ще одного монаха освятити 4 жовтня нову Ужгородсь-ку єпископську резиденцію, яку подарувала імператриця Марія-Тере-зія [10, 69-72]. Це запрошення демонструвало, з одного боку, перева-жання єпископської влади у релігійних питаннях, а з іншого, цей симво-лічний акт демонстрував монахам про непорушність попередніх домо-вленостей. Тобто єпископ не втручався у внутрішні справи Мукачівсь-кого монастиря, який довгий час залишався єпископською резиденцією.Ще одним підтвердженням єпископських переваг є прохання від 5 грудня1780 р. до Сильвестра Ковейчака, в якому єпископ просить на протязімісяця молитися в Маріяповчанському монастирі за покійну імперат-рицю, а також за здоров'я майбутнього імператора Йосифа ІІ [10, 78-80]. Крім того, єпископ мав повноваження оголошувати пости, які по-ширювалися і на монашу спільноту. На це вказує розпорядження Анд-рія Бачинського від 30 липня 1799 р. про заборону їсти м'ясо під часпосту, оскільки монахи, які дали обітницю, починають нехтувати цимважливим правилом [10, 142-144]. Необхідно відзначити, що це розпо-рядження владики базувалось на письмовому проханні самих монахів,рішення яких було прийнято на соборі ЧСВВ 5 липня 1798 р. в Красно-брідському монастирі.Фактом переваги рішень єпископа щодо вирішення адміністратив-них питань є інформування настоятелів василіанських монастирів пропризначення ігуменом Біксадської обителі Гавриїла Бачинського, йогозаступниками Якова Валковича та монаха Атанасія Андришковича [10,81-82]. Оскільки єпископ робить призначення ігумена, то це однознач-но говорить про вищу адміністративну юрисдикцію над монастирями.В цьому ж документі наголошується, що в даному монастирі не вда-лося провести вибори одночасно з іншими монастирями на загальнихзборах. Тому це був більше вимушений крок і виняток з правил, ніжзакономірність. Відомо, що вибори настоятелів були досить демокра-тичними, а право обирати мали лише монахи.Необхідно, на нашу думку, розглянути вибори ігуменів. Зберігаючинезалежність, монахи самостійно обирали ігуменів та протоігуменів.Порядок їх обрання у Маріяповчанському монастирі було затвердженоєпископом Андрієм Бачинським. Так, у циркулярі від 22 лютого 1786 р.єпископ наголошує, що обраним може бути лише монах василіанин,який має сан ієрея, а обирати мають право лише монахи ЧСВВ, котрімають якийсь сан. Голоси простих монахів не враховуються, причомукожен має виключно один голос. Попередньо відбувається нарада, наякій узгоджувалася кандидатура майбутнього ігумена (який, до речі,мав володіти латинською мовою), а після погодження проходить голо-сування за кадидатуру, яка обирається простою більшістю голосів.Новообраний ігумен разом із двома представниками з собору має при-бути до єпископа, який його затверджує. Тільки після цього настоятельможе приступати до виконання своїх обов'язків, а коли б затверджен-ня не відбулося, то ці функції продовжує виконувати попередній керів-ник [10, 88-91]. На наступних виборах ігумена у Маріяповчанськомумонастирі ці розпорядження повторюються у посланні від 18 лютого1789 р. [10, 92-96].Здавалося б, що єпископ має значну владу над монастирями, бо зат-верджує ігумена, але як свідчила практика, це була лише формальність.У дійсності не зафіксовано жодного випадку, коли б єпископ не захотівзатверджувати обраного монахами настоятеля. Таким чином, фактисвідчать, що монахи мали повну незалежність, а самі вибори були до-сить демократичними. Єпископ не мав жодного впливу на процес ви-борів, виступаючи на них лише в ролі арбітра, хоча де-юре мав впливна затвердження обраних кандидатур.Схожим був порядок обрання протоігумена та інших керівників Чину.Детально цю процедуру у другій половині ХІХ ст. описав АнатолійКралицький, який сам був монахом і не один раз особисто брав участьу голосуванні. Собор призначався кожні три роки і називався генераль-ною капітулою. Сам термін "капітула" - це латинське запозичення, атому у випадку із василіанами правильніше говорити про монаший со-бор [12, 220]. Він відбувався в Мукачівському, Маріяповчанському йКраснобрідському монастирях, про що вже згадувалось. Як зазначаєАнатолій Кралицький, собор скликає протоігумен, завчасно поперед-жає всіх ігуменів і місцевого єпископа [7, 53]. Хоча за часів єпископ-ства Андрія Бачинського собор скликав саме владика, про що маємо йдокументальні свідчення. В одному з послань Андрій Бачинський зап-рошує всіх настоятелів в супроводі одного монаха (якого спільно оби-рають в монастирі) прибути на собор, котрий має відбутися 19 серпня1792 р. [10, 96]. Це вказує на те, що вже з того часу протоігумени іігумени монастирів обиралися на загальних зборах ЧСВВ в Угорщині,а вибори ігумена Маріяповчанського монастиря за часів Андрія Ба-чинського проходили, ймовірно, за окремою схемою. Але часті зміникерівного складу, запозичені від західних орденів, привносили негативнімоменти. Такі ротації не дозволяли керівникам втілювати свої програ-ми і доводити їх до кінця [12, 569].Подальша процедура обрання протоігумена в Угорщині була схо-жою з виборами ігумена. На генеральній капітулі (соборові) мали пра-во брати участь: протоігумен, 4 рішителі (definitores), які були найб-лижчими радниками протоігумена, 8 ігуменів та 8 представників відкожного монастиря. Голова собору, який до речі не мав права голосу,призначав одного світського секретаря, інший - обирався з числа мо-нахів [7, 53]. Монахи мали приїхати за день до собору, а ввечері головасобору особисто вести розмову з кожним представником про майбут-нього кандидата. Після такої розмови визначалися три основні канди-датури. На другий день зачитувалася єпископська грамота, за якоюпризначався голова собору. Якщо не виникало заперечень, приступалидо обрання. Перед самим голосуванням кожен міг висловити свої думкипро розвиток Чину чи наявність у ньому певних недоліків. Услід за тимпротоігумен подавав звіт про своє трирічне правління [7, 53-54]. Відтак,на 1-1,5 год. вся влада концентрувалася в руках голови, оскільки всіскладали перед ним свої повноваження, а позаяк він не голосував, томіг лише впливати на хід дискусії. Після цього йшло представленнятрьох кандидатів на посаду протоігумена, які виходили з залу, а головапропонував обрати з них найдостойнішого. Секретар давав кожномутри листки з прізвищами кандидатів. Один листок кидався в скриньку,а решта - одразу знищувалися. Обраним вважався той, який набравбільшість голосів. У церкві, в урочистій обстановці він складав передусіма присутніми присягу [7, 54-55]. Надалі, вибори протоігумена і на-стоятелів відбувалися одночасно кожні три роки.Процедура обрання протоігумена та ігуменів засвідчує організацій-не вдосконалення ЧСВВ в Угорщині. Чин усю свою внутрішнюдіяльність проводив самостійно, а єпископу підпорядковувався лише врелігійних та формально адміністративних питаннях. Крім того, зміню-ються умови проведення капітул. Якщо за правління Андрія Бачинсь-кого собор призначав єпископ, то з часом владика лише повідомлявсяпро час майбутнього собору, для відправлення свого представника.Незважаючи на те, що єпископ призначав голову собору і міг бути при-сутнім при обранні, або відсилав свого представника, він не мав жод-них важелів впливу на процес виборів. Як бачимо, чернече життя відзна-чалося значним внутрішнім демократизмом і мало незалежність, навітьвід місцевого єпископа.На початок ХІХ ст. ЧСВВ в Угорщині мав досить добре організова-ну структуру, якою можна і необхідно було скористатися. Основою зас-нування Чину стала латинська модель організації, але лише для проти-стояння більш організованій західній церкві. Монахи завжди були носі-ями давньої візантійської традиції і це добре розумів єпископ АндрійБачинський, який робив все для збереження цих цінностей, і, звичайно,старослов'янської мови. Саме стараннями єпископа, були отриманіпапські бреве (укази) на повні відпусти в 1806-1807 рр., які мали прово-дитись на свята при всіх монастирях ЧСВВ в Угорщині. Красно-брідський монастир отримав папське бреве 11 червня 1806 р. на святоЗіслання Святого Духа [14, 71]. У червні 1806 р. відпуст на свято Св.Миколая та Зіслання Святого Духа отримав Малоберезнянський кляш-тор, а Імстичівський - на свято Архангела Михаїла; рішенням Конгре-гації для східних церков Біксадський монастир отримав індульгенціюна свято Петра і Павла; Маріяповчанський отримав відпуст на Бого-родичні свята [4, 1-3]. Раніше відпусти на свято Миколая та Успіннямала Мукачівська, а також Буківська обитель на свято Зіслання Свя-того Духа. Дозвіл було отримано ще 17 травня 1738 р. від папи Кле-мента ХІІ [13, 51].Крім того, за папським бреве всі василіанські монастирі Мукачівсь-кої єпархії отримали повні Богородичні відпусти. Як твердить ЙосафатТимкович, набожество до Богородиці у Верхній Угорщині є доситьдавнім, а основним святом є Успіння Пресвятої Богородиці, яку почалисвяткувати Краснобрідський (1731 р.) та Малоберезнянський (1734 р.)монастирі, а з 26 серпня 1753 р., за юліанським календарем, і Мукачі-вський [14, 50]. Таким чином, крім храмових свят при обителях, прово-дилися відпусти і в честь Богородиці. Найбільшим святом було Успін-ня Пресвятої Богородиці. Отримання відпустів стараннями Андрія Ба-чинського, особливо свята Успіння, мало велике значення для збере-ження давніх східнослов'янських традицій при монастирях. Слід зау-важити, що Богородичні свята дуже радо сприймалися місцевим насе-ленням, а це означало збільшення кількості пілігримів і дарувань.Отже, на початку ХІХ ст. у Мукачівській греко-католицькій єпархіїдіяли сім монастирів ЧСВВ. Боронявська обитель на цей час ще небула відновлена, а тому монастирів нараховувалась така кількість, як ів переписі 1795 р., але кількісно число Чину збільшилося знову - з 68до 86 монахів. Це свідчило про деяке кількісне покращення в стано-вищі ЧСВВ в Угорщині, після реформи Йосифа ІІ. Найважливіша фун-кція реформи - санаційна, оздоровлення монастирського життя., внас-лідок яких підвищились вимоги до діяльності обителей. Цілком впев-нено можемо говорити про завершення інституційного оформлення Чинув цей час. Але невеликий період піднесення ордену (кінець XVIII -початок ХІХ ст.), також, був результатом просвітницької діяльностівладики Андрія Бачинського та тодішнього протоігумена ЙоаникіяБазиловича.

Скачать электронную версию публикации