ТИПИ ОГОРОЖ, ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ ТАКОНСТРУКТИВНІ ОСОБЛИВОСТІНА ЗАКАРПАТТІ КІНЦЯ ХІХ - ПЕРШОЇПОЛОВИНИ ХХ століття.pdf Забудова дворів у наших селах була глибоко продумана у господарсь-кому відношенні і загалом визначалась розмірами земельних наділів.Фасади будівель були звернені до вулиці або сонця, тильною стороною- до присадибної ділянки. Огорожі, ворота, хвіртки, загороди - здава-лось би, нема в тому чогось особливого. Та без них не можна уявитисобі селянського обійстя. Не дивно, що в багатьох українських пісняхє слова про ворота, огорожі. Багато з них так і починаються: «Ой, вий-ду, я за ворота». Згадуються ворота і у відомій пісні, поширеній на За-карпатті, «Вже би м була їхала, вже би м була йшла...»:Вже би м була їхала,вже би м була йшла.Лиш своїм воротам,не вклонилась я.Кланяюсь вам ворота,де стояла хлопці рота,більш не будуть не будуть [1].Тема дослідження огорож, як і народного житлового та господарсь-кого будівництва Закарпаття, становить невід'ємну частину загально-національної скарбниці українського народу. Слід відмітити, що на За-карпатті cпостерігається чимало місцевих особливостей, які склалисьупродовж віків, внаслідок відповідних чинників. Цьому сприяла такожй етнографічна мозаїка серед українського етносу Закарпаття. Зокре-ма, тут розрізняють етнографічні групи долинян, лемків, бойків та гу-цулів. Ще одним чинником є безпосереднє сусідство з угорцями, сло-ваками та румунами.Одні із перших відомостей про житло та його складові дізнаємось ізпраці Амалії Кожмінової «Підкарпатська Русь». Вона, зокрема, наво-дить характеристику зовнішнього вигляду верховинського села (Ужан-щини): житла, господарських будівель, огорож. Однак, це фрагментарнівідомості [38].Федір Вовк, у монографії «Студії з української етнографії та антропо-логії» (вийшла посмертно), зробив опис гуцульської гражди, садиб бойківі лемків (так званих «довгих хат») [4].У статті В. Січинського «Етруський дім і гуцульський оседок» де-тально описано гуцульську садибу-гражду та відзначено її дивовижнусхожість з етруським домом. Тут кваліфіковано розглянуто типи, варі-анти садиб, конструктивні прийоми і техніку будівництва [22, 1-15].Свій внесок у дослідження народного будівництва українців Закар-паття зробив радянський етнограф І.Ф. Симоненко. Він зібрав певнийпольовий матеріал і на його основі зробив спробу визначити планувальнітипи поселень і садиб, ареали їх поширення, подав свою класифікаціюжитлових будівель і еволюцію духової печі. Однак, автор робитьпоспішні висновки. Поза увагою його дослідження залишилось значнечисло поселень краю [23; 24; 25].У книзі П.Г. Юрченка «Дерев'яне зодчество України» певне місцевідведене характеристиці народного житла карпатських етнографіч-них груп (гуцулів, бойків, лемків), розглядаються прикметні риси архі-тектури житла, конструктивні особливості тощо [37].Спробу проаналізувати спільні та відмінні риси українських карпатсь-ких етнографічних груп та словацького населення краю зробила у своїйстатті Н.М. Граціанська. Хоча для вагомих висновків і узагальнень їйявно бракувало фактологічного польового матеріалу та архівних дже-рел [8].Окремим питанням народного будівництва Українських Карпат кількапраць присвятив Юрій Гошко [6; 7]. Під його керівництвом та за безпо-середньої участі підготовлено узагальнюючі монографії «Бойківщина»та «Гуцульщина» [2; 10]. На жаль, у його роботах використано малоцікавого фактологічного матеріалу, що стосувався б закарпатської ча-стини Карпат.Проблему полонинського господарства, огорож, загород для овецьна Гуцульщині досліджує у своїх працях етнограф М.Д. Мандибура [16;17]. Автор детально описує вівчарські колиби, місця для доїння овець(«струнки», «струнги»), звертає увагу на їх конструктивні особливості.Питанню жилих і господарських забудов на полонинах Гуцульщиниприсвятив свою статтю І. Могитич [18]. Автор виділяє чотири видижилих забудов: «застайки», «колиби», «стаї», «зимарки», подаючи їхдетальний опис.З практичної та порівняльної точки зору цікавими є дослідження проетнічну специфіку угорців, етнокультурний розвиток німців Закарпат-тя. Це, насамперед роботи І.Н. Гроздової та Т.Д. Філімонової [9; 36].У працях цих авторів виділено місце для характеристики народногожитла вище згаданих національних меншин краю.Один із розділів своєї праці жилим і господарськими будівлям краю,в тому числі й огорожам, присвятив П.І. Макушенко [15]. Однак, ма-теріал подано фрагментарно. Цінність даного видання полягає в тому,що автор подає 74 ілюстрації із зображеннями сільських краєвидів, ста-рих дерев'яних хат, церков з їх конструктивними елементами, різні типиогорож, навколо огорож. В даній книзі розглядаються пам'ятки ХVІІ -початку ХХ ст.Цінною при дослідженні типів огорож на Закарпатті є працяВ.П. Самойловича [21]. В даній монографії розглядаються особливостіхудожнього і конструктивного вирішення народного житла, господарсь-ких будівель і малих архітектурних форм (зокрема, огорож, воріт). Ос-таннім присвячено окремий розділ. Автор подає цікаві матеріали тазамальовки про типи воріт на Закарпатті, зокрема, детально зображуємасивні різьблені ворота, що побутували серед румунського населеннякраю.Певний матеріал по огорожам зокрема, та господарським будівлямв цілому, вміщено у колективній праці «Народна архітектура Українсь-ких Карпат ХV-ХХ ст.» [20].Як порівняльний матеріал можна використати монографію відомогоукраїнського етнографа Архипа Данилюка [11]. Дана історико-етног-рафічна книга вперше популярно висвітлює українське народне житлоу синтезі побутового архітектурного та естетичного аспекту. Розгля-нуто різні типи планування традиційної оселі й господарських спорудрізних регіонів України. Розкрито зв'язок естетичного образу украї-нської хати з духовною сутністю народу, його історичною пам'яттю.Для нас являє собою інтерес розділ - «Господарський двір», зокрема,його підрозділ - «Ой вийду я за ворота». Зокрема, автор тут наводитьхарактеристику фрагментів огорож вертикального і горизонтальногоплетіння, подає матеріал про перелази [11, 93-107].Надзвичайно цінною є монографія Михайла Тиводара [30]. Тут впершев українській етнології на основі науково обґрунтованих критеріїв і ба-гатих польових, архівних та історіографічних матеріалів автором про-ведено узагальнююче вивчення традиційного скотарства УкраїнськихКарпат в статиці другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст. і удинаміці етнокультурних, етносоціальних та етнополітичних процесів І-ІІ тис. до н.е. Шостий розділ даної праці містить матеріал про поло-нинські господарські будівлі. Тут подано детальну характеристику різнихвидів огорож, загород: переносні та непереносні кошари, кошари дляовець перед доїнням («окіл»), спеціальне піддашшя для доїння овець(«струнка») та ін. [30, 279-294].Не обійтись, звичайно, при дослідженні будь-яких аспектів народ-ної архітектури краю і без робіт П.М. Федака [31; 32; 33; 34; 35]. Ав-тор вперше в українській етнології на основі польових, архівних та істо-ріографічних матеріалів всебічно дослідив типи і форми традиційнихсільських поселень, садиб, дворів, жител і господарських будівель ук-раїнців Закарпаття ХVІІІ - початку ХХ ст., прослідкував їх розвиток з20-х рр. до ХХ ст.Отже, охарактеризувавши історіографію досліджуваної нами теми,ми можемо констатувати, що окремої праці по типам огорож та їх кон-структивних особливостям на Закарпатті нема. Всі дані про них містять-ся в окремих розділах та параграфах загальних праць та статей наетнографічну тематику. Автор даного дослідження прагне зібрати цюінформацію в єдине ціле, залучивши до неї власні спостереження тапольові матеріали, а також фотоілюстративний матеріал, осмислити тасистематизувати її.Важливу роль у конструктивній забудові сільських садиб, вуличнійсистемі відігравали споруди малих архітектурних форм: ворота, хвіртка,різні огорожі, загороди. Вони крім відповідного функціонального при-значення надавали садибі і поселенням в цілому архітектурно-худож-ньої довершеності, своєрідності і неповторного локального колориту.Різні види огорож у поєднанні із зеленню не лише покращують благо-устрій і надають садибі довершеного виду, але і в значній мірі допов-нюють і збагачують архітектурний ансамбль жилої хати, ніби зв'язую-чи її та інші забудови в єдине ціле. Це сприяє створенню ансамблюзабудови не лише садиби, але й усієї вулиці.Архітектура малих форм залежить від застосованих місцевих буді-вельних матеріалів, а також від архітектурно-художніх традицій, щосклались в тому чи іншому регіоні.Ворота («ворота», «воротниця», «брама», «порта», «капура») всільських садибах Закарпаття можна розділити на декілька видів:1) у гірських районах - один із прольотів огорожі з жердин («ворин-ня»);2) плетені ворота;3) ворота на гужвах, що закриваються на дерев'яний гак («клук»):а) плетені;б) з жердин.;4) ворота з противагою;5) дощаті ворота:а) дошки щільно прилягають одна до одної у горизонтальному на-прямку;б) горизонтально укладені дошки з певним проміжком між собою;в) до рами у вертикальному напрямку кріпиться (прибивається)штахетник.;6) великі масивні ворота з дашком. Побутували на Мараморощині[32, 262, 291].Одним із найпростіших варіантів воріт була повна їх відсутність.Подібні явища зустрічаються у гірських районах Закарпаття, зокрема,на Бойківщині (Воловецький та Міжгірський райони), Гуцульщині (Рах-івський район), бойківсько-лемківському пограниччі (Великоберез-нянський район). Особливості бойківських поселень склались під впли-вом історичних, соціально-економічних, географічних та побутовихфакторів.У верховинських районах Закарпаття зустрічаються садиби, у якихгосподарські будівлі розміщені окремо від житлового будинку і тво-рять «П»-подібні забудови. Їх споруджували на місцях, в яких буді-вельний майданчик обмежений горою або річкою, чи яром. У замож-них господарствах, крім великих господарських приміщень, будувалиокремо «пивницю», сушарню для фруктів («озницю») та один або кількаоборогів. Ці садиби переважно не огороджували з усіх сторін, а лишету частину, яка виходила на дорогу [2, 160; 24, 77].Огороджували ж садибу спеціальною конструкцією із горизонталь-них жердин («ворини», «вориння») (детально див. далі). Саме один ізпрольотів даної огорожі (відстань від одного колика до іншого) й слу-жив воротами. При потребі виїзду, в'їзду на подвір'я садиби жердинизнімались, а потім знову ставились на місце.Іншим видом воріт, що побутували у низинних та передгірних райо-нах, були плетені ворота. Виконувались дані ворота технікою горизон-тального або вертикального плетіння. Основним матеріалом для їхвиготовлення звичайно ж, служило дерево. Рама робилась із дерев'я-них колод («брусів»). Внутрішня площина рами («сітка») обпліталасьліщиновими, березовими, вербовими, буковими, грабовими прутами [32,262].Зараз, ми спробуємо навести декілька прикладів плетених воріт, датихарактеристику їх конструктивним особливостям. Так, зокрема, воро-та біля хати з села Оріховиця Ужгородського району (експозиція За-карпатського музею народної архітектури та побуту) мають наступнуконструкцію. В їх основі лежать два вертикальні стовпи («кругляки»),вбиті в землю. Уверху і внизу до них прибиті такі ж кругляки у горизон-тальному положенні. В горизонтальних брусах просвердлені дірочки,на відстані 10-20 см, в які вставлялось ліщинове або вербове пруття(«тички»). У верхній частині тички виступали з кругляка приблизно 5-10 см й були загострені. Поміж тички в горизонтальному положеннявпліталось ліщинове пруття, що щільно збивалося за допомогою соки-ри. Пруттям заповнювали всю площину воріт [1].Подібні ворота зустрічаємо й біля хати з села Бедевля Тячівськогорайону (експозиція Закарпатського музею народної архітектури та по-буту). Тут так само в основі воріт лежать стовпи («кругляки»), однаквони мають заокруглене, витесане завершення. Сама ж рама, на відмінувід воріт біля хати з села Оріховиця є окремою від стовпів конструк-цією. Вона складається з двох кругляків з прорізними отворами, в яківставлялись тички. Спосіб плетіння пруття подібний до того, що миспостерігали на воротах біля хати із с. Оріховиця. Однак, в даномувипадку пруттям обплітається не вся площина воріт. Вільною зали-шається верхня частина (приблизно 20-30 см). До даної плетеної рамикріпляться по обидва боки стовпи («кругляки»), діаметром близько 5см. В місцях з'єднання з рамою (тобто у верхній і нижній частині) вонистесані під прямим кутом для щільнішого прилягання. Вся ця конст-рукція кріпиться до основних масивніших кругляків за допомогою пе-рев'язки («гужви», «вужовки»). У низинних районах Закарпаття зустр-ічаються подібні ворота й з вертикальним способом плетіння [1].Своєрідним типом воріт є ворота на гужвах, що закриваються надерев'яний гак («клук»). Вони можуть бути сплетеними (як і вищезга-дані) або ж виготовленими із жердин. З однієї сторони рама таких ворітза допомогою гужви кріпиться до стояка. На іншому стояку вмонто-вується дерев'яний гак («клук»). Гак може бути і природнім. На воро-тах із жердин на клук чіпляється одна із них, що трохи виступає замежі рами. На плетених же воротах на гак чіпляється видовжена час-тина верхнього горизонтального кругляка рами воріт [1].Неабияку винахідливість і практичний хист виявили селяни Хустсь-кого району під час розв'язання «проблеми» воріт. Основа подібнихворіт у сс. Стеблівка, Крайниково мала наступні конструктивні особ-ливості. Дві вертикальні стійки складались з двох дощечок, між яківбивали горизонтально покладені дошки з певним проміжком між ними(10-15 см). Посередині вони скріплені широкою вертикальною дош-кою, що ділить раму на двірівні половинки. Кожна з цихполовинок в свою чергускріплена ще однією дош-кою, прибитою по діагоналі.Верхню поперечину рамивитісували з однієї колодитаким чином, що тонка(стесана) частина була вер-хньою обв'язкою воріт, анеотесана, дуже масивначастина, виступаючи зараму воріт, виконувала рольпротиваги. Отже, бачимо,що решітчасте полотнищеворіт прикріплювали до ма-сивного бруса, який обер-Плетені ворота та огорожа біля садиби зс. Бедевля Тячівського району (експозиціяЗакарпатського музею народної архітектурита побуту).тається навколо стовпа. Один кінець бруса і служить противагою. Та-ким чином, щоб відчинити ворота треба було лише натиснути на про-тивагу - і другий кінець бруса разом з воротами сам відходить у бік. Уселі Крайниково згаданого району таку конструкцію воріт називали «бо-тою» [1; 11, 99-100; 32, 262; 21, 287].Побутували на Закарпатті й повністю дощаті ворота, збиті з щільноукладених дощок, дощок з проміжками між ними або вертикально на-битих дощок.У селі Довге на Іршавщині побутували ворота наступного типу. Домасивних, тесаних стовпів із витесаними у формі ромба верхівками, наспеціальні дерев'яні гаки кріпився штахетник, затесаний у верхній ча-стині. У 30-40-х роках ХХ ст. замість дерев'яних гаків почали засто-совувати металеві скоби («шарки»). До даних штахетників у верхній інижній частині прибивались горизонтальні дошки. Таку конструкціюобшивали (оббивали) штахетником на відстані 5 см один від одного.Для того, щоб відкрити ворота, їх рама з однієї сторони знімалась здерев'яних гаків, а пізніше просто відкривалась за допомогою метале-вих скоб [1].Цікаву конструкцію мають ворота біля хати села Ракошино Мукач-івського району (експозиція Закарпатського музею народної архітек-тури та побуту). В їх основі також лежать великі, масивні стовпи. Уверхній частині вони мають заокруглену форму. Її внутрішня площина зобох сторін закомпонована фігурою у вигляді чотири- та шестипелюс-ткової розети - символу сонця, тепла. Рама воріт, прикріплена домасивних стовпів, скла-дається з двох однако-вих частин. Їх полотни-ще збите з двох гори-зонтальних дощок,з'єднаних третьою подіагоналі. До такої кон-струкції набиваєтьсяштахетник у наростаю-чому порядку, тобтокожен наступний -вище за попередній. Врезультаті цього двічастини воріт у по-єднанні утворюютьформу трикутника. Дванайвищі (центральні)штахетники мають за-Дощаті ворота з противагою біля садиби зс. Стеблівка Хустського району (експозиціяЗакарпатського музею народної архітектури тапобуту).округлене завершення із вирізьбленими чотири- та шестипелюсткови-ми розетами. Закриваються і відкриваються ворота за допомогоюспеціальної фігурної дощечки, що вставляється в дерев'яні гаки [1].Один із наймасивніших і водночас найяскравіших прикладів воріт єворота з дашком, що побутували на Мараморощині (Хустський, Тячі-вський, частина Рахівського району).Найпростіший вид подібних воріт зустрічаємо на Хустщині. Їх рамазбита з горизонтально поставлених дощок, укладених щільно одна доодної. До верхньої частини рами кріпиться дашок, покритий дранкою.Своєрідними за стилем забудови є ворота у сс. Усть-Чорна, РуськаМокра і Німецька Мокра (з 1947 р. - Комсомольськ) на Тячівщині, депроживали австрійці. Тут будувались однотипні будиночки з однакови-ми масивними (до 3 м) воротами. В їх основі лежали великі тесаністовпи, на які кріпився дашок, покритий дранкою. Рама воріт склада-лась з двох частин, збитих із широких дощок. Відкривались воротавсередину [1].Детальніше конструктивні особливості подібних воріт розглянемо наприкладі воріт біля хати з села Середнє Водяне Рахівського району(експозиція Закарпатського музею народної архітектури та побуту).Система побудови воріт наступна. На відповідній відстані, розрахо-ваній на ворота та хвіртку, в землю вбито три масивні, тесані бруси(діаметром 20-25 см). Над землею вони виступають 1 м. До данихопорних стовпів кріпляться більш масивніші стовпи, які є основою са-мих воріт і сягають у довжині до 2,5-3 м. На стовпи встановлюєтьсядашок. Його основу становлять щільно набиті дошки й двосхила кар-касна конструкція, покрита дранкою. Дашок і профільні стовпи у верхнійчастині закріплені квадратними брусами, які декоровані прорізнимифігурками у вигляді квіточок. Профілюючі стовпи, у нижній частиніоздоблені різьбою. Орнаментальна композиція складається з дрібнихламаних ліній у поєднанні з вирізьбленими кружечками, що утворюєсвоєрідний візерунок, надає воротам пишності.Конструктивні особливості самих воріт чітко прослідковуються ізвнутрішньої сторони (з двору). Ворота складаються з двох частин.Каркас кожної з них утворений з двох горизонтальних брусів (верхньо-го і нижнього), з'єднаних брусом, поставленим по діагоналі. На данийкаркас набиваються дошки шириною 30-50 см, товщиною 2 см. Дош-ки набиваються у наростаючому порядку, тобто кожна наступна вищаза попередню. У результаті цього при поєднанні обох частин ворітутворюється форма напівкола. Зі сторони двору обидві частини ворітзакриваються за допомогою довгого дерев'яного бруса, закріпленогоу металеві скоби на профільних стовпах. Самі ж ворота прикріплені достовпів за допомогою великих металевих скоб у верхній і нижній час-тині, а також металевого тросу, закріпленого на скоби [1].Отже, як бачимо при забудові подібних масивних воріт основну ува-гу звертає на себе декоративне оздоблення стовпів. В більшості ви-падків на Закарпатті прикрашалась нижня частина стовпів. Характер-ний візерунок великої рельєфної різьби, підкреслений відповідною тінню,по суті є основним мотивом архітектурно-художнього вирішення входудо садиби. Іноді різьба такого типу гармонійно поєднується з прорізноюрізьбою [21, 286].Подібні типи воріт та прийоми їх декорування широко застосовува-лись на Закарпатті, навіть у 60-х рр. ХХ ст., й були яскравою окрасоювулиць.Біля воріт влаштовували хвіртки («хвіртки», «дверці», «дверцята»,«веричка», «ліса»), які були схожі з воротами у конструктивному планіі виконувалися в одному стильовому ключі. У селах південної частиниХустського, Тячівського, частково Рахівського районів над хвіртками,як і над воротами, зводили двосхилі дашки.Як і при характеристиці воріт, можемо констатувати, що найяскрав-ішим варіантом хвірток є хвіртки у системі воріт на Мараморощині,зокрема, серед румунського населення краю. Значну роль у їх вирі-шенні відіграє площина, що знаходиться над хвірткою. Її декоративнеоздоблення збагачує і підкреслює вхід до садиби. Тут можна зустрітий своєрідні прийоми прорізної різьби, яка силуетно проглядається насвітлі, й знайомий візерунок контурної, глухої різьби, у вигляді геомет-ричного або рослинного орнаменту, іноді підкреслених світлом, й навітьелементи декоративного розпису по дереву [21, 286].Важливим компо-нентом селянськогообійстя на Закарпаттібули огорожі. Системаогорож зводить усібудівлі двору в єдинийансамбль. Це дося-гається завдяки зоро-вому ефекту від масжитлових і господарсь-ких будівель та доситьвдалою системою ого-рож. Природно впису-ючись в оточення, ого-рожі доповнюють арх-ітектуру житловогокомплексу. Не зважаю-чи на велику кількістьМасивні ворота з дашком та різьбленоюхвірткою біля хати з с. Середнє Водяне Рахівсь-кого району (експозиція Закарпатського музеюнародної архітектури та побуту).огорож у селі не відчувається скутості, обмеження. Тонкі жердини,пруття, що використовуються як основний будівельний матеріал дляогорожі, не створюють суцільної стіни, а органічно вписуються в гра-фіку гілок дерев, посаджених навколо.Основне призначення огорожі: бути перешкодою для худоби, лісовихзвірів. Крім того, вона, а також дерева і кущі у садибі затримуютьснігові замети, пилюку з вулиці, полів. Колись огорожа мала й обороннезначення (звідси і походить обгороджування городищ). Але огорожа -це ще й вияв певних принципів взаємовідносин людини з природою, якісягають глибокої давнини. Окреслюючи нею певну ділянку, людиназаявляє на неї права, встановлює на ній свої закони і лад. Це її мікросвіт,витворений згідно її індивідуального смаку, про який вона піклується ,який обстоює, де набирається наснаги [11, 95].За давніми народними віруваннями огорожа оберігає людей від не-чистої сили. Це магічне коло, куди їй не потрапити, а тому можна спо-кійно працювати і відпочивати. Руйнування огорожі або воріт, та ще йна початку року, сприймалось як лихий, недобрий знак. У ролі оберегужитла огорожі належить першій зустріти непроханих гостей, а тому ймати відворотну силу, як ось у цьому прислів'ї: «Біля двору залізнийтин; щоб через цей тин не міг попасти ні лютий звір, ні гад, ні злийчоловік, ні дід лісовий». Відсутність її у селянина була ознакою вкрайзанедбаного господарства. Мабуть, класичний опис огорожі в украї-нському селі зробив В. Даль у своїй повісті «Небывалое в былом»: «Абіла мазана хатка під вербами, пліт або очеретяний маленький тин ітакі ж ворота?! Все одно, що робиться на дворі, все весело, затишно;сад і город при кожному дворі» [11, 96].Отже, огорожі надавали садибі композиційної завершеності, а у по-єднанні із деревами - своєрідний колорит і мальовничість. У той жечас огорожі захищали город, сад, сінокоси і всю садибу від худоби ідомашньої птиці, а також позначали її межі.На Закарпатті побутувало декілька типів огорож. У гірських райо-нах (Гуцульщина, Бойківщина, бойківсько-лемківське пограниччя) по-ширеною була огорожа з горизонтальних жердин («ворини», «ворин-ня»). У гірських районах, особливо у селах розташованих у вузькихдолинах, вздовж потоків мурували кам'яні огорожі («мур», «мури»).На полянах, полонинах, пасовиськах, сінокісних угіддях за огорожу ви-користовували молоді смереки з не обрубаними гілками або гілки зістарих смерек («ломи»). Останні часто служили огорожею для худо-би. В низинах та передгір'ї був поширений тип плетеної огорожі («пліт»,«плут»). Існує декілька його різновидів. На півдні Хустського й Тячі-вського районів побутували огорожі з горизонтально покладених однана одну дощок або розколотих на половину колод («пластин»). Подібніогорожі називають «паланок». У 30-40-х рр. ХХ ст. у низинних і перед-гірних районах Закарпаття починають поширюватись огорожі зі шта-хетника: колоті або різані вузенькі дошки вертикально прибивали додерев'яної рами [32, 262-263].А зараз ми зупинимось на більш детальній характеристиці кожногоіз видів огорож. Найпростішим із них є огорожа з горизонтальних жер-дин («ворини», «вориння»), що побутували у гірській місцевості. Такаогорожа складалась з вертикальних коликів, горизонтальних жердин,перев'язки («гужва», «гужовка», «вужовка») і підкладок («підніжок»).ужва з'єднувала попарно вбиті в землю кілки і ворини. Відстань міжколиками («пресло») залежала від довжини ворин, а кількість ворин водному прольоті («пряслі») - від висоти огорожі.Більш складним у композиційному відношенні є тип плетених ого-рож («пліт», «плут»), що побутував у низині та передгір'ї, частково угірських районах. Зустрічалось кілька варіантів плотів: горизонтально-го, вертикального й навскісного (по діагоналі) плетіння.Вид горизонтального плетіння огорожі можемо спостерігати на при-кладі садиби з с. Оріховиця Ужгородського району (експозиція Закар-патського музею народної архітектури та побуту) та з с. Гайдош Уж-городського району. В обох випадках в основі огорожі стоять вбиті вземлю кілки. Відстань між кілками могла бути різною. Але в основно-му вона межувала від 80 см до 1,5 м. Вбиті в землю кілки обпліталипруттям ліщини, берези, лози. Пруття вкладали горизонтально, щільнозбиваючи одне до одного.Варіант огорожі з вертикальним способом плетіння виглядає наступ-ним чином. В землювбиті масивні дерев'янібруси («кругляки»). Доних прибивають у гори-зонтальному положенніжердини, що разом зістовпами утворюютьсвоєрідну раму ого-рожі. Основу подібноїогорожі («раму») об-плітають пруттям, якеукладається верти-кально. Плетіння про-ходить почергово: одинпрут з одного боку,інший - з другого. Врезультаті застосуван-Огорожа вориння біля хати з с. Гукливе Воло-вецького району (експозиція Закарпатського му-зею народної архітектури та побуту).ня такого способу плетіння утворюється композиційна основа огорожі.Яскравим прикладом подібних огорож («плотів») є пліт навколо хати зс. Тибава Свалявського району (експозиція Закарпатського музею на-родної архітектури та побуту) [1].Складною композиційною структурою, особливою мальовничістюта неповторністю вирізняються горизонтальні плоти, коли плели трьо-ма, чотирма прутами навскіс. Даний тип огорожі охарактеризуємо наприкладі плетеної огорожі навколо садиби з с. Бедевля Тячівськогорайону (експозиція Закарпатського музею народної архітектури та по-буту). В її основі лежать вбиті в землю кілки, які у верхній частинізатесані. Даний прийом надає огорожі неабиякої витонченості. Кілкиобплітають пруттям горизонтальної кладки. Потім відбувається по-єднання горизонтального плетіння та плетіння по діагоналі («навскіс»).Три, чотири горизонтальні прути обплітали навскіс такими ж прутами.Перший скісний ряд плететься вверх по діагоналі, а другий вниз і т. д.Внаслідок цього утворюється своєрідний орнамент. При різній варіаціїданого типу плетіння утворюються складні орнаментальні композиції(«в ромбики», «на коцку», «в рядки»). В даному випадку сміливо мож-на стверджувати, що талант народного зодчого співзвучний з мистец-твом вишивання, орнаментальним мистецтвом. Подібно тому, як ви-шивальниця за допомогою голки та нитки творить на полотні орнамен-ти, так будівничий, використовуючи деревяні стовпці і пруття втілює вжиття власні ідеї, перетворюючи їх у справжні витвори мистецтва.І здавалось би, проста огорожа, яка сама по собі нічого не говорить!Однак, її досконала форма, витонченість конструктивних особливос-тей роблять садибу привабливою, а її господаря відомим в усій окрузі[1; 32, 263].Крім плетених огорож, звичайно ж, на Закарпатті побутували й до-щаті. Одним із прикладів подібних огорож може бути дощата огорожабіля садиби з с. Стеблівка Хустського району (експозиція Закарпатсь-кого музею народної архітектури та побуту). В її основі лежать тесанімасивні стовпи, розміщені на відстані 3-4 м один від одного. До нихгоризонтально набиті широкі дошки (ширина 10-15 см). між дошкаминаявні проміжки, що в цілому створює ефект решітчастого полотнища.Верхня горизонтальна дошка з'єднана з дошкою, поставленою напрофільні стовпи. Разом вони утворюють своєрідний міні дашок [1].Зразок огорожі зі двосхилим дашком можемо спостерігати біля хатиз с. Середнє Водяне Рахівського району (експозиція Закарпатськогомузею народної архітектури та побуту). В даному випадку до масив-них стовпів прибиті горизонтально покладені одна на одну широкі дош-ки, що утворюють глуху стіну. Композиційним завершенням огорожі єдвосхилий дашок, покритий дранкою. Подібні огорожі побутували вХустському, Тячівському, частково в Рахівському районі (серед ру-мунського населення краю) [1].Одним із видів огорож, що побутували в низинних та передгірнихрайонах краю є огорожа з тонких колод і брусів («паланок»). В її основілежать дерев'яні бруси із прорізною різьбою внутрішньою частиною.В ці прорізи вставляються тесані напівколоди. Колоди укладаютьсящільно одна до одної [1].З 30-х рр. ХХ ст. в низинних та передгірних районах Закарпаття по-чинає поширюватись огорожа зі штахетника: колоті або різані вузькідошки вертикально прибивали до дерев'яної рами [32, 263].Своєрідною за своїми конструктивними прийомами є огорожа на-вколо церкви з с. Шелестово Мукачівського району (експозиція Закар-патського музею народної архітектури та побуту). Структура даноїогорожі наступна. На великі каміння горизонтально кладуться дере-в'яні бруси («кругляки»). Бруси розміщені у чотири ряди, між якиминаявні проміжки (10 см). аби бруси не просідали між ними вставленіневеликі дерев'яні кілочки. У спеціальні заглибини верхнього ряду брусіввстановлено двосхилу конструкцію даху, покритого дранкою. Дранканабивається у два настили. Причому нижній кінець верхнього рядуперекриває верхній кінець нижнього ряду. Дранка у верхньому ряді на-бивається так: одна із рівним верхом (завершенням), а інша - із загос-треним (у вигляді трикутника). Такий прийом надає огорожі доверше-ності і ажурності. Вона поряд із ворітьми гармонійно вписується в архі-тектурний ансамбль забудови церкви, окреслює територію її розміщення[1].Для проходу з двору в город, до вулиці, сусідів тощо в огорожах ро-били перелази («перелаз»), що відрізнялись різноманітними конструк-тивними особливостями. Перелази як місце зустрічі молодих, оспіванів народних піснях і коломийках. Зокрема, відомою на всю країну є пісня«Перелаз, перелаз, від сусіда і до нас...»:Перелаз, перелаз,Від сусіда і до нас:Сусідський легіню,Сусідський легіню,Чом не прийдеш до нас?До тебе я ішов,Тебе я не знайшов.Нічка темна була,Нічка темна була,Тебе я не знайшов.До тебе ходити,Як тебе любити?Ти іще молода,Я іще молодий,Будем ся ганьбити.Перелаз, перелаз,Від сусіда і до нас:Сусідський легіню,Сусідський легіню,Чекаєме тя до нас.Розрізняють перелази в системі плетених і дощатих огорож. Найп-ростішим варіантом перелазів є наступний. Пліт обплітали трохи ниж-че і по обидва боки забивали по стовпчику, щоб зручно було перелази-ти. Інший варіант, коли на ці стовпчики ставлять дощечку. Зустріча-ються й більш складні у конструктивному відношенні перелази. Цеспостерігається тоді, коли вони входять (пересікають) плетену части-ну. У системі дощатих огорож перелази мають таку саму системупобудови.Окремо хотілось би виділити питання про систему огорож на поло-нинах, пасовиськах краю. Господарські будівлі на пасовиськах не відзна-чались різноманітністю і багатством форм. До них відносимо відкритінепереносні і переносні загорожі («кошари»). Слово «кошара» О. Су-лейманов виводить від половецького «кош» - табір, стійбище, загоро-да для овець [28, 183; 26, 155, 174, 234, 263М]. Іж тим, слово «кошара»- плетена загорожа для худоби зустрічалось в праслов'янських діа-лектах, а в давньоукраїнській мові - воно фіксується у ХVІІІ ст. Гуцу-ли долини р. Білої Тиси «кошару» називали ще «город» у значенні «за-горожа», «огрожа», «городити» [14, 188-200].У залежності від призначення стійбища, худоби, яка утримувалась вньому, господарських функцій, матеріалу і техніки спорудження коша-ри були відомі під такими назвами: «город», «бовгарка», «вакарка»,«колешня», «стадарка», «мури», «телятник», «ягначарка», «ялівник»,«хромарка» та ін. [28, 184; 30, 280; 18, 29; 23, 29]. Усі загороди незалеж-но від їх призначення та матеріалу, з якого вони споруджені маютьрізні назви і конструктивні рішення. За назвами розрізняються: ломи(«заруб», «заруба»). Такі кошари ще навіть у 20-30-ті рр. ХХ ст. стави-лись у різних районах Гуцульщини, в селах верхів'я р. Тересви, в окре-мих селах верхів'я р. Уж. М.П. Тиводар у с. Луги на Рахівщині запи-сав коломийку:А й жалю, кажу жалю,Скільки я тебе маю.Хіба на тя, як на вівці,Заруб зарубаю.А й заруб зарубаю,Під полониною.Котрій рибці жаль великий,Най іде за мною [27, 161; 30, 281].Ломи («заруби») - загороди з повалених смерек. Заруби як вид не-переносних кошар, до 20-30-х рр. ХХ ст. добре збереглись на Міжгірщині(в сс. Репинне, Ізки, Голятин, Лопушне, Торунь ) та на полонинах Гу-цульщини. Їх ставили так, що зрубували великі дерева (густі смереки)і з них викладали прямокутний вал висотою 1,5 - 2 м, а на гуцульськихполонинах заввишки 2 - 3 м. З внутрішнього боку відтинають всі сто-вбури і гілки. Ними закладали виявлені отвори, через які міг у зарубпроникнути вовк чи вибратись з нього вівця. На одній із стін зарубивлаштовували ворота. Такі ломи («заруби») давали вівцям добрий за-хисток від хижаків, особливо ведмедів, бо намагаючись дістатись взаруб вони натикались на сучки, плутались в гілках, а піднятий нимитріск і шум будили вівчарів [19, 160; 30, 281].Загальнопоширеними в ХІХ - ХХ ст. були непереносні кошари, щобудувались з вбитих в землю колів і горизонтально прикріплених доних 5-6 м жердин («ворин», «воринє»). Інколи такі жердини були тесанічи навіть колоті. Таку кошару часто називали «воринянка», а в селахверхів'я р. Уж - «заруб». Її споруджували так, що в землю вбивалиспарені коли на такій відстані, щоб між ними вмістилась 5-6 м жердка(«ворина», «воринка»). Жердки вкладались між парами колів так, щона їх кінці в першій стінці обпирались кінці жердки другої стінки. Таквиводилась стінка кошари аж до висоти 1,2 - 1,5 м. Вгорі пара колівкріпилась гужвою. Біля кожної пари колів на землю клали камені, щобнижня ворина не лежала на землі і не гнила. В одній із стінок воринивитягали і через отвір овець запускали і випускали з кошари [7, 113; 30,283].Інколи волів, биків та телиць на окремих полонинах Закарпаття за-чиняли вночі до загород, що будували навколо 2-3-х густих дерев. Церобилось для того, щоб в часи негоди худоба могла сховатись під де-ревами. Такі загороди («кошари») для великої рогатої худоби майжеповністю схожі до вище описаної «воринянки». Вони робились так, щодо вбитих в землю спарених кілків прив'язували гужвами три рядиміцних жердин («ворин»). Вхід до такої кошари зачинявся двома жерд-ками, що вільно висувались з-поміж спарених кілків. Такі кошари дляволів в селах верхів'я р. Уж були поширені під назвою «заруб», «зару-ба». Вони влаштовувались при весняному і осінньому випасі волів налуках з метою їх кошарування [3, 257; 5, 177; 30, 283].На Бойківщині часто стінки кошари виготовляли так, що до двох160-170 м стовпів паралельно кріпили три лати або неколоті жердки(«жирдя», «воринка», «віблиці», «вернини», «віллини»). Такі кошари малиформу прямокутника. Будували їх з окремих секцій, так званих «ліс»,«прясел». До двох стовпів прибивали три колоті смерекові ворини, діа-метром 8-10 см, які вертикально переплітали сухими смерековими гілка-ми («суччям»). Готова ліса подібна до частини плоту. У місцях з'єднан-ня двох ліс, а також посередині вбивали в землю по два кілки, скріпленізверху гужвою. Довжина ліси становила в середньому 2-4 м, висота -1,6-1,7 м. Бічна сторона кошари складалась з 2-3 ліс, поздовжня - з 10-12 [17, 109].В селах верхів'я р. Уж були поширені відкриті кошари для овець(«тинянки»). Свою назву вони дістали від колотих чи тесаних смереко-вих дощечок («тинянок», «тин»), шириною 10-15 см, довжиною - 1,6 -2 м чи 2,5 - 3 м. Стінки робили так, що три паралельно закріпленілати переплітались тинянками. Довжина стінки («ліси») коливаласьвід 3 до 4,5 - 6 м. В селах верхів'я р. Уж довжина коливалась у межах3 - 4 м. З таких стінок виготовляли вже кошари потрібних розмірів.Кошари робили шириною на 7 ліс, а довжиною - на 10 ліс. Розмірикошари залежали не лише від кількості овець, а й від величини земель-ної ділянки, що кошарувалась. У кошарах названих розмірів вміщува-лось 150 - 200 овець. Але були відомі кошари й площею до 1000 м2 [30,284].У 20-30- ті роки ХХ ст. поширеними були кошари, що будувались ізстінок, які виготовлялись з жердин і прибитих до них гвіздками штахе-ток. Ці стінки виготовлялись так, що до двох 5-7 м паралельно постав-лених лат («ворин», в селах Міжгірщини їх називали «віблицями»)гвіздками прибивали колоті чи тесані дощечки («гіблички»). Готовістінки укріплювались між спареними, вбитими

Скачать электронную версию публикации