МІСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬРЕФОРМОВАНИХ МОНАХІВ-ВАСИЛІАННА ЗАКАРПАТТІ У 20-30-х роках ХХ століття.pdf Надзвичайно важливе значення мала місійна діяльність василіанПідкарпатської Русі, яка після першої світової війни опинилася в складіЧехословаччини. Місійний рух був складовою частиною значного роз-витку релігійного життя на Підкарпатті. Основним завданням цьогоруху було паралізувати перехід вірників у православіє, що стало на-слідком безглуздої мадяризації греко-католицького духовенства і цер-кви загалом. Внаслідок цього інерційно зберігалося масове недовір'яукраїнських греко-католиків до своєї церкви. Тому саме завдяки місіяммонахи мали відновлювати довір'я вірників до своєї церкви.В історіографії дане питання перебуває на початковому етапі вив-чення. Загальних досліджень, які би стосувалися місійного руху не існує.Радянська історіографія досить негативно висвітлювала місійний рухвасиліан. Михайло Болдижар вважав, що основним завданням ченців єборотьба з прогресивними ідеями комунізму [2, 91]. Документи підби-ралися теж досить тенденційно, а якщо порівнювати з оригіналами сутьїх спотворювалась. Прикладом може бути документ в якому наводитьсяпроугорська агітація чеських громадян під час відпустів у Маріяпов-чанському монастирі, який став складовою Угощини [17, 138]. Мож-ливо такі випадки дійсно були в умовах тодішньої міжнародної політи-ки, але не потрібно ці висновки поширювати на весь Чин. Деякі відо-мості про місійну діяльність монахів ЧСВВ є в «Нарисі історії Василі-янського чину Святого Йосафата», який вийшов у Римі 1992 р. Тутповідомляється, що засновниками місійного руху у 1924 р. булиоо. Стефан Решетило, Полікарп Булик та Павло Гойдич [20, 400]. Ок-ремі аспекти василіанських місій є в колективній праці ВолодимираФенича та Ореста Цапулича по ЧСВВ на Закарпатті, яка вийшла вУжгороді в 2004 р. Цінним є аналіз місійних товариств, певних статис-тичних даних та позитивних наслідків місійного руху для церкви в ціло-му [25, 58-59]. В цілому питання майже не висвітлено, або перебуваєпід впливом значних ідеологічних нашарувань.Найвідомішим місіонером, який вміло проводив проповіді, мав вели-ку прихильність місцевих вірників та великий вплив серед релігійногокліру був о. Стефан Решетило. Крім того, серед відомих місіонерів іпроповідників ЧСВВ особливо фігурували оо. Полікарп Булик, ІєронімМалицький, Павло Гойдич, Петро Котович, а пізніше і ХристофорМиськів, Йосафат Рога та інші. Наприклад, у 1924 р. відбулося 9 місійотців василіян - 3 в Пряшівській і 6 в Мукачівській єпархії, де було взагальному 159 наук, а лише причасників було 12 тис. вірників [5, 1]. В1925 р. було дано 7 місій [5, 1]. «Географія місій» була досить широкою- Липник Великий, Нове Місто, Бардійов, Остурня (Пряшівська єпар-хія); Чорний Ардов, Терново, Дубове, Заріччя, Драгово, Золотарево,Тур'я-Пасіка (Мукачвіська єпархія) тощо.Спочатку влада не приділяла велику увагу місійній роботі отців-ре-форматорів, які несли проукраїнські мотиви у своїх промовах. Деякі зних навіть отримали чехословацьке громадянство (оо. Полікарп Буликта Ієронім Малицький), а один отримав тимчасовий дозвіл на прожи-вання (о. Петро Котович) [4, 49-50]. Але декотрі з місіонерів і зокремао. Стефан Решетило весь час був під пильним оком поліційних органівреспубліки за свою непохитну позицію. В телеграмі між поліційнимиорганами за 1924 р. говориться, що в серпні 1924 р. в промові на святів Мукачівському монастирі (ймовірно, Успіння) він висловлював ідеї,які загрожують правам чеських громадян, що підтвердили ряд свідків[4, 80]. В іншій телеграмі говориться, що вже в червні 1925 р., булозроблено ряд кроків за якими заборонялося даному проповіднику пе-ребувати в Чехословаччині [4, 81]. У таємному звіті Поліційної управи27 квітня 1926 р. стверджується, що більшість василіанського ордену єдуже клерикальним і протичеським [4, 54]. За цим звітом одним іззавдань місіонерської роботи було паралізувати православний рух, якийнабирав великого розмаху [4, 50]. Виникає питання - чому влада нама-галася вислати о. Стефана Решетила, який проводив виключно місійнуроботу, для, як він вважав, українців? Більш вірогідно, що це здійсню-валося через політичні мотиви (боязнь впливу українських тенденцій),а все виглядало так, ніби влада має більшу лояльність до православ-них, які в таких сприятливих умовах досить добре розвивалися.Незважаючи на це місійний рух продовжував активно розвиватися інабирати чіткої організованої структури. Велику роль в місійній роботівідігравали релігійні товариства, які засновувалися для поширення хри-стиянських цінностей. О. Стефан Решетило був організатором товари-ства «Оборона віри», завданням якої було зберігати існуючий обряд [4,49]. У 1924 р. за ініціативи о. Павла Гойдича було засновано «Товари-ство Пресвятого Серця Христового», за статутом якого всі члени малищоп'ятниці молитися за гріхи усіх людей, проводити суплікацію (бла-гання Святих Тайн) і проводити відпуст на свято Пресвятого СерцяХристового [24, 81-82]. Наприклад, в 1926 р. було 3 тис. паломників, зяких 2 тис. прийняли причастя, а в 1934 р. нараховувалось 6 тис. членівтовариства [24, 83]. Не дивно, що його заснували, позаяк о. ПолікарпБулик, у своїй переписці з Римом 22 квітня 1926 р. наголошував при-вілейовану роль в набожності до Пресвятого Cерця Христового [12, 1].За ініціативи о. Петра Гебея - о.Стефан Решетило 30 квітня 1925 р.засновує «Місійне товариство священників Св. Йосафата», чисельністьякого за рік зросло з 15 до 42 осіб [25, 58]. Все це надавало місійномурухові досить велику організованість і приносило значні результати.Велику допомогу в місійному рухові надавав Апостольський пре-стол і, зокрема папа Пій ХІ. На місійну діяльність монахів ЧСВВ Рим20 липня 1926 р. виділив 8 тис. італійських лір [6, 1]. Центральним відпу-стовим містом був Маріяповчанський монастир, який став складовоючастиною Угорщини. Тому для більшої зручності новим відпустовиммістом став Мукачівський монастир на Чернечій Горі. Для цього папаПій ХІ влітку 1926 р. подарував монастирю давню східну ікону Богоро-диці, яка від 1453 р. перебувала в Римі [3, 97]. Передачею ікони зай-мався великий прихильник василіан о. Дионісій Нарядій, який в той часпрацював у Римі і писав з цього приводу листи до Мукачівських васи-ліан [12, 5-6]. 26 червня 1926 р. ікона прибула до Ужгорода, після чогобула перенесена до Мукачева і 27 червня розміщена в монастирі наЧернечій Горі [1, 5]. Вже в 1928 р. на Успенські свята прийшло до 50тис. вірників, а на святі був присутній митрополит А. Шептицький, який,до-речі сам був вихідцем із василіан [22, 107]. Особливо популярнимистали Богородичні свята - Стрітення, Благовіщення, Успіння, Рожде-ство, Покрова, Введення та Непорочне Зачаття. Після цього Мукачі-вський монастир став центром паломництв з усієї Підкарпатської Русі.Крім того василіани, як і в давні часи, стали опорою для єпископсь-кої влади. Особливо плідна співпраця була за єпископського правлінняПетра Гебея, а пізніше й інших єпископів. З самого початку монахи-василіани сприймалися як дуже добрі проповідники, а тому місцеві па-рохи дуже часто запрошували їх для проведення місій. Наприклад, 22червня 1923 р. Грушівський тимчасовий адміністратор о. ВолодимирЖелтвай просив дозволу у єпископа провести службу на місці колиш-нього Грушівського монастиря, на якій монах ЧСВВ міг би роз'яснитивірникам значення цього місця [15, 1]. У 1925-1926 рр. надходило бага-то листів місцевих священників, які просили протоігумена, чи навітьособисто о. Стефана Решетила, проводити місії, зокрема, з Шарошпо-току, Дубового, Бедевлі та інших сіл [11, 42-55]. З цього зрозуміло -діяльність монахів-василіан була досить плідною і подобалась вірни-кам, які дуже радо і в великій кількості приходили послухати їхні про-повіді.Хоч успіх місіонерської роботи був досить значний влада й надаліупереджено ставилася до поширення українських ідей, які панували вМукачівському василіанському монастирі. Наступною «українськоюпроблемою» стала «шкідлива» брошурка, яка була поширена у монас-тирі. Поліційна дирекція в Ужгороді 16 січня 1926 р. подала керівницт-ву Політичного управління звіт про книжку «Державні змагання Підкар-патської Русі», яка була в Мукачівському монастирі, а її зміст ніби заг-рожує державній безпеці [4, 9]. Особливо, на думку поліційних органів,«небезпечні» для держави були наступні думки з цієї брошурки: по-перше Підкарпатська Україна є частиною українських земель; по-дру-ге ця частина земель була приєднана добровільно і з часом становищеїх має переглядатися; по-третє більшість населення не хотіло приєдну-ватися до Чехословаччини, бо якщо не надали автономію угорці, то ненададуть і чехи; по-четверте Підкарпатська Русь має бути з'єднана зУкраїнською державою тощо [4, 9-11]. Ці думки були цілком нормаль-ними, а якихось антидержавних закликів в ній не було. З іншого бокудержава може трактувати це як певний сепаратизм, хоч насправді вис-ловлювалась лише думка більшості, щодо подальшої долі Підкарпатсь-кої Русі.За цю діяльність і іншу місіонерську роботу у грудні 1927 р. о. Сте-фан Решетило змушений виїхати до Галичини [25, 58]. Але невдовзівін уже повернувся на Закарпаття, оскільки о. Йоаким Хома в листі11 серпня 1928 р. до галицького протоігумена просить не відкликати о.Стефана Решетила до Галичини, бо влада його вже не турбує - крімтого, він добрий проповідник, відновлює Малоберезнянський монастир,більш того може викладати і добре володіє латинською мовою [7, 53].Важливим напрямком діяльності василіан стало створення в 1925 р.кириличної друкарні при Ужгородському монастирі, де видавалась пе-реважно література релігійного змісту. До 1935 р. ця друкарня випус-тила - 181 250 примірників щомісячної газети «Благовісник»,150 920 примірників релігійних газет, 76 767 релігійних книжок,78 100 молитовників, 26 800 церковних календарів, 20 000 наукових творівта 173 250 релігійних брошур [25, 58]. Головною метою створення дру-карні - це «дешева книга для бідного русина», що в принципі і булодосягнуто [23, 65.]. Дійсно друкарня мала великий вплив на суспільнуситуацію в краї, а крім того, василіани поширювали християнські цінностісеред людей і друкарня повністю виконувала покладену на неї роль.Дуже важливим етапом місійної діяльності ЧСВВ - це робота закордоном, для вихідців із Підкарпатської Русі, передовсім в Сполуче-них Штатах Америки. До-речі першим василіанським місіонером уСША був саме виходець із Закарпаття - о. Кирило Гулович, який про-водив тут місії з 1889 р. [26, 124]. На запрошення о. Василія Такача влистопаді 1928 р. до США вирушили два реформовані ієромонахи -оо. Теофан Скиба та Теодор Легеза [13, 8-9]. З листа о. Теофана Скиби22 листопада 1928 р. до о.Полікарпа Булика, стає зрозуміло, що ці дваотці до Різдва мають провести 5 восьмидневних місій в різних містах,а за кожну місію отримати по 200 доларів США [13, 10-11]. Причомудо цих коштів монахи додавали і особисті дарунки, оскільки не малиправо володіти будь-яким майном, а гроші були дуже необхідні дляпідтримки новіціату - внаслідок першої місії в Пітстоні, яка надзвичай-но вдалася, монахи вислали до Мукачева 283 долари США [13, 1].Більш того місії призводили до покликань, оскільки о. Теофан Скибаповідомляв ігумена, що до літа 1929 р. можна буде відібрати 4-5 но-виків на новіціат в Мукачево [8, 1]. В листі місіонерів 20 березня1929 р. з Гомстеда штат Пенсільванія, зрозуміло, що через великийуспіх місій вони продовжились і отці-василіани вирішили провести ще 6місій [8, 2]. Таким чином, місії в США призводили, не тільки до задо-волення духовних потреб, але й приносили прибутки, які були дуже не-обхідні для утримання новіціату в Мукачеві, збільшувались покликан-ня, а самі місії протривали майже рік і монахи повернулися аж у листо-паді 1929 р. [8, 16].Після добромильської реформи 1931 р., внаслідок якої обрали цент-ральне керівництво ЧСВВ, надано кілька розпоряджень, які ще більшеструктуризували Чин і його діяльність. Важлива роль мала надаватисявидавництву, яке розділялося на дві складові - наукове та популярне(для широкого читача) [9, 28]. При кожному монастирі мали робитисьщомісячні оголошення, за якими настоятель надавав кожному ченцевівиконувати певні релігійні функції, які він мав обов'язково зробити [9,29]. В кожному монастирі заводилась книга де записуються усі бого-служіння, місії і відправи, а також надходження від них, навіть при умо-вах найдрібніших дарів [9, 29-31]. Окремо мала існувати книга в якумали записувати кількість причасників, а настоятелям щороку звіту-ватися з цього приводу [9, 31]. Щодо реколекцій то вони мають здійсню-ватися окремо для схоластиків, священників і братів [9, 31-32]. Післяцих розпоряджень діяльність Чину стала більше організованою, як все-редині так і зовні. Ці правила поширювалися і на реформовані монас-тирі Підкарпатської Русі, оскільки одразу після реформи тижневі ого-лошення існували в Мукачівському монастирі. Наприклад на 27 не-ділю (6 грудня) 1931 р. розпорядок тижня був наступний: в середу Служ-бу Божу на честь Св. Йосифа проведе Магістр; трапезу благословляєСоцій; в середу причастя на честь Св. Йосифа пожертвує брат Симе-он Бужара; на протязі тижня - причастя і рожанець за розвиток чину -брат Гавриїл Ханик. Взагалі протягом 1921-1931 рр., отцями-василіа-нами на Підкарпатській Русі було проведено 110 народних місій,132 закриті реколекції і вислухали понад 20 тис. сповідей [25, 58].Про значну організацію місіонерської роботи свідчить розпоряджен-ня протоігумена провінції о. Полікарпа Булика від 24 січня 1934 р., пропорядок підготовки і проведення місій. Крім основних позицій схвале-них Добромильською реформою 1931 р., в розпорядженні протоігуме-на окремим пунктом вказувалось на підготовку проповідей. Деякі мо-нахи не якісно готувалися до місій, а тому він надав наступні розпоряд-ження: по-перше місійний проповідник наперед має повідомити своїхспівтоваришів, які проповіді він має говорити, і від них не відступає,лише у випадку надзвичайних причин; по-друге кожна проповідь маєбути добре опрацьована і всесторонньо обдумана, а також, що важли-во, добре пояснена; по-третє молодші місіонери обов'язково маютьбути залучені до цього процесу, для отримання основ щодо значення,способів і будові місій та реколекцій [10, 4]. Незважаючи на певні про-блеми все свідчить про те, що монахи ретельно готувалися до пропо-відей, а крім того практично навчали майбутніх наступників, що булодуже позитивно для Чину. Велику роль місіям надавали в колишньомуМарамороші. Підготовка місій була досить ґрунтовна і зкоординованаз місцевою церковною владою.Наприклад, на пропозицію місцевого настоятеля, місія в м. Хуст малатривати лише 4 дні, але в пропозиціях по підготовці місії протоігумено. Полікарп Булик пропонував провести місію з 12 до 20 травня 1934 р.,а всього мали виголосити 20-24 наук (проповідей) [10, 37]. Крім тогомісцева влада мала інформативно підготувати вірників, обрати опти-мальний час для проповідей (зручний для вірників), через місцеві шкільніоргани залучити шкільну молодь, повідомити проповідників про недо-ліки місцевих вірників, щоби вони в проповідях це могли підкреслити,оголосити про місію у сусідніх парохіях тощо [10, 37]. З цього зрозум-іло - підготовка до місій і реколекцій була досить ґрунтовною - залуча-лась молодь, вірники сусідніх єпархій, а самі місії тривали в середньо-му 8 днів і завершувались сповіддю і причастям. Така організація при-носила великі плоди.Після створення провінції Св. Миколая на Підкарпатті (1932 р.) мо-нахи ЧСВВ продовжували бути опорою для світської церкви і, зокре-ма, єпископа о. Олександра Стойки, бо місцеві настоятелі продовжу-вали запрошувати саме монахів-василіан, які були вправними пропові-дниками. Наприклад, протягом 1935-36 рр. «географія запрошень» буладосить обширною - Гендеровиця, Ганичі, Луково, Фанчиково, РуськіКомарівці, Чома, Солочин тощо [16, 1-12]. В декреті о. ОлександраСтойки 12 жовтня 1935 р. надавались розпорядження місцевим насто-ятелям проводити роз'яснення місцевим вірникам про значення місій,які мали проводитись, а з 20 жовтня призначено місійний тиждень [16,15]. Це свідчило про підтримку єпископом і Римом місіонерської робо-ти, яка проводилась в першу чергу монахами-василіанами.Про значний розвиток місійного руху свідчить проведення василія-нами протягом березня-квітня 1935 р. чотирьох місій (Ганичі, Минай,Фанчиково, Онок) і шести реколекцій в Ужгороді [10, 90]. Важливо, щодля вірників, які не володіли руською (українською) мовою, місії прово-дились рідною мовою, наприклад, у Минаю і Фанчикові о. Теодор Ле-геза проповідував по-угорськи [18, 79-80]. У звіті о. Антона Станка-нинця 25 квітня 1935 р. повідомляється про реколекції в жіночій семі-нарії (проводив о. П. Булик), Горожанській школі (о. Й. Станканинець),чоловічій семінарії (о. І. Сатмарі), гімназії (о. В. Ваврик), для місцевихжінок (о. А. Станканинець), духовна семінарія (о. М. Повх), причомуна останній реколекції був присутній сам єпископ, а в середньому булоблизько 200 учасників, які вислухали в середньому близько десяти наук[10, 90]. З цих місій і реколекцій зрозуміло - монахи самі приходили довірників, а тому вони мали надзвичайний успіх. Позитив був саме втому, що не вірники приходили до церкви, а саме церква, в особі мо-нахів-василіан, приходила до них, причому проповідували і на рідній мові.Як вже зазначалося місії проводилися не лише на Підкарпаттю. З1933 р. оо. Теодор Легеза та Мар'ян Станканинець почали здійснюва-ти місії в США [21, 96]. Місіонером у Бразилії був о. Йосафат Рога,який в 1934 виїхав у свій рідний Прудентополіс, звідки у «Листі з Бра-зилії» повідомляв, що навчати по-українськи там заборонено [19, 150].Велику місіонерську роботу проводив о. Христофор Миськів, який на-давав велику роль у своїй роботі з молоддю - виховання її в христи-янському і патріотичному дусі. Ще 29 грудня 1933 р. він був призначе-ний єпископом навчати релігії в 5 народних школах - Костьова-Пастіль,Розтока-Пастіль, Бегендят-Пастіль, Мочарі і Мирчі [14, 2]. Зокрема,він проводив місії між українцями в Празі та її околицях протягом 18квітня - 14 травня 1935 р., про що йдеться в звіті 22 травня 1935 р.протоігумену [10, 93]. За цей час о. Христофор провів велику роботу -висповідав 140 українців, в неділю і на свята проповідував; протягом25-28 квітня проводив реколекції, де щодня мав по дві проповіді; приго-товляв великих дітей до хрещення, миропомазання, сповіді, Св. При-частя; навідувався до українських товариств і робив проповіді на релігійнітеми; заходив навіть до окремих родин, щоб намовити їх на сповідь ілегалізувати подружжя; проводив диспути на релігійні теми, які приво-дили до успіхів; організовував українських студентів у Празі; мав двіслужби в Ревніцах, та місійну екскурсію в Літомеріцах [10, 93].Взагалі його думка про місію досить прикра, хоч його тут радо віта-ли, бо душевний стан вірників на дуже низькому рівні (не хрестять дітей,не сповідаються тощо), а тому до Праги необхідно вислати, як мінімумтрьох священиків - для русів, для українців і для українців у інших містахЧехії [10, 90]. Взагалі місійна робота була дуже необхідною і загаломвдалася, хоча роботи, як свідчить даний звіт було дуже багато, а всю їїза одну місію виконати неможливо. О. Христофор Миськів разом ізо. Іваном Сатмарієм вступили до українського пласту при торгівельнійакадемії й стали курінними капеланами [25, 93]. Він організувавМарійську дружину (глибоке почитання Пресвятої Діви Марії), засну-вав товариство «Борців Христа» тощо [25, 93]. Діяльність цього місіо-нера в Празі і на Підкарпаттю мало велике значення.Отже, місійна діяльність монахів-василіан за винятком релігійнихаспектів і «реанімаціїї» довіри до греко-католицької церкви, була скла-довою реформи ЧСВВ. Але на Підкарпатській Русі крім осучасненнячернечого життя монахи відновлювали місцеві традиції і культуру. Самев цей час тут поширюються проукраїнські мотиви і погляди, які не сприй-малися офіційною владою, хоч це не дуже вплинуло на успіх такої діяль-ності. Тотальна мадяризація Чину в австро-угорський період ледь непризвела зникнення ордену, але з іншої сторони лише два десятиліттяпризвели нового розквіту ЧСВВ на Закарпатті. Самі ж місії проводили-ся не лише на Підкарпатській Русі, а й в усіх куточках землі, де буливихідці з цього краю, що свідчить про надзвичайно велику роль місіо-нерської роботи монахів ЧСВВ провінції Св. Миколая.

Скачать электронную версию публикации