Галицкы Старорусины і Русофілi і Oдношыня до Них Габсбурской і Царской Монархій до 1914 року.pdf ІсторіоґрафіяВ векшости історичных праць принимат ся, што в другій половині XIX-того віку в Галичыні існували дві національны орєнтациі серед Русинів1 - украінска і русофільска. Часто підкрислят ся што так русо- фільска як і украінска ідеі были імпортуваны до Галичыны з Росиі2. Украінці підкресляли етнічний звязок з людми в Росиі званыма Мало- росиянами. Русофілі тіж ся до того звязку признавали, але не выділи они великой ріжниці медже Малоросиянами і галицкыма Русинами а Росиянами і постерігали вшыткых східных славян як част нерозділь- ной русской нациі. Хоц до часу революциі 1848 року, в здомінуваній през польску культуру Галичыні, векшы впливы мал мати протонаціо- нальний рух в якого центрі стала Руска Трійця3, од років 1850-х до1870-х перевагу здобыли русофілі, котры одначе в 1880-х роках цілко- вито заламали ся і руску Галичыну на добре здомінувал рух украінскій.Галицкє русофільство описувано уж од давна, але в векшости праць передставляно чорно-білий його портрет - негатывний або позытыв- ний. Радянска історіоґрафія, ідучы за неґативнымa оцінами русофільс- кого руху в працях Владиміра Леніна, передставляла галицькых ру- софілів як деморалізованых реакціонерів на утримані царской імперіі. Украінска (з перед 1939 року в Галичыні і еміграцийна) історіоґрафія, смотрячы ся з переспективы украінского руху, передставляла іх як національных ренеґатів. Хоц обі тоты історіоґрафіі мали своі принци- пяльны ріжниці, сходили ся они на тым, што русофільство было штуч- ным твором - результатом росийскых інтриґ в Галичыні.В радянскій і (так давнійшій як і теперішній) украінскій історичній* Цілю того допису є подати загальний вступ до темы операючы ся на най- новшій історичній літературі. Перегляд значучой части той літературы зробил Мар'ян Мудрий, "Галицьке русофільство в сучасній історіографіi: стан і пере- спективи дослідження", Украiна: культурна спадщина, національна свідомість, державність 9 (2001): 254-280.літературі часто спостерігат ся внутрішны поділы в русофільскым руху, але трактує ся іх марґінальні. Прикладово на поділы тоты звертал уж увагу Микола Андрусяк в його часто цитуваній праці Генеза й харак- тер галицького русофільства XIX-XX ст. (1941). При описувані нео- мало каждой праці згаданой в перегляді літературы про русофільство Марян Мудрій подає што історикы спостерігают внутрішны в ним под- ілы4, котры далі опишу як ріжниці медже старорусинами і русофілями. Хоц тоты ріжниці сут спостеріганы, старорусинство трактуване є як початкова версия русофільства, а новокурсництво як його кінцева вер- сия домінуюча од перелому XIX і XX віку. Як бы так фактичні мало быти то як вытлумачыти існуваня староруского руху до часу Першой Сьвітовой Війны і в зорганізуваній формі по 1918 року в одродженій польскій державі?5Часто в украінскых i польскых працях трактувало і трактує ся ру- софілів барз ворожо6 і до гнеска часто називат ся іх рух москофільс- кым, або москвофільскым хоц назвы тоты впроваджены были през украінскых народовців як форма політичной маніпуляциі7. Підкрислити одначе треба, што протягом остатнього десятьолітя украінска істо- ріоґрафія зробила поступ на поли наукового вывченія ґенезы і розвитку галицкого русофільства трактуючы його як орґанічну частину украі- нського руху, певний перехідний етап в його розвитку8. Крім украінской і польской історіоґрафіі русофільством цєкавлят ся тіж історикы з інчых держав, особливо німцецкы і росийскы.Згідні з інчым схематом еволюціі національных поглядів галицкых Русинів в другій половині XIX віку в Галичыні існували три орєнтациі - староруска, украінска і русофільска (новокурсникы)9. Згідні з тым схе- матом перед 1870-ми роками серед галицкой інтелігенциі існували (з деякыма вынятками) лем старорусины з котрых при кінці 60-х і протя- гом 70-х років одлучыли ся украінскы народовці, а пізнійше русофілі (новокурсникы).СтарорусиныСтароруску орєнтацию мож бы назвати Русь-офільством, бо моде- льом для старорусинів была Slavia orthodoxіa, культурна нація Руси, яка покликувала ся на спільну спадщыну Киівского князівства. Выт- воріня ся той орєнтациi повязане было з льокальном суспільном і сьвітоглядном сытуацийом10. Домінували в тым руху рускы провідни- кы, выхованы на системі вартости австро-німецкой і польськой высо- кой культуры, котры розуміли старорусинство як проект противстав- ляючий ся польскій шляхецкій культурі в Галичыні. Часто лекше ім было повісти ким они не сут, але не все добрі знали повісти ким онисут11. Были они льокальныма патріотами, вірныма підданыма Габс- бурской Монархіі котрых патріотизм не сягал за границю, хоц декотры з них позерали на Росию з надійом на національне спасіня і евентуальні выіхали на схід12.Чом староруска ідеа стала ся так атракцийном для галицкых Ру- синів? Зато што мали в себе дома тівко проблемів. На сам перед при- шло невиполненя през державу національных жадань 1848 року і десят літ абсолютизму, пізнійше проект латинізаціі кирилиці (1859)13, і реп- ресіі против руху за реформу ритуалу початку 1860 років14. З поділом державы в 1867 року, поперана през Відень польска економічна і пол- ітична домінация в Галичыні іщы барже зміцнила ся і сытуация Ру- синів стала ся іщы тяжшом. В своіх контактах з Відньом Полякы прібу- вали выступувати в імени єдиной, єднорідной «галицкой» (польской) нациі. Очывидным є, што такы пробы выкликали протест серед місце- вих рускых патріотів, котры зъєдналися з цілю обороны свого обряду і культурных прав. Колиси ворожы традицийны одгалузіня галицкого руского руху зас зишли ся: деякы протопопулістскы активісты руского одроджыня зъєднували ся в 1850-х роках з консерватывныма церков- ныма функціонерами; романтычне словянофільство і просьвітницкій актывізм змішувал ся з клерикальним консерватызмом15. Штобы за- безпечыти права до власной ідентычности, жадали они адміністратив- ного поділу Галичыны на західню (польску) і східню (руску) частины, з правом адмініструвати в остатній взамін за льояльніст до Відня. Польскій табір, зо свого боку роблячы вшытко, штобы скомпроміту- вати іх в очах центральной влады, старал ся представити рускых пат- ріотів як росийскых аґентів, котры нибы то плекали росийску ірреден- ту в Габсбурскій імперіі.Заінтересуваня РосиіНе было тото оскаржыня тяжко пропагувати бо подібні як старору- сины, до спадщыны Киівской Руси признавала ся тіж Росия і не спосіб было деякым кругам росийского суспільства не зацєкавити ся рухом покликуючым ся на приналежніст до шыроко понятой Руси. Першы контакты Русинів з Росиянами мали місце іщы за часів наполеонскых війн, коли росийска армія два раз перешла през Карпаты (1799, 1806). Не барз дуже знаме про отзвук тамтых давнійшых переходів. В 1835 і пізнійше в 1839-1840 роках во Льовові перебывал основник росийского панславізму Міхаіл Поґодін (1800-1878). Навязал він там деякы кон- такты, влучуючы тоты з чы не з його головным однодумцьом в Гали- чыні, істориком Денисом Зубрицкым (1777-1862)16. В 1849 року голов- на армія князя Iвана Паскевіча (1782-1856) вошла на Угры через Га-личыну і Подкарпатску Русь. Русины были здивлены як свобідні і лег- ко можут добесідувати ся з Росиянами, а царскы воякы підкрисляли што Русины принимали іх з довірьом.Пробы Росиі впливати на настроі Русинів часом спрoваджали ся до роспроваджаня царской пропаґанды, а часом до посыланя ім грошовой або культурной (головні книжкы і періодыка) помочы. Так прикладово в 1872 року розишла ся серед Русинів здумана вістка, што Франц Йо- сеф погнівал ся на Поляків і оддал Галичыну царю, котрий одраз буде посилати там війско, котре буде роздавало хліб і рублі17. Пошырюване переконаня о добродійности царя мало барз добру рецепцию серед економічні страждаючых галицкых селян18.Як што ходит о поміч фінасову то в 1866 якісу суму на підтримку«галицких русских» выложыл Міхаіл Поґодін, а в роках 1868-1870 што- річну субвенцию діставала львівска ґазета Слово (одповідніо 500, 250 і 300 рублі). В 1868 року за 500 рублів мож было купити в Варшаві (Росия) шіст тон пшениці19. В перерахуваню на австрийскы грошы 500 рублів вартало деси 810 ґульденів, за котры во Львові мож было купи- ти менше веце таку саму кількіст пшениці як в Варшаві. Для порівнаня додам, што на початку 2005 року в Польщы мож было купити тону пшениці за деси 440 злотых, а в Злученых Державах за деси 128 ду- лярів.Од років шістдесятых періодычну поміч старорусинам посилали словянскы добродійны комітеты. Московскій і санкпетербускій комі- теты робили тото як част іх помочы австро-угорскым словянам, а киівскій комітет властиві занимал ся лем Галичыном. Зо взгляду на тото што комітеты тоты фінансуваны были через Міністерство На- родной Просьвіты поміч тота была посередньо фінансувана через ро- сийский уряд. Московскій комітет в 1863 року на посылку книжок ав- стрийскым славянам выдал 120 рублів, в 1864 незначытельние сум- мы, в 1865 року 55 рублів, а в роках 1866 і 1867 уж нич20. В 1863 року за120 рублі мож было купити в Варшаві деси дві тоны пшениці. В тым самым часі кваліфікуваний робітник зараблял в Росийі пересічні 15-20 рублі місячні, а професор університету 25021. Ціла тота акция помочы австрийскым слoвянам не набрала в Росиі загального розміру, а лем ограничена была до консервативно-слoвянофільской части росийского суспільства22.Ци не найвекшу ролю в шістдесятых роках Росия одограла як дер-жава взглядом котрой каждий з національных рухів серед галицкых Русинів мал спрецызуване, позытывне ци негатывне, наставліня і вко- ло нього будувал свій політичний проґрам23. В роках 1876-1879 Росия- не зас признали Слову субвенциі (згiднi з пунктом 5-м Емского Ука- зу), але грошы (1 000 рублі каждого року) николи до Львова не доіха-ли24. Новий начальник поліціі, Александер Романовіч Дрентельн (1820-1888) не лем перевел доходжыня што ся стало з грошами, але тіж розознал ся ліпше в політиці старорусинів дознаючы ся што полной згоды медже цілями старорусинів і росийского уряду далеко не суще- ствует. Згідні з тым, перше запропонувано зменшыти субвенцию до500 рублів, але остаточні в 1880 здецыдувано цілковито єй знести. Пол- ітыка Росиі взгядом Русинів была в тым періоди барз неконсеквентна і пасывна25.Розвиток СтарорусинстваЗ росийскыма субвенциями ци без них Слово, друкуване два раз на тыжден, розходило ся в шістдесятых роках в 1 500 примірниках (украі- нска Мета, для порівнаня, продукувалася в 400-500 примірниках і з по- воду фінансовой кризы перестала выходити в 1865 року)26. До основа- ня Слова в 1861 приложыл ся галицкий метрополит Григорий Яхимо- вич (1792-1863), але найвеце грошы выложыл галицкий філянтроп Ми- хайло Качковский (1802-1872). Одначе уж по трьох місяцях існуваня Слово продавало ся так добрі, што дальша фінансова поміч Качковс- кого не была потрібна27. Пропаґуваны през ґазету ідеі звернули на себе увагу державных цензорів. По тым як сконфіскувано но. 56 в 1863 по- ступили дальшы інтервенциі цензуры так што редакция змушена была печатати деякы номеры од нова, без оцензурованых дописів28. Медже1867 а 1881 роком цензура цілковито сконфіскувала 33 номеры Сло-ва29, котре печатало ся до 1887 року (од 1873 рока три раз в тыжден). Выдавали ся тіж інчы періодикы: Страхопуд 1863-1868, 1872, 1880-1882, Учитель 1869-1874, Ластoвка 1869-1881, Друг 1874-1877, Вес- на 1878-1880 і Господар і промышленник 1879-1886. Серед пере- довых діятели староруского руху были: Яков Головацкій (1814-1888), Іван Наумович (1826-1891), Богдан Дідицкій (1827-1908), Николай Ус- тиянович (1811-1885), Антон Петрушевич (1821-1913), Ізидор Шара- невич (1829-1901). Од 1851 рока існувал во Львові Рускій Народний Дім, а активну діяльніст провадил тіж Ставропигійскій Інститут30, кот- рий печатал Временник. В 1861, по чысленных прошынях затверд- жыня през власти єй статуту, по штирнадцетьох роках одновила діяльніст Галицко-Руска Матица, котра од 1865 зачала выдавати Нау- ковый сборник, пізнійше переіменуваний на Литературный сбор- ник31.Старорусины были тіж активны в політиці, систематичні впровад- жаючы послів до галицкого сойму. Найвекший сукцес рускы послы однесли в першых выборах здобиваючы 52 місця. Пізнійшы польскы маніпуляциі не позволили на подібний сукцес32, так што кількіст рус- кых послів поступово зменшала ся з каждом наступном каденцийом ітак в роках 1867-1860 было іх 36-тіох, в 1870-1876 зас 36-тіох (32-ох старорусинів), а в 1877-1882 18-тіох (14-тіох старорусинів)33.Єдным зо старорускых послів (в 1861 року до галицкого сойму, а в1872 до рейхсрату) был Іван Наумович. Звернул він на себе увагу ав- стрийской адміністрациі славным дописом «Поглядъ в будучностъ», в номері 59 (1866) Словa в котрым підкріслял звязок Галицкой Руси з інчыма частями Руси знаходячыма ся за східным кордоном. Допис тот часто ся пізнійше цитувало през істориків, а специяльні тоту його част в котрій Наумович пише што мы настоящіи русскіи. Тото, в украінскій історічній літературi переводило ся на справжні росіяни, блудні переносячы гнешні нациiональны реаліа до девятнатцетвічной Галичыны. Як підкрислают Аркуша i Мудрий34, Наумович не выділ ріжниці медже Русинами а Росиянами а простором його нациioнального думаня была Русь, котру не мож порівняти з гнешньом Росийом.В 1871 року Наумович зачал выдавати в Коломиі місячнык Науку і два раз в місяц політичну ґазету Русская Рада. Тота остатня была органом політичной організациі о тій самій назві основаной в 1870 року35 як континуация розвязаной в 1853 року Головной Руской Рады. Наука дішла до шырокого чытача за справом своіх 1 500 примірників. Оба выданя пережыли іх основника36.Для дальшого зміцниня староруского руху Наумович основал в 1874 року за грошы згаданого уж Качковского просьвітну організацию, Об- щество ім. Михайла Качковского. Організация тота не діставала ния- кой помочы од державы і аж до 1910 року утримувала ся зо складок членів, жертв37 і грошы заробленых з продажы выдавництв. До часу Першой Сьвітовой Війны половина єй каждорічного буджету ішла на редакторску і выдавничу діяльніст так што напечатано веце як 400 позиций в цілковитым тиражу правдоподібно деси 2,5 мілійона при- мірників. До початку двадцетого віку, Общество ім. Михайла Качков- ского было найвекшом культурном організацийом в Галичыні, през кот- ру в роках 1874-1912 перешло 25 000 люди і на котрой зъізды приіжджалодо 5 000 осіб38. В 1900 року доходы общества виносили 42 854 короны (рівновартіст деси 275 тон пшениці), його дім во Львові вартал 200 тисячы корон і посідало оно два будинкы в Бродах і землю в пару місце- востях39.Процес Ольгы Грабар і його наступстваХоц старорусины тішили ся векшым впливом на галицке суспіль- ство од того яке мали народовці і здецидувані домінували до початку років 1880-тых єден політичний процес і ряд звязаных з ним здарінь потряс нима і неомало цілковито іх знищыл. За тым добрі розвияючымся рухом уж вчаснійше слідили власти. В 1867 звілнено з праці на Львівскым університеці Якова Головацкого і перепроваджено ревізию в нього дома глядаючы доводів на звязкы з Росийом. Тимчасом Голо- вацкій поіхал до Москвы де мала місце Всеросийска Етнографічна Выстава, на котрій за справом професора Московского університету Ніля Попова (1833-1891) зорганізувано словянскій отділ. Хоц нич неле- гального властям не повело ся найти в Головацкого, не дозволено йому вернути на університет і приділено му так малу пенсию, што не міг він выжывити родины і зато в 1868 року переселил ся він до Росиі40.В 1882 року мешканці села Гниличкы постановили спровадити до себе православного священника а листа в тій справі написал на іх про- шенє Іван Наумович. В наступстві того одраз доведено до великого політичного процесу о не што інче як здраду головну (здраду держа- вы). Процес, популярні званий процесом Ольгы Ґрабар41, мал місце во Львові од 12-го червця до 28-го липця 1882 року (41 засідань). Судило ся там єденатцет осіб влучаючы Івана Наумовича з двома сынами і предсідателя Общества ім. Михайла Качковского Віктора Площанс- кого (1834-1902). На спеціяльне жычыня угорского премєра до оскар- женых долучено русинского діяча з південной страны Карпат Адоль- фа Добрянского (1817-1901)42, котрого дівком была Ольга Ґрабар.Хоц властям не повело ся довести головной здрады пару осіб, в тым Наумовича, засуджено на пару місяци вязниці за діяльніст, котра могла довести до публічного безпорядку. Само лем оскаржыня о головну здраду (окрісляючых самых себе вірныма громадянами Австро-Угор- ской державы) старосукых діячів потрясло іх рухом. На десятий зъізд Общества ім. Михайла Качковского, котрий розпочал ся во Львові не- долго по закіньчыню процесу, приіхало лем 160 делегатів43. Наступ- ства процесу были дуже векшы. Добрянского примусили власти ли- шыти Галичыну і решту жытя перевел він во Відні і головні в Інсбруку, де гмер. Пторягом наступных пару років ряд старорускых діячів выі- хал до Росиі значучо ослабляючий староруский рух і дальше выстав-ляючы його на крытыку за росийскы контакты. Без взгляду на апеля- цию Наумович змушений был одсідити свою кару і неодолго тіж выі- хал до Росиі44, вчаснійше принимаючы Православіє. Тото дало оказию до екскомунікуваня його през Католицку Церков, а цілю того, як ся здає было тіж дальше знищеня його імена як лідера. Іщы в 1882 року церковны власти обурены православном інтриґом в Гниличках одкли- кали метрополита Йосифа Сембратовича (1821-1900) до Ватикану де перевел він решту жытя45. Його місце во Львові занял Сильвестер кар- динал Сембратович (1836-1898). Хоц Свято-юрска церков лишыла ся під управом чловека з той самой родины наступила там велика зміна. Коли Архієпископ Йосиф был старорусином, його братанок кардинал Сильвестер был прихильником украінской ідеологіі і такых собі добе-рал спілпрацівників. Єзуітам оддано процес зреформуваня галицкых монастерів а в семінариях зачато провадити про-украінску політыку, што довело до высвячыня чысленных священників, котры пізнійше ставали в рядах украінской національной діяльности в іх парохіях. Львівскій собор 1891 року здецидувал впровадити фонетичний запис до церківных документів46. Зачынаючы од зверхників Греко-Католиц- ка Церков зачала наберати штораз барже украінского характеру хоц, як будеме выдіти далі, тот процес был барз долгий.Старорусины потерпіли тіж в выборах 1883 року впроваджаючы до сойму лем 4 послів (народовці мали пятьох)47. Хоц неґативне постері- ганя політичного процесу мусіло мати значыня в часі выборів (в жад- ных інчых выборах до галицкого сойму не выбрано менше рускых послів) польскы маніпуляциі выборчы здає ся мали не менший вплыв. Інтересуючым є подати, што так в выборах 1883 як і в наступных (1889) народовці виступили в єдным бльоку выборчым зо старорусинами хоц перед обома кампаніями мали пляны зорвати з іх традицийном коалі- цийом і добесідувати ся з польскыма демократами48. Одначе тради- цыйна меджепартыйна выборча солідарніст і консолідация галицкых«твердых» (старорусины) і «мягкых» (народовці) Русинів была під ко- нец років 1880-тых спостерігана як близкий до сакрального ідеал, а страх перед єй розривом был неомало панічным49. Очывидно брало гору переконаня, што польскы впливы сут так міцны же Русины мусят быти сконсолідуваныма.Поборюючы старорусинів власти не затримали ся на процесі. Підда- но контролі іх інституциі і спеціальны ґазеты. В 1882 року Слово конф- іскувано 16 разы, в 1883 - 17, а в 1885 19 разы51. Хоц заострено тіж контролю над переходом люди і літературы зза східньой границі росий- скы субвенциi далій до Галичыны доходили. Іщы в 1881 року Росияне одновили субвенцию для Слова (6 000 ґульденів). В тым року за таку суму мож было купити во Львові веце як 56 тон пшениці. В 1882 року Слову приділили они 4 000 ґульденів, а інчій ґазеті, Новий Пролом, 2000 ґульденів. В 1884 і 1885 року Слово дістало 3 500 ґульденів, а Новий Пролом 2 500. В 1886 року цілковита субвенция піднесена была до 12 000 ґульденів51, за котре во Львові мож было купити деси 140 тон пшениці. Пізнійше, незнаной высокости росийску поміч діставали тіж інчы ґазеты Червоная Русь в роках 1888-1891, Русское слово (1890-1893) і Галичанин (1893-1894)52.Зміна укладу сил в ГаличыніҐвалтовне гпадіня староруского руху і моментальний ріст украінско- го руху в половині 1880-тых років (в 1885 року украінскы народовці створили свою Народну Раду) повязати треба так з внутрішныма про-блемами і переслідуваньом того першого през австрийскы власти як і з внутрішньом мобілізацийом того другого. Котре з тых здарінь мало векше значыня як што ходит о зміну укладу сил в Галичыні? В векшо- сти літературы (спеціальні украінскій) підкрислят ся натуральніст, соц- іальну проґресивніст і політичну ліберальніст украінского руху як тоты чынникы, котры дали йому кінцеву побіду. Спеціальну ролю привязує ся до языковой політыкы украінскых популістів. Хоц признати треба, што фонетичний правопис ближший был шырокым масам Русинів не без значыня лишат ся децызия галицкого сойму з 1892 року о выцофа- ню зо шкіл традицийні ужываного през старорусинів язычя на корист украінского фонетичного запису53. Через веце як рік Руска Рада при- свячала барз дуже увагы поборюваню фонетичного запису, котрий кри- тикувано тіж в часі засідань сойму, але нич то не змінило54.Тота побіда украінскых популістів была можлива завдяки польско- украінской угоді з 1890 року. Та, так звана політыка Новой Еры, довела до розбитя в вересни 1892 Руского Клюбу в галицкым соймі55. Наро- довці мали тепер свій осібний парляментарний клуб (осмеро членів) а старорусины свій (тіж осмеро членів). Старорусины далі тримали ся правила, што рускій посол в Галичыні не повинен смотрити ся ни на Москву, ни на Кийів, ци на Краків, ци на Рим, ци Царго- род, але ма заступати і боронити інтересы галицко-руского населенія56.Хоц уж в 1894 року і пізнійше мали місце бесіды про зєднаня обохклюбів, поділ тот стал ся перманентным так што в выборах 1895 року медже галицкыма Русинами не діял уж єден выборчий комітет так як то было попередньо перед каждыма выборами57. В 1898 року наро- довці і старорусины спільні святкували річницю революциі 1848 року але одновліня іх кооперациі мало штучний характер. Підкрислити тре- ба, што так як колиси народовці глядали порозумліня зо старорусина- ми штобы ліпше вказати ся на політичній сцені - тепер трачучы попер- тя старорусиы глядали коаліціі з народовцями. Діло розвивало теoрію про можливіст порозумліня зо «старыма» якбы не іх постійне бала- мучення моськофільською фракціею58.РусофіліТом «москофільском» фракцийом были про-росийскы Русофілі, зва- ны тіж новокурсниками59. Выступили они на політичну сцену під конец XIX віку. Хоц ниякий рух не творит ся ad hoc, за початок руху новокур- сників приймує ся рік 1899, коли вошли они до Русско-Народной Партиі. Серед головных діячів новокурсників были Пилип Свустун (1844-1916), Іларіон Свенціцкій (1876-1956), Дмітрій Верґун (1871-1951), Юліяан Яворскій (1873-1937) і Мариян Глушкевич (1878-1935). Ставляли онисобі за ціль культурний розвиток галицко-руского населеня в чым по- мічний мал быти росийскій язык і росийска культура. Спеціальну увагу присвячано поборюваню соціалізму і очывидно украінского руху. Но- вокурсникы не ощаджали тіж старорусинів і іх зненавидженой льояль- ности взглядом австрийской держави. Перебрали они вчаснійше конт- ролюваны през старорусинів організациі як Ставропигійскій Інститут і його Временник, Галицко-руску Матіцу і єй Сборник, і тіж Народ- ний Дім і його Вестник. Започаткували тіж пару новых періодыків, як Живое слово (1899); Живая мысль (1902-1905); Голос народа (1909-1914) і Прикарпацкая Русь (1909-1915). В 1908 року украінска ґазе- та Діло назвала Общество імені Качковского аґентом Москвы61. Фак- тичні під проводом єдного з лідерів новокурсників, Владимира Дуды- кевича общество стає ся штораз барже русофільке62.Політичны лідеры новокурсників, такы як Димитрій Марков (1864-1938), Владимир Дудыкевич (1861-1922) і Микола Глібовицкій (1876-1918) отверто бесідували про русофільскы принципія во львівскым і віденскым парляменті, а Марков пішол так далеко, же давал промовы по росийски. На порядку денным в новокурсників были деклярациі о тяжкым положыню Підяремой Руси (рускы територіі в границях Ав- стро-Угрів) і ліпшій долі Державной Руси (Росиі).Діяльніст русофілів аж до часу Першой Сьвітовой Війны лишала ся марґінальном в жытю Галичыны, хоц на провінциі мали они іщы дост велике попертя (спеціальні на прикордонній територіі і на Лемковині). В1910 року деси половина священників Перемиской Єпархіі і третя част священників Львівской Єпархіі была русофільскых поглядів63. Зато украінска Нива оповідала ся за тым штобы не приймувати русофільс- кых кандыдатів до семінарів. Так i зарядил в вересни того року пере- мискі єпископ Константин Чехович (1847-1915)64.З часом тіж політична сытуация65 стваряла русофілям можливіст шыршого заіснуваня. Прикладово заламаня ся політыкы Новой Еры і ріст украінского руху привел польскых консерватывных політыків (влу- чаючы намістника Галичыны Анджея Потоцкого) до попертя русофілів. Одначе навет з тым попертьом русофілі дали раду заняти лем пят місц в австрийскым парляменті в выборах 1907 року (народовці заня- ли двадцет два місця). В выборах 1913 року повело ім ся ішы гірше бо заняли лем єдно місце (народовці заняли тридцет єден місц)66.Перелом 1908 рокуРяд здарін маючых місце в 1908 року мал першорядне значыня для розвитку етно-нацiональной і політичной сытуациі в Галичыні. В квітні, украінскій студент Мирослав Січинскій (1887-1979) застрілил намістни- ка Галичыны Анджея Потоцкого (1861-1908). Новым намістникомВідень назначыл Міхала Бобжиньского (1849-1935) з барже лібераль- ной партіі Станьчыків, котра характеризувала ся приязнійшым од По- доляків до украінскых народовців. Початком жовтня Австро-Угры анексували Босьню і Герцеґовіну, што барз неґативні вплинуло на іх одношыня з Росийом. В тій заостреній медженародній сытуациі, лем пару дни пізнійше, в галицкым соймі старорусины здецыдувані одтяли ся од новокурсників. Початком 1909 року, за справом неправильні зап- рошеных делеґатів на зъізд Русско-Народной Партиі, новокурсникы переняли контролю Народного Совіта (по тым як старорусины проте- стацийні вышли зо сали) і преняли тіж контролю над Руском Радом67. Здає ся, што власне тото выкрысталізуваня ся про-росийской силы політичной «очыщеной» од старорускых впливів і заострена меджена- родня сытуация привела Росиян до векшого заінтересуваня ся дольом галицкых «Росиян».Іщы в 1903 року основано в Росийі Галицко-росийске Благодійне Товариство. Згідні з його ориґінальным статутом мало оно помагати лем тым рускым Галичанам, котры тымчасово або на стале мешкали в Санкт Петербурґу. Цілю його было тіж повідомляти росийскє сусп- ільство про історію і теперішню сытуацию Прикарпацкой Руси (Гали- чыны). Товариство мало серед своіх членів ряд впливовых люди, влу- чаючы найвижшых зверхників церківных, членів уряду і думы, редак- торів головных ґазет, аристокрацию, высокых офіцерів росийской арміі і представителів слoвянскых організаций. Куратором організациі стала дівка царя Миколая ІІ - Татяна. В комітеті котрого цілю было зорган- ізуваня помочы голодуючым в Галичыні нашло ся 69 осіб з найвиж- шых кругів царской монархіі68.В червци 1909 року Міністерство Внутрішных Справ затвердило новийстатут організацийі, котрий розшырял єй крух діяльности ставляючи єй за заданя сприяня культурному зъєднаню рускых галичах, буковинців i угрорусів з росийскым народом. Головом організациі назначено граб- ійого Владимира Бобрінского (1868-1927)69. Організация зачала клас- ти великий натиск на пропаґуваня Православія в Австро-Уграх і мед- же рускыма еміґрантами в Америці, розуміючы што медже Русинами нерозорвальні получене оно є з Росийом.Поворот Православія до Галичыны і на Подкарпацку РусьПоодинокы переходы на Православіє або оголошаня такого заміру мали місце в Галичыні уж вчаснійше (Сорока, повіт Слакат 1900; За- луче, повіт Снятин 1903-1904, 1909, 1911; Садки, повіт Заліщыкы 1909)70. Причыны тых здарінь были зложены. В деякых місцях было то неза- доволіня з льокального греко-католицкохо священника. Незадоволіня,котре могло выходити з причын релігійных, нацiональных, економіч- ных, суспільных або іх комбінациі. Латинізация греко-католицкого об- ряду не была Русинам обоятна, штo видно было уж в 1850-тых роках. В ріжных місцях селяне скаржыли ся на высокы оплаты за релігійны послугы.Великє значыня мали тіж повороти з Америкы тых Русинів, котры там перешли на Православіє. Уж в 1909 року перемиский єпископ звер- тал своім священникам увагу на росийску схізматицку аґітацию з Америкы71. Згадаючы тоты вшыткы причыны, історикы часто заби- вают додати персональны пошуківаня самых Русинів, спеціалні тых котры вертали з Америкы. То власне в Америці вказали ся великы проблеми якы греко-католикы мали з римо-католицком єрархійом. Тоты внутрішні проблемы, а не зовнішня аґітация, привели деякых з них до глубшого призріня ся свойій релігійній сытуациі і - як то они звали - до повороту до Православія. Тот процес особливо добрі видно на при- кладі Карпатскых Русинів, з котрых дуже в Америці перешло так рел- ігійну як і нацiональну трансформацию72. Зміна релігіі в припадку тра-дицийных (на Лемковині супер-традицийных гірскых) суспільств не на-ступує легко. Зато до поданых внутрішных і зовнішных причын додати тіж треба існуючу симпатію до Православія і доглубне студюваня влас- ной релігіі през декотрых Русинів. Підкрислити одначе тіж треба што повязаня Православія з Росийом і заінтересуваня справом царской монархіі уполітичнило цілу справу73.Власне з цілю спомаганя розвитку Православія i русофільской орєн- тациі в Галичыні зобрала ся група росийскых i галицкых діячів в По- чаєві в серпни 1911 року i в вересни 1912 року в Холмі. Заряджено товды посилати до Галичыны рускых питомців, котры вчыли ся в Жытомірскій Семінариі. Теоретичні были бы они під зверхництвом патріярхы в Константинополю, але фактичні під московскым патріяр- хом. Священникы тоты мали быти спомаганы 600 рублями на три місяці74. В 1912 року робітник зараблял в Росиі од 13 до 33 рублів на місяц, а професор університету 375 рублів75. 600 рублiв вымiняло ся товды на деси 1590 корон, за котры мож было купити во Львовi в 1912 року деси 7 тон пшеницi.Єдным з такых молодых священників вывченых в Жытомірскій Семінариі был Максим Сандович (1888-1914)76. Реаґуючы на прошы- ня Лемків зо села Граб, по рукоположыню в 1911 року, Сандович вер- нул на Лемковину i 2-го грудня одправил першу службу божу. Одраз зачали переслідувати го льокальны власти. Вісем дни тримано його в гарешті, наложено на нього кару в високости 400 корон i опечатано йохо дім i тимчасову церков. Піняжны кары наложено тіж на його паро- хіян. По наступным гарештуваню пересідил Сандович сім тижні вовязниці в Яслі. Третий раз гарештувано його на весну 1912 року, коли зо женом одвіджал Ігнатого Гудиму (1882-19??), православного паро- ха села Залуч, повіт Снятин. Оскаржено іх о міряня мосту на Черомо- шу i шпєґуваня на річ Росиі. Обвиненых перевезено до Лвова, де долу- чено до них журналісту Семана Бендасюка (1877-1965) і студента Василя Колдру (1886-19??), але того останього выпущено за заставом в высокости 8 000 корон. Сандович, Гудима і Бендасюк пересідили во вязниці два рокы, аж до часу процесу, котрий розпочато 9-ого марця1914 року. Вшыткых четверо оскаржено о то:…ze w czasie od roku 1909 do marca 1912 we Lwowie i w innych miejscowosciach tajnie we wzajemnym porozumieniu, czescia jako przywodcy lub podzegacze, czescia jako bezposrednio wspoldzialajacy przedsiebrali przez podzeganie, a pierwsi trzej takze i przez szpiegowanie, takich czynnosci, ktore zmierzaly do oderwania Galicji lub jej czesci od jednolitego zwiazku panstwa lub objetosci krajow cesarstwa austryjackiego nadto oskarza Maksyma Sandowicza, ze w pierwszej polowie grudnia 1911 r. w Grabiu, istniejacej w panstwie religji katolickiej publicznie mowa wzgarde okazywal. Prokuratorja oskarza wiec wszystkich czterech podsadnych o zbrodnie zdrady glownej, z § 58 c.u.l., a Maksyma Sandowicza ponadto o zbrodnie obrazy religji z § 122 b.u.k. …77По 66-тіох засіданях суду, выступлінях оскарженых, сьвідків, проку-раторів і оборонців, рада присяжных (девятьох Поляків i трьох Євреів)зо взгляду на брак доводів вины, освободила оскарженых.Інакше кінчыли ся подібны процесы в угорскій части монархіі, де Мадяре жыли в патольогічным страху перед росийскыма впливами і не позвалали на нияку росийску акцию. Перебільшували они тіж зна- чыня переходів на православіє і завзяті іх поборювали78. Зато уж в роках 1904-1906 мали місце на Уграх три процесы (Сигет, Дебречын і Будапешт) де судило ся Русинів за перехід на Православіє79. Найвек- шым з тых політичных процесів был так званий Марамарош-Сигецкій процес, котрий мал місце од 29-го грудня 1913 до 3-го марця 1914 року. Судило ся товды 94-ріох Русинів за здраду державы бо перешли они на православіє. Серед оскарженых были священникы Григорий Гри- цак, Николай Сабов i Алексей Кабалюк (1877-1947)80. Остаточні ска- зано 33 особы. Найвекшу кару дістал Кабалюк (4,5 рока вязниці i тисяч корон кары). Сабов дістал три рокы вязниці, а інчы од 2,5 рока до 6 місяци вязненя. Наложено тіж на них кары піняжны, разом в вы- сокости 6 800 корон. Процес одбил ся ехом в цілий державі i за грани- цьом. Слідил його на місци грабія Бобрінскій, а цар Миколай ІІ по ого- лошиню выроку подарувал Кабалюкови золотий хрест за йохо заслу- гы для Православія.Весном 1914 року австрийскы власти оціняли што в іх державі было деси 400 сел в котрых 5-10 родин перешло на так зване православіє.Вшыткы тоты села были в перемискій i львівскій епархіях. Дальше двіста сел могло перейти на Православіє коли бы заіснувала прихыль- на для того сытуация. Оціняно тіж што деси 12-20 новых місіонарів зачало свою працю81.Літом 1914 року розпочала ся Перша Сьвітова Війна, котра хвилово перервала дуже заходячых вчаснійше процесів жебы лем додати до них веце анімозій і контроверсій. Векшіст істориків не лучыт причын війны з внутрішньом сытуацийом в Галичыні82, хоц в декотрых украі- нскых середовисках вірило ся што головном причыном війны был ро- сийскій замір знищыня галицкого украінства (адже тым самым замір спертя льокального русофілізму). Тому перечат принципія політыкы Росиян в окупуваній Галичыні (1914-1915), де заміром росийскых цен- тральных власти - згідні з оціном Бахтуріны83 - ани не была русифіка- ция, ани насилний розвиток Православія (хоц нижша, шовіністична ад- міністрация i деякы церкiвны зверхникы до того часто зміряли)КонклюзііПоміч Росиі для старорусинів не была велика і не была система- тична, може за то што не были они выстарчаючо про-росийскы. Хоц деякы з них або мали, або перешли на здецыдувані про-росийске ста- новиско, векшіст старорусинів лишала ся льокальныма патріотами і льояльныма підданыма австрийской державы. Можливе, што то твер- джыня за далеко ідуче, але смотрячы ся на діяльніст старорусинів выдаає ся, што часом ближше ім было до украінскых народовців як до новокурсників. Тота близкіст i загороза зо стороны Поляків стваряли сытуацию в котрій народовці i старорусины співпрацювали, як то было в часі выборчых кампаній, або штонайменше прібували дійти до поро- зумліня.Хоц старорусины были переслідуваны през державу в котрій меш- кали ци не векше значыня для іх гпадіня мала іх власна политыка. Павло Роберт Магочій іде так далеко, што твердит же як хтоси хоче зрозуміти чом украінска орєнтация выграла, то мусит знати чом ста- рорусины і новокурсникы програли84. Згідні з його переконаньом, ста- рорусины програли бо не розвинули свойой ідеологіі, котра оперта была властиві лем на неґациі85. Аркуша і Мудрий підкрисляют, што свого часу старорусинство відіграло свою «відпорну» роль, дещо стримав- ши полонізацийни процеси86. На іх думку, під конец 19-ого віку ідейні і організацийні вычерпало ся оно, зберегаючы лем негатывны момен- ты, нa якых не могла вырости здорова політычна сила. Важном спра- вом было тіж то, што хоц старорусины користали в своіх выданях з льокальной, народной бесіды, то не лем все додавали до ньой церків- но-словянскы і росийскы слова, але тіж для потреб выжшой культурывластиві воліли росийску мову. Єдным з великых проблемів старорус- кого руху было то што николи не змігл він створити выжшу культуру, котра мала бы свій інтелектуальний центр в Галичыні87.Таку культуру, оперту на росийскых взорах заміряли створити по- чатком двадцетого віку русофілі. Не дивним зато было што украінскы осередкы розвинули агресивну анти-русофільску пропаганду, не пере- бераючы в словах i знарядях . Діло, прикладово, пишучы о переходах на православіе, згадувало темных Лемків. В лютым 1912 року 205 ук- раінскых питомців Львівской семінариі звернуло ся до ректора з жада- ньом вышмарити єденадцетьох русофільскых студентів a штобы до- бити ся свойого оголосили они голодовий страйк. В наслідстві того семінарию заперто88. В 1914 року украінска Нива, всяды видячи пра- вославну і росийску пропаганду, подавала што в самій лем Лвівскій єпархіі 400 греко-католицкых свяшенників хилило ся до переходу на православіє89.Як што ходит о Галицко-росийске Благодійне Товариство то в 1913року мало оно до диспозициі 8 742 рублів (рiвновартiст деси 117 тон пшеницi). З той сумы найвеце выділено на «просьвіту і інчы цілі» (3 363 рублі) і на поміч голодуючым (3 095 рублі)90. Грошы перезначены на поміч голодуючым (3095 рублів) вартали товды в Австро-Уграх деси8.5 тысяча корон. Во Львові за таку суму мож было товд

Скачать электронную версию публикации