The Rusin Minority in the Second Polish Republic According to Nash Lemko Newspaper.pdf Вступ Національна політика урядів Другоі Речі Посполитоі протягом останніх тридцяти років корисгуеться незмінною увагою серед украінських і польських дослідників. Цій проблемі присвячені числен- История 169 ні праці - дисертаці!, монографі! та статті. Натомість деякі аспекти цього явища й до сьогодні перебувають на маргінесі дослідницьких зацікавлень, з огляду, насамперед, на обмеженість джерельно! бази. Завданням дано! статті е привернути увагу до становища в міжвоен-ній Польщі русинів-лемків - найбільш західно! етнографічно! групи укра!нців. Як відомо, тогочасна польська влада не вважала !х за ет-нічних украінців, а тому ставилася до !хнього національного вибору особливо безцеремонно. Ці проблеми знайшли доволі докладне відображення на сторінках само! лемківсько! періодики. Одним із найавторитетніших русинських видань досліджувано! доби була газета «Наш лемко». Підтвердженням цьому е декілька досліджень, присвячених часопису [16], його довголітньому редактору Ю. Тарновичу [32], як також і дві видані у наш час антологі! найпопу-лярніших дописів [7; 12]. Натомість наразі не зауважена унікальність «Нашого лемка» як джерела реконструкці! особливостей становища русинів у Другій Речі Посполитій. Актуальність названій проблемі додае той факт, що в Науковій бібліотеці ім. М. Драгоманова Львівсь-кого національного університету ім. І. Франка відклався комплект «Нашого лемка» з цензурного комітету. Завдяки йому ми отримали можливість переглянути всі заплановані до друку матеріали, а не лише ті, котрі залишилися після прискіпливого цензурного втручан-ня. У статті використано такі методику та підходи, як систематичний, порівняльний і критичний аналіз джерельноі бази, представлено! великими текстовими масивами. Здійснити коректну інтерпретацію різножанрово! газетно! інформаці! уможливило застосування методики контент-аналізу. Редакційна політика «Нашого лемка» Поява «Нашого лемка» була зумовлена черговим поворотом в національній політиці Другоі Речі Посполито! в середині 1930-х рр., коли відносна лібералізація змінилася жорстким полонізаторським курсом. Стосовно украінців - найбільшо! національно! меншини - це проявлялося у нав‘язуванні традиційного етноніму русини замість модерного украі'нці, як також і топоніму Східна Малопольща, котрим намагалися витіснити з ужитку узвичаену назву Галичина. Ще більш Гвалтовним було ставлення до лемків, котрі, з огляду на розпороше-ність гірськими теренами та тривалого проживання серед іноетнічних груп, у сво!й масі ще не мали виразно! національно! самосвідомості. Польська адміністрація краю за будь-яку ціну намагалася підважити укра!нський вибір лемків, нав‘язуючи !м пропольську чи москво-фільську оріентаці!. З ціею метою видавалися часописи, шкільні ci ii I 2020. № 61 170 підручники, проводилася агітація, здіиснювався різноплановии адміністративний тиск - від завуальованих заохочень до відвертих репресіИ. Власне, щоби запобігти цілковитому розчиненню русинів у «польському морі», проукраінськи налаштовані лемківські діячі И вирішили видавати газету «Наш лемко». Ідея нового часопису належала украінському видавцеві Івану Тик-тору, котрий був Иого незмінним відповідальним редактором. Перші числа газети вийшли за редакціею знаного русинського інтелектуала Петра Смереканича. Втім, свій розквіт часопис отримав з приходом до керма редакціі видатного лемківського громадського активіста Юліана Тарновича. Саме І. Тиктор, за спогадами Ю. Тарновича, пе-реконав його очолити редакцію новоі газети. Лемківському діячеві заімпонувало те, що украінський видавець «першим відважився серед важких обставин, серед наскрізь ворожого польського поліційного режиму - видавати перший в історіі Лемківщини украінський на-ціональний часопис "Наш лемко", а згодом допомагати редакторові того часопису Юліянові Бескидові [один із псевдонімів Ю. Тарновича] видавати Бібліотеку Лемківщини» [31: 51]. На переконання Ю. Тарновича, «збудженій зі сну Лемківщині бракувало здорового національного корму. Тим кормом стався для народу Лемківщини часопис “Наш лемко”» [31: 51]. «Наш лемко» виходив у Львові протягом майже шести років - з 1 січня 1934 по 1 вересня 1939 р. Видання було двотижневиком, протягом згаданого часу світ побачило 137 номерів загальною кількістю 1446 сторінок. Вартість газети була порівняно невисокою: річна передплата становила 3 злотих, на пів року - 1,8 злотих, за квартал - 1 злотий; закордонним передплатникам газета коштувала 1 аме-риканський долар за річну передплату. Одне число у роздріб кош-тувало лише 15 грошей. Про розуміння видавцями «Нашого лемка» суспільноі значущості видання говорить і той факт, що на відміну від більшості тогочасноі періодики, вартість часопису була сталою попри помітну інфляцію в польській державі. Це дозволило розширити коло читачів газети і постійно збільшувати іі обсяг - від в 196 с. у 1934 р. до 300 с. у 1937 та 1938 рр. Перше число «Нашого лемка» було присвячене поясненню читачеві громадськоі місіі нового русинського часопису. Насамперед, видавці звернули увагу на потребу плекання в лемківському середовищі як розуміння власноі культурноі самобутності, так і соборницького почуття едності з рештою украінців світу. Цьому мала сприяти, насамперед, мовна політика редакціі. Торкаючись цього делікатного питання, видавці наголошували: « Будемо в тій газеті писати письменницькою мовою і нашим лемківським говором. Письменницькою мовою тому, История 171 щоби дати читачам взірець поправноі мови, такоі, якою говорять коло Киева, якою писали наші поети, як Тарас Шевченко, Іван Франко і нині пишуть всі письменники, та яку ми всі повинні знати. Читаючи статті написані письменницькою мовою, лемки пізнають і пересвідчаться, що лемківський говір е і духом і складнею (порядком і укладом слів) рідною дитиною загальноі нашоі рідноі письменницькоі мови, а не якоісь іншоі, чужоі. А не-лемки (бо і такі будуть читати нашу газету) пізнають один зі старих і рідних наших говорів, яким е лемківський говір» [25: 2]. Серед інших проблем, до котрих обіцяли постійно звертатися видавці «Нашого лемка», домінували численні виклики щоденного життя. Своерідно вибудовуючи іхню іерархію, редакція газети ав-тентичним лемківським діалектом повідомляла: «“Наш лемко” буде приносити найважнійши відомости зо світа и про життя і розквіт цілого нашого народу, а зокрема, про нас, лемків. Буде показувати нашим людям, што гнески без науки і школи тяжко дати сой го світу раду, і што ми для свого и нашого дітий добра, повинни тіж гурту-ватися в наших читальнях и кооперативах. “Наш лемко” буде давати господарски поради, як поліпшити нашу газдівку в горах, штоби легше нам було жити. Ретельним передплатникам буде давати задармо ве-теринарни, правничи и лікарськи поради, як наприклад: як вилічити груду коньови, як вистаратися о спадок по родині в Гамериці, або што робити, аби в грудях не пекло і инши. Буде друкувати цікави оповіданя з лемківського життя, описи красних лемківських звичаів, новинки, пригоди і жарти. Буде писати про життя лемківськоі еміграціі в Гамериці и інших краях. Буде радити, як визискати богацтва, што сут на нашій земли. Буде тіж друкувати дописи з лемківських сіл, але лем таки, што г них ся никого поневинні не чернит и таки, штоби другим була з них наука. “Наш лемко” для точних передплатників тіжик при-думат дуже цикавих і пожиточних несподіванок» [24: 2]. Для обговорення згаданих проблем редактори обрали форму діа-логічного спілкування зі своім читачем за посередництвом газети. Воно відбувалося в кількох рубриках «Нашого лемка» («Новинки», «З наших міст і сіл», «Нові книжки», «Подіі з історіі Украіни», «Ман-друймо по рідній землі» та ін.), котрі видозмінювалися відповідно до побажань самих читачів, що активно листувалися з редакціею. Про інтенсивність цього епістолярного діалогу свідчать колонки «Листування» та «Трибуна наших читачів». Протягом короткого часу усталилася архітектоніка газети, в якій були відображені і'і завдання -оперативно висвітлювати актуальні подіі державного, загально-украінського та суто лемківського рівня; інформувати про визначні феномени духовно! та матеріально! культури русинів; допомагати 172 g J Ml ci ii I 2020. № 61 ім порадами у численних справах щоденного життя тощо. Окремо слід сказати про ілюстративне оформлення газети, котре забезпечу-вав знаний графік Едвард Козак. Завдяки його художньому таланту замкнені у своему сільському мікрокосмосі читачі відкривали для себе розмаіття лемківського світу - величну природу, самобутню матеріальну культуру, образи подвижників русинського руху. Серед інших активних дописувачів «Нашого лемка» слід згадати знаних русинських публіцистів Г. Гануляка, І. Филипчака, Г. Марусина, Т. Перейми, І. Лукавиченка, М. Мартинюка, С. Вархоляка, Р. Антоновича, А. Аверченка, О. Костаревича, М. Проця, М. Ревака та геніального русина-митця Никофора Дровняка. Проблеми культурно-громадського життя Найбільше уваги редакція «Нашого лемка» відводила питанню збереження етнічноі самобутності русинів та утвердженню іхньоі пов‘язаності зі світом культурного та політичного украінства. Відзна-чимо, що тут найактивнішим дописувачем був сам головний редактор Ю. Тарнович, котрий зазвичай підписував власні публіцистичні тексти материним прізвищем Бескид. Про актуальність піднятих газетою громадських проблем промовисто свідчать всіяні білими плямами іі шпальта - польська цензура жорстко реагувала на опір лемків дер-жавній національній політиці. Опрацювання комплекту часопису за весь час його видання дозволяе зробити висновки, що саме дописи на культурно-громадську тематику, зосереджені в рубриках «Подіі з історіі Украіни» і «Трибуна наших читачів», зазнавали найбільш прискіпливого цензурування. Особливо багато автори «Нашого лемка» писали про масові факти переслідування представниками польськоі адміністраціі проукраін-ськи налаштованих русинів. Прикметно, що маркером украінськості останніх в очах польських чиновників різних рівнів була саме пе-редплата русинами «Нашого лемка», незважаючи на те, що газета видавалася вповні легально, потрапляючи до свого читача лише після докладного цензурування. Згадаемо, що вже перше число «Нашого лемка» зазнало повноі конфіскаціі і читач отримав уже другий варіант газети, котрий пройшов цензуру. Змальовуючи боротьбу польських чиновників з улюбленим виданням, один із дописувачів відзначав: «Від часу, як я запре нумерував [передплатив] "Нашого лемка", поси-палися на мене кара за карою. Поліція спеціально опікуеться мною. Всіх тих, що почувають себе украінцями, поліція переслідуе, а староство казало мені, абим не бавився в політику, бо у нас читати газету “Наш лемко” то велика політика» [5: 3]. История 173 Намагаючись подолати потяг русинів до украінства, представники польськоі адміністраціі всіляко сприяли поширенню москвофільськоі пропаганди на лемківських теренах. Так, переслідуючи читачів «На-шого лемка», водночас толерувалося поширення москвофільськоі газети «Лемко». Інший приклад - поборюючи поширення на Лем-ківщині украінських культурно-просвітніх інституцій (насамперед, «Просвіти»), державні чиновники всіляко сприяли розгортанню діяльності москвофільських установ, у першу чергу, Товариства імені Михайла Качковського. Дописувачі лемківського часопису зі значним неспокоем віднотовували певну успішність такоі політики та емоційно змальовували національну нерозбірливість деяких своіх земляків. В одному із цензурованих дописів свідок тих подій зазначав: «Лемки, хто продае свою народність, віру свою, це або зрадник Юда, або безумна риба, що йде на панській гачок. Схаменіться, пізнавайте, хто вам брат, а хто враг. Не ласіться на чужі охлапи, на що навіть порядна собака не піде. Гуртуйтесь до братів своіх рідних. Не треба вам чужих богів. Гляньте на інші народи, усі гуртуються, усі обеднані в собі, а ви?» [26: 8]. Поширюючи національній оптимізм у русинському середовищі, редакція «Нашого лемка» доволі багато уваги приділяла демонстраціі громадянськоі стійкості украінців-горян. Наводилися численні дописи з провінціі, в яких лемки ділилися власним успішним досвідом про-тистояння чиновницькому зазіханню на іхній національний вибір. У цих дописах, котрі мали на меті мобілізацію проукраінських настроів серед русинів, червоною ниткою проходила ідея солідарного опору владному свавіллю. Звертаючись до національно свідомоі частини русинськоі громади, редакція газети наголошувала: «Одначе украінці на Лемківщині не падуть духом, а працюють дальше над собою, бо вірять незломно в кращі дні - честь ім за це!» [9: 6]. Поряд із громадським сектором польська влада вдалася до дена-ціоналізаціі русинського шкільництва, слушно вважаючи таку тактику найбільш діевою на перспективу. Полонізація початковоі школи не принесла успіху, адже польська держава принаймні позірно намага-лася виконувати взяті на себе міжнародні зобов‘язання з дотримання прав меншин, а самі лемки неохоче віддавали дітей на науку чужою ім мовою. Тож вкотре на противагу украінським впливам польською адміністраціею було обрано насадження москвофільства. Так, укра-інські підручники шкільна адміністрація директивно замінювала букварями авторства Мефодія Трохановського. Симптоматично, що ця навчальна книга, написана москвофільським варіантом русинськоі говірки («лемківською бесідою»), була видана масовим накладом за державні кошти. Поборюючи таку «юдину роботу криницьких бож- 174 g J Ml ci ii I 2020. № 61 ків», «Наш лемко» вказував на небезпеку заміни в початковій школі украінськоі літературноі мови москвофільським говором. Редакція переконувала своіх читачів: «Днесь знае кожний лемко, що його го-віркою може послуговуватися біля своеі хати, одначе в школі мусить панувати спільна украінська літературна мова. [Лемки] домага-ються в школі украінськоі літературноі мови - такоі, якою навчають у всіх украінських школах, бо вони діти одноі Матері! Це не е обяв одиниць, це воля всіх лемків» [14: 3]. Іншою спробою наступу на народну русинську школу з боку поль-ськоі адміністраціі стала ініціатива переформатування навчального плану шляхом різкого скорочення годин вивчення греко-католицького катехізису. Усвідомлюючи важливість релігійного виховання в тра-диційному суспільстві, чиновники від освіти мали на меті підважити переважаючі впливи греко-католицькоі церкви на русинську громаду та по можливості поширювати католицизм і православ‘я [30: 3]. Зрештою, подекуди польська шкільна адміністрація вдавалася й до прямих порушень прав русинів на рідномовне навчання, без жодних пояснень замінюючи украінських педагогів на польських. Останні, вповні очікувано, навчали дітей своею мовою, на що й був розрахунок полонізаторів [3: 8]. У підсумку учні масово відмовлялися відвідувати школу, адже здебільшого не розуміли свого вчителя. Така антипеда-гогічна практика освітянськоі влади стала сюжетом багатьох дописів «Нашого лемка», де прямо наголошувалося, що «поляк-учитель нічим не відріжняеться від поляка-поліціянта» [8: 4]. Одним із наслідків змальованоі вище освітянськоі політики поль-ськоі держави був чи не найбільший серед усіх етнічних груп Цен-трально-Східноі Европи рівень анальфабетизму [4: 2]. Поборюючи це небезпечне для майбутнього русинів явище, редакція «Нашого лемка» започаткувала акцію творення в кожному русинському селі бібліотек [1: 2-3]. «Наш лемко» переконував свого читача: «Хто пізнае раз один вартість доброі книжки, буде ціле свое життя іі вір-ним другом, не відречеться такого великого приятеля ні в смутку, ні в радости. Тому кожний повинен читати нашу украінську книжку. В найдальші закутини нашого рідного краю піде вона сіяти здорове зерно любови до всего, що наше рідне, дороге» [29: 2]. Для бороть-би з неписемністю в «Нашому лемку» була започаткована рубрика «Освітньо-виховна сторінка». Наступною постійною темою «Нашого лемка» була церковна полі-тика польських урядів. Як і у попередніх випадках, вона також була спрямована на ослаблення проукраінських симпатій у русинському середовищі. Прихильність лемків до греко-католицькоі церкви небез-підставно вважалася за одну з ключових передумов іхньоі стійкості История 175 перед Гвалтовною деукраінізаціею. Подібно до вчителів, свідомих свого громадського служіння душпастирів надсилали на далекі гірські парафіі, де було нечисленне русинське населення чи в села, в котрих домінували польські впливи. Натомість іх заміняли на більш зговір-ливих священників-москвофілів, котрі погоджувалися поширювати пропагандистські тези, що русини е начебто «поляками-уніатами», а саму паству примусово переводили на православ‘я [22: 2]. В цих умовах автори «Нашого лемка» постійно експонували релігійну само-бутність русинів, іхній духовний зв‘язок з киево-руською церковною традиціею: «Як бачимо, Лемківщина все мала живі зв'язки тільки із сходом. Твердження, що всі лемківські церкви побудували польські панове-шляхта, також неправдиві. В церковних хроніках виразно записано, що лемки самі собі спільно церкви будували, а деякі церкви будували лемки-солтиси» [13: 4]. Ще одніею поважною проблемою, джерело якоі знаходилося вже в самому русинському середовищі, була правдива епідемія шкідливих звичок. Серед них найбільш загрозливою для існування лемківськоі громади був алкоголізм як один із наслідків фрустраціі невтілених життевих планів. Відзначимо, що редактори «Нашого лемка» мали значний організаційний досвід у цьому напрямку, адже дід Ю. Тар-новича Юліан Бескид був знаним діячем протиалкогольного руху. Дописувачі газети таврували пиятику як найбільшу соціальну загрозу, що руйнуе родину - осердя лемківського світу [6: 3]. З огляду на це, на шпальтах «Нашого лемка» постійно були присутні дописи актив-них діячів протиалкогольного товариства «Відродження». Зі сторінок русинськоі газети вони переконували свого читача: «Хто свідомий великого завдання украінського народу на Лемківщині, цей стане негайно до боротьби з видимими і темними духами шпіритайчаноі [спиртовоі] неволі лемківського села! Окаянних немае між нами!» [28: 5]. Економічні та господарські труднощі Не менш складними були й обставини господарського життя русинів у Другій Речі Посполитій. І в цьому випадку нова влада розгля-дала своіх громадян здебільшого як засіб до вирішення хронічних економічних проблем. Йдеться, насамперед, про визискуючий спосіб експлуатаціі природних скарбів Лемківщини та практичне ігнору-вання важливості відновлюючих проектів. Найбільш промовисто це позначалося у варварській вирубці столітніх лісів, що призводило до примусовоі зміни традиційних способів господарювання і, як наслідок, фінансового зубожіння. 176 g J Ml ci ii I 2020. № 61 Іншою кривдою для русинів було іх планомірне витіснення з те-ренів, привабливих для інвесторів з огляду на лікувальні можливості мінеральних джерел. Польська влада за безцінь примушувала лемків продавати своі землі, облаштовуючи там бальнеологічні курорти для заможних людей. Натомість русини були змушені переселятися в гірські місцевості зі значно складнішими умовами господарювання. Ця лемківська трагедія знайшла цікавий опис в одному із цензуро-ваних дописів: «Галицьким Сибіром Тебе звали, Рідна Лемківщино. Водами цілющих жерел Твоіх лікуються чужі, Твоі власні діти вмирають в нужді, Зникають ліси з Твоіх чудових верхів, будуються мости із них на битих шляхах далеких, а для Тебе дорогами остають все далі потоки і дебри» [10: 3]. Економічні негаразди на батьківських теренах, як і самоусунення влади від будь-якоі допомоги, стимулювали в русинському сере-довищі потужні емігрантські настроі. Більше того, держава через розгалужену мережу ліцензованих нею агентів всіляко заохочувала найбільш активних лемків до виізду в краіни Західноі Европи та за океан, тим самим спрощуючи собі завдання з полонізаціі решти населення. Ця проблема в другій половині 1930-х рр. набула мас-штабів справжнього народного лиха, адже практично спустошеними виявлялися численні лемківські села, котрі невдовзі заселяли польські колонізатори, руйнуючи русинський культурний ландшафт. З огляду на це, зі сторінок «Нашого лемка» було кинуто гасло «Не покидайте рідних сіл» [20: 7; 27: 2]. Застерігаючи свого читача від поквапливоі втечі з батьківщини, один із дописувачів з іроніею відзначав: «Ми, лемки, як ті вічні скитальці жиди. Щоби лише десь якийсь шахрай агент збирав підписи на якусь еміграцію, ми вже готові» [18: 4]. Ще більш емоційно дописувачі «Нашого лемка» застерігали свого читача від виізду до радянськоі держави. До цього намовляли численні агітатори зі сходу, не шкодуючи яскравих барв у змалюванні принад «більшовицького раю». Знаючи реаліі сталінськоі «демо-кратіі», редакція не шкодувала газетних площ для інформування своіх читачів про дійсне життя за збручанським кордоном [19: 1]. «Масова еміграція лемків до большевицькоі Росіі дуже пошкодила би нашій Лемківщині. Виіхали би з нашоі землі переважно найрух-ливіші, найвідважніші та здібні й розумні хлопці та дівчата. Населення Лемківщини дуже прорідилося би, а тим часом ми дуже ослабилися б», - емоційно застерігав «Наш лемко» [23: 3]. Обговоренню шляхів вирішення конкретних господарських проблем, котрі домінували в житті пересічного русина, була присвячена найбільша в «Нашому лемкові» рубрика «Господарська сторінка». Іі обсяг нерідко сягав двох газетних шпальт. Рубрика містила найріз- История 177 номанітніші корисні господарські поради, а іі зміст своіми запитами формували фактично самі читачі. Найбільш активним автором згада-ноі рубрики був знаний русинський діяч Володимир Кліш. Особливоі популярності набув цикл його статей «Творім сильні основи». Тема-тичним супутником «Господарськоі сторінки» була колонка «Наші реферати». Причиною більшості негараздів русинів була втрата економічноі доцільності традиційного способу господарювання в нових умовах модерноі доби. Товари, котрі віками виробляли лемки, втратили в очах масового покупця привабливість, що спричинило значне падіння цін. Дописувач «Нашого лемка» нарікав: « Нещастьом для нас ест тот, што наше газдівске барс [дуже] потуняло. Давніше паця продав за 600 зол., а тепер жеби взяв 100 зол. Фабричне стоіт [коштуе] г мірі, а наше 6 до 10 разів туньше. Так само з дирвами [дровами], худобов и кинми. Вшистко барс туне, а ту податки і асе-курація, як за добрих часів» [11: 3]. До цих клопотів додавалося постійне виснаження фунтів і пасовищ, як також поступова руйнація шляхів комунікаціі. Наслідком такоі некорисноі економічноі кон‘юнктури стало масове фізичне виснаження русинів, котре супроводжувалося численними супутніми хворобами. Щойно згаданий дописувач змальовував таку безрадісну картину: «Презто ціле свое житя постиме тай постиме. Іме лем пісну бандурку з кропом, або з капустом. Рідко коли з квасним молоком. Самизме худи, вибіджени, не маме великой охото до житя. Діти наши боси, обдерти, сині и бліди. Тіжик од маленькости кормите іх лем піснов бандурков» [11: 3]. Русинська газета всіляко намагалася допомогти своему читачеві адаптуватися до економічних викликів часу. Редакція заспокоюва-ла свого читача: «“Наш лемко” тото вшистко розуміе і знае. Будеся старав тому зараджувати добрим словом и щирим порадом» [11: 3]. І дійсно, як бачимо з численних дописів «Господарськоі сторінки», газета чимало присвячувала уваги як шляхам інтенсифікаціі тради-ційних способів господарювання, так і підштовхувала свого читача до опанування новими видами діяльності. Стосовно перших редакція русинського часопису поширювала інформацію про нові практики молочарства. Йшлося про механізацію процесу (насамперед, засто-сування центрифуг) та засівання лемківських теренів збагаченими видами трав. Заохочуючи земляків до ініціативності, «Наш лемко» наголошував: «Браття лемки! Берімся до молочарства! Проганяй-мо з рідноі Лемківщини скруту, біду і нужду. Скажім собі: “Мусимо довести до господарського відродження Лемківщину і доконаймо цего”» [21: 5]. 178 g J Ml ci ii I 2020. № 61 Серед нових господарських практик особливо багато уваги «Наш лемко» приділяв всебічному опису техніки та практики бджільництва, котре ідеально пасувало природним умовам Лемківщини. Редакція видала в «Бібліотеці Лемківщини» украінські посібники з техніки бджільництва, котрі поширювала через мережу сільських осередків «Просвіт». Часопис звертав увагу свого читача: «О пчільництві буде-ме часто писати, бо то барс важна справа. В горах може ся нам добрі оплатити. Пчільництво може нас гарді двигнути з кризи» [2: 5]. Іншим рентабельним видом господарства «Наш лемко» вважав садівництво, радячи горянам закладати на присадибних ділянках овочеві (насамперед, яблуневі та сливові) сади. І в цьому випадку газета стала мудрим порадником своему читачеві, надаючи зі шпальт різнопланову консультативну допомогу. Редакція газети переконува-ла: «Кожний селянин повинен собі це вважати за свою господарську повинність заложити собі свій власний сад, та провадити пасіку, щоби тим способом створити собі потужну підпору для розвитку свойого господарства» [17: 2-3]. Та найбільш оптимальний вихід із хронічноі фінансовоі скрути для свого читача «Наш лемко» вбачав у поширенні русинськими теренами кооперативного руху. Редакція газети на багатьох прикладах переконувала, що ХХ ст. належить організованим підприемцям, котрі можуть солідарно формувати економічну політику та проти-стояти нечесній конкуренціі. Популяризуючи ідею творення селянами кооперативів, дописувачі газети демонстрували іхні переваги на прикладі життя украінців східноі частини галицького краю. Для успішності запровадження кооперативів, твердили автори часопису, лемкам слід відкинути притаманні ім громадський атомізм та апатію. «Треба би великоі свідомості, едності, дисципліни і згоди, - йдеться у редакційному дописі. - Доки до такоі досконалости не дійдемо, доти будемо бідувати. Тепер зима, час довгих вечорів, варто би застано-витися над тою справою. Навіть можна би скликати Загальні Збори кооперативи або громаду і нарадитися над тим. Радимо також у тій справі питатися ревізорів наших кооператив . Редакція “Нашого лемка” вважае ту справу важною і іи залежить на тім, щоби бодай трохи якимсь способом поправити життя наших бідних, забутих всіми селян у горах » [15: 1-2]. Висновки У підсумку відзначимо, що в своій роботі редакція «Нашого лемка» послідовно реалізувала обране гасло «Для Лемківщини з Лемківщи-ною». З огляду на це, в очах дослідників газета постае правдивою ен- История 179 циклопедіею русинського світу. В цій енциклопедіі з фактографічною чіткістю та всебічною стереоскопічністю було занотовано численні проблеми життя лемків у міжвоенній Польщі. Більшість із них, як засвідчило проведене дослідження, були викликані репресивною політикою урядів Другоі Речі Посполитоі стосовно національних меншин. Разом із тим, «Наш лемко» не уникав також обговорення складних проблем, корені яких сягали самого русинського сере-довища. Налагоджений відвертий діалог зі своім читачем сприяв вихованню почуття громадянськоі відповідальності у середовищі украінських горян, спряв іх еднанню довкола вищих цінностей. Це мало вагоме значення напередодні такого важкого випробування, яким виявилася Друга світова війна.

Скачать электронную версию публикации