The art of carving as a manifestation of the national and cultural revival of the Lemkos-Rusins (the late 10th-first thi.pdf Лемківщина - прекрасний край лісів та гірських потоків. Тут здавна проживали скромні талановиті працьовиті люди, здібні до музикаль-них, танцювальних, пластичних, словесних та інших мистецтв. В будній день лемки працювали на своему г'рунті, у полі, випасали худобу, займалися ремеслам. Грунти в горах малородючі, тому художнім ремеслам як джерелу прибутку приділялось багато уваги - різьблен-ню, ткацтву, вишивці та ін. І постали у цьому краю прекрасні ошатні церкви, оздоблені іконостасами та іншими художніми витворами, а навколишній простір перехресть, обабіч доріг наповнився капличками та різними різьбленими символами-фігурами. На сьогоднішній день Лемківщина знаходиться на територіі трьох держав: окремі райони західноі частини Закарпатськоі області в Украіні, Пряшівщина у Східній Словаччині та південні райони Під-карпатського та Малопольського воеводств Республіки Польща. 46 g J Ml ci ii I 2021. № 63 У наш час відродження національно! самосвідомості, зростання по-пулярності туристичних маршрутів виникае необхідність у збереженні та реставраціі творів лемківського мистецтва у церквах, музеях, на цвинтарях. Тому тему дослідження мистецтва різьблення як яскравого та оригінального прояву лемківськоі культури вважаемо актуальною. На межі ХІХ та ХХ ст. у краі розпочався період національного відродження русинів. Окремі згадки про цей бурхливий період зна-ходимо у працях класика лемкознавства Ю. Тарновича [6; 7]. Його праці відіграли важливу роль для подальших наукових досліджень. У радянський період серед лемків-переселенців в Украіні цю естафету перехопив відомий лемкознавець та історик І. Красовський [1; 2]. Окремі питання відродження культури та мистецтва русинів на Лемківщині піднімав у своіх працях Р. Одрехівський [4], зокрема і у контексті національного відродження русинів в Галичині [3]. Зазначи-мо, що багато уваги історіі та етнографіі лемків-русинів приділяли і польські науковці, зокрема, класик польськоі етнографіі Р. Райнфус [9]. Однак у працях науковців майже не приділено уваги тому, що період кінця ХІХ - першоі третини ХХ ст. - особливий період національного відродження русинів по обох схилах Карпат. Метою нашоі статті е на основі методів системності, історизму та логічності розпочати дослідження про мистецтво різьблення як один із проявів національного та культурного відродження лемків-русинів. А також дослідити його значення у розвитку культури регіону. Мета дослідження визначае головні його завдання: охарактери-зувати соціально-економічні умови життя лемків-русинів даного періоду; обфунтувати причину піднесення у розвитку пластичних мистецтв на Лемківщині у кінці ХІХ - першій третині ХХ ст., зокрема, різьблення; показати розвиток мистецтва різьблення як один із проявів національно! самосвідомості русинів регіону. У даний період національне відродження охопило усіх русинів Галичини. Це відобразилося у мистецтві, особливо у художньому різьбленні із виникненням національного стилю [3: 100-101]. У другій половині ХІХ ст. на галицькій Лемківщині відбулися великі економічні зміни - господарство трансформувалося із тваринниць-ко-землеробського в землеробсько-тваринницьке. Це призвело до різкого зменшення поголів'я худоби. Одніею із причин цього була заборона пасти худобу в панських лісах [10: 3]. В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. лемківські еміфанти відіграли значну роль в духовному життя свого родинного краю. «При значній або цілковитій помочі лемка-еміфанта, - відзначае Ю. Тарнович, - повстали майже всі новіщі церкви на украінській Лемківщині. Приходські доми, школи, громадські та народні доми, читальні - все те будовано за гроші лемка-еміфанта. История 47 Дорогі церковні книжки, золоті чаші, павуки, свічники, фелони, хоругви, безліч великих дзвонів, на цвинтарях гарні пам'ятники - хрести, придорожні каплички і хрести - це також придбав лемко-еміфант» [6: 185-186]. У містах розвивалась промисловість, збільшувалась кількість міського населення та заможніх людей-промисловців, потенційних покупців сувенірних різьблених виробів та замовників сакрального та меморіального різьблення. Одночасно із цим розвивалися і розши-рювалися курортні місця відпочинку. Так, в 1856 р. був відбудований і заново відкритий курорт у місті Криниця [8: 111]. В останній третині ХІХ ст. були відкриті курорти в Риманові, у 1876 р. - в Івонічу [8: 111]. Друга половина ХіХ ст. характерна хвилею національного пробуд-ження серед лемків-русинів обох схилів Карпат - як північних, так і південних. Позитивну роль серед розсіяних груп русинського народу відіграла праця члена «Руськоі трійці» Я. Головацького «Розправа о язиці южноруськім і его наріччях» (1849) [5: 26-27]. Факт пробуд-ження національно! самосвідомості у лемків-русинів у другій поло-вині ХІХ ст. підтверджують також відомі польські учені, як, напрклад, Р. Райнфус [9: 120]. Все це сприяло відродженню та розвитку традиційного для русинів мистецтва різьбярства. У навколишніх із промисловими та курортними місцями Вільці, Балутянці, Криниці різьбленням розпочали займатися цілі сім'і. Тут виробляли дерев'яні палиці, скриньки, попільниці, удеко-ровані різьбленням, круглі скульптури тощо [4: 111-136.]. Саме із цих сіл походять відомі різьбярські династіі Котів, Кищаків, Одрехівських, Орисиків, Шалайдів, Сухорських та ін. [4: 111-136]. Стае помітною роль меценатів. Так, власник земель навколо м. Риманова граф Станіслав Потоцький та його дружина Ганна у 1878 р. відкрили у м. Риманові школу для навчання різьбярсва та столяр-ства, до якоі приймали здібних до мистецтва хлопців із навколішніх сіл. Продукцію, що іі виготовляли учні, реалізовував місцевий кіоск. Третю частину виручених коштів повертали учням, решту використо-вували на утримання учнів, платню учителям, закупівлю матеріалів, знарядь праці тощо. Але із смертю С. Потоцького школа припинила свое існування [1: 99-100]. Факт (хоч і корткого) існування цього навчального закладу мав велике позитивне значення - він згуртував кращих мистців, надав поштовх для подальшого розвитку різьбярства русинів. Як зазначае Ю. Тарнович, «... в кожному селі на Лемківщині е своі майстри, що з дерева роблять ложки, мисники, шафки з поличками на кухонну посуду, рами для образів, дерев'яні ліхтарні, стільниці, валки до прасування білля, праники, терлиці... різьблять-вирізують колотушки, мотовила, кружілки до роблення масла, діжки та інше для свого вжитку й свого села» [7: 141]. Одним із найвизначніших майстрів русинського різьблення у дереві на Лемківщині е, безперечно Михайло Орисик (1885-1946) [4: 114-118, 226]. Найвідомішим із його творів е «Лемко-русин» (1930-ті рр). Автор виконав декілька версій ціеі композиціі. Одна із них широко відома у науковій літературі і неодноразово публікува-лася [5:17,іл.2].Ми віднайшлиу приватнійзбірці у Польщі один із варіантів виконання композиціі «Лемко-русин», ілюстрація якого не була ніде опублікована. На ній зображений русин у національному строі із палицею (рис. 1). Ця композиція - це не тільки образ, а й Рис. 1. Летя ко-руси н с Різь-бяр Михайло Орисик. Дерево. Поиакоа ЗОих 5-э. XX ст. Фото Р Одрехівського. 1993 р. 48 g J It. ci ii I 2021. № 63 символ русина того часу. Адже це повернення до свого, русинського, у епоху, коли поширення відносно дешевого і безликого промислово-го одягу призвело до поступового занепаду традиціі виготовлення у селах національного свого одягу та інших народних ремесел. У цей час в Горлицькому та Ясельському повітах (у міжвоенний час - територія Польщі), у селах Бортне, Перегонина, Бодаки, Пере-гримка та ін., виникли великі цент-ри каменярства. Розвивалося воно, як і різьба по дереву, на основі давніх місцевих вікових традицій [4: 87-111]. Тут теж утворились цілі сімейні різьбярські династіі Дутка-ничів, Феленчаків, Циркотів та ін. Каменярські русинські меморіі представляють переважно хрести на підставках. Хрести бувають без прикрас або із рослинними чи геральдичними доповненнями. Особлива група хрестів становлять хрести із розп'яттям. Велика кіль-кість лемківських хрестів виконана із трьома перемичками, що свід-чить про відношення до церкви східного обряду. Адже західна цер-ква не мае традицій таких хрестів. История 49 Рос. 2. Хрест із Бортного із 1879 р. Фото Р Одрехівського. 2019 р. Рис. 3. Хрест із написом «Тут спочивае Лемко Пиш» із 1О2Т р. Мхциоа Велика. Фото Р. Одрехівського. 1993 р. Один із найдавніших таких хрестів - це хрест із входу до цвинтзряіз Бортного із 1879 р. (рис. 2).Більшістьхресті в підписані кирилицею - ознака національно! самосвідоростіувщношенні до свого, русинськогошБифту. Зазначимо, що яогос лтмківоуто-го хреста відігравав важливу роль у цей період. Наприклад,про яелтьу етнічну самосвідомістьлруків про-мовляе кам'яний надгробний хрест із розп'яттям із Мацини Велико! із 1921 р. На його постасюзуі виктрбуБР-ний напис «Тут спочоБсе лемро Оиш» (рис. 3). Логос цього напису закцен-тований ще тим, щоукомпотиці! оу-мае більше жодного е пістолярію: ані традиційного картушу над верхньою перемичкою із написом «ІН ЦІ», ані якихось інших знаків. Логос промовляе із характерною для лемківського хреста небагатослівністю та конкретністю. Як і личить у традиці! лаконічних, але віруючих горян-лемків: коротко, але вразливо, зрозуміло і всеохоплюючи. У цьому вся аксіологія та весь сакрум пи-тання - донести святі та зрозумілі речі коротко, небагатослівно та лаконічно. Ще одна риса хрестів із розп'яттям, які свідчать про національні русинські особливості церкви східного обряду, це зображення хреста із закінченнями -кожен у вигляді трилисника. Як, на-приклад, хрест із розп'яттям із Пантно! Горлицького повіту із 1901 р. (рис. 4). Це було важливе визнання русин-сько! національно! самосвідомості на Північній Лемківщині в співіснуванні із представниками західно! латинсько! церкви, де не було ні хрестів із трьома перемичками, нижній із яких с им-волізуе підніжжя Голгофи, ані хрестів ci ii I 2021. № 63 50 із кінцями у вигляді трилисника, ані написів, виконаних кириличним шрифтом. Отже, період кінця ХІХ - першо! третини ХХ ст. - епоха піднесення у розвитку мистецтва і культури русинів на Лемківщині. У значній мірі цьому сприяли історичні та соціальні умови, проаналізовані вище: відновлення діяльності громадських організацій, ріст промисловості у великих містах, відкриття мистецьких шкіл, відновлення курортів -місць для оздоровлення. Це призвело до відродження культурного розвитку, розквіту мистецтв, зокрема, різьблення по дереву та каменю. Прикладом цього е наведені вище меморіі - і хрест із Бортного, і хрест із Мацини Велико!', і хрест із Пантноі. Ці мистецькі пам'ятки свідчать про високий мистецький рівень, національне, культурне та релігійне відродження лемків-русинів. Варто підняти питання про створення музеів-лапідаріумів кам'яноі скульптури для кращого збереження пам'яток. У перспективах подальших досліджень необхідно дослідити інші види мистецтва як прояв національного відродження лемків-русинів: народну ікону, хорову музику, танці тощо. Адже це була епоха великих здобутків у нашій русинській культурі.

Скачать электронную версию публикации