Another Short-Lived State of the Carpatho-Rusins - the Hutsul Republic.pdf Історіографія та використані джерела З історіТ Гуцульськоі Республіки залишилося мало першоджерел, історики переважно черпають із вторинних джерел. За кількістю об’емна украінськомовна література в основному спираеться на спо-гади Степана Клочурака [5] та на документальні художні твори [13; 118 g J Ml ci ii I 2021. № 64 32], меншою мірою черпають з джерел Західноукраі'нсько'! Народно! Республіки [4]. Угорська історична література майже не звертала увагу на даний відрізок ісгоріі. В той самий час Державний архів Закарпатсько'і області зберігае спорадичні, але цінні матеріали щодо подій, в т. ч. фонд 14 (Берегів-ське жупанське управління, м. Берегове) [2] та фонд 59 (Правління Руськоі Краіни, м. Мукачеве Угорськоі' Республіки) [3]. Крім того, можемо черпати цінні відомості з тогочасноі угорськоі преси, яку вдалося обробити [17-21; 23; 28; 31; 42]. Також застосовуемо метод особистого спостереження для виявлення очноі форми (ландшафту) збереження, сучасноі' репрезентаціі історичноі' пам'яті на місці, разом з аналізом на законодавчій основі політики пам'яті сучасноі Украіни. Угорщина в 1918-1920 рр. До жовтня 1918 р. стало очевидним, що Австро-Угорська монархія, належавши перед цим до найпотужніших держав Европи, програла Першу світову: до війни з площею в 676 443 км2 вона була другою за територіею після Росіі', та з населенням у 51 390 000 осіб третьою за кількістю жителів після Росіі й Німеччини. Розпалася не тільки Габ-сбурзька імперія, Угорщина, яка вийшла з іі складу, не змогла зберегти свою цілісність. Після поразки у війні знадобилося два роки для того, аби роздроблення історичноі Угорщини стало доконаним фактом, завершеним підписанням Тріанонського мирного договору 4 червня 1920 р. Внаслідок революціі айстр 30-31 жовтня 1918 р., через кілька днів після того, як 13 листопада король Карл IV (як імператор Австріі Карл I) зрікся угорського престолу, нова угорська влада проголосила 16 листопада незалежну Угорську Народну Республіку. Новостворена держава спробувала замість попередньоі політики сили налагодити більш миролюбні відносини зі словаками, сербами і румунами, які заявили про своі наміри від’еднатися. Навесні і влітку 1919 р. краіні, яку повороти історіі перетворили вже на Радянську республіку, довелося збройно захищати кордони, однак навіть так іи не вдалося досягти результату. Створені демаркаційні лініі, які згодом стали реальними державними кордонами, всё більше звужували територію краіни. Угорська Радянська Республіка не змогла зупинити переважаючі військові сили Антанти. Радянська республіка розпалася, Угорщина знову стала королівством - конституційною монархіею без короля і з двопалатним парламентом. З 1920 по 1944 р. краіною управляв регент Міклош Горті [38: 290-295]. Уряд Народно! республіки хотів засвідчити перед Антантою свій пацифізм, припускаючи, що чим швидше і якомога далі просунеться История 119 краіна на шляху демократичних перетворень, тим більшу довіру ви-кликае вона до себе та зможе розраховувати на краще ставлення з боку переможців [33: 272]. Національностям була обіцяна автономія, однак іх еліти на той час переважно уявляли майбутне своіх спільнот поза межами угорськоі держави. Щоправда Антанта не сприймала всерйоз намагань народноі республіки, зокрема, міністр закордон-них справ Франціі Стефен Пішон заявив, що ультралібералізмом уряд Угорщини намагаеться всього лише прикрити намір утискувати нацменшини [29: 281]. Форми державного правління Угорщини в 1867-1944 рр. 1867-1918 1918-1919 1919 1920-1944 Австро- Угорська монархія Австрійська імперія Угорська Народна Республіка, згодом Угорська Республіка Угорська Радянська Республіка Королівство Угорщина Королівство Угорщина У розпал военного краху населенню і без національного питання всё важче було виживати у повсякденних буднях. За чотири роки вій-ни Угорщина втратила понад пів мільйона солдатів загиблими, більше 1,5 млн були поранені в боях, а ще приблизно 800 тис. перебували у таборах для військовополонених [38: 286]. Невдоволеність солдат, що поверталися з фронту, та селян, які прагнули землі, нерідко набувала форм парамілітарного насилля [22]. Особливо відчутно і чиновники, і прості громадяни зіткнулися з проблемою послаблення державноі влади на окраінних територіях, ім довелося усвідомити той факт, що вирішення питань на місцевому рівні необхідно брати на себе [25]. Створювалися народні ради, загони охорони правопорядку, і саме тут, на околицях держави, посилилися сепаратистські настроі: у різних регіонах краіни виникали короткочасні територіальні утворення, які мали окремі елементи державності. Одним із них стала Гуцульська Республіка, створена на територіі сучасноі Закарпатськоі області. Недовговічні руські державні утворення виникали в той час і на територіі сучасноі Польщі - Східно-Лемківська Республіка (Коман-чанська Республіка) та Західно-Лемківська Республіка (Флоринська Республіка). Гуцули - етнографічна група русинів разом із лемками та бойками. Територія проживання лемків - це південно-східні землі сучасноі Польщі, на південь від них живуть бойки, а ще південніше - на ма-раморошській частині сучасноі Закарпатськоі області, переходячи на сусідні Івано-Франківську та Чернівецьку області - простяглася Гуцульщина. Павло Роберт Магочі вважае, що з-поміж етнічних груп 120 g J Ml ci ii I 2021. № 64 карпатських русинів гуцули найбільше відрізняються від решти, зо-крема в тому, що часто відокремлюють себе від карпатських русинів та зазвичай вважають себе украінцями [34: 173]. Осінь 1918 р. на історичному Підкарпатті Осінь 1918 р. була унікальною з багатьох точок зору: кінець Першоі світовоі війни, нові державні утворення, спалах епідемій та навіть через незвично для ціеі пори року теплу погоду. Навесні 1919 р. на тиф хворів навіть президент Гуцульськоі Республіки Степан Клочурак [9: 109]. Найновіші дослідження, присвячені просторовому розміщенню економічного потенціалу історичноі Угорщини, однозначно свідчать, що лінія поділу за економічними показниками пролягала через Пряшів-Ужгород-Сату-Маре-Орадя-Тимишоара. На схід від неі простяглися найбільш відсталі регіони держави, серед них і гірська місцевість Карпат [40: 76]. Усі прояви Великоі війни, близькість фронту, наступ російськоі царськоі арміі, пересування військових частин, епідеміі, що почастішали під кінець війни (спочатку холера, потім іспанка і, зрештою, тиф), а також скрутне матеріальне становище, зубожіння і без того бідного населення, конфлікти між політичними елітами регіону, послаблене державне управління на місцях, скандали навколо зловживань соціальними допомогами до краю загострили напруження в північно-східних комітатах Угорщини [24: 221]. Частина солдат австро-угорськоі арміі, яка поверталися (десь ор-ганізовано, а десь хаотично) з російського фронту Першоі світовоі додому на Підкарпаття (сучасна Закарпатська область Украіни), приносила з собою зброю. Один вчитель з Березького комітату писав: «Озлоблені подіями на фронті солдати не переймаються більше нічим, безладно повертаються додому хто зі зброею, хто без неі і шукають тих, кого вважають винуватцями страждань і нужди своіх рідних» [2]. Гнів солдат був направлений насамперед проти державних службовців та еврейських крамарів і торговців. Траплялися випадки, коли застрелювали нотаря, його родину проганяли, а були місця, де представникам держави щастило більше, і ім вдавалося врятуватися. Лютування людей проявлялося в різних населених пунктах неодна-ково, та зупинити ці явища швидко не вдавалося. У більшості місць подіі затихли самі по собі, а десь якраз жандарми, надіслані з центру для відновлення правопорядку, спричинили ще більше потрясіння, грабували і карали населення. Процвітала контрабанда, зокрема кави й сигарет, з Галичиною, звідти ж прибували т. зв. іноземні агітатори [39: 41]. История 121 Формування громадсько! думки стосовно державно! приналежності регіону - через відсутність наприклад референдуму - ми можемо простежити з тих заяв і маніфестів, які видавали ради, що виникали одна за одною з осені 1918 по весну 1919 р. Значна частина інте-лігенці!, а також більшість міського населення - угорці, евре!, німці та мадяризовані русини Ужгорода, Мукачева, Берегова - бажали залишитися у складі Угорщини. Організовані у цих містах та ще кількох населених пунктах (наприклад, Вилок) органи виступили за цілісність угорсько! держави. У західних землях регіону, зокрема в районі Пряшева (сучасна Східна Словаччина), активісти переважно вимагали приеднання до новостворено! держави - Чехословаччини. На марамороській частині висловлювалися думки за приеднання Підкарпаття до Румуні!. У східних та південно-східних районах краю найсильнішою була проукра!нська оріентація. Проукра!нські ради сформувалися в спишській Старій Любовні (Словаччина), березькій Сваляві, марамороських Хусті та Ясінях [35: 182-184]. У період Угорськоі Народно! Республіки Законом № Х від 25 грудня 1918 р. передбачалося створення автономі! Руська Кра!на з центром у Мукачеві. Не випадково, що уряд у цій все більш безвихідній для держави ситуаціі дав автономію саме русинам - тій національності, яка не мала материнськоі держави. Створення автономі! призвело до виникнення в північно-східних комітатах Угорщини, тобто в сучасному Закарпатті, своерідного подвійного державного управління. З одного боку, на владу претендувало Державне намісництво (адміністрація) Русько! Кра!ни, з іншого - зберегли сво! позиці! жупани, очілники комітатів, які не надлежали розформуванню, через що часто спалаху-вали дискусі! про розподіл повноважень і компетенцій [11: 121-122]. Повстання в Ясіня 8 листопада 1918 р. в селищі Ясіня була обрана Гуцульська народна рада, яка складалася з сорока двох осіб, переважно ветеранів Першо! світово!. I! головою став теж учасник війни Степан Клочурак, який користувався великим авторитетом у селищі [1: 110]. Головною метою організаці! такого утворення було забезпечити порядок і не допустити грабежів з боку солдатів, які поверталися додому з фронту. У селищі, яке мало прикордонний статус, розквартировувалася жандармерія та гарнізон військових, однак вони з розпадом імпері! залишилися фактично без центрального управління в той час, коли ситуація ставала все більш заплутаною і складною [6: 12]. Угорська преса не замовчувала пов'язаних із цим проблем: «Дебре-ценська народна рада вживе масштабних заходів для прийому солдат 122 g J Ml ci ii I 2021. № 64 у Ясінях, оскільки у найближчі дні туди з Украіни прибуде майже двад-цять тисяч угорських солдат. Для наших угорських воінів в Ясінях буде зведено продуктовий пункт, куди вже сьогодні буде направлено загін забезпечення із Дебрецена. У протистоянні грабіжницьким бандам, які розбрелися по всій краіні, зокрема в захисті земель Східноі Угорщини найбільша вага припадае на Дебрецен. Дебреценський армійський штаб направив патрульні загони у найвіддаленіші райони, завдяки іхній роботі вдалося значною мірою очистити від банд мародерів Східну Угорщину» [17: 8]. 22 грудня в Ясіня відправлено нові сили, що послабило вплив Народно! ради, спонукавши незадоволених до нових кроків [5: 122]. Вимоги, сформовані радою в Ясінях, у багатьох моментах пере-гукувалися із заявами інших руських народних рад. Вони вимагали вирішення соціальних проблем, розподілу землі, а також об’еднання заселених русинами комітатів із Галичиною. У цьому самому маніфесті саме угорську владу звинувачували в серйозних втратах, перене-сених внаслідок війни, а також дорікали попередньому та чинному угорському урядові в тому, що вони позбавили місцеве населення можливості користуватися «русинсько-украінською культурою» та розвивати і'і [5: 122]. Про маніфест писала й угорська преса. Зокрема, відзначалося, що «рутенські народні збори» в Ясінях виступили «з такими вимогами: негайний мир без порушення цілісності краіни. Демократичний уряд та демократична система управління, що забезпечить нашому народу духовний і матеріальний добробут. Загальне, рівне та таемне виборче право. Суворе забезпечення чистоти та невтручання у вибори. Соціаль-ні установи, завдяки яким розквітне матеріальне становище народу. Обов’язкове навчання дітей шкільного віку. Загальні народні кооперативу які задовольнять різноманітні потреби народу та врятують народ з пазурів лихварів. Справедлива земельна реформа. Зменшення кількості корчм, іхне повне закриття на свята і в неділі. Ухвалення суворіших постанов проти спекулянтів. Унормування податку на утримання священника. Скасування реформи календаря. Незалежність греко-като-лицьких епархій та іх підпорядкування окремому патріархату. Чесне вирішення проблеми громадських пасовищ із врахуванням народних інтересів. Передача державних пасовищ громадам. Націоналізація державного управління. Чиновники повинні вміти розмовляти рідною мовою народу. Скасування вірилізму1. У представницьких органах громад рутенці повинні бути представлені пропорційно своій кількості. Окрема греко-католицька автономія» [21: 4]. Натомість з боку органів угорськоі центрально! влади спостері-галася певна недооцінка подій. Так, наприклад, близька до уряду История 123 громадянська радикальна газета «Vilag» («Світ») намагалася ство-рити видимість того, що ні про який сепаратизм не йдеться: «На великих зборах, проведених у Ясінях, рутенський народ заявив про свою приналежність до угорців і рішуче виступив на захист ціліс-ності держави. Звісно вони мають вимоги до демократичного уряду, але вірять у Тх виконання. В Ясінях були невеликі заворушення, які здійснювалися солдатами, що пішки поверталися додому з УкраТни, але сподіваемося, що вже в короткий час порядок буде відновлено по всій Мараморощині» [42: 7]. Крім цього, з'явилися публікаціТ, які представляли подіТ не як повстання, а як заворушення украТнців, ви-ходом з Галичини. «Можливо е такі окремі люди, які, скориставшись важкими часами, бажають отримати владу та, переслідуючи власні інтереси, підбурюють мирний рутенський народ, ба навіть е окремі села та місцевості, в яких спостерігаються певне незадоволення і сум'яття, але загалом безсумнівно можна стверджувати, що рутенці Угорщини не бажають відірватися від угорськоТ держави. Новини з Ясіня повідомляли, що нібито місцеве рутенство повстало, однак ця звістка не відповідае дійсності. Трапилося всього лише те -що і стало підставою для фальшивого повідомлення - що чужі солдати, які переходили через селище, грабували та руйнували, а різний збрід, як і всюди, допомагав Тм у цьому» [31: 2]. В іншій публікаціТ: «З Дебрецена наш репортер телеграфував: З Ясіня надходить усе більше скарг на тамтешню ситуацію. Капітан Еде Сілі повідомив телеграфом, що украТнці захопили у Вишово-Вижньому цілий поТзд, на якому було п'ятсот людей. На пасажирів напали з дикою жорстокістю, грабуючи всіх без розбору - і солдат, і цивільних. Над тими, хто виявляв най-менший опір, знущались» [19: 6]. У січні 1919 р. чеська армія з півночі, а румунська - з півдня про-сунулися до новоТ демаркаційноТ лініТ, тож протягом місяця Ужгород і Сигіт (Мармарош-Сигіт - місто в РумуніТ) опинилися під окупаціею [29: 336-353]. Скориставшись ситуаціею, Гуцульська народна рада організувала на православне Різдво, 7-8-го січня, повстання проти розквартированого в Ясіня угорського гарнізону. Після збройного протистояння з обох боків залишилися поранені [5: 122]. Серед ор-ганізаторів повстання були найбільш активні учасники попередніх подій - чоловіки з родини Клочураків, брати Климпуші, Дмитро Нім-чук, Микола Сабадюк та ін. Повстання відбулося за цілком унікальних обставин. Ввечері 6 січня чоловіки з Ясіня, як і личить, вирушили на Святвечір колядувати, і до тих, що несли радісну звістку, все більше приеднувалося таких, які прихопили з собою зброю, принесену з фронту. Озброений загін, що сформувався під прикриттям традицій, у наступні дні взяв селище під контроль [9: 106]. 124 g J Ml ci ii I 2021. № 64 Зрештою, в результаті ясінянського «колядування» було проголо-шено Гуцульську Республіку [9: 107]. У тогочасній угорські пресі ми зустрічали вираз «республіка», натомість у галицьких укра!нських періодичних виданнях такого формулювання не помітили, викорис-товувалися лише вирази «угорські укра!нці» та «ясінчани». Місцеві газети у цей період не виходили. Згадуючи поді! навколо створення республіки, С. Клочурак розповідав, що ідея створення самостійного державного утворення належала найстаршому члену Народно! ради Іванові Марусяку, оскільки до Угорщини вони належати не хотіли, а до Західноукра!нсько! Народно! Республіки, яка зароджувалася в Галичині, наразі можливості приеднатися не було [5: 134]. Створення королівства через традиційний протест проти угорсько! форми державного правління було виключене, тож за зразок взяли республіку галицьких укра!нців. Як і колядування, другим ключовим елементом ціе! історі! е саме місце, де відбувалися описувані поді!. У спогадах С. Клочурак неодноразово зазначав, що Гуцульська народна рада засідала в ясі-нянському кінотеатрі. Те, де точно розташована будівля і чи це дійсно був кінотеатр, з джерел з'ясувати не вдалося, не пам'ятають такого і жителі селища. Ймовірно, йдеться про будівлю, яка з 1915 р. була передана в розпорядження місцевого військового гарнізону. Під час Першо! світово! війни австро-угорська армія використовувала !! в т. ч. для перегляду кінострічок. Щоб уникнути непорозумінь, відзначимо, що та будівля, яку сьогодні жителі Ясіня знають як кінотеатр, була переоблаштована під ці потреби тільки в радянську епоху, а раніше це була синагога. У 2019 р. для вже дуже занедбано! будівлі знайшли нового власника і нове призначення. А проголошення республіки, як стверджуе народна пам'ять, відбулося «під вікнами» готелю «Едельвейс». Принаймні так розповідають гостям закладу [30: 41], і про це пише блог, що популяризуе міську бібліотеку Рахова [15]. Але ця будівля була зведена на порожній ділянці 1940 р. як готель «Будапешт» і з того часу зберігае оригінальні форми, включаючи й елементи інтер’еру, наприклад вирізьблені з дерева символи Будапешта. Це, звісно, не виключае, що можливо колись тут стояла будівля (гарнізонного) кінотеатру. Початки гуцульсько! державності У кра! з’явилися й військові Західноукра!нсько! Народно! Республіки. У листопаді 1918 р., невдовзі після проголошення у Львові ЗУНР, !! головний керівний орган - Укра!нська народна рада направила до Будапешта делегацію, яку очолив член ради Володимир Сінгалевич. История 125 В інтерв'ю газеті «Est» («Вечір») В. Сінгалевич, зокрема, розповів: «19 жовтня на Конституційних зборах у Львові було обрано Украінську народну раду, а в ніч на перше листопада ми взяли під військовий контроль найважливіші місця Львова, і до ранку влада була в наших руках». Стосовно політичних відносин Угорщини й «Украіни» він відзначив: «Політизувати зараз не на часі. Звісно, що Конституційні збори оголосили про необхідність об’еднати всі територіі, де прожи-вають украінці. Це рішення стосуеться і Північно-Східноі Угорщини, де проживае пів мільйона украінців. Звичайно, що йдеться і про Ужгород та Мукачево. Чи мае намір Украінська народна рада, яка дотримуеться проголошених В. Вільсоном пунктів2, військово оку-пувати Північно-Східну Угорщину, на це я не можу відповісти, я не стратег і якщо наступ дійсно входить до планів Украінськоі народно! ради, я про це тут, у Будапешті, не повідомлятиму» [18: 7]. Діі гуцулів у січні 1919 р. змінили ситуацію. Украінська народна рада, яка після втрати Львова розташувалася у Станіславі, допомагала місцевим, «неофіційно» направляючи сюди військові загони. Вони брали участь у патрулюванні Ясіня та поході на Сигіт [14]. Територію новоствореноі Гуцульськоі Республіки швидко розши-рили за межі Ясіня. Іі загони без проблем зайняли Рахів (районний центр) та Великій Бичків, розташований на схід від обласного центра Сигіта. Війська продовжили наступ безпосередньо на Сигіт, але вже без успіху. Оскільки угорські військові, розквартировані в Сигеті, отримали дозвіл тільки на мирні переговори, наступ украінців зу-пинила вже румунська армія. У боях з румунами багато украінських солдат загинули та були поранені. Крім цього, румуни захопили й військовополонених [27: 236]. У відповідь батальйони, що відступали до Галичини, захопили полонених з числа місцевого населення [3]. Румунський наступ зупинився 19 січня біля Великого Бичківа, війська до квітня не переходили через демаркаційну лінію, яка пролягла всього за 60 км від Ясіня [36: 238]. Про ці подіі в угорській пресі писали: «Ті украінські банди, які були вибиті румунами з Сигіта і які за короткий час забралися з Ясіня», знову з’явилися в селищі «і разом із рутенським населенням, що приедналося до них, розпочали в Ясінях владу терору (sic!)». Хто лиш може, «пішки тікае з Ясіня та його околиць в сторону Сигіта. Банда, зважаючи на малу чисельність, не організовувала переслідування» [20: 2]. Влада Гуцульськоі Республіки у більш-менш встановлених кордонах поширювалася на Ясіня та з дюжину навколишніх сіл. Районний центр Рахів уже не був частиною республіки. Верховним органом правління Гуцульськоі Республіки залишилася народна рада. Створені в іі складі в січні 1919 р. п’ять секцій функціонували як виконавча влада, а го- 126 g J Ml ci ii I 2021. № 64 ловою був обраний Степан Клочурак. Військову і зовнішніх зв'язків, внутрішніх справ, харчову, господарську, освіти та шкільництва секці! очолювали ясінянські активісти. У селах недовговічно! республіки об-рали нових старост та нотарів, полонених угорських солдат відпустили, налагоджували співпрацю з еврейським та німецьким населенням Північного Мараморошу. Була створена місцева міліція, в Ясінях діяв загін гуцульсько! народно! оборони [6: 24]. Відносна ізоляція, яка уможливила у період із січня по червень 1919 р. саме існування республіки, у щоденному житті спричинила й певні труднощі. Керівництво спробувало залучити до сил народно! оборони та відновлення зруйновано війною господарства робочу силу з навколишніх сіл. За кілька місяців !м вдалося стабілізувати ситуацію, але вирішити проблеми місцевого населення влада рес-публіки була нездатна. Найбільше люди страждали через перебо! з постачанням продовольства та через проблеми з охороною здоров'я. Іноді вдавалося отримати предмети вживання з Галичини, переважно це було зерно та нафта [5: 134]. У січні 1919 р. пресою рознеслася звістка, що нібито в Будапешті створено товариство, яке постачатиме на ринок укра!нську нафту, що прибуватиме до Угорщини через Ясіня [23: 10]. Втім від угорсько! влади, яку в листівках називали «чужою» та «ворожою», допомоги республіка не чекала, а для захисту навіть розібрала залізничне полотно, яке вело до Ясіня. Таким чином, сво! запаси влада могла поповнити тільки скромними поставками від галицьких укра!нців [5: 140]. У квітні 1919 р. спочатку румунська, а згодом і чехословацька армія перейшли демаркаційну лінію і розпочали наступ проти Угорсько! Радянсько! Республіки, яка на цей час поширила свою владу на сусідньою з Гуцульською Республікою територію Русько! Кра!ни. Наступаючі іноземні війська дуже швидко взяли під свій контроль територію майбутньо! Підкарпатсько! Русі3. 11 червня румуни зайняли Ясіня й арештували більшість членів Гуцульсько! народно! ради, в т. ч. й Степана Клочурака. Це означало кінець короткого існування Гуцульсько! Республіки [5: 167]. Румунські регулярні частини залишалися в кра! аж до підписання Тріанонського мирного договору, хоча вся територія історичного Підкарпаття, в т. ч. й гуцульські землі, ще 10 вересня 1919 р. згідно із Сен-Жерменським договором ввійшла до складу новостворено! Чехословаччини. Гуцули весь цей час продовжували в горах партизанську боротьбу, чехословацька армія змогла умиротворити ситуацію вже тоді, коли влітку 1920 р. румунські війська після підписання Тріанонського мирного договору залишили регіон [16: 101]. Румунська влада ув'язнила С. Клочурака за організацію походу на румунський Сигіт История 127 і кілька місяців протримала у тюрмі міста Брашов. Після звільнення він ще короткий період провоював у Галичині на боці украѴнців, що боролися за незалежність проти поляків, але вже в листопаді 1920 р. бачимо його в Чехословаччині, де він склав присягу на вірність новій державі і повернувся в політику [10: 35]. Пам’ять про Гуцульську Республіку У 1896 р. Ясіня стало одним із місць проведення святкувань мі-леніуму (тисячоліття) угорськоі державності. З ціеі нагоди тут перед будинком селищноі ради звели меморіальну колону з сірого мармуру висотою 2,5 м. На колоні було висічено напис: «В пам'ять тисячоліття створення нашоі Вітчизни. 896-1896» [37: 373]. Наприкінці 1918 р. гуцули висікли на цій меморіальній колоні дату створення Гуцульськоі народно! ради та відому фразу із поеми «Кавказ» (1845) Т. Шевченка, яка часто цитуеться й сьогодні [4: 165-166]: «Борітеся - поборете» [12: 312]. Цей монумент сьогодні вже не існуе. Про цікаву подію читаемо в будапештській газеті «Gorog Katolikus Szemle» («Греко-католицький погляд») від 1930 р.: «Гуцульська Укра-іна. Безкінечний реестр назв Рутенськоі територіі збільшився новим найменуванням: якийсь буйний украінець назвав іх Гуцульською Украіною. На прикордонному стовпі Верецького перевалу він зама-лював чорною фарбою напис "Чехословацька Республіка" і записав над ним нову назву. Адже по той бік гір також живуть гуцули, як і з цього боку, навіть якщо не безпосередньо вздовж кордону» [28: 3]. Прикордонний знак у формі каменю був встановлений ще 1881 р., в період монархіі. У 1896 р. його замінили на гранітний обеліск, ймовірно саме про нього йдеться в публікаціі. Сьогодні не існуе вже і його, на місці обеліску в 2008 р. встановили пам'ятний знак на честь здобуття угорцями Батьківщини [41]. У 1938-1939 рр. Підкарпаття знову стало частиною Угорського Ко-ролівства, з кінця 1944 р. - де-факто, а в 1945 р. вже і де-юре ввійшло до складу Радянського Союзу. В обидва періоди історія Гуцульськоі Республіки була під знаком табу. У наш час в угорській історіографіі Гуцульську Республіку розглядають більше як «історичну цікавинку», натомість в Украіні вона тісно вплітаеться в канон історичних зма-гань за державний суверенітет. У двох різночитаннях розділяються просторова історія та імперська історія. Хоча в преамбулі ухваленоі 1996 р. Конституціі Украіни нема історичних відсилань, на відміну від, наприклад, Основного Закону (2011) Угорщини, цей історичний факт - попри дискусію в середовищі політикуму - украінський парламент включив до одного з нормативних актів ухваленого в 2015 р. 128 g J Ml ci ii I 2021. № 64 т. зв. «декомунізаційного пакету», намагаючись таким чином зробити канонізований наратив безапеляційним. Закон Украіни № 314-VIII від 9 квітня 2015 р. «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність Украіни у XX столітті» визнае легітимними попередниками ті тимчасові державні утворення першоі половини ХХ ст., які поділяли ідеі украінськоі незалежності, в т. ч. й Гуцульську Республіку. Згідно з духом цього закону служба національній ідеі превалюе над усіма іншими обставинами («держава вважае пра-вомірними форми і методи боротьби за незалежність Украіни у XX столітті» - ст. 2, п. 2) [26]. Гуцульська Республіка живе і в народній пам'яті. Тих, хто бажае сьогодні відвідати Ясіня, при в'ізді до населеного пункту зустрічае яскрава табличка. У іі правій частині зображено колоритного чоло-віка в гуцульському народному вбранні, обрамленого украінським національним стягом, а з лівого боку розміщено напис украінською мовою: «Ясіня - столиця Гуцульськоі Республіки, вітае Вас!». 2011 р. в селищі відкрито пам'ятник Степанові Клочураку (автор - скульптор Михайло Белень) [8]. Якщо цю скульптуру і можна вважати продуктом політичного середовища, то нанесений фарбою на щити місцевого футбольного стадіону напис «Гуцульська Республіка» - уже навряд. Місцевий люд дійсно пишаеться тим, що живе в столиці колишньоі республіки. Так само і серед угорців, що проживають на Закарпатті, теж відомо, що Ясіня - це «столиця». Тут дуже сильним е почуття локального патріотизму, з приводу чого в одній газетній статті, при-свяченій Гуцульській Республіці, відзначалося: «Історична пам'ять нині в тренді » [7]. Висновки Центром нашого дослідження було освітлення особливості трансформаційних змін, складові соціально-економічних і суспіль-но-політичних зрушень тогочасноі Угорщини, які уможливили появу короткочасного державного утворення. З жовтня 1918 р. послаблення угорськоі центрально! влади, поступова втрата державного сувере-нітету, прояви мілітарного, парамілітарного та політичного насилля, особливо на периферійних територіях, полегшила заповнити вакуум влади, знизити рівень спротиву, протидіі змінам. Угорська влада не була спроможна не тільки запобігти утворення Гуцульськоі Республіки, але і його розпад був зв'язаний з окупаціею територіі регулярними загонами сусідньоі Румуніі. Угорська адміністрація, яка без допомоги Будапешта мала стабілізувати хитливу ситуацію, ясинянське звору-шення не сприйняла як загрозу для безпеки. Наразі Західна Укра- История 129 інська Народна Республіка, згодом Украінська Народна Республіка у багатофронтовій війні не могла приділити достатню увагу подіям на південь від Карпат. З приводу останньоі нам вдалося розкрити деякі моменти відносин з гуцулами та з офіційною Угорщиною, яка прагнула налагодженню відносин незалежно від сепаратистських настроів на лініі Карпатських гір. Для сучасноі угорськоі історіографіі Гуцульська Республіка не виявляе великого інтересу. Натомість у сучасній Украіні частина символічного простору держави в контексті меморіально! політики, а також кольорова сторінка регіональній пам'яті. Втім навіть у такому розкладі вдалося виокремити елементи легенди та реаліі. Примітки 1. Інститут вірилізму в Угорщині був уведений Законом про місцеве управління № XLII від 1870 р. Згідно з § 19 закону половина членів муніципального комітету призначалася на основі списку платників податків у порядку розмірів сплаченого ними податку, тобто членами муніципального комітету ставали найбільші платники податків. 2. Президент США В. Вільсон свое бачення нових принципів міждержавних стосунків висловив у «14 пунктах», оприлюднених 8 січня 1918 р. Пункт 10 голосив: «надання автономіі народам Ав-стро-Угорщини». 3. Офіційна назва краю під владою Чехословацькоі Республіки (1919-1939).

Скачать электронную версию публикации