Carpatho-Ukraine’s Defeat as a Precursor of WWII. Part 2.pdf Натомість дипломатичні установи західних держав, як і політичні діячі останніх, сприймали ці подіі зовсім інакше. Скажімо, украінське питання широко обговорювалось в урядових, політичних колах та в пресі Франціі, Великобританіі та в США. Впевненість західних лідерів у намірах фюрера залучити Украшу до орбіти своіх зовнішньополітичних інтересів зростала. Це підтверджують архівні документи, зокрема оцінки французького посла у Берліні Р. Кульондра. 15 грудня І938 р. посол Франціі у Німеччині повідомляв своему міністру закордонних справ наступне: «Щодо Украіни, то, здаеться, шляхи і засоби ще не розроблені, але мета вже визначена - створити Велику Украшу, яка стала б житницею Німеччини. Для цього треба зламати Румунію, переконати Польщу, відняти частину История 139 територіі СРСР. У військових колах вже йдеться про похід. В оточенні Гітлера подейкують про таку операцію, яка б у ширших масштабах повторювала операцію в Судетах: проведення в Польщі, Румуніі, СРСР пропаганди за надання незалежності Украіні, у відповідний момент дипломатична підтримка та акціі з боку місцевих добровольчих загонів. І центром руху стане Карпатська Украіна» [62: 359]. Далі, у короткому огляді зовнішньоі політики Великобританіі за 1938 р., який уклав повноважний представник СРСР у Лондоні, зазначалося, що відразу ж після Мюнхена англійська (і французька) преса стали роздувати чутки й інформаціі, згідно з якими Гітлер націлився на Схід, що Украіна е його найближчою важливою метою. Радянський дипломат наголошував: «Немае ніякого сумніву, що деякі важливі політичні діячі (враховуючи кількох членів кабінету) прямо спонукають Гітлера на цю східну авантюру, обіцяючи йому у крайньому разі прихильний нейтралітет з боку “західних демократій”» [27: 475]. Проте слід однозначно підкреслити, що А. Гітлер ніколи не прагнув сприяти утворенню украінськоі незалежноі держави, бо це не входило до його планів. Досить влучно написав про це співробітник американського посольства у Варшаві Д. Біддл, який оцінював «розігрування карти “Великоі Украіни”» як свідомо інспірований Третім рейхом тактичний маневр, покликаний замаскувати проведення відволікаючих акцій для прикриття інших проміжних ходів. А одночасне розгортання пропагандистських дій та підживлення інтересу до накресленого Берліном украінського проекту, за його оцінкою, здійснювалось нацистами на прикриття своіх прагнень рухатися на Схід [23: 149]. З цього приводу німецька дослідниця І. Фляйшхауер писала, що Гітлер, виношуючи програму реваншу, розглядав Украшу як важливу житницю, в якості лише «життевого простору», з придбанням якого він сподівався запобігти тому, що сталося після Першоі світовоі війни, коли Німеччину охопив голод. «Застосовуючи принцип права народів на самовизначення, він збирався використати Закарпатську Украшу спочатку як пропагандистський, а пізніше як силовий важіль для того, щоб ідеологічно ослабити, дезорганізувати і, нарешті, захопити Радянську Украшу з іі тридцятимільйонним населенням» [47: 81]. Видаеться, що ближчим до реальності при аналізі німецькоі політики того періоду був Кремль, який дійшов висновку, що західні краіни були б не проти, якби Гітлер справді вирушив війною проти СРСР. Так, радянський посол у Франціі Я. Суріц у своему донесенні в Москву 27 грудня 1938 р. писав, що «уряд Франціі зітхне з полегшенням, коли німці дійсно нападуть на Украшу». Далі, нарком закордонних справ СРСР М. Литвинов у своему листі до повноважного представника у 140 рая Ml vf < ci ii I 2021. № 65 Великобританіі писав: «Поки що Гітлер удае, що не розуміе натяків Франціі і Англіі про свободу дій на Сході, але, можливо, він іх зрозуміе, якщо окрім цих натяків Англія і Франція запропонують йому щось інше, або якщо вони пообіцяють йому, в разі конфлікту на Сході, не лише нейтралітет, а навіть прихильний нейтралітет» [27: 472, 474]. Таким чином, як свідчать наведені архівні документи, нацистська Німеччина зуміла переконати уряди західних держав та, зрештою і світову суспільно-політичну думку в тому, що рейх готовий вирушити на Украшу з метою відриву іі від Радянського Союзу. Дійсно, про таку впевненість свідчив і авторитетний американський двотижневий часопис «Погляд». Цей журнал у випуску за 14 березня 1939 р. розмістив широкий підбір матеріалів за загальною назвою: «Наступна европейська війна розпочнеться в Украіні» [50]. Історичний аналіз свідчить, що Москва виявляла занепокоеність і тривогу як стосовно конференціі у Мюнхені, так і після Віденського арбітражу. Аби зміцнити міжнародне становище СРСР, Кремль прагнув до покращання відносин з Польщею. Варшава, яка відчула байдуже ставлення до своеі краіни з боку західних держав, у свою чергу пішла на зустріч Радянському Союзу, прагнучи підтримати його кроки. На переговорах у кінці листопада 1938 р. між польським і радянським урядами була підтверджена діевість польсько-радянського договору про ненапад, укладеного в 1934 р., наголошувалося, що іх двосторонні відносини будуватимуться на миролюбній основі. Головною причиною пошуку Радянським Союзом союзників була та, що у постмюнхенській Европі він опинився в певній ізоляціі. Францію радянський уряд вважав безсилою, нездатною на рішучі діі, Чехословаччина перетворилася на васальну державу Німеччини, вона ставала плацдармом для можливого подальшого просування рейху на Схід. Тож Москва, вважаючи себе зрадженою західними державами під час високих переговорів на Мюнхенській конференціі, прагнула виправити становище. У цьому зв'язку показовою стала і зустріч німецького посла Шуленбурга з міністром закордонних справ СРСР Литвиновим у жовтні 1938 р. та усна іх домовленість щодо «скорочення до прийнятних меж обопільних нападок» у засобах інформаціі. За оцінкою МЗС нацистськоі Німеччини, то була «перша визначена ознака зближення між Німеччиною і Росіею» [47: 67]. Слід відзначити, що Берлін у здійсненні своіх намірів як щодо ближніх краін і держав Заходу, а потім й стосовно СРСР, досить успішно використовував питання Чехословаччини та Карпатськоі Украіни. Третій рейх, вимагаючи перегляду несправедливих післявоенних кордонів, не розкривав своіх істинних планів, зокрема і стосовно Карпатськоі Украіни. Більше того, на кожному История 141 із швидко мінливих обставин та етапів міжнародних відносин Берлін активно вдавався до видимих і невидимих кроків, щоб збільшити поступливість західних держав та наростити прихильність Угорщини, Румуніі, Польщі й, зрештою, Радянського Союзу до своеі політики. Так, гітлерівці окупувавши Судети, і поступово, йдучи на зустріч зазіханням Будапешта й Варшави, сприяли залученню іх до анексіі терен Чехословаччини, підсилюючи іх агресивні наміри щодо Карпатськоі Украіни. А погодившись з анексіею останньоі Угорщиною, Берлін спромігся схилити на свій бік й кремлівське керівництво. Раніше, враховуючи те становище, що Варшава і Москва підтвердили свою прихильність до договору 1934 р., міністр закордонних справ нацистськоі Німеччини Й. Ріббентроп вельми безапеляційно заявив у грудні 1938 р., що його уряд не заспокоіться доти, доки давне ганзейське місто Данціг не буде включене до складу Третього рейху. Ця заява стурбувала польські урядові кола, і до Берліна прибув міністр закордонних справ Польщі Ю. Бек. Під час переговорів з А. Гітлером 5 січня 1939 р. польський міністр підтримав політику нацистів щодо Чехословаччини, оскільки вона, за його словами, відповідала й польським інтересам. А фюрер, зі свого боку, висловив зацікавленість у збереженні сильно! польськоі держави. За його оцінкою, існування потужноі польськоі арміі суттево розвантажувало Німеччину у військовому відношенні, бо дивізіі, що іх Польща тримае на російському кордоні, звільняють рейх від значних додаткових военних витрат. Нацистський канцлер тоді ж під час розмови також багатозначно застеріг свого співрозмовника, що світова преса намагаеться приписати німцям якісь наміри щодо Украіни. Далі він дружелюбно підкреслив, що Польща не повинна побоюватись Німеччини, яка не мае жодних інтересів стосовно Карпатськоі Украіни і ій байдуже до інтересів щодо неі у інших держав [45: 117]. На наш погляд, йдучи на поступки Польщі, фюрер на даному етапі виходив із прагматичних военних міркувань. Сусідня держава мала забезпечити нацистам тил на випадок збройного конфлікту із західними державами. Водночас, ведучи переговори з польськими урядовими колами, дипломати Третього рейху переслідували мету підігріти давні польські претензіі на украінські землі. Польські лідери, засліплені ідеею розширення свое! територіі за рахунок сусідів, зокрема Украіни, не спромоглися розгледіти, що Гітлер насправді не прагнув зміцнення відносин з Польщею, плануючи в недалекому майбутньому завоювати іі та включити до німецького «життевого простору». 142 рая Ml vf < ci ii I 2021. № 65 З іншого боку, як свідчить аналіз, всі намагання нацистів розіграти «украінську карту» з Польщею в обмін на і'і антирадянську позицію переслідували мету не допустити втручання СРСР, який міг би у майбутньому виступити на захист Польщі. Тому в цьому контексті запевнення фюрером польськоі сторони у тому, що його рейх не мае інтересів на Украіні, ймовірно адресувались не лише для Варшави, а також і для Кремля. Підкреслю, що нацистська Німеччина, не відмовляючись від своіх загарбницьких стратегій, здійснювала тактичні ходи з метою справити бажане враження на керівників та дипломатів великих і малих держав европейського простору. Розглядаючи війну з Польщею як проміжний етап на шляху до агресіі проти Франціі та Велико! Британі!, нацистське керівництво в Берліні, очевидно, вирішило, що настае час для пошуку альянсу з Москвою, який також бачився А. Гітлеру тимчасовим «союзом для війни». Підтвердженням слушності цих підходів та розрахунків стала та частина промови радянського лідера Й. Сталіна на ХѴІІІ партійному з'!зді у Москві 10 березня 1939 р., де йшлося про заангажованість деяких европейських ЗМІ, які прагнуть штовхнути керівництво Берліну проти СРСР, що Радянський Союз не дасть втягнути себе у конфлікт тим провокаторам, які звикли загрібати жар чужими руками. Він досить критично, навіть вороже, висловився на адресу Англі! і Франціі, які віддали Третьому рейху райони Чехословаччини як плату за прагнення останнього прискорити майбутню війну з Радянським Союзом. Тим самим Сталін засвідчив, що Москва вважае провокатором не Німеччину Гітлера, а скоріше уряди Англіі і Франціі [41: 14]. Світова преса та суспільно-політична думка, дипломати багатьох краін вбачали в цих словах натяк на готовність Кремля до можливо! співпраці з тогочасною Німеччиною. У Берліні дипломати та політики уважно проаналізували текст виступу радянського лідера і дійшли висновку, що тональність його промови та закиди на адресу західних держав через !х спроби зіпсувати радянсько-німецькі відносини і спровокувати війну між СРСР і Німеччиною, свідчили про готовність Москви до налагодження відносин з Берліном, і що критика, з якою виступив Й. Сталін, була спрямована значно гостріше стосовно західних держав, аніж Німеччини і і'і союзників. Проте на цей час, зокрема, та після парламентських виборів 12 лютого 1939 р. у Карпатській Украіні потужні процеси зміцнення національно! ідентичності та державотворення набули подальшого динамізму. Підтвердженням цього стала беззаперечна перемога всіх проукраінських сил, коли обрані 32 посли (парламентарі) представляли украінофілів. Також це стосувалося як пропозицій до История 143 Праги стосовно відкриття роботи новообраного сьойму, діяльності уряду, заходів щодо визначення кордонів та вишколу створюваних формувань Карпатськоі' січі. Загони останньо'і поповнювали місцеві украі'нці та добровольці-украі'нці, які перебиралися з польських «Східних кресів», тобто із Галичини та Волині. Водночас і Берлін, незважаючи на відкриття німецького консульства у Хусті та розширення свого впливу в Карпатській Украі'ні, прийняв доленосні щодо Чехословацько'і Федеративно'! Республіки рішення. За згоди Гітлера 14 березня 1939 р. парламент автономі'і Словаччини прийняв рішення про державну самостійність, дізнавшись про це і Карпатська Украіна того ж дня оголосила про свою незалежність. Водночас цього дня під безпосереднім тиском А. Гітлера на президента ЧСР Е. Гаху в Берліні останній вимушено погодився на вимоги встановлення німецького протекторату. Дана згода уможливила вступ у крашу німецько'і арміі практично без будь-якого спротиву та приізд рейхсканцлера Гітлера до чесько'і столиці. Одночасно з окупаціею Праги, Богеміі і Моравіі нацистська Німеччина прихильно поставилась і до окупаціі Карпатськоі Украіни Угорщиною. В Угорському королівстві на цей час активно розроблявся план військовоі операціі щодо анексіі Карпатськоі Украіни, велася інтенсивна підготовка відповідних військових частин. У ніч з 13 на 14 березня 1939 р. угорська армія розпочала военні операціі в районі Мукачево. Відповіддю на перетин угорськими військами чеського державного кордону стала організація збройноі ім відсічі силами Карпатськоі січі, воякам якоі прем'ер А. Волошин віддав наказ видати резервну зброю. Після зіткнень із чеськими військами під командуванням генерала Л. Прхала, що намагалися роззброіти карпатоукраінські частини, Карпатська січ бере під контроль територію свое! краіни. Однак на цей час угорські війська вже захопили перші украінські села: Підгірний, Кольчино і Коропець. За цих обставин А. Волошин, проголосивши через хустське радіо самостійність Карпатськоі Украіни, звертаеться телеграмою до гітлерівськоі Німеччини про допомогу. В ній вказувалося, що Карпатська Украіна проголосила свою незалежність, оскільки угорські війська перейшли кордон, що Хуст змушений просити захисту та підтримки у німецького рейху [29: 286]. У такій вкрай критичній ситуаціі 15 березня о 15 годині розпочав роботу сьойм - парламент краю. Він офіційно проголосив незалежність Карпатськоі Украіни, обрав президентом А. Волошина, прийняв конституційний закон та затвердив всі атрибути держави: герб, гімн, украінську в якості державно! мови та ін. 144 g J Ml ci ii I 2021. № 65 Підтвердженням гостроти і критичності ситуаціі, в якій перебувала Карпатська Украіна, свідчить і той факт, що до німецького уряду в Берлін була направлена ціла низка телеграм. У Політичному архіві МЗС ФРН й нині іх зберігаеться кілька, а у одній із телеграм на ім'я канцлера Третього рейху А. Гітлера президент А. Волошин навіть просив його взяти Карпатську Украшу під німецький протекторат. Натомість, як свідчать архівні документи, особисте звернення А. Волошина та за його дорученням інших членів уряду Карпатськоі Украіни не справили на фюрера Німеччини бажаного впливу. Показово, що, як наголошуе у листі від 16 березня 1939 р. до свого уряду французький посол в Берліні Р. Кульондр, на звернення уряду з Хуста «гітлерівські керівники залишаються глухими до закликів Підкарпатськоі Русі, яка покладае на них усю свою надію, і якій свого часу відводилась роль “Украінського П'емонту” . Здаеться, що рейх втратив інтерес до ціеі держави й полишив іі Угорщині» [30: 286]. Натомість у відповідь Гітлер не тільки відмовив у підтримці, а й порадив через консула у Хусті не чинити опору угорським військам. Слід підкреслити, що тогочасні подіі у Карпатській Украіні розвивалися досить стрімко та переросли у вкрай напружене военне протиборство. Увечері 15 березня угорці активізували своі наступальні діі, а угорський уряд направив до Хуста свого парламентаря з пропозиціею украінському уряду роззброітися і мирно увійти до складу Угорщини. Уряд А. Волошина відхилив ультиматум. Прем'ер-міністр Карпатськоі Украіни був переконаний, що угорці вторглися на територію краю без відома Берліна. Водночас у Карпатській Украіні була оголошена мобілізація [10: 478]. Важливо, що Карпатська січ поповнила свій склад добровольцями, в основному демобілізованими солдатами чехословацькоі арміі з місцевого насе-лення. Національні оборонні сили новопосталоі держави, налічуючи в своему складі лише 10-12 тис. слабо озброених бійців, почали чинити відчайдушний опір. Основного удару угорські гонведи завдали на лініі Ужгород - Перечин з тим, щоб цим самим відрізати Карпатську Украіну від Словацькоі Республіки. Угорська армія наштовхнулася на сильний опір біля села Горонда, де сотня украінських бійців утримувала оборону впродовж 16 напружених годин. Важкі боі йшли також за міста Хуст і Севлюш, останній неодноразово переходив з рук в руки. За матеріалами украінських дослідників і, як слушно стверджуе Р. Офіцінський, найбільшим і кровопролитним став бій на підступах до Хуста, на Красному полі. Опір воінів-січовиків загрожував затягуванням бойових дій, проте на допомогу угорцям прийшли поляки, які почали свій наступ від Ужоцького перевалу [35]. История 145 Вранці 16 березня, через добу після проголошення незалежності, уряд Карпатськоі Украіни змушений був полишити Хуст, та свідомо попрямував у бік румунського кордону. Вже через кілька годин угорські війська штурмували столицю Карпатськоі Украіни. У боротьбі за місто взяли участь не лише кілька угорських батальйонів, а також була застосована авіація і протитанкові гармати. Угорцям протистояли понад 3 тис. січовиків, які мали на озброенні тільки 12 одиниць бронетехніки, відібраноі дещо раніше у чехословаків. Під шаленим натиском сил противника бійці Карпатськоі січі змушені були залишити столицю. Лише 17 березня угорські війська здобули Рахів, Ясіню і Буштино, а 18 числа угорські війська завершили окупацію Закарпатськоі Украіни вже після взяття Воловця - останнього населеного пункту, який утримували украінські січовики. Після цього гонведи вийшли по всій лініі кордонів з Польщею і Королівством Румуніею. Організований опір припинився, проте окремі підрозділи украінців продовжували боротьбу у сформованих багатьох партизанських загонах ще протягом трьох тижнів. І це було вкрай напружене становище, тому що карпатські воіни-січовики, відступивши у гори, продовжували чинити відчайдушний опір. Показово, що в районі Воловця і Рахова та лісових околиць військовий опір січовиків тривав аж до січня 1940 р. Спонукальними чинниками масового героізму захисників та відчайдушних партизанських акцій січовиків були як патріотизм, прагнення захистити рідну землю, так і жорстоке та часто нелюдське поводження окупантів. Важливим доказом останнього твердження можуть слугувати і телеграми німецького консульства із Хуста перших днів угорськоі інтервенціі. Так, у телеграмі, відправленій 17 березня на додаток до попередніх повідомлень, консул Хофманн терміново інформував офіційний Берлін та підкреслював, що цього дня вимушений був піти до наявних угорських військових командирів через численні скарги місцевих чехів із-за жорстокого поводження з боку угорських терористів. Німецький консул також відзначав й жорстоке поводження і з украінським населенням в ході інтервенціі [60: 50]. Також слід відзначити, що Генеральний штаб угорськоі арміі у березні 1939 р. проводив низку бойових операцій з очищення Карпатськоі Украіни від «чужих елементів». Тож «чужі елементи», до числа яких угорці зарахували і галичан, ескортувались до угорсько-польського кордону і там передавались на розправу полякам. Дослідники зазначають, що загалом під час березневих бойових подій збройні сили Карпатськоі Украіни провели близько 20 малих і великих боів. Незважаючи на героізм та бойовий дух, в той же час 146 рая Ml vf < ci ii I 2021. № 65 укра!нським захисникам бракувало належно! військово! підготовки, доброго озброення та амуніці!, вкрай уразлива була система управління і зв'язок у новостворених збройних силах молодо! держави. Сукупні втрати січовиків, за різними даними, складали від 2 до 6,5 тис. осіб. Фахівці пояснюють різницю цих даних тим, що більшість з них загинула не в зіткненнях з регулярними угорськими частинами, а в результаті зачисток і розстрілів полонених. До цього доклало руку і місцеве угорське населення. Крім того, січовиків, які здавалися полякам, розстрілювали на місці, причому вихідців зі Східно! Галичини (складово! частини Друго! Речі Посполито! на той час), яких затримували угорські окупанти в Закарпатті, передавали польській прикордонній службі. Частина бійців Карпатсько! січі, яка відійшла до Королівства Румунія, була теж роззброена і видана угорцям. Січовиків, які вижили, тримали в угорському концтаборі села Ворюлюпош. На сьогодні історикам удалося поіменно ідентифікувати лише біля півтори сотні загиблих січовиків [36: 147]. Підкреслю, що Волошин зі сво!м найближчим оточенням, полишивши Хуст, вже через Тячів дістався до румунського кордону в районі Великого Бичкова. З Румуні! він перебрався до Королівства Югославія, а потім через Відень дістався вже до окуповано! гітлерівцями Праги [61: 39-53]. Повертаючись до военних дій та операцій з окупаці! угорцями теренів Карпатськоі Украіни, слід звернути увагу й на розстріли галицьких січовиків на карпатських перевалах, які були здійснені польськими військовими підрозділами та поліці! спільно з угорськими жандармами, гонведами і терористами у березні-квітні 1939 р. Іх, згідно з міжнародними правовими нормами, слід визначати як военні злочини. У згаданих випадках угорські та польські військові нехтували основоположними правами військовополонених, які гарантувались учасникам Національно! оборони Карпатсько! Укра!ни на підставі Гаазько! конвенці! про закони та звича! сухопутно! війни, прийнято! 18 жовтня 1907 р. Така оцінка мае принципове значення. Далі, Польщу того міжвоенного періоду зазвичай сприймають як жертву таемного додатку до пакту нацистсько! Німеччини і сталінського СРСР, який відкрив шлях до початку Друго! світово! війни. Проте, як показуе наведений аналіз, за рік до цих подій Польща разом із Німеччиною та Угорщиною виступила співучасником анексі! територій Чехословацько! Республіки. На початку жовтня 1938 р. Польща окупувала Тешинську Сілезію, а у грудні - захопила Спіш та Ораву у Північній Словаччині. Водночас у 1938-1939 рр. офіційна Варшава зайняла вкрай ворожу позицію щодо укра!нського питання, История 147 вдаючись до методів таемноі війни проти Карпатськоі Украіни, автономного краю у складі постмюнхенськоі Чехословаччини. Це були активы діі по допомозі своему союзнику - Угорщині, з метою наближення часу встановлення спільного кордону в Карпатах. Тож, провівши ретельний аналіз перебігу подій на карпатоукраінських землях наприкінці 1930-х рр., слід підкреслити місце та роль Закарпатського краю у ці роки, що вивищувалися до високого рівня геополітичного протистояння низки держав европейського простору. Використані та опрацьовані автором архівні джерела і література доводять, що гітлерівський режим, реалізовуючи своі стратегічні плани, вміло використовував украінське питання у відносинах з Чехословаччиною, Угорщиною, Польщею, СРСР та ін. Фактично, сприяючи захопленню новопосталоі Карпатськоі Украіни Угорщиною, Берлін переслідував тактичні цілі: міцніше прив'язати Будапешт до антикомуністичного пакту; забезпечуючи на певний період нейтралітет Польщі; заспокоіти СРСР, певною мірою створюючи передумови для подальшого німецько-радянського зближення. Відтак Гітлер сам, захопивши Судети, Чехію і Моравію, не заперечував Угорщині та Польщі в окупаціі ними земель, що належали Чехословаччині. І це були ланки того ланцюга, що призвів до збройноі боротьби карпатоукраінців із союзними нацистській Німеччині державами. Весь цей перебіг подій, реалізація планів з анексіі відповідних територій гітлерівською Німеччиною, Польщею та Угорщиною були предтечею Другоі світовоі війни. Вони реально наближали і прискорювали час іі розв'язання. Варто також підкреслити, що більшість громадян і керівники Карпатськоі Украіни вбачали в Угорщині та Польщі вкрай ворожі держави. Причинами цьому були не лише зазіхання цих сусідів, але й брутальне ставлення іх військовиків під час та після боротьби за карпатоукраінську державність. Таке ставлення залишалося і в наступні роки. А от до гітлерівськоі Німеччини очільники Карпатськоі Украіни зберігали свою прихильність, сповідуючи послідовно германофільські погляди, що підтверджуеться різними документами Політичного архіву МЗС ФРН. Так, архівні документи свідчать, що німецькі спецслужби, іх органи і структури ретельно відслідковували переміщення і діяльність украінських емігрантських кіл, зокрема це стосувалося й хустських урядовців. Німецька таемна поліція, наприклад, відзначала, що А. Волошин намагався влаштуватись на службу до відомства внутрішніх справ у протектораті Богеміі і Моравіі (але безуспішно). Лише з часом Волошин став професором 148 рая Ml vf < ci ii I 2021. № 65 та ректором Украінського вільного університету в Празі, де перебував до травня 1945 р. Водночас, будучи германофілами, Волошин і його урядовці зберегли цей політичний профіль в подальші роки випробувань. Тобто навіть після неотримання реально! допомоги і підтримки від Берліна у часи відчайдушноі боротьби Карпатськоі Украіни з угорськими окупантами, пересвідчившись у вибірковості Гітлера в підтримці права народів на самовизначення, а також в ігноруванні німецькими урядовцями прагнень украінців краще облаштуватися у Празі, А. Волошин продовжував виявляти свою запопадливість до А. Гітлера. Підтвердженням цього е зміст і сам факт відправлення вітальноі телеграми на адресу фюрера від 14 вересня 1939 р. Це був період, коли Німеччина підступно напала на Польщу і розв'язала Другу світову війну, коли німецькі війська окупували й підпольські украінські землі. У телеграмі висловлювалися гарячі вітання та гордість за всеперемагаючу німецьку армію і прихід іі на західноукраінську землю. Президент Волошин та міністри Ревей і Клотчурак у телеграмі із Праги наголошували: «Впевнені, що наш народ у Західній Украіні, який до цього часу був гноблений Польщею, прийме героів німецькоі арміі у своему домі й на своій землі зі щирою радістю та розпростертими обіймами. Цей історичний момент украінці розглядають як перше справжне започаткування дійсноі співпраці між украінським народом та великою німецькою націею». Закінчували підписанти свою телеграму нацистським вітанням на адресу «фюрера німецького народу та головнокомандувача німецькою арміею Адольфа Гітлера, а також його всеперемагаючій арміі» [62: 1]. Тож такою була тогочасна дійсність, і таке різне було ставлення украінських провідників до нацистськоі Німеччини та Польщі. До числа наслідків поразки Карпатськоі Украіни, окрім всього іншого, належать і вимушені переселенські рухи. Прикметне, що вже влітку 1939 р. перші украінці опинилися у рейху на примусових роботах, зокрема мешканці Підугорськоі Карпатськоі Украіни, яких вивозили до колишньоі Австріі. За перші місяці після окупаціі до Ко-ролівства Угорщини відправили близько 60 тис. жителів Закарпаття, до рейху - близько 1 тис. осіб [9: 249]. Іх, як і в подальшому вивезених гітлерівцями зі східних окупованих територій у роки Другоі світовоі війни, називали німецьким словом «остарбайтер» (Ostarbeiter - в перекладі «східний робітник»). Таким чином, наведений аналіз перебігу подій у Центральній Европі свідчив, що нацистська Німеччина та фашистська Італія, стверджуючи власні силу і амбіціі, включилися до нового поділу История 149 світу. Міжнародна конференція в Мюнхені 1938 р. прислужилася !м не лише у досягненні серйозних уступок Лондона і Парижа, але й підтвердила недалекоглядність лідерів Великобритані! і Франці!, ігнорування ними необхідності залучення значно ширшого кола учасників для розв'язання актуальних проблем Центрально! Европи. Саме прийняття державами «старо!» Европи територіальних претензій Гітлера до Чехословацько! Республіки живили нацистську Німеччину та тогочасні Угорщину і Польщу, які виношували і, зрештою, спільно реалізували своі загарбницькі плани, розчленувавши демократичну державу. Показовою була реакція Чемберлена після остаточно! окупаці! Німеччиною Чехословаччини і Угорщиною Карпатсько! Укра!ни та відповідь на пропозицію СРСР від 18 березня 1939 р. Тоді Кремль, як і рік до того після аншлюсу Австрі!, виступив за негайне проведення европейсько! конференці! цього разу між Франціею, Великобританіею, Польщею, СРСР, Румуніею і Туреччиною, щоб об'еднатися та зупинити Гітлера. Проте британський прем'ер-міністр під час офіційного візиту президента Франці! до Лондона 21 березня вважав цю пропозицію «передчасною». Він не довіряв Москві та вважав, що спільна «заява» чотирьох держав, включаючи СРСР і Польщу, - це максимум, на що він може піти [49: 511]. Таке «миролюбство» та поступливість демократій Европи робили малоймовірним об'еднання зусиль проти агресорів. Більше того, роз'еднаність антивоенних сил на континенті сприяла гітлерівській Німеччині формувати порядок денний для Европи. Все це вело до ще більш масштабних военних зіткнень, які стали тяжкими складниками Друго! світово! війни. Водночас більшість жителів Закарпаття згуртувалися навколо державницького курсу, про що підтверджують численні приклади звитяжно! оборони бійцями Карпатсько! січі рідного краю від оку-пантів. Простеження й аналіз планів Третього рейху щодо карпатсь-коукра!нсько! державності та сприйняття !х дипломатіею західних держав підтверджують наступне авторське положення. Проголошена державна незалежність Карпатсько! Укра!ни була відверто проігно-рована офіційним Берліном, який дозволив военне захоплення новопостало! держави, залишаючи без реагування кількаразові звернення президента А. Волошина. Проте патріотичне піднесення та волелюбність народу уможливили перший рішучий военний опір збройним силам Угорщини, яка стала союзницею нацистській Німеччині. Захисники держави, якій історія дала лише кілька дорогоцінних днів, уславили себе звитяжними боями з окупантами, закарбувавши сво! імена у вдячній пам'яті нащадків. І все це стало предтечею Друго! світово! війни.

Скачать электронную версию публикации