The Image of “Other” as Viewed by a Rusin Woman: Interethnic Issues in Olha Kobylianska’s Ego-Documents.pdf Етноконфесійне розмаіття Австро-УгорськоТ імперіі зумовлювало проживання буковинських русинів поряд з різними націями та народами, налагодження адміністративних і господарських контактів з ними, ведення різноманітних справ, вибудовування стратегій між- Лингвистика и язык 193 культурно! комунікаціі, підтримування щоденних взаемовідносин. Ставлення до етнічного «Іншого» в культурі вельми показово для тих процесів, що відбуваються як у практиках, так і в теоретичній рефлексі!. У сфері репрезентаці! етнічності з давнини панують сте-реотипи, традиційно Грунтовані на принципах бінарних опозицій по типу Свій / Чужий [15: 53]. Доцільним вважаемо звернутися до численних репрезентацій «іншості» в текстах культури русинів, які і е основою формування колективних уявлень про «Іншого». Образ інших народів або власний образ, який плекаемо в нашій душі, залежить від того, як у дитин-стві нас навчали історіі. Це закарбовуеться на все життя [І3: 149]. Нині актуалізуеться вивчення міжетнічних відносин крізь призму его-документів, що не лише е засобом «олюднення» узагальнених статистичних матеріалів, а й реконструкці! автентичного образу Іншого, домінантних етнічних стереотипів у тогочасних комунікативних практиках, чинників іхньоі можливо! трансформаций Для осмислення міжетнічних взаемовідносин у підавстрійській Буковині пізньоім-персько! доби джерельною базою обрали его-документи одніе! з найвідоміших русинок - Ольги Кобилянськоі (1863-1942), а саме і! дівочі щоденники. Попередня практика вивчення особистості О. Кобилянськоі пріо-ритетну увагу акцентувала на осмисленні іі творчого доробку. Тільки протягом останніх кількох десятиліть науковці - переважно філологи - звернулися до розгляду и життево-творчого шляху з використанням наявного комплексу его-документів. Початки творчо! біографі! Кобилянськоі розглянув М. Павлишин. Для нас важливим було з'ясування ним чинників створення письменницею образу власно! ідентичності, зокрема національно!, для артикуляці! перед публікою [10]. Подаль-шим підсумком студіювання теми стала монографія науковця, де представлено любовно-еротичний дискурс «Щоденників» та листів Кобилянськоі [11: 171-227]. Нині філологи вивчають его-документи Кобилянськоі як феномен культури модерно! доби, зокрема в аспекті того, що вони представ-ляють жіночий приватний дискурс. Приміром, Н. Колошук спробувала простежити в тексті «Щоденників» Ольги Юліанівни ознаки тогочасноі доби, зокрема виявлені в образі головноі героіні еГо-тексту як alter ego автора [7]. Матеріал щоденникових записів О. Кобилянськоі став предметом розгляду мовознавців в аспекті з'ясування індивідуально-авторських елементів структурування й семантичноі організаціі. Як стверджуе Н. Андрощук, авторська пунктуація в щоденникових текстах допомагае з'ясувати внутрішній емоційний стан Кобилянськоі, декодувати спектр 194 ini 2021. № 65 ii почуттів, емоціи, реалізованих у типологічних комунікативних ситу-аціях [1: 259]. Невербальним явищам і фактам у системі епістолярноТ комунікаціТ, способам Тхнього мовного представлення в листових та щоденникових текстах письменниці, виявленню основних смислів і функцій присвячено дослідження С. Богдан [3]. Фахові історики тільки починають вивчати особистість О. КобилянськоТ у світлі ТТ его-документів, які е втіленням модерноТ доби. Зокрема, нами реалізовано спробу вивчення індивідуального дос-віду літньоТ письменниці, втіленого в ТТ листуванні з діячами УНР, що уможливило з'ясування обставин повсякдення русинів підрумунськоТ Буковини [5]. Нині прагнемо дещо змінити вектор підходу до осмис-лення особистості Ольги Юліанівни, а саме звернутися до початкових его-матеріалів - Тт дівочих щоденників. За визначенням фахівців, щоденник - це «серія датованих слідів», чим будемо керуватися в процесі дослідженні [9: 7]. Опубліковані украТнською мовою «Щоденники» О. КобилянськоТ темпорально висвітлюють ТТ життя від 1 листопада 1883 до 19 квітня 1891 р. І хоч вела Тх письменниця-початківиця німецькою мовою, укра-Тнські фрагменти у них уже наявні [6]. Загальна канва досліджуваних его-документів - повсякдення дорослоТ дівчини (Ользі уже 20 років), яка проживала в батьківському домі в Кімполунзі на Буковині. У зміс-товому аспекті стрижнем оповідей дівчини на виданні стають пошуки Кобилянською свое ідентичності - як психологічноТ, так соціально!. Метою статті е виявлення образу «Іншого» на сторінках щоденників О. КобилянськоТ, де вона торкаеться міжетнічноТ проблематики. За-вданнями дослідження его-наративу дівчини-русинки буде фіксація записів про національну / конфесійну належність осіб, які перебували в колі ТТ комунікаціТ та уваги, встановлення Тхніх значущих власти-востей і вузлових елементів сприйняття, тобто основи стереотипів у викладених письмово думках авторки. Для вивчення етностереотипів використаемо соціологічні методики, які забезпечують схематизацію сприйняття і осмислення взаемодіТ індивіда з оточенням, реконструкцію сутності мисленневих образів [8: 148]. На сторінках дівочого щоденника серед інтимних записів Ольги незримо постае поліетнічне місцеве товариство, у якому минало життя родини Кобилянських на Буковині. Аналіз записів дае підстави стверджувати, що в маломістечковому повсякденні русини, до яких зараховуе себе Ольга Юліанівна, контактували з евреями, німцями, поляками і румунами [5: 424]. Перша згадка в дівочому щоденнику про представників інших націй стосуеться евреТв, що корелюе із етнодемографічним складом міського населення Буковини [14: 20]. Запис О. КобилянськоТ від 17 Лингвистика и язык 195 грудня 1883 р. темпорально пов'язаний із початком циклу зимових свят у слов'ян та очікуванням християнами Нового року та Різдва -часу, коли дівчата з давніх-давен замислювалися над омріяними ба-жаннями та загадували на судженого. Ольга зазначила, що разом із Зосею (так називае в щоденнику свою подружку Софію Окуневську. -ОД.) «вчинили дурне: пішли до одніеУ еврейки, що ворожить на картах. Вона мені намолола всякого, тільки не сказала, що я вийду заміж за Геня...» [6: 20]. Ужитий Ольгою в его-документі вислів «одна еврейка» покладемо в основу подальшоУ асоціативноУ методики з'ясування образу еврейськоУ націУ в дівочій свідомості. Наведемо достеменні цитати зі щоденників КобилянськоУ, де зга-дувано евреУв. «.Мені приснилося, що я десь Ухала гарною бричкою і розмовляла з евреями. Це означае маеток» [6: 33]. «...Гедвіг, яка хотіла ночувати в одного еврея» [6: 98]. «Я була на еврейській виставі. Грав чудовий бистрицький оркестр» [6: 117]. «Я вже знала, що йому це не подобаеться, бо він сердито лаяв це місто (Болехів. - ОД.), називав його нудним, еврейським» [6: 185]. «Один еврей пророкував таткові, що я буду дуже щаслива...» [6: 188]. «Потім купе набилося повно еврейок» [6: 192]. Як засвідчуе аналіз его-документів Ольги, евреУ навколо в різних щоденних справах, вони супроводжують у подорожах, у розвагах, передбачають майбутне. Цей факт, на нашу думку, опосередкова-но підтверджуе, що «Іншими», які проживали поряд із русинами, були представники цього давнього народу. Підкреслимо, що евреУ найбільш часто (вісім разів) згадані в щоденниках КобилянськоУ. Контент-аналіз его-документа виявив повторюваність словосполу-чення «один еврей», що підтверджуе високу усталеність загального ототожнення представників еврейськоУ націУ «Вони - Інші», отже «один із них». На думку лінгвістів, у процесі називання людей нюанси значення можуть змінюватися у двох протилежних напрямках: у бік розширен-ня (збагачення) номінаціУ і в бік звуження (збіднення) значення [12: 152]. У варіанті щодо евреУв Кобилянська демонструе другий аспект застосування семантико-стилістичних прийомів, який зумовлюе Ухню деіндивідуалізацію. Деіндивідуалізацію в его-тексті створюють слова з семантикою збірності. Збірність у назві людей підкреслюе, що позначен формують замкнену групу, у нашому варіанті - етнічну [12: 156]. У процесі деіндивідуалізаціУ означення, зберігаючи основну сему «людина» (в аналізованому его-тексті - «еврей»), не містить жодних компонентів, що вказують на індивідуальні властивості того, хто названий, і фактично набувае значення невизначеності «якийсь чоловік» (в его-тексті - «один еврей»). Деперсоніфікувальні і деіндіві- 196 2021. № 65 дуалізувальні номінаціі зараховуемо до тих елементів, які в сучасній лінгвістиці визначають як «маркери чужості». Водночас поглиблений текстуальний аналіз щоденникових запи-сів Кобилянськоі виявив факт закоханості сімнадцятирічноі Ольги в еврея Шторфера. Що ж привабило дівчину-русинку до представника еврейськоі національності, ім'я якого вона ні разу не згадала? Відпо-відь на це спробуемо знайти в іі інтимних нотатках. «Тепер я можу тверезо оцінити, як палко, як безтямно я любила Шторфера. Та любов мала на мене дуже своерідний, але й вирішаль-ний вплив, через неі я тоді й почала писати... Ця пристрасть тривала цілих два роки і для своеі поживи не мала з його боку жодного слів-ця. Якби він був до мене трохи приязніший, о, то й він би неодмінно дізнався про мою любов. Одне все ж таки хочу про нього написати: він постарівся, швидше від хвороби, ніж від років. Він безперечно ніколи не одружиться, - я ж колись невимовно боялася цього. У нього велике господарство, дім, де він живе по-парубоцькому і де його спритна еврейська голова всіма керуе. Його брат тут крамарюе, дере шкуру з людей, а він сам? Теж робить не краще» [6: 78]. Отже, мотиваційним чинником закоханості Кобилянськоі та омрі-яного заміжжя зі Шторфером була матеріальна забезпеченість ос-таннього, що зумовлювало іі сподівання на достатній рівень життя і власний будинок. Водночас, незважаючи на колишні сердечні почуття, в оцінці потенційного чоловіка Ольга керуеться усталеними щодо націі стереотипами, де природні задатки - «спритна голова» - коре-люються зі статками евреів і несхвалюваними в громадській думці способами іх набуття - наживи на людях («дере шкуру з людей»). Якщо у решти іноетнічних неодружених чоловіків Кобилянська намагалася розгледіти іхню інтелігентність, рівень культури, обізна-ність літературою, моральні чесноти, то з евреем такі сентименти на сторінках іі щоденника відсутні. Ось як вона уявляла собі майбутне подружне життя зі Шторфером: «Якби була вийшла за нього заміж, то була б тепер на цілих двадцять років старіша, ніж е, крутилася б між горшками й мисками, бо він хворобливий. Але, може б, мала вже дітей... О, якою старою, якою старою і нещасною я стала б! Але тоді, якби мені навіть життя з ним уявлялося вдвічі жахливішим, ніж тепер, я б радо на нього погодилась. То була справжня любов!» [6: 78]. Вірогідно в основі почуттів молодоі Ольги до хазяйновитого еврея стало бажання вирватися з кола сім'і, набути самостійності і матеріальноі незалежності від батьків, стати господинею у його будинку. Такі міркування доводить подальший аналіз щоденника, зокрема опис Ольгою сновидінь: «Снилися мені люба давня домівка, Лингвистика и язык 197 Густа, будиночок Шторфера. Мене пойняла шалена туга за рідними околицями. Я б хоч зараз вийшла заміж за Шторфера» [6: 186]. Як розуміемо, з роками бажання стати дружиною і господинею у Ко-билянськоі не зникло, а лише посилилося. З-поміж усіх кандидатів найбільш імпонував авторці місцевий, домовитий, матеріально забезпечений господар - еврей Шторфер. Соціально-економічні мотиваціі в підсвідомості буковинськоі письменниці-русинки мали пріоритет, а тому жодних упереджень чи заперечувальних міркувань щодо етноконфесійноі інакшості бажаного нареченого на сторінках іі щоденника не виявлено. Поглиблене вивчення его-документів О. Кобилянськоі посприяло виокремленню опису еврея-вихреста, родина якого вже кілька століть проживала в межах коронних земель Габсбургів. Він місцевий, із Кім-полунга, допомагав збирати факти-докази для судовоі тяжби проти батька Кобилянськоі, а тому із товаришем навідувався до іхньоі оселі. «Він ані освічений, як на теперішній погляд, ані видатного розуму, ані побожний християнин, ані щось “певне”... Він високий, кремезноі статури, мае схильність товстішати, голова в нього схожа на наполе-онівську, чудове чоло, якісь невиразні очі, тоненькі уста, бездоганні зуби, і звати його Еммануель Розенцвейг. Одного разу я чула, як він казав, що його родина вже двісті років мешкае в Австріі» В описі охрещеного еврея Кобилянська дотримуеться усталеного канону недовіри до людей, які змінюють свою релігію, підозрюючи, що основою дійсного навернення стали не ідейні підстави, а матері-альні розрахунки на кращу кар’еру [4]. Разом із тим образ вихреста Розенцвейга підтверджуе переконаність Ольги у тямущій голові представників еврейського етносу. Вона навіть подумки порівняла іі з наполеонівською, що підкреслювало високе чоло батькового при-хильника в судовій справі. Нотатки Кобилянськоі фіксували найменші деталі поведінки його і товариша, які загалом справили на дівчину позитивне враження і дають підстави для висновку про вихованість представників еврейського етносу. Звернемося до образу німецькоі націі на сторінках щоденникових записів О. Кобилянськоі. Його утілюють переважно молоді чоловіки -потенційні наречені, які викликають у дівчини почуття захоплення. Усі вони мають професію, виконують своі обов’язки фахово і люблять свою справу. Зовнішність не лише підкреслюе іхню самодостатність, високу культуру, вихованість, а й виявляе багатий внутрішній світ і духовність. Деталізований опис Кобилянською найменших дрібниць поведінки, жестів і поглядів германців доповнено діалогами з ними. Для унаочнення образу німців звернемося безпосередньо до мови его-документу дівчини. Іхній розлогий опис зумовлений 2021. № 65 198 безпосереднім контактом напередодні Великодня у квітні 1885 р. 21-річна Ольга познайомилася із братами-сілезцями, яких запросили до будинку Кобилянських полагодити фортепіано. Старший, сліпий, настроював інструмент, а молодший, видющий, лагодив його. Вони «русяві, невеличкі, з відвертими обличчями, обидва дуже природно розмовляють німецькою мовою» [6: 92]. Спілкування з братами-німцями вразило емоційну від природи Ольгу, яка відчула іхню «інакшість», те, що вони вирізняються з-поміж чоловіків і'і оточення («вони обидва незвичайні»). Попри бідність сі-лезців дівчина, яка уважно спостерігала за іхньою роботою, розгледіла високодуховні риси: «шляхетну вдачу в молодшого», «жертовність до нещасного сліпого брата», «щирі німецькі очі», «характерне чоло», на якому «написана твердість і непохитна рішучість» [6: 93]. Кілька днів Ольга залишалася під враженням від знайомства з братами-майстра-ми на прізвище Лоренц, котрі щиро розповідали русинській родині Кобилянських про життя в іхніх краях. Образ німців набувае подальшого розвитку на сторінках щоден-ника, чому сприяла нова зустріч. «У Ватрі-Молдавиці я познайомилася з інженером Зерглером, симпатичним німцем, високим, дужим і гарним, розумним чолом і густим, хвилястим, темно-русим чубом» [6: 98]. Відтоді суб’ектом поглиблення знання Кобилянською про чо-ловіків-германців стае представник технічноі інтелігенціі, фахівець із нафтовидобування. В описі німця-інженера Ольга підкреслюе його чоловічу сутність. Попри те, що «обличчя в нього досить вродливе, квітуче, здорове і дуже поважне, а як він сміеться - схоже на дівчаче», авторка наго-лошуе, що «говорив він дуже мало, але завше до речі...». Внутрішню силу пана Зерглера виявляють лаконічність, стриманість, раціональ-ність, щирість і зовнішня привабливість. Саме тому в очах молодоі русинки «він гарний і дужий, на нього приемно було дивитися», що вона неодноразово повторить на сторінках его-документу. Поглибило розуміння першорядності інженера Зерглера безпосе-редне ознайомлення Ольги з його роботою: «... після обіду всі поіхали з ним на нафтову шахту. Там ми разом з ним піднялися на вершину гори, де було джерело... Він повів нас до шахти, сам спустив у неі відро і дужими порухами рук витяг його» [6: 99]. Дівчину «зачарувала його гордовита, енергійна постава, його чисто чоловіча натура». Подумки Ольга переконана, що Ернст Зерглер - людина відповідальна («о, я знаю, коли він щось комусь пообіцяе, то ніколи не порушить свого слова»). Усі складники образу інженера-германця підпорядковані його чоловічій винятковості: приемний голос, прегарне чоло, де перлинами блищали краплі поту, кучерява, гордо посаджена голова, Лингвистика и язык 199 свіжий, здоровий вигляд, ошатний капелюх. Ольга наголошуе на його шляхетній поведінці під час екскурсіі на шахту, коли він ішов попереду і допомагав жінкам у дуже крутих місцях. В его-документі, наодинці з собою, авторка зізнаеться, що в порівнянні з цим дужим мовчазним німцем «раптом поменшав Геньо, навіть Стефан (місцеві знайомі парубки. - ОД.)!» [6: 99]. Провінціалка Кобилянська констату-вала, що «ще зроду не бачила такого чоловіка» [6: 98]. За кілька днів дівчина визнае, що в голові застряг «образ Зерглера - темно-русяво-го, з зеленими, холодними, мов крига, очима і дівчачою посмішкою, вродливого, здорового й дужого. ...І серце в нього гарне, хода легка, голос приемний, тихий» [6: 100]. Вона відзначила його не дуже ви-разну вимову німецькою, що виказувала походження із Франкфурта, з Південноі Німеччини. За рік при новій зустрічі з інженером-германцем Ользі «знов упали в око його чудова “грива” і високе біле чоло...» [6: 131]. Розвиток стосунків із Е. Зерглером виявляеться у різних формах спільного дозвілля. Він лускав дівчатам горіхи і був дуже уважний. Німець на-вчив Ольгу грати в шашки і допомагав, коли вона грала з подругою. У відповідь Кобилянська вчила його грати у шахи. Удвох читали газети, вірш Лермонтова. Нашкрябав в дівочому альбомі й підписався під ним [6: 132-133]. «Біле чоло, хтиві вуста, Геркулесова постать» - образ ідеального чоловіка-звабника, яким Кобилянська бачить інженера Зерглера. «Любий германець із чудовою гривою - шалений, брутальний, кри-кливий» і водночас такий близький, коли «йде хтось високий у зна-йомому... німецькому плащі» [6: 137]. Імпозантність такого чоловіка для Ольги не минае навіть із часом, при випадкових зустрічах. «Мене мов блискавка пронизала... На бричці, загорнений у свій німецький плащ, сидів він» [6: 150]. Ані трохи не зменшуе привабливості тради-ціоналізм інженера, що був неприхильним до жіночого питання. Образ німця із «лев'ячою гривою» за рік у щоденнику доповнено жіночим виміром націі. Німкеню уособлюе молода, елегантна жінка, сліпучо біла й пишна, яка з'являеться, сміючись і кокетуючи з інже-нером на одній із вечірок. «Вони танцювали з запалом. Зерглер так владно тримав іі і так міцно стискав іи руку» [6: 147]. Ще один тип германця в его-документі - молодий Артур Нізнер - «розумний, здібний хлопець», який справив у свій час глибоке вра-ження на Кобилянську. Він вештався по світу, невтомно мандрував і ділився з Ольгою своіми розповідями. Розпещений у сім'і, Артур шукае свое місце в житті («не може ніде витримати»), тому уособлюе «дивну людину, волоцюгу» [6: 156]. Утім, він інтелігентний, і письменниця-по-чатківець мае до нього симпатію. Вона давала йому читати книжки, 200 ini 2021. № 65 жаліла иого через неприсгосованісгь до життя, уникання товариства і розваг. «Згорблений, у легенькому осінньому пальті, у пенсне в золотіИ оправі... злякано глянув на мене і привітався». Цей образ допитливого німця-інтелектуала, що не задовольняеться одноманітно-буденним життям провінційного містечка, внутрішньо імпонуе Кобилянській. «Артур пішов, не попрощавшись, не сказавши нікому жодного слова, знов залишив усе, що йому належить, і зник» [6: 157]. Отже, «Інший» із Німеччини у візіі буковинськоі русинки - зовніш-ньо привабливий, інтелігентний, з високою внутрішньою культурою в спілкуванні та побуті і моральними чеснотами. Такий образ германця у візіі русинськоі дівчини зумовлений політикою Авсгро-Угорськоі імперіі, що приписувала народам визначені статуси. Німець, австріець (австрійський німець) мав культуртрегерські завдання в іноетнічному оточенні [2: 199]. Самоусвідомлення Кобилянськоі як інтелігентки і літераторки відбуваеться в межах ідентифікаціі з німецькомовною культурою. Логічно, що образ «Іншого» - німця - у візіі Кобилянськоі вельми позитивний, персоніфікований, ба більше, омріяний та жада-ний. Своерідність зовнішності («німецькість») інженера Е. Зерглера настільки вразили русинську дівчину, що вона уособлюе його метафорами величноі природи своеі гірськоі батьківщини та наділяе всіма можливими чеснотами. Подальше вивчення сторінок щоденників молодо!' Кобилянськоі виявило опис поляків, представлених родиною католиків Сербин-ських, яких Ольга детально змалювала в его-документі. Початкове узагальнення авторки задае добротворчу тональність іхньому іміджу: вони гарні, як молоде покоління родини, так і літня поважна матір. «Він священик, двадцяти шести років, чудовоі статури, мае прекрасно сформовану голову, гарні риси й рівні брови, сам чорнявий... Молода Сербинська говорила мало, стара пані, дуже поважна, гарна жінка, сиділа біля мене й щось плела. Сам Сербинський ходив по кімнаті, сипав дотепами, нишком витягав з панчіх дротики й сміявся, мов дитина» [6: 160]. У іхньому родинному колі Ольга почувалася вільно («мала свое улюблене місце»), чому сприяла атмосфера розуміння і товарись-кості. Вона відповідала відвертим, дружнім тоном, навіть дозволяла собі жартувати з католицьким священиком. До речі, Сербинський починав духовну кар'еру в церкві Кімполунга, до якоі ходила Ольга. Назовні маркером «своеі» в домі поляків для Кобилянськоі був іі щоденний одяг і звички. «Я завше приходила вбрана так, як удома: в кофті, фартусі і в мереживній чорній хустині на голові. Там я курила більше, ніж будь-де. Мене там любили» [6: 160]. Молодий представник католицького духовенства належно освічений. Кобилянська відзна- Лингвистика и язык 201 чила його надзвичайно гарний голос. З ним Ольга обговорювала літературу та новітні суспільні тренди, приміром жіноче питання. «Ми завше поважно розмовляли, він брав у мене читати книжки. Тепер у нього мій Гейне...». Незважаючи на обрану місію служіння Богу, поляк Сербинський не позбавлений природного ества, яке Ольга прочитувала за його зовнішньою незворушністю, розпізнавала в очах і рухах. «Він любить жінок і дівчат, радий був би котрусь позбавити спокою, а він же свя-щеник... Я йому подобалась, імпонувала, я була весела, впевнена, бо я інтелігентніша за нього» [6: 161]. Отже, у стосунках із поляком-свя-щенником Кобилянська відчувала свою розумову перевагу, трималася, як на міцному Грунті. Переконатися в цьому вона мала нагоду, коли завітала до церкви, де він правив службу. Але Ольга сумуе за ним після виізду родини Сербинських із Кімполунга. Аналіз записів Кобилянськоі виявив, що в греко-католицькій церкві Кімполунга наступником католицького священника (Сербинського) став украінський священнослужитель, тобто греко-католик. «Своім звичаем ми на хвилину заглянули до Заклинського1, наступника Сербинського. Вони сиділи там обидва на лавці перед будиночком -украінський священик і він, католицький, починало вже сутеніти» [6: 168]. Припускаемо, що виявлений нами факт підтверджуе загальний курс австрійськоі влади щодо надання ширших можливостей для реалізаціі своіх культурно-просвітницьких запитів різним народам і конфесіям, що проживали в імперіі. З часом, за нагоди новоі зустрічі, образ поляка-священника в очах Ольги потьмянів: «Він схуд, усміхаеться лише силувано і не розмов-ляе так, як раніше... Тільки руки такі самі гарні й дужі, як і були» [6: 163]. Порівняння подумки Кобилянською німецького інженера та католицького священника було не на користь останнього. «Учора ми повернулися з великоі забави в Добжанських. Був там і Зерглер, був і священик. Він і далі такий самий гарний і дужий, неповторний у своему шаленстві... Зі священиком мені нудно, йому бракуе інтелі-гентності» [6: 170]. Уважне прочитання сторінок дівочого щоденника виявило ще один запис, присвячений польському мужчині, якого Ольга зустріла на весіллі в Болехові. «Там був один чоловік, що дуже сподобався мені. Він поляк. У нього гарний, класичний профіль і шляхетна зов-нішність. Він багато й радо танцював зі мною.» [6: 187]. Вродливий поляк, який привернув симпатію Кобилянськоі, - офіцер, що «того дня саме повернувся з маневрів». Ольга наголошуе на гідній поведінці поляка, який «був дуже стомлений і швидко пішов, так, щоб його ніхто не помітив». PifCi и I 2021. № 65 202 Отже, образ поляків у візіі Кобилянськоі вирізняеться, перш за все, зовнішньою красою, вродливістю, зокрема, чоловіки «дужою постаттю і гарною головою», а також вихованістю і шляхетною поведінкою. Представлений авторкою соціальний типаж націі - католицький священник і офіцер - уособлюють П побожність, традиційність, тяглість місіі служіння вітчизні. Найбільш емоційно в дівочих его-нотатках прорвалося ставлення до румунів, зумовлене принагідним виплеском почуттів Кобилянськоі. «Мені аж гаряче стае від обурення, коли я згадую про той вечір» [6: 85]. Саме тут виявляемо властивість щоденника як его-документу - це пульсуючий текст, а перевага жанру - спонтанність [9: 5]. Наратив сто-суеться концерту, в якому брали участь Ольга з рідними. Як розуміемо, це був вечір загальноі розваги в провінційному Кімполунзі. Сестра зіграла концертну п’есу Мендельсона, а вони з братом «проспівали чудовий російський дует “Боягузки”». Для відтворення обставин, які викликали гостру реакцію О. Кобилянськоі, наведемо цитату з его-до-кументу: «Наша пісня була апогеем концерту, а нас винагородили тільки короткими оплесками, бо ми украінці і співали таку пісню. Коли я співала і коли потім гордо сходила зі сцени, на обличчі в мене був вираз зневаги. Серед тіеі добірноі патолочі знайшовся один румун, який з чистого патріотизму свистів, поки ми співали. Нікчемне бидло, хробаки, що плазують із боягузтва...» [6: 85]. Поданий факт свідчить про наявні в маломістечковому буковин-ському повсякденні вияви етнічних упереджень. Вони підсвідомі, нібито не видимі в реальному житті, але за нагоди виринають на побутовому рівні в поведінкових реакціях. В аналізованому мате-ріалі таким виявом е свист румуна під час виконання російськоі пісні. Можливо, реакція румуна була зумовлена певними особистими причинами. Нас більше цікавить ставлення до цього О. Кобилянськоі, яка сприймае подію саме як образу на національному фунті, що опосередковано підтверджуе самовідчуття упослідження русинів в поліетнічному регіоні. Аналіз его-документу дае підстави стверджувати про впливовість у Кімполунзі румунськоі землевласницькоі спільноти, зокрема й на адміністративному рівні. Логічно, що в системі місцевих зв’язків маленького містечка, де румуни були авторитетними, форми міжо-собистих взаемовідносин дрібних чиновників і поміщиків набували різного ступеня підпорядкування і лестощів. Ольга з осудом пише про догоджання батька іі подруги Августи, старости Кохановського, місцевому румунському товариству. «Не хочу і згадувати, як радник Кохановський, що плазуе перед румунами, усім дякував, тільки про нас забув, а потім, на догоду румунському священикові, танцював Лингвистика и язык 203 хору... Я іх геть усіх зневажаю...» [6: 85]. Отже, коли йдеться про вияви національно! ідентичності, якими Кобилянська заторкнута, це не виключае іі паралельноі самоідентифікаціі з украінством. Тому в «Образі з життя на Буковині», як тільки з'являеться поділ світу на «нас» та «відступників від нас», або на «нас» та «румунів», стае очевидним досить рішуче самоототожнення Кобилянськоі з «нашими» [10: 106]. В автобіографіі літня письменниця, зауважуючи щодо діяльності іі батька з будівництва греко-католицькоі церкви для кімполунзькоі украінськоі громади, констатувала, що на них «дивилися румуни не-ласкавим оком» [6: 211]. Аналіз записів его-документів Ольги виявляе, як тяжко родина переживала, коли один із місцевих урядовців Тудан звинуватив Ю.Я. Кобилянського, який збирав кошти на спорудження церкви, у зловживаннях і порушив проти нього судову справу. Суд повністю виправдав батька, про що було повідомлено в пресі. Осмислюючи процеси міжетнічноі взаемодіі в підавстрійській Буковині на основі щоденникових записів О. Кобилянськоі, маемо констатувати буденні контакти русинів із евреями, поляками, німцями й румунами. Стереотипність образу еврея виявляе його деіндивідуа-лізація, виражена семантикою збірності, чим підкреслено виняткову замкнутість націі. Факт іі закоханості в еврея і сподівання на заміж-жя не усунули осудливі конотаціі в дискурсі про них. Образ німця в щоденниках утілюють молоді чоловіки. Приваблива зовнішність германців підкреслюе іхній професіоналізм, культурність, інтелігент-ність і моральність. Складова візіі німця - діяльний фахівець зі сталим інтерес до певного роду занять - виявляе стереотипні уявлення про прагматичність і роботящість націі. Опис поляків представлено сім’ею католиків Сербинських, чие сусідство з Кобилянськими визначило позитивну тональність іміджу. Емоційно в дівочому его-наративі виявилось негативне ставлення до румунів. Факт непристойноі по-ведінки з іхнього боку Кобилянська розцінюе як приниження за національною ознакою. ПРИМІТКА 1. Роман Заклинський (1852-1931).

Скачать электронную версию публикации