The Spoken Language of Ukrainian and Rusin Diasporas: Consonant Orthoepy.pdf У розширенні обріТв функціювання украТнськоТ мови та підви-щення ТГ престижу в колі вітчизняноТ та світовоТ культури неодмінно культивуеться зразкове усне мовлення - кодифікована літературна вимова. Різні варіанти, які не виходять або й виходять за межі норми, потребують детальноТ науковоТ кваліфікаціТ, здійсненоТ з урахуванням усього комплексу чинників, які впливають на появу такоТ вимовноТ поліфоніТ. Такий підхід відповідно слугуватиме закріпленню кодифіко-ваних орфоепічних стандартів, адже з усіх норм сучасноТ украТнськоТ літературноТ мови найменш засвоеними практично е саме вимовні з огляду на складність фонологічноТ природи мови в цілому [32]. УкраТнська орфоепія у своТх найважливіших особливостях скла-лась у 20-30-х рр. XX ст. Так, проблемам орфоепіТ була присвячена розвідка І. Огіенка «Нариси з історіТ украТнськоТ мови», у якій про-аналізовано вимову голосних і приголосних звуків у різних позиціях, розглянуто фонетичні закони, зокрема зроблено узагальнення щодо вимови свистячих звуків перед шиплячими і навпаки [17: 50]. Одніею з розвідок, де вперше вжито термін орфоепія («ортоепія») е праця О. Горецького «Про правовимову або ортоепію літературноТ мови». Дослідник звертае увагу на орфоепічні девіаціТ, зокрема вимову ненаголошеного [е] як чистого [е], звукосполучень [жц'], [шц'], [тц'], [т'с'], [шс] замість [зц'], [с'ц'], [ц':], [ц':], [с':] [4: 198]. Для вироблення орфоепічних норм украТнськоТ літературноТ мови важливе значення мали й дослідження О. Синявського «Спроба звуковоТ характеристики літературноТ мови» та «Норми украТнськоТ літературноТ мови»(1931), у якій увагу акцентовано на вимові ненаголошених [е] перед [и] та навпаки, ненаголошеного [о] перед складом з наголошеними [у] та [і], наголошеного початкового [і] [23: 177]. З приводу фонеми /о/ він зазначае: «Фонема /о/ цілком самостійна тільки наголошена, ненаго-лошена ж /о/ в більшій чи меншій мірі наближаеться до /у/. Найбільше наближення [о] до [у] перед складом з [у], а також перед складом з [і]» Лингвистика и язык 235 [24: 15]. Дослідник визначае також кількісний склад фонетичноі сис-теми сучасноі украінськоі літературноі мови, зокрема він вважае, що в украінській літературній мові е 102 фонеми, з них 90 приголосних та 12 голосних. Але О. Курило у статті «До поняття фонеми» (1930) заперечуе деякі теоретичні положення, висловлені О. Синявським, і на підставі власного аналізу фактичного матеріалу доходить висновку, що в сучасній украінській мові е всього 55 фонем, з них 11 голосних та 44 приголосних, а також пропонуе системний підхід до опису фонем украінськоі мови [14: 217]. Орфоепічні особливості украінськоі мови висвітлено у працях П. Житецького, А. Кримського, В. Науменка, В. Сімовича, С. Смаль-Стоцького, £. Тимченка, а також Т. Бровченко, Л. Булаховського, О. Горпинича, М. Лесюка, В. Лободи, А. Москаленка, М. Наконечного, О. Пономарева, Л. Прокоповоі, Я. Радевича-Винниць-кого, О. Сербенськоі, П. Тимошенка, Н. Тоцькоі, І. Фаріон, М. Фащенко та ін. Питання літературноі вимови завжди цікавило й украінських дослідників діаспори, про що свідчать публікаціі О. Горбача, І. Огіенка, Я. Рудницького, Ю. Шевельова, де наголошувалося на необхідності опрацювання й дотриманя орфоепічних та інших мовних норм [33]. Учені підкреслювали, що представники украінськоі діаспори всіляко бережуть, плекають і розвивають рідну мову [34], що, зокрема, визначае наукову доцільність якнайретельнішого аналізу особливостей іі функціювання в іншомовному середовищі. З огляду на це, у нашому дослідженні реконструюемо вимову приголосних звуків украінською сучасною молоддю діаспори - США, Канади, Італіі, Чехіі, Польщі, Німеччини, Молдови, Придністровськоі Молдавськоі Республіки (ПМР). Велика кількість залучених респонден-тів походить із Західноі Украіни й ідентифікуе себе як русини (рутени), тобто представники етнічноі групи украінців, до якоі належать лемки, бойки, долиняни, гуцули [25: 40], що мешкають в украінських Карпатах і Закарпатті, а також у румунському Марамуреші, Східних Бескидах у Польщі та словацькій Пряшівщині тощо [26: 273]. Додамо, що русинами до XVIII ст. називали всіх украінців, на західноукраінських землях цей етнонім функціював до початку ХХ ст., проте й донині зберігся на Закарпатті та серед емігрантів-закарпатців у США, а на Пряшівщині і дотепер уживають визначення «русини-украінці» для увиразнення належності закарпатськоі гілки до всього украінського народу [11: 372]. У такий спосіб пропоноване дослідження може прислужитися й у поглибленні різноаспектних студіювань, присвячених вивченню лін-гвоментальних та етнопсихологічних особливостей русинів, оскільки, як зазначають дослідники, «сучасна лінгвістика відзначаеться увагою до мови як засобу презентаціі етносвідомості» [5: 91], що виявляе іі специфіку на всіх мовних рівнях - від орфоепічного до текстового. 236 2021. № 65 Отже, мета дослідження полягае у виявленні орфоепічних осо-бливостей усного мовлення представників украінськоі діаспори в сегменті його консонантноі специфіки. Поставлена мета передбачае розв’язання таких завдань: визначити фактичний матеріал для пе-ревірки володіння орфоепічними нормами представниками украі'н-ського зарубіжжя; шляхом опитування зафіксувати усне мовлення украінців діаспори; установити випадки й причини вимовних девіацій у характерних локальних сегментах на рівні відсоткових показників; виявити сильні й слабкі норми реалізацій усного мовлення на фунті історичноі ретроспекціі (писемні пам’ятки). Об’ект дослідження - усне мовлення украінців діспори. Предметом студіювання е соціофонетичні аспекти украінського усного мовлення на рівні його звукових презентацій. Увагу зосереджено на визначенні рівня володіння орфоепічними нормами приголосних украінськоі літературноі мови молоддю (представниками різних локальних і соціальних сфер): орфоепіею дзвінких приголосних у кінці слова та перед глухими; глухих приголосних перед дзвінкими; префіксів роз-, без-, об-, префіксів-прийменників з-, від-, між-перед глухими, крім шиплячих; [в] як [у]; [дз], [дж]. У пропонованій праці зінтегровано загальнонаукові та спеціальні дослідницькі методи. Із загальнонаукових методів використано аналіз і синтез, індукцію, спостереження, зокрема невключене (спостере-ження за вимовою звуків), таксономію (для класифікаціі орфоепічних явищ, зокрема слів, що представляють орфоепію звуків), кількісний аналіз (для визначення частотності дотримання орфоепічних норм та відсоткового показника володіння ними), описовий метод (для узагальненоі характеристики функціювання норм вимови в діахроніі та синхроніі). У межах спеціальних лінгвістичних методів залучено порівняльно-історичний (для порівняння орфоепічних особливостей у синхроніі (сучасна жива вимова) та діахроніі (відбиття в давніх писемних пам’ятках для вивчення історичних коренів кожноі вимовноі норми); метод лінгвістичноі географіі (для визначення просторового функціювання орфоепічного явища). Із-поміж інших застосовуемо соціолінгвістичні методи - методи польового дослідження: усне опитування (запис на диктофон вимови конкретних слів) та соціо-фонетичний аналіз (опрацювання результатів звукозаписів). Серед спеціальних фонетичних методів використано слуховий та аудиторский аналіз, які дали змогу виявити суб’ективно сприймані орфо-епічні особливості та загальні характеристики украінського усного мовлення (УУМ). Додамо, що залучення експериментальних методів зумовлено, з одного боку, глобалізаційними процесами, скерованими на оптимізацію міжнаціональних відносин, розширення т. зв. мово- Лингвистика и язык 237 краінознавчоі інформаціі, що визначае необхідність підвищення культури мовлення в усіх верств населення, а в молоді - насампе-ред; з іншого боку - аналіз специфіки усного мовлення украінськоі діаспори в іншомовному оточенні уможливить виявлення констант-них, інваріантних і динамічних, варіативних характеристик звуковоі системи, що теж сприятиме усвідомленню глибинних механізмів і джерел іі сучасного стану. Наукова новизна дослідження полягае в тому, що вона е першою спробою дослідження нормативності УУМ у його широкій локальній представленості, експериментального визначення рівня володіння кодифікованими нормами вимови приголосних й укладання статистики типових помилок із метою іх виправлення. Уперше представлено соціофонетичний опис мовлення украінців-придністровців та евро-пейців, американців і канадійців украінського походження (зокрема й русинів), що істотно поглиблюе об’ективність науковоі кваліфікаціі функціювання фонетичноі системи украінськоі мови в цілому. Теоретичне значення студіювання полягае в тому, що визначення особливостей мовленневих реалізацій у різних локальних сегментах насамперед прислужиться в розробленні теорій соціолінгвістики та лінгвокультурологіі. Практичне значення одержаних результатів уба-чаемо в тому, що вони можуть бути використані в процесі викладання відповідних базових теоретичних і практичних вишівських курсів, а також низки відповідних спецкурсів і спецсемінарів із проблем орфоепіі та культури мовлення. У соцопитуванні, скерованому на встановлення вимовних норм у системі консонантизму, взяли участь 100 осіб украінського походження, які проживають у зарубіжжі (10 осіб - мешканці США, 10 осіб - мешканці Канади, 30 осіб мешканці Европи - Польщі (2), Німеччини (3), Італіі (5), Чехіі (10), Молдови (10), 50 - студенти Придністровського державного університету ім. Т.Г. Шевченка (ПМР). Загальна тривалість записів становить 300 хвилин (5 годин). Було запропоновано 19 слів-стимулів, у яких можна простежити вимову приголосних: дзвінких у кінці (сніг) та в середині слова (стежка); глухих перед дзвінкими (Вишгород); роз-, без- перед глухими (крім шиплячі) (розписати, безпека); префікса-прийменника з- перед глухими (крім шиплячі) (зцідити, зсунути, з кавою); об-, від-, між- (обпалений, відхилити, між-планетний); [г] як [х] і [г] (легкий, могти); [в] як [у] (впав, навчання, вовк); [дз1] (дзвінок), [дж] (джерело) тощо. Алгоритм опису студіювання: 1) відсоткове володіння нормою у процесі вимови конкретного слова (наприклад, стежка) у певній краіні було визначено за таким принципом: у Европі правильно вимовили слово стежка [стежка] - 5 осіб із 30, що відповідно становить 17 % (5 2021. № 65 238 х 100 %: 30 = 17 %); 2) загальний відсоток володіння нормою в дослід-жених краінах у процесі вимови конкретного слова (наприклад, впав) було вирахувано таким чином: володіють нормою вимови [в] як [у ] в слові впав 14 % в зарубіжжі (ПМР - 14 %, Европа -10 %, Америка - 0 %, Канада - 30 %; 14 + 10 + 0 + 30 = 54 : 4 = 14 %); 3) у процесі підрахову-вання відсотків володіння нормою в краіні взагалі було взято до уваги відсотки слів, що представляють цю норму (наприклад, норма вимови [г] - в США іі дотримуються 55 %: слова, що представляють цю норму [лехкиТ], [могти] - правильно вимовили 60 % - [лехкиТ]; 50 % [могти] (60 % + 50 % = 110 %: 2 (кількість слів) = 55 %); 4) відсоток володіння орфоепіею приголосних (56 %) було визначено на основі володіння кожною вимовною нормою приголосних у зарубіжжі: володіють нормами вимови дзвінких у кінці - 66 %, дзвінких у середині слова - 37 %, глухих перед дзвінкими -75 %, кінцевих дзвінких префіксів роз-, без-, з- - 72 %, кінцевих дзвінких префіксів об-, від-, між- - 49 %, приголос-ного [г] - 61 %; [в] як [у] - 9 %, [дз] - 80 %, [дж] - 57 % (37 + 75 + 72 + 49 + 61 + 9 + 80 + 57 + 66 = 506 : 9 = 56 %). Отже, розглянемо вимову украінських дзвінких, глухих та сонорних звуків для встановлення нормативних та девіантних моделей іхньоі вимови украінцями, які проживають за межами нашоі держави. В усному мовленні часто порушуваною е норма вимови дзвінких та глухих приголосних. Більшість носіів мови забувають про те, що дзвінкі в кінці слова або в кінці складу перед глухими приголосни-ми не оглушуються: []аг’ідка] ягідка, [зуб] зуб. Звук [г] перед глухими вимовляють як [х] лише у п'яти словах і похідних, утворених від них: [лёхко] легко, ^охко] вогко, [к’іхт'і] кігті, [н'іхт'і] нігті; [д'охт'у] дьогтю. За нашими спостереженнями, правильно вимовляють слова сніг [с'н'іг] 92 % респондентів ПМР, 70 % США, 50 % Канади, 50 % Европи; стежка [стёжка] - 82 % респондентів ПМР, 40 % - США, 10 % - Канади, 17 % - Европи, інші оглушують дзвінкі приголосні і вимовляють [с'н'іх], [стёшка]. Трапляються й акцентні помилки: [стежка] - 6 % інформантів ПМР. Вимова лексеми легкий [лихкиі] заслуговуе на особливу увагу: з дотриманням норми іі вимовили 70 % европейців, 80 % придністровців, 80 % канадців, 60 % американців. При вимові слова могти [м огти] помилки, зокрема оглушення [г], зафіксовано в 50 % респондентів Европи, Америки, Канади, ПМР. Загальний відсоток вимови дзвінких у кінці слова в зарубіжжі ста-новить 66 %; дзвінких перед глухими - 37 %; вимови [г] (як [г] і [х], що було визначено на основі слів легкий, могти) - 61 %, тільки норма вимови дзвінких перед глухими представлена як слабка. Автори соціофонетичного нарису мовлення сучасноі молоді Л. Прокопова та Н. Тоцька констатують, що дзвінкий приголосний у кінці слова зазви- Лингвистика и язык 239 чай зберігаеться, щоправда, можлива паралельна дзвінка і глуха ви-мова в того самого мовця. У середині слова переважають приглушені різновиди дзвінких, але у великих містах поширене і повне оглушення [20: 21]. Наші ж спостереження дають підстави говорити про виражену тенденцію до оглушення дзвінких приголосних у проаналізованому мовленні респондентів. Зауважимо, що традиція збереження дзвінкості в кінці слова і перед глухими послідовно фіксуеться в «Енеіді» І. Котляревського [13], в граматиці О. Павловського (крім типу слів віттыль,жертка) [19], в альманасі «Русалка Дністрова» [22], у словнику П. Білецького-Носенка [2], у творах П. Куліша [18], у рукописних (за винятком архистратихь) [28; 31] і друкованих творах Т. Шевченка [29; 30]. Приголосний [г] передаеться літерою х іноді в альманасі «Русалка Дністрова» [22], у словнику П. Білецького-Носенка [2]. Фіксація дзвінкості приголосних у пам'ятках І половини XIX ст., безперечно, значною мірою впливала на формування сучасноі вимовноі норми. Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних ім дзвінких: [л'ідЖба] лічба, [баскеидбол] баскетбол. Проте таких ви-падків в украінській мові небагато. Це відбуваеться приблизно в 11 незапозичених словах (боротьба, молотьба, клятьба, просьба, лічба, Великдень, повсякденний, якби, аякже, отже, осьде) та в кількох запозичених (вокзал, екзамен, рюкзак, анекдот, футбол, айсберг). Глухі перед сонорними не одзвінчуються: [ср’ібло] срібло, [хмара] хмара. Щодо вимови глухого перед дзвінким маемо таку ситуацію: слово вокзал №ог*зал] правильно вимовляють 67 % респондентів ПМР, 90 % американців, 100 % канадійців, 73 % европейців, інші допу-скають помилки, зокрема, 5 % опитуваних ПМР у мовленні відбили норми російськоі орфоепіі - [wакзал•], 28 % інформантів ПМР - норми орфографіі: [wокзал^].У слові Вишгород[ѵижг ор од] дотримуються ор-фоепічних норм усі респоденти Канади, більшість інформантів США -80 %, Европи - 86 %. Молодь Придністров'я не відбивае асиміляцію за глухістю-дзвінкістю, але всі зберігають дзвінкий кінцевий [д]. Рівень володіння нормою вимови глухих перед дзвінкими, за результатами нашого опитування, в зарубіжжі становить 75 %. Правила вимови дзвінких та глухих приголосних належать до тих, які найбільш повно представлені у шкільних підручниках (деякі зарубіжні респонденти користувалися підручниками кінця XX, інші - XXI ст.). Матеріалу, на якому можна тренувати вимову, багато, напри-клад, для 4 класу в текстах теми «Іменник» подано близько 40 слів із дзвінким приголосним у кінці та середині слова перед глухим [21: 53]. Ці правила вимови легкі, бо вимова майже завжди збігаеться з написанням, проте вони або не засвоені, або знівельовані впливом 2021. № 65 240 російськоі мови. Дуже виразною ознакою украінськоі орфоепіі е уподібнення глухого приголосного до дзвінкого в межах фонетич-ного слова та синтагми. За спостереженням М. Фащенко, знають, що слід вимовляти баске[д]бол, 7 осіб із 75, вимовляють так 40; велир] день знають 2 особи і вимовляють 8, пя[д:]есят знають 4 особи і вимовляють 9. Знають про норму вимови від 2 до 9 % інформантів, володіють нею (крім слова баске[д]бол, приблизно 50 %) від 10 до 18 % студентів. Слід зазначити, що більшість респондентів подали Вели[к]день, пя[т]десят як власну вимову чи як відому ім норму, тобто домінуе варіант із глухим приголосним [27: 41]. Усі наведені слова неодноразово вжито в шкільних підручниках у різних текстах: у 4 класі для зіставлення «Вимовляй» - «Пиши» записано [пйад:еисати], [ш’іздеис’ати] [там само]; у 5 класі як зразок для вимови наводяться такі приклади: молотьба [дб], просьба [зб], рюкзак [г*з] [21: 139]. Для 10 класу е також зразки вимови і сформульовані правила [1: 76-77]. Але цього, виявляеться, замало. Очевидно, мае бути зразок вимови для кожного складного завдання. Наприклад, під час вивчення теми «Числівник» (6 клас) учні вимовляють і записують слова типу 17, 50, 500 (де вимова і написання не збігаються), а в підручниках не подано жодного зразка правильно! вимови цих слів [8: 164-185]. Отже, наго-лошуемо на ролі шкільних джерел і шкільного процесу в оволодінні орфоепічними нормами. Не всі респонденти знають, що звук [в] вимовляемо як приголос-ний тільки перед голосним. На початку слова перед приголосним, у середині та в кінці слова після голосного [в] переходить у нескла-довий голосний [у]. Звук [в] на початку слова перед приголосним, у середині та в кінці слова після голосного артикулюемо як [у]: вовк - [woyK], впав [упау], але ці слова показали найбільше девіацій в нашому опитуванні. Лише 8 % студентів ПМР, 10 % опитаних США, 13 % европейців прочитали правильно слово вовк - [woyK], інші 92 % ПМР, 90 % американців, 87 % европейців, усі канадійці у про-цесі вимови спиралися на орфографічні норми - [wовк]. Незначна кількість інформантів дотримуеться ціеі норми і в інших словах: впав [упау] правильно прочитали 14 % опитаних в ПМР, 10 % - в Европі, 30 % - в Канаді, інші допустили помилки: [впав] - 86 % опитуваних ПМР, усі мешканці США, 66 % мешканців ПМР ([впау] - 20 % інформантів ПМР), 70 % мешканців Канади. Щодо слова навчання [научан':а], то тут теж не проста ситуація: тільки 7 % европейців, 10 % американців русинського походження (ті, що народилися в Західній Украіні) правильно вимовили це слово, а респонденти ПМР, Канади відтворюють правописні норми. Норму вимови [в] як [у] на основі рівня володіння нею в зарубіжжі (9 %) зараховуемо до слабких. Лингвистика и язык 241 Історичний екскурс засвідчуе, що перехід [в] в [у] відбивають дав-ньоруські пам'ятки ще з II половини XI ст. Багато аналогічних написань 1 в давньоукраінських пам'ятках південно-західного походження, датованих XlII ст. Написання у на місці в на початку слова послідовно фіксують грамоти 1359 р., 1429 р., 1432 р., а також ця фонетична осо-бливість засвідчена у творах К. Зіновіева [9]. Абсолютно послідовно в альманасі «Русалка Дністрова» [в] у певних позиціях фіксуе літера у [22]. Сучасна вимовна норма цілком відповідае цьому. Цю орфоепіч-ну норму вивчають у школі, починаючи з 1 класу. Але в підручниках, на жаль, немае послідовності, системи. Викликае подив, як зазначае М. Фащенко, що в параграфі «Вимова приголосних звуків і позначення іх на письмі» не говориться про [у] на місці [в], у вправах з орфо-епічним завданням немае слів із цим звуком [27: 40; 21: 138 - 143]. У сучасних підручниках про вимову [в] як [у] йдеться аж у 10 класі [1: 76]. В описовій частині, у поясненнях підручників попередніх класів, звичайно, е багато слів із цим звуком, вони дуже частотні, особливо якщо зважити на діеслівні форми чоловічого роду минулого часу й умовного способу. Вплив відмінноі російськоі вимови вимагае по-стійноі уваги до ціеі дуже важливоі особливості украінськоі орфоепіі. У префіксах роз-, без- і прийменнику без перед глухим приголосним поширена паралельна вимова - [з] і [с], проблем в опитуванні щодо цього слова не виникло. 84 % респондентів ПМР, 40 % мешканців США, 40 % мешканців Канади, 20 % мешканців Европи вимовляють [розпеисати] і 16 % опитаних ПМР, 60 % - США та 60 % - Канади, 80 % мешканців Европи- [роспеисати]. Однак придністровські респонденти допускають й інші помилки: 2 % респондентів вимовляють [роспісати], 2 % роблять акцентні хиби - [розпйсати]. Варіантне передавання на письмі префікса роз- подаеться в альманасі «Русалка Дністрова» [22], у словнику П. Білецького-Носенка [2]. Переважають випадки оглушення [з] у префіксі роз-, що на письмі зафіксовано як рос-, в «Енеіді» І. Котляревського [13], у творах П. Куліша [18], у рукописах Т Шевченка [28; 31]. Слово «безпека» більшість опитаних вимовили з оглушенням [беиспека] і лише 40 % амерканців, 35 % придністровців, 17 % европей-ців, 30 % канадійців зберігають дзвінкий [з], вимовляючи [беизпбка]. Інша ситуація зі словом «зцідити», де 30 % респондентів США, 50 % - Канади, 43 % - Европи, 15 % - ПМР дотримуються норми і вимовляють [с'ц'ідити], а решта виходять за рамки норми і вимовляють [з'ц'ідити], [сціди и]. Згідно з кодифікованою нормою звук [з], що е прийменником або префіксом, вимовляеться як [с] перед глухими приголосними. Наприклад, слово «зсунути» більшість вимовили правильно - [сунути] і лише 20 % опитаних США, 50 % - Канади, 2021. № 65 242 27 % - Европи, 45 % - ПМР порушують норму і вимовляють [зсунути]. У цьому випадку [з] е префіксом, але така ж ситуація й з приймен-ником, наприклад: «зкавою»правильно маемо вимовити [с^ка^оіу] -цього варіанту дотримуеться 80 % американців, 50 % канадійців, 57 % европейців, 48 % придністровців, інші респонденти зберігають дзвінкий [з]: [3^K0wojy]. Норма вимови роз-, без-, з- у зарубіжжі (табл.) е сильною і становить 72 %. У сучасній украінській літературній мові префікс без- послідовно передае на письмі літера з. Це засвідчуе вимову дзвінкого [з] або стійкість традиціі написання у новій літературній мові. Без- ужито в творах І. Котляревського [13], О. Павловського [19], у «Русалці Дністро-вій» [22], у словнику П. Білецького-Носенка [2], у працях П. Куліша [І8], у рукописах Т. Шевченка [28; 31] тощо. Префікс [з-] послідовно передаеться літерою с перед глухими приголосними в «Енеіді» І. Котляревського [13], у друкованих творах Т. Шевченка [29; 30], у переважній більшості прикладів оглушення префікса [з-] перед глухими приголосними фіксуеться в граматиці О. Павловського [19], в альманасі «Русалка Дністрова» [22], у словнику П. Білецького-Носенка [2], у творах П. Куліша [18] та рукописах Т. Шевченка [28; 31]. У формуванні норми вимови [з] як [с] перед глухими приголосними і префікса роз як [рос-] велику роль відіграли рукописи Т Шевченка [28; 31], «Енеіда» І. Котляревського [13], твори П. Куліша [18], де цю вимовну особливість простежуемо досить часто. Вважаемо, що високийпоказник оглушення [з] перед [с], [ц'] зумовле-ний у першу чергу загальною тенденціею до вимови глухого на місці дзвінкого у сполученні з глухим. Відомо, що кінцевий дзвінкий приголосний префіксів об-, над-, під-, від- та ін. перед глухими приголосними не оглушуеться. Проте асиміляція дзвінкого до глухого приголосного не наявна в таких словах, як обпалений, відхилити, міжпланетний ([обпалеини1], [ѵ’ідхиелити] [м’іжпланетниі]). За нашими спостереженнями, більшість опитаних порушують норму, зокрема 40 % інформантів США, 60 % - Канади, 40 % - Европи, 20 % - Придністров'я оглушують [б] перед [п] та вимовляють [ооп:алеини1]; оглушують [д] перед [т], тобто [ѵ’ітхиелити] -40 % респондентів сШа, 80 % - Канади, 27 % - Европи, 26 % - пМР; слово «міжпланетний» [м’іжпланбтниі] правильно вимовили лише 50 % американських, 10 % канадських, 17 % европейських, 88 % придністровських інформантів, інші оглушують [ж]: [м’ішпланетниі]. Слово «міжпланетний» правильно вимовили [м’іжпланбтниі] лише 36 % північноукраінських інформантів, 52 % південноукраінських, 84 % західноукраінських, 46 % східноукраінських, 42 % центрально-украінських, інші оглушують [ж]: [м’ішпланетниі]. Норма вимови об-, Лингвистика и язык 243 від-, між- згідно з нашим опитуванням належить до слабкоі в зарубіжжі (49 %), хоч у ПМР в Америці вона е сильною, нею володіють більше 50 % опитаних респондентів. На порушення норми впливае російська орфоепія, свідченням цьому е оглушення кінцевих префіксальних приголосних ([оп:йлеини!], [ѵ’ітхиелити],[м’ішпланбтниі]). Префікс одъ- із дзвінким [д], а іноді від- рідко фіксують писемні пам'ятки староукраінськоі мови: оддѣляюся (Син., XVII, 136), одкидала (І. Некр., XVIII, І4) [7: 284]. Варіанти отъ- і одь (від-(од-)) фіксуються у літописі С. Величка: отваги (2), але одсѣкти [3: 170-171].У пам'ятках північноукраінського ареалу XVI-XVII ст. непослідовно відбито асиміляцію за глухістю / дзвінкістю у префіксі од-: одъ князя (315), одъ пульку (392 ВК), але отъ попелуи отъкомяг (197 Брест 1583) [15: 324]. Традицію збереження дзвінкого [д] послідовно підтверджуе грама-тика О. Павловського [19], альманах «Русалка Дністрова» [22], словник П. Білецького-Носенка [2], твори П. Куліша [18], Шевченків «Кобзар» [30]. Наведені факти приводять до висновку: в старій украінській літературній мові паралельно вживалися варіанти отъ і одъ,у новій украінській літературній мові - од. Питання про оглушення дзвінких сьогодні доволі непросте з огляду на те, як воно відбите у пам'ятках, та на позицію Ф. Шумлянського, який, спираючись на те, що розви-ток консонантизму украінськоі мови йде в напрямку до дзвінкости, обстоював написання варіанта роз-, С. Іваницький же обстоював форму рос-, спираючись на словник Б. Грінченка, і наголошував, що такий правопис відповідае вимові [10: 5]. Помилки у вимові дзвінких сьогодні зумовлені у переважній більшості випадків не написанням, а впливом діалектного та російського мовлення. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук, у цьому разі перед нами зімкнено-щілинна вимова африкатів [дз],[д ]. Роздільна вимова цих звуків е порушенням орфоепічних норм. Вимову злитого передньоязикового приголосного африката [дж] у слові «джерело» продемонстрували 90 % опитаних американців, 70 % канадійців, 70 % европейців, 90 % придністровців (однак вони в цьому слові допускали й інші помилки - вимовляли чітко ненаголошені [е]), а вимову злитого передньоязикового приголосного африката [дз] в слові «дзвінок» [дз'ѵ’інок] - 80 % американських, 50 % канадійських, 83 % европейських, 15 % придністровських ренспондентів. Решта порушуе орфоепічні засади та вимовляе [жеиреилб], [джеиреило] та [зѵ’інок], [дзѵ’інок]. Рівень володіння вимовою [дж] у зарубіжжі становить 57 %, і цю норму розцінюемо як сильну; рівень володіння вимовою [дз] не падае нижче 80 % у зарубіжжі, тому ця норма пре-зентуе свою сталість. Пам'ятки украінськоі мови африкат [дз] засвідчують порівняно 2021. № 65 244 пізно. На думку В. Німчука, [дз] на місці початкового [з] мае фіксаціі з XVII ст.: дзвонити, дзвонокь. Африкат [дз ] представлено в «Лексиконі» П. Беринди (1627): дзвонокъ [16: 9]. На думку П. Житецького, [дж] з'являеться в украінській писемності не раніше кінця XVI - початку XVII ст.: Гуджулъ (Акт. кн. Полт. гор. ур., 1, 24) [6: 239-240]. З XVI ст. дж зустрічаеться у пам'ятках украінськоі мови часто: раджу («Лексис» Зизанія, 1596, 7б), попуджую («Лексикон» П. Беринди, 1627, 47), ежджу (Грам., 1643, 38) [12: 298]. Зарубіжжя. Показник вимови консонантів, % Вимова приголосних звуків З ПМР Европа США Канада Вимова дзвінких у кінці слова 66 92 50 70 50 Вимова дзвінких у середині слова 37 82 17 40 10 Вимова глухих перед дзвінкими 75 34 80 85 100 Вимова [г] 61 65 60 55 65 Вимова [в] як [у] 9 7 10 7 10 Вимова [роз-], [без], [з-] 72 66 73 78 70 Вимова [об-], [від-], [між-] 49 81 35 57 23 Вимова [дз] 80 90 70 90 70 Вимова [дж] 57 15 83 80 50 Отже, норми вимови дзвінких у кінці слова, глухих перед дзвінкими, [г], префіксів роз-, без-, об-, з- африкат [дз], [дж] у зарубіжжі визна-чаемо на основі відсоткового показника як сильні. Слабкими у мов-ленні респондентів е норми вимови префіксів об- між- а найбільші труднощі виникають у процесі вимови дзвінкого з- у слові зцідити -35 % володіння нормою (ПМР - 15 %, Европа - 43 %, Америка -30 %, Канада - 50 %). Однак норми вимови префіксів роз-, без-, з- (показник 72 %), [дз] (80 %), [дж] (57 %) для зарубіжжя (табл.) е сильними, а норма вимови префіксів об-, від- між- для зарубіжжя (49 %) - нестійкою. Слабкими е норми вимови дзвінких у середині слова (37 % дотримуються), [в] як [у] (9 %). Типові девіаціі [м охти], [стёшка] пов'язані з оглушенням під впливом російськоі орфоепіі, [легки!] -під впливом орфографіі. Відмінності у відсотках володіння нормою залежать від уживаності слова та складності звукозмін, адже часто Лингвистика и язык 245 звук, уподібнюючись, змінюе не лише акустичну, а й артикуляційну характеристику - місце чи спосіб творення. Отже, помилки у вимові дзвінких приголосних сьогодні зумовлені відсутністю теоретичних знань, впливом діалектного мовлення та російськоТ мови, оскільки ці орфоепічні норми (більшість) зафіксовані на письмі і теоретично обфунтовані вже в граматиках початку XX ст. і добре простежуються в писемних пам'ятках. Проаналізований фактичний матеріал свідчить, що орфоепічні норми мають свою історію, свое коріння, і сучасний стан володіння цими нормами ще раз доводить, що ті норми вимови, які послідовно відбиваються у пам'ятках, е сильними, і саме Тх дотримуються ін-форманти. Проведений аналіз, з іншого боку, дав змогу зафіксувати й слабкі орфоепічні норми, а також виявити причини відповідних девіацій, що, зокрема, окреслюе шляхи можливих корекцій як на рівні середньоТ освіти, так і в сегменті вишівськоТ практики. Перспективу подальших досліджень убачаемо у вивченні девіацій у мовленні молоді украТнськоТ та русинськоТ діаспори у процесі вимови голосних і звукосполук, що не ввійшли в репрезентоване дослідження. Це надасть змогу отримати емне уявлення про володіння всім ор-фоепічним комплексом украТнськоТ мови, а залучення інформантів різних соціальних характеристик (гендерних, професійних, вікових та ін.) уможливить визначення відповідних особливостей.

Скачать электронную версию публикации