Fundamentals of National Identity in Bulgarian and Rusinian Literature (Based on the Works by Hristo Botev and Alexander.pdf Ідентифікаційний код наці! формуеться протягом усього і'і розвитку. Кожна національна культура подарувала світові письменників і твори, які приречені не лише на вічне життя, а й на постійне повторне відкриття. У народній долі вони неминуче породжують модель національно! поведінки. Кожен творець усвідомлюе свою належність до конкретного народу, ідентифікуе себе з національним цілим. Імагологічний підхід до вивчення національно! літератури на сьогодні е надзвичайно актуальним, оскільки дае можливість виокремити особливості національно! літератури (ширше -національно! ідентичності) в полікультурному суспільстві. Наша 'Clin 2021. № 66 70 наукова розвідка присвячена вивченню одного з основних питань літературно! імагологі!, а саме: дослідженню проблеми ідентичності. Існуе багато потрактувань поняття «ідентичність», проте основні його компоненти залишаються сталими: визнання народом самого себе, знання свое! історі!, національно! культури, територі! та повага до них, усвідомлення народом власних особливих рис, визначення членами національно! групи сво!х інтересів, прагнень, цілей, ідеалів, потреб тощо. Вимірами національно! ідентичності професор Кембриджського університету М. Гібернау вважае психологічний, культурний, територіальний, історичний та політичний [4]. Виокремлення основних вимірів національно! ідентичності у поетичній творчості будителя болгарського народу Х. Ботева та визначного діяча укра!нського народу Закарпаття (русинів) О. Духновича е метою цього дослідження. Формування болгарсько! національно! ідентичності історики літератури пов'язують із періодом болгарського відродження, додаючи компонент «національне» до термінологічно! бази цього періоду (болгарське національне відродження). С. Ігов у книзі «Історія болгарсько! літератури» зазначае: «Болгарське відродження - це історична епоха народного пробудження і формування національно! свідомості, створення національно! культури та боротьба за національне визволення»1 [5: 151]. На від-міну від европейського антропоцентричного підходу, болгарське відродження мае етноцентричний (національно-визвольний) характер. Емблематичними стають такі категорі! болгарського відродження, як-от історизм, народність, демократизм, болгарська мова, належність до слов'янських народів, освіта, болгарська школа, просвіта. Відомі літературознавці (А. Аліпіева, Н. Аретов, С. Ігов, Е. Налбантова, І. Пелева) спрямовували наукові розвідки на розкриття закономірностей та особливостей болгарського літературного відродження, привертаючи увагу до окремих постатей ціе! епохи (Па!сій Хілендарський, Софроній Врачанський, Григорій Цамблак, брати Димитр і Костянтин Міладинови, Георгій Раковський, Василь Левський, Христо Ботев, Любен Каравелов, Добрі Чінтулов, Іван Вазов). Інтерес до теми національно! ідентичності простежуемо і в працях відомих болгарських істориків Д. Ангелова, І. Стоянова, де висвітлено роль національно! ідентичності як елементу переходу народності в націю. Постать Х. Ботева (1849-1876) та його літературний доробок у контексті аналізу особливостей болгарсько! національно! ідентичності обрано не випадково: він е одним із найвизначніших Литература и литературоведение 71 будителів болгар, його традиційно називають «найвищою вершиною в історі! болгарського духу», а його творчість - мірило геніальності. На той же історичний період припадае активна діяльність іншого будителя (вже украінського народу Закарпаття), педагога, світського та церковного діяча О. Духновича (1803-1865), чий творчий доробок надихае на всебічний аналіз, зокрема й у контексті виокремлення рис національно! ідентичності. Його педагогічній діяльності, організаці! народного шкільництва присвячені роботи багатьох науковців і педагогів. Так, у 2020 р. була захищена кандидатська дисертація М. Тимчик, педагогічну та освітню спадщину досліджували М. Коваль, Т. Надім'янова, Ф. Науменко, О. Сухомлинська, В. Туряниця та ін.; громадсько-політичну діяльність О. Духновича вивчали O. Мишанич, Д. Федака; на значенні його ролі в національному русі у Закарпатті акцентовано в роботах Р. Майора, С. Суляка та ін.; концептуалізація етноніма «русин» у поезіі О. Духновича стала об'ектом дослідження С. Зеленка. Виміри національно! ідентичності закарпатських русинів, втілені в поетичних творах О. Духновича, спонукають до подальшого вивчення та компаративного аналізу. У болгарській літературі національним ідейним просвітителем справедливо називають великого будителя Х. Ботева. Через пе-редчасну смерть (у 28 років) його життя часто порівнюють із блискавкою, яка освітила болгарську землю наприкінці темно! ночі свого п'ятисотлітнього поневолення. Д. Павличко зазначае, що його поетична творчість, могутня в діі та ідейно-мистецькому значенні, не співмірна з кількісним своім виявом: двадцять віршів Х. Ботева - найяскравіший приклад того, що в літературі тільки якість береться до уваги. У вірші «Гайдуки» («Хайдути») поет вдаеться до самоідентифікаціі, ніби неумисне характеризуючи себе через образ повстанського сина: ...бунтарське у мене серце, а голос - міцний, суремний; як люди мене не вчують, то пісня моя полине по горах і по дібровах...2 [2: 59]. Ідея національно! ідентичності була одніею з провідних і у творчості О. Духновича. Народний будитель, переслідуваний угор-ським урядом, із перших рядків поезіі «Вручаніе» на весь голос заявляе про себе і свій рід: Я русин бил, есмь і буду, Я родився русином, Чесний мій рід не забуду, 72 ■ДОа л. Ml lyf < Cl ii I 2021. № 66 Останусь его сином; Русин бил мій отець, мати, Руськая вся родина, Русини сестри і брати І широка дружина; Великий мій рід і главний Миру есть современний, Духом і силою славний, Всім народам приемний [10: 517-518]. О. Духнович у цій поезі! представляе свій проект ідентифікаці!: він визначае себе русином, членом велико! русинсько! родини, відомо! й шановано! багатьма іншими народами. Як один із компонентів національно! ідентичності, оприявлений на культурному рівні, можемо виокремити народну пісню, яка е провідником у світ традицій народно! культури. Виховуючись годувальницею «бабою Гарайдихою», О. Духнович із ранніх років відчував і вбирав красу народно! мови, пісні, фольклору. Через пісню поет формулюе заповіт майбутнім поколінням, висловлюе сво! найщиріші бажання, створюе пісенну традицію закарпатських русинів («Послідня моя піснь», «Піснь о придворній жизні», «Піснь простонародна», «Піснь о свободі»); пісня, за О. Духновичем, це не лише мова простого люду, але й мова, якою можна звертатися до Бога («Мысль о Бозѣ», «Пѣснь земледѣльця весною»). Болгарський поет Х. Ботев також часто звертаеться до пісні у сво!х поетичних творах. З. Стоянов пояснюе геній Х. Ботева впливом материнсько! пісні [12]. Сам поет згодом підтверджуе цей факт у своему вірші «На прощання» («На прощаване»): Та що я робити маю, як серце бунтарське, чесне дала ти мені, матусе...»3 [2: 51]. Натхнення Х. Ботев часто віднаходив у народних піснях, які слугували йому i колисковою, i розрадником, і провідником у світ традицій болгарсько! культури. З поезій Х. Ботева стае зрозуміло, що саме через спів болгарам легше висловити свій душевний поклик. Поет і сам не раз удаеться в поезіях до пісенно! традиці! свое! кра!ни, як, наприклад, у вірші «До мое! першо! кохано!» («До моето първо либе»): Питво зготувавши криваве, я сам собі буду співати ту пісню свою соколину про те, що роблю до загину!4 [2: 49] У поезі! Х. Ботева «Юрі!в день» («Гергьов ден») люди співають Литература и литературоведение 73 у свято: «...хвалу співайте цареві й богу...»; в «Хаджі Димитр» лунае вже інша мелодія: «Пісню, рабине, скорботну затягуй!»; у поемі «Гайдуки» чуеться пісня самого поета: «.а я заспіваю пісню, гайдуцьку, бунтарську пісню, пісню про давніх войводів...». Вихований у найкращих народних традиціях, виплеканий з войовничою болгарською народною піснею, Х. Ботев створював справжню музику у своій поезіі. Адже співали в його віршах не лише люди. У поемі «Гайдуки» і гори повторюють пісню, а в поезіі «На прощання» мати чуе, що кулі в селі співають. Пісні у поезіі Х. Ботева звучать у супроводі національних болгарських інструментів - кавалу та гайди. Також трапляються згадки про традиційний болгарський танець - хоро. Поет відстоював збереження звичаів та усноі народноі творчості Болгаріі, адже в період поневолення в народу забирали його найкращий скарб - материнську мову та національні традиціі. Поезіі «Юріів день» («Гергьов ден»), «На прощання» («На прощаване»), «Гайдуки» («Хайдути»), «На смерть Василя Левського» («Обесването на Васил Левски»), «Хаджі Димитр» («Хаджи Димитър»), «Ій» («Ней») розкривають традиційну пісенну культуру болгар. Музичні інструменти, національний танець, народні вірування та звичаі також розглядаемо як культурний пласт національно! ідентичності болгар. Іншим виміром національно! ідентичності е фольклорні образи. Квіти («бръшлян» - плющ, «здравец» - герань) й тварини (вівці, кози, вовки, собаки, леви, голубки, соловей, дикі гуси, орлиця, круки, сокіл), фантастичні істоти з болгарських народних казок (самодіви, самовіли) й національні героі (Чавдар-войвода, Петко Страшник, Василь Левський, Караджа, Пищурка, Сапунов, Владикін, Войніков, Славейков) допомагають окреслити народні вірування і побут болгар. Вершиною поетичноі спадщини Х. Ботева е балада «Хаджі Димитр», яку вважають своерідним заповітом автора. Хаджі Димитра ототожнено з образом народного героя, борця за Болгарію. У баладі змальована солідарність усього живущого з пораненим юнаком: не тільки орлиця робить йому затінок, але й вовк зализуе криваві рани; гори Балкани, зворушені героізмом народного воіна, грають йому «гайдуцьку пісню»; вечірне небо нахиляеться над його обличчям; казкові дівчата зринають у видивах гарячки - ніби ті часи, коли народна фантазія створювала ці міфологічні істоти, оживають у його підсвідомості. Усе допомагае героеві боротися зі смертю, лише сумний голос рабині - пісня жниці придавлюе й знекровлюе його тіло. Болгарський літературознавець С. Ігов стверджував, що поезія Х. Ботева була геніальним стрибком від фольклору до літератури для реалізаціі болгарського слова в період відродження5 [6: 241]. 74 g J Ml 'Clin 2021. № 66 Фольклорний образ квітки незабудки (серед інших украінських народних назв відомі «незабудь-мене», «люби-мене-не-покинь», «павині вічка», «жабині очка», «жаб'ячі очка»), що е наскрізним у поезіях О. Духновича «Тоска на гробі милоі», «Незабудка», репрезентуе тему вічного кохання, непідвладного часу: Да кождий, увидя Дерновий той покров, Скажет, пожалуй: «Се тут лежит любов» [10: 532]. Автор зображуе любов, оспівану в украінських народно-поетичних романтичних традиціях. Поезія «Тоска на гробі милоі» мае баладні сентиментально-романтичні риси. У поезіі «Надгробнее О. Духновича» з'являеться образ тополі, цей символ виступае у ролі колиски. У поезіі «Храм любові» знаходимо традиційні украінські фітоніми - берізка, барвінок, нарциси, троянди, незабудки; зооніми - голубка, горличка, віл. Образ сокола, традиційний як для болгарського, так і для украінського фольклору, репрезентований у поезіях О. Духновича «Послідня моя піснь», «Радуйтеся, соколята». Але якщо в Х. Ботева сокіл - птах повстання, боротьби, то в О. Духновича сокіл - птах оновлення, продовження роду: Так же, братя-соколята, Підлітайте, весна тут, Змагайтеся на крилята, Вам стелиться новий путь! [10: 539]. Територіальний вимір національно! ідентичності втілюеться в болгарській літературі за допомогою образів Балкан, Ірин-Пірину, Странджарського краю. Природа особливо чуттева й у творчості болгарського поета. Переживаючи разом зі своіми дітьми душевну тугу, вона ніби підспівуе ім у важкі часи: «Зима співае недобру пісню, вітри студені гасають полем...» («На смерть Василя Левського»); «...пісню гайдуцьку грають Балкани!», «Діви прекрасні в білій одежі.співи заводять дивні й бентежні...» («Хаджі Димитр»); «Соловейко залящав, днину радо він стрічав...» («До неі»); «За те ж то й йому співають Странджарські ліси зелені і трави Ірин-Пірину.» («Гайдуки»). Гори Болгаріі (Балканські, або Стара Планина, Пирин, Странджа) е «місцем сили» гайдуків, адже вони захищають болгар-ських воінів, а гірський ліс допомагае сховатися від турків і боротися за омріяну свободу. Саме вертикальна модель світосприйняття болгар (гори/гірський ліс - низовина) знайшла відображення у болгарській мові (наприклад, лексема «горе-долу», еквівалентом якоі в украінській мові е лексема «більш-менш»). Литература и литературоведение 75 Маркерами територіального виміру національно! ідентичності в поезіі' О. Духновича найчастіше постають образи луків, берегів, дібров і гір (поезіі «Убѣгша свобода», «Свобода», «Храмъ любви»). Украінська природа карпатського краю виконуе схожу до болгарськоі' функцію: розділяе настроі ліричного героя. Однак вона не «співае», а виступае фоном для «звучання» думок і переживань ліричного героя: Безъ друга и безъ милой Самъ брожу по лугах, Сердцемъ, душой унылой Одинъ по берегахъ... [11: 29] У поезіі «Храмъ любви» надзвичайно експресивно зображено рідний край: ліричний герой знаходиться «...на прекрасной дебрицѣ, между пестрыми цвѣтами, во прелестной рощицѣ...», він «довольствіемъ восхищенъ весь/ благовонный воздухъ ссалъ,/ горѣл непонятным огнемъ,/ сердцемъ, дешею плясалъ». У поезіі О. Духновича знаходить свое відображення горизонтальна модель сприйняття довколишнього світу (усі зображувані природні об'екти знаходяться в одній горизонтальній площині - діброви, луки, береги річок), тоді як у болгарській картині світу спостерігаеться вертикальна модель сприйняття (гори або гірські ліси - низовини), що зумовлено природними особливостями кражи. Ліричні героі О. Духновича та Х. Ботева е втіленням національних рис кожного з народів - украінського та болгарського. У цій розвідці розкриемо лише кілька образів, продуктивних для порівняльного аналізу, - жінки-матері, дівчини-коханоі та чоловіка-визволителя. Х. Ботев створив цілу палітру національних характеристик болгар. У своіх традиційних монологах-звертаннях до матері він описав усенародний образ стражденноі’ болгарськоі жінки. Трагізм материнськоі долі поет розгортае у вірші «До моеі матері» («Майце си»): Тобі единій я сповідаюсь, моя ти віро, любове, раю, та вже, матусе, не сподіваюсь тебе любити - я догоряю!6 [2: 37] Мужність болгарських матерів більша за мужність самих гайдуків7. Х. Ботев порівнюе материнство зі святістю та мучеництвом. Він називае своіх соратників у бою братами, тому втрату болгарських матерів розділяе так само болісно. Поезія Х. Ботева створюе образ болгарськоі жінки: нещасноі, стражденноі, але сильно! духом, як і и сини-героі. А. Аліпіева зауважуе, що в період відродження не було «матері моеі чи твоеі, чи його», у літературі тіеі епохи була лише «болгарська мати» [1: 84]. 76 g J Ml 'Clin 2021. № 66 На відміну від жертовноі болгарськоі матері Х. Ботева, у поезіі О. Духновича репрезентований абсолютно інший образ матері. Для русинського поета надзвичайно важливим е те, щоб поряд із кожною людиною була матір і щоб з нею був завжди духовний зв'язок. У поезіі «Сирота въ заточении» ліричний герой згадуе свою матір з ніжністю та щирою любов'ю, адже вона його виносила, народила, вигодовувала, заколисувала у своіх обіймах, матір заспокоювала дитячий плач і була для ліричного героя цілим світом: Мамчинъ гласъ! О страстная мысль, Сладкое слово: мати! Проницаетъ внутренну жизнь, Мысль полна благодати; Мати!... [11: 25] Навіть перебуваючи у полоні, син «відчувае» свою матір, бачить усюди іі образ, постійно про неі думае й обіймае уві сні, але, прокинувшись, розуміе, що між ними - «велика широта». Ліричний герой робить висновок, що хоча він і мае матір, однак він сирота, і це завдае йому невимовного болю. О. Духнович зображуе матір не як стражденну мученицю жінку-героіню, а як жінку люблячу, ніжну, чутливу. Якщо образи матері в поетів представлено по-різному, то образ коханоі мае схожі риси. У творах обох поетів образ коханоі дівчини позбавлений щастя. У поезіі Х. Ботева «До моеі першоі коханоі» («До моето първо либе») ліричний герой просить забути молоду дівчину про кохання, адже у нього любов може бути одна - до Батьківщини; горе в душі ліричного героя спричинене горем його народу, і тільки смерть може згасити його муку. У поезіі О. Духновича «Любов милой і отечества» ліричний герой наказуе коханій його забути, оскільки його серце вже охололо, іх розділяе межа, йому вже «не вільно» любити. Ліричний герой просить: Не мучись тоской напрасно, Для нас уже любві ніт, Мене-бо пламень знатнійший Палить, і превосходнійший Невгасимий его жар, Мене звет сила природна, Історнет любов народна, Я ей пожертвився в дар [10: 528] Образ милоі, без якоі залишився ліричний герой, фіксуемо в поезіях «Самотність», «Тоска на гробі милоі». Цікавою е поезія «Незабудка», створена у народно-пісенній традиціі. Тут оповідь ведеться від імені дівчини, яка розповідае про свое кохання. Единим свідком взаемного почуття героів стала Литература и литературоведение 77 квіточка незабудка, про яку кохані вирішили пам'ятати, допоки не будуть разом. У поезі! не сказано прямо, де коханий лірично! геро!ні, чому він не з нею, але з перших рядків стае зрозуміло, що закохані не разом, оскільки дівчина йде на пошуки квіточки-символу !хнього кохання - незабудки. Х. Ботев не вдаеться до використання символів на позначення кохання у сво!й поезіі, оскільки для нього провідною е ідея визволення Болгарі!. Віра е одним із основних компонентів національно! ідентичності. Обидва поети відстоюють право своіх народів на християнську церкву. О. Духнович через свою поезію втілював бажання, аби його «народ любимий» зоставався завжди набожним, бо від християнськоі віри чекав кращого майбутнього для русинів. Образ Бога наявний у багатьох його поезіях «Отечество», «Вручаніе», «Пом'яник», «Що бивало - есть і нині!», «Радуйтеся, соколята», «Надежда в Бога»: И такъ, братъ мой, коль нападеть, На тебя лиха бѣда, Не одчаяй, то пропадеть. У Бога есть побѣда [11: 73]. Не випадково збірку поезій, видану 1922 р., О. Духнович відкривае твором «Мысль о Бозѣ», який можна вважати молитвою автора. Образ Всевишнього наділений рисами помічника, переможця, милосердного покровителя; Бог е мудрість і «предвѣчная любов». У поезіі О. Духновича також наявний образ служителя Божого. Поезію «Голосъ радости» (від угорських русинів) О. Духнович створив на честь обрання нового митрополита Львівсько-Галицького Григорія Барона Яхимовича, про що зазначив у підзаголовку. Через образ митрополита поет втілюе ідею про об’еднання русинів, бо «Русь едина, мысль одна у всѣхъ въ души...», про захист русинського народу і церкви. Приділяв будитель увагу і християнському вихованню молодого покоління. «Книжиця читальная для начинающих» містить молитви і моральні настанови для дітей. У Х. Ботева збереження християнськоі віри та уникнення «потурчення» виступае одним із провідних мотивів повстанського руху ( голос Божий - це народний плач). У вірші «До мого брата» («Към брата си») він висловлюе не тільки свій розпач з того приводу, що брат не чуе «голосу божого - плачу народного», але й невдоволення тим, що його любов до Вітчизни наче знесилюеться непримиренністю до глупоти людсько! і духовно! нікчемності. І. Пелева називае поезію Х. Ботева сповіддю самотності ліричного героя, адже від облудного сну прокинувся лише він, а народ усе спить [9: 58]. 78 g J Ml 'Clin 2021. № 66 Християнська віра в Х. Ботева нерозривно пов'язана з образами простих людей, які обирають свій шлях. У його поезіі ненависті до «своіх» гнобителів іноді більше, ніж до чужих. Твір, де зображений образ катованого народу, якому «хреста забито в живее тіло», названо іронічно «Елегіею» («Елегия»): Народ німуе! Лиш глухо й страшно гримлять кайдани. В них дзвону волі народ не чуе...8 [2: 43]. Х. Ботев найглибшу відразу відчував до «патріотів, які люблять виступати посередниками між народом і урядом», до пристосуванців, болгарських чорбаджіів, лицемірних і відвертих примиренців, які зго-дилися зі своім «скотячим» рабським становищем. У творчому доробку поета е вірш «Патріот» («Патриот»), спрямований на висміювання псевдопатріотів Болгаріі - тих, кого за життя ненавидів Х. Ботев: Патріот - він душу дав би за науку, за свободу, та не свою душу, браття -душу бідного народу9 [2: 91]. Подібний образ псевдопатріота бачимо й у сатирі О. Духновича «Отечество», де представлено авторську візію образу громадянина без вітчизни, який постае перед читачем як обірваний волоцюга, голий, босий, нечесаний, небритий, немитий, без дому, у якого замість вітчизни - цілий світ. У поезіі «Любов милой і отечества» описаний душевний біль, який настиг русина втратою надіі на народну свободу: Судьба, судьба, о нещасна, Таж мене осудила; О свирепа, о ужасна, Невинну погубила... [10: 529]. У поетичній спадщині О. Духновича концепт свободи посідае чільне місце, він е заголовним у поезіях «Свобода», «Убѣгша свобода». О. Духнович, як і Х. Ботев, прагне пробудження свого народу від «глибокого сну». У рядках твору, який став гімном Закарпаття, «Гимнъ подкарпатскихъ русиновъ» автор закликае своіх братів прокинутися: Подкарпатскіи русины, Оставьте глубокій сонъ! Народный голосъ зоветь вась: Не забудьте о своемъ! [11: 84]. А вже в поезіі «Руський марш» ліричний герой радіе від пробудження, оновлення, духу свободи: Русски дѣти, вамъ свѣтаетъ Ужь зорничка всходитъ вамъ, Литература и литературоведение 79 Слава мати васъ витаетъ І зоветъ къ своимъ рядамъ... Слава, Слава, наша мати Пробудилась отъ сна сновь, Зачинаетъ царствовати Взываетъ храбрыхъ сыновъ [11: 66]. Патріотичні мотиви звучать у таких поезіях О. Духновича, як «Підкарпатські русини», «Любов милой и отечества», «Руський марш», «Отечество». Патріот-русин - це людина, яка прагне свободи, еднання, оновлення. У болгарському літературному дискурсі доби відродження патріот - це, передусім, гайдук, який уже народжувався з ідеею про національну справедливість, брав участь у кривавих боях та співав пісні, що оспівували подвиги повстанців. Відома болгарська дослідниця І. Пелева висловила думку, що образ героя-гайдука Х. Ботев пов'язуе зі своім уявленням про ідеал - особистість, яка готова пожертвувати собою в ім'я Батьківщини [9: 17]. Апогеем боротьби за незалежність е рядки балади «Хаджі Димитр»: Хто за свободу в битві поляже, той не вмирае: тужать по ньому звірі, природа, зоряні кряжі; пісню по ньому зложать потому...»10 [2: 99]. Самопожертву гайдуків заради вищоі мети - вільноі Болгаріі, поет описуе і у своіи поезіі «Моя молитва» («Моята молитва»): А як раб до бою стане, Ти й моій руці дай силу рвати вікові кайдани, в битві дай знайти могилу!»11 [2: 109]. Ці слова - засвідчення героізму болгарських юнаків. Адже для них загинути в бою - честь, а змиритись з віковим поневоленням - сором не лише перед родиною, але й перед Вітчизною. Саме тому того, хто кориться власному гніту, хто не бореться за незалежність Болгаріі, Х. Ботев називае мовчазним рабом. Такі чоловіки в поетовій творчості символізують тих, хто уповільнюе визвольну мету гайдуків. У поемі «Гайдуки» Х. Ботев започатковуе свою основну тему - доля героів визвольноі війни: Щасливий, хто вміе стати до битви за честь і волю, хто доброму створить благо, а злого - ножем ударить.»12 [2: 59]. Одержимий ідеею визволення рідного народу, він усе підпоряд-ковував цій ідеі. Він висловлюе іі у своіи поезіі «Боротьба» («Борба»): 80 g J Ml 'Clin 2021. № 66 В тому владарстві крові й падлюцтва, в царстві розпусти, сліз і скорботи, битва за щастя вільного людства буде стрясатися землями доти, доки не встануть з рабства поснулі... Крикнемо й ми ще: «Хліб або кулі!»13 [2: 77]. Життя самого Х. Ботева - це героічне мучеництво за суспільні ідеали, а його смерть, пророчо ним самим описана в баладі «Хаджі Димитр» та вірші «На прощання», - ніби безконечне продовження героики його життя: ...і хай пам'ятають завжди, що брат у них був - повстанець, що згинув той брат за волю.14 [2: 53]. В антиноміі життя і смерті лежить увесь трагічний ліризм Х. Ботева, чий герой відчувае, що повинен умерти за свободу. А. Бурмов зазначае, що Х. Ботев був героічною натурою, але не визнавав подвигу заради подвигу [3: 21]. С. Ігов зауважуе: «Він вистояв на величній сцені світовоі історіі, щоб через свій подвиг пролити світло на подвиги тих, хто помирав у темряві на кривавих балканських роздоріжжях»15 [6: 246]. Мотив смерті героя у Х. Ботева закономірно представлений через категорію безсмертя. Так, у поезіі «На смерть Василя Левського» («Обесването на Васил Левски») оспівано безсмертя героя, що загинув за народну свободу. За трагічним збігом обставин цей реквіем для свого близького приятеля, національного героя Василя Левського, переданий як всепоглинаючий нездоланний біль, стае таким і для самого автора. На думку Е. Налбантовоі [8], ця поезія е «поетичною трагедіею», а не трагічною баладою. У статті «Народ вчора, сьогодні й завтра» («Народът вчера, днес и утре») Х. Ботев, пророкуючи незалежність, мріючи про визволення болгар, указуючи на основні риси болгарського народу, пише: «Наш народ мае свое особливе життя, особливий характер, особливу фізіономію, яка його відрізняе як народ - дайте йому розвиватись своім народним шляхом і побачите, яку частину суспільного життя він розвине; дайте, або хоча б не заважайте йому звільнитись від того варварського племені, з яким він не мае нічого спільного, й побачите, як він організуеться»16 [7: 545]. Батьківщина і народ е найвищими цінностями Ботевськоі поезіі, перед якими поет схиляеться через самопожертву в ім'я надособистоі мети. О. Духнович також вірить у незалежність та едність Руськоі землі. У його поетичній творчості мотив активного збройного протистояння відсутній. Патріот (справжній русин) - це не воін зі зброею в руках, Литература и литературоведение 81 а інтелігент, працьовитий землероб, селянин, відданий своему народові. У поезіі «Вручаніе» герой-патріот обіцяе бути вірним русином до смерті: Кленуся живим богом, За печальний піт і труд твій Повинуюся долгом. І оддам ти, колько могу...; - я твій буду, Твоім другом і умру [10: 518]. На схилі літ він звертаеться з напутніми словами до молоді, до своіх нащадків через поезіі «Дума на 60-літній день», «Послідня моя піснь», «Радуйтеся, соколята», які сповнені віри у щасливе, вільне майбутне прийдешніх поколінь, «будучих рідних внуків», які матимуть бажання жити «з мислію о горній жизни» на «благо для отчизни». Поетичне слово будителів народних належить не лише іхнім народам (украінському та болгарському), а й усім народам світу. Воно народилося не з одного національного кореня, його живили передусім глибини світового письменства, передовоі слов'янськоі культури. Основні компоненти національно! ідентичності представлені творчими доробками болгарського поета Х. Ботева та русинського будителя О. Духновича через народну пісню, фольклор, міфологію, вірування і побут, національних героів, мову на всіх рівнях - психо-логічному, культурному, територіальному, історичному, політичному. Пісня у творчості поетів виконуе різні функціи у О. Духновича вона е уособленням духовного, вищих сил (заповіт, молитва до Бога, Боже слово); у Х. Ботева іі основна мета - заклик до боротьби за свободу. Поетична спадщина поетів представляе різні фольклорні образи. Дещо відрізняеться змальований поетами тваринний світ: вівці, кози, вовки, собаки, леви, голубки, соловей, дикі гуси, орлиця, круки, сокіл представлені у поезіі Х. Ботева; голубка, горличка, віл, сокіл -у О. Духновича (образ сокола мае різні функціи птах повстання і боротьби - для болгарського народу; птах оновлення, продовження роду - для украінського). У творах болгарського поета фіксуемо такі фітоніми, як-от плющ, герань. О. Духнович використовуе традиційні украінські фітоніми - берізка, барвінок, нарциси, троянди, незабудки. Унікальним е використання Х. Ботевим образів героів народних казок, національних героів та міфічних істот. Територіальна ідентифікація зумовлена світосприйняттям обох народів: вертикальною оріентаціею (гори/гірські ліси - низовини) у болгар та горизонтальною (луки, діброви, береги річок) - в украінців. 82 g J Ml 'Clin 2021. № 66 Концепт віри також реалізовано по-різному: для болгарського поета християнська віра е основою повстанського руху, закликом до активного супротиву, для О. Духновича віра мае функцію об'еднання русинського народу та збереження його в едності. Національні риси кожного з народів мають своі особливості. Образ матері-болгарки завжди пов’язаний із мотивом жертовності, героізму, святості та мучеництва. Украінська матір - жінка ніжна, чутлива, завжди поряд зі своею дитиною. Образ коханоі дівчини в обох поетів нещасливий: для болгарина-гайдука немае іншого кохання, ніж любові до Батьківщини; образ коханоі у О. Духновича часто пов’язаний із самотністю і смертю (хоча мотив вічного кохання присутній у поезіі та реалізований через символ квітки-незабудки). Образ героя-патріота кожного народу також мае своі відмінності: патріот О. Духновича - відданий своему народові інтелігент-русин; патріот Х. Ботева - гайдук зі зброею в руках і піснею на вустах. Домінантними темами поезій обох авторів е теми Батьківщини, національно-визвольноі війни, героізму та патріотизму, народу та ворогів, протистояння добра і зла, життя та смерті, свободи та рабства. Основні образи поезій Х. Ботева: жінка-матір, кохана дівчина, чоловік-гайдук, гайдуцька пісня, болгарський народ, патріот. Традиційні образи поезіі О. Духновича: матір, мила, руські сини, матір Русь, еднання, сокіл, незабудка. Спільні образи: свобода, Вітчизна, народ, сон. Можемо стверджувати, що тема національно! ідентичності е важливим компонентом у творчості будителів Х. Ботева та О. Духновича. Автори подають власний ідентифікаційний проект, проблематизуючи національну ідентичність, що спонукае до подальшого наукового пошуку. ПРИМІТКИ 1. Българското възраждане е историческата епоха на народност-ното пробуждане и формиране на национално съзнание, на създа-ване на национална култура и борба за национално освобождение (переклад з болгарськоі на украінську О. Сайковськоі). 2. ...аз нося сърце юнашко,/ глас имам меден загорски,/ та ко ме никой не чуе,/ песента ще се пронесе/ по гори и по долища...(переклад з болгарськоі на украінську Д. Павличка). 3. Но кажи какво да правя,/ кат ме си, майко, родила/ със сърце мъжко, юнашко... (переклад з болгарськоі на украінську Д. Павличка). 4. Кървава да вдигна напивка, / от коя и любов немее,/ пък тогаз и сам ще запея/ що любя и за що милея!... (переклад з болгарськоі на украінську Д. Павличка). Литература и литературоведение 83 5. Поезията на Ботев е гениалният скок, който осьщесгви българско-то слово през Възраждането от фолклора към литературата (переклад з болгарськоі на украінську О. Сайковськоі). 6. Освен теб, мале, никого нямам,/ ти си за мене любов и вяра;/ но тука вече не се надявам/ тебе да любя: сърце догаря! (переклад з болгарськоі на украінську Д. Павличка). 7. Гайдуки - болг. «хайдути» - члени збройного народного супротиву проти існуючоі османськоі влади на болгарських землях у XV-XIX ст. 8. Мълчи народа!/ Глухо и страшно гърмят окови,/ не чуй се от тях глас за свобода...(переклад з болгарськоі на украінську Д. Павличка). 9. Патриот е - душа дава/ за наука, за свобода;/ но не свойта душа, братя,/ а душата на народа! (переклад з болгарськоі на украінську Д. Павличка). 10. Тоз, който падне в бой за свобода, / той не умира: него жалеят/ земя и небо, звяр и природа,/ и певци песни за него пеят...(переклад з болгарськоі на украінську Д. Павличка). 11. Подкрепи и мен с ръката, /та кога въстане робът,/ в редовете на борбата/ да си найда и аз гробът! (переклад з болгарськоі на украінську Д. Павличка). 12. - Блазе му, който умее/ за чест и воля да мъсти - / доброму добро да прави,/ лошия с ножа по глава...(переклад з болгарськоі на украінську Д. Павличка). 13. И в това царство кърваво, грешно,/ царство на подлост, разврат и сълзи, / царство на скърби - зло безконечно!/ кипи борбата и с стъпки бързи/ върви към своят свещени конец./ Ще викнем ние: «Хляб или свинец!» (переклад з болгарськоі на украінську Д. Павличка). 14. .да помнят и те да знаят,/ че и те брат са имали,/ но брат им падна, загина...(переклад з болгарськоі на украінську Д. Павличка). 15. Той се изправи с цял ръст върху величествената сцена на све-товната история, изведе на историческата светлина чрез своя подвиг подвига на онези, които бяха гинали в тъмнината на кървавия балкански кръстопът (переклад з болгарськоі на украінську О. Сайковськоі). 16. Нашият народ има свой особен живот, особен характер, особена физиономия, която го отличава като народ - дайте му да се развива по народните си начала и ще видите каква част от обществения живот ще развие той; дайте му или поне не бъркайте му да се освободи от това варварско племе, с което той няма нищо общо, и ще видите как той ще се устрои (переклад з болгарськоі на украінську О. Сайковськоі).

Скачать электронную версию публикации