The Hutsul Springtime of Nations by Kajetan Abgarowicz: the discourse of the borderland as a state of culture awareness.pdf В сучасному літературознавстві феномен культурного пограниччя посгае складним явищем, що репрезентуе погляд на світ у його палімпсестному вияві. Вимір буття «поміж» полівалентно увиразнюе особливу діалогічну сутність культури, виявлену в площині взаемодіі "свого» та «іншого». Відповідно до позиціі К. Куявінськоі-Кортні, «культура не тільки творить саму себе, але й надае значення дійсності, яка своею чергою такою і'і визначае» (тут і далі пер. з пол. наш. - Авт) [27: Х]. У ситуаціі культурного пограниччя письменство як одна із багатьох мов культури може брати на себе своерідну компенсаторну функцію, що виражена у творчому моделюванні бажаноі для спільноти ситуаціі задля збереження культурноі ідентичності у ситуаціі загрози. Польсь-ка дослідниця М. Домбровська-Партика пояснюе: «Література, яка екзистуе в деякій мірі замість цілого спектру спеціальних дискурсів, що обслуговують різноманітні сфери життя колективності, е в цьому (пограничному. - Авт) просторі чимось у вигляді хліба людських умислів» [19: 9]. Письменство украінсько-польського пограниччя цілком віддзеркалюе такий інтелектуальний вимір, якому властива множинність поглядів на «центр» та «периферію», «свое» та «інше», конфронтація яких особливо загострена й в іншому смисловому ключі - у площинах поміж «високою» та «масовою» літературами з акцентом на другосортність останньоі з перспективи «центру». Невід-повідність канонічним схемам, яка відрізняе «масову» літературу, мае свою перевагу, оскільки відкривае новий пласт прихованих значень і смислів, закорінених на пограниччі. У такому ракурсі цікавою для Литература и литературоведение 273 дослідження посгае творчість польського письменника вірменського погодження Каетана Абгаровича, що, на думку польсько! дослідниці К. Дронг, «е не тільки дзеркалом епохи, але і белетрисгичною відпо-віддю на суперечність та складність галицького світу друго! половини ХІХ століття» [20: 9]. Така відповідь особливо цінна тим, що ілюструе дійсність, як вона е, увиразнюючи те, що залишилося поза увагою «ви-соко!» літератури Генрика Сенкевича, Болеслава Пруса, Елізи Ожешко. Каетан Абгарович (1856-1909) відомий у письменстві під псев-донімом Абгар-Солтан. На сьогодні його прозові твори вважають яскравими зразками польськоі «кресово!» літератури кінця ХІХ -початку ХХ ст., що за життя митця були надзвичайно популярними в читацьких колах поляків Галичини, а отже, формували уявлення спільноти про дійсність на «кресах» та репрезентували своерідні ціннісні оріентири польського етносу у сприйнятті «себе» та «інших». Незважаючи на забуття постаті автора після смерті, в польському літературознавстві кінця ХХ - початку ХХІ ст. тексти Каетана Абгаровича стали об’ектом наукового дослідження у контексті вивчення «кресовоі» спадщини (Б. Гадачек [24], Я.А. Хороши [18]), реінтерпрета-ці! популярно! літератури з перспективи гетерогенності письменства (С. Ульяш [29]), аналізу проблематики галицького етнічного, народного та суспільного тиглю (К. Дронг [20]), опрацювання гендерних питань (К. Іліняновіч [23]). В украінському літературознавстві дослідження художніх здобутків поляка представлене критичним відгуком І. Франка на збірку оповідань Абгара-Солтана «Русини» [14], кількома біографічними замітками В. Полека [10; 11], дослідженням нарису Каетана Абгаровича про життя і творчість Юрія Федьковича «Осип-Юрій Федькович - руський народний поет на Буковині» в опрацю-ванні М.І. Юрійчука та Л.А. Івашкевич [16], а також Л.М. Ковалець [4]. Топос Гуцульщини у творчості Каетана Абгаровича та Юрія Федьковича опрацьований І.Я. Микитин [7-9]. Окреслений проблемний спектр досліджень творчості польського митця тільки опосередко-вано стосуеться питання аналізу ключових історичних подій у вимірі пограниччя та іхнього впливу на формування культурно! свідомості через літературні тексти, а саме: вивчення дискурсу Абгаровичевого «гуцульського» пограниччя як стану свідомості культури - і «свое!» польсько! з перспективи автора, і гуцульськоі - «іншоі» як імаголо-гічного відображення суспільних настроів ХІХ ст. у контексті подій так звано! «Весни народів» 1848-1849 рр. на матеріалі оповідання польського письменника «При мисливському вогнищі» зі збірки «Русини» (1893). В центрі нашого дослідження - Гуцульщина, що, відповідно до кон-цепці! історико-етнографічного районування С.Г. Суляка, «населена 274 ■ДОа л. ML V/f < Cl ii I 2022. № 67 гуцулами (одніею з етнічних груп русинів), займае північно-східну частину украінських Карпат в межах Галичини, Буковини, Закарпаття і румунського Марамуреша» (пер. з рос. - О.Ф.) [12: 290]. Такий акцент в означенні меж Гуцульщини важливий у врахуванні внутрішнього поділу Карпат на галицьку, буковинську та угорську (закарпатську) частини, що співвіднесені з контактними площинами відповідних етнографічних районів, уособлюючи неоднорідність гуцульськоі культури. Каетан Абгарович у прозовому творі «При мисливському вогнищі» змальовуе світ саме галицьких горян, ідентичність яких розвивалася в нетотожних з іншими гуцульськими вимірами історич-них умовах. Тому в художній інтерпретаціі Гуцульщини польського письменника ключовим е врахування історико-культурного дискурсу Галичини «габсбурзьких» часів з осердям у ХІХ ст., зокрема культурних міфів, стереотипів, ціннісних оріентирів, що витворювали особливу ауру життя на карпатському пограниччі, а передусім усвідомлення Абгаровичем Карпатських гір як своерідноі межі польських «кресів». У світосприйнятті письменника і його польськоі спільноти Кар-патські гори належали до «східних кресів» - теренів Речі Посполитоі, що після третього поділу Польщі 1795 р. перестала існувати. Ці по-граничні землі ще за часів першого поділу Польщі у 1772 р. відійш-ли до Габсбурзькоі імперіі в склад адміністративно-територіальноі одиниці під назвою «Королівство Галичини та Володимеріі з великим князівством Краківським і князівствами Освенцима і Затору», проте в свідомості поляків багатьох поколінь вони міфологізувались до рівня «втраченоі Аркадіі» як місця початків польськості. У випадку Каетана Абгаровича міфотворчість забезпечувала своерідне «переживання» приналежності до спільного культурного універсуму, що було необхід-не для збереження польськоі присутності на «кресах» в часи втрати державності. Під призмою полоноцентризму вірменин за походжен-ням й змальовуе Гуцульщину, проте акцентуе на відмінних порівняно зі звичними для поляків з «рівнин» стилі життя, цінностях, природі, що в житті мешканців Карпатських гір уособлювали «малу вітчизну». Відповідно, за словами польського літературознавця Ст. Ульяша про особливе трактування пограниччя, що являе собою «різновид антро-посу, який посідае власну онтологію, власний "центральний краевид", власну ідентичність і власну аксіологію» [30: 9], гуцульський край уособлював «інший» вимір пограничності, де поряд функціонували різні культурні системи, зокрема гуцульський і польський універсуми, що співіснували на спільній територіі поряд з німецьким, еврейським, вірменським, ромським «паралельними» світами, взаемодіючи між собою у повсякденні. У візіі гуцульськоі етнічноі спільноти польський культурний світ, як і інші етнічні спільноти, поставав тільки одним із Литература и литературоведение 275 багатьох культурних універсумів карпатськоі мозаіки, що екзистувала в ситуаціі взаемодіі, взаемопроникання та взаемозбагачення, проте при цьому фундаментальні цінності кожноі культурно! спільноти залишалися незмінними. Власне, прозовий твір «При мисливському вогнищі» Каетана Абга-ровича вже у своій сутності віддзеркалюе культурний діалог, оскільки побудований як історія в історіі, репрезентуючи польський наратив як обрамлення до гуцульського. Сюжет розпочинаеться своерідними подорожніми імпресіями польського шляхтича-мисливця та митця про полювання в Карпатах на ведмедя, все ж в центрі твору - історія гуцула-провідника про часи його молодості. Письменник описуе, як група мандрівників зупиняеться через грозу в горах. Розбурхану під час бурі природу один з провідників - гуцул Микола Куниш -пов'язуе з ревом потвор. Горянин пояснюе: «Мільнерові ведмідь і пес вже радіють... і на граничній полонині, там поміж Попом-Іваном і Говерлою вискакують... Це для них рай - буря або завірюха» [17: 219]. Мисливці біля вогнища слухають розповідь-спогади старого гуцула про інфернальне походження істот, які е дітьми німецького мандатора (урядника) Мільнера і його дружини, та пов'язані зі склад-ним для гуцулів періодом, що сягае свого апогею під час карпатськоі «Весни народів» 1848 р. Ще на початку оповіді Миколи Каетан Абгарович робить своерід-ний екскурс в історію Гуцульщини до епохи Мільнера, асоційовану з абсолютною свободою гуцульського етносу як корінних мешканців Карпатських гір навіть у ситуаціі австрійського імперативу. Герой оповідання Микола Куниш розпочинае свою розповідь такими словами: «У нас, відколи світ був світом, відколи ці сині гори горами. панщини ніколи не було. Гуцули сиділи собі на цісарській камераль-ній або де-не-де на панській землі, або знову на церковних фунтах владик і замість роботи чинш платили, чим хто міг: хто грошима, хто худобою, бриндзою, шкірами, ремеслом і різною промисловістю. . По гмінах цісарські, панські або владик мандатори панували над народом християнським, збиткувалися за своею волею, як який міг і хотів. Але не було на цілу Чорну ріку (Чорний Черемош. - Авт.), на всі надграничні полонини страшнішого мандатора, ніж Мільнер. шваб проклятий на Яворнику (гірська місцевість в Карпатах. - Авт.)» [17: 226-227]. Гуцули «габсбурзьких» часів миряться з австрійським імперативом, навіть польським співіснуванням, проте виступають проти німецьких урядників. Абгаровичева міфологізація постатей німців у світосприйнятті гуцульськоі спільноти як фантастичних образів проклятих урядників, диявольських відьом і дітей абсолютного зла - надприродних чудовиськ віддзеркалюе типовий стереотип 276 g J Ml 'Clin 2022. № 67 німця у світобаченні представника польськоі культури. «Дуже часто фіксуемо порівняння німецького колоніста до різних тварин (свині, собаки, вовка), а також до диявола», - сгверджуе Пш. Хаусер про сприйняття німців польською спільнотою як чужих [25: 203]. Водно-час для австрійських урядовців та інтелектуалів простір австрійськоі провінціі Галичини, частиною якоі була Гуцульщина, протягом всього ХІХ ст. залишався «напів-Азіею», куди висилали людей, що «завинили на військовій або адміністративній службі» [28: 63] Достеменно невідомо нічого про історичність постаті Мільнера чи автентичність легенди про Мільнерових дітей, як і про задокументо-ваний перебіг подій «Весни народів» на Гуцульщині. Із перспективи Відня гірські терени примикали до Галичини та асоціювалися з ціею частиною Габсбурзькоі імперіі, але, на думку Л. Вулфа, «творення культури було переважно міським» [32: 4]. Тобто історія Галичини творилася в містах-центрах, а не на пограниччі, яким були Карпати, що пояснюе відсутність удокладнених історичних відомостей про подіі в горах. В історичних працях С. Витвицького [1: 65] та І. Франка [13: 151] 1848 рік пов'язаний, передусім, зі скасуванням панщини. П.Р Магочій виокремлюе історію карпаторусинів без акценту на перебіг подій «Весни народів» на суто гірських територіях, узагальнивши історичний контекст в форматі Галичини, Буковини та Закарпаття [5: 393, 398], проте приділяе увагу вивченню впливу революційних подій на підкарпатських русинів в Угорщині [6: 32]. М. Домашевський в «Історіі Гуцульщини» не акцентуе на карпатському вияві «Весни народів», наводячи лише інформацію про повстання Лук'яна Коби-лиці на Буковинській Гуцульщині [3: 76]. Тільки з праці В. Грабовець-кого знаемо, що велася боротьба поміж гуцулами та урядниками, а серед останніх протягом 30-х - початку 40 рр. ХІХ ст. особливою жорстокістю вирізнявся Герлічка та його помічник Юриштан: «У селі Устеріки, під будинком, в якому урядував Герлічка, знаходились ве-ликі пивниці-катівні, звані у народі "катушами", де мучили і вбивали спійманих опришків і підозрілих у зв'язках із ними селян-гуцулів. За словами очевидців, це були "такі кримінали та темниці, що ніде на цілі гори і Підгір'я таких нема", "багато там людей загинуло, багато там натерпілося муки, набризкано людськоі крові". Період "діяльності" Герлічки і Юриштана народ називав "Герліччиною неволею"» [2: 174]. В. Грабовецький не вказуе на культурну належність Герлічки, проте П. Шекерик-Доників в автобіографічному романі «Дідо Иванчік» називае урядника чехом, а Юриштана (Юріштана) - гуцулом Юрою Павличуком, який втратив свою ідентичність, пов'язавши життя з ворогом горян [15: 144]. Постать Герлічки цілком може бути прототипом Мільнера, що в тексті Каетана Абгаровича діе під впливом дружини, Литература и литературоведение 277 стаючи у гуцульському світосприйнятті абсолютним уособленням зла. В окресленому творі відсутній образ негуцула Юриштана. Помічником Мільнера посгае еврей Лейба, постать якого змальована епізодично в негативних тонах. У прозовому творі Каетана Абгаровича «При мисливському во-гнищі», до речі, ми не знайдемо конкретних вказівок на дату подіі, що відбуваеться у Карпатах чи поза Гуцульщиною. Автор подае лише загальний контекст, інколи вказуючи назву локаціі, але екзотично переповідае подію крізь призму культурного сприйняття гуцула Миколи з вказівкою на пору, а часто й релігійні свята, які репрезен-тують основу для оріентування в році. Відтак горянин згадуе про весну 1848 р. як особливий період, що сигналізуе про зміни в житті гуцулів: «Дивна ця якась весна була, трави сильніше зеленіли, квіти, що цвіли по долинах, мали сильніший аромат, орли якось різкіше, вище і поважніше довкола вершин кружляли, люди до людей говорили сердечніше, а новини дивні доходили до нас аж в гори - і то такі ж самі - як з північноі сторони лядськоі землі, так і від півдня з угорськоі. Ластівки на цілий місяць швидше, ніж звично, прилетіли і шепотіли стиха, що по світі великі дива почалися, що воля вся і свобода для працьовитого християнського народу мае вийти, що мандатори й інші шваби мають піти геть» [17: 247]. Така «дивна весна» у сприйнятті гуцулів характеризуеться особливою незвичністю, міфологізованою до рівня віталістичного змалювання очікування трансцендентного, при якому навколишня дійсність - природа Кар-патських гір - виступала уособленням прагнень гуцульського етносу до власноі свободи. Головний герой Микола, який змушений служити у дворі пані Мільнеровій - «відьмі проклятій», відчув подих весня-ного вітру того року: «Час! Час! - здавалося, що вітер мені шепотів до вуха. - Час, легіню, в поле рушити! Час на славу заробити! Пора вже тобі з топірцем погуляти, як батьки і діди твоі гуляли!» [17: 248]. Абгаровичева творча інтерпретація «дивноі весни» близька до змальованоі пізніше польським письменником Станіславом Він-цензом у першій частині «На високій полонині» «Правда старовіку» карпатськоі весни, що пробуджувала вільних гуцулів до діі: «Щоб було так, як перед віками. Коли не було зими, коли була вічна весна» [31: 174]. І в випадку Абгаровичевого Миколи Куниша мова йде про повернення «до джерел», а також про нагадування щодо культурно! ідентичності гуцула - представника окремоі етнічноі спільноти, що не може бути поневоленою. «Дивна весна» в Абгаровичевому ракурсі гуцульськості була незви-чайною не тільки для гуцулів, але й поляків та угорців - «сусідів» по пограниччю, що й підкреслюе горянин Микола у своій розповіді: «Ті 'Clin 2022. № 67 278 ластівки, похиливши своі гарні голівки, квилили далі, що такі вже часи настали, що пани самі: князі, графи й лицарі, як по лядському боці, так і по цілій угорській землі, сказали своему панові, цісарю німецькому, щоб народові свободу дав, а якщо не зробить того, то виступлять проти і з трону його знімуть та іншого милостивого пана собі вибе-руть. Швидко й люди те саме почали повторювати - і радість велика запанувала по всіх горах і долинах» [17: 247-248]. Така інтерпретація історичноі дійсності характерна для Каетана Абгаровича як прихиль-ника порозуміння поміж русинами та поляками, відносини яких були складними та напруженими через прагнення до реалізаціі «своіх» для кожного етносу ідеологічних цілей. «Лядський бік» у розумінні автора - це «східні креси», що співвіднесені з міфом цивілізаційноі місіі польськоі спільноти, до якоі також автор долучае й угорців, адже проти цісаря за народ виступають вже найкращі представники цих етносів. В образі безликого, проте працьовитого християнського народу можна вмістити і русинів з гір чи долин, однак без претензій на іхню територіальну та етнічну ідентифікацію. Прикметно, що й цісаря, який представляв Австрійську імперію, названо німецьким, що може бути суголосно з інтерпретаціею типового образу уособлення влади на місцях - німця як представника «чужого», незрозумілого, ворожого світу для гуцулів (і для поляків, бо вустами гуцула Миколи говорить автор-поляк). Цісар локальних урядників, як-от Мільнер та його оточення, апріорі не може бути добрим, що в деякій мірі про-тиставлено міфу доброго цісаря, з яким пізніше пов'язаний період правління Франца Йозефа І - австрійського монарха, наступника свого дядька Фердинанда І. У світосприйнятті гуцульськоі спільноти з оповідання «При мис-ливському вогнищі» австрійський імператив безумовний і наскрізний, близький до категоріі трансцендентного і водночас віддаленого в часі і просторі явища, що було властиве також усьому, що стосува-лося цісаря. Значна відстань й цивілізаційний рівень зумовлювали особливий характер передавання новин про революційні подіі з Відня та інших далеких кутків Австрійськоі імперіі як народних чуток, своерідних переказів, проте крізь призму народного мислення. Наприклад, гуцули дізнаються про наступні подіі, виступаючи вже проти мандатора: «Народ сміявся Мільнерові в очі і мало дбав про мандаторське слово, бо цигани з Угорщини вже принесли були прав-диві новини, що вже цісар далі не хотів панувати, а молодого сина свого брата призначив у столиці та наказав тому волю для народу підписати» [17: 248]. Саме з іменем Франца Йозефа І, а не його дядька, гуцули пов'язували дарування волі у форматі ліквідаціі панщини, що не було дивиною, зважаючи на гуцульську інтерпретацію новини про Литература и литературоведение 279 зречення престолу Фердинандом І, оскільки, проходячи крізь велику кількість мовців, новина обростала новими сенсами, збагачувалася міфами та вже не несла конкретики, даючи змогу кожному наступ-ному реципіенту сприймати іі по-своему. Нетиповою в такому ключі е авторська інтерпретація ромськоі спільноти, адже ромам більше вірять, ніж локальній владі, хоча саме циган завжди асоціювали з шахрайством та брехнею задля власноі вигоди, що проілюстровано також в інших творах польського письменника на гуцульську тематику, зокрема «Ілько Шваб'юк». В оповіданні «При мисливському вогнищі» революційні відгомони бунту проти усталеного представниками цісаря на місцях укладу жит-тя поступово доходять до Гуцульщини з низин та потрохи загострюють ситуацію. Саме низ як опозиція до категоріі верху стае відповідни-ком протиставлень «периферіі» до «центру». Тому невипадковим е авторський підхід до творчого моделювання історичноі дійсності «Весни народів» від низин - угорськоі та «лядськоі» сторін до верху -Гуцульщини. Далекі подіі поступово ближчають через звістки від мандрівників. Місцем діалогу стае корчма еврея Лейби - право! руки Мільнера, де головний герой оповідання Микола застае «кількох побратимів та якихось чужих людей з далеких угорських та лядських долин»: «Вони розповідали, що страшна війна на угорській стороні, що кров проливають, маетність всіляку нищать, за лоби водяться як цесарські, так і панські, що воля там така вже настала, що хлоп з ху-зара простого може генералом і графом стати . А ляшок якийсь русявий почав говорити, що в лядській землі так само буде, що він зараз йде пристати до угорських панів, не тільки він сам, таких, як він, піде багато, що за ним ідуть усі хузарські полки, які вояків в пень по цілому підгір'і - ген аж на Поділлі - витяли, панські і міщанські уряди призначили, а самі йдуть на свою землю решту військ звоювати до останнього кінця» [17: 257-258]. Після таких розмов гуцул Микола радить поляку тікати, якщо він не хоче опинитися в руках мандатора. У цьому випадку горянин постае володарем власного простору, в яко-му поляк - тільки чужинець, що представлено також у зовнішньому обрамленні твору, де шляхтичі-мисливці не призвичаені до суворого життя у горах і е тільки гостями гуцульськоі спільноти. Польський письменник як прихильник згоди поміж польським та русинським етносами здійснюе спробу культурного примирення поляків та гуцулів (горян як русинів), обравши для цього спільного ворога - представ-ника німецькоі спільноти. У тексті все ж автор подае вказівку на «за-правлений кріс» гуцула Миколи, згадка про походження якого е полем для роздумів поляків-сучасників Каетана Абгаровича. Так, дописувач польськоі газети «Край» за 1889 р. під псевдонімом Енігма розповідае Cl ii I 2022. № 67 280 про полювання на ведмедя так званим «заправленим крісом» саме на Яворнику - місці ді! окремих творів на гуцульську тематику Каетана Абгаровича, зокрема й «При мисливському вогнищі»: «Заправлений кріс - це зачарована рушниця. Я тримав у руках такий зачарований самопал, [що. - Авт.] на руків'! мае заглибину, в якій знаходяться три кістки: одна з ведмедя, друга з еврея, а походження третьо! нізащо не хотів гуцул сказати... напевно мусить бути... з ляшка» [21: 4]. У текстах польського письменника гуцули співіснують з поляками, проте останні не забули про непередбачуваність вдачі горян - нащадків опришків, які були творцями «заправленого кріса». Каетан Абгарович пропонуе власне бачення як взаемовідносин польсько! спільноти з гуцульською, так і стосунку гуцульського ет-носу до австрійського імперативу та збунтованого проти імпері! угорського війська, що виявлено спочатку у форматі чуток на весіллі сестер гуцула Миколи про прихід цього війська в гірський край та гостинний прийом його гуцулами з інших сіл, а потім удокладненим змалюванням картини зустрічі військових на Яворнику. Польський письменник інтерпретуе образ визволителів як вияв надприродно! божественно! сили крізь призму сонячного символізму: «Ці угорці йшли крутою дорогою, що вилася понад Черемошем. Ехо від них било; здавалося, що золото, що на них блистіло, вмістило в собі всі промені сонця і тільки від них тим промінням на народ світило; коні під ними були як змі!, як вогнисті дракони, що іскрами з ніздрів били» [17: 264]. Угорське військо в тексті польського автора дивним чином стало образом геро!чного й відважного творчого начала, що несло в собі життя, адже уособлювало велич трансцендентного характеру. Гуцули, вірування яких ілюстрували глибокий зв'язок з язичництвом, бачили угорців, від обмундирування яких відбивалися сонячні промені, і сприймали !х як посланців Божо! волі. Горяни асоціювали образ сонця з символом християнського Бога, проте окремі трансцендентні характеристики у міфологічній свідомості горян екстрапольовані на міфологему священного правління в стереотипі доброго монарха, що був характерним для сучасного Каетанові Абгаровичеві гуцульського суспільства. Справедливий і мудрий правитель у світовідчутті гуцулів не знав про ді! урядників на місцях. Образ угорсько! армі! в оповіданні «При мисливському вогнищі» Каетана Абгаровича е неоднозначним, оскільки репрезентуе збунто-ване військо, що, навпаки, проголошувало божественну волю цісаря, який промовляв до горян посередництвом молодого офіцера чистою гуцульською мовою: «Слава Ісусу Христу! - заволав офіцер чистою гуцульською мовою . Народе християнський, гуцульський - говорив далі офіцер, коли шум затих. - Брехали ті, хто вам говорив, що з найяс- Литература и литературоведение 281 нішим цісарем, угорським апостольським королем війну ми ведемо... Зараз іменем самого цісаря, монарха милостивішого, проголошуемо вам абсолютну волю; землі, пасовища і садиби, хто які мае, даруемо на вічну власність теперішнім іхнім володарям, іх дітям і внукам; так вже буде, допоки існуватиме це цісарство і королівство наше угорське, а хто інакше діятиме чи говоритиме, ворог цісаря і короля, ворог наш, ворог всіх народів» [17: 264-265]. Сприйняття горянами угорського війська як імперативного фрагменту «свого» світу через спілкування гуцульським діалектом підкріплювалося цісарським да-рунком - волею, що була найвищою світоглядною цінністю мешканців пограниччя. Важливо підкреслити, що в свідомості вояків цісар постае винятково як угорський, а не австрійський чи німецький монарх, що прослідковуемо у новинах, які доходили до горян навесні, як, власне, і не вказано імені монарха, що ще раз підтверджуе абсолютність «габсбурзького» імперативу для гуцульськоі спільноти без акценту на постаті та, ймовірно, міфологічне освоення просторів Австрійськоі імперіі угорцями та і'і правителя як «своіх». Хоча проблемним стае питання про постать такого угорського монарха (чи не про повсталого проти Габсбургів Лайоша Батьяні йдеться) та реальну історичну дійс-ність «Весни народів» в Угорщині, громадяни якоі виступили проти абсолютизму австрійського монарха Фердинанда І. Схожа ситуація спостерігаеться у процесі аналізу історичних подій «Весни народів» та міфів і стереотипів австрійських монархів у став-ленні до Карпат і іхніх мешканців. Каетан Абгарович як представник покоління кінця ХІХ - початку ХХ ст. з перспективи свого часу відтво-рюе ауру абсолютно! поваги до «габсбурзького» імперативу, що була притаманна спільноті горян, для яких, як стверджуе З. Фрас, цісар «е джерелом права, гарантом суспільного і морального ладу, бо його влада походить від «самого Бога, про що вчить Святе Письмо» [22: 151]. Як уже було окреслено, подіі «Весни народів» 1848 р. прийшлися на час правління Фердинанда І, проте міфологічні уявлення про доброго цісаря пов'язані саме з його наступником - Францом-Йозефом І, з яким співвідносять також присутній у польському «кресовому» дискурсі міф гордого вільного гуцула. Почуття поваги до австрійського монарха формувало у гуцульській свідомості відчуття власноі унікальності. За словами Я. Кольбушевського, міф «гордого вільного гуцула повстав у Галичині, утверджений за часів автономіі після 1868 р. Коли сам цісар Франц Йозеф прибув до Галичини з інспекційним візитом, тоді своерідно символічноі експресіі набрав факт, що ці вільні гуцули віта-ли «доброго цісаря» з радістю, з оздобними стягами, на своіх ручних малих кониках, охоче змагаючись із потягом, який віз Найяснішого Пана» [26: 79]. Австрійський монарх Франц-Йозеф І у гуцульському 282 g J Ml 'Clin 2022. № 67 вимірі був «батьком» жителів Карпатських гір, який дарував ім волю (звільнення від панщини і право на автономію Галичини), що було рівнозначне з найціннішим подарунком для горянина - відчуттям власноі свободи. Воля стала ключовою цінністю гуцульськоі спільноти, змальова-ноі Каетаном Абгаровичем. Пам'ять про неі зазнала символічного кодування у карпатській дійсності, глибоко завуальовуючи питання усвідомлення культурно! ідентичності гуцулів як вільних представ-ників свое! спільноти. Невипадково батько Миколи Куниша - старий опришок Марко, боячись за майбутне сина на службі у дружини Мільнера, веде сина на старий цвинтар та розповідае: «Лежить тут мій батько, а твій дід... Я сам його аж з-під Сучави приніс з кулею в грудях, мертвого трупа; приніс, щоб його на рідній землі поховати... Його батько, а твій прадід, "Чорний Данило" лежить аж на Семиго-родській землі... А ти знаеш, сину, за що вони головами наклали? За що життя свое дали? За волю, за свободу гуцульського, християнського люду...» [17: 252]. Образи старих могил е частиною етнокраевиду го-рян та постають як місця пам'яті про славних предків та іхню жертву, про істинні вартості карпатського краю і дотримання певноі моделі поведінки, що необхідна задля збереження культурно! ідентичності в складних екзистенційних умовах. Перебування в таких місцях сили, усвідомлення своеі тотожності з гуцульським краем, а також подіі, пов'язані з приходом угорського війська на Явірник, стають рушіями поступовоі трансформаціі Миколи Куниша, викристалізовують куль-турну ідентичність гуцула як продовжувача традицій славного роду опришків і представника етносу, що може протистояти абсолютному злу й також творити історію. Проте в тексті Каетана Абгаровича Микола Куниш не стае опри-шком. Важко поранений під час сутички, він не виконуе доручення дружини Мільнера - не попереджае лояльний до німців військовий загін про необхідність підтримки урядника. Мільнер і його дружина втікають, убивши угорських офіцерів, а Микола вирішуе приеднатися до війська, воюе в лавах угорців ще цілий рік, згодом подаеться до турецькоі Болгаріі і приеднуеться до гайдамацького руху на Балканах. Здавалось би, горянин стае свідомий своеі участі в боротьбі проти австрійського імперативу в Угорській революціі, а згодом проти турецькоі влади в Болгаріі, проте автор ілюструе романтичний підхід у розумінні гуцулом своеі долі. Похід з військом стае своерідним посвяченням юнака в доросле життя, яким колись було опришківство. Хоча батько Миколи добре розуміе необхідність захисту гуцульських інтересів вдома, він відпускае сина «на війну» з думками про краще майбутне для Гуцульщини без німецьких урядників: «Треба на місці Литература и литературоведение 283 бути й гуцулів пильнувати. Можливо, у нас вдома робота буде, тому люди б дивувалися і запитували: А де старий Куниш, давній наш ватага?... Іди! Іди, синку! Нехай тебе Бог веде! Може, Бог дасть, як з війни вернешся, то інакше, ясніше буде сонце над Чорногорою світити... Може, люди про мандаторів тільки байки розповідати будуть» [17: 276]. Власне, й опис військовоі служби та гайдамакування гуцула представлені як пригоди горянина, який спільно з іншими вояками (зокрема й гуцулами, наприклад, з побратимом Ільком) іде за по-кликом долі, творячи гуцульський вияв боротьби в рамках Угорськоі революціі 1848-1849 рр. Каетан Абгарович підводить підсумки карпатськоі «Весни народів» своерідно, ілюструючи тимчасову поразку гуцульськоі спільноти через руйнування світу Миколи - швидке повернення Мільнера з дружиною на Явірник, жорстоке катування та вбивство батька гуцула, смерть матері, втрату землі й маетностей. Горянин залишаеться ні з чим. Проте перемога урядника - скороминуча. Народження дітей Мільнера, що в уявленнях горян набирали обрисів страшних пса і ведмедя, стае кінцем панування німців на Гуцульщині. В Абгаровиче-вому світосприйнятті зовсім не гуцульська спільнота спричинилася до втрати Мільнером та його дружиною влади в Карпатах. Така роль покладена на вищі сили Божого провидіння, що карають урядника за скоені злочини. Оскільки жорстокість мандатора та його дружини інфернального виміру, то й кара стае надприродною. «Але Пан Бог завжди справедливий, а його сила велика. І на Мільнерів проклятих кара Божа прийшла», - говорить Микола про Мільнерових дітей-пот-вор [17: 278]. Глибока релігійність гуцулів, прагнення до відновлення справедливості і водночас специфіка сприйняття німецького світу як «чужого», а отже, небезпечного, лягають в основу вище згаданоі легенди. Проте в цьому випадку горяни Абгаровича ілюструють лише пасивність споглядання за ситуаціею навколо, концентрацію уваги на локальному бутті, виразну окремішність «свого» світу від «інших» культурних вимірів, зокрема і польського, все ж мовчазно ідентифікують себе з «уявленою» (у значенні Б. Андерсона) спільно-тою русинського християнського народу. Отже, Каетан Абгарович в оповіданні «При мисливському вогнищі» творить літературний варіант історичних подій «Весни народів» на Гуцульщині в рамках тутешньоі рецепціі новин про повстання проти правління Габсбургів поза Карпатами, регіонального вияву «Весни народів» у форматі опору проти місцевого німецького урядника та його дружини під час перебування на Яворнику угорського війська, збунтованого проти австрійськоі монархіі, а також моделювання автором ситуаціі впливу революційних подій на гуцульську спільноту 284 ■ДОа л. ML V/f < Cl ii I 2022. № 67 постфактум. Польський автор репрезентуе погляд на Гуцульщину як вимір культурного пограниччя, для якого властиве затирання та від-находження певних смислових значень окремих ідеологій, дискурсів та наративів різних культурних спільнот, що переплітаються, творячи гібридний вимір культурно! свідомості пограничного суспільства. Йдеться як про гуцульську (русинську) чи польську, так і про ні-мецьку, еврейську, угорську чи ромську культури, представники яких перебувають у спільному екзистенційному полі, значно віддаленому від епіцентрів подій, та мають різну світоглядну позицію на те, що відбувалося поза Гуцульщиною, однак у ситуаці! щоденного діалогу (бо приречені на нього) шукають вихід зі складних ситуацій через реконструювання «свого» світу зі спробами порозуміння з «іншим». У випадку «Весни народів» та авторсько! інтерпретаці! іі карпатського вияву крізь призму Угорсько! революці! 1848-1849 рр. акцент падае на особливості гуцульського сприйняття «габсбурзького» імперати-ву загалом як втілення трансцендентно! влади цісаря з повним іі відмежуванням від локального урядування в особах представників німецько! культури. Із культурно! перспективи автора повстання проти інфернального начала в постатях людей Мільнера під впливом революційних подій зумовлюе усвідомлення культурно! ідентичності гуцула як представника окремого етносу з власною історіею опору в форматі опришківства, «іншим», незвичним для поляків етнокраеви-дом, аксіологіею та онтологіею, який проте співвідносить себе не з поляками, а з русинами з низин. В чужорідності німецького культурного світу також здійснюеться віднаходження власне «польського» усвідомлення Гуцульщини як межі польських «кресів» з відповідною міфологізаціею карпатського простору та його мешканців, для яко! властивий не радикальний чи екстремальний и вияв, не заперечення «чужого» чи «іншого», але м'яке протиставлення таких категорій та спроба пізнання нового через діалог як своерідний шанс подолан-ня взаемних стереотипів, а відповідно, і порозуміння польського та русинського етносів крізь призму художнього тексту як одніе! з метамов культури.

Скачать электронную версию публикации