Byzantine traditions of plastic arts design to preserve the national identity of the Lemko-Rusins in Galicia (the second.pdf Лемківщина - край населений лемками-русинами лежить серед прекрасно! гірськоі природи. Довший час Північна Лемківщина належала Австрійській, а згодом - Австро-Угорській державі. У період поміж першою та другою світовими війнами галицька Лемківщина знаходилася у складі Польщі. Із осені 1944 року по липень 1947 року на територію колишньоі Украінськоі РСР із Польщі було депортовано 481 тис. украінців (русинів) [9: 293]. 328 f J Ml 'Ci ii I 2022. № 67 Таким чином, села Північноі Лемківщини залишилися без своіх господарів - лемків-русинів. Незважаючи на столітні репресіі лемкам-русинам у сусідстві із іноетнічними елементами вдалося зберегти свою національну та релігійну ідентичність. Думаемо, що у значній мірі завдяки збереженням власних традицій візантійського обряду. Власне, особливий візантійський церковний обряд та власного стилю пластичні мистецтва були базою національного відродження лемків-русинів у другій половині ХІХ - першій третині ХХ століття [8: 46]. Саме це було одніею із головних причин того, що русинам вдалось до трагічних подій депортаціі 1945-1947 років зберегти свое - національне. Найвідомішими пластичними мистецтвами лемків-русинів Північ-них схилів Карпат були: іконопис, різьблення по дереву та каменю тощо. Украінські дослідники надавали певну увагу дослідженням пластичних мистецтв Лемківщини [4: 224-40І] і також значенню каменя у народних промислах [2: 22]. Польські дослідники також вивчали лемківські пластичні мистецтва та іхне значення в історіі культури. Найіменитішим серед польських дослідників був, безпереч-но, Р Райнфус [16]. Однак, як украінські, так і польські дослідники не показали суті візантійського мистецтва як одного із головних оберегів збереження своеі ідентичності лемків-русинів. Зазначимо, що після трагічного виселення русинів із Північноі Лемківщини іхні села стали пустками, а церкви та твори християнського художнього каменярства - національні русинські обереги залишилися у переважній більшості без русинськоі душі і нищаться просто неба, що підкреслюе актуаль-ність нашого дослідження. Тому і не дивно, що, як зазначив С. Суляк, сучасні учені у багатьох випадках навіть обходять термін Карпатська Русь [9: 274]. Адже велика частина територіі Карпатськоі Русі, куди і входить Галицька Лемківщина, із и трагічною історіею залишилася без автохтонів - лемків-русинів. Найбільш малодослідженими серед пластичних мистецтв лемків, на нашу думку, е художне каменярство. Власне, на його прикладі ми покажемо збереження візантійських традицій. Адже на відміну від іконопису, вишивки, кераміки, різьблення по дереву, художне каменярство залишилося на рідних землях. Воно відсутне у музеях, його стае щораз менше, бо цей вид творчості припинив свій розвиток та існування після трагічних подій примусового виселення русинів-лемків у другій половині 40-х років ХХ століття. Тому метою даного дослідження е показати значення візантійських традицій дизайну меморіальних пластичних мистецтв у збереженні національних традицій лемків-русинів із Північноі Лемківщини у період другоі половини ХІХ - першоі третини ХХ століття. Антроплогия 329 Виходячи із мети сформульовано головні завдання дослідження: показати особливості художньоі композиціі та стилістики візан-тійських традицій у артистичному каменярстві; висвітлити значення кириличного шрифта у національній ідентифікаціі лемків-русинів. Джерельною базою дослідження стали, у першу чергу, матеріали, зібрані у ході проведення експедиційних досліджень автора на тере-нах галицькоі Лемківщини у 1993 та 2019 роках (сьогодні - територія Республіки Польща). Зафіксовано і обстежено десятки пам'яток ху-дожнього каменярства, виконані переважно із вразливого до атмос-ферних опадів каменю-пісковику. Більшість із них після десятиліть перебування під відкритим небом перебувають у критичному стані. На галицькій Лемківщині, в районі Магурицького хребта (у пів-денній частині Горлицького та Ясельського повітів Малопольського воеводства) е поклади каменю-пісковика. Завдяки доступу до його ро-довищ, високоі якості, навколішні села, які знаходяться поруч, - Бортне, Перегонина, Бодаки та інші у другій половині ХІХ - першій третині ХХ століття стали центром каменярства, виготовлення меморіальних споруд [8: 48]. Для жорен і млинів каменярі використовували крупно-зернистий, твердий камінь, так званий «сивий пісковик», а для фігур лемківські майстри використовували дрібнозернистий камінь [2: 22], який надавав можливість до дрібних деталей відтворити постать людини, дрібні деталі нагробників, сакральних споруд тощо. Вироби художнього лемківського каменярства відзначаються у багатьох випадках особливістю наслідування візантійських традицій. Останне мае важливе значення, враховуючи, що регіон знахо-диться на лемківсько-польському пограниччі. Власне, зберігання власноі Східноі традиціі, греко-католицькоі церкви - зокрема, у значній мірі було тим, що зберегло національні особливості лемків-русинів. Це підкреслюють, наприклад, украінські історики В. Тельвак та В. Наконечний [11: 174]. У наслідуванні візантійських традицій вбачаемо низку особливостей композиціі та рисунку у першу чергу хрестів, як без фігуративноі пластики, так і з фігурами, переважно із Розп'яттям. Відновлення популярності візантійських традицій на територіі Пів-нічноі Лемківщини у другій половині ХІХ - першій третині ХХ століття було зумовлено низкою факторів. Одним із головних - пробудження національно! самосвідомості. Цікаво, що цей факт визнають також польські науковці, зокрема, навіть прихильники так званоі «волоськоі колонізаціі», як Р. Райнфус [16: 120]. Зрештою, зміни щодо іменування національного статусу галицьких русинів на початку ХХ століття дослідники простежують і за офіційною політикою австрійськоі влади у Галичині. Після переходу Галичини 330 рая Ml vf < ci ii I 2022. № 67 від Польщі до Австріі, як пишуть історики Лемківщини про назву галичан-русинів, у «...спадку по поляках австрийское правительство означало терминами "Rensen", "Russen", "Ruthenen" малоруске насе-лення Галичины, Буковины и Закарпатской Руси от конца XVIII ст. до 1917 року, коли то цисар Кароль I ужыл по раз перший офіціяльного терміну "украинский"» [5: 167]. Далі, у першій третині ХХ століття національне відродження роз-вивалося поруч із посиленням релійгійного руху за відновлення та поширення східних, тобто, візантійських традицій на Північний Лемківщині. Мабуть, одним із факторів того було інтенсивне відновлення та поширення православ'я в регіоні. Одніею із найважливіших подій апогею цього руху була так звана «тилявська схизма» - велике народне віче, присвячене переходу на православну віру у селі Тилява 16 вересня 1926 року [13: 113]. Інтенсивний рух за відновлення православ'я в Галичині, що зумовило, як припускаемо, рух за відновлення візантійських традицій у сакральному мистецтві та літургіі зафіксований ще 50 років перед тим. Адже, як вважають дослідники, саме це могло бути одніею із причин зміщення із посади Галицького греко-католицького митрополита у1882 році Йосипа Сембратовича Ватиканом [13: 115]. Специфіка церковного мистецтва і літургійного обряду Північноі Лемківщини відбилося і також у і'і відокремлення від Перемиськоі епархіі - із 10 деканатів 10 лютого 1934 року було створено окрему Апостольську Адміністрацію для Лемкіщини [5: 168-169]. Очевидно, створення Апостольськоі адміністраціі Лемківщини могло також бути, серед інших причин, реакціею польськоі влади та адміністраціі Ватикану на ці релігійні рухи із відновленням православ'я [13: 115], які поступово наростали у ці роки. Тим часом, майстри каменярства, мабуть, маючи підтримку від за-мовників творів, продовжували втілювати поширення візантійських традицій у свое мистецтво. Особливістю Східного обряду спостері-гаемо, наприклад на одному із кам'яних хрестів із Мацини Великоі (Горлицький повіт) із початку ХХ століття (рис. 1). Кожне із закінчень хреста у вигляді рівностороннього трилисника. Окрім того, закінчення кистей рук у розіп'ятого Спасителя - у позиціі долоні руки, як при-кладють Святий Хрест у Східному обряді - три пальці, а не всі п'ять, як у Римо-католицькому. Цю особливість обряду підкреслюе доктор теологіі Ю. Федорів, аналізуючи складання пальців правоі руки до знаку Святого Хреста, що означае Пресвяту Трійцю, із повернутим обличчям до Сходу [12: 71]. Адже саме Східний, тобто, Візантійський обряд відзначаеться особливою пошаною до Пресвятоі Трійці, яка згадуеться у Службі Божій багато раз [1: 44]. Антроплогия 331 Рис. 1. Кам'яний хрест із Мацини Велико! (Горлицький повіт) із початку ХХ століття. Світлина Романа Одрехівського. 2019 р. До того ж, на хресті напис кириличним шрифтом. Зрештою, таких хрестів на Північній Лемківщині було багато. Зокрема, і хрест із Розп’яттям із 1915 року також із Мацини Велико! підписаний кириличним шрифтом (рис. 2). А стопи ніг розіп’ятого Ісуса прикріплені до хреста у позиці! па-ралельного розташування поміж собою, як у традиціях Східного обряду. Хоча сама композиція за трактуванням пластики вирішена під впливом католицько! слов’янищини - об’емне трактування як у професійній католицькій скульптурі. Окрім названих вище мистецьких особливостей, до традицій Східно! церкви відноситься, як відомо, також трираменний (восьми-конечний) хрест. Така форма хреста також поширена була на галицькій Лемківщині. Як у круглій скульптурі, так і у рельефних зображеннях. Наприклад, меморія із кінця 20-х років ХХ століття також із Мацини Велико! (рис. 3). У рельефній різьбі по каменю на надгробнику зображено у рельефі трираменний хрест. Нижне, похиле рамено символізуе підніжжя Голci ii I 2022. № 67 332 Рис. 2. Хрест із Розп'яттям із 1915 року із Мацини Велико! (Горлицький повіт). Світлина Романа Одрехівського. 1993 р. гофи. На середохресті терновий вінок символізуе муки Ісуса Христа. Образно, зрозуміло - за традиціями Східного обряду. Русинське розуміння свого завершуе внизу відкрита книга, де кирилицею по-русинськи (лемківський варіант) написані імена покійноі подружньоі пари, яка тут спочивае із кінця 20-х років. «Ту спочиват Михайло Качмарчик... вічная му памят»». А із правого боку «Ту спочиват Евфросинія Качмарчик. вічная і памят». І це у іншо-мовному сусідстві католицьких пам'ятників із написів польською або латинською мовою. Ця меморія - важливий доказ збереження національно! ідентичності, завдяки збереженню та продовженню візантійських традицій у сакральній культурі лемків-русинів. Адже кириличний шрифт і церковнослов'янська мова, введені Св. Кирилом та Св. Методіем і відіграли важливу роль у створенні церковного Східного обряду [1: 42]. А саме у його лоні і творився християнський обряд лемків-русинів. А, власне, Східний церковний обряд, як зазначав Митрополит Антроплогия 333 А. Шептицький, «...якнайкраще відповідае психіці і ментальності на-шого народу, який мае чутливу душу, любить молитву, містику, поезію і спів». Тому Митрополит Андрей закликав вірян бути вірних своему обрядові [1: 45]. Рис. 3. Меморія із кінця 20-х років ХХ століття із Мацини Велико! Велико! (Горлицький повіт). Світлина Романа Одрехівського. 1993 р. Велике значення у збереженні русинських традицій відіграють пам'ятні меморіі на могилах видатних діячів патріотів-русинів, як у Ждині на могилах сім'і Сандовичів. На могилі церковного псаломщика Тимофія Сандовича (1929 рік) бачимо Розп'яття із положенням ніг Ісуса як у церкві Східного обряду (стопи розташовані паралельно по-між собою) (рис. 4) на типовому православному трираменному хресті. Різьбяру вдалося динамічним нахилом голови Ісуса підсилити рух. Оскільки ця меморія висока, то скульптура Розп'яття із низу, з пози-ціі глядача, сприймаеться у ракурсі, що підкреслюе трагізм ситуаці! розіп'ятого Ісуса, постать якого особливо, специфічно та динамічно сприймаеться якраз із саме такого огляду композиціі. Особливість меморіального простору кладовища у Ждині ще й у тому, що надалеко 334 рая Ml vf < ci ii I 2022. № 67 від меморіі Тимофія Сандовича знаходиться могила Максима Тимо-фійовича Сандовича, який трагічно загинув у 1914 році у Горлицях. Максим Сандович - мученик русинського руху за Відродження. Перед трагічною смертю австро-угорські власті тримали його близь-ко двох років в ув'язненні без висунення конкретних звинувачень [10: 160]. На жаль, як зазаначае С. Суляк, до тепер геноцид русинів у роки першоі світовоі війни так і не отримав належного висвітлення у історіографіі [10: 160]. Могили Сандовичів розміщені на цвинтарі у Ждині поруч. Ме-моріальний комплекс на похованні Максима Сандовича втілив творчий задум мучеництва (рис. 5). Графічний портрет Максима Сандовича, виконаний у декоративно-площинній стилізаціі письма православно!' ікони, розташований у центрі композиціі під високим Рис. 4. Фрагмент могили Тимофія Сандовича із 1929 року із Ждині (Горлицький повіт). Світлина Романа Одрехівського. 1993 р. чорним трираменним Східним хрестом. На хресті зображене Розп'яття. Голова Ісуса різко розвернута убік, надаючи експресіі комплексу у цілому. Обабіч хрест фланкують такі ж два чорні хрести, втілюючи задум про Пресвяту Трійцю, що е одніею із основ православно' віри. Траурність та монументальність комплексу підкреслюе ажурна Антроплогия 335 підставка, яка ніби піднімае усі три хрести уверх, надаючи образу ракурсу та монументальності. Могила мученика Максима Сандовича розташована у доступному місці, завдяки високій підставці під хрестами видна здалеку і е поши-реним об’ектом поклоніння і молитви для паломників під час прове-дення у липні щорічного світового фестивалю культури «Лемківська ватра», який відбуваеться у Ждині. Поруч біля цвинтаря розташована Рис. 5. Могила Максима Сандовича у Ждині (Горлицький повіт) (http:// www.polskaniezwykla.pl/web/place/46546,zdyma-grob-maksyma-sandowicza.html (останній перегляд: 30.01.2022)). православна церква Покрови Пресвятоі Богородиці типовоі лемківсь-коі конструкціі - де дзвіниця насаджена наверх на бабинець, а силует церкви іде на спад - від найвищоі точки над бабинцем до Святилища. Власне, така композиція архітектури і вирізняе класичну лемківську церкву від бойківськоі чи гуцульськоі. Серед багатьох православних лемків поширена ікона Св. Мученика Максима Сандовича у подібній іконографіі, як на могильному портреті. Пластичні меморіі увіковічнення пам’яті родини Сандовичів - яс-кравий приклад значення дизайну пластичних мистецтв та художнього каменярства у продовженні традицій християнства Східного обряду та збереженні національно! ідентифікаціі лемків-русинів в Галичині. Власне ці меморіі розглядаемо як складову національного Відроджен-ня лемків-русинів у період другоі половини ХІХ - першоі третини ХХ століття, вираженого художньою мовою пластичних мистецтв. 336 рая Ml vf < ci ii I 2022. № 67 Значний вклад у створення пам'ятників із каменярськкого пластичного мистецтва внесли лемки-емігранти, у першу чергу із США. Зокрема, як зазначае В. Наконечний, як у плані фінансово! допомоги, так і культурологічно! діяльності [7: 70]. Мистецтво лемків-русинів - багатопланове, оригінальне і національно ідентичне. Йому притаманний виразний вплив традицій Східного християнського обряду. А цей обряд глибоко догматичний [1: 44]. Це сприяло збереженню національно! ідентифікаці! лемків-русинів у іномовному та інорелігійному оточенні. На прикладі родини Сандовичів бачимо, як у лемківських сім'ях виховували традиці! роду, продовження його у наступних поколіннях та збереження Священно! Віри Предків. Зокрема, дослідник психо-логі! роду О. Лук'яненко у сво!й праці «Родоцентрична педагогіка: історико-теоретичні розвідки» показуе, як оберігання національних давніх традицій формувало патріотично-громадські якості ще старо-давніх русичів [6: 19]. Нащадок роду - Максим Сандович, вихований саме у таких традиціях, не зрадив лемківські традиці! свое! Східно! (візантійсько!) віри навіть у застінках австрійсько! тюрми, де іновірці хотіли його зречення від Священно! Віри Предків. Бачимо достойне і гідне родове виховання і гордимося за лемків-русинів, яких рятувала догматичність віри. Як вважають дослідники, і це підтверджують наші теренові до-слідження меморіальних пам'ятників на Лемківщині, що: «...консерватизм, який не безпідставно приписують лемкам, був, значною мірою, тіею відпірною енергетикою, що захищав від асиміляційних, космополітичних процесів, зберіг !хні традиційні індивідуальні риси, характерний побут, спосіб життя» [4: 165]. Цей консерватизм лемки зберігали завдяки догматичності Східного церковного обряду, ві-зантійським традиціям у сакральному мистецтві, меморіям зокрема. Дослідження про християнізацію та спосіб церковного життя в історі! Лемківщини, потребуе окремого опрацювання, яке ще попереду. Зокрема, дослідники цього питання зазначають: «Брак та розкиданість документальних матеріалів у різних державах (Угорщина, Австрія, Чехія, Словаччина, Польща, Росія) утруднюють дослідникам відтворити цілісну й повну картину на окреслену тему» [4: 165-166]. Таким чином, меморі! і були одним із цих оберегів лемків-русинів. У більшості меморіальних пам'ятниках лемків-русинів не було портретних зображень конкретних осіб. Найчастіше національні особливості відображав трираменний (восьмиконечний, згідно ка-нонів Східно! церкви) хрест із Розп'яттям. Пластичним особливостям постаті розіп'ятого Ісуса була посилена експресія страждань відки-нуто! голови Ісуса. На відміну від інших осередків меморіального Антроплогия 337 каменярства галичан-русинів (Брусно біля Любачева, Демня біля Миколаева на Львівщині та інші) у лемківських меморіях переважае постать Розп'яття, а інші біблійні сюжети: Святі із іменем покійного, Богоматір, Свята Родина тощо трапляються вкрай рідко. В окремих випадках зустрічаемо на лемківських меморіалах кон-кретні портрети, як на могилі Максима Сандовича. Але і тут, продовжу-ючи особливості лемківськоі віри Східного обряду, згідно візантійсь-ких традицій, портрет Максима Сандовича створений стилізовано під православну ікону (площинно, декоративно, без передачі на картині зображення тривимірного простору тощо). Напевно, традиція народ-них вірувань лемків-горян відносилась до портретного зображення покійного саме із такими особливостями, а особливо, коли мова йде про мученика. Однак ця тема потребуе окремого дослідження. Лемківська ікона у значній мірі стала зразком для художньо-стилістичного вирішення меморіалів. Під іі традиціі стилізована переважна більшість Розп'ять та портретів, як Максима Сандовича. Ці риси зберігають стародавню християнську архаіку, як вважаемо, одного із оберегів, притаманних для русинів-лемків традицій. Відомий фахівець історіі мистецтва В. Овсійчук про лемківську ікону зазна-чае, що «...завдяки тому, що іконографічні нововведення не активно доходили до гірських селищ, матеріальні можливості яких не були надто високими, давня ікона тут століттями зберігалася в первісному вигляді. Тому ця земля залишилась неоціненним оазисом великого культурного пласту...» [4: 373]. Жодна давня ікона Лемківщини не мае сигнатур, тому визначити іі вік вкрай важко, а, можливо, це питання і не буде вирішено [4: 373]. Іконографія цих меморій мае свою фунтовну базу - прадавня сакральна консервативна культура, яка, як вважаемо, оберігала лемків-русинів і завдяки якій вони вижили як етнографічна цілість на Північ-ній Лемківщині до трагедіі примусового виселення 1945-1947 років. Хоча, боротьба проти лемківського православ'я велася уже понад 700 років тому. Так, на Північній Лемківщині у Змигороді у 1331 році був заснований римо-католицький домініканський монастир, як за-значав Р. Райнфус «...з причин сусідства з схизматиками й з огляду на іх спасіння» [3: 167]. Та й сусідня Пряшівщина не забарилася, бо в Мушині теж було засновано монастир «.в половині XIV ст. імовірно з такою ж метою» [3: 167]. Однак, незважаючи на понад 700-літню боротьбу не завжди коректних сусідів проти візантійського обряду, як бачимо, лемки-русини вистояли у ньому аж до 1945-1947 років, тобто до депортаціі. Розглянуті нами пам'ятки русинського каменярства - особливі, бо вони створені у період між другою половиною ХІХ - першою 338 f J Ml 'Ci ii I 2022. № 67 третиною ХХ століття - часового відтинку, у якому за висновками дослідників відбулося два русинських Відродження [10: 161]. Майстерність творців лемківського пластичного каменярства того часу була настільки висока, що Тхні твори та вплив візантійського стилю також заполонили сусідні на північ та захід терени із польським населенням. В результаті цього на цвинтарях північного та західного регіону Горлицького повіту, зокрема, у Лужній, Ядловці та інших міс-цевостях з'явилися хрести із Розп'яттям у візантійській іконографіТ. Однак, польські дослідники фіксують аналогічноТ східноТ іконографіТ Розп'яття ще далі на Захід - майже під самим Краковом, зокрема, на цвинтарі у Рацеховичах (Краківське воеводство) [14: 225], як і на цвинтарі у Ріпеннику Стрижевському (Тарнівське воеводство) [15: 173-174]. Отже, спостерігаемо, коли культура лемків-русинів, візантійські особливості пластичних мистецтв впливали на наших західних сусідів - поляків. На жаль, такі факти майже ніколи не публікуються нашими науковцями, тоді як зворотне - вплив культури шановних західних сусідів на украТнське мистецтво широко пропагуеться іноземними дослідниками. Зазначимо ще раз, що династійні зв'язки майстрів лемківського каменярства перервані назавжди, бо після другоТ половини 40-х років ХХ століття вони, на жаль, не відновилися. Уже ніхто і ніколи не створить такі шедеври народноТ творчості світового рівня. Автор обстежив Тх на теренах у 1993 та 2019 роках. За ці 26 років відбулися разючі зміни. Ці твори, виконані із м'якого каменю-пісковику тепер виглядають більше знищені. Атмосферні опади, вітри, кислотність рослинного покриття - усе це знищуе меморіТ. Необхідно створити музеТ-лапідаріТ де під наглядом реставраторів можна буде провести консервацію збережених та зібраних робіт, а також зберігати ці твори під накриттям. Це ще раз акцентуе необхідність проводити такі дослідження та публікувати Тх на сторінках журнальних видань. Таким чином, у статті показано, як завдяки особливостям художньоТ композиціТ та стилістики твори артистичного каменярства сприяли збереженню національно’! ідентифікаціТ лемків-русинів. Цьому також допомагали і особливості кириличного шрифту, яким були виконані написи на пам'ятках художнього каменярства. Адже така специфіка притаманна православній та греко-католицькій церквам, вірними якоТ були лемки-русини. Це виразно виділяло Тх у іномовному та іно-релігійному оточенні пам'яток римо-католицького обряду сусіднього польського населення. Навіть зафіксовані вплив творчості лемків-ка-менярів на художне меморіальне пам'ятникарство сусідніх теренів, які у ХіХ та першій третині ХХ століття були заселені тільки поляками. У перспективах подальших досліджень варто вивчити збереження Антроплогия 339 та творче продовження візантійських традицій у інших пластичних мистецтвах лемків-русинів - іконопису, вишивці та інших. А також показати іхне значення у збереженні національно! ідентифікаціі лемків-русинів на територіі північних схилів Карпат до трагічних подій іхнього виселення у другій половині 40-х років ХХ століття.

Скачать электронную версию публикации