The Ukrainian professional associations of teachers of Galicia and Bukovyna (second half of the 19th - early 20th centur.pdf Обрана тема не залишилася поза увагою дослідників. Різні аспек-ти діяльності украінських педагогічних товариства Галичини другоі половини ХІХ - початку ХХ ст. стали об’ектом дослідження Г.Білавич [I] , Л. Вовк [3], Н. Кошелевоі [20], М. Лисоі [21], М. Московчук [22], Б. Савчука [27], Б. Ступарика [34] та інших. Професійні об’еднання пе-дагогів Буковини знайшли відображення у працях О. Добржанського [II] , Л. Кобилянськоі [19], Д. Пенішкевич [27], Л. Шологон [38]. Однак грунтовного порівняльного аналізу результатів іхньоі діяльності до сьогодні не зроблено. Законодавча база для вільного об’еднання громадян в різного роду товариства була створена 1867 р. Закон про об’еднання та збори від 15 листопада 1867 р. передбачив досить прозору та нескладну процедуру Ух відкриття, а також чітко визначив причини, які могли привести до ліквідаціУ товариств [12: 304]. Незважаючи на контроль за діяльністю громадських об’еднань з боку представників державноі влади, товариства без стороннього втручання визначали основні засади своеі діяльності. Закон не встановив жодних ідеологічних перешкод для іхньоі роботи. Він дав можливість украінцям згуртува-тися з метою вирішення найважливіших проблем, які не знаходили розуміння з боку владних структур [39: 147]. Насамперед варто окреслити окремі передумови створення та організаційні засади діяльності досліджуваних нами професійних История 135 товариств. Спочатку украінські вчителі брали участь в поліетнічних педагогічних об’еднаннях. У 1868 р. Крайова шкільна рада Галичини стала ініціатором заснування «Товариства педагогічного» у Львові. Згідно статуту, основним його завданням була турбота про шкіль-ництво і справи виховання в краі. До товариства належали вчителі-поляки й украінці. Друкованим органом товариства був двотижневик «Szkola», що виходив польською мовою і одержував щедрі дотаціі від Галицького сейму [43: 4]. Незважаючи на змістовність, часопис не приділяв проблемам украінського шкільництва належноі уваги. Поступово зростали рівень освіти і громадська активність вчитель-ства Буковини, що привело до заснування в 1872 р. першоі багатона-ціональноі педагогічноі організаціі в краі під назвою «Буковинське вчительське товариство». У 1882 р. на його місці з’явилася нова ор-ганізація - «Буковинське крайове вчительське товариство», яке теж об’еднувало педагогів різних національностей, в тому числі і украінців. У газеті «Bukowinaer Pedagogiche Blatter» («Буковинські педагогічні листки»), що почала виходити в 1873 р. з’явилися окремі статті й украінською мовою [42]. Проте згадані товариства, де переважну більшість складали німці та румуни, не ставили перед собою завдання розвивати на відповідному рівні украінську освіту. Найсвідоміша і найактивніша частина тодішнього украінського громадянства, яка розуміла вагу і значення національно!' школи та іі вчителя як важли-вого чинника відродження украінського народу, усвідомлювала, що багатонаціональним педагогічним об’еднанням треба протиставити впливи також вчительського товариства, яке буде дбати, перш за все, про національну школу і національне виховання. Шкільна нарада у Львові, що відбулася у листопаді 1880 р. за ініціа-тивою львівських професорів університету та викладачів гімназій Омеляна Огоновського, Анатоля Вахнянина, Романа Заклинського, редактора газети «Діло» Володимира Барвінського та інших покла-ла початок першому украінському педагогічному товариству, адже створений ними організаційний тимчасовий комітет склав статут «Руського товариства педагогічного» (далі - РПТ), який 6 серпня 1881 р. затвердило Галицьке намісництво. Згідно вдосконаленого статуту, затвердженого Міністерством внутрішніх справ 15 червня 1912 р., дана учительська організація була перейменована в «Украінське педагогічне товариство» (далі - УПТ) [32]. На Буковині пропозицію про заснування окремого украінського вчительського товариства, яке б займалось буковинським шкіль-ництвом і об’еднувало в першу чергу педагогів-украінців, першим вніс на загальних зборах «Руськоі бесіди» учитель народноі школи Омелян Попович в січні 1887 р., зважаючи на те, що шкільний виділ 'Cl III 2022. № 68 136 при даному товаристві не мав можливосгі вирішувати справи шкіль-ництва, як вони того вимагали. Спеціальний комітет, яким керував професор Чернівецького університету С. Смаль-Стоцький (секретарем був О.Попович), провів ряд підготовчих заходів в справі заснування товариства та підготував статут товариства «Руська школа» в Чернів-цях, який 25 червня 1887 р. затвердила Крайова управа Буковини. 15 лютого 1908 р. загальне зібрання товариства «Руська школа» прийняло рішення змінити існуючу назву організаціі та іменувати іі «Украінською школою» [4]. Обидві організаціі: «Руське Товариство Педагогічне» та «Руська школа» мали однакову мету, записану в статуті, де зазначалося: «Товариство ставить собі задачу: а) промишляти над потребами руського народу на полі шкіл народних, середніх і вищих, займатися основу-ванем і розвоем руських шкіл і піддержувати всякі справи вихован-ня публічного і домашнього на основі язика руського; б) подавати членам поміч так моральну, як матеріальну» [31; 7]. Створення двох учительських товариств із однаковими завданнями було зумовлено тим, що Галичина та Буковина були окремими автономними краями в складі Австро-Угорщини. Труднощі, які стояли перед шкільництвом цих двох регіонів, були подібними, але вирішення іх в силу специфіки політичних обставин, як згодом показала практика, дещо відрізнялися. Особливоі уваги вимагали і фахові проблеми учителів початкових шкіл. Тому в 1896 р. виникла незалежна від владних структур органі-зація «Товариство народних вчителів у Галичині» (далі - ТНВГ). 5 бе-резня 1897 р. відбувся перший з'ізд товариства, в якому брали участь і представники украінського народного вчительства. На з'ізді було ухвалено резолюцію, в якій зокрема, була вимога зрівняти заробітну плату вчителя із заробітною платою державних урядовців нижчого рангу, зменшити термін обов'язковоі праці від 40 до 35 років. Брали участь украінські педагоги і в інших заходах разом з народними вчителями Австріі [36: 37]. Не меншу активність проявила «Крайова екзекутива буковинських вчителів» (далі - КЕБВ), створена в 1901 р. і керована румунським учителем М.Кісановичем і німецьким педагогом Г.Кіппером. Реда-гована ними «Нова учительська газета» (Bukowinaer Freie Lehrer-Zeitung) справедливо і досить гостро критикувала тодішні шкільні та громадські порядки. Украінські педагоги брали активну участь у роботі «Крайовоі екзекутиви». З великим ентузіазмом «Крайова екзекутивна» долучилася до передвиборчоі агітаціі, розуміючи, що без участі у політичному житті народне вчительство не зможе змінити кардинально свое становище на краще. Проте саме суперечки політичного характеру привели История 137 до виходу переважноі більшості украінських учителів із «Крайовоі екзекутиви» [17]. Співпраця украінських освітян із педагогами ін-ших національностей приносила своі реальні результати (особливо це стосувалося буковинських вчителів), але одночасно привела до думки про потребу заснування окремоі вчительськоі організаціі. Адже конкретні умови праці украінського народного вчительства та відношення влади і громадськості до нього переконували в історичній необхідності національно-професійного руху украінських педагогів. РТП втратило надію на допомогу вчителям з боку урядових структур, тому порушило на загальних зборах 1897 р. питання заснування так званого «допомогового фонду» для членів товариства та іх родин. На цю ціль поступово почали надходити пожертви. І саме за допомогою заходів, що сприяли вирішенню найболючіших проблем педагогів, зміцнювалися стосунки товариства і вчителів. Проте виділ РТП розумів, що фахові питання педагогів вимагають постійноі ува-ги. Для цього, на думку проводу товариства, потрібно було створити окрему організацію [41: 30]. Важливим етапом до здійснення цього замислу стало перше Край-ове віче украінського вчительства 18 липня 1904 р. Воно відбулося у Львові, в приміщенні Народного Дому. Участь у вічі взяло 1392 вчителів з Галичини та Буковини, які прийняли резолюцію, де серед великоі кількості інших вимог найбільш гостро стали: покращення матеріального становища вчительства, зміна дисциплінарного зако-нодавства та деяких статей закону про освіту, що обмежували права педагогів. На зборах був обговорений реферат Андрія Алиськевича про організацію украінського вчительства і прийнято рішення про заснування товариства «Самопоміч вчительська», яке ставило собі за мету давати грошові допомоги, позики, стипендіі і займатися захистом фахових проблем педагогів. Для його створення та укладення статуту обрали спеціальний комітет та комісію, що складалася із 20 чоловік. Періодичним виданням новоствореного товариства стала газета «Промінь». До редакційного комітету часопису входити представники Галичини та Буковини [40: 97]. 1 листопада 1904 р. виконавчий комітет першого вчительського віча, найдіяльнішими учасниками якого були гімназійний професор А.Алиськевич та директори шкіл Іван Сторонський та Микола Мороз зібрався на засідання. Виконавчий комітет прийшов до висновку, що професійна організація украінського народного вчительства носитиме назву «Взаемна поміч галицьких і буковинських учителів і учительок». Щоб активізувати діяльність буковинських педагогів 23 грудня 1906 р у Чернівцях провели загальне зібрання товариства. Дирекція Львівськоі Централі погодилась на заснування автономно!' 138 g J Ml 'Сі III 2022. № 68 Експозитури (Секці!) для Буковини з центром у Чернівцях [21]. Було розроблено положення про и діяльність. Незважаючи на широку автономію буковинсько! Експозитури, цю організацію зробити популярною серед населення не вдалося. Переважна більшість педагогів Буковини тримались осторонь не!. На територі! Буковини вдалося організувати лише 4 окружні відділи (філі! товариства), які ефектив-но! діяльності не проводили, тоді як в Галичині - 65 філій. Діяльність цього товариства була більш близькою саме для галицьких педагогів через !хне вкрай погане матеріальне становище. Статут товариства затвердило Міністерство внутрішніх справ у Відні 13 липня 1905 р. Метою товариства було згуртувати учительство Галичини і Буковини для забезпечення морально! та матеріально! допомоги [33]. Переважно дане товариство називали «Взаемна по-міч укра!нських вчителів» (далі - ВПУВ). Така назва офіційно була затверджена у 1922 р. Перші загальні збори «Взаемно! помочі» відбулися 28 серпня 1905 р., коли на Буковині укра!нські вчителі вийшли із «Крайово! екзекутиви», але підГрунтя для тісно! співпраці буковинців із галичанами не було, оскільки вони працювали в різних суспільно-політичних умовах. Проте стан неорганізованості в професійному русі буковин-ських педагогів постійно тривати не міг. Для того, щоб згуртувати укра!нських педагогів Буковини в боротьбі за сво! фахові інтереси, 6 серпня 1905 р. було створено «Екзекутивний комітет руських вчителів» (далі - ЕКРВ). Його головою обрали К. Да-ниляка. У перший рік свого існування комітет був майже бездіяльний. Проте поступово він набрав більшо! активності, і на масових заходах, що організовував ЕКРВ, вчителі висловили бажання об’еднатися в окремому товаристві [29]. Саме тому у 1908 р. було засновано «Вільну організацію укра!нського учительства на Буковині» (далі - ВОУУБ), в статуті яко! основне завдання було сформульоване так: «Злучити ціле укра!нське учительство, щоби воно в контакті з цілим учительством на Буковині добилося до такого способу життя, який відповідае в моральнім і матеріальнім згляді інтелігентним людям і вихователям молодіжи вільних горожан» [30: 1]. Таким чином, були створені фахові організаці! педагогів Галичини та Буковини - товариства «Взаемна поміч галицьких і буковинських учителів і учительок» та «Вільна організація укра!нського учительства на Буковині». Якщо галицькі педагоги, втративши надію на швидке вирішення сво!х проблем через представницькі органи влади, намага-лися, перш за все, власними силами покращити свое матеріальне становище (надавати позики на пільгових умовах, страхувати нерухоме майно, піклуватися про допомогу молодим вчителям), то буковинські, История 139 маючи досвід політичноі боротьби, застосовували саме и, щоб мати добрі умови праці і громадянські права. На початку ХХ ст. процес творення національно-культурних това-риств був майже завершеним. В більшості ділянок життя суспільства вже існували окремі організаціі. Справами середнього шкільництва займалися РТП та «Руська школа», де гуртувалися переважно вчителі народних шкіл. Згадані товариства причетні до відкриття украінських гімназій та вчительських семінарій як державних, так і приватних, але на належному рівні займатися справами середнього шкільництва не вистачало часу. На загальних зборах РТП в 1902 р. була висловлена думка про необхідність створення товариства вчителів середніх шкіл. В рішучій формі повторила це домагання, скликана виділом РТП, шкільна нара-да 8 березня 1908 р. Одним із найактивніших прибічників створення нового товариства під назвою «Учительська громада» був гімназійний викладач Юліан Стефанович, що організував комітет, до якого увійшли професор університету Кирило Студинський, гімназійні викладачі Степан Томашівський, Василь Щурат та інші. Комітет уклав статут товариства «Учительська громада», що був затверджений Міністерством внутрішніх справ 13 червня 1908 р. Товариство ставило собі за мету: «а) підтримати всі справи, що мають на меті розвій і добро вищих шкіл, виховання і добро шкільноі молодіжі, добро учителів і іх родин; б) взаемне ознайомлювання з новітніми здобутками науки, взаемне подаване собі помічень і досвідів з обсягу учительськоі діяльності; в) познайомлюване загалу суспільності зі справою вищих шкіл і з добутками науки» [37: 5]. «Згуртувати і організувати украінських професорів вищих навчальних закладів і всіх зацікавлених справами нашоі освіти, щоб вивчити реальне становище даних навчальних закладів на територіі Галичини та працювати для іх націоналізаціі», - так на першому загальному зібранні окреслив найважливіше завдання «Учительськоі громади» голова товариства М. Грушевський [6: 2]. Буковинські педагоги середніх шкіл пішли також шляхом створення окремого товариства, хоча спочатку передбачалося, що вони будуть працювати в рамках «Руськоі школи» як окрема секція. Але зважаючи на те, що товариство «Руська школа» мало безліч інших справ, педагоги середніх навчальних закладів почали схилятися до думки про необхідність створення власноі організаціі. Тому наприкінці 1907 р. було вибрано комітет, що зайнявся створенням «Товариства учителів вищих шкіл» (далі - ТУВШ) імені Григорія Сковороди в Чернівцях (назву запропонував вчений-мовознавець Василь Сімович). Серед засновників товариства відомий письменник, журналіст, викладач учительськоі семінаріі та університету - Осип Маковей. Мета діяльності сі III 2022. № 68 140 ТУВШ імені Григорія Сковороди і «Учительськоі громади» повністю співпадали. Проте в статуті ТУВШ імені Григорія Сковороди було записано ще й таке: «г) скріпляти товариського духа між членами частими сходинами та виміною думок; д) основувати вищі украінські школи» [8: 4]. Отже, було створено шість фахових педагогічних об’еднань. Про-блеми народноі школи та належний професійний рівень іі педагога потрапили в поле зору «Руського товариства педагогічного» («Украін-ського педагогічного товариства») в Галичині та «Руськоі школи» («Украінськоі школи») на Буковині. На захист фахових інтересів шкільного вчительства стали відповідно - «Взаемна поміч украін-ських вчителів» та «Вільна організація украінського учительства на Буковині». Підвищення професійного рівня викладача украінськоі гімназіі стало пріоритетним у діяльності «Учительськоі громади» й «Товариства учителів вищих шкіл» імені Григорія Сковороди. Спро-буемо проаналізувати результати іхньоі діяльності за допомогою цифрових даних. Т а б л и ц я 1 Організаційні результати діяльності украінських педагогічних товариств Галичини та Буковини № п/п Украінські педагогічні товариства Галичини та Буковини Місце та час створення Голови товариств Кількіс ть філій станом на 1914 р. Кількість членів товариства станом на 1914 р. 1 «Руське товариство педагогічне» («Украінське педагогічне Товариство») Львів, 6 серпня 1881 р. (РТП) В. Ільницький (1884-1887) О. Борковський (1887-1891) 0. Барвінський (1891-1896) Е. Харкевич (1896-1902) 1. Чапельський (1902-1910) О. Макарушка (1910) Т. Войнаровський (1911-1913) Т. Лежогубський (1913) К. Малицька (1913-1914) А. Гладишовський (1914) 80 4 814 2 «Взаемна поміч украінсь-ких вчителів» Львів, 13 липня 1905 р. А. Алиськевич (1905-1909) М. Якимовський (1901 -1914) 65 908 3 «Учительська громада» Львів, 13 черня 1908 р. М. Грушевський (1908-1912) Ю. Романчук (1912-1914) 11 398 4 «Руська школа» («Украінська школа») Чернівці, 25 червня 1887 р. (Руська школа) С. Смаль-Стоцький (1887-1895) С. Шпойнаровський (1895 -1899) О. Попович (1899-1901) (1909-1912) 10 350 История О к о н ч а н и е т а б л. 1 № п/п Украінські педагогічні товариства Галичини та Буковини Місце та час створення Голови товариств Кількіс ть філій станом на 1914 р. Кількість членів товариства станом на 1914 р. 4 «Руська школа» («Украінська школа») Чернівці, 25 червня 1887 р. (Руська школа) А. Клим (1901 -1908) (1912-1914) О. Руснак (1908-1909) 12 150 5 «Вільна організація украінського учительства на Буковині» Чернівці, 22 листопада 1908 р. О. Іваницький (1908-1914) 10 350 6 «Товариства учителів вищих шкіл імені Григорія Сковороди» Чернівці, 12 лютого 1908 р. А. Клим (1908) І. Прийма (1909) A. Артимович (1910) B. Кмицикевич (1911) М. Кордуба (1912-1914) 3 90 141 Організаційна діяльність вчительських об’еднань була спрямована на створення передумов для ефективноі роботи членів педагогічних товариств. З ціею метою було напрацьовано відповідну юридичну базу (статути товариств та іхніх філіалів на місцях, розрядження про різні секціі, гуртки, комісіі ) створено осередки на місцях, зроблено особливий наголос на просвітньо-виховних, фінансово-економічних та фахових питаннях, залучено до праці в педагогічних організаціях непересічних особистостей. Серед очільників педагогічних товариств були люди різного соціального статусу: відомі в державі політики, де-путати віденського парламенту та галицького сейму О. Барвінський та Ю. Романчук, видатні вчені, університетські професори М. Грушевський та С. Смаль-Стоцький (останній також депутат буковинського сейму та віденського парламенту), директор украінськоі Академічноі гімназій у Львові Е.Харкевич, інспектор народних шкіл та учительських семі-нарій Крайовоі шкільноі ради Буковини, депутат буковинського сейму О.Попович, директор низки народних шкіл О.Іваницький, народна вчителька, дитяча письменниця та громадська діячка К.Малицька (див. табл. 1) тощо. Для вирішення поставлених завдань керівні структури професійних вчительських організацій об’еднували зусилля як впливових політи-ків, вчених, так і пересічних педагогів. Таке поеднання було вдалим, адже не заявивши голосно про своі вимоги, добитись чогось було нереально. Буковинський педагог І. Карбулицький писав: «Не можу пригадати, щоб уряд був дав нам колись чогось безцеремонно» [18]. сі III 2022. № 68 Т а б л и ц я 2 Кількісні результати просвітньо-виховноі діяльності украінських педагогічних товариств Галичини та Буковини № п/п Украінськ педагогічні товариства Галичини та Буковини Створені завдяки зусиллям товариств украіномовні приватні гім назіі приватні вчительські семінаріі народні школи курси для не-письменних, для підготовки до навчальних закладів вищо-го рівня та інші бібліотеки Видані книги 1 «Руське товариство педагогічне» («Украінське педагогічне Товариство») 10 3 19 91 12 190 2 «Взаемна поміч украінських вчи-телів» 0 0 0 0 18 5 3 «Учительська громада» 0 0 0 4 0 5 4 («Руська школа» («Украінська школа») 0 1 2 8 1 82 5 «Вільна організа-ція украінського учительства на Буковині» 0 0 0 0 0 2 6 «Товариство учителів вищих шкіл імені Григорія Сковороди» 0 0 0 1 0 0 142 На основі цифрових даних двох таблиць можна стверджувати, що «Украінське педагогічне товариство» було не лише лідером за кількістю педагогів та інших небайдужих людей, що об’едналися в рамках ціеі громадськоі організаціі (за цими параметрами серед украінських товариств Галичини вона поступалася лише «Просвіті»), створило найбільшу кількість осередків на місцях порівняно з іншими подібними товариствами Галичини та Буковини, але мало найваго-міші здобутки у просвітньо-виховній діяльності. Серед них створен-ня приватних учительських семінарій (двох у Львові - чоловічоі і жіночоі та одніеі в Коломиі), 10 приватних гімназій, які починаючи з 1908 р. відкриваються в Копичинцях, Яворові, через рік - у Рогатині, Перемишлі, Городенці, Буську, Збаражі, а згодом Долині, Чорткові та Городку [14: 114]. Гімназіі були організовані зусиллями так званих «гімназійних комітетів» (складалися із жителів вищезгаданих міст) та місцевих осередків УПТ. Центральний провід УПТ надавав допомогу в організаціі навчального процесу в цих освітніх закладах, а «гім-назійні комітети» займалися іх фінансуванням. Натомість товариство История 143 «Украінська школа», що найбільш плідно на Буковині працювало у просвітньо-виховній сфері зуміло організувати лише одну приватну жіночу учительську семінарію у Чернівцях [9]. Т а б л и ц я 3 Періодичні видання украінських педагогічних товариств Галичини та Буковини «Руське товариство педагогіч-не» («Украінське педагогічне товариство») «Взаемна поміч украінських вчителів» «Учи тельська громада» «Руська школа» («Украінсь-ка школа») «Вільна організація украінського учительства на Буковині» «Товариство учителів вищих шкіл імені Григорія Сковороди» «Шкільний часопис» (1880-1889) «Учитель» (1889-1914 рр.) «Дзвінок» (1890-1914) «Промінь» (1904-1907) «Прапор» (1907-1912) «Украінський учитель» (1911 р.) «Учительське слово» (1912-1914) «Наша школа» (1910 1914) «Руска школа», 1888, 1891 рр. «Каменярі» (1909 -1914) «Наша школа» (1912-1914) Щодо періодичних видань педагогічних об'еднань, то галицьким товариствам дещо краще вдавалося інформувати громадськість про іхню діяльність, знайомити з найновішими досягненнями педагогічноі думки, акцентувати увагу на невирішених проблемах. Порівнюючи дані 1 і 3 таблиць, можемо констатувати, що безперервно, починаючи з часу створення і до Першоі світовоі війни видавали фахові часописи УПТ (РТП), ВПУВ, ВОУВБ. Непересічним явищем у тодішній журналі-стиці став дитячий журнал УПТ (РТП) «Дзвінок» завдяки патріотичному змісту, якісному редагуванню та художньому оформленню [10]. Значно слабші позиціі в цьому плані мало буковинське товариство «Украінська школа» («Руська школа»), однак тут варто зазначити, що про його створення, діяльність та основні ідейні засади постійно ін-формував провідний політичний часопис краю - газета «Буковина». «Учительська громада» та «Товариство учителів вищих шкіл імені Григорія Сковороди» публікували спільними зусиллями у Львові часопис «Наша школа». У 1910 р. видання було започатковане «Учительською громадою», а в 1912 р. у підзаголовку до нього вже зазначалося часопис е органом двох педагогічних організацій ТУВШ імені Григорія Сковороди в Чернівцях та «Учительськоі громади». Ці товариства не займалися створенням власних навчальних закладів, проте приділяли значну увагу, щоб навчання та виховання украінських дітей в середніх навчальних закладах відповідало національним потребам. Оскільки найбільшоі допомоги в організаціі навчання та 144 g J Ml 'Сі III 2022. № 68 залученні кваліфікованих педагогів потребували приватні навчальні заклади зокрема, й ті, що були створені украінськими учительськими товариствами, то вони робили все можливе, аби надати ім методичну допомогу. З першого року видання «Нашоі школи» вагоме місце на сторінках журналу зайняли науково-педагогічні статті та досліджен-ня з історіі, розвитку та реорганізаціі украінськоі школи, методики і дидактики [10]. Педагогічні товариства як Галичини, так і Буковини на початку ХХ ст. активно включилися в акціі політичного характеру, основна мета яких полягала в підвищенні учительськоі платні до рівня платні державних чиновників найнижчих рангів. В обох коронних краях держави вони співпрацювали з педагогами інших національностей та загально австрійськими вчительськими об’еднаннями. Така співпраця виявилася результативною, оскільки вдавалося заручитися підтрим-кою громадськості та політичних партій. 15 вересня 1904 р. газета «Промінь» з цього приводу писала: «Віче буковинського учительства в Чернівцях виказало великий поступ в розвитку цілого стану. Справу регуляціі платні, яка обговорювалася на вічі, повитала суспільність, як щось зовсім природне» [2]. Спочатку буковинські педагоги розпочали активну роботу в рамках організаціі «Спілка народних вчителів Буковини», яка була створена в 1897 р. Саме в рамках цього товариства украінські освітяни здобули перший досвід боротьби за своі економічні права. Оскільки «Спілка народних вчителів» у 1899 р. припинила діяльність, то украінські педагоги почали плідно працювати в КЕБВ, створеній у 1901 р. 6 серпня 1905 р. украінські вчителі вступили до Екзекутивного ко-мітету руських вчителів. 1908 р. було створено ВОУУБ. Ці товариства повели за собою украінських педагогів і допомагали ім належним чином відстоювати своі економічні права [5: 10]. Непростим був і процес прийняття закону про врегулювання вчительськоі платні на Буковині. Ініціатором прийняття закону, що урівнював вчительську платню із зарплатою державних службовців чотирьох найнижчих рангів, було демократичне міжнаціональне депутатське об’еднання «Вільнодумний союз». Педагогічна газета «Промінь» з цього приводу писала: «Справа регуляціі учительськоі платні е пробним каменем вільнодумності «Вільнодумного Союза». Тут покажеся наглядно, чи і оскільки «Вільнодумний Союз» е правдиво поступовим і щирим. Однак ми глибоко переконані, що в найближчій сеймовій сесіі він переведе регуляцію учительськоі платні, а тим самим посуне шкільництво на крок вперед, що вийде лиш на хосен (благо) буковинського учительства [26]. Проте як показав подальший розвиток подій, ці сподівання виправдалися не відразу. Через дефі- История 145 цит крайового бюджету центральна влада у Відні відкладала процес реального запровадження закону. В жовтні 1908 р. Буковинський сейм ще раз прийняв попередній закон про підвищення вчительськоі платні, хоча й джерела його фінансування не були визначені до кінця. 20 січня 1909 р. закон про врегулювання платні вчителів у державних школах був підписаний імператором [11: 338]. Згідно нього оплата праці вчителів залежала від того, до якоі категоріі вони належали і становила від 1200 до 2800 крон щорічно. Збільшувалися також роз-мір дотацій на житло, проізд, доплата за керівництво школою тощо [13: 10]. В результаті цього закону заробітна плата вчителів Буковина стала одніею з найвищих в імперіі. Серед украінських педагогічних об’еднань Галичини найактивнішу боротьбу за покращення матеріального становища вчителів вело то-вариство ВПУВ. Воно співпрацювало в цьому напрямку з польськими, німецькими та іншими вчителями. Оскільки державна влада не могла погодитися на суттеве підвищення заробітноі платні, то педагогіч-ним організаціям потрібно було привернути увагу громадськості та політиків до ціеі проблеми. Це вдалося зробити завдяки організаціі мітингів, зустрічей провідних діячів вчительського руху із представ-никами державноі влади, депутатами сейму та парламенту. Порівняно із буковинським вчительством, яке вже з 1909 р. отримувало підви-щені виплати, матеріальне становище галицького педагога виглядало плачевно. Найяскравішою ілюстраціею, що свідчила про рівень життя вчительства та захист його економічних прав, була зачитана на пе-дагогічному зібранні 14 січня 1912 р. телеграма одніеі вчительки: «Не можу прибути на віче, бо призначена в серпні, зайняла посаду у вересні, і до сьогоднішнього дня не одержала платні» [36: 75]. Тільки в 1914 р. Галицький сейм дослухався до вимог галицьких педагогів та прийняв закон про підвищення вчительськоі платні, що вступив в дію 1 липня 1914 р. [25] Обидва закони були прогресивними, бо зарплата педагогів залежала від стажу та кваліфікаціі вчителя, було підвищено іі розмір, покращено пенсійне забезпечення освітян, витрачалося більше, ніж раніше, на інші соціальні виплати. Проте галицькі педагоги не могли в повній мірі скористатися таким важливим для них документом, адже він набрав чинності напередодні Першоі світовоі війни. Слід зазначити, що педагоги Галичини та Буковини однаково активно захищали своі економічні інтереси, використовуючи для цього законні засоби. Якщо вчителі початкових шкіл Галичини до 1914 р. не знаходили розуміння своіх проблем з боку крайового сейму, то буковинські освітяни зуміли досить швидко заручитися підтримкою народних обранців і тривалий час домагалися, щоб закон про підви- 146 рая Ml vf < сі III 2022. № 68 щення платні вчителям був підписаний імператором. Хоча «Вільна організація украінських учителів Буковини» почала активно працюва-ти тільки в 1909 р., коли вступив у дію закон, що суттево покращував фінансовий стан педагогів, вона й надалі приділяла значну увагу матеріальному забезпеченню вчителів. Мали претензіі до свого матеріального становища і викладачі се-редніх навчальних закладів (реальних та класичних гімназій). Саме тому, починаючи з 1910 р., члени таких педагогічних організацій, як «Учительська громада» і ТУВШ імені Григорія Сковороди, активно ви-словлювали своі думки з приводу змін до службового законодавства на сторінках спільного для обох товариств часопису «Наша школа». «Учительська громада» розробила власний проект новоі «службовоі прагматики» [35: 17]. Оскільки цей закон був единим для всіх викла-дачів середніх шкіл держави, то цілком доречним було обговорити його на спільному засіданні «Союзу австрійських товариств середніх шкіл у Відні», до якого, звичайно, входили і украінські товариства. Таке обговорення проходило 1 та 2 квітня 1912 р. у Відні. Товариство «Учительська громада» представляли І.Боберський та В.Білецький, а ТУВШ імені Григорія Сковороди П.Клим. Нове службове законодавство для педагогів середніх шкіл було прийняте в січні 1914 р. і дещо покра-щило соціальний захист і заробітну платню окремих викладачів [23]. Отже, украінські професійні педагогічні об’еднання Галичини та Буковини були вагомим фактором культурно-освітнього та суспільного життя в обох коронних краях другоі половини ХІХ - початку ХХ ст. Вони стали на захист як національно'!' освіти, так і професійних прав. У великій мірі успішність іхньоі діяльності залежала від суспільно-політичних реалій у Галичині та Буковині, що дещо відрізнялися. Саме завдяки наявності міжнаціонального консенсусу та демократизаціі виборчого законодавства педагогічним товариствам Буковини вда-лося більш успішно, ніж в Галичині запровадити в життя підвищення заробітноі плати вчителям народних (початкових) шкіл. Якщо буко-винські педагоги отримали підвищену платню у 1909 р., то галицькі -лише напередодні Першоі світовоі війни. Натомість галицькі педагогічні організаціі, працюючи в умовах жорсткого польсько-украінського протистояння, зосередили діяль-ність на створенні та фінансуванні приватних навчальних закладів, активній видавничій діяльності і досягли у сфері вагомих успіхів. Станом на 1914 р. УПТ в Галичині мало у своему активі чималий перелік організованих навчальних закладів, проведених заходів національно-культурного характеру. Безперечно, результати його діяльності були більш плідними, ніж аналогічного товариства «Украінська школа» у Чернівцях. История 147 У галузі гімназійноі освіти, заснована у Львові «Учительська громада» та ТУВШ у Чернівцях проводили чимало спільних заходів різного характеру. Однак, очолювана впливовими громадсько-політичними діячами М. Грушевським та Ю. Романчуком «Учительська громада» працювала значно активніше у своій сфері, ніж аналогічне буковин-ське товариство.

Скачать электронную версию публикации