Греко-католическая церковь Подкарпатской Руси глазами дипломатической отчетности (на материалах архива МИД ЧР в Праге) | Русин. 2018. № 1 (51). DOI: 10.17223/18572685/51/15

Греко-католическая церковь Подкарпатской Руси глазами дипломатической отчетности (на материалах архива МИД ЧР в Праге)

Исследованы документальные материалы архива Министерства иностранных дел Чехословакии. Предпринята попытка изучить греко-католический Василианский орден в Чехословакии, монахов которого постоянно контролировала государственная исполнительная власть. В Чехословакии греко-католическая церковь действовала в пределах двух епархий - Мукачевской (Подкарпатская Русь) и Пряшевской (преимущественно Восточная Словакия). В годы Первой мировой войны положение греко-католической церкви в Австро-Венгерской монархии было тяжелым: церковь должна была поставлять продукцию армии, занимать деньги и даже колокола для переплавки на оружие. Сложные военные времена изменились государственным модернизмом и секуляризацией в Чехословакии после 1918 г. Автор отмечает, что чиновники чехословацкого правительства, пытаясь ограничить влияние культурной идеи Венгрии в 1920-х гг. ХХ в., противопоставляли ее украинской культурной среде, о чем свидетельствуют многочисленные архивные документы. Однако эта политика впоследствии привела к распространению украинских идей из Польши на Подкар-патье, которые пытались лимитировать чиновники правительства Чехословакии на основе консульских и дипломатических мер в 1930-х гг., ограничивая прибытие духовенства греко-католической церкви из Галичины и контролируя его политическую лояльность.

Greek-Catholic church of Subcarpathian Rus' by eyes of diplomats (on archival materials of the Czechoslovak Republi.pdf У Чехословаччиы греко-католицька церква (ГКЦ) д1яла в межах двох епархш - Мукач1вськоТ (Пщкарпатська Русь) та Пряш1вськоТ (переважно Схщна Словаччина). Важке становище греко-католи-цькоТ церкви в Австро-Угорськш монархи в Першш свгговш вшы, коли церква мала постачати до армп продукти, позичати грош1, а нав1ть рекв1зувались дзвони для переплавки на зброю (Coranic 2016: 174-175; К|чера 2016b: 205-206) змшюеться не менш складними часами державного модерызму i секуляризацп в Чехословаччиы тсля 1918 р. Сташслав Голубец подае досить цiкаву концепщю бачення Прагою модершзацп ПщкарпатськоТ Руа, котра, на думку автора, здшснювалася без урахування традицiй i особливостей ре-гiону (Holubec 2014: 246). Дане дослщження на основi документальних матерiалiв Архiву МЗС Чехословаччини стосуватиметься вивчення греко-католицького ордену василiан в Чехословаччиш, ченцi якого зазнавали постшного контролю та адмiнiстративних обмежень з боку виконавчоТ влади. Останнiми роками з'являються до^дження iсторiТ ПiдкарпатськоТ Руа, де використовуються саме документальнi i статистичнi матерiали. Так, в одному з дослщжень вивчено унiкальнi документи, котрi вперше введено в науковий об^ з iсторiТ церкви (Данилець 2011: 52-69). Наприклад, в одному з колективних розвщок, на основi статистичних джерел вивчено коефiцiент смертносп (в тому числi дитячоТ) серед основних нацюнальностей схiдних теренiв Чехословаччини, котрий, на думку авторiв був найвищим у русишв, якi належали переважно до греко-католиюв (Шпроха та ш. 2016: 219). Тобто до державних обмежень церкви додавалися ще й сощальш проблеми периферш-них територш. Про статистичнi джерела сощальноТ iсторiТ греко-ка-толицькоТ церкви детально описано також в шшш розвщц (Кiчера 2016a: 115-122). На сучасному етат вiдбуваеться критика теорiТ секуляризацп, позаяк у суспiльствi вiдбуваеться повернення до релтТ. Проте, як аргументуе Марк Башш, не завжди варто поеднувати секуляризащю iз модернiзмом, як у випадку з арабськими краТнами ^амського свiту й ПiвнiчноТ Африки, де сощальш й полiтичнi шститути були загалом слабкi, тобто не було свггських iнституцiй, щоби проводити модерш-зацiю (Bahnisch 2003: 3-4). Натомкть в Чехословаччинi починаючи iз 1918 р. навпаки - молода держава мала повний карт-бланш для проведення секуляризацп. Саме католицька церква в оцшц чинов-нимв молодоТ ЧехословацькоТ держави вважалася антидержавною силою, як вказуе Володимир Бурега (Бурега 2011: 231-236). Вщомим послщовником критики католицизму був Томаш Г. Масарик, котрий невдовзi стае президентом Чехословаччини. Проте поняття секуляризацп навггь у ХХ ст. не е чггко визначеною константою i залежить вщ ряду факторiв: яка релтя за конфесiею, полiтична система i культура суспiльства - внаслiдок чого вш вiдрiзнявся в рiзних епохах i краТнах (Arya Rina: 85). Найбтьш повне дослiдження основних критичних зауваг щодо теорп секуляризацiТ представив Хорхе Ботельйо Моньес (Botelho Moniz 2017: 74-96). 1снують цiкавi статистичш данi за якими iсторично держави на-магалися в рiзних формах контролювати релтю. На Европейському континенту зокрема в £врот та Евразп, така цифра становить 51 % за всю кторт, тобто переважали спроби державного контролю за релтею (Cosgel Metin, Miceli Thomas). А тому варто дослщити, насктьки Чехословацька держава намагалася контролювати греко-католицьку церкву, незважаючи на кнування демократичних шсти-тутiв з Тх iмперативами свободи у всiх сферах, включаючи свободу вiросповiдань. Перш шж перейти до характеристики документiв варто коротко зупинитися на доЫджены чину св. Василiя Великого (ЧСВВ), чернечо-го ордену на греко-католицькоТ церкви на Пщкарпатськш Русi, монахи якого обшмали престоли епископiв, наприклад Дюнюй Нарядiй чи Павло Гойдич, а Андрш Шептицький - митрополита. Справа в тому, що у попередн роки мадяризацп чину втрачалися традицшний етос ченцiв-василiан, що вимагало змш, котрi вiдбулися пiсля реформи ГалицькоТ провiнцiТ. Реформа ЧСВВ УгорськоТ провшцп розпочала-ся 4 вересня 1920 р., котру мали здшснити реформован езуТтами галицькi ченцi василiани. У Мукачiвському монастирi пiдписано «меморандум» реформи ЧСВВ на Пщкарпатськш Руа, з пщписами i печатками галицького протокумена о. Анастасiя Калиша, з одного боку, та протокуменом о. Йоакимом Хомою - з шшого, i пiдписами двох дефiнiторiв провiнцiТ - оо. Атанаая Максима та Леон™ ДолгоТ. В «меморандумi» наголошувалося на тому, що угорська провшщя ЧСВВ об'еднуеться з Галицькою провшщею, вони стають нероздть-ними, а монастиру якi опинилися в кордонах сусщшх держав, Марiя-повчанський (Угорщина) та Бксадський (Румунiя), утворювали субпро-вшцп (автономiТ), залишаючись Складовою провiнцiТ, котра вступила в реформу. Обителi залишалися у складi провiнцiТ, що вступила у реформу, але отримують шшу церковну епархiальну юрисдикцiю. Сама реформа мала здшснюватися на взiрець галицькоТ реформи, запо-чаткованоТ буллою папи Лева XIII вщ 12 травня 1882 р. (ДАЗОэ: 21). Псля цих декретiв виникли певнi проблеми з пщпорядкуванням обителей. Наприклад, Марiяповчанський монастир мав право не змшювати iгумена. Що стосувалося Бiксадського, то у вщпиа вiд 4 травня 1932 р. до галицького керiвництва бксадський iгумен о. Атанасiй Максим, вказуючи рiзнi причини iгнорував капггулу, на якiй мало обиратися керiвництво новоутвореноТ провiнцiТ св. Миколая. Отець А. Максим апелював на ршення мкцевого конкордату, який забороняв пщпорядковуватися закордоннiй провiнцiТ. Так, реформа перейшла в заключну стадiю, а завершення ТТ повинно було вiдбутись iз обранням провiнцiйного керiвництва. 7 червня 1932 р. архiмандрит отець Диоызш Ткачук був повiдомлений про призначення капггули на 11 липня 1932 р. (ДАЗОЬ: 87, 106, 129). Почергово було реформовано ус обт^ провшцп за виключенням Боронявського монастиря, який до 1938 р. залишався резиденщею нереформованих монахiв, котрих було вислано з КарпатськоТ УкраТни за проугорськ погляди (Мороз 2017: 71). Вщповщно до правил почали обиратися представники вiд монастирiв. На це вказуе протокол мукачiвських виборiв 11 червня 1932 р., де були присутш представники Мукачiвського, lмстичiвського та Ужгородського монастирiв. У результат волевиявлення 9 голосiв отримав о. Йосафат Мартинець, який став першим представником вщ Мукачiвського монастиря. На виборах цього ж дня у Марiяповчанському монастиря де були представники iз Загребу, Малоберезнянського i Бiксадського монасти-рiв (з них шхто не з'явився), 3 голоси на представника отримав отець Йосафат Шандор. 11-14 липня 1932 р. вщбувся провшцшний собор, де було обрано нове керiвництво. На ньому були присутш 10 чол., ям мали право вибору: отц Гжб Кiнах, делегат, вiзитатор i настоятель провшцп; Петро Булик, протоконсультор; Атанасш Максим, консультор та ^умен Бксадського монастиря; Леонтiй ДолгоТ, консультор та ^умен Марiяповчанського кляштору; 1ван Вишошевич, консультор i представ-ник iз Загребу; Мирон Калинець, ^умен Ужгородського монастиря; Онуфрiй Бурдяк, ^умен монастиря на Чернечiй Горi бшя Мукачева; Петро Котович, iгумен 1мст^вськоТ обителi; Йосафат Шандор, делегат Марiяповчанського монастиря, та Йосафат Мартинець, делегат iз Мукачiвського (ДАЗОc: 1, 17). Головував на соборi отець Гжб Кiнах. У результатi капггули новим протоiгуменом провiнцiТ Святого Миколая став отець Петро Булик, який iз самого початку реформи виконав над-звичайно велику працю на Пщкарпатськш Руа. Отець Глiб Кшах став консультором для украТнцiв, отець Атанасш Максим - представником румунських монастирiв, а отець Леонтш ДолгоТ - угорських (Нарис 1992: 398). Обрання консульторiв за нацюнальною ознакою демон-струвало нацiональнi протирiччя, ям iснували всерединi чину. Таким чином, з обранням керiвництва провiнцiТ остаточно було завершено реформу василiан, наслщком чого стала поява незалежноТ провшцп. Отже, реформа монастирiв ЧСВВ на Пщкарпатл завершилася успiшно. При Мукачiвському монастирi був створений новiцiат, який став центром виховання молодi з Чехословаччини, Угорщини, РумунiТ, ЮгославiТ i навiть з БразилiТ (Йосафат Рога виТхав у рiдний Прудентополiс 25 квггня 1934 р.) (Лист 1934: 108). При Ужгородському монастирi була створена друкарня, яка сприяла поширенню христи-янських щей i вихованню мкцевого населення у християнському дуа. Поряд з цим проводились мiсiТ. Нaйбiльший успiх досяг проповiдник отець Стефан Решетило, котрого з рiзних бомв переслiдувaли за його активну мiсiонерську та проукраТнську дiяльнiсть. Бшьш того, монахи, за порiвняно невелику плату, утримували штернат для свiтських дiтей, ям не могли отримати повноцiнну освггу самостiйно. Найбiльш цiкавi документи Мшктерства закордонних справ ЧехословацькоТ республiки (МЗС ЧСР) стосуються саме чину василiан греко-католицькоТ церкви. Уже 14 листопада 1922 р. кнуе iнформацiя Мшктерства закордонних справ ЧехословацькоТ республiки до Мастерства шкiл i народноТ осв^и (МШiНО), що 5 монашок-василiанок мали би оселитися в Пряшевi на прохання нунщатури в Празi. Аргументи поселення василiанок: е русинськоТ народности не знають нi слова по-угорськи, будуть откуватися дiтьми слов'янського походження. 16 ачня 1923 р. консульство у Львовi таемно iнформуе МЗС про вщсутшсть перешкод у надаш вiз монашкам-василiанкам для доброчинноТ дiяльностi в ЧСР (AMZV CR 1923b). Першi опрацьованi документи засвiдчують побоювання влади угорських впливiв та вщповщний контроль переселення сестер-василiанок. Уже 5 лютого 1923 р. довщуемося про ршення юридичного вiддiлу, що 1ерошм Малицький змiнив власне громадянство на чехословацьке, а Пражська апостольска нунщатура звернулася до МЗС ЧСР про удтення проживання в Пряшевi сестрам-василiанкам (AMZV CR 1922). Позитивне ршення про переселення сестер напевно залежало вщ МШiНО, бо 20 квггня 1923 р. надiслано прохання до МЗС про побут сестер-василiанок в Чехословаччиы (AMZV CR 1923а). Таким чином, поселення сестрам надано тсля тривалоТ переписки мiж рiзними м^стерствами з упевненiстю, що вони не можуть принести шкоду державу а натомкть принесуть користь в откунськш дiяльностi над дiвочою молоддю. Не все так просто було з чоловiчою плкою василiан та контролем з боку влади. 20 вересня 1924 р. МШ^О шформуе МЗС ЧСР, що ЧСВВ на Пщкарпатськш Рус мае такi монастирi i Тх насельникiв: в Ужгородi -4, вс народностi руськоТ, 3 - громадянства ЧСР; у Мукачевi - 35 монахiв i новiцiат, всi народностi руськоТ, 26 мають громадянство ЧСР, 5 - польське, 2 - угорське, 2 - румунське; Малий Березний - 1 монах народносп руськоТ, громадянства ЧСР; 1мстичово i Бороняво - по 2 ченц народносп руськоТ i ва громадяни ЧСР. До провшцм, зазначаеться в iнформацiТ, вiдносяться Марiя Повч - 5 монахiв i Бксад-2 ченцi. Основне питання даноТ iнформацiТ полягало у складанш списку кому духовних осiб надано дозвт на приТзд до ЧСР з Польшу (Галичини). Цiкаво, що 2 жовтня 1924 р. МШНО подае звгг, за яким бтьшкть монахiв, що йшли вчитися до Галичини, повертаються з великоукраТнськими щеями (AMZV CR 1924c). Тобто, влада почала вщслщковувати не лише вплив угорського культурного середовища в греко-католицькй церкви але й поширення украТнського культурного середовища. 4 липня 1923 р. МШ^О шформуе МЗС про необхщысть обмежувати приТзди духовенства з-за кордону, так як багато людей, в деяких селах 40-100 % перейшли на православ'я. При цьому багато греко-католицьких священимв з великими ам'ями залишаються без роботи. ^м того, кнуе 156 священичих вдiв i сирiт, якi живуть в крайнш нуждi, а тому необхщно лiмiтувати приТзд священикiв, поки не буде забезпечено кнуюче духовенство. Далi у документi констатуеться, що необхщно дозволяти перебування таких свггських духовних чи ченщв лише на термш 3-6 мiсяцiв для можливостi контролю Тх полiтичноТ лояльностi. Тут же зазначаеться, що вще-губернатор ПiдкарпатськоТ Руа взaгaлi наполягае, щоб рух ченцiв-василiан максимально обмежили, а вiзи надавати лише у виглядi коротких перебувань (AMZV CR 1924b). Отже, школи обмеження приТзду чи дозвiл перебування духовенства з Галичини мало виключно сощальш причини i не варто шукати виключно нацюнальш протирiччя того часу. 19 грудня 1924 р. МШНО шформуе МЗС, що осктьки вaсилiaни не мають власного богословського закладу, то мiсцевi чехословaцькi громадяни з чину вчаться за кордоном: семеро в Польшу а двое в Угор-щиы. Причому жоден кандидат не навчаеться в Ужгородi i Пряшевi, де тaкi заклади кнують, а тому це треба виправити (AMZV CR 1924a). За шформащею МШiНО акцентуеться увага на тому, що формащя духовенства вщбуваеться за кордоном, незважаючи на кнування богословських навчальних зaклaдiв у межах ЧСР, що необхщно, на думку урядовщв, виправити. Ще одна особлива ситуащя склалася довкола монаха Степана Решетила, котрий вщзначався особливою актившстю в мiсiонерсь-кому русi. 18 ачня 1926 р. кaнцелярiя вще-губернатора в Ужгородi повiдомляе консульство в Львову що нема жодних пщстав видати вiзу для Степана Решетила i повернення його до ЧСР (AMZV CR 1926b). 1нколи це стосувалося й шших ченцiв. Так, 25 березня 1926 р. консульство у Львовi шформуе МЗС, що до чиновнимв надшшли двi заяви на отримання вiзи до ЧСР вщ двох монaхiв з Крехова Стефана Сильвестра Сaвaлi та Олекая Антонiя Сaдзенiцa. 17 кв^ня 1926 р. МШiНО у вщпов^ до МЗС вказуе, що надати вiзи для монaхiв ЧСВВ Сaвaлi i Сaдзенiцa не можна; це саме шформуе Мшктерство внутрiшнiх справ (МВС) 29 кв^ня 1926 р., а 24 кв^ня i президiя ПолiтичноТ управи ПiдкaрпaтськоТ Русi. Окремо кнувала iнформaцiя про друкарню вaсилiaн. Президiя полiтичного упрaвлiння Пiдкaр-патськоТ Русi в Ужгородi вiд 3 квггня 1926 р. до президп Мiнiстерствa внутрiшнiх справ iнформуе, що друкарня вaсилiaн в Ужгородi почала працювати 2 жовтня 1925 р. i е власшстю ЧСВВ. Вщповщальним за технiчний стан е Влaдiмiр Дозорцов, а працюють Ян Шфранець, Ян Фатула, Мiхaл Полщук Гордейович, Алжбета Маджерова та Анна Пастеляк (AMZV CR 1926a). Проте у 20-х рр. ХХ ст. найбтьший контроль придтявся небезпе-цi поширення проугорських впливiв. У розширеному звт президiТ Полiтичной управи ПiдкaрпaтськоТ Рус в Ужгородi вiд 30 квггня 1926 р. до президiТ МВС говориться, що нереформоваш вaсилiaни в Боро-нявi, Малому Березному й 1мстичев^ як i протоiгумен Йоаким Хома розмовляють виключно по-угорськи, маючи надт, що Пщкарпатська Русь належатиме Угорщиш. В Мукaчевi центром угорського мислення е Теофан Скиба, котрий гшваеться дотепер, що не став ще ^уменом. Леонтш ДолгоТ, як зазначено у звт, наполягае, що вш працюе для реформи, а не для пол^ики. Петро Котович мае прямий контакт з Празькою нунщатурою i Орденом редемпториспв з Стропкова, котрi походять з Галичини. Те, що угорська влада використовувала ЧСВВ для полггичних цшей, як вказано у звт, засвщчуе праця Антошя Го-динки про Пщкарпатську Русь, котра за професором господарськи належить Угорщиш. У звт полiцiя шформуе, що вищезгадану брошуру вaсилiaни перевозять на Пiдкaрпaття i поширюють. Лояльшсть ре-формованих вaсилiaн Будапешт обмшяв на передачу частки капггалу Мaрiяповчaнського монастиря на друкарню, котра була важливим елементом реформи (AMZV CR 1926d). Схожа iнформaцiя кнуе про перевaжaючi угорськi iдеТ в Боронявк 18 жовтня 1926 р. МВС шформуе МЗС, що Бартоломей Мотринець з Бороняви е проугорськи налаштований та проти православних, пол^ично пщтримуе Рух куртяковщв, оргашзатор протестував з мкцевими мешканцями проти забудови православноТ церкви, яке пiдтримувaлa влада ЧСР. Детaлiзуеться, що iеромонaх мае зв'язки з 1ваном Куртяком, а також говорить виключно по-угорськи. З шшоТ сторони, деям монaстирi виключно проукраТнсьм, а тому приТзд i видача вiз для них був обмежений (AMZV CR 1926f). Тобто, з доку-ментiв простежуеться контроль не лише за проугорськи, але згодом i за проукраТнськи налаштованих монaхiв пiсля випадку 1926 р. з о. Стефаном Решетилом. 18 жовтня 1926 р. МВС шформуе МЗС, що Микола Твердило, шженер агрономп, пщлягае кримшальнш спрaвi - арешту та суду (AMZV CR 1926c). ^зшше подано детaльнiшу шформащю. 8 листопада 1926 р. з Ужгороду е детальний опис для МВС. Згщно зв^у полiцiйного управ-лiння в Ужгородi вiд 5 жовтня 1926 р. з'ясовано, що автором книги «Державш змагання ПщкарпатськоТ Руа» е Микола Твердило, до ство-рення якоТ долучалися доктор В. Бiрчaк та професор О. Пачовський. До щеТ брошури мали причетшсть Михайло та Юлiй Бращайко, депутат Августин Волошин та секретар Сощал-демократичноТ партп Степан Клочурак. УкраТнська революцiйна оргаызащя у Львовi мае свiй вщдт на Пiдкарпатськiй Русi «Мiсцевий комггет УкраТнськоТ революцiйноТ органiзацiТ», куди входять Бiрчак, Пачовський, Клочурак, Волошин i Бращайки. Згiдно звiту вiдомо, що до Львова вщшшов з Ужгородсь-кого монастиря Роман Бойчик, котрий вийшов iз священичого сану, натомкть на його мiсце повернувся Йосафат Шандор, по-угорськи мислячий монах з Мукачева. Влхою для василiан е призначення пряшiвським владикою Павла Гойдича, заслугою в чому, вважають, е дiяльнiсть Петра Котовича та епископа Гебея; саме Котович говорить, що то стала винагорода василiанам за Тх постшы утиски в прес останшм часом. Натомiсть Гойдич продовжуе залишатися в Ужгород^ Котович подав скаргу на 1вана Вислоцького i «Пiдкарпатськi гласи», останнiй не любить епископа Гебея, зазначають урядовцк Щодо брошури в Мукачевi «Державнi змагання...» висловлювався дуже позитивно, але чи приймав участь у написанш не вщомо. Котович пiдтримуе украТнство i впливае на молоде поколiння, виховуючи його в украТнському дусi, часто контактуе з Бращайко, Волошином Бiрчаком, котрий мае i тепер вщносини iз Миколою Твердилом. Саме через причетысть до даноТ брошурки iеромонаха Степана Решетила депортували в Польщу. А тому 9 грудня 1926 р. посольство Польшу у Празi просить МЗС ЧСР дати роз'яснення причин заборони пере-бування о. Степановi Решетиловi в ЧСР (AMZV CR 1926h). 1нша iнформацiя кнуе довкола василiанина Петра Котовича. 10 грудня 1926 р. Цивтьна управа ПщкарпатськоТ Русi ознайомлюе МЗС, що отець Петро не мае жодних докумен^в на перебування в ЧСР, а тсля того, як перетнув ЧСР з польським паспортом знищив його, аби мк видавати себе за емiгранта i отримав на цш пщст^ 8 березня 1922 р. дозвт на проживання, чим до тепер користуеться i не мае жодних шших документiв; вш украТнський нацiоналiст, згiдно звiту урядовщв, виховуе молодь в тому ж дуа. Налаштований воро-же до ЧСР i то публiчно, до того ж протежуеться депутатом отцем Августином Волошином, котрий посередництвом мшктра Шрамка, добився для нього чехословацького громадянства (AMZV CR 1926j). Як наслщок 27 жовтня 1926 р. президiя МВС в Празi подае заборону для МЗС у виданш вiзи i для василiанина доктора Йозефа Лабая на посаду префекта, який мав прибути на мкце Павла Гойдича, котрий вщбув в Пряшiв, так як мають призначити на цю посаду громадянина Чехословаччини. Навггь на прохання нереформованого прото^умена Йоакима Хоми ця справа так i не завершилася вирiшеням на користь реформованих василiан (AMZV CR 1926g). Бiльше того, 29 квггня 1927 р. МВС у таемнш iнформацiТ до МЗС повiдомляе, що не може погодити надання жодних дозволiв i документiв на подальше перебування Петра Котовича в ЧСР. Схожий таемний документ кнуе iз 22 лютого 1927 р. вщ МШНО до МЗС, за яким чиновники не можуть погодитися на продовження перебування Петра Котовича в ЧСР (AMZV CR 1927b). 25 ачня 1927 р. МВС таемно шформуе МЗС, що Степан Решетило депортований i виТхав з ЧСР 11 ачня 1927 р. (AMZV CR 1927a). Зондувала влада також питання осв™, яку здобували василiани з ЧСР. 9 липня 1926 р. МШНО просить канцелярт вiце-губернатора в Ужгородi подати iнформацiю, де вчаться фшософп i теологiТ василiани з ПщкарпатськоТ Русi, а також звернути увагу на прихiд галицьких бо-гословiв i не давати Тм вiзи (AMZV CR 1926b). Тобто були навггь прямi вказiвки обмежити в'Тзд до ЧСР галицьких монахiв. 2 квiтня 1928 р. кнуе прохання президiТ ЦивiльноТ управи ПщкарпатськоТ Рус до МШiНО про допомогу у реставрацп Малоберезнянського монастиря в розмiрi 60 тис. крон ч., iнакше студiТ схоластичнi треба розпочати в Марiяповчi (Угорщина). Наскiльки таке прохання реальне, важко говорити, бо держава не володiе шформащею про фшанси василiан, зазначають урядовцi. Але чиновники припускають, що заради iрреден-ти угорська влада могла би навггь пщтримувати необхiднiсть навчання нових учыв в Угорщинi. А тому було би добре якби ЧСР дала 4550 тис. крон ч. на потреби ордену. Наголошувалося також, що ченщв не можуть висилати на навчання за кордон без попередньоТ згоди з владою, що перешкоджае освгшьому процесовi (AMZV CR 1928). Надалi чехословацька влада продовжувала зондувати дiяльнiсть василiан навгть за кордоном власноТ держави. 18 березня 1929 р. кнуе таемна шформащя Чехословацького консульства зi Львова до МЗС ЧСР в Празi про вщвщини отця Стафана Решетила, на той час консультора ЧСВВ в Польщу який скаржився на упереджешсть щодо василiан украТнського спрямування iз Галичини в ЧСР. Зокрема, як зазначаеться у звт, отець Степан вказуе, що земський уряд в Ужгородi звинувачуе василiан в iрредентi i комунiзмi, переконуючи, що навпаки василiани намагаються оберiгати народ вщ комунiзму. Дипломати пишуть, що в Галичиш василiани мають основний вплив на свггське духовенство, задаючи тон усш полiтичнiй ситуацiТ. Щодо Чехосло-ваччини, то проти василiан земський уряд, зокрема губернатор Роз-сипал, Республiканська партiя, яка радше пщтримуе великоруський вплив, намагаючись обмежити вплив Волошина. Натомiсть iеромонах розповiв, пишуть консули, що проти нього найбтьш негативно на-лаштованi МШНО та МВС ЧСР, про що вш (тобто отець Решетило) е добре пошформований (AMZV CR 1929a). Як наслщок посилення украТнського культурного впливу в сере-довищi василiан, а отже i всiеТ греко-католицькоТ церкви в Чехосло-ваччинi 29 кв^ня 1929 р. МВС просить МЗС не давати вiзу монаху Теодору Хулк 19 червня 1929 р. навггь кнуе детальний звгг МШiНО до МЗС про становище з украТызащею ЧСВВ, зокрема й несправед-ливi звинувачення в бк уряду щодо перетворення руських шкт на чеськi. Пiком протистояння уряду з украТнським культурним впливом з Галичини е документ вщ 21 вересня 1929 р., згщно якого МВС у Прaзi подае заборону для Мшктерства закордонних справ у виданы вiзи для Стефана Решетила на Святовацлавськ святкування, у зв'язку iз забороною МШiНО. 19 червня 1929. МШЖО iнформуе, що Степан Решетило був висланий в кшц 1926 р. i покинув ЧСР 11 сiчня 1927 р., духовенство в цтому не е полггичним, а от вaсилiaни iнколи це роблять. Раыше консул у Львовi 19 серпня 1929 р. шформуе МЗС, що участь у вищевказаному святкуванн о. Решетила додала би ваги украТнському духовенству дуже сильно, як i його проукраТнська дiяльнiсть на Пiдкaрпaтськiй Русi загалом. Ще 12 вересня 1929 р. Мшктерство шктьництва iнформуе, що згiдно припису МВС вщ 15 липня 1929 р. вiзу видiляти небажано, адже ще в червш 1926 р. як неугодний чужинець був з Чехословаччини полщейським урядом депортований, бо в 1924 р. висловився проти ЧехословацькоТ держави у Мукaчiвському монастир^ за що було вщкрито кримшальну справу, а як доказ кнуе його письмова участь в деяких шоземних часописах iз протичеськими висловами, а деякi монахи е виключно розповсюдниками украТызму. Е навггь пщозра у сприяннi комунiзму монахами, який також поширюе щею приеднання до ВеликоТ УкраТни, як i вaсилiaни (AMZV CR 1929b). Безумовно, поширення думки шби вaсилiaни могли пщтримувати комунiзм е неточнiстю чехословацьких урядовщв. Можливо, злий жарт зiгрaлa суха дипломатична aнaлiтикa, згiдно якоТ на Пiдкaрпaтськiй Русi, де активно дiяли вaсилiaни з Польщу на виборах постiйно перемагали комуысти, а тому Тх пiдозрювaли в поширенш великоукраТнських, на той час комушстичних iдей УРСР, а не проукраТнських. 1нший випадок з отцем Стефаном Решетилом пов'язаний з Вар-шавським консульством ЧСР. 4 березня 1932 р. кнуе таемна шформа-щя чехословацьких дипломaтiв з Варшави про прийом прото^умена Решетила, який шформував консула про становище монaстирiв в Гaличинi та Пiдкaрпaттi. Отець Решетило, зазначае консул, вщомий добрими зв'язками з пщкарпатськими вaсилiaнaми та украТнським полгтичним рухом на Пщкарпатськш Русi, як i з Народною партю, Празьким aрхiепископством та Оломоуцською каттулою. На зустрiчi вiн висловився позитивно про епископа Стойку, котрий займае аполгтичну позицт i своерщний «домaшнiй напрямок», але це лише прикриття, а нaспрaвдi вiн небезпечний i пiдтримуе угорське спряму-вання. А на думку отця Решетила, прото^умен Булик або редемпто-рист Трчка, згщно зв^у консула, добре би пщшшли на мукaчiвського епископа, котрi були би бтьш лояльнi до Чехословацького уряду. Щодо провiнцiТ вaсилiaн на Пiдкaрпaттi, то вш просить про сприян-ня видшенню вiз для монaхiв з Югославп, Угорщини i РумунiТ, котрi пiдпорядковaнi Булику в Мукaчевi i мали би навчатися в рщному монaстирi (AMZV CR 1932a). З цього зрозумшо, що вирiшуючи кон-сульськi питання, отець Стефан намагався вплинути на вибiр епископа в Мукaчiвськiй епaрхiТ, не маючи доступу на в'Тзд до ЧСР. Цкаво, що 4 травня 1932 р. за шструкщею МШiНО монaхiв галичан в монастирях не мало бути бшьше ыж громадян Чехословаччини (AMZV CR 1932b). 11 травня 1933 р. Мшктерство внутрiшнiх справ подае шформащю Мiнiстерству закордонних справ, що питання видтення вiз для члеыв ЧСВВ мае бути в кожному випадку узгод-жено з центральними органами влади. Так кнуе прохання про вiзу для Мaрiaнa Повча вщ 23 листопада 1933 р. (AMZV CR 1933b) та Василя Ваврика вщ 17 листопада 1933 р., котрi би мали навчати молоде поколшня на Пiдкaрпaтськiй Руа, незважаючи на те, що угорськ вaсилiaни мають богословськi студiТ, посилати клериюв до Галичини з чехословацького Пщкарпаття не хочуть (AMZV CR 1938). 16 лютого 1934 р. прохання пщкртлено запитом вiд прото^умена Петра Булика про необхiднiсть двох професорiв з Галичини до МЗС. 25 кв^ня 1934 р. у МЗС кнуе цiлa таемна справа про прохання ви-дaчi вiзи для Мaрiaнa Повча та Василя Ваврика. Повщомляеться, що МШiНО виступило проти приходу украТнсько орiентовaних монaхiв з викладацькою метою, але Мшктерство внутрiшнiх справ перешкод у видaчi вiз не бачило, як i земський уряд в Ужгородi, адже прихiд виклaдaчiв з Галичини вважався меншим злом, шж вiд'Тзд молодi i студентiв на навчання до шшоТ держави. 5 листопада 1934 р. консульство у Львовi таемно шформуе Мшктерство закордонних справ про надання вiзи для доктора Василя Ваврика, з метою викладання в монастирях ЧСВВ на Пщкарпатп. 30 серпня таке саме повщомлення зус^чаеться про монаха галичанина Яна Мaрiянa Повча (AMZV CR 1934). Упереджене ставлення до громадян Польшу пщтверджуеться вiдповiдним документом, що знаходиться в державному aрхiвi Пря-шева за 1936 р., де аргументувалося, що польським громадянам не варто надавати чехословацьке громадянство (SAP 1936). Навггь тсля видaчi вiз для монaхiв доктор Василь Ваврик прибув у консульство у Львовi вщ iменi Стaвропiгiйського iнституту у Львовi просити про передачу книг, котрi лише лiтургiйного змiсту i перебувають на митницi в Ужгородi уже 3 мiсяцi, пише львiвський консул 27 сiчня 1938 р. зi Львова (AMZV CR 1938а). Тобто, затримка книг на митниц виглядала як додаткова перешкода в навчальному процеа, адже для вивчен-ня предмелв богословського змкту необхщна була вiдповiдна лiтература. Досить цкаво, що вже у 1938 р. отцю Стефану Решетилу надали можливiсть в'Тзду до ЧСР. 5 лютого 1938 р. кнуе детальний звгт «pro domo» МЗС в Празi про надання о. Стефановi Решетиловi вiзи на 15 дшв, але лише за активними наполяганнями нунщя доктора Рiттера, котрий, як зазначають чиновники, вимагав вщ МШНО i МВС продовжи-ти перебування в Чехословаччиш, проте отець Решетило, згщно уряд-никiв, характеризуеться як украТнський нацiоналiст, а потiм священик, i однозначно його перебування це пщтримка проукраТнських оргаш-зацiй та Тх фiнансування. В звiтi вказуеться, що отець Стефан добрий проповщник i використовуе цi якостi для пропагування украТшзму. Перебування отця протягом 15 дшв надано з умовою явки в Ужгород у полщш (AMZV CR 1939). Дшсно вщомо, що 19 лютого 1938 р. кнуе таемна справа МЗС в Праз^ що 4 лютого празький нунцш Саверiо Рiттер попросив пана мЫстра доктора Крофту, щоб той посприяв видтити Степановi Решетиловi хоч 3 мкячне перебування в ЧСР, бо е великi спори мiж греко-католиками, якi би як досвщчений монах Решетило мiг вирiшити, хоч вш i специфiчний i мае проукраТнське спрямування. Мiнiстерський радник доктор Новак повщомив, що Мiнiстерство вну-трiшнiх справ i земський уряд погоджуються на 14 дшв перебування (AMZV CR 1938b). Маючи досвщ контролю за угорським культурним впливом, чехословацьк урядовцi поступово зрозумiли поширення великого впливу украТнських щей, намагаючись балансувати мiж рiзними культурами, а отже втручаючись у внутршне життя Церкви рiзними адмiнiстративними i консульськими обмеженнями. Таким чином, намагаючись обмежити вплив угорського культурного середовища в 20-х рр. ХХ ст., чехословацький уряд намагався його протиставити украТнському культурному середовищу в ГКЦ на Пщкарпатськш Руа. Проте така полгтика згодом призвела до активного поширення украТнських щей з Польщу на Пщкарпатп, котрi чехословацьк урядовi кола намагалися лiмiтувати консульськими i дипломатичними кроками у 30-х рр. ХХ ст. обмежуючи в'Тзд духовенства ГКЦ з Польщу та контролюючи його полгтичну лояльшсть.

Ключевые слова

административные ограничения, василиане, греко-католическая церковь, модернизм, Подкарпатская Русь, секуляризация, administrative restrictions, Basilians, Greek Catholic Church, modernism, Subcarpathian Rus, secularisation

Авторы

ФИООрганизацияДополнительноE-mail
Кичера Виктор ВасильевичУжгородський нацiональний унiверситеткандидат исторических наук, доцент кафедры истории Украиныvkichera@ukr.net
Всего: 1

Ссылки

Бурега В. Власть и православная Церковь в Чехословацкой республике в 1920-1930-е годы. Государство и церковь в ХХ в.: эволюция взаимоотношений, политический и социокультурный аспекты. Опыт России и Европы / отв. ред. А.И. Филимонова. М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2011. С. 231-265
Державний архiв ЗакарпатськоТ обласп (ДАЗО). Ф. 64. Монастырь ордена василиан г. Мукачево. Оп. 3. Спр. 950. Циркуляр епископа Мукачевской епархии об освобождении монахов некоторых монастырей, об освобождении Мария-Повчанского и Биксадского монастырей от юрисдикции протоигумена Мукачевского монастыря и по др. административным вопросам. На 34 арк
ДАЗО. Ф. 64. Оп. 3. Спр. 1551. Преписка генерального настоятеля ордена василиан с настоятелями монастырей по церковным и административным вопросам. На 256 арк
ДАЗО. Ф. 64. Оп. 3. Спр. 1554. Протоколы собраний монахов монастырей ордена василиан на Чернечей горе, в с. Мария-Повч и Добромыле по перевыборам монастырских настоятелей. На 22 арк
Данилець Ю. Новi документи про дiяльнiсть епископа Вешамша (Федченков) на Пщкарпатськш Рус у 1923-1924 рр. // Русин. 2011. № 2 (24). С. 52-69
Кiчера В. Источники социальной истории греко-католической церкви Чехословакии (1918-1939 г) // Вестник Томского государственного университета. 2016. № 413. С. 115-122
Кiчера В. Тематика «вшни i миру» в листуванн та дтовш документацп василiан УгорськоТ Руа (1914-1918) // Русин. 2016. № 2 (44). С. 200-211
Лист з Бразилп // Благовестник. 1934. № 7. С. 107-109
Мороз В. Свiтильник вiри: iсторiя Боронявського монастиря на ™i епох. Львiв: Видавництво УкраТнського католицького ушверситету, 2017, 288 с. + 88 c. to
Нарис історії василіянського чину Святого Йосафата. Рим: Видавництво ОО. василіян. 1992. 640 с.
Шпроха Б., Тышляр П., Шмигель М. Демографическое развитие русинов в Словакии в межвоенный период (20-30-е гг. XX в.) // Русин. 2017. № 1 (47). С. 213-231
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řády církevní, různe. Č. 144.650/1922.
Archiv Ministerstva zahraničních věcí České republiky (AMZV ČR). Sekce IІ. Кart.64. Církevní vecí. Řády církevní, mužské a ženské. Č. 94.975/1923.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řády církevní, různe. Č. 11746/1923.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řády církevní, různe. Č. 49349/1924.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řády církevní, různe. Č. 73.337/1924.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řády církevní, různe. Č. 167952/1924.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řády církevní, různe. Č. 47426/1926.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řády církevní, různe. Č. 96.421/1926.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řády církevní, různe. Č. 145369/1926.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řády církevní, různe. Č. 145649/1926.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace.Řády církevní, různe. Č. 155.936/1926.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace.Řády církevní, různe. Č. 162.258/1926.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace.Řády církevní, různe. Č. 184379/1926.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace.Řády církevní, různe. Č. 186360/1926.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace.Řády církevní, různe. Č. 17701/1927/
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace.Řády církevní, různe. Č. 33566/1927.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řády církevní, různe. Č. 7847/1928.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řády církevní, různe. Č. 40319/1929.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace.Řády církevní, různe. Č. č. 107589/1929.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace.Řády církevní, různe. Č. 31.475/1932.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace.Řády církevní, různe. Č. 59527/1932.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace.Řády církevní, různe. Č. 134.068/1933.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace.Řády církevní, různe. Č. 134.704/1933.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řádycírkevní, různe. Č. 44.734/1934.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Církevní vecí. Řády církevní,mužské a ženské. Č. 9218/1938.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řády církevní, různe. Č. 183.038/1938.
AMZV ČR. Sekce IІ. Кart.64. Řecko-katolická organisace. Řády církevní, různe. Č. 939/1939.
Arya Rina. Religion, Spirituality and Secularism. P. 85. URL: https://www.academia.edu/9026352/Religion_Spirituality_and_Secular-ism_in_The_Years_Work_in_Critical_and_Cultural_Theory (останнш перегляд: 20.11.2017)
Bahnisch M. Sociology of Religion, Secularization and Social Theory // TASA 2003 Conference, University of New England, 4-6 December 2003. P. 3-4. URL: https://www.academia.edu/2031386/Sociology_of_Religion_ Secularization_and_Social_Theory (останнш перегляд: 20.11 2017)
Botelho Moniz J. As falacias da secularizagao: analise das cinco cnticas-tipo as teorias da secularizagao // PoUtica & Sociedade. 2017. Is. 36, Vol. 16. P. 74-96
Coranic Ja. The status of Greek catholic Rusyns in Slovakia during world war I (economic, cultural and religious aspects) // Русин. 2016. № 2 (44). Р. 171-186. DOI: 10.17223/18572685/44/11
Cosgel Metin, Miceli Thomas. State and Religion. URL: https://www.academia.edu/4320854/State_and_Religion (останнш перегляд: 20.11. 2017)
Holubec S. We bring order, discipline, Western European democracy, and culture to this land of former oriental chaos and disorder // Mastery and Lost illusions. Space and Time in the Modernization of Eastern and Central Europe / eds by Wtodzimierz Borodziej, Stanislav Holubec, Joachim von Puttkamer. Oldenburg; Wissenschaftsverlag; Munchen: Publication of the Imre Kertesz Kolleg Jena, 2014. Vol. 5. P. 221-250
Statny archfv v Presove (SAP). Oddelenie sluzieb verejnosti. F. Okresnsny irad v Presove OU v PO. Rok 1936. Inv. c. 204. Kr. 12. Setrenie cinnosti duchvnych, greckokatoUcky sirotinec Presov
 Греко-католическая церковь Подкарпатской Руси глазами дипломатической отчетности (на материалах архива МИД ЧР в Праге) | Русин. 2018. № 1 (51). DOI: 10.17223/18572685/51/15

Греко-католическая церковь Подкарпатской Руси глазами дипломатической отчетности (на материалах архива МИД ЧР в Праге) | Русин. 2018. № 1 (51). DOI: 10.17223/18572685/51/15