Philosophical and Religious Thought of Gabriel Kostelnik (The Analysis of Understudied and Archival Sources).pdf В останні роки увага суспільства до діяльності, наукового та творчого доробку відомого бачванського русина (з Руського Керестура), голови ініціативної групи по возз'єднанню УГКЦ з РПЦ протопресвітера Гавриїла Костельника (1886-1948) неухильно зростає. Продовжуються дискусії про місце Костельника в історії Української церкви (Мадей 2000; Петрук 2000; Мадей 2001; Мадей 2007; Петрук История 407 2007; Гірник 2009; Загребельний 2014; Мірчук 2015; Коляда 2018 та ін.), активно вивчаються філософські праці вченого (Мірчук 2001; Кашуба, Мірчук 2002; Гірник 2006b; Гірник 2008a; Петрук 2014 та т. п.), аналізуються його оригінальна релігійна думка (Стеценко 2011; Загребельний 2013а; Загребельний 2013b; Загребельний 2015; Пе-трук 2015; Загребельний 2018a; Загребельний 2018b) та літературно-публіцистичні твори (Вежель 2001; Гірник 2008b). У нашому дослідженні ми сконцентрували свою увагу на філософських творах протопресвітера, які у свою чергу тісно пов'язані з його релігійними роздумами та церковною діяльністю. Тема нашої статті набуває актуальності в силу того, що в запропонованому аналізі вперше вводяться в науково-дослідницький обіг окремі тексти філософа з «Архіву Костельника» - робочого архіву просвітника, збереженого Андрієм Савицьким (КДА (Київська духовна академія і семінарія)). У монографії 2002 р. М. Кашуби та І. Мірчук вказано внесок Костель-ника у розвиток української релігійної філософії першої половини XX ст. Автори проаналізували концептуальний зміст поглядів релігійного філософа з онтології, гносеології, релігійної антропології, філософії історії, соціальної філософії, релігієзнавства. Автори довели, що Костельник дотримувався томістичного напряму у філософії, поєднував релігійну антропологію з елементами неотомізму, позитивізму, католицького модернізму (Кашуба, Мірчук 2002). Статті О. Гірника присвячено аналізу роздумів Костельника щодо проблем смислу буття та сенсу людського існування та призначення, ставлення держави до релігії та церкви, тенденцій десакралізації сві-домостів Україні, особливостей західного та східного обрядів, характеристиці мислителя як неотоміста та релігійного модерніста (Гірник 2006b; Гірник 2008a). У статті Я. Петрук на основі аналізу друкованих та рукописних праць релігійного філософа вперше висвітлено його погляди на моральні поняття й проблеми. Продемонстровано, як вони творять цілісну етичну конструкцію в його філософській системі (Петрук 2014). Але певні аспекти спадщини Гавриїла Костельника (гносеологічні, екзистенційні, полемічні, соціально-духовні) у наш час все ще недостатньо вивчено. Таким чином, тема нашої роботи актуальна, матеріал має наукову новизну. Мета даної статті - проаналізувати філософько-релігійні погляди Костельника на основі маловідомих та архівних джерел. У широкому спектрі філософських досліджень просвітника можна умовно виділити три основні напрямки: теорія пізнання; аналіз матеріалістично-атеїстичної доктрини (зокрема еволюції) та соціалістичних ідей; намагання створити власну філософську систему. 408 JF’v/’iTHTBC-fl 2019. № 57 Осмислення закономірностей пізнання було базовою платформою становлення Костельника як філософа, вони проводились у Фрай-бурзькому університеті та знайшли своє відображення у роботі «De principiis Cognitionis Fundamentalibus» (1913), за яку о. Гавриїл був удостоєний звання доктора систематичної філософії. Теорії пізнання присвячені «Три розправи про пізнання»(1925), «Das Princip der Identitat - Grundlage aller Schlusse» (1929), «Ordo logicus» (1931), із яких фундаментальним опрацюванням даної проблеми у руслі позитивістської філософії є «Три розправи про пізнання» (Костельник 1925). Будучи надрукованою у Львові, ця робота здобула широку популярність по всій Європі завдяки тому, що пануючому на той час суб'єктивістському психоаналізу Костельник зумів аргументовано протипоставити зв'язок між пізнанням і природою, яку об'єктивно возводив до Творця. Вже в передмові він проголошує своє кредо: криза культури зумовлена відходом від природи. Подолати її може тільки поворот до природи й до вищих інтуїцій, які дає нам природа. Відразу впадає у вічі науковий характер цього дослідження - автор ставить собі за мету роз'яснити природу та специфіку актів пізнання. Він детально характеризує свідомість та її ступені, підсвідоме, інтуїцію та різні види пізнання. Автор праці переконаний, що розумові треба вірити, а філософи це незаслужено відкидають: «Поворот до природи в пізнанні - це одинокий лік, який може оздоровити новочасну філософську думку» (Костельник 1925: 50-51). Це питання він розглядає на тлі аксіологічного вчення всіх європейських філософів, пояснюючи їх позицію та подаючи свій коментар. Він переконаний, що стара філософія, за винятком І. Канта, не сформувала питання про пізнання світу. Викладаючи у доступній і популярній формі погляди різних філософів, Костельник формулює свої висновки: основою нашого чуттєвого пізнання є інтуїція, яка надана нам природою; над нею стоїть розум, збудований для зв'язку з інтуїцією; враження, зображення і поняття не є речами, а образами речей; пізнання світу речей як і їх доцільність є властивою приналежністю одного лиш Творця. Від моделі ідей Платона до постановки розуму над інтуїцією всупереч Канту - ці елементи стали складовими теорії пізнання Костель-ника. О. Гавриїл не продовжував ці розробки до якого-небудь логічного завершення та взагалі не працював над цією темою з 1931 р. Натомість наступний тематичний напрямок - аналіз матеріалістично-атеїстичної доктрини (зокрема еволюції) та соціалістичних ідей -властивий для всього творчого шляху Костельника, в буквальному розумінні цього слова - до останнього дня. Вже на початку свого творчого шляху о. Гавриїл пише дві роботи История 409 «Фільозофічнаа природна гадка» (1914) (рукопис, укр., цитати грец. і лат.; Бачкерестур (в Руський Керестур). 181 с.) та «Простір і вселена. Нова метафізична теорія» (1916) (Ч. І-ІІ, IV, VII-IX;укр., цитати грец. і лат.; Львів; 356 с.) (Гірник 2006a: 89), які можна трактувати як його власну метафізичну теорію. Сентенції молодого автора виходили далеко за рамки традиційно-догматичного католицького креаціонізму, тому ці роботи не було видано. Вони існують тільки в рукописному варіанті. Більш вагомі та значущі його роботи по висвітленню еволюційної теорії: «Еволюція» (1931) (укр.; 1 арк.); «Розум» (1933) (рукопис, не закінч.; укр.; Мізунь; 8 с.); «Людський родовід. Походження і становище людини на основі теорії прозябання» (1934) (рукопис; укр., цитати грец. і лат.; із 32 с. до 304 с.); «Гарбузова дочка. (Про душу рослин)» (б/д) (рукопис; не закінч.; укр., цитати лат.; 17 с.); «Людина в природі, її становище й походження на основі теорії прозябання» (б/д) (рукопис; укр., цит. грец. і лат. 104 с.); «Людина і звірина» (б/д) (рукопис; незак.; укр.; 6 с.) (Гірник 2006a: 89-92). Загальний знаменник цих розробок можна окреслити як намагання співвіднести сучасні наукові досягнення із рамками неотомізму на фундаменті безапеляційного домінування Божої творчої сили. Спекулятивно-неоднозначну позицію у цьому напрямку займає лише одна робота - «Гарбузова дочка. (Про душу рослин)». За жанром вона швидше нагадує фантазію на тему наявності душі у рослин, проте остаточне судження зробити не має можливості, тому що робота не закінчена (AKd). Аналіз атеїстичної доктрини займає найбільш вагоме місце і не втратив своєї актуальності до сьогодення. На початку 1921 р. з'являється перша робота цього циклу «Причини атеїзму» (рукопис; укр., цитати грец. і лат.; 229 с.) (АК; Гірник 2006a: 89). О. Гавриїл подає ґрунтовний аналіз порушеної проблеми у діапазоні від фізичного зла до суб'єктивних спотворень. До речі, останнім (незавершеним) твором стане «Психологія атеїзму», 12 сторінок якої буде написано за день до смерті Костельника - 19 вересня 1948 р. У цьому хронологічному діапазоні постали «Упадок релігії» (1940) (рукопис ; укр., цитати грец. і лат.; 257 с.), «Віра в Бога» (рукопис; укр.; 293 с.) (1942), «Атеїст» (1943) (рукопис; не закінч.; укр.; 112 с.) (Гірник 2006a: 90-91). Особливої уваги в руслі критичного аналізу основ атеїстичної доктрини заслуговує праця «Матеріалізм», написана у 1945 р. (машинопис; укр.; 110 с.) (Гірник 2006a: 91). Практично половину праці Костельник присвячує аналізові стародавньої грецької філософії, щоб показати, що матеріалізм не є якимось новим, революційним світоглядом, а мав своїх представників вже у грецькому античному світі. 410 JF’v/’iTHTBC-fl 2019. № 57 Вдаючись до критичного аналізу новітнього матеріалізму, філософ шукає підтримки в самих же матеріалістів: аналізує працю німецького матеріаліста Людвіга Бюхнера «Kraft und Stoff» (Лайпціг, 1894), в якій, на його думку, помітна тенденція до утотожнення енергії й матерії. Нові відкриття в природничих науках, на які покладалися прихильники матеріалістичного світогляду, а особливо біологія, вносили в матеріалізм все більше суперечностей: «Такі відкриття довели до неовіталізму, тобто, до погляду, що в органічній істоті є окрема життєва сила, додана до матерії - душа» (АКс: 83). Німецький хімік Оствальд остаточно відкинув матеріалізм, прийнявши енергію за окрему субстанцію. Це, на думку Костельника, було чимось новим у філософії: «Панспірітуалізм був відомий у філософії (Лейбніц, Берклі); а тепер прийшла черга й на паненергетизм. Це був знак часу - до якої міри енергія вже виемансипувалась у науці. Проти матерії піднялась уже й енергія. Т матеріалізм став розкладатися» (АКс: 84). Не змогли врятувати матеріалізм соціалісти К. Маркс і Ф. Енгельс, які почали говорити про так званий «діалектичний матеріалізм». «Признавши матерії спроможність "діалектичного руху", соціалісти змішали матеріалізм з гегеліанізмом, зідеалізували, одуховили матерію. Такою матерією править "діалектичний рух", отже, гегеліанський логізм. Послідовно така матерія перестає бути матерією, а стає чимсь у роді Герлітового правогню» (Костельник 1945: 88-89). Закінчує працю Костельник вердиктом матеріалізмові: «Матеріалізм, як бачимо, це в першій мірі самогубство людини, як духової істоти» (АКс: 110). Завдяки розвитку подій кінця XIX - початку ХХ ст. матеріалістично-атеїстична доктрина ставала підвалиною ідеї соціалізму-кому-нізму. Відслідковуючи цю закономірність, Костельник ще у 1919 р. пише твір «Границі демократизму» (Костельник 1919). Аналізуючи основні постулати соціалістичної доктрини - рівність людей, соціалізацію майна, громадянські свободи, а також стосунки між церквою та державою, дослідник доходить висновку, що соціалізм виріс з християнського кореня: «Новочасна ідея про рівність людей є нічим іншим, як застосування християнської ідеї про рівність всіх людей перед Богом» (Костельник 1919: 7). Між тим, соціальний суспільний порядок, як його змальовують прихильники соціалістичної доктрини, є утопією, бо люди рівні лише з точки зору природного закону, але не щодо права соціального. Не може бути абсолютної рівності громадян, бо існування держави - це вже передумова нерівності. Цілковито абсурдною, на думку Костельника, є також інша ідея соціалізму - усуспільнення майна. Автор праці стоїть на позиції священної недоторканості приватної власності, вважаючи суспільну власність аморальною через її насильність. Соціалістична теорія про История 411 власність ґрунтується на тому, що приватну власність кожного держава вважає спільною, загальною власністю. Костельник детально та комплексно співставляє ці види власності й доходить висновку, що слабкість комуністичної теорії в нездійсненності, непрактичності, в нерозумінні того, що приватна власність потрібна кожній людині для підтримки індивідуального життя, є плодом праці особи і служить для самоствердження, морального щастя та індивідуальної свободи. Він переконаний, що праця для загалу ніколи не може та не зможе поступитися праці для себе. Більше того, обіцянки теоретиків комунізму не просто виходять за межі реальності, вони створюють реальну загрозу існуванню суспільства: захоплюючи своїми ідеями народні маси, вони не вказують, що ці ідеї існують лише у формі ідеалу - будь-які намагання їх реалізувати приведуть до суспільного колапсу (Костельник 1919: 70-79). Час довів, що ці прогнози справдилися. Утопічність соціалістичної доктрини апокаліптично метафоризована в образі її вождів-очільників, яких Костельник наділяє буквально демонічними властивостями у своїй праці «Наполеон і Сталін як представники духа свого часу» (Костельник 1933). Найбільш цікава для нас його робота «Логіка». Ще на початку своєї наукової діяльності у 1922 р. о. Гавриїл пише підручник під такою назвою у рукописному розмірі 390 с. (АКа), викладаючи в ньому закономірності логіки як чітко визначеного спектру філософії. З плином часу переоцінка логіки трансформувалась у намагання створити синтез всього філософського спадку. Із цього задуму Костельнику вдалось написати лиш перший том машинописним розміром 383 с. у 1942 р. На відміну від вузькоспеціалізованого підручника 1922 р. в основу своєї «Логіки» зразку 1942 р. (AKb) Костельник закладає міждисциплінарну платформу: «Поділ наук має тільки методичну вартість, а не органічну. В дійсності, всі науки зрослі з собою як органи одного організму... Логіку годі глибше розвинути без метафізики, психології та критеріології (теорії пізнання)... Це не буде змішування двох чи більше наук, тільки доповнення одної науки науками, що сусідують з нею» (АКЬ: 15-16). За задумом, такий підхід мав бути найдоцільнішим у формуванні переконань, співвідносних із досягненнями природничих наук. Насправді, результат виявився зовсім протилежним. Вже в розділі «Вступних дефініційних пояснень» Костельник проводить нетиповий і незнаний у філософії поділ на природну та наукову логіку: «Справжня, природна, жива логіка - це людський розум при своїй праці. А наукова логіка - це рефлексія розуму на свою логічну працю. Але природної логіки ще ніхто не проаналізував наскрізь і ніколи не проаналізує. Як біологія не проаналізувала життя наскрізь, як психологія не проаналізувала душі, а фізика матерії, так наукова 412 JF’v/’iTHTBC-fl 2019. № 57 логіка не проаналізувала і ніколи не проаналізує наскрізь людського розуму при його логічній праці» (АКЬ: 29). Головним завданням наукової логіки має стати відкриття, впорядкування й осмислення процесів природної логіки. Порушення цього співвідношення в бік наукової логіки, згідно Костельнику, призводить до самознищуючого наслідку: «Ніколи людство не було таке духовно розбите, таке затомізоване, як у наших часах. Майже кожен інтеліґент має свою віру, свою метафізику, свою соціолоґію, свою політику. І лютує щоденно, безупинна війна всіх проти всіх. Модерне людство, яке в своєму засліпленні уроїло собі, ніби релігійні війни вже перевелися, в дійсності саме веде найжахливішу, вікову, релігійну війну, що загрожує безупинною революцією. Будинок людства на вершках науки і культури розсідається, розсипується - наче парламент, у якому немає більшості, здатної до проводу» (АКЬ: 9). Відновлення цього співвідношення має відбуватися в бік осмислення наукою основних даних, які людина отримує через природний інстинкт та природні інтуїції. Серед них основною є релігійна інтуїція. Наступну сходинку в контексті наукової та природної логіки займає проблема свідомості. Не задовольняючись традиційно усталеними закономірностями, Костельник робить акцент на інстинкті та підсвідомості як основних засобах природного пізнання. І в цьому напрямку стверджує, що «звірі теж мають свідомість, тільки дещо слабшу від людини^ Рослина, в свою чергу, стоїть між свідомим та несвідомим життям» (АКЬ: 92). Якщо до цього моменту хід суджень Костельника в «Логіці» можна вважати з філософських позицій неоднозначно-спекулятивним, то наступні твердження стоять на відверто нехристиянських позиціях. Всупереч усталеним нормативам логіки як науки, всупереч Богоод-кровенним постулатам християнства у розряді зв'язку свідомість-підсвідомість Костельник вводить потужний блок ірраціональних інсинуацій. Наприклад, Костельник визнає можливість віщих снів. На його думку, цей факт може заперечувати «лише нерозумне упередження». Свої арґументи на користь віщих снів Костельник черпає із власних досліджень явищ стигматизації: «Я сам, досліджуючи наші стиґматики, мав чи одну нагоду ствердити не тільки правдивість тих віщих снів, але й те, яким способом вони відбуваються. Стиґматики, вийшовши духом із своєго тіла, суґерують такі сни особам, котрим саме хочуть. А бувають і такі випадки, що душа якоїсь особи, зрештою нормальної, в часі сну виступає з тіла, іде десь у світ, щось там оглядяє, і по пробудженні пригадує собі це, начеб їй снилося» (АКЬ: 101). Так, о. Гавриїл виводить власне пояснення «перевтілення» душ: История 413 «В більших розмірах ті дивні, парапсихолоґічні сили виступають у медіюмійному трансі та в містичних екстазах. Я мав нагоду понад усякий сумнів ствердити, що душа стигматички може покинути своє тіло і являтися десь у далекому світі в різних видах (у своїй власній подобі, в подобі дитини, мужчини, пташки і т. ін.!) Та увільнена від своєго тіла душа стигматички може ввійти в тіло іншої стигматички і тут заступити душу тїєї стигматички, якої є тіло: годинами розмовляти, ходити, їсти, працювати (притім стигматичка задержує повну свою свідомість, своє знання і свій психічний характер; їй навіть здається, що вона в своєму власному тілі)» (АКЬ: 102). На думку автора «Логіки», такі «мандрівки» є поясненням того, як духи можуть входити в тіло людини. Костельник впроваджує у свою «Логіку» термінологію, яка значною мірою перегукується з езотеричною термінологією. Зокрема, він говорить про психічну ауру: «А матеріал, що його маємо для аналізу техніки ясновидження, ще не зовсім вистачаючий. На основі даного матеріалу певне те, що ясновидці покористовуються психічною аурою своєю і чужих людей» Відтак він подає і пояснення самого терміну: «Психічна аура - це випромінювання внутрішніх переживань. Психічна аура в'яжеться з предметом, з яким дана людина сполучувала свої внутрішні переживання, і осідає на них. Подрібних законів психічної аури не знаємо» (АКЬ: 204). Те, що в часи Костельника слово «аура» почало широко вживатися окультистами, зовсім не означає їхньої монополії на нього. Від античних часів αυρα («віяння») - феномен, який, наприклад, зафіксувався в іконі. Сказати, що цей феномен остаточно вивчений, не можна навіть сьогодні. Визнання існування аури не є сигніфікацією антихристиянського світобачення. Далі протягом майже сотні сторінок слідують відверто антропо-софські моделі взаємодії енергетики. Наприклад, « душа кожної людини своїм випромінюванням обіймає цілу земну кулю і лучиться з другим світом»; «Як енергії, що виходять з тіл (гравітації, магнетизм, електрика, світло...), уможливлюють тим тілам діяння на віддаль (action in distans), так і та аналогічна психічна техніка уможливлює душам діяння на віддаль (телепатію, ясновидження, сугестію на віддаль і т. ін.)»; «все лишає на собі свій вічний “фільм”, і ясновидці можуть з предмету вичитати його історію (т. зв. психометрія)» (АКЬ: 293). Поверх антропософсько-езотеричної моделі Костельником вводиться термін «почуття таїнственності». Причому не дається вичерпної визначальної характеристики цього терміну: чи це містично-благоговійне сприйняття Таїнств Церкви, чи збірне визначення ірраціональних моментів. Це «почуття таїнственності» прописується в діапазоні від причини атеїзму до необхідної умови збереження віри: 414 JF’v/’iTHTBC-fl 2019. № 57 «Я шукав за справжнім джерелом атеїзму і по кільканадцятьох роках передумування попав на відкриття, що тим джерелом є безбарвне почуття, яке я назвав чуттям буденности, чуттям нічогости, а тепер бачу, що найкраще можна його назвати чуттям безтаїнственности» (АКЬ: 106-109). «Щоб у нинішньому світі оберегти християнську віру, перш за все необхідно плекати почуття таїнственности». Адже «розумові докази конечні, але якщо вони не впадуть на канву почуття таїнственности, то їх сила буде ніяка, як коли засіяне зерно впаде на камінь» (АКЬ: 109). Можливо, найточнішим аналогом цієї «таїнствен-ності» виступає дефініція «ірраціоналізм», що теж не є, в принципі, антихристиянським розумовим висновком. Спекулятивно-дискурсивним є ще одне поняття «Логіки» Костель-ника, виокремлене ним в розділ «Наука про контрасти». Контрастність, згідно Костельнику, пронизує все наше буття від матерії до Христа, який «найкраще збагнув гру контрастів^ Смиренність при власті, вбогість духа при багатстві, спокій духа в нещасті^ - таке згармоніз-ування контрастів відповідає дійсному складові етичних контрастів» (АКЬ: 340-349). Загальна світоглядна концепція Костельника не замикається у рамках християнства, а виражається черговим новотвором під назвою «Згармонізований плюралізм»: «Коли порожній простір приймемо за самостійну, субстанціальну істоту, як про те всі рації свідчать, то інвентар цілого природнього світу ось так представлятиметься: порожній простір + матерія із своїми енергіями + царство рослин із своїми душами + царство звірят із своїми душами + людина із своєю душею. Це згармонізований плюралізм, а не монізм і не дуалізм» (АкЬ: 38). Всі ці ірраціонально-світоглядні спекуляції розміщаються нижче верховного принципу, який ніколи не піддається Костельником навіть найменшому сумніву: верховним творцем і першопричиною всього є Бог. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що значна кількість праць філософсько-релігійного спрямування Костельника є маловідомими (надруковані у 20-х рр. XX ст. невеликим накладом та не перевидані; наприклад, «Три розправи про пізнання») чи залишилися в архівах («Еволюція», «Розум», «Гарбузова дочка», «Людина і звичка», «Причини атеїзму», «Атеїст», «Логіка» та ін.). Існує декілька причин такої ситуації. По-перше, деякі філософські праці Костельника були лише етапом філософського осмислення буття автором (наприклад, теорії пізнання у «Три розправи про пізнання»). Інші розвідки мали потужний заряд критики: виходили далеко за рамки традиційно-догматичного католицького креаціонізму (наприклад, аналіз матеріалістично-атеїстичної доктрини та соціальних ідей у «Фільозофічнаа История 415 природна гадка», «Простір і вселенна») чи піддавали нищівній критиці основи філософії соціалізму-комунізму («Еволюція», «Розум», «Людина і звирина», «Причини атеїзму», «Атеїст», «Матеріалізм» та ін.). Третя частина неопублікованих праць філософського характеру, що зберігаються в архіві Костельника, демонструють читачеві особливості власної філософської системи автора («Логіка»). Вона входила в протиріччя з усталеними нормативами логіки як науки та постулатами християнства (зв'язок свідомості та підсвідомості, стигматизація, перевтілення душ, езотерична термінологія, «почуття таїнственності» та ін.). Аналіз маловідомих та архівних джерел з архіву Костельника доводить, що протопресвітер був різноплановим науковцем з широкою ерудицією, мав критичне мислення та породжував оригінальні для свого часу філософсько-регігійні концепції (католицький модернізм). Перспективою досліджень у цьому напрямку є аналіз усіх матеріалів архіву Костельника, зокрема листування протопресвітера, релігійних, літературних та філологічних праць.

Скачать электронную версию публикации